8 - 16 березня 2001 р

7 березня вранці було знесено "малі архітектурні форми" — цього разу біля пам’ятника Тарасу Шевченкові в Києві. Ці намети встановили студенти столичних вузів. Лише два неповних дні простояли вони напроти червоного корпусу університету. Наметове містечко знесли люди у цивільному, міліції поблизу не було. Проте цивільні були нібито з комунальних служб Києва. Організатори акції повідомили, що судового рішення з приводу ліквідації наметового містечка не було. Швидше за все це була ініціатива "благоустрійників". Суд повинен був відбутися лише вдень 7 березня.
("Україна молода", № 45, 8 березня 2001 р.)

***

Таких массовых столкновений с милицией, какие произошли в день рождения Тараса Шевченко, Киев не видел уже давно. Как известно, в планы представителей акции "Украина без Кучмы" входило помешать возложить цветы к памятнику поэта лидерам государства — Президенту, премьер министру и первому вице-спикеру. Однако эта затея провалилась. Л. Кучма прибыл на церемонию на полтора часа раньше, чем планировалось, поэтому оппозиция не успела подтянуть к памятнику все свои силы и не смогла пробиться сквозь милицейский кордон. Хотя стычек все же избежать не удалось.

По словам сокоординатора акции "Украина без Кучмы" Владимира Чемериса, "драки были спровоцированы милицией и ответственность должна нести власть". Он сообщил также, что "забрали около ста человек. Кроме того, 9 марта на вокзале задержали около сотни львовских студентов. Они не помещались в милицейские "воронки". Их положили просто на асфальт и они ждали, когда придут милицейские автобусы".

По состоянию на 10 марта, оставались задержанными 205 участников массовых беспорядков. Следственным управлением СБУ возбуждено уголовное дело по статье 71-й УК Украины.

Как сказал командир отряда "Беркут" Валерий Коновод, "из нашего отряда пострадало 16 человек. 7 из них сразу были госпитализированы".

Всего же, как сообщил начальник Центра общественных связей ГУ МВД Украины в Киеве Александр Зарубицкий, повреждения разной степени получили 56 сотрудников милиции и служащих внутренних войск.

Как заявил пресс-секретарь главы государства Александр Мартыненко, власти считают зачинщиками акции возле здания администрации Президента членов организации УНА-УНСО.

По словам руководителя пресс-центра УНА-УНСО Татьяны Чорновил, лидера организации Андрея Шкиля забрала милиция вечером 9 марта и его дальнейшая судьба неизвестна. По данным Т. Чорновил, в демонстрации принимали участие около 500 членов УНА-УНСО, из них в тот же день было задержано около 200 человек. Она подтвердила информацию о том, что офис партии разгромлен. 10 марта на свободе из руководителей УНА-УНСО оставались только члены Провода Юрий Тыма и Олег Марчук.
("Сегодня", № 55, 11 березня 2001 р.)

***

В официальном заявлении Украинской консервативной республиканской партии говорится, что 9 марта в 17.30 к офису УКРП на улице Димитрова, 6 подъехали 11 автобусов с подразделениями "Беркута", иномарки с высшими чинами МВД и СБУ. Офис УКРП разгромили. Уничтожено и разграблено имущество партии (исчезли компьютер, ксерокс, документация, партийная касса, поломана мебель, двери). Людей, которые были в офисе, хватали и беспощадно били, швыряли на асфальт, а потом загоняли в автобусы. На улице Димитрова, около станции метро "Республиканский стадион" задержали 150 человек. Все без исключения арестованные получили травмы различной тяжести.
("Вечерние вести", № 38, 14 березня 2001 р.)

***

По словам начальника ЦОС ГУ МВД Украины в Киеве Александра Зарубицкого, 9 марта во время инцидента возле памятника Шевченко было задержано 11 нападавших, но вскоре их, дабы не нагнетать обстановку, отпустили. По оценкам правоохранительных органов, возле парка Шевченко толпа насчитывала 500 человек, на Банковой — до 4000 тысяч. В активных действиях против милиции принимали участие 250-300 человек. После драки на Банковой были задержаны 206 человек. Пока админарестами наказаны 73 человека, 21 из которых уже отбыли свои сроки. 87 человек еще не отпущены: по 35 еще не определились судьи, проводится доследственная проверка, другие действия. А 52 отбывают сроки админареста. Остальные отделались штрафами и предупреждениями. 9 числа пострадало 57 милиционеров. Из них 19 сейчас госпитализированы с переломами ребер, конечностей, сотрясением мозга.
Владимир Малинкович, политолог и правозащитник:

"... Прибегли к насилию именно те, кто называет себя представителями общественности, противостоящей "тоталитарному режиму"...

Камеры телеоператоров зафиксировали, что они первыми применили силу против милиции, набрасываясь на нее хорошо организованными колоннами, швыряясь кирпичами, металлическими конструкциями, дымовыми шашками и бутылками с зажигательной смесью. Непосредственно за акты насилия и вандализма должны отвечать прежде всего экстремисты из УНА-УНСО..."
("Факты", № 42, 12 березня 2001 р., "Киевские ведомости", 12 березня 2001 р.)

***

Как сообщил начальник пресс-службы СБУ Александр Скрыпник, возбуждено уголовное дело по ст. 71 Уголовного кодекса Украины ("Массовые беспорядки"). Оно возбуждено не против конкретных лиц, а по факту событий, так как задержано очень много людей и надо разбираться в причастности каждого к этим событиям. А, Скрыпник опроверг информацию о том, что часть задержанных находится в следственном изоляторе СБУ.
("Киевские ведомости", 13 березня 2001 р.)

***

9 березня в Києві мала місце ще одна важлива подія: у будинку колишньої Центральної Ради відбулися установчі збори Всеукраїнського громадського комітету "За правду!". Близько трьохсот делегатів вузів, студентських та молодіжних організацій з різних областей задекларували себе третім крилом опозиційного руху, якому по дорозі з "Україною без Кучми" і Форумом національного порятунку. Час "Банкового побоїща" практично збігся з початком зборів у будинку Центральної Ради. Тобто — алібі залізне. Як виявилося, не для правоохоронців.

Факт залишається фактом: майже 200 регіональних делегатів з’їзду "За правду!" у результаті опинилися за гратами... У купу змішали всіх: унсовців, студентів, випадкових перехожих. Заодно налетіли на офіси УКРП Степана Хмари та "Свободи вибору", де квартирує комітет "За правду!" (усе без належних ордерів). Відбувалися так звані суди: хлопців засуджували до штрафів, 5-ти, 10-ти, 15-ти діб арешту. Зокрема, 15 діб отримав журналіст газети "Поступ" Дмитро Шурхало. Кажуть, лише за те, що надиктував на диктофон матеріал про події в Києві.

У програмі "Свобода слова" на ICTV академік Мирослав Попович зауважив, що Адміністрація Президента мала б заплатити УНА-УНСО за вчинення бійки, оскільки це розв’язало владі руки. І ще й як розв’язало: на київському вокзалі розпочалося справжнє "полювання на відьом". Молоді люди, які нізащо постраждали у такий спосіб від дій міліції, мають повне право подати до суду, вимагаючи притягнення до відповідальності тих, хто перевищував свої службові повноваження, застосовуючи силу уже не на демонстрації. В даному випадку дії міліції уже ніяк не можна назвати адекватними.

Щодо сутичок під час покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку, то Мирослав Попович вважає, що не треба безпідставно звинувачувати всіх підряд — повинно бути слідство, яке має з’ясувати, хто перший кинув камінь.
("Україна молода", № 46, 13 березня 2001 р.)

***

Кількох членів УНА-УНСО, серед яких і керівник столичного осередку партії Ігор Мазур, переведено зі "звичайних" міліцейських СІЗО в слідчий ізолятор СБУ. Попервах їх засудили до трьох діб арешту, але згодом — очевидно, після вивчення документальних відеокадрів подій, що відбувалися поблизу президентської Адміністрації 9 березня, — підходи правоохоронців змінилися. Сьогодні є всі підстави вважати, що саме цим кільком унсовцям СБУ інкримінуватиме скоєння злочину за статтею 71 Кримінального кодексу, яку в Україні не використовували років десять, — організація масових безпорядків (покарання — від 2 до 12 років). Стаття належить до розділу "Злочини проти держави".
("Україна молода", № 47, 14 березня 2001 р.)

***

Общественный комитет "За правду!" и правозащитная группа "Хельсинки-90" сообщили, что 12 марта в 13 часов работники СБУ, ссылаясь на решение Ленинградского райсуда, перевели двух членов УНА-УНСО, в том числе председателя краевой организации Киева Игоря Мазура, который был комендантом палаточного городка на Крещатике, в следственный изолятор СБУ на ул. Владимирской.
("Вечерние вести", № 39, 15 березня 2001 р.)

***
Із інформації з засідання Верховної Ради 14 березня 2001 року:

За офіційною інформацією, 9 березня було затримано та доставлено до райвідділів міліції 217 осіб. 12 осіб випущено без притягнення до відповідальності, відносно 205 складено адміністративні протоколи за дрібне хуліганство та злісну непокору працівникам міліції. 88 осіб заарештовано. По медичну допомогу звернулись 63 працівника міліції та військовослужбовця. 36 з них — госпіталізовано.

Голова СБУ В. Радченко підтвердив, що серед демонстрантів були і провокатори, декотрих також уже затримано. На запит, хто конкретно давав команду затримати на залізничному вокзалі 60 львівських студентів, які не брали участі в масових заходах, і яких били, примусили лежати на асфальті до приїзду автобусів, а потім розвезли до райвідділів міліції, що є грубим порушенням прав людини та Конституції, В. Радченко відповів, що не знає.

Прокуратурою Старокиївського району Києва порушується кримінальна справа про побиття народного депутата Валентини Семенюк.
("Голос України", № 46, 15 березня 2001 р.)

***

В течение трех дней львовские студенты требовали освободить своих коллег, задержанных милицией в Киеве, а также не применять никаких репрессий к тем, кто ездил в столицу. В распространенных общественным комитетом сопротивления "За правду!" листовках указывается, что руководство Дрогобычского педагогического университета отчислило семерых студентов за участие в известных киевских событиях.

Глава обладминистрации Степан Сенчук заявил, что разговаривал с Леонидом Кучмой, который пообещал отпустить всех задержанных студентов. И действительно, 13 марта из Киева во Львов вернулись шестеро человек, побывавших в столичной милиции. Еще пятеро, отбыв трое суток наказания, приезжают 15 марта. На этом, по мнению членов комитета "За правду!", список задержанных не заканчивается. В частности, не освобожден еще корреспондент львовской газеты "Поступ" Дмитрий Шурхало.
("Комсомольская правда в Украине", № 46, 15 березня 2001 р.)

***
Ніна Карпачова, Уповноважений Верховної Ради з прав людини:

"... Я звернулася до голови Київського міського суду пана Зубця із поданням про скасування постанов Подільського, Харківського, Шевченківського, Печерського, Старокиївського, Московського та інших судів м. Києва від 9 березня щодо притягнення студентів та журналіста Дмитра Шурхала до адміністративної відповідальності. У цьому поданні йшлося про те, що 11 березня я здійснила перевірку дотримання прав затриманих громадян у райуправліннях міліції міста та спецприймальнику для адміністративно засуджених осіб. Під час цієї перевірки до мене особисто звернулося 25 осіб з числа затриманих 9 березня. Це були переважно студенти з різних вузів держави, яких було притягнуто до адміністративної відповідальності. Всі ці студенти прибули на установчий з’їзд громадського об’єднання "За правду!". Як було мною з’ясовано, під час розгляду справ цих студентів суддями було порушено ст. 59 Конституції України та ст. 271 Кодексу про адміністративні порушення щодо права на правову допомогу. Річ у тому, що оскаржити постанову суду засуджені не мали можливості, бо постанову про притягнення до відповідальності на руки їм не видавали. Саме цим було порушено положення ст. 32 Основного закону, яка гарантує кожному захист прав, а також право спростовувати недостовірну інформацію про себе, а також п. 7 ст. 129 Конституції України щодо гласності судового процесу. До того ж судді порушили ст. 276 Кодексу про адміністративні порушення щодо розгляду порушень за місцем їх чинення. Тобто більшість студентів були затримані в Залізничному районі, а розгляд справ здійснювали суди інших районів.

Затримані не отримували ніякого харчування, їм не була надана можливість повідомити рідних та близьких про своє місцезнаходження..."
("День", № 46, 14 березня 2001 р.)

***

14 березня ввечері Київським міським судом скасовано вироки студентам, схопленим міліцією без пояснень просто на вулиці лише за те, що вони брали участь в зібранні Всеукраїнського громадського комітету опору "За правду!" 9 березня. Завдяки цьому після незаконної п’ятиденної відсидки ще 50 юнаків і дівчат змогли повернутися додому. Як кажуть у прес-службі комітету "За правду!", молодь звільнили завдяки тиску громадськості, який з’ініціювали спільними силами "комітетники", студенти-страйкарі, Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова, Форум національного порятунку та акції "Україна без Кучми". Випустили та закрили справу і проти незалежного львівського журналіста Дмитра Шурхала. Студенти й журналіст уже повернулись до Львова.

Ніна Карпачова так прокоментувала реабілітаційний вирок київських суддів: "Це одна з перших перемог у незалежній Україні верховенства права, влада фактично погодилася з тим, що вона переступила межу",

Нині ув’язненими залишаються активісти акції з УНА-УНСО, яких утримують у слідчому ізоляторі СБУ та під пильним наглядом у лікарнях столиці. Подивитися на умови перебування політичних в’язнів від УНА-УНСО вдалося лише Карпачовій.
("Україна молода", № 49, 16 березня 2001 р.)

***

Уповноважений ВР з прав людини Ніна Карпачова відвідала Київську міську лікарню швидкої допомоги. Після подій 9 березня сюди потрапило десять потерпілих. Один з потерпілих — учитель із міста Волочиськ Хмельницької області Вадим Головатий, який працює будівельником в столиці, повідомив, що не був учасником акції, не належить до жодної з партій чи рухів, а того дня гуляв разом із товаришем поблизу стадіону. "Нам наказали лягти на землю, заломили руки і вилили на голову недопите пиво. Потім — у машину, в якій було чоловік тридцять. Я не міг уторопати, що діється, чому зі мною так брутально поводяться і за що".

Вадим Головатий і ще один потерпілий — 19-річний Денис Андрусенко сказали, що з ними, як і з іншими затриманими того дня, міліція поводилася брутально, била, про що, до речі, свідчать численні гематоми.
("Сільські вісті", № 35, 16 березня 2001 р.)

***

Бійку біля Адміністрації Президента 9 березня спровокували члени організації "Тризуб" та представники правоохоронних органів у цивільному. Таку думку висловив журналістам народний депутат Тарас Чорновіл. За його словами, вони перші почали сутичку. Тарас Чорновіл зазначив, що люди, які перші кинулись руйнувати бар’єр на Банковій, першими почали кидати пляшки і каміння в міліцію, не були членами УНА-УНСО.

Ленінградський районний суд м. Києва 11 березня виправдав голову проводу УНА-УНСО Андрія Шкіля. За словами члена молодіжного комітету опору "За правду!" Юрія Сороки, на судовому засіданні розглядалися справи декого із затриманих 9 березня в Києві. Про судове засідання не повідомлялося. Затриманих, більшість з яких були студенти та представники УНА-УНСО, привезли до суду з чорного ходу. Під час слідства затриманих, зокрема Андрія Шкіля, допитували представники Управління по боротьбі з організованою злочинністю та Служби безпеки України, тоді як згідно з законодавством, допити мали проводити слідчі. Під час допитів затриманих змушували підписувати "липові протоколи".

Внаслідок сутичок 9 березня голова проводу УНА-УНСО, звільнений за рішенням суду, знаходиться у важкому стані, повідомив УНІАН член Проводу Руслан Зайченко. За його словами, крім черепно-мозкової травми й ушкодження хребта, у А. Шкіля було виявлено струс мозку.
("Сільські вісті", № 34, 15 березня 2001 р.)

***

Не дуже "конституційно" повелися правоохоронці з народними депутатами, які намагалися завітати до будинку УВС Києва, щоб, за словами народного депутата Тараса Чорновола, з’ясувати точну кількість та прізвища затриманих й перевірити, чи не завдано їм побоїв. Міліціонери просто зачинили перед народними обранцями двері й не пустили їх навіть на поріг будинку, хоч, за Конституцією, повинні були задовольнити вимоги депутатів. Так само виштовхали законотворців Тараса Стецьківа та Тараса Чорновола і з території Харківського райвідділу міліції м. Києва.
("Молодь України", № 29, 13 березня 2001 р.)

Резонансні справи

Украинская народная партия "Собор" заявила, что расценивает арест мэра Кировограда Александра Никулина, который неделю назад вступил в партию, как продолжение террора против оппозиции.
("Вечерние вести", № 32, 1 березня 2001 р.)

***

Заместитель Генерального прокурора Алексей Баганец на пресс-конференции 7 марта заявил, что правоохранительные органы ищут двух членов киевской преступной группировки, которые, по оперативной информации, непосредственно причастны к исчезновению журналиста Георгия Гонгадзе.
("Киевские ведомости", 8 березня 2001 р.)

***

Леся Гонгадзе — мать исчезнувшего в Киеве журналиста Георгия Гонгадзе — отказалась предоставить американским экспертам образцы своей крови и крови детей сына для проведения генотипоскопической экспертизы, так как эти эксперты не уполномочены проводить остальные исследования "таращанского тела".
("Комсомольская правда в Украине", № 46, 15 березня 2001 р.)

***

Леся Гонгадзе настаивает на проведении таких исследований, которые бы позволили установить причину смерти человека, чье тело было найдено в Таращанском районе, а также время ее наступления. Спецы из ФБР и Минобороны США разъяснили, что они не могут взяться за такую работу без официального обращения украинской стороны.
("Сегодня", № 59, 15 березня 2001 р.)

***

У Печерському районному суді цього тижня розпочався розгляд скарги адвоката Юлії Тимошенко на санкцію Генеральної прокуратури України про її арешт.
("Голос України", № 46, 15 березня 2001 р.)

***

Голова Печерського районного суду м. Києва Микола Замковенко заявив, що життю його родини погрожують. Зокрема, він повідомив про телефонні дзвінки, в яких висловлювалися погрози життю його дружини і датини. Коментувати цей факт журналістам після засідання суду М. Замковенко відмовився.
("Молодь України", № 30, 15 березня 2001 р.)

***

У судовому засіданні 12 березня у Печерському районному суді як громадські захисники брали участь лідер фракції "Батьківщина" народний депутат Олександр Турчинов та голова УКРП Степан Хмара. В ході судового засідання головуючий Миколо Замковенко вигнав із залу суду редактора газети "Свобода" Олега Ляшка за неповагу до суду.
("Сільські вісті", № 34, 15 березня 2001 р.)

***

Николай Томенко подал заявление об увольнении с должности начальника Главного управления прессы и информации Киевской горгосадминистрации. Копию заявления политолог направил Президенту Леониду Кучме. В нем он указывает, что его отставку следует расценивать как ответ на требование Леонида Даниловича к госслужащим определить свою позицию в недельный срок: или они идут в отставку, или публично отмежевываются от антигосударственных формирований оппозиции.
("Сегодня", № 60, 16 березня 2001 р.)

***

Член ПРП Микола Томенко не є опозиціонером — свої дії він мотивує тим, що як громадянин та науковець сприймає вищезгадану пропозицію Леоніда Кучми як "повернення адміністративно-командної системи в її найгірших проявах". "Я не можу підтримати нинішні дії Президента, які об’єктивно ведуть до "олігархізації" країни, обмеження політичних прав і свобод громадян, утисків свободи слова та віддаляють Україну від європейського вибору", — написав він у заяві на ім’я мера Олександра Омельченка.
("Україна молода", № 49, 16 березня 2001 р.)

Силові структури
Сергій Грабовський:

"... На початку осені 1994 року Леонід Кучма указом підпорядкував безпосередньо собі керівників силових структур. Наступним юридичним актом, який зафіксував пряме підпорядкування силовиків Президентові, став Конституційний договір від 8 червня 1995 року. Нарешті, у дещо м’якшому вигляді ця теза увійшла до чинної Конституції, ухваленої 28 червня 1996 року.

З одного боку, керівники Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Служби безпеки України начебто підпорядковані прем’єр-міністру, хоча й призначаються на посади безпосередньо Президентом без узгодження з парламентом. З іншого боку, оскільки глава держави персонально "здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони", а на додачу ще й "очолює Раду національної безпеки і оборони" (ст. 106), то реально силовики підпорядковані безпосередньо Президентові. Адже, за Конституцією, "Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки України" (ст. 107), і до її складу входять за посадою: прем’єр, міністр оборони, міністр внутрішніх справ та голова СБУ.

Проте в Україні, крім писаного права, не менше значення має і право неписане. Проблема в тому, що коло силових структур, всупереч нормам демократії та українській Конституції, розширилося. Де-факто до складу силових структур України зараз входять ще й Державна податкова адміністрація та Генеральна прокуратура. Податкова служба взагалі не зазначена в Конституції, але Леонід Кучма скористався зі свого права створювати нові органи виконавчої влади, і наслідком стало постання структури, за своїм впливом сумірної з усім Кабінетом міністрів.

Генеральний прокурор може бути звільнений в будь-який момент особисто Президентом без мотивації причин (ст. 122). Тому зрозумілою є відданість керівників цих двох відомств особисто Леоніду Кучмі: саме від нього залежить їхнє перебування на цих посадах, а у випадку з Державною податковою адміністрацією — і міра впливу податківців у країні.

А ще, між іншим, існує в Україні і зовсім таємнича служба охорони Президента, що не належить до жодної із силових структур і здатна перетворитись на самостійну політичну силу.

Таким чином, за писаними і неписаними правилами політичного життя склалося так, що Президент України контролює всі силові структури держави...

Чи відповідає це нормам сучасної європейської демократії?
("Свобода", № 8, 6-13 березня 2001 р.)

Правоохоронні органи

На днях народный депутат Александр Турчинов обвинил Генеральную прокуратуру во вступлении в финансовые отношения с иностранными гражданами за счет бюджетных средств. Речь идет о письме Генпрокуратуры за подписью Николая Обихода к г-ну Ламберту — руководителю "Юниверсал Трейдинг энд Инвестмент К°" (ЮТИК°), в котором подтверждалось согласие украинской стороны об уступке данной фирме материальных требований относительно недвижимости в США, возможно, принадлежащей П. Кириченко, П. Лазаренко и членам их семей. Условие: доказать в Федеральном суде факт противоправного владения названным имуществом. За это фирме гарантируется оплата услуг в размере 12 % от возвращенных средств.

На вопрос: "На основании каких законодательных актов, приказов или инструкций Генеральная прокуратура гарантировала г-ну Ламберту "выплату украинской стороной услуг в пределах 12 %...?", Н. Обиход ответил: "Наши действия законны. После возвращения средств мы обратимся в соответствующие правительственные структуры, и этот вопрос будет решаться".

Если на вопрос, на основании какого закона действует прокуратура, ответа не получаешь, предположить можно одно из двух: либо такого основания нет, а значит действия прокуратуры незаконны, либо в Генпрокуратуре не знают о таких основаниях, а значит подходят к вопросу непрофессионально.

По словам Обихода, "в США, в Верховном суде штата Массачусетс идет судебное разбирательство между ЕЭСУ и фирмой ЮТИК°. Иск был подан еще в 1998-м... Предметом этого иска было то, что фирма ЮТИК° якобы распространяет клеветнические измышления о причастности ЕЭСУ к мошенническим операциям с финансами в Украине..."

Тем не менее, работа поручена именно фирме, находящейся в состоянии судебной тяжбы с фигурантом по делу. Этично ли государству в лице Генпрокуратуры обращаться к услугам такого информатора?..
("Зеркало недели", № 10, 8 березня 2001 р.)

***
Александр Турчинов, глава Бюджетного комитета Верховной Рады:

"... В ноябре 2000 года Кабмин принял постановление, касающееся хозрасчетной деятельности Генеральной прокуратуры Украины, которое предоставляло ей право из денег, возвращенных с ее помощью в бюджет, взимать определенный процент. По настоянию Бюджетного комитета ВР Кабмин отменил это постановление, позже из проекта бюджета на 2001 год были вычеркнуты и пункты, предусматривающие создание спецфонда Генеральной прокуратуры, куда должны были поступать эти отчисления..."

По словам А. Турчинова, для возвращения средств, незаконно находящихся за границей, не нужны посредники: требуется лишь располагать доказательствами по обвинению того или иного лица в незаконной финансовой деятельности и соответствующим решением страны, на территории которой находятся деньги. Подтверждением этому является пример Швейцарии, передавшей незаконно вывезенные средства Украине. Что касается взаимоотношений ЕЭСУ и г-на Ламберта, то, по словам Турчинова, ЕЭСУ обратилась в американский суд с иском против г-на Ламберта, обвинив его в шантаже и других действиях. Неожиданно в американском суде начали появляться материалы, составляющие тайну следствия, проводимого по делу ЕЭСУ в Украине. На судебном заседании приведенный к присяге Ламберт заявил, что эти документы предоставила ему Генеральная прокуратура Украины.

Все материалы, собранные Бюджетным комитетом, направлены главе СБУ, Главе Комитета по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией, главе Счетной палаты Украины, начальнику КРУ и в Генеральную прокуратуру Украины.
("Вечерние вести", № 35, 7 березня 2001 р.)

***
Володимир Шаров, перший заступник головного редактора тижневика "Юридичний вісник України":

"... Заступник Генерального прокурора М. Обіход оприлюднив заяву про спробу О. Турчинова скомпрометувати Генеральну прокуратуру надуманими фактами. Заступник генерального прокурора змушений був виправдовуватися, однак не назвав, на підставі яких документів його відомство уклало угоду з фірмою Ю. Ламберта, залишивши місце для сумнівів..."
("Юридичний вісник України", № 11, 15-21 березня 2001 р.)

Кримінально-виконавча система

Первый номер информационного бюллетеня "Аспект" мгновенно разошелся среди журналистов, правозащитников и силовиков. Причина кроется не только в бесплатности тиража, но и актуальности содержания (тюремная статистика, документы, рекомендации, новости международной тюремной реформы). За осуществление этой необычной идеи активисты донецкого "Мемориала" боролись два года. Это издание — первый шаг к открытости украинских тюрем. Примечательно, что интерес к сотрудничеству проявило и руководство Государственного департамента по вопросам исполнения наказаний (два его высоких чиновника — в редколлегии "Аспекта").
("Киевские ведомости", 7 березня 2001 р.)

***

Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека Нина Карпачева нагрянула недавно с визитом в пенитенциарные учреждения Киева. Она считает, что за последнее время условия жизни людей, лишенных свободы, несколько улучшились.

"Позитивные изменения есть, — заявила она журналистам, — хотя они еще далеки от международных стандартов".

Как и во время предыдущей проверки, сейчас тоже были выявлены неединичные факты нарушения сроков пребывания в изоляторе временного содержания. 93 человека находились там свыше 10 суток, что противоречит закону.

Нарушения, выявленные в Киеве, типичны и для других регионов Украины, в чем воочию имела возможность убедиться Карпачева в Луганской, Львовской, Черниговской и других областях.

Часто в изоляторы попадают люди, вина которых еще не доказана, и, как следствие, треть из них позже освобождается из-под ареста. Но никто не компенсирует им моральные и психологические потрясения, физические и материальные потери, которые понесли они за решеткой, пребывая в нечеловеческих условиях.

Количество подследственных и арестованных в большинстве камер в местах лишения свободы превышает допустимые санитарные нормы. Вместо необходимых по международным стандартам четырех квадратных метров на одного человека здесь приходится в два раза меньше.
("Рабочая газета", № 38, 15 березня 2001 р.)

Проблеми міграції

Легальну і найбільш бажану частину прибулих в Україну становлять уродженці України та їх нащадки, що повертаються з країн СНД (репатріанти), а також родичі українських громадян.

Значну частину репатріантів складають представники депортованих народів, зокрема кримські татари. Сам процес облаштування їх є набагато складнішим, ніж у решти репатріантів. За результатами соціологічних опитувань, більшість репатрійованих татар прагнуть осісти не просто у Криму, а на південному березі або в Сімферополі, де й так не вистачає землі, питної води, роботи. Окрім того, не всі гарантовані законом пільги і субсидії на практиці надаються. Уваги заслуговує також перманентна політизація як цих проблем, так і етнічних суперечностей між репатрійованими та рештою кримчан. Пік репатріації вже пройдено у 1992-1995 рр.

Натомість до нас прибуває все більше представників Азії і Африки. Мова йде про нелегальну міграцію та біженців, що потрапляють сюди здебільшого з території Росії. За даними соціологів і міліції, щонайменше третина "транзитних" нелегалів і біженців поступово, але невідворотно перетворюється на "нелегальних українців". Деякі групи нелегалів (зокрема, китайці) облаштовуються настільки масово і грунтовно, що підозрювати їх у "транзитності" не доводиться.

Біженців з країн, де відбуваються війни та конфлікти, Україна приймає. Приєднавшись до Конвенції ООН про статус біженців і ухваливши відповідний закон. Окрім права на тимчасове проживання, біженцям гарантовано право на роботу, охорону здоров’я та соціальний захист. Проте, з відомих причин держава не надає практично ніякої допомоги. Майже в повному складі стали біженцями іноземні випускники українських вузів.

Із проблеми транзитної міграції виростає самостійна й цілком серйозна проблема небажаної імміграції. У вирішенні імміграційних проблем держава впала в крайнощі. З одного боку, задекларовано так званий "закритий" імміграційний режим, оскільки легальної імміграції, крім репатріації і прийому біженців, не передбачено. З іншого боку, на практиці цей "закритий" режим абсолютно не підтримується ані прикордонним режимом, ані правоохоронними органами. Причому, як доводять самі силовики, для цього не вистачає не лише коштів і людей, але й спеціальної правової бази (зокрема, міжнародних угод)...

Необхідно визначитись, скільки і яких саме потенційних біженців Україна може приймати, а яких треба будь-що уникати. Зрештою, треба чітко встановити, які державні органи таку імміграційну політику провадитимуть, яким коштом вона має фінансуватись і т. ін.

Запитань досить багато. Проте відповідати на них Україна досі не почала. Закони "Про реабілітацію жертв політичних репресій", "Про біженців", "Про правовий статус іноземців" прийняті ще у 1991-1995 рр. Але їх положення, переважно, суперечать іншим законам чи Конституції або не деталізовані в конкретних відомчих актах. Зокрема, в законодавстві немає чіткої відповіді, що таке "імміграція", як вона співвідноситься з "в’їздом" та "постійним проживанням". Окрім того, державний міграційний орган (Держкомнацміграції) майже безперервно реформується і нарешті був включений до Мінюсту з пониженням до Управління. Про необхідні прикордонникам і міліції конкретні статті в кодексах, угоди про депортацію й гуртожитки для нелегалів не варто й говорити...
("Влада і політика", № 9, 8-15 березня 2001 р.)

Права дитини

В Україні Конвенція ООН про права дитини набрала чинності 27 лютого 1991 року. Зроблена низка важливих кроків, ухвалено ряд нових законодавчих актів, а також доповнень до існуючих законів щодо захисту сім’ї, материнства та дитинства.1996 року на основі Конвенції ООН про права дитини ухвалена національна програма "Діти України", що ввібрала зобов’язання держави перед батьками та намітила конкретні заходи щодо їхнього виконання.

Програма співпраці ЮНІСЕФ з урядом України складається з чотирьох напрямів: охорона здоров’я та розвиток у ранньому дитинстві; діти, які потребують особливого захисту; молодь: здоров’я та розвиток; суспільство на захист прав дитини.

За словами науковця Людмили Волинець, 30 тисяч учнів не відвідують школу. Після початкової освіти втрачається 6 відсотків дітей.

Валентина Миколаївна Глущенко, заступник голови Державного департаменту молодіжної та сімейної політики, начальник управління в справах неповнолітніх, наголосила: "Як нам боляче, що вже третій рік у Верховній Раді лежить закон про охорону дитинства, свого часу пройшовши лише перше читання",
("Молодь України", № 25, 1 березня 2001 р.)

***

В Украине, согласно милицейской статистике, действуют 3 специальных профессионально-технических училища, 11 школ социальной реабилитации, 84 приюта для детей, нуждающихся в социальной защите. Созданы 8 центров медико-социальной реабилитации и 2 отделения для подростков, страдающих наркоманией и алкоголизмом. В системе органов внутренних дел функционирует 21 приемник-распределитель для несовершеннолетних.

За различные правонарушения на учете в органах внутренних дел состоит почти 40 тысяч детей, или около 0,4 % от общего количества несовершеннолетних.

По словам заместителя министра внутренних дел Петра Коляды, в прошлом году сотрудники милиции задержали 25 тысяч детей за бродяжничество и 10 тысяч за попрошайничество. За различные правонарушения задержано более 92 тысяч подростков. Сотрудниками криминальной милиции по делам несовершеннолетних оформлено более 3 тысяч материалов по поводу лишения родительских прав.

Общая преступность несовершеннолетних возросла на 0,6 %. На учете в органах внутренних дел состоят более 4 тысяч несовершеннолетних потребителей наркотиков, 1,2 тысячи из них — с устойчивым диагнозом "наркомания".
("2000", № 9, 2-8 березня 2001 р.)

Армія

Как сообщил начальник Генерального штаба Вооруженных Сил Украины Николай Матюх, 80 % молодого пополнения во время весеннего призыва в этом году будут призваны по территориальному принципу, то есть в пределах области. По словам Матюха, основная масса призывников имеет четвертую степень ограничения по состоянию здоровья. А согласно требованиям действующих нормативно-правовых актов, они пригодны только для прохождения срочной службы и не могут быть направлены на комплектование специальных частей и назначены на некоторые военные специальности. Кроме того, 31 % подлежащих призыву имеют всего лишь базовое среднее образование, а 9 % — не заканчивали даже "восьмилетки".
("Рабочая газета", № 38, 15 березня 2001 р.)

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Загальні проблеми

Троє відомих українських журналістів — Ольга Герасим’юк, Юлія Мостова і Олександр Юрчук — відмовилися від участі у фіналі конкурсу "Людина року — 2000" та, відповідно, від отримання нагород.

Виконавчий директор програми В’ячеслав Бутко сказав кореспонденту УНІАН, що переможця 2000 року в номінації "Журналіст року" не буде.

"Ніколи ще в Україні поняття журналістська етика, незалежність і солідарність не піддавалися такій девальвації, як сьогодні. Тому ми, представники трьох абсолютно різних засобів масової інформації, закликаємо наших колег згадати про ці поняття, задуматися над тим, що втрачаємо найголовніше — професіоналізм. Необхідно зберегти довіру глядачів і читачів, а також почуття власної гідності", — йдеться у заяві журналістів-номінантів.

("Україна молода", № 45, 8 березня 2001 р.)

***

Кримський центр незалежних дослідників і журналістів спромігся узагальнити всі (чи майже всі) факти утисків кримських журналістів, спроби обмежити в АРК принципи свободи слова. Комітет з моніторингу свободи преси в Криму, який діє при Кримському центрі, заснував щорічник "Біла книга кримської журналістики" і недавно в світ вийшло його перше число, яке підсумовує події 2000 року.

Цілком ймовірно, що багато фактів тиску на пресу і журналістів у Криму залишилося поза межами цієї книги, відзначили автори збірника.

("Молодь України", № 30, 15 березня 2001 р.)

***

На конкурс лицензирования каналов и частот вещания "выброшены" 24 телеканала и 26 радиоволн, и вот-вот будет оглашен конкурс еще на 60 частот.

Правила, критерии отбора, выписанные в украинских законах, далеки от совершенства. И в принципе отказать в лицензировании можно кому угодно. Это звучит особенно зловеще, если учесть надвигающуюся предвыборную гонку, в преддверии которой развернута борьба за эфир.

Национальный совет по телевидению и радиовещанию пытается сейчас, так сказать, в ходе игры, разрабатывать правила.

("Киевские ведомости", 13 березня 2001 р.)

***

В открытом письме в адрес президента Национальной телекомпании Украины Вадима Долганова цыганское национальное меньшинство Закарпатья заявило решительный протест против "оскорбительного использования названия ромского национального меньшинства" в программах Первого национального канала телевидения и потребовало, чтобы журналисты УТ-1 "принесли извинения ромскому сообществу публично". В письме, в частности, указывается, что в телепрограмме "Семь дней" (4 марта, 21-00, УТ-1) проводился опрос зрителей по такому вопросу: "Желают ли граждане Украины, чтобы на улице Крещатик и далее оставался бомжацко-цыганский табор?" Кроме того, 5 марта в программе "Акценты" ее ведущий В. Лапикура назвал представителей общественности, находившихся в палаточном городке на Крещатике, "политцыганами".

("Время", № 29, 15 березня 2001 р.)

Злочини проти журналістів

У Тернопільській обласній газеті "Вільне життя" є постійна "Колонка від Демидася". Її автор — добре знаний правдошукач і публіцист. В чергових нотатках "То що ж воно буде?" йшлося про наболіле: що чекає Україну? Автор намагався з’ясувати це, виходячи з деяких місцевих особливостей. Згадав Демидась і такі дві події останнього часу, як збори "активу" на підтримку Кучми та зібрання під гаслом "Україна без Кучми!".

Хіба могло це сподобатися владцям? Отож після опублікування "Колонки від Демидася", про яку мова, знайшлися молодчики, які добряче побили її автора. За словами самого Демидася, це були члени організації "Тризуб". Її лідера Івана Суту в "Колонці..." було згадано як такого, котрий "заприсягнув на вірність Кучмі".

("Сільські вісті", № 34, 15 березня 2001 р.)

***

Львівські журналісти розповсюдили відкритий лист, в якому виразили стурбованість долею свого колеги Дмитра Шурхала, спеціального кореспондента газети "Поступ" у Києві. Як зазначено у листі, 9 березня Дмитро Шурхало виконував свої службові обов’язки журналіста і був затриманий працівниками правоохоронних органів, причиною для чого стала спроба отримати коментар стосовно дій київської міліції проти учасників акції "За правду!". При цьому щодо журналіста були застосовані насильницькі дії, він був жорстоко побитий, крім того у нього були відібрані документи і диктофон. Таким чином, на думку авторів листа, правоохоронці грубо порушили Загальну декларацію прав людини, Європейську хартію свободи слова, Конституцію України і Закон "Про пресу".

10 березня рішенням Харківського районного суду м. Києва Дмитро Шурхало був засуджений на 15 діб за "хуліганські дії".

Прес-секретар львівського комітету "За правду!" Сергій Смірнов уточнив, що 9 березня Дмитро Шурхало, отримавши інформацію про те, що на вокзалі у Києві затримують студентів, відправився туди і спробував дізнатися у людей, які здійснювали затримання, за що затримали молодих людей, куди їх везуть і т. д. Після чого журналіст був затриманий сам і відвезений у Харківський райвідділ міліції (а зараз знаходиться у Дарницькому спецрозподільнику). Журналіст був засуджений за "нецензурні лайки в громадських місцях.

("День", № 46, 14 березня 2001 р.)

Право на інформацію
Григорий Лазарев, заместитель председателя СБУ, руководитель департамента специальных телекоммуникационных систем и защиты информации СБУ:

"... Первым и простейшим шагом для предотвращения утечки важной для государства информации через компьютеры, подключенные к Интернет, стало введение ограничений на физическое подключение к Интернету компьютеров сетей органов государственной власти, в которых обрабатывается важная информация.

Предложения относительно регламентации взаимоотношений государственных структур и интернет-провайдеров Украины еще разрабатываются, в частности, при непосредственном участии самих провайдеров...

Мы всегда руководствуемся законодательством. Если в сети появляются материалы, наносящие ущерб государственным интересам Украины или содержащие гостайну (а подобное уже имело место), Служба безопасности осуществляет меры, направленные на срочное изъятие их из информационных ресурсов соответствующих структур и устранение факторов, из-за которых это стало возможным. В Украине законодательная база запаздывает. А без соответствующего правового механизма противодействовать преступлениям, в том числе, компьютерным довольно проблематично.

Доменная зона .ua существует, но в данное время администрируется практически на общественных началах, причем официально этим занимаются лица, проживающие за пределами Украины. Ситуацию необходимо исправлять. При участии уполномоченных государственных органов, участников интернет-рынка и их объединений создается структура, которая будет осуществлять администрирование национального домена Украины, обеспечит качественное, надежное и безопасное функционирование соответствующего технического оборудования.

Эта деятельность проводится в рамках рабочей группы, куда входят представители объединений участников рынка Интернета и нашего департамента, а также экспертно-консультативного совета в составе многих действующих администраторов доменной зоны.
("2000", № 9, 2-8 березня 2001 р.)