пошук  
версія для друку
06.04.2004

Десь два роки тому журналісти каналів, підконтрольних Медведчуку, вперше отримали дивну цидулку, де їм прямим текстом вказувалося, які події висвітлювати і як їх коментувати. Пізніше це явище отримало назву «темник»

   

Десь два роки тому журналісти каналів, підконтрольних Медведчуку, вперше отримали дивну цидулку, де їм прямим текстом вказувалося, які події висвітлювати і як їх коментувати. Пізніше це явище отримало назву «темник»

Майже рік тому «плани дій» для журналістів стали предметом розгляду парламентських слухань, де їх було названо формою цензури, та жорсткої критики з боку ПАРЄ та інших європейських інституцій.

Але «темник» не зник, просто значно еволюціонував за формою. Від жорстких вимог перейшли до більш лояльних — «тема важлива і актуальна», «прохання широко коментувати» тощо.

Ось і вчора у розпорядженні УП опинився один цікавий документ за підписом керівника Головного управління інформаційної політики Васильєва. Короткого листа адресовано «прес-секретарям, керівникам прес-служб, начальникам відділів з питань взаємодії зі ЗMІ та зв’язків з громадськістю обласних, Севастопольської міської держадміністрації, голові Комітету з інформації Ради міністрів АР Крим».

Впадає в око, що в перелік адресатів не потрапила Київська міська державна адміністрація. Вочевидь, і в цьому питанні столична влада має «особливий статус». Щоправда, «регулюється» він у даному випадку не законом, а, скоріше, особистістю міського голови. Припускаємо, Омельченко за подібні «розсилки» міг би й сам «послати»…

Але все-таки про суть документа. Тест його дуже лаконічний, тож можна процитувати його без купюр: «Шановні колеги! До Вашої уваги надсилаються опубліковані 3 грудня газетою «Дипломатический мир» статті «Азаров: тіньовий сектор відступає, внутрішні інвестиції в економіку зросли вдвічі» і «Якби «міністром правди» став Порошенко...», в яких висвітлюються важливі та актуальні внутрішньополітичні питання». Далі ідуть власне обидві вищеназвані статті.

Газета «Дипломатический мир» видається видавництвом «Фокус событий» за участі Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв і виходить російською мовою.

Що цікаво, статті, які було опубліковано газетою «Дипломатический мир», долучено в розсилці як мовою оригіналу, так і в перекладі українською. Що само по собі дивно, чи не так?

Ні, вболівання чиновників за поширення української мови лише похвал достойне. Особливо, якщо це стосується діловодства державних органів. Але ж стаття вийшла російською? Ніхто ж не сумніватиметься, що російською у нас володіють усі чиновники без винятку – від Львова до Донецька?

А тому управління пана Васильєва могло б не завдавати собі зайвого клопоту, перекладаючи тексти. Звичайно, за умови, що ці статті було розіслано лише «до уваги», для ознайомлення.

Чим повинен займатися консультативно-дорадчий чи інший допоміжний орган при Президентові України, яким (і тільки яким!), згідно з Конституцією, може бути АП? Та, мабуть же, обслуговувати діяльність Президента у здійсненні ним своїх повноважень. Це, знову ж таки, за Конституцією.

Натомість «перекладачі» з президентської канцелярії загострюють увагу відповідальних в регіонах за зв’язки із мас-медіа на інтерв’ю першого віце-прем’єра Азарова та… розшифровці підслуханої розмови народного депутата Порошенка з директором «5 каналу» Лясовським («Дипломатический мир» помилково називає Владислава Лясовського керівником інформаційної служби, тоді як ним на «5 каналі» є Андрій Шевченко - УП).

І коли поширення управлінням інформаційної політики АП інтерв’ю другої людини в уряді ще можна якось виправдати (кореспондент запитує про ВТО, ЄБРР, відносини Кабінету міністрів з АП та СДПУ(О)) – хоч і це є не чим іншим як «ориентировкой» на «правильну» точку зору, - то з приводу «Порошенко-мінігейту» тільки й можна знизати плечима до АП – а вам-то що до того?

Успіх у читачів бульварної преси підтверджує: скандал – це, справді, саме те, що потрібно більшості публіки. А ще секс і кримінал.

Після плівок майора Мельниченка це вже другий «телефонний перехват». УП не поінформована, чи підслухану на початку минулого року телефонну розмову між Віктором Ющенком і Олександром Омельченком з приводу інспірування відставки Віктора Медведчука з посади першого віце-спікера АП також розсилала по областях «до уваги». Але на «1+1», в усякому разі, аудіо «крутили» як минулого, так і цього разу (торік було й на Інтері, то ж ми могли чергову «свіжу серію» на цьому каналі просто пропустити).

УП не збирається зараз захищати чи нападати на Порошенка. Врешті, факт «вправляння мізків» по телефону службі інформації «5 каналу» так і залишився неспростованим з його боку. Як і факт та зміст згадуваної розмови Ющенка з Омельченком з боку лідера «НУ» (більше того, Сан Санич визнав, що голос – його).

В контексті інформаційної війни на дискредитацію Ющенка та його оточення логічним й закономірним є оприлюднення запису політичними противниками в «своїх» засобах масової інформації, хоча б і на тому ж «1+1».

Питання в іншому – до чого тут Адміністрація Президента? Безперечно, будь-який чиновник в АП чи облдержадміністрації має повне право, як і будь-яка людина, цікавитися сексом, криміналом та політичними скандалами. Але як ознайомлення з цією інформацією допомагає у «здійсненні своїх повноважень» Президенту України? Адже лист не приватний, а на «фірмовому» бланку Адміністрації…

Головне управління інформаційної політики Адміністрації Президента вкотре відмовило «Українській правді» прокоментувати появу нового «темника». Пан Васильєв принципово відмовляється кожного разу від будь-яких коментарів виданню

(«Українська правда», 11.12.2003)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори