пошук  
версія для друку
06.04.2004

Чи приховує Міністерство оборони України інформацію про загиблих в Іраку?

   

“Нехай сниться тобі Польща, усі рідні і той Ірак, в якому пролито стільки твоєї крові” – такими словами єпископ Лешек Глодзь попрощався з першим загиблим польської армії в Іраку. Церемонія відбувалася 11 листопада у Щеціні за участі президента країни та начальника генерального штабу. Долею випадку того ж таки дня в Іраку загинув український миротворець Сергій Суслов, проте в Києві про це дізналися лише за два дні.

Інформацію про смертельне поранення українського молодшого сержанта Суслова прес-служба Міністерства оборони повідомила 13 листопада пізно ввечері. Зокрема в агентстві Інтерфакс повідомлення про це з’явилося близько 21-ї години вечора. Зрозуміло, що жодна з українських газет наступного дня не змогла повідомити про цю подію. Більше того 14 листопада прес-служба Міноборони ніби заснула, часто не відповідаючи на телефонні дзвінки й ретельно приховуючи головного коментатора прикрої для країни трагедії.

Власне відчуття трагедії було досить примарним. Український миротворець загинув не в бою, і навіть не від теракту. Життя хлопця обірвалося через ... “необережне поводження зі зброєю”. Абсурдність ситуації, мабуть, змусила міністра оборони Євгена Марчука тимчасово відмовитися від коментарів. Пишу “тимчасово”, оскільки вірю, що Євген Кирилович таки вийде до преси, щоб прокоментувати подію. Нагадаю, що це вже друга втрата української армії у Перській затоці, причому вдруге український воїн сам позбавляє себе життя.

Необережне поводження зі зброєю – причина загибелі не лише українців. Цим грішать також британці і навіть американці. Останні, до речі, після введення свого контингенту до центрального Іраку розстріляли півдесятка воїнів Об’єднаного Королівства. Єдина різниця між українським та американським прикладом полягає у висвітленні подій. Телекомпанії Сполучених Штатів дізнавалися про втрати через кілька годин після трагедії (в основному), українські ж телеканали змогли повідомити про втрату лише за дві доби, демонструючи карту Іраку, або ж транслюючи архівне відео. Фотографії загиблого Сергія Суслова не показав ніхто. Дістати її у прес-службі, так само як і отримати інформацію про адресу загиблого та його родичів, практично неможливо.

Складається враження, що міністерство оборони умисно приховує інформацію задля зменшення розголосу. Саме цей висновок напрошується після порівняння українських подій з польськими. Мас-медіа західного сусіда України почали повідомляти про загибель підполковника Єронима Купчика вже через чотири години після його загибелі. “6 листопада 16 поляків поверталися до свого місця дислокації в місті Карбалі. По дорозі на загін напала група терористів, яка смертельно поранила Купчика. Він помер у шпиталі”. Мас-медіа одразу повідомили, що в загиблого залишилася дружина і 21-річна донька. Біографію польського вояка вже по обіді можна було легко прочитати в Інтернеті. Наступного дня усі центральні газети вийшли з фотографіями загиблого Купчика на перших шпальтах. Міністерство оборони Польщі не стало приховувати від мас-медій адреси загиблого, щоправда закликало ЗМІ не надто турбувати сім’ю, яка перебуває в жалобі.

Ще 6 листопада президент Александр Квасневський висловив співчуття родині польського воїна. “Це один з найсумніших днів у історії Польщі і в моєму житті” – заявив він, – “Відправляючи солдатів до Іраку, ми знали, що можуть бути втрати, але коли ми дізналися про цю втрату, коли не стало людини, коли осиротіла 21-річна донька, овдовіла дружина Йоланта – це дуже болісний і драматичний момент”. Польський прем’єр-міністр Лешек Міллер того ж таки 6 листопада, у день загибелі, заявив, що бере розслідування трагедії під власний контроль. 11 листопада Міллер відвідав Ірак, де побував на місці трагедії.

Без сумніву, надзвичайний інтерес, який проявили до цієї події чільні польські урядовці, сприяв утвердженню героїчного образу польської армії загалом та загиблого воїна зокрема. Щоправда для опонентів відправлення війська до Іраку це стало черговим приводом нагадати про недоцільність такого кроку. Цікаво, що 60 відсотків поляків не підтримують рішення уряду про скерування миротворців до Перської затоки. Як прогнозують польські соціологи, кількість незадоволених зростатиме.

Неважко передбачити, що кількість незадоволених зростатиме і в Україні. До речі, не лише серед пересічних глядачів, але й між виробників новин. Навряд чи журналістам вельми сподобається повторення історії із першим загиблим українським миротворцем Юрієм Койданом, якого поховали у Чернігові без преси, так і не надавши їй жодного фото воїна. Про саме поховання прес-служба Міністерства оборони повідомила через півдоби після закінчення церемонії. Сумно. І боляче. Сумно, бо країна так і не дізналася, кого ж втратила на далекій війні. І не так важливо, що, на відміну від поляка, обидва українські воїни загинули не в героїчному бою. Болісно, що з Купчика змогли зробити національного героя, а з Койдана і Суслова ні. Ніхто навіть не захотів цього робити (Інститут масової інформації 17.11.2003)

(www.imi.org.ua, “Полтавський обласний медіа-клуб”, №55, 17 листопада 2003 року)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори