пошук  
версія для друку
07.04.2004

7 - 15 лютого 2001 р

   

Громадянське суспільство

Единственным официальным пострадавшим в беспорядках в центре Киева можно считать заместителя начальника Старокиевского РУВД Николая Бондарчука, которому манифестанты брызнули в лицо из газового баллончика.

Что же касается других данных, то о них сотрудники правоохранительных органов, а также руководители медицинских учреждений Киева умалчивают.

“Факты” обратились в Киевскую станцию скорой помощи, но там порекомендовали обратиться в городское управление здравоохранение. В пресс-центре этого ведомства заявили, что не располагают данными ни о госпитализированных в результате побоища, ни о количестве людей, которым медпомощь была оказана на месте.

(“Факты”, № 22, 8 лютого 2001 р.)

***

Студентов Ривненского технического университета Василия Шубского, Игоря Сычевского, Юрия Матвийчука, Виталия Калюха, Виктора Карпелева в конце января исключили из вуза.

Ребята рассказывали, как через несколько дней после проведения акции “Украина без Кучмы” их вызвали “на ковер” к ректору Святославу Кравцу, где присутствовали проректор и участковый милиционер. Ректор им сообщил, что они исключены из университета за нарушение правил внутреннего распорядка. Ректор, естественно, отказался квалифицировать это исключение как репрессивную политическую меру, направленную против тех, кто “За Украину без Кучмы!”. Приказа студенты так и не видели, повторно принять их с объяснительными записками ректор отказывается. Далее к промыванию мозгов “неблагонадежных” студентов подключили представителей профкома.

(“Товарищ”, № 6, лютий 2001 р.)

***

Студентський комітет “За правду” провів пікетування Міністерства освіти та науки України. Пікетувальники вимагали поновлення студентів Рівненського технічного університету, виключених із вузу за участь в акції “Україна без Кучми” в Рівному. Серед вимог пікетувальників — відставка ректора Рівненського технічного університету Кравця.

(“Україна молода”, №31, 16 лютого 2001 р.)

***

31 января в Ровно состоялся суд над участниками акции “Украина без Кучмы” по ст. 185 АК Украины. Телевидение на заседание не допустили, вести аудиозапись было запрещено...

Свидетель Л.И. Онищук со слезами на глазах рассказывала судье о событиях 23 января. Другого слова, кроме “гестапо”, по отношению к работникам милиции она не употребляла. А вот слова другого свидетеля: “Я видел много, но здесь били просто по-зверски”.

23 января в Ровно сотрудники милиции жестоко избили участников акции. Как рассказали врачи больницы, 29 января к ним поступил звонок с ультиматумом: “Если до 12.00 хоть один из них будет в больнице, то на проверку придут все службы, которые только могут проверять”.

(“Вечерние вести”, № 19, 7 лютого 2001 р.)

***

Як повідомив головний редактор газети “Січеславський край”, заступник голови Дніпропетровської обласної організації Української народної партії “Собор” Володимир Заремба, 10 лютого об 11.30 представники УНП “Собор”, УНР, СПУ, “Батьківщини”, ОУН, товариства “Просвіта”, молодого “Собору” та Молодіжного Руху зібралися біля універмагу на вулиці Карла Маркса, протестуючи проти приїзду до Дніпропетровська Л. Кучми та В. Путіна. За учасниками протесту спостерігало близько 100 осіб у цивільному одязі. Жодного офіційного представника міліції при цьому не було помічено.

Приблизно о 12.00, як тільки з місця подій поїхали представники всеукраїнських та місцевих теле- і радіокомпаній, хлопці у цивільному почали масове побиття демонстрантів. Були пошматовані державні прапори України. Важких тілесних пошкоджень зазнав голова Дніпропетровської обласної організації УНП “Собор” Володимир Цапенко, який зараз у важкому стані перебуває у лікарні. Побитих людей почали силою заштовхувати у мікроавтобус РАФ 092-46-АА. Були вивезені у невідомому напрямку 11 осіб, серед яких голова Кіровської районної організації УНП “Собор” Руслан Філімонов, голова обласної організації ОУН Віктор Таратушка та перший секретар міськкому СПУ Ю. Олексієнко. Голові обласної організації УНР Івану Шулику вдалося втекти, проте зараз його розшукує міліція...

Затримані, як з’ясувалося, вивезені в Бабушкінський РВВС. Їм пред’явлено звинувачення у непідкоренні діям представників міліції.

УНП “Собор” наголошує: працівники міліції та СБУ, які виходять на вулицю переодягненими, без службових посвідчень і беруть участь у брутальних розправах над людьми, нічим не відрізняються від звичайних бандитів...

(“Селянська газета”, № 21, 13 лютого 2001 р.)

***

9 осіб з 11, затриманих міліцією за проведення 10 лютого пікету під гаслами Комітету “Україна без Кучми”, перебувають у камері тимчасового утримання в Бабушкінському райвідділі внутрішніх справ Дніпропетровську.

Голову обласної організації ОУН та обласної організації Спілки офіцерів України Віктора Таратушку, котрий на знак протесту проти його затримання міліцією оголосив голодування, було доставлено до Бабушкінського районного суду. Суддя Микола Решетник, розглянувши матеріали у звинуваченні Таратушки у злісній непокорі вимогам співробітників міліції, відмовився розглядати справу. За його словами, протокол про правопорушення, складений у Бабушкінському РВВС, не відповідає вимогам закону, а саме — не містить конкретного опису подій, що розглядаються як правопорушення. Таратушку знову відправлено у камеру.

(“Україна молода”, № 29, 14 лютого 2001 р.)

***

Старокиївський районний суд столиці ухвалив рішення ліквідувати наметове містечко в центрі Києва. Судові власті вважають, що учасники акції “Україна без Кучми” перешкоджають вільному пересуванню громадян по тротуару, а також їх вільному доступу до станції метро. Позов до суду подали управління з охорони пам’яток історії та архітектури міської державної адміністрації Києва і Київрада.

Суд прийняв рішення відповідно до ст. 75 Земельного кодексу, якою “забороняється проведення будь-якої нецільової діяльності на території історико-культурних заповідників”.

Депутат від Соцпартії Валентина Семенюк в інтерв’ю УНІАН сказала, що для ліквідації наметового містечка на Хрещатику в Києві влада використовуватиме не правоохоронні органи, а організації типу “Щит Батьківщини”. Тим часом учора “соціалістичний” намет Валентини Семенюк уже було знято, адже позов міських властей стосувався, передусім, саме його.

(“Україна молода”, № 29, 14 лютого 2001 р.)

Право

Проект Закона “Про внесення доповнень і змін до Кримінально-процесуального та Кримінального кодексів України щодо врегулювання підстав порядку і строків тримання під вартою осіб, що підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів” внесен на рассмотрение Верховной Рады народным депутатом, членом Высшего совета юстиции, Василием Онопенко.

К примеру, из установленных УПК Украины шести мер пресечения используются лишь две: содержание под стражей и подписка о невыезде. Онопенко считает не соответствующим практике большинства демократических стран положение, при котором представители обвинительной стороны в качестве меры досудебного следствия санкционируют взятие подозреваемого или обвиняемого под стражу — ведь вина такого человека еще не доказана судом.

Проект В. Онопенко предусматривает сокращение вдвое установленного 18-месячного срока пребывания в СИЗО. Если же по истечении срока принудительного пребывания под стражей дело будет закрыто по реабилитирующим обстоятельствам, государство обязано взять на себя ответственность перед гражданином, свободу которого жестоко ограничило, нанеся ущерб его репутации, а зачастую — и здоровью.

Еще одна злободневная проблема — использование госчиновниками от юстиции электронных и печатных СМИ не только для давления, но, зачастую, и для прямой деформации общественного мнения. Руководящие работники прокуратуры, МВД и других официальных структур позволяют себе распространять досудебную информацию о наиболее резонансных уголовных делах. Отдельные работники СМИ, в свою очередь, “обогащают” полученную информацию и вовсе безответственными измышлениями на заданную тему. В проекте закона предлагается ввести запрет на использование в СМИ любой информации судебно-следственного характера людьми, имеющими к ней служебный доступ.

(“Вечерние вести”, № 15, 31 січня 2001 р.)

***

Верховная Рада Украины приняла в целом закон, предусматривающий введение нового вида превентивной меры в отношении подозреваемых или обвиняемых в преступлениях — домашний арест.

Согласно закону, домашний арест состоит в запрете оставлять жилище круглосуточно или в определенный период суток. Он может быть применен в отношении лица, подозреваемого либо обвиняемого в совершении преступления, за которое законодательством предусмотрено наказание в виде лишения свободы.

В новой редакции закона также есть изменение статьи о взятии под стражу. Эта мера применяется только в случае, если другие превентивные меры не в состоянии обеспечить выполнение подозреваемым, обвиняемым, подсудимым соответствующих обязательств и используется в отношении лиц, подозреваемых либо обвиняемых в совершении преступления, за которое предусмотрено наказание в виде лишения свободы на срок более двух лет.

(“Киевские ведомости”, 10 лютого 2001 р.)

***

Домашний арест может быть применен постановлением судьи либо решением суда.

Согласно закону, Уголовный кодекс дополняется статьей 165-2, в соответствии с которой предварительная мера пресечения при применении домашнего ареста или взятия под стражу будет избираться судом, а при применении подписки о невыезде, личной поруки, поруки общественных организаций или трудового коллектива, залога, надзора командования воинской части — органом дознания, следователем, прокурором. Представление должно быть рассмотрено судом в течение 72 часов с момента задержания.

Согласно новой редакции ст. 156 УК, содержание под стражей не будет продолжаться более двух месяцев. Разрешение на продление сроков заключения до четырех, шести и девяти месяцев дается судьей по представлению прокурора.

(“Факты”, № 24, 10 лютого 2001 р.)

***

Свой вариант механизма, обеспечивающего конституционное положение о свободе слова в Украине, предлагает крымское правозащитное движение “Народная воля” — “полностью вывести бюджетные СМИ из подчинения органам государственной власти, законодательно закрепить выборность их руководителей на основе всеобщего, равного и прямого избирательного права путем тайного голосования”.

Таким образом, редактора, например, районки или городской газеты будут выбирать одновременно с мэром и депутатами и по тем же правилам.

Как считает “Народная воля”, именно такие издания станут базовыми для появления института независимой прессы Украины.

Одновременно с редакторами крымские правозащитники предлагают проводить во всех областях и в Крыму выборы уполномоченных по соблюдению прав человека. По их мнению, это поможет поставить органы власти под контроль общества.

(“Киевские ведомости”, 8 лютого 2001 р.)

Судова система

В 1999 году в Украине к лишению свободы были приговорены 83399 человек, в том числе: на срок до 5 лет включительно — 21733 (41 %); на сор от 10 лет и выше — 1669 (2 %). За первое полугодие 2000 года к лишению свободы приговорили 42151 человека.

(“Вечерние вести”, № 15, 31 січня 2001 р.)

Судові процеси

9 февраля Печерский районный суд Киева рассмотрел и частично удовлетворил жалобу матери Георгия Гонгадзе на неправомерные действия заместителя Генерального прокурора Алексея Баганца, отказавшегося признать Лесю Гонгадзе потерпевшей в уголовном деле. Тем самым, впервые в истории украинского правосудия создан прецедент, когда в суде были обжалованы действия должностного лица правоохранительной системы.

Суд обязал Генеральную прокуратуру немедленно отменить решение г-на Баганца и тем самым признать Лесю Гонгадзе потерпевшей, что дает ей возможность наконец-то ознакомиться с материалами дела и ходатайствовать о назначении новых экспертиз.

(“Факты”, № 24, 10 лютого 2001 р.)

***

Слухання “справи Іванченка” в Дніпропетровську було відновлено 5 лютого.

На процесі, який вже йде третій місяць, всі обвинувачувані відмовились від попередніх свідчень, окрім Сергія Іванченка. Головному підсудному відмовлятись було ні від чого, бо, як виявилося, був єдиним з підозрюваних, кого слідчі не катували.

Певним сюрпризом стали свідчення криворізької журналістки Наталі Сокуренко. На процесі вона розповіла кілька моторошних історій, як погрожують та цькують її саму та її 12-річного сина.

(“Сільські вісті”, № 19, 8 лютого 2001 р.)

Пенітенціарна система

12 февраля вечером старшина 2-го отряда Мариупольской колонии для несовершеннолетних прапорщик П. Отправил в изолятор четырех нетрезвых осужденных. Около 21 часа личный состав 2-го (142 человека) и 3-го (159 человек) отрядов взбунтовался и стал требовать освобождения товарищей. Они крушили имущество и даже подожгли штаб колонии. При попытке завладеть оружием двое 17-летних осужденных были ранены в руки и ноги. 40 малолетних зэков удрали из колонии. К 13 февраля часть из них была поймана. Колония блокирована, порядок в ней восстановлен.

(“Сегодня”, № 36, 14 лютого 2001 р.)

***

Пресекая попытку к бегству малолетних заключенных Каменской тюрьмы (Мариуполь), охрана колонии открыла огонь на поражение. Правда, охрана категорически отрицает стрельбу на поражение. И это понятно: по Уставу внутренней службы открывать огонь по малолетним преступникам, отбывающим наказание, категорически запрещено, в том числе, и при попытке к бегству. Тогда возникает закономерный вопрос: кто ранил в голень малолетнего заключенного? У второго пораженным оказался палец руки.

(“Факты”, № 26, 14 лютого 2001 р.)

***

В Мариупольской колонии соседствуют два режима: общий и усиленный. По отзывам самих осужденных, питание, бытовые условия, организация досуга более чем нормальные. Что же вызвало бунт? Элементарная пацанья дурость. Интересный факт: заключенные с большим криминальным опытом заявили, что претензий к администрации не имеют, вышвырнули бунтарей из своей территории и забаррикадировались от них.

По факту массовых беспорядков возбуждено уголовное дело по признакам ст. 69-1 УК Украины.

(“Сегодня”, № 37, 15 февраля 2001 р.)

Етнічні проблеми

Директор Киевского международного института социологии Валерий Хмелько, обобщая результаты 13 общеукраинских опросов, утверждает, что население страны приблизительно на 94 % состоит сейчас из трех больших лингвоэтнических групп. Первая — украиноязычные украинцы (40 % населения), вторая по численности — русскоязычные украинцы (33-34 %) и третья — русскоязычные русские — (20-21 %). По данным специалистов, в семье только украинским языком пользуются 38,2 % граждан, только русским — 34,5 %, обоими языками — 26,8 %. Все это свидетельствует о том, что в Украине русский язык не является языком национального меньшинства и что практически все украинцы являются двуязычными.

(“Киевские ведомости”, 10 лютого 2001 р.)

Здоров’я нації

За период после Чернобыльской катастрофы количество инвалидов по ее последствиям увеличилось в 44 раза и составляет сейчас 86,9 тыс. человек. Такие данные привел на заседании коллегии Министерства чрезвычайных ситуаций первый заместитель министра Владимир Логвинов.

(“Сегодня”, № 22, 29 січня 2001 р.)

***

Украина по затратам на охрану здоровья одного жителя занимает 111 место среди 191 страны мира и 8-е место среди 12 стран СНГ. Об этом сообщил министр здравоохранения Украины Виталий Москаленко на итоговой коллегии “Охрана здоровья — 2000 год”. Но есть и отрадные итоги: впервые показатель смертности не превысил 12 на 1000 рожденных. А ведь в 1999 году было больше 17.

10 % граждан нашей страны фактически не имеют доступа к медицинскому обслуживанию, а часть граждан по финансовым причинам вынуждены отказываться от нее.

Премьер-министр Виктор Ющенко назвал внедрение страховой медицины по всей Украине вопросом безопасности нации.

По данным профсоюза медработников Украины, сегодня средняя заработная плата в здравоохранении равна 144 гривнам. А в сельских больницах — 111 грн.

Сегодня в Украине, по данным Минздрава, туберкулезом болеют более 600 тысяч человек. Это 1,5 % населения. Ежегодно в стране фиксируется 27 тысяч новых случаев заболевания туберкулезом, а за 2000 год заболеваемость выросла на 11 %. В прошлом году впервые за последние 9 лет каждый больной туберкулезом был полностью и бесплатно обеспечен лекарствами для курса лечения.

В Украине 64 тысячи человек с ВИЧ-позитивной реакцией и 36 тысяч больных СПИДом.

(“Сегодня”, № 36, 14 лютого 2001 р.)

***

За статистичними даними, лише за минулий рік в Україні зареєстровано 6212 ВІЛ-інфікованих, з яких 737 — діти.

(“День”, № 27, 10 лютого 2001 р.)

Соціально-економічні проблеми

У всьому світі базовим його соціальним стандартом є прожитковий мінімум. Тому, мабуть, варто подивитися, як співвідносяться з ним розміри пенсій, зарплат, допомоги з безробіття.

Нинішнього року Верховна Рада затвердила працездатним особам прожитковий мінімум 311 гривень. Отож, почнемо.

На 1 лютого середній розмір пенсій у нас — 88 гривень, мінімальна зарплата — 118 гривень, мінімальна допомога з безробіття — 30 гривень. А середньомісячний душовий доход на душу населення — трохи більше 140 гривень...

У сорок шостій статті Конституції України зазначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування для людини, мають забезпечити рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Сорок шоста стаття восени минулого року конкретизована в спеціальному законі “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, які, знову ж таки, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму.

Економісти від влади радять забезпечувати соціальні гарантії, виходячи не з положень закону, а з фінансових можливостей. Заступник міністра фінансів України Володимир Матвійчук робить акцент на тому, що в бюджеті на нинішній рік видатки на соціально-гуманітарні потреби збільшились майже на 40 відсотків, а інфляція, мовляв, зростатиме за рік утричі повільніше. Але ж, за даними Інституту праці і зайнятості населення, реальні доходи зменшилися останнім часом до 72 відсотків...

Чи не найбільшою перемогою бюджету 2001 року в Мінпраці вважають збільшення допомоги малозабезпеченим сім’ям — майже у 35 разів. Такими у нас протягом року вважатимуться сім’ї, у яких середньомісячний сукупний доход на одного члена сім’ї не перевищує 50 гривень. Допомога виплачуватиметься з таким розрахунком, щоб її розмір разом з іншими доходами склав саме необхідні 50 гривень. Таких сімей маємо в Україні близько мільйона.

Додатковий прибуток вони матимуть і завдяки збільшенню державної допомоги сім’ям з дітьми — на 60 відсотків. Щоправда, збільшення це кількагривневе...

На виплату в повному обсязі 11 видів допомоги, передбачених Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, в держбюджеті закладено менше чверті від необхідної суми.

На 2001 рік Кабмін відповідною постановою визначив, що:

допомога під час вагітності та пологів жінкам, зареєстрованим у державній службі зайнятості не менше 10 місяців, становитиме 28 гривень, 50 коп.;

одноразова допомога при народженні дитини — 118 гривень;

додаткова допомога при народженні дитини — 59 гривень;

допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (працюючій матері, яка оформила декретну відпустку) — 35 гривень, 40 коп.;

така ж допомога непрацюючій матері — 11 гривень, 80 коп.;

грошові виплати матерям (батькам), які доглядають за трьома дітьми віком до 16 років — 29 гривень, 50 коп.;

чотирма і більше дітьми віком до 16 років — 47 гривень, 20 коп.;

допомога з догляду за дитиною-інвалідом — 41 гривня, 30 коп.;

допомога на дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років) — 11 гривень, 80 коп.;

допомога одиноким матерям — 11 гривень, 80 коп.;

допомога одиноким матерям на дітей з числа дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, колишніх вихованців дитячих будинків — 23 гривні, 60 коп.;

допомога на дітей військовослужбовців строкової служби — 17 гривень, 70 коп.;

допомога на дітей, що перебувають під опікою — 47 гривень, 20 коп.;

тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе — 11 гривень, 80 коп.

(“Україна молода”, № 24, 7 лютого 2001 р.)

***

Средняя зарплата в 2000 году — 230.00 грн.; зарплат ниже прожиточного уровня: в промышленности — 80 %; в бюджетной сфере — 50 %.

Максимальная для большинства трудовая пенсия после февральского повышения — 102 грн.

Минимальная пенсия — 58 грн.

Необлагаемый налогом минимальный доход — 17 гривен.

(“Киевские ведомости”, 12 лютого 2001 р.)

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ (7-16 лютого, 2001)

Преса и влада

Владимир Заманский, “Сегодня”:

“В Киевском СИЗО № 13 (Лукьяновская тюрьма) идет судебный процесс. В понедельник я пришел в СИЗО и предъявил кому надо свое служебное удостоверение, прошел в актовый зал тюрьмы, ставший залом судебного заседания.

В перерыве судья Оксана Желепа, узнав, что я представитель прессы, сказала, что мне следовало получить разрешение на вход в тюрьму. Я ответил, что пришел не в тюрьму, а в суд, после чего мне было разрешено остаться и на завтрашний день я был внесен в списки. Но... вчера утром, перед тем как переступить порог Лукьяновского СИЗО, судья Желепа сказала, что всех, мол, пустят, а меня, прессу, “наверно”, не пустят. И не пустили.

Интересная деталь: суд заслушивал показания о чудовищных нарушениях законности служителями закона.

Скандал в Киевском СИЗО № 13 имел продолжение. В редакцию позвонили руководители Департамента по исполнению наказаний и принесли извинения. Судье Желепе заявлен отвод. Отныне судебные заседания будут происходить в помещении райсуда. Проведение заседания в СИЗО было продиктовано состоянием здоровья подсудимого.

(“Сегодня”, № 30, 7 лютого, № 31, 8 лютого)

***

Похоже, для Л. Кучмы радиостанция “Свобода” уже превратилась в такой же “вражеский голос”, каким была, к примеру, для Л. Брежнева. Руководитель украинской службы радио “Свобода” Роман Купчинский недавно писал: “Ясно, что Президент не хочет прямо закрывать наше Радио. Он желал бы, чтобы мы и далее оставались в эфире, но чтобы мы были смирными, покорными его структурам и его воле. Президент и его советники хорошо знают, что борьба с радио “Свобода” может плохо закончиться для них, потому они решили действовать тихонько...”

Р. Купчинский подтверждает: “Свидетельства бывшего офицера СБУ Н. Мельниченко о том, что Президент Украины хочет зарыть передачи радио “Свобода” в Украине, к сожалению, правдивы”. Саму радиостанцию Л. Кучма, конечно же не закроет. Но прекратить ретрансляцию сигнала в Украине или установить на нее безумные тарифы может вполне. О непосредственном глушении вопрос, скорее всего, не стоит. Хотя... Кто знает, какие еще меры “по обеспечению международного престижа Украины” готовят на Банковой?

(“Товарищ”, № 4, січень 2001 р.)

***

Вчера в Печерском райсуде столицы состоялись консультации сторон по иску народного депутата Александра Волкова по защите его чести и достоинства к радио “Свобода” и ретранслирующему его передачи радио “Довіра”.

Лидер партии “Демократический союз” обвиняет эти радиостанции в распространении неправдивой информации о его деятельности в Бельгии.

В интервью агентству Интерфакс-Украина по телефону из Праги директор украинской службы радио “Свобода” Роман Купчинский сообщил: “Мы только пересказывали бельгийские публикации, ничего от себя не добавляя”. Он выразил удивление в связи с предъявлением судебного иска радио “Довіра”.

“На основании нашего соглашения они не несут ответственности за содержание наших передач, они их только ретранслируют”.

(“Киевские ведомости”, 8 лютого 2001 р.)

***

Одному з інвесторів телекомпанії “1+1” Б. Фуксману було заборонено в’їзд до України.

В заяві представників телекомпанії зазначається:

“Останнім часом наша телекомпанія зіткнулась із системними діями з боку керівництва СБУ... Зокрема, ще понад три місяці тому голова СБУ Леонід Деркач намагався за допомогою шантажу під час телефонної розмови з паном Фуксманом наполягти на вилученні з випусків Телевізійної служби новин низки матеріалів, які могли, як йому здавалося, зачіпати його інтереси...

Останнім часом ряд дій, безпосередньо спрямованих на дискредитацію телеканалу та його зарубіжних партнерів, було вчинено за безпосередньою допомогою та участю Вадима Рабиновича. Зв’язки у минулому В. Рабиновича з органами держбезпеки були оприлюдненими, і саме цим фактом ми пояснюємо позбавлення п. Фуксмана права в’їзду в Україну”.

(“День”, № 26, 9 лютого 2001 р.)

***

Администрация Волынского государственного университета предупредила корреспондента радиостанции “Свобода” в Луцке Андрея Криштальского, являющегося, кроме того, и редактором университетской многотиражки, о неполном служебном соответствии.

Причиной послужил прозвучавший на волнах радио “Свобода” его репортаж с массового митинга “В защиту Конституции” (то есть Кучмы), на который, как выяснил журналист, ученики, студенты, преподаватели и госслужащие города были собраны по разнарядке власть предержащих.

(“Вечерние вести”, № 16, 1 лютого 2001 р.)

***

Учора не вийшло 21-е число газети “Коммерсантъ Украины”. Громадське підприємство “Київська військово-картонажна фабрика” відмовилася друкувати випуск газети. Редакція видання оцінює факт як “політичну цензуру з боку друкарні”. Згідно з “Актом про незапуск у поліграфічне виробництво”, випуск газети “Коммерсантъ Украины” не був запущений у друк “у зв’язку з тим, що на першій шпальті був вміщений фотознімок зі змістом, який може бути розцінений як антипрезидентський, а також наявністю в інших матеріалах (текстових і фотографічних) передумов до аналогічної оцінки. Заборону на запуск до друку накладено усним наказом, відданим по телефону начальником ППО “КВКФ” підполковником Омельчуком А.В. (2.00, 7 лютого 2001 р.) після повідомлення відповідального офіцера капітана Яцуна К.В. про наявність зазначених матеріалів (1.45, 7 лютого 2001 р)”.

(“День”, № 25, 8 лютого 2001 р.)

Злочини проти журналістів

У понеділок 5 лютого чотири міліціонери побили головного редактора незалежної херсонської газети “Новый день”, депутата обласної ради Анатолія Жупину. Він був серед відвідувачів кав’ярні, коли чотири офіцера міліції — дільничні інспектори, котрі прибули до Херсона з інших областей України на курси підвищення кваліфікації, розпочали бійку.

Анатолій Жупина викликав співробітників Суворовського райвідділу міліції. “Розігрітим” міліціонерам це не сподобалося, і вони накинулися на журналіста з кулаками. А дізнавшись, що він редактор газети, зігнали всю свою ненависть до працівників пера на окремому журналісті. Кримінальну справу за фактом побиття журналіста не порушено, проходить тільки службове розслідування.

(“День”, № 25, 8 лютого 2001 р.)

***

По словам заместителя министра внутренних дел Украины Петра Коляды, в 2000 году в Украине против журналистов было совершено 61 правонарушение, 20 уголовных дел уже отправлены в суды. Ни одно из этих преступлений не связано с профессиональной деятельностью представителей СМИ.

Среди последних преступлений против журналистов П. Коляда назвал нападение на представителя масс-медиа в Херсоне.

(“Факты”, № 24, 10 лютого 2001 р.)

ЗМІ і влада

Народний депутат України Олександр Волков подав позов до суду на газету “Україна молода”. За його словами, подати позов змусило те, що газета надрукувала інформацію, в якій говориться, що Вадим Рабинович звинувачує його у причетності до зникнення Георгія Гонгадзе. Хоча “Столична газета”, за словами О. Волкова, друкувала інтерв’ю з Рабиновичем, де він спростував цю інформацію.

(“Вечірній Київ”, № 14, 9 лютого 2001 р.)

Злочини проти журналістів

Головний редактор журналу “Людина і світ” Віктор Єленський повідомив, що в ніч на 5 лютого редакцію було пограбовано. За його словами, викрадено два процесори та оргтехніку. На вкрадених комп’ютерах зберігався весь архів видання, тому випуск другого номеру журналу буде затримано.

(“Вечірній Київ”, № 13, 8 лютого 2001 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори