пошук  
версія для друку
07.04.2004

30 березня - 6 квітня 2001 р

   

ПРАВА ЛЮДИНИ

Проблеми правозахисту

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 557 від 27 квітня 1998 р., представництво КМ України в Європейській Комісії з прав людини та Європейському суді з прав людини у разі розгляду питань дотримання Україною зобов’язань Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року покладається на Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Зараз в Україні посаду Уповноваженого займає Валерія Лутковська.

Протягом 2000 року, за словами В. Лутковської, до Європейського суду надійшло близько 1500 заяв від громадян України, 728 з яких прийняті до виконавчого впровадження. Україна посідає восьме місце за кількістю подань. Європейський суд торік розглянув 14 справ громадян України. Переважно вони стосуються умов утримання в місцях позбавлення волі, права на справедливий судовий розгляд, невиконання рішень національних судів, а також права на вільні вибори.

(“Юридичний вісник України”, № 13, 29 березня-4 квітня 2001 р.)

***

Наш народ не знает (а, может, и не хочет знать) своих прав. Упал с лестницы, разбил голову, отвезли в больницу, забинтовали, рентген сделали. И слава Богу. Если покалечился серьезно — что ж, просто не повезло. И никому не приходит в голову найти виновного, постоять за себя в суде.

Конечно, это волокита. Но если б у нас появилось хоть одно “травматическое” судебное дело — поверьте, лед бы тронулся, и нация в этом плане стала бы более цивилизованной. Неужели нам придется ждать, пока бытовых инвалидов станет больше, чем, скажем, на “афганской” войне?

Роман Макомела, начальник Главного городского управления здравоохранения Киева:

“Мы будем первыми подавать в суд на тех, по чьей вине травмируются люди. К примеру, на тех, кто не ремонтирует дороги, ступеньки, не оказывает вовремя помощь пострадавшему. И вот когда у нас появится масса исков, может, к этой проблеме начнут серьезней относиться”.

(“Киевские ведомости”, 5 квітня 2001 р.)

Право

Оказывается, что по установленной традиции имена собственные, которые употребляются в украинском, русском и белорусском языках, подлежат переводу. Естественно, чиновники не сами придумали эту формулировку. Основанием служит нормативное письмо Министерства юстиции Украины, разосланное не так давно во все области “в связи с многочисленными обращениями граждан по поводу правил воспроизведения имен собственных на украинском языке” при оформлении личных документов. Читая министерское письмо, диву даешься. Знаете, на что опираются главные правоведы страны в своих настоятельных рекомендациях записывать, например, не Анна, а только Ганна? На нормы права? Ничего подобного. Ссылаются они на традиции и правила действующего украинского правописания. Возможно, после введения новых правил, отложенных сейчас на год, возникнут уже иные звучания известных испокон веку имен. А что? Главное, и здесь показать нашу независимость. В том числе, и от имеющихся законов. Ведь в ст. 39 Закона Украины “О языках” четко сказано: “Граждане Украины имеют право на национальное имя, которое передается в украинском языке в транскрипции”. Кстати, это положение закона полностью соответствует постулату международной теории имени собственного, который гласит, что имена собственные передаются так, как они звучат.

Во всей этой именной казуистике есть один любопытный аспект. Как сказано в письме Министерства юстиции, на украинский переводятся только имена русского и белорусского звучания. Их дают своим детям в основном русские и русскоязычные родители. А как же быть в таком случае с 24-й статьей Конституции, запрещающей привилегии или ограничения по признакам этнического и языкового происхождения?

Харьковчанка Ирина Ч. подала жалобу “на неправомерные действия работников Дзержинского районного отдела РАГСа г. Харькова” в суд, создав таким образом прецедент. Состоялись три судебные заседания. Судья В. Федосенко вынес решение, основанное на законе. Сыну Ирины вернули его настоящее имя Никита вместо Микита.

(“Время”, № 37, 3 квітня 2001 р.)

***

Верховная Рада Украины приняла новый Уголовный кодекс.

Теперь, согласно кодексу, смертная казнь заменена на пожизненное заключение.

Кодекс также определяет ограниченную подсудность для лиц, которые в момент совершения преступления были неспособны в полной мере осознавать свои действия (бездействие) и (или) сознательно руководить ими из-за того, что у таких лиц — психическое расстройство. Суд должен учитывать ограниченную подсудность при назначении наказания и может применять принудительные меры медицинского характера

(“Комсомольская правда в Украине”, № 62, 6 квітня 2001 р.)

***

Президент України Леонід Кучма зустрівся з представниками Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих. За підсумками зустрічі Президент дав доручення керівництву Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів України підготувати Указ Президента з проблем, що їх глава держави може вирішити, а також доручення главам облдержадміністрацій щодо проведення подібних зустрічей з репресованими і політв’язнями. Водночас Л. Кучма наголосив на необхідності напрацювання нового законодавчого документа щодо соціального захисту репресованих і політв’язнів, який необхідно прийняти вже на поточній сесії Верховної Ради.

(“Демократична Україна”, № 40, 6 квітня 2001 р.)

Правоохоронні органи

Как сообщил глава СБУ Владимир Радченко 4 апреля на семинаре для региональных СМИ, в рамках разработанного проекта Концепции деятельности СБУ до 2005 года предусмотрена схема ее реформирования.

“Спецслужба не должна заниматься расследованиями и арестами, ее основное задание — сбор как можно большего количества информации для полного информирования органов власти”.

“Основным направлением деятельности реформированной Службы Безопасности Украины станет максимальное содействие экономическому развитию страны, уменьшение конфликтного потенциала в государстве”.

(“Киевские ведомости”, 5 квітня 2001 р.)

***

Голова Служби безпеки України Володимир Радченко заявив, що одна з українських політичних партій веде переговори з Українською православною церквою Московського патріархату про підтримку на майбутніх президентських виборах. Про це голова СБУ заявив у Києві під час семінару для регіональних ЗМІ, відповідаючи на запитання, чи існує підтримка адміністрації Президента з боку УПЦ (МП). При цьому він підкреслив, що немає ніяких фактів того, що УПЦ (МП) “пов’язана з президентськими колами”. В той же час Радченко сказав, що йому відомо, яка саме політична партія веде переговори з УПЦ (МП). За його словами, у СБУ “є питання до деяких керівників” УПЦ (МП), у зв’язку з чим він збирається особисто провести переговори з керівниками цієї церкви.

(“День”, № 62, 5 квітня 2001 р.)

Резонансні справи

УНА-УНСО готує позови до Печерського районного суду столиці щодо порушень прав людини.

“Ми подаємо позови у порядку цивільного судочинства, — повідомив захисник УНА-УНСО в цивільних справах Валерій Демиденко. — Це стосується порушень права громадян знаходитись в історичних та культурних місцях України, де перебуває і Президент України. Те, що відбувалось 9 березня, було ще й порушенням наших прав за 33-ю статтею Конституції щодо вільного пересування”.

Окрім того, буде позов і щодо побиття правоохоронцями членів організації. Зокрема, він будуватиметься на заявах провідника УНА-УНСО Андрія Шкіля та прес-секретаря організації Тетяни Чорновіл, які постраждали внаслідок подій 9 березня.

Ще один позов стосуватиметься Першого національного телеканалу та партії “Трудова Україна” — про спростування завідомо неправдивої інформації і відшкодування моральних збитків. Йдеться про звинувачення УНА-УНСО в фашизмі на УТ-1 і про ролик на ту ж тему партії “Трудова Україна”, який крутиться на цьому ж каналі.

(“Україна молода”, № 64, 6 квітня 2001 р.)

***

Как сообщил глава СБУ Владимир Радченко, условия, в которых содержится председатель провода УНА-УНСО Андрей Шкиль, “могут только способствовать улучшению состояния его здоровья”. Радченко опроверг информацию о том, что А. Шкиль “очень болен и избит”. Глава СБУ заметил, что освобождение лидера УНА-УНСО из-под ареста — это “право следователя, который ведет дело”, а председатель СБУ “не может вмешиваться в этот процесс”.

(“Киевские ведомости”, 5 квітня 2001 р.)

***

Относительно задержания 19 марта бывшего первого заместителя главы Нацбанка Украины Владимира Бондаря, адвокат задержанного Богдан Ференц заявил, что все проведено с нарушением процессуальных норм. Прокурору города направлен протест о незаконности таких действий, а также подготовлена жалоба на санкцию прокурора в Московский районный суд столицы.

Предъявление обвинений и взятие Владимира Бондаря под арест адвокат также считает неоправданным. По его мнению, подзащитный не является опасным для общества, он не пытался уйти от следствия и никакого влияния на него не оказывал.

Бондарь не признал своей вины в нанесении ущерба государству заключением депозитных соглашений с банком “Credit Swiss First Boston”. Сам банк опроверг факт нанесения ущерба украинской стороне. Аудит Национального банка авторитетнейшей в мире компаниейPrice Waterhouse Cooper не обнаружил фактов нецелевого использования кредитов МВФ.

Г-н Ференц удивлен, что ему не дают ознакомиться с двумя экспертизами, на основании которых базируется обвинение его подзащитного.

(“Киевские ведомости”, 29 березня 2001 р.)

***

Коллегия Киевского областного суда подтвердила решение Бориспольского городского суда о возмещении Бориспольской таможней морального ущерба народным депутатам Сергею Головатому, Александру Жиру и Виктору Шишкину за незаконный обыск в международном аэропорту “Борисполь” 8 декабря 2000 года. Вместе с тем, коллегия областного суда признала незаконным решение Генеральной прокуратуры о прекращении уголовного дела по факту незаконного обыска народных депутатов на Бориспольской таможне. Суд постановил взыскать в пользу каждого народного депутата компенсацию в сумме 100 тысяч гривен.

(“Комсомольская правда в Украине”, № 61, 5 квітня 2001 р.)

***

Ярослава Задворного, учасника гучної політичної акції — захоплення центрального офісу Компартії України, прокурор Подільського району Києва вимагав звільнити з Академії мистецтв Міністерства культури, однак ректорат вузу, до якого й була звернута прокурорська вимога, відмовився це вчинити, посилаючись на відсутність судового вироку у слідстві про захоплення ЦК КПУ.

На Артема та Юрія Дідівців, учасників цієї ж акції, теж надійшов прокурорський лист-звернення, котрий задовольнили, а братів відрахували: Артема — з Академії муніципального управління, Юрія — з Академії Міністерства внутрішніх справ та історичного факультету Київського університету, де він навчався одночасно. Артема після довгих клопотань батьків врешті-решт поновили, а Юрію після листа, підписаного 30-ма народними депутатами, колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко окремим наказом дозволив знову навчатися в Академії МВС. Але в університеті поновитися так і не вдалося. Батько Юрія переконаний, що ректор Скопенко особливо лютий на його сина, бо той на одній з прес-конференцій розповів, що в стінах вузу його намагалися завербувати до неформальних інформаторів спецслужб.

(“Вечірній Київ”, № 26, 3 квітня 2001 р.)

***

Материалы дела о попытке антигосударственного переворота, совершенной осенью прошлого года, вскоре будут переданы в суд. Поскольку среди обвиняемых большинство людей преклонного возраста, глава СБУ Владимир Радченко выступает “категорически против привлечения их к уголовной ответственности”.

“Они в таком возрасте, что им нужно огород сажать, а не в тюрьме сидеть”, — сказал он на семинаре для региональных СМИ 4 апреля.

(“Киевские ведомости”, 3 квітня 2001 р.)

***

Нагадаємо, 22 вересня минулого року прес-центр СБУ поширив повідомлення про виявлення групи осіб, які “останнім часом цілеспрямовано готувалися до повалення конституційного ладу в Україні”. Повідомлялося, що затримані — жителі Чернігівської, Запорізької, Сумської областей — “розробили план дій, почали формування бойових груп, з’ясовували дислокацію військових частин і місць зберігання зброї, обговорювали способи її захоплення, визначали перелік об’єктів для проведення диверсійно-терористичних акцій (Чорнобильська АЕС, гребля Київського водосховища, магістральні газопроводи), спрямованих на дестабілізацію обстановки в країні. Крім того, виготовили листівки з закликами до збройного повстання, підготували проекти документів для їх прийняття новими органами влади”.

Всі підозрювані є членами Всеукраїнського союзу радянських офіцерів. До складу Чернігівської філії цієї організації входить понад 100 осіб віком від 65 до 72 років.

(“Україна молода”, № 62, 4 квітня 2001 р.)

***

Одразу наступного дня після створення при університеті “Львівська політехніка” осередку Громадського комітету “За правду!” його офіс було нахабно пограбовано. Свою думку з приводу пограбування висловив координатор комітету “За правду!” Віталій Загайний, заявивши, що молодіжні громадські організації просто заважають цій владі.

Найприкріше в цій ситуації те, що разом з технікою зникла вся база даних Студентського братства, списки учасників протестних акцій. Про це зухвале пограбування Студентське братство повідомило особисто і голову облдержадміністрації Михайла Гладія, і керівництво обласного УВС.

(“Україна молода”, № 64, 6 квітня 2001 р.)

***

9 квітня Всеукраїнський громадський комітет “За правду!” планує розпочати загальноукраїнську акцію протесту.

Олесь Доній, один з організаторів нинішніх студентських протестів і колишній лідер тепер вже легендарного голодування студентів у 1990 році, запевнив, що вони дуже серйозно готуються захищати учасників мітингів. Комітет “За правду!” ретельно збирає всю інформацію про випадки політичного тиску на студентство керівництвом вищих учбових закладів. За цією інформацією складаються умовні “чорні списки” ректорів, деканів, викладачів. Ці списки “висітимуть” в Інтернеті. Лідери комітету “За правду!” вже зустрічались з керівництвом деяких вузів, головним чином, львівських та тернопільських. Їхні ректори запевнили, що не вдаватимуться до утисків щодо студентів-протестантів. Відбулися зустрічі і з керівництвом СБУ, Генеральної прокуратури та МВС, і теж отримані усні гарантії: сила до студентів не застосовуватиметься. Укладена угода з адвокатською компанією “Павленко, Стаценко і Осінчук”, яка надаватиме правову допомогу студентам, котрі таки втраплять в халепу.

(“Вечірній Київ”, № 26, 3 квітня 2001 р.)

***

Уже восьмий місяць утримується під вартою в слідчому ізоляторі Леонід Ковальчук — відомий громадський захисник територіальної громади міста Василькова Київської області, яка опротестувала результати виборів міського голови, що відбулися торік 28 травня. На знак протесту проти “необ’єктивності та відверто замовного характеру слідства” ув’язнений оголосив сухе голодування.

Ковальчуку офіційно пред’явлено звинувачення за ч. 1 ст. 222 КК України (зберігання вогнепальної зброї та набоїв до неї). Спочатку його вмістили в Лук’янівський слідчий ізолятор № 13 у Києві, де він просидів майже 5 місяців. Тоді його перевели до Васильківського СІЗО. “Справу Ковальчука” розглядає Васильківський районний суд. Відбулося вже 49 судових засідань...

На думку народного депутата Євгена Жовтяка (фракція УНР), “суддя навмисне затягує розгляд справи, а винести виправдувальний вирок боїться, бо не хоче втратити роботу. 29 березня суддя С. Тарутін оголосив чергову перерву до 18 квітня. Мета такого псевдоправосуддя — зламати Ковальчука”, якого в ув’язненні “не раз уже піддавали фізичним і моральним тортурам”.

(“Сільські вісті”, № 44, 6 квітня 2001 р.)

Кримінально-виконавча система

По словам главы Администрации Президента Украины Владимира Литвина, готовится проект закона об амнистии в 2001 году. Согласно этому закону, под амнистию попадет 30-40 тысяч осужденных.

Как сообщил В. Литвин, в 2000 году был помилован 1351 человек (для сравнения: в 1994 году — лишь 170 человек); 125 человек освобождены, у 643 — изменена мера пресечения на условную, а у 581 — сокращены сроки заключения.

В этом году прошение о помиловании подали 6 тысяч человек. По данным Администрации Президента, на сегодня более 230 тысяч граждан осуждены, из них 550 — на пожизненное заключение. С учетом количества дел, находящихся в судах в процессе рассмотрения, до конца 2001 года число осужденных пожизненно достигнет 1 тысячи человек.

(“Факты”, № 58, 3 квітня 2001 р.)

Права дитини

Незважаючи на Постанову № 226 Кабінету Міністрів України від 1994 року про поліпшення виховання, навчання і соціального захисту дітей-сиріт, яка неодноразово підсилювалася численними указами Президента України, права “державних дітей” дуже часто порушуються. Практика доводить, що займатись їхніми проблемами для багатьох чиновників обтяжливо.

Минулого року прокуратура Полтавської області провела глибоку перевірку дотримання прав неповнолітніх в інтернатних закладах області, за підсумками якої Генеральна прокуратура України рекомендувала досвід роботи Полтавської прокуратури щодо організації нагляду за дотриманням законів, спрямованих на захист дітей-сиріт, запроваджувати в практику органів прокуратури інших областей. Завдяки принциповій позиції обласного прокурора Олександра Гардецького та його колег удалося поновити права та захистити інтереси 600 сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. 520 дітям-сиротам надано допомогу коштами, одягом, взуттям за рахунок місцевого бюджету. 41 дитину влаштовано в інтернатські заклади або призначено опікуна. Захищені майнові та житлові права 15 дітей цієї категорії.

(“День”, № 63 6 квітня 2001 р.)

Армія

В военном суде Дарницкого гарнизона Киева началось слушание сразу по двум делам. В одном из которых военнослужащий Александр Станкевич проходит как обвиняемый, а в другом — как потерпевший от издевательств охранника дисциплинарного батальона.

(“Факты”, № 58, 3 квітня 2001 р.)

Етнічні проблеми

“Крымские татары — Крым — Украина” — так называется новый информационно-аналитический сервер, посвященный проблемам крымскотатарского народа и этнополитической ситуации в Крыму.

Страница в Интернете —http://crimeatau.org.ua.

Создатели проекта считают, “что заострение этнополитической ситуации в Крыму нередко сопровождается появлением материалов в печатных и электронных медиа, носящих поверхностный характер”.

(“Киевские ведомости”, 4 квітня 2001 р.)

***

По словам начальника Главного управления содержания образования Министерства образования Павла Полянского, на сегодня в средних учебных заведениях с русским языком обучения учится 1 млн. 917 тыс. 200 учеников. В Крыму 98 % школьников обучаются на русском языке, в Донецкой области — 88 %, а в Харьковской — половина. Что касается Киева, то здесь на русском языке преподают в 7 школах, где учится почти 6 тысяч учеников. Кроме того, в столице есть 73 двуязычные школы. А всего в Киеве 436 общеобразовательных заведений, в них обучается 312 тысяч учеников.

Русскую литературу изучают в украиноязычных школах как неотъемлемую часть зарубежной литературы. Русской литературе во всем этом курсе отведено около 20 %. В пятом классе это 9 часов в год, в одиннадцатом — 22 часа.

В 2000-м году в Украине насчитывалось 21 258 школ. В 16 532 из них преподавали на украинском языке; в 2 215 школах язык обучения был русский, в 9 — молдавский, в 3 — польский, в 97 — румынский, а в одной школе учили на английском.

Программа 11-го класса по русской литературе в средней общеобразовательной школе с украинским языком обучения:
А. Блок, Н. Гумилев, В. Хлебников, В. Маяковский
А. Куприн. “Гранатовый браслет”, “Олеся”
И. Бунин. “Антоновские яблоки”
М. Горький. “Романтические сочинения”
М. Шолохов. “Тихий Дон”
Б. Пастернак. “Доктор Живаго”
М. Булгаков. “Мастер и Маргарита”
А. Платонов. “Котлован”
Е. Замятин. “Мы”
В. Набоков. “Приглашение на казнь”

(“Комсомольская правда в Украине”, № 60, 4 квітня 2001 р.)

Праця і зарплата

Педагогические коллективы десяти общеобразовательных школ Донецка направили свои обращения к руководству страны с требованием выполнить принятые решения о повышении зарплаты учителям.

“Нищие, униженные, оскорбленные и обманутые учителя школ, — сказано в обращении, — как законопослушные граждане требуем обеспечить неукоснительное выполнение статей 106 и 117 Конституции, в которых узаконено обязательное исполнение на территории Украины Указов и распоряжений Президента, а также Постановлений Кабинета Министров Украины”.

(“Киевские ведомости”, 3 квітня 2001 р.)

***

По словам начальника управления политики оплаты труда Министерства труда и социальной политики Олега Дворника, в январе 2001 года среднемесячная номинальная зарплата одного работника была больше 253 гривен.

При этом, у работников социального обеспечения — 125 грн.; у работников сельского хозяйства — 98,2 грн.; у работников газовой промышленности — 1341 грн.; на морском транспорте — 724 грн.; у работников банковских учреждений — 667 грн.

Зарплату, не превышающую минимальную (118 грн.), получали 46,6 % от общего числа работающих. Лишь каждый восьмой работник получал свыше 500 грн. в месяц. Неполных 3 % получали более 1000 гривен.

За 1 час рабочего времени штатному работнику в прошлом году в среднем было начислено 1,77 гривен (приблизительно 30 центов).

(“Рабочая газета”, № 49, 3 квітня 2001 р.)

***

Итак, за год один трудоспособный человек, исходя из стоимости черты прожиточного минимума — 331 гривна в месяц, должен употребить:

ржаного и пшеничного хлеба — 101 кг

колбасы — 9 кг

муки — 9 кг

говядины — 14 кг

макаронных изделий — 4 кг

свинины — 8 кг

гречки — 2 кг

домашней птицы — 12 кг

овсянки — 1,1 кг

свежей рыбы — 7 кг

картофеля — 95 кг

селедки — 4 кг

овощей — 110 кг

молока цельного и с малым содержанием жира — 125 кг

свежих ягод и фруктов — 60 кг

творога — 10 кг

сахара — 24 кг

сыра — почти в 3 раза меньше

масла растительного — 7,1 кг

сметаны — 5кг

маргарина — 2кг

яиц — 220 шт.

масла сливочного — 5 кг

 

Печальная картина и с непродовольственными товарами:

зимнее женское пальто за 540 грн. — 1 раз в 16 лет

летняя спортивная обувь — 1 раз в 6 лет

мужская куртка на синтепоне за 170 грн. — 1 раз в 7-8 лет

носки, колготки — 20 грн. в год

мужской костюм-двойка за 260 грн. — 1 раз в 10 лет

городской транспорт — 149.65 грн. в год

джемпер или свитер — 1 раз в 3 года

различные ремонты — 117 грн. в год

хлопчатобумажное платье — 1 раз в 6 лет

бани душевые — 1 раз в год

женский халат — 1 раз в 10 лет

парикмахерская — 1 раз в квартал за 8,5 грн.

зимние сапоги — 1 раз в 10 лет

медикаменты — 5 грн. в месяц

демисезонные сапоги — 1 раз в 5 лет

 

 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Злочини проти журналістів

Прямо на рабочем месте двое неизвестных избили сотрудницу газеты “Реклама Порто-Франко” (Одесса). С черепно-мозговой травмой журналистка была доставлена в больницу. Этот инцидент произошел в Доме печати “Черноморье”, где находится около полутора десятков одесских редакций. Последние намереваются отказаться от услуг милиции и нанять на собственные деньги охрану.

Случай этот для Одессы вполне типичный. 11 марта 1997 года был застрелен редактор газеты “Вечерняя Одесса” Борис Деревянко. При загадочных обстоятельствах умерли журналисты Владимир Бехтер, Юлий Мазур, Виталий Чечик. Было совершено покушение на журналистов Леонида Капелюшного и Сергея Лебедева. Жестоко избили собкора газеты “Сільські вісті” Станислава Шандаря и собкора газеты “Московские новости” Игоря Розова.

(“Комсомольская правда в Украине”, № 60, 4 квітня 2001 р.)

ЗМІ і влада

Слід визнати: представлення усіх резонансних подій та їх аналіз в програмах новин та аналітичних програмах УТ-1 є ні чим іншим як пропагандою.

Президент України не хоче на даному етапі відмовлятися від державного телебачення. Під час зустрічі з представниками регіональних ЗМІ він прямо заявив: “Це потужний механізм формування громадської думки”. А як у нас може бути інакше? Адже людям не залишають вибору. Не секрет, що у багатьох регіонах, особливо в селах, люди мають можливість дивитися лише УТ-1. От і формується відповідна думка. Те, що Перший національний канал використовується для маніпулювання свідомістю населення, сумніву вже не викликає. Лексика, яку зараз використовують УТН, “7 днів” та “Акценти” Лапікури, нагадує старі радянські часи, коли кругом була купа ворогів, котрих називали фашистами, націоналістами, і у всьому звинувачували Захід. Пригадайте лише, які саме кадри показував Перший національний з подій 9 березня. Чому не був показаний весь натовп, а лише центр бійки? Завдяки цьому у глядача склалося враження, що ледь не війна в Києві почалася. Хоча насправді в бійці брало участь якихось два-три десятка в порівнянні з 10-тисячною маніфестацією, і основна маса поводилась стримано. Чому цього було не показати?

В пам’яті депутатів Верховної Ради залишилися кадри, показані 1 квітня, де їх фактично виставили на посміх, показуючи їхні сварки й сутички методом прискореної зйомки. Чому так “предметно” пожартували з депутатами, а не, наприклад, з Президентом?

Прем’єр-міністр Віктор Ющенко направив до Президента України Л. Кучми подання з проханням звільнити президента Національної телекомпанії Вадима Долганова з посади. Комітет Верховної Ради з питань ЗМІ і свободи слова прийняв робочий текст постанови, фактично пропонуючи парламенту направити Президенту України рекомендації щодо звільнення Вадима Долганова з посади за недоліки в роботі, професійну непридатність та політичну заангажованість.

(“Україна молода”, № 64, 6 квітня 2001 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори