пошук  
версія для друку
06.04.2004

Держоргани залишають свої двері закритими для преси

   

Переважна кількість порушень по’язана з невдалими спробами отримати ту чи іншу офіційну інформацію. 35 журналістів практично з усіх регіонів України пригадують кожен свої непорозуміння з державними установами з приводу акредитацій, інформаційних запитів, участі у нібито відкритих заходах. Семінар “Доступ до інформації”, що проводять наразі ІМІ та Прес-Нау, вкотре довів, що здобувати інформацію, навіть офіційну, журналістам вдається далеко не завжди, а юридичні механізми для забезпечення цього права потребують вдосконалення.

Наводимо думки журналістів і юристів з цього приводу.

За словами медіа-юриста Людмили Панкратової, реалії сьогодення потребують більше процедурних гарантій саме до доступу до інформації, заради цього розробляються закони – законні внесення змін до Закону України “Про інформацію”, у якому передбачається внесення великого блоку процедурних гарантій саме в доступі до інформації

Зоряна Іленко, редактор відділу “Аргумент-газети”, м. Львів:

Особисто для мене доступ до інформації є більш-менш напрацьованим, бо формується переважно на особистих контактах. Офіційні доступи до інформації, на жаль, примушують писати інформаційні запити, інколи, це є довготривалим процесом, оскільки, відповідно законодавства, можуть тягнутися 30 днів, а потім перекидання з однієї установи в іншу. В результаті отримуєш цілком непотрібну відповідь. При цьому усвідомлюєш, що ці відповіді можна використовувати лише на судових засіданнях або як аргумент при журналістських розслідуваннях, коли тобі кажуть, що це біле, а насправді воно чорне. Щодо конфіденційної інформації та інформації з обмеженим доступом, то тут так само мають бути конкретні напрацювання. Журналіст, який щойно починає працювати, навряд чи зможе добратися до такої інформації, а тим паче, до архівів. Це є проблемою, оскільки журналісту потрібна інформація сьогодні на сьогодні або, як кажуть, сьогодні - на вчора.

Оксана Гузинець-Мудрик, головний редактор газети “Вікна”, м. Калуш:

Минулого року ми проводили в нашій області програму по вивченню свободи медіа та прав людини, у рамках якої ми розсилали інформаційні запити в прокуратуру нашого міста Калуш і в прокуратуру області: чи перевіряються правоохоронними органами умови утримання в них затриманих і заарештованих, людей, скільки було таких перевірок, скільки людей було покарано, чи були виявлені порушення, чи ні? Крім того, в райвідділ Калуша та обласний відділ УМВС нами було направлено запит про те, що співробітники нашої газети хотіли б підготувати журналістський матеріал на предмет умов утримання людей, просили доступу в СІЗО. Здавалося б, нічого особливо. Проте, від місцевих правоохоронних органів не надійшло жодної відповіді. Відгукнулася лише прокуратура, але в їх відповіді не йшлося про кількість перевірок, не надавалося жодної конкретної інформації. Лише те, що така процедура триває, час від часу здійснюється перевірка і все – крапка. Про доступ у СІЗО взагалі не могло бути й мови.

Усе це свідчить про те, що співпраця з правоохоронними органами чи будь-якими іншими державними відомствами – це дуже важко. Якщо нам сьогодні розказують: так, звичайно, треба направляти інформаційні запити для того, щоб потім, якщо у місячний термін ви не отримаєте відповідь, можна буде звернутися до суду… Для такого видання, як наше, оскільки ми навіть не можемо собі дозволити власного юриста, це не є вихід із ситуації. Ті судові позиви, які місяцями тривають, в кінцевому підсумку, не дадуть нам ніякої користі.

Олена Гарагуц, головний редактор газети “Лица”, м. Дніпропетровськ:

На початку січня цього року наша редакція розіслала 10 листів з проханням про акредитацію в місцевих державних органах – в податкову, міськвинком, облраду, міліцію, пожежну службу, Антимонопольний комітет тощо. Після десяти днів, відведених на відповідь, відповіла нам лише податкова, яка написала, що вона не акредитує, а лише запрошує на свої заходи.

Наші державні органи дуже закриті. Вони незацікавлені в тому, аби запрошувати на свої заходи журналістів. Про їх засідання, прес-конференції ми дізнаємося лише від своїх колег. Для нас є реальною проблемою дізнатися, що, де й коли відбувається. Природно, що коли наші журналісти не мають такої інформації, вони не потрапляють на цікаві заходи. І якщо дає прес-конференцію мер міста, то тебе, може, і не виженуть з неї, але треба спочатку на неї потрапити.

(Новини ЗМІдусіль, 2004-02-10,
Iнститут масової інформації, 30.01.2004)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори