пошук  
версія для друку
07.04.2004

16 - 23 березня 2001

   

ПРАВА ЛЮДИНИ

Акція «Україна без Кучми

На УТ-1 заздалегідь почали називати «антидержавниками» акцію «Україна без Кучми», Форум національного порятунку, молодіжний рух «За правду» та інших опозиціонерів. І робилося це на тій тільки підставі, що опозиціонери вимагали відставки Кучми. Тривала відповідна обробка суспільної свідомості, замішана на елементарній підміні понять, а опозиція прогавила цей момент: Кучма і Україна — це не одне й те ж саме, і що вимога відставки Президента не означає виступ проти держави, а отже звинувачення в антидержавній діяльності, щонайменше, безпідставні.
(«Свобода», № 10, 20-28 березня 2001 р.)

***

Як повідомила агенція УНІАН, 15 березня в штабі Української республіканської партії люди в цивільному, які представились працівниками СБУ, заарештували члена проводу, голову черкаської організації УНА-УНСО Руслана Зайченка. Сьогодні УНА-УНСО не може з’ясувати долю близько 40 членів організації. Після подій 9 березня ще про 22 унсовців відомо лише таке: п’ятеро з них перебувають у слідчому ізоляторі СБУ, семеро — у лікарнях, десятеро — у спецрозподільнику СБУ. Голова УНА-УНСО Андрій Шкіль, виправданий судом, зараз переховується.
(«Україна молода», № 50, 17 березня 2001 р.)

***

Начальник следственного управления СБУ Владимир Пристайко сообщил, что по уголовному делу, возбужденному по факту массовых беспорядков в столице 9 марта, арестованы 12 человек, еще двое задержаны. По его словам, десять нигде не работают, один — студент техникума и один — учащийся колледжа. В связи с массовыми беспорядками следователи допросили уже 300 человек. В их распоряжении около 20 видеокассет, ведется работа по отбору активных участников акций.
(«Факты», № 48, 20 березня 2001 р.)

***
Нина Карпачева, Уполномоченный ВР по правам человека:

«... То, что 9 марта могут произойти массовые акции неповиновения, прогнозировалось заранее. Поэтому власть готовилась к этому дню с особой тщательностью. И мне кажется, что она здесь все-таки перестаралась...

Фактически произошла провокация. И, как сейчас выясняется мною, это была провокация со стороны третьей силы. Следствию еще предстоит разобраться в этом...»
(«Кіевскій телеграфЪ», № 11, 19-25 березня 2001 р.)

***

По информации начальника ЦОС ГУ МВД Александра Зарубицкого, пока в столичном спецприемнике находится 41 человек из 205 задержанных в Киеве во время акций протеста 9 марта.
(«Факты», № 47, 17 березня 2001 р.)

***

На прес-конференції в кулуарах Верховної Ради деякими народними депутатами поставлено під сумнів доведеність судами вини заарештованих 9 березня студентів. Суди зазвичай відбувалися за зачиненими дверима у приміщеннях міліції. Народні депутати звертають увагу на здобуті незаконним шляхом «зізнання у міліції» багатьох заарештованих.

«По прибутті в Залізничний райвідділ міліції, куди всіх п’ятьох доставила міліцейська машина..., всіх п’ятьох було побито мужчиною в цивільному, років 40-45, чорнявим, ростом близько 180 сантиметрів. Він бив затриманих ударами кулака в задню частину голови та ліктями у боки. При цьому кричав: «Бандьори! Прієхалі в Кієв правду іскать, я вам покажу правду!», — пише в офіційному зверненні до прокурора Залізничного району Києва та Уповноваженого ВР з прав людини депутат Дмитро Чобіт. І вказує, називаючи конкретних працівників МВС та їхніх жертв, що студентів били і пізніше, доки не змусили підписати протоколи про адмінпорушення і визнати себе п’яними і брутальними.
(«Голос України», № 49, 20 березня 2001 р.)

***
Сергій Грабовський:

«... За свідченнями очевидців, під час арештів маніфестантів на Київському вокзалі увечері 9 березня, коли не вистачало «воронків» для заарештованих, у діло йшли машини податкової міліції. А маніфестантів з інших міст «вираховували» за списками придбаних залізничних квитків.

Поліційна держава всіх держслужбовців перетворює на поліцію — явну й таємну, а цивільних громадян — на тих, хто має свободу працювати й купувати, але не претендувати на участь в управлінні державою.

Днями перший заступник міністра внутрішніх справ Микола Джига дозволив собі публічно погрожувати опозиції, що «органи», мовляв, перестануть стримувати себе. А керівництво вінницької міліції взагалі просить «розв’язати руки і дати можливість захистити державу від громадянської війни та розвалу». Ба, більше: вінницька міліція вимагає від соціалістів... розпустити свою партію!
(«Свобода», № 10, 20-28 березня 2001 р.)

***

Лидер УКРП Степан Хмара сообщил редакции «Свободы» о количестве пострадавших во время захвата 9 марта штаб-квартиры возглавляемой им партии — 24 человека, которые с тяжелыми травмами были доставлены в городскую больницу «скорой помощи», и 17 — в больницу в Лабораторном переулке.

В отделении политравмы больницы «скорой помощи» мы увидели члена УНСО Николая Ляховича. Его уже успели прооперировать по поводу разрыва внутренних органов, но выйдет он из больницы еще не скоро: множественные переломы ребер, сотрясение мозга, ушибы и пр.

Стало известно, что Н. Ляхович был забран из больницы и помещен в следственный изолятор СБУ по обвинению в участии в массовых беспорядках.
(«Свобода», № 10, 20-28 березня 2001 р.)

***

21 березня Уповноважений з прав людини Верховної Ради Ніна Карпачова провела в слідчому ізоляторі СБУ в Аскольдовому провулку. Саме тут утримуються ті, хто фігурує в слідстві про масові заворушення 9 березня. Їх — тринадцять. Усі — чоловіки. Двох випущено під підписку про невиїзд — це Григорій Ляхович та Денис Андрусенко. Всім висунуто обвинувачення за статтею 71 Кримінального кодексу України.

За словами Ніни Карпачової, всім, кому потрібна була медична допомога, її надано. Миколу Ляховича (Брата Григорія) прооперовано. Підозра на гематому не підтвердилася, шви знято.

Серед арештованих — як члени УНА-УНСО, так і їхні симпатики. «Більшість із тих, хто тут зараз перебуває, — хворі люди, — каже Уповноважений. — Двоє мають хвороби психічного характеру. Вони перебувають на відповідному обліку. Один страждає на епілепсію».

Найболючіше питання — адвокатський захист заарештованих. Не всі можуть дозволити собі таку розкіш.

Омбудсмен повідомила, що вона направила нові подання на ім’я голови Київського міського суду щодо чотирьох осіб, які перебувають в Дарницькому спецприймальнику. Сьогодні в Дарницькому спецприймальнику перебувають ще 12 осіб. Нові подання стосуються однієї жінки та чотирьох чоловік.

«У лікарнях швидкої допомоги зараз перебуває двоє осіб, усього ж зверталося десятеро. Дехто потрапив у лікарню після бійки, дехто — після затримання. Є дані, що до тих, кого затримували, були застосовані недозволені методи».
(«Україна молода», № 53, 22 березня 2001 р.) *** Ніна Карпачова, Уповноважений ВР України з прав людини (після відвідин СІЗО СБУ):

«Я зрозуміла, що більшість хлопців, яких було залучено до акції, — хворі, і серйозно. Більшість з них мають психічні хвороби і навіть перебували на обліку у психоневродиспансері. Вони надзвичайно жалкують, що так сталося. Кажуть, що не брали участі у бійках, а хвору молодь було спеціально виставлено «в перших шеренгах».
(«Голос України», № 52, 23 березня 2001 р.)

***

Після трьох діб, проведених у Ленінградському СІЗО Києва, лідер УНА-УНСО Андрій Шкіль «зализує рани».
Андрій Шкіль:

«... Для одужання мені потрібен був спокій... Від тих побоїв, яких я зазнав в міліції. Це у мене уже другий струс мозку. Пошкоджено хребет, на тілі синці. Після побоїв я втрачав свідомість... Правоохоронні органи попрацювали у цьому плані непогано... Мене заарештував полковник Савченко надвечір 9 числа. Мене допитували близько п’яти годин. А перед цим був відомий коридор через міліцейські кийки. Я погано пам’ятаю, про що йшлося під час допиту, бо був наче непритомний. Протягом трьох діб нас лише раз годували. Через три години після нанесення мені травм викликали «швидку». Миколу Ляховича, керівника проводу апарату УНА-УНСО , тричі били, він тричі втрачав свідомість, його поливали водою. Частина тих, кого уже випущено на волю, — у лікарнях. Їх часто навіть не змушували зізнаватися, їх просто методично мовчки били... Зараз створено юридичну групу, яка оскаржуватиме дії міліції...»
(«Україна молода», № 53, 22 березня 2001 р.)

***

В Службе безопасности Украины официально подтвердили факт задержания лидера УНА-УНСО Андрея Шкиля. В пресс-центре СБУ сообщили, что А. Шкиль «задержан в процессуальном порядке как подозреваемый» в рамках расследования уголовного дела по факту массовых беспорядков.
(«Рабочая газета», № 43, 23 березня 2001 р.)

***

Секретар Ленінського райкому Соціалістичної партії міста Вінниці і помічник народного депутата Ніни Марковської Олена Кугай ввечері поверталася додому з Києва, де брала участь в одній з останніх акцій протесту проти нинішнього владного режиму. Біля дверей квартири її схопили два солідні дяді і ліфтом спустили на перший поверх. А коли жінка при намаганні заштовхнути її в легковик, що стояв біля під’їзду, почала чинити опір, то одержала удар по голові, після чого втратила свідомість.

У незнайомому помешканні побачила поруч одного з нападників. Він порадив не хвилюватися і до ранку подумати над тим, чи варто їй надалі займатися політичною діяльністю, збурювати людей проти існуючої влади, процитувавши при цьому фрагменти розмов, які Олена Миколаївна вела напередодні зі своїми однопартійцями. На ранок з’явився другий нападник і жінку із зав’язаними очима доставили до її помешкання.

Справу розслідує міська прокуратура, куди потерпіла звернулася із відповідною заявою.
(«Сільські вісті», № 36, 20 березня 2001 р.)

Резонансні справи

Никакое давление на суд не повлияет на его решение. Так заявил председатель Печерского районного суда Николай Замковенко во время судебного заседания 17 марта по рассмотрению жалобы адвоката Юлии Тимошенко Виктора Швеца. В тот день в суде были рассмотрены представленные Генеральной прокуратурой материалы о том, что на момент назначения Юлии Тимошенко на должность вице-премьер-министра против нее было возбуждено уголовное дело (ч.2 ст. 17 и ст. 70 Уголовного кодекса Украины). И тогда расследование было приостановлено в связи с тем, что Верховная Рада не дала согласия на привлечение ее к уголовной ответственности. Присутствующие на суде депутаты заявили, что такого представления в ВР не было.
(«Киевские ведомости», 19 березня 2001 р.)

***
Сергей Салов, адвокат (Донецк):

«... 6 июля 2000 г. судья А. Тупицкий признал меня виновным в совершении преступления по ч. 2 ст. 127 УК Украины и приговорил к пяти годам лишения свободы условно с испытательным сроком 2 года и уплатой штрафа в 170 гривен, чего в истории Украины еще не было. Я обжаловал приговор в кассационном порядке в Донецком областном суде, который вынес определение — отказать в удовлетворении кассационной жалобы. После чего я вынужден обратиться в Европейский суд по правам человека в Страсбурге с заявлением о нарушении моих прав с выплатой денежной компенсации в размере 150 тысяч долларов США. Я буду идти до конца, чтобы в этом случае, наконец-то, восторжествовала законность и справедливость.

Поскольку в силу вступил приговор по уголовному делу, то дисциплинарно-квалификационная комиссия не могла отказать себе в удовольствии лишить меня свидетельства на право заниматься адвокатской деятельностью. Правда, Конституционный суд принял решение, что все, кто имеет диплом юриста, могут заниматься юридической практикой, в том числе, выступать в качестве адвоката. Ситуация стала меняться, но очень медленно. Областное управление СБУ еще в начале декабря отказало мне в возможности принимать участие в деле в качестве защитника обвиняемого, следствие по которому ведет СБУ...»

История эта началась вечером 30 октября 1999 г., когда донецкий адвокат Сергей Салов достал из своего почтового ящика 5 экземпляров спецвыпуска газеты «Голос Украины», который, как оказалось, был фальшивым и содержал ложную информацию о претенденте на пост Президента Украины Л. Кучме. Сергей Салов, член избирательного штаба А. Мороза, показал газеты своим знакомым и был обвинен в давлении на избирателей.
(«Зеркало недели», № 11, 17 березня 2001 р.)

Громадянське суспільство
Владимир Малинкович, директор Украинского отделения Международного института гуманитарно-политических исследований, политолог:

«... Даже последнее выступление Кучмы демонстрирует влияние на него разных сил — как либеральных, так и авторитарных. С одной стороны, Президент говорит об общественном совете при администрации Президента, куда войдут люди с разными политическими взглядами, а с другой — о необходимости чиновникам выбирать: служить и рвать с оппозицией или уходить в отставку. На мой взгляд, это не имеет ничего общего с демократией...»
(«Кіевскій телеграфЪ», № 11, 19-25 березня 2001 р.)

***

На заседании парламентского Комитета по вопросам свободы слова законодатели, по информации агентства «Интерфакс-Украина», обсуждали факт обнародования тележурналистами УТ-1 тайно подслушанных разговоров политических деятелей и народных депутатов. Секретарь этого Комитета, член фракции УНР Виталий Шевченко высказал точку зрения, что подслушивание разговоров политиков с дальнейшим обнародованием их в телеэфире является «беспрецедентным фактом нарушения Конституции». И поскольку такое нарушение Конституции все же имело место, парламентарии намерены встретиться с руководством телеканала и выяснить, как журналисты могли допустить «циничное надругательство над свободой слова и журналистской этикой».
(«Факты», № 47, 17 березня 2001 р.)

Злочини правоохоронців

К пожизненному заключению приговорила 19 марта судебная коллегия Киевского городского суда старшего лейтенанта милиции Сергея Ключника, убившего в 1996 г. киевлянина Сергея Мищенко. 14 лет лишения свободы получил пособник убийства, участковый милиции Александр Бороховский. Третий соучастник, бывший сотрудник СБУ Александр Науменко, приговорен к 12 годам лишения свободы.

В апреле 1996 года в комнате участкового милиции в Днепровском районе столицы эти трое избили задержанного неподалеку парня. А после, еще живого, оттащили к ближайшему мусорному баку, где Сергей Мищенко умер.
(«Сегодня», № 63, 20 березня 2001 р.)

***

За даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової, за перевищення службових повноважень із застосуванням насильства в 1998-99 роках засудили 285 працівників міліції. Торік до Уповноваженого з прав людини зі скаргами на міліцію звернулося понад 200 чоловік.
(«Україна молода», № 52, 21 березня 2001 р.)

Права дитини

В органах социальной защиты на учете состоит более 62 тысяч женщин, находящихся в отпуске по уходу за ребенком в возрасте до 3-х лет. В Украине официально зарегистрировано почти 38 тысяч матерей-одиночек, воспитывающих 43 тысячи детей, а также 99 тысяч многодетных семей, в которых воспитывается 337 тысяч детей.
(«Труд-7», № 21, 21 березня 2001 р.)

Виробничий травматизм

За даними Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, з початку року на шахтах України внаслідок надзвичайних ситуацій або порушення правил безпеки загинули 18 гірників.
(«День», № 50, 20 березня 2001 р.)

Проблеми бідності

Самые свежие цифры, характеризующие тотальный характер бедности в Украине, были приведены на недавнем заседании Национального совета по согласованию действий общегосударственных органов власти и местного самоуправления.

У нас постоянно снижается часть затрат на оплату труда в структуре себестоимости продукции. Если в 1999 году она составляла 12 %, то в 2000 году — уже 11 %. Часть соответствующих затрат в развитых странах порой составляет 70 %.

Среднемесячный размер пенсий у нас составляет около трети от среднемесячной зарплаты (31,7 %), в то время как в тех же развитых странах он составляет не менее 70-80 % от средней зарплаты.

Индекс среднемесячной пенсии в реальном исчислении в 2000 году — по сравнению с 1999 годом — составил лишь 88,2 %.

Только за прошлый год население уменьшилось с 49,7 млн. До 49,3 млн., то есть на 400 тысяч человек.

Малообеспеченными у нас считаются граждане, имеющие доход 22 гривни в месяц. В Украине, по сообщению налоговых служб, 18 496 573 налогоплательщика. Из них 34 % относятся к категории малообеспеченных. Но и малообеспеченные платят налоги. Их крохи составляют 2 % всех сумм, поступающих по налогообложению в бюджет.

Средний класс по-украински — это граждане, получающие от 60 до 370 гривен дохода в месяц. При том, что прожиточный минимум составляет 311,3 гривни. Наш «средний класс» — это 55 % всего населения. Он выплачивает 44 % всех поступающих в казну налогов.
(«Правда Украины», № 31, 21 березня 2001 р.)

***

Последние исследования украинских ученых, работающих над программой преодоления бедности, показали: главной опасностью для страны является как раз не классическая бедность, а нетрадиционная бедность украинского образца. Есть два феномена нашей бедности, и один из них именно бедность работающего человека.

Масштабы такой бедности огромны: 8 человек из 10 работающих в промышленности зарабатывают меньше прожиточного минимума, каждая вторая зарплата бюджетника тоже не дотягивает до этого минимума. 78 % бедных семей — это как раз те, где хотя бы один человек имеет работу.

Доктор экономических наук Элла Либанова обратила внимание еще и на то, что в Украине уже формируются предпосылки наследственной бедности. Поскольку дети из необеспеченных семей не могут получить надлежащего образования, они становятся неконкурентоспособными на рынке труда, а значит, обречены на нищету во взрослой жизни. 26,1 % семей, которые состоят из двух работающих родителей и одного ребенка, являются бедными.

Второй феномен украинской бедности, обнаруженный исследователями, заключается в очень высоком уровне так называемой субъективной бедности.

У нас считают себя бедными от 75 до 90 % населения. Почему ученых так волнует эта субъективная бедность? Некоторые такие «бедняки» могут в общем-то сносно питаться и одеваться. Однако их страшит будущее, потому что доходов им хватает лишь на обеспечение сиюминутных потребностей. Оказывается, именно такая бедность является самой деструктивной силой общества. Неудовлетворенность жизнью приводит людей к апатии, депрессии, а в конце концов — и к маргинализации общества в целом.

Хроническая бедность привела к тому, что в Украине сформировалось негативное отношение к богатству и богатым.

И это тоже весьма опасный момент.
(«Киевские ведомости», 22 березня 2001 р.)

 

 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

ЗМІ і влада

Долгое время во Львовской областной госадминистрации и областном совете практиковалась обязательная аккредитация журналистов, что давало чиновникам возможность на свое усмотрение решать, кому давать информацию, а кому нет. На днях глава облгосадминистрации Степан Сенчук своим распоряжением отменил аккредитационные списки.


(«Факты», № 47, 17 березня 2001 р.)

***

«Практическим шагом могло бы стать создание Совета по вопросам информационной политики при Президенте Украины», — сказано в ежегодном послании Президента Украины Верховной Раде, который станет осуществлять «координацию действий органов власти в сфере подготовки и распространения информации и обеспечения свободы слова, разработку проектов нормативных актов Президента; помощь в решении конфликтных ситуаций по вопросам свободы слова и информации; разработку предложений по содействию развитию и нормативному регулированию сети Интернет; анализ информационного пространства и разработку предложений по его совершенствованию».


(«Киевские ведомости», 16 березня 2001 р.)

***

Прокуратура Крыма возбудила уголовное дело по факту нарушения профессиональных прав сотрудников ТРК «Черноморская». Не назвавшие себя люди в штатском не только помешали им осуществить съемку строящегося в Симферополе дома-дворца спикера парламента АРК Леонида Грача, но и изъяли пленку с отснятым материалом. Подобных фактов в Крыму было немало, но впервые прокуратура стала на сторону журналистов. Предварительное следствие проводится городским управлением МВД.

Старший следователь Александр Худько, который ведет это дело, заявил, что «никакого давления на него не оказывалось», заместитель начальника следственного отдела Олег Кириллин подтвердил, что особых сложностей не возникает.


(«Киевские ведомости», 19 березня 2001 р.)




Право на інформацію

Служба безопасности Украины внедряет системы мониторинга телекоммуникационных сетей. Что значит мониторинг Интернета?

СБУ поясняет: мониторинг — это контроль информации, которую получает тот или иной человек из компьютерной сети. Служба безопасности имеет право заниматься такими вещами при наличии нескольких условий. Например, если она имеет сведения о подготовке преступления. Или, скажем, «нуждается в разведывательной информации в интересах безопасности общества и государства».

Судя по сообщению собственной пресс-службы, СБУ уже практикует мониторинг «информации, которая принадлежит частным лицам и организациям».


(«Киевские ведомости», 21 березня 2001 р.)




Злочини проти журналістів
Дмитро Шурхало, журналіст львівської газети «Поступ»:

«Затримання відбувалися масово. Хапали юнаків за те, що мали на собі значки комітету «За правду!» чи жовто-блакитні хустинки. Наприклад, хтось із міліції міг вигукнути: «Я эту рожу там видел!», — і хлопцю відразу заламували руки. Коли я спробував звернутися за коментарями до таких собі людей у цивільному, в мене забрали посвідчення, скрутили, поставили до паркану. Поводилися зі мною дуже брутально. Тільки-но я починав говорити, що є журналістом, що вони перешкоджають мені виконувати службові обов’язки, — отримував такі стусани, що скоро зрозумів: краще мовчати.

В камері попереднього затримання всі були виснажені. Мене не били так, як решту, бо я — журналіст. З іншими поводилися жахливо. І ніби на сміх, міліціянти весь час твердили, як важливо дотримуватися законності...»

Дмитро Шурхало, за рішенням суду, сидів в Києві у спецрозподільнику на Ремонтній, 7. Завдяки втручанню Уповноваженого ВР України з прав людини Ніни Карпачової журналіст відсидів за гратами тільки 5 діб із тих 15, які йому присудила суддя Харківського районного суду Кузнєцова.


(«Сільські вісті», № 38, 23 березня 2001 р.)




Ксенофобія в ЗМІ

Асоціація вільних журналістів Криму 20 березня виступила з публічною заявою:

«Останнім часом у низці засобів масової інформації Криму почастішали публікації і виступи, які можна охарактеризувати як прояви ксенофобії на міжконфесійної неприязні між кримчанами. Як приклади можна назвати матеріал «Драг нах Остен по-папськи» («Крымская правда», № 46, 13 березня 2001 р.) з відвертим розпалюванням міжконфесійного протистояння та знущанням над релігійними почуттями громадян України католицького віросповідання, а також матеріал «Шевченко в натуральную величину» («Крымское время», № 47, 13 березня 2001 р.) із цитатами про «недорозвиненість» українського народу та «другорядність» його культури, некоректними порівняннями творчості Шевченка й Пушкіна. З’явилася ціла низка подібних матеріалів стосовно кримськотатарського народу, некоректні висловлювання на адресу громадян російської національності. Органи державної та регіональної влади залишили ці тенденції без уваги й реакції...»

Редактора «Крымской правды» Михайла Бахарева прокуратура Криму вже одного разу попереджала про недопущення розпалювання міжнаціональної ворожнечі у своїх публікаціях.


(«День», № 52, 22 березня 2001 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори