MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Кримінальні справи Володимира Бойка (Донецьк)

06.04.2004   

7 листопада у Ворошилівському районному суді м. Донецька відбулося засідання в справі за позовом журналіста Володимира Бойка до прокуратури Донецької області, Державної податкової інспекції в м. Донецьку та Донецького міськуправління міліції про відшкодування шкоди, завданої незаконним затриманням в редакції газети та утримуванням за ґратами в нелюдських умовах протягом 10 днів.

Обласна прокуратура позов визнала, оскільки В.Бойко ніколи ніяких злочинів не вчиняв, кримінальна справа, порушена проти нього прокуратурою, була закрита за відсутністю в його діях складу злочину, а Апеляційний суд Донецької області ще в серпні минулого року визнав затримання незаконним. Одначе, з цим не погодилися податківці. Оскільки Державну податкову адміністрацію в Донецькій області зараз очолює Олександр Васильєв – старший брат першого віце-спікера Верховної Ради Геннадія Васильєва – ДПА в Донецькій області направила в судове засідання свого представника, інспектора Д. Дзюбу, який оголосив, що податкова адміністрація позов не визнає і вважає, що В. Бойко провів десять діб у ізоляторі тимчасового тримання правильно. Мовляв, так йому й треба. На запитання здивованого судді, який нагадав, що є судове рішення, яким затримання визнане незаконним, податківець від імені О.Васильєва відповів: “Ніякі судові рішення для нас значення не мають”.

Нагадаємо, що В. Бойко був затриманий на своєму робочому місці в редакції газети “Салон” 25 червня 2002 року. Кримінальну справу проти нього порушила прокуратура після того, як він у лютому 2002 року опублікував в інтернет-виданні “Україна кримінальна” статтю “Прокурори-багатоверстатники” http://cripo.com.ua/stati/rub-2/r2-s24.htm про кримінальний бізнес найближчого оточення Геннадія Васильєва. До Донецька було негайно направлено працівників Генеральної прокуратури України для перевірки фактів, викладених у публікації. Факти підтвердилися, але замість того, щоби притягнути до відповідальності злочинців у погонах, працівники прокуратури Донецької області стали погрожувати В. Бойку, що відправлять його до в’язниці. Про це також повідомила “Україна кримінальна” http://cripo.com.ua/stati/rub-1/r1-s38.htm. Погрози було реалізовано досить швидко, прокурор Куйбишевського району м. Донецька за вказівкою з обласної прокуратури порушив проти В. Бойка кримінальну справу за ухилення від сплати податків та зловживання посадовим становищем і направив справу до слідчого відділу ДПІ в м. Донецьку, але там впродовж 1,5 місяців навіть не інформували журналіста про наявність кримінальної справи бо сподівалися без розголосу її закрити, оскільки розуміли, що в протилежному випадку виникне гучний скандал. Але після того, як В. Бойко підготував статтю про корупцію в податкових лавах на прикладі сина тодішнього голови обласної ДПА, податківці пішли назустріч проханням обласного прокурора: стаття була знята зі зверстаної шпальти, а на В. Бойка наступного дня вдягнули наручники. У наступному суд визнав затримання незаконним, а справу було закрито за ст. 6 п. 2.

Громадське обурення затриманням журналіста було настільки великим, що публічну оцінку діям податкової міліції та прокуратури дав навіть Леонід Кучма на Колегії Генпрокуратури 6 липня 2002: “Допрацювалися!” Але в братів Васильєвих інша точка зору. Очевидно, Голова ДПА в Донецькій області, натхнений думкою про те, що його молодший брат ось-ось стане Генеральним прокурором, вирішив показати, як насправді в його сім’ї ставляться до законів, здорового глузду, іміджу країни та судових рішень, що набули законної сили («Майдан», 10.11.2003)

(maidan.org.ua)

***

Донецькому журналісту Володимиру Бойко загрожує обшук помешкання та ув’язнення. Про це він повідомив кореспонденту ІМІ. Наразі він намагається зв’язатися із депутатами, які працюють у Києві та передати документи, що свідчать про причетність віце-спікера Верховної Ради Геннадія Васильєва до кримінальних кіл Донецька.

Володимир Бойко повідомив кореспонденту ІМІ, що на даний момент у його помешканні збираються виламувати двері і робити обшук для того, щоб вилучити документи, які підтверджують кримінальну діяльність Геннадія Васильєва.

— Зараз я намагаюсь зв’язатися з депутатами, зокрема Володимиром Стретовичем для того, щоб передати плівки із записами розмов, які свідчать про кримінальну діяльність віце-спікера Верховної Ради Васильєва. Ви розумієте, що я не зможу вивезти їх за межі Донецька...

Нагадаємо, що 7 листопада відбулося засідання суду м. Донецька, де розглядався позов Володимира Бойка до прокуратури Донецької області, Державної податкової інспекції в м. Донецьку та Донецького міськуправління міліції про відшкодування шкоди, завданої незаконним затриманням в редакції газети та утримуванням за ґратами в нелюдських умовах протягом 10 днів.

Цього ж дня о 19 годині вечора у помешканні Володимира Бойка задзвонив телефон. Знявши трубку, донецький журналіст почув брутальної форми погрози на свою адресу.

Володимир Бойко повідомив про те, що погрожують йому не вперше. Це, на його думку, пов’язано з професійною діяльністю. Журналіст є автором гострих, викривальних матеріалів, що стосуються діяльності донецьких кримінальних кіл, які публікувалися на „Українській правди" (Інститут масової інформації, 10.11.2003)

www.imi.org.ua)

***

Володимир Бойко, Донецьк:

Увечері 7 листопада хтось невідомий подзвонив мені на домашній телефон і заявив, що “ти вже дописався”, “тюремної параші понюхав, тепер голову відіб’ємо». Два дні я не міг зрозуміти, з якою саме публікацією пов’язаний загрозливий дзвоник. А в минулу неділю мені зателефонував знайомий з Києва і повідомив, що Васильєв наказав прокурору Донецької області В. Пшонці негайно вжити заходів щодо мене і тих, хто дав інтерв’ю для статті. Зі слів знайомого, Васильєв дослівно сказав: “сповісти до третього коліна”. Не секрет, що прокуратурою Донецької області фактично керує Г. Васильєв. В. Пшонка – фігура номінальна, котру ні в гріш не ставлять навіть районні прокурори, а керівники великих підрозділів – наприклад, той же прокурор Донецька А. Ольмезов – взагалі отримують вказівки безпосередньо від Г. Васильєва, минаючи обласну прокуратуру. Васильєв наказав заарештувати тих колишніх працівників міліції і СБУ, які розповіли мені про бурхливу комерційно-кримінальну діяльність нинішнього першого віце-спікера Верховної Ради, і вилучити документи та інші докази (аудіозаписи, наприклад), що компрометують його.

(www.razom.org.ua)

Див. також — «Вечерние вести», №171, 12 ноября 2003 г.)

***

Після оприлюднення на "УК" серії статей про ринково-культову діяльність віце-спікера парламенту Геннадія Васильєва, той не квапився із відповіддю. Першого з числа тих, хто наважився розповісти пресі про ринкові справи Васильєва, вже запроторили за грати. Далі буде? Нижче – інтерв’ю із винуватцем скандалу донецьким журналістом Володимиром Бойко.

— Володимире, "Майдан-інформ" повідомив про телефонні погрози на Вашу адресу, на сайті ІМІ з’явилася інформація про можливий обшук у Вас вдома та навіть арешт. Що, власне, відбувається в Донецьку?

— Відбувається те, що й мало відбутися після того, як Геннадію Васильєву 7 листопада на трибуні Верховної Ради довелося вислуховувати запитання депутата Володимира Стретовича. Голову парламентського комітету цікавило, чи відповідають дійсності факти, викладені в моїй статті “В краю непуганых прокуроров”, яка була вміщена в донецькому тижневику “Остров” і стала широковідомою завдяки передруку на “Україні кримінальній”. Замість відповіді Васильєв став погрожувати.

Подальші події розгорталися наступним чином. Ввечері того ж дня, 7 листопада, в мене вдома роздався телефонний дзвоник і невідомий чоловічий голос передав погрози, щоправда, не конкретизуючи, з якою саме публікацією вони пов’язані. Я негайно звернувся до міліції, до мене додому прибули працівники Київського райвідділу Донецького управління МВС, прийняли заяву про порушення кримінальної справи, відібрали пояснення.

Про всяк випадок я вирішив також зателефонувати черговому СБУ, оскільки за таких обставин не бачив сенсу звертатися до прокуратури. Справа в тім, що в мене досить складні взаємини з наглядовим органом – я тільки в цьому році двічі звертався до прокуратури з заявами про порушення кримінальних справ у зв’язку з нападами на мене працівників податкової та звичайної міліції під час збору матеріалів для публікацій, але від того жодного результату немає, тільки згаяний час. По факту застосування до мене фізичної сили в березні 2002 року працівниками податкової міліції Куйбишевського району м. Донецька суд неодноразово скасовував відмовні постанови прокуратури, бо мають місце явні ознаки злочину. Тепер прокуратура опанувала іншу тактику – мені просто не видають відмовні постанови. Навіть через суд. Окрім того, працівники Київського райвідділу міліції, куди я звернувся у зв’язку з телефонними погрозами, мають всі підстави мене, скажімо так, не любити. Не далі як 30 жовтня я сфотографував заступника начальника цього райвідділу біля донецького Палацу Молоді “Юність”, де той координував по рації дії невідомих осіб проти депутатів “Нашої України”. Тому я набрав номер чергового по УСБУ (062) 332 63 93. Назвав себе, пояснив, що я є журналістом, акредитованим при Верховній Раді, що пишу на гострі теми, а сьогодні телефоном мені надійшли погрози фізичної розправи. Прохав доповісти начальству. Черговий сказав, що це їх не стосується й кинув слухавку...

Наступного дня, 10 листопада, прокуратура перейшла у наступ – о пів на шосту ранку працівники міліції стали грюкати в двері підполковника міліції у відставці Михайла Халаджі, якого прокуратура обібрала на 50 тисяч доларів. М. Халаджі повезли до прокуратури м. Макіївка, де він був затриманий та відправлений до ізолятора тимчасового утримування без будь-якого обвинувачення та будь-яких законних підстав. У протоколі затримання слідчий вказав, що М.Халаджі затриманий, оскільки “може ухилитися від слідства та для виконання вироку суду”. Якщо Ви відкриєте КПК на ст. 106, то побачите, що таких підстав для затримання взагалі не існує. На завтра до прокуратури м. Макіївка викликаються інші особи, які дали інтерв"ю – підполковник СБУ у відставці Олег Кравченко та директор будівельної фірми Олександр Бєлік.

— Чи має М.Халаджі захисника?

— На моє прохання його захист здійснює Сергій Салов, один із фігурантів “записів Мельниченка”. Думаю, представляти його читачам "УК" потреби не має. Сергій Петрович вже підготував скаргу до суду на незаконне затримання М. Халаджі, завтра її подасть.

— Але при чому тут Макіївка?

— А не при чому. Так зване “слідство” проводить прокуратура м. Донецька під проводом Ольмезова — кума Г. Васильєва. А в Макіївку затриманого повезли подалі від людських очей. У яких умоваx перебуває затриманий свідчить хоча б те, що за весь день – з шостої ранку до дев’ятої вечора — М. Халаджі навіть не погодували. При цьому ніякого обвинувачення йому не висунуто. Прокуратуру цікавить лише одне – де “чорна бухгалтерія” Покровського ринку, який працює “під дахом” Г.Васильєва, і де магнітофонна стрічка, на якій записано розповідь президента Компанії “Свята Діва Марія” пана Носатова (який, до речі, має посвідчення помічника депутата Г. Васильєва) про подробиці з життя цієї богоугодної фірми. Але М. Халаджі не може віддати компромат, якби навіть і хотів – документи та касети перебувають у мене. Але найстрашніше для Г. Васильєва те, що в мене є документи, які повністю викривають прокурорську аферу з загарбанням Покровського ринку.

— Були ще якісь погрози на Вашу адресу?

— Після 7 листопада більше погроз не надходило, очевидно, оточення Г.Васильєва буде вдаватися до інших засобів. Але сьогодні, у той момент, коли я був у редакції “Острова”, мені зателефонувала на мобільний телефон моя матір, сказала, що хтось грюкає в двері та намагається їх виламати. Коли я приїхав додому, нікого в під’їзді вже не було. Двері цілі. Чи надовго? До речі, про “Остров”, де вперше вийшла друком історія про “Край непуганых прокуроров”. Сьогодні в редакцію зателефонували з типографії і сказали, що більше друкувати газету не будуть через вміщені там матеріали.

— Який вихід з ситуації, що склалася?

Користуючись нагодою, звертаюся до народних депутатів, передусім – до Голови комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Верховної Ради Володимира Стретовича, і прошу негайно виїхати до Донецька. Я готовий передати документи, що свідчать про створення в прокуратурі Донецької області злочинної групи, про зв’язок цієї групи з Геннадієм Васильєвим. Прошу депутатів зустрітися з потерпілими від злочинів, зокрема, з ув’язненим М. Халаджі

— Оскільки в ЗМІ пройшла інформація про можливість Вашого арешту, як Ви оцінюєте таку ймовірність?

— Після тієї заяви, яка була 7-го листопада зроблена від імені Олександра Васильєва – старшого брата Геннадія Андрійовича, я вже нічому не здивуюся. У той день у Ворошиловському райсуді м. Донецька слухався мій позов до прокуратури Донецької області, Державної податкової інспекції в м. Донецьку та Донецького міськуправління міліції про відшкодування шкоди, завданої незаконним затриманням мене в редакції газети та утримуванням за ґратами в нелюдських умовах протягом 10 днів.

Природно, що я зажадав компенсації за незаконне затримання, обласна прокуратура позов у принципі визнала, позаяк ніколи ніяких злочинів я не вчиняв. Одначе, з цим не погодилися податківці. Оскільки Державну податкову адміністрацію в Донецькій області зараз очолює Олександр Васильєв – старший брат першого віце-спікера Верховної Ради Геннадія Васильєва – ДПА в Донецькій області направила в судове засідання свого представника, інспектора Д. Дзюбу, який 7 листопада оголосив, що податкова адміністрація позов не визнає і вважає, що я провів десять діб у ізоляторі тимчасового тримання правильно. Мовляв, так мені й треба. На запитання здивованого судді, який нагадав, що є судове рішення, яким моє затримання визнане незаконним, податківець від імені О.Васильєва відповів: “Ніякі судові рішення для нас значення не мають” («Україна кримінальна», 10.11.2003)

(www.cripo.com.ua)

***

Інтерв’ю з Володимиром Бойком:

— Ви не припускаєте, що погрози викликані Вашою недавньою статтею про «Вальпургієвий день» у Донецьку? Кажуть, та стаття дуже образила керівництво Донецької області.

— Я категорично відкидаю саму можливість будь-якої помсти з боку перших осіб області. Скоріше, могла бути протилежна ситуація — хтось міг захотіти виставити в непривабливому вигляді героїв тієї публікації і організував дзвінок з погрозами з суто провокаційною метою. Але, треба сказати, що на провокацію ті погрози також не походили, оскільки не звучало ніякої конкретики — які статті, який «базар»?

—А може мався на увазі не базар, а ринок — якраз 7 листопада Геннадію Васильєву доводилося в парламенті відповідати на гострі запитання, викликані Вашою статтею про Покровський ринок у Донецьку, який, начебто, «кришує» майбутній Генеральний прокурор?

— Я глибоко переконаний, що люди рівня Васильєва повинні прораховувати свої вчинки бодай на два-три кроки вперед і тому також відкидаю подібне припущення. Інша річ — це вся та донецька босота, яка працює «під дахом» героїв моїх матеріалів і яка дуже уважно їх читає. Наприклад, за кілька годин до дзвінка я узнав, що один кримінальний авторитет Донецька дуже обурювався моєю статтею про нелегальні шахти, оскільки в матеріалі прозвучала назва належної йому фірми. Тому з якоюсь конкретною статтею я цей дзвоник доки пов’язати не можу. І вважаю гадання на тему, хто б за цим міг стояти, взагалі некоректним. Я зробив заяву в міліцію, передав останні публікації — нехай правоохоронний орган проведе розслідування.

Якщо мала місце провокація, спрямована проти керівників області — хуліганів моментально знайдуть. Якщо ж погрози є реальними, то ніхто зловмисників розшукувати не стане — тут я вже маю чималий досвід. І ще один факт. Мою заяву передано в Київський райвідділ міліції міста Донецька — за місцем мого проживання. Але в мене є підстави вважати, що

саме цей райвідділ не стане дуже ретельно шукати зловмисників після того, як я сфотографував 30 жовтня 2003 року заступника начальника цього міліцейського підрозділу С. Кочергіна біля Палацу Молоді «Юність».

Ми хочемо висловити свою солідарність та підтримку Володимиру Бойку, та обіцяємо докласти зусиль для забезпечення права всіх журналістів на безперешкодне висловлення своєї позиції.

Зараз ми готуємо звернення до Комітету ВР України з питань свободи слова та інформації, з проханням захистити журналіста та убезпечити його від розправи за виконання ним своєї професійної діяльності («Майдан», 08.11.2003)

(maidan.org.ua)

Див. також — «Голос України», №214, 12 листопада 2003 р.

***

Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Микола Томенко надіслав листа першому заступнику Генерального прокурора України Винокурову С.М., у якому зазначено, що до Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації продовжують надходити факти перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Так, 7 листопада 2003 року невідома особа зателефонувала на домашній телефон донецькому незалежному журналісту Володимиру Бойку з погрозами фізичної розправи. За повідомленнями засобів масової інформації, характер погроз, не залишали сумнівів про те, що йдеться саме про професійну діяльність журналіста. Погрози щодо фізичної розправи пролунали на адресу Володимира Бойка після появи його публікацій та критичних матеріалів у низці засобах масової інформації про події в Донецьку 31 жовтня 2003 року.

М. Томенко відзначає у своєму листі, що статтею 171 Кримінального кодексу України встановлена відповідальність за перешкоджання професійній діяльності журналістів. Крім того, Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за погрозу вбивством (стаття 129) та за погрозу або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 350).

Оскільки, відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, саме органами прокуратури проводиться досудове слідство у справах за статтями 350 та 171 Кримінального кодексу, Микола Томенко просить першого заступника Генпрокурора терміново здійснити перевірку зазначених у зверненні відомостей та за її результатами вжити передбачених законом заходів реагування.

Після того, як донецька газета "Остров" розпочала по частинах друкувати статтю Володимира Бойка "В краю непуганых прокуроров" про кримінально-церковний бізнес Г.Васильєва, журналісту надійшли погрози по телефону. Окрім того, невідомі особи намагалися проникнути в квартиру журналіста, в якого знаходяться документи, що викривають працівників прокуратури Донецької області в створенні злочинного угрупування під проводом першого віце-спікера Верховної Ради. У зв’язку з таким перебігом подій редакція "Острова" з міркувань безпеки поміняла місце розташування.

11 листопада до редакції зателефонували з виробничого відділу видавництва "Донеччина", де друкується тижневик, і повідомили, що черговий номер газети вийде в світ тільки в тому випадку, якщо там не буде закінчення статі В.Бойка про Г.Васильєва. Зі слів начальника виробничого відділу, працівники редакції повинні привезти плівки до неї, вона спочатку перевірить зміст номеру й тільки в цьому випадку дасть дозвіл на друк. Головний редактор "Острова" Євген Талишев від послуг цензури відмовився.

Тоді наступного дня, 12 листопада, о 9год. 40 хв. до приміщення, де ще кілька днів тому перебувала редакція "Острова", прибули молоді люди бритоголової зовнішності та вражаючих габаритів. "Качки" з’явилися на автомобілі з номером держреєстрації 512-38 ЕВ. Пошукавши редакцію газети та отримавши від власників приміщення відповідь, що "Остров" вже тут не знаходиться, незвані гості уїхали.

А ще через дві години головний технолог видавництва "Донеччина" Володимир Дятловський повідомив редакцію, що Голова правління цього Акціонерного товариства Василь Ковалев дав наказ більше газету "Остров" не друкувати. При цьому видавництво згідно повернути вже отримані за друк гроші та сплатити передбачену договором неустойку.

12.11.03 типографія “Донеччина” відмовилася друкувати черговий номер донецького тижневика “Остров”, де мала вийти стаття Володимира Бойка про кримінальний бізнес першого віце-спікера Верховної Ради Г.Васильєва та його помічника Р.Кузьміна. Тим не менш редакції вдалося віддрукувати газету в іншій типографії. Але газета так і не надійшла на жодне з 900 поштових відділень області, де була повинна реалізовуватися вроздріб за договором з Донецькою дирекцією “Укрпошти” – зрання з’ясувалося, що Р.Кузмін вночі викупив тираж оптом.

Зараз редакція газети вирішує питання про друк додаткового тиражу зі статтею “В краю непуганых прокуроров”. З повним текстом цієї статті можна ознайомитися тут: http://cripo.com.ua/?sect_id=2&aid=1609

(13 листопада 2003, www.maidan.org.ua)

***

Володимир Бойко: донецький "Остров" доГАВкався (20-11-2003, «Остров»)

Обещание, данное ГАВ (то есть Геннадием Андреевичем Васильевым) с трибуны Верховной Рады подать в суд на автора статьи «В краю непуганых прокуроров», опубликованной в донецком еженедельнике «Остров» и «Украине криминальной», имеет шанс превратиться в фарс. Почему - рассказывает автор нашумевшей публикации.

О только что назначенном новом Генеральном прокуроре автор этих строк пишет давно и вдохновенно. И это неудивительно, ведь Г. Васильев известен не только как наиболее состоятельный прихожанин донецкого храма Покрова Пресвятой Богородицы, пожертвовавший на колокольню 450 тысяч долларов, но и как один из богатейших людей страны. За годы пребывания на посту прокурора Донецкой области Геннадий Андреевич не только смог доказать, что настоящая вера способна горами двигать, но и умудрился скопить вполне приличное состояние, пропустив вперед в олигархической табеле только империю Рината Ахметова и Индустриальный Союз Донбасса. Причем, что особо примечательно, Геннадий Андреевич не столько бизнесом занимался, сколько пополнял мошну путем отбирания денег и недвижимости у менее удачливых сограждан.

Когда в феврале 2002 года мы первый раз написали в Интернет-издании «Украина криминальная» http://cripo.com.ua/stati/rub-2/r2-s24.htm о том странном интересе, который проявляет бывший прокурор Донецкой области к чужой собственности, Геннадий Андреевич обиделся и даже распорядился подержать автора статьи за решеткой. Однако вышел скандал. И потому когда в июне этого года в еженедельнике «Грани плюс» появилась наша статья «Прокурор «милостью божьей» http://grani.kiev.ua/2003/19/Boyko36L_ukr.htm, а в сентябре - «Христопродавцы из прокуратуры» http://grani.kiev.ua/2003/25/Boyko02L_ukr.htm об уголовно-церковном бизнесе первого вице-спикера парламента, Геннадий Андреевич сделал вид, что это не о нем. Но когда донецкая газета «Остров» совместно с «Украиной криминальной» стала печатать эпопею «В краю непуганых прокуроров» http://cripo.com.ua/?sect_id=2&aid=1624, Г. Васильеву все таки пришлось признать, что он «в курсе» разоблачительных публикаций о взаимоотношениях между Компанией «Святая Дева Мария», которая владеет Покровским рынком в Донецке, и помощником Геннадия Андреевича Р.И. Кузьминым.

Вся страна могла наблюдать 7 ноября замечательную сцену, когда председатель парламентского Комитета по борьбе с организованной преступностью и коррупцией Владимир Стретович поинтересовался у стоящего на трибуне Верховной Рады кандидата в Генпрокуроры Геннадия Васильева, соответствуют ли действительности факты, приведенные газетой «Остров» и «Украиной криминальной» в статье «В краю непуганых прокуроров». Будущий Генпрокурор обиделся и заявил: «Что касается той оскорбительной статьи, о которой Вы говорили, Владимир Николаевич, то есть иск в суде и я сделаю все, чтобы это дело было рассмотрено».

Трудно передать радость, охватившую меня при звуках елейного васильевского голоса - о такой рекламе можно было только мечтать! Предыдущий Генпрокурор тоже пытался судиться со мной из-за статьи о его знаменитых часах, но делал это не сам - истцом выступил бывший подчиненный Святослава Михайловича, до глубины души обиженный «наездами» на шефа. Однако дело закончилось ничем, ибо истец, поняв, что превратил своего босса в посмешище, попросту перестал ходить в судебные заседания. А тут такая удача - первый вице-спикер публично объявил, что будет судиться Сам.

Однако радость была преждевременной. Оказывается, Геннадий Андреевич обращаться в суд за защитой поруганной чести вовсе не собирался. Г. Васильев имел в виду иск, который заявила его «подкрышная» Компания в связи с иной статьей - «Прокурор «милостью божьей».

Как известно, когда Бог хочет покарать человека, то он прежде всего лишает его разума. Судя по заявлению Г. Васильева, Геннадий Андреевич прогневил Господа давно и всерьез. Во всяком случае, первый вице-спикер так и не понял, что необдуманными заявлениями он полностью изобличает себя - и в коррупционной связи с компанией «Святая Дева Мария» (прости Господи!), и в неприкрытом намерении вмешаться в отправление правосудия.

Однако с упомянутым иском вышла промашка. Исковое заявление следовало подавать в Шевченковский райсуд г. Киева, по месту нахождения еженедельника «Грани плюс», где впервые была опубликована статья «Прокурор милостью божьей». Что, собственно, помощники Васильева от имени «Девы Марии» и сделали еще в августе этого года. Однако, когда представил себе Геннадий Андреевич, как явятся в столичный суд щелкоперы от оппозиции, как начнут описывать в своих подлых газетенках очные ставки прокурорских подельщиков со свидетелями, облапошенными Г. Васильевым на 600 тысяч долларов, так сразу же распорядился иск отозвать и больше столичную газету всякими глупостями не тревожить.

Тогда, вооружившись постом и молитвой, стали помощники первого вице-спикера искать ответчика в регионах. Нашли донецкий «Остров», который осмелился перепечатать статью о знаменитом земляке. Конечно, в соответствии со статьей 42 Закона Украины «О печатных средствах массовой информации (прессу) в Украине», издание за перепечатку ответственности не несет. Однако таких мелочей Геннадий Андреевич, как видно, не знает - где ему, Божьему человеку, законы читать, ежели приходиться днями напролет без остатка отдаваться проблемам личного бизнеса.

Но и это не все. Газета «Остров» (а точнее - ее издатель, поскольку газета не является юридическим лицом) зарегистрирована в Куйбышевском районе г. Донецка и иск следовало бы подавать именно в Куйбышевский райсуд. Однако решил Геннадий Андреевич судьбу не испытывать. Как известно, в записях неуловимого майора Гарант потребовал от губернатора Януковича подвесить председателя этого суда А. Тупицкого за то самое место, которое красят на Пасху. И, зная крутой нрав Виктора Федоровича, Геннадий Андреевич, возможно, подумал, что г-н Тупицкий по сей день пребывает в подвешенном состоянии. Должно быть, именно поэтому помощник Васильева Р.И.Кузьмин попросил обеспечить надлежащее рассмотрение иска богобоязненной Компании своего младшего братишку, прокурора Калининского района.

Пацан сказал - пацан сделал. Поначалу нашелся судья в Калининском районе, который согласился за 500 долларов вынести требуемое решение. Но как прочитал, что в статье о «божьей милости» написано, так предпочел на столь сомнительные заработки не соглашаться. Пришлось идти прокурору на поклон к судье этого же суда Александру Николаевичу Гавриленко, давнему почитателю компании «Святая Дева Мария» и верному собутыльнику ее президента г-на Носатова. Впрочем, если А. Гавриленко, прочитав эти строчки, попытается отрицать свою алкогольную зависимость от руководства компании-истца, то мы готовы привести свидетелей, которые сиживали с Александром Николаевичем за одним столом под сенью Покровского рынка.

Одним словом, за дело взялся судья А. Гавриленко со всем рвением. Чтобы создать видимость законности, в исковом заявлении был написан вычитанный «на потолке» адрес издателя, якобы «прописанного» в Калининском районе Донецка. Естественно, что посмотреть выходные данные газеты и поинтересоваться настоящим адресом судья не решился, как не решился и направить повестку издателю, ограничившись вызовом в суд автора публикации. Пришлось мне идти в суд и пояснять две вещи.

Для судьи явилось открытием то, что, во-первых, привлекать в качестве ответчика нужно в первую очередь не журналиста, а издание. А уже СМИ может в качестве второго ответчика пригласить в суд автора спорной публикации. Но никак не истец, поскольку на журналисте не написано, что именно он является автором. Это может знать только его работодатель. Например, применительно к нашему случаю, откуда Компании «Святая Дева Мария» знать, что именно я написал статью о ГАВе, а не хозяин Мариупольского меткомбината из Партии регионов? Во-вторых, при подаче иска была нарушена территориальная подсудность. Не говоря уже о том, что «Остров» вообще не является надлежащим ответчиком - судиться нужно с «Гранями плюс», причем не в Донецке, а в Киеве.

Надо сказать, что судья изо всех сил пытался изобразить на своем лице трезвую мысль и даже отложил дело на две недели, дабы, как понял автор этих строк, поближе познакомиться с украинским законодательством. Мы же, чтобы не теребить отводами нежную душу этого жреца Фемиды, просим кандидата юридических наук Г. Васильева дать указание кандидату юридических наук Р. Кузьмину не смешить людей.

Многоуважаемый Геннадий Андреевич! Учитывая Ваше обещание приложить все усилия для того, чтобы в суде было рассмотрено то, что рассмотрению не подлежит по определению (а именно - иск Ваших «братьев во Христе» к газете «Остров» за перепечатку ненавистной Вам статьи), обращаем Ваше внимание на то, что подавать иск нужно именно в Куйбышевский суд Донецка и никакой другой. Понимая, что основы процессуального законодательства для Вас - это все равно, что китайская грамота, все-таки призываем поручить Вашим помощникам ознакомиться с Гражданским процессуальным кодексом и доложить Вам статью 125. И вовсе не потому мы к этому призываем, что надеемся на то, что в Куйбышевском суде, в отличии от Калининского, взяток брать не станут или попытаются соблюсти хотя бы видимость законности при рассмотрении иска «Святой Девы Марии». В чем-чем, а в уважении к законности подозревать судей Куйбышевского райсуда Донецка у нас нет никаких оснований. Можете отправлять туда Р.Кузьмина без всякого опасения. Причем, особенно хотели бы порекомендовать Вам судью А. Якубенко и судью С. Добнева. Как говаривал в записях незабвенного майора о таких блюстителях законности классик современной филологии, это судьи «высшей меры».

Мы, Геннадий Андреевич, потому рекомендуем Вам все-таки направить иск по территориальной подсудности, что о Вашей репутации юриста беспокоимся. Потому как по-другому ну никак нельзя. Законы не позволяют. Если, конечно, Вы, еще помните, что это такое... «Остров»

maidan.org.ua, «Полтавський обласний медіа-клуб,
№56, 21 листопада 2003 р.

 Поділитися