28 квітня - 8 травня 2001 р

Право

Согласно ст. 24 Конституции Украины, ее граждане имеют равные права и свободы. Причем там специально указывается, что “не может быть привилегий или ограничений по признакам... места жительства”. К сожалению, конституционные требования и наша жизнь — зачастую вещи не совместимые.

Без прописки вам нечего и думать о постановке на квартирный учет. Без нее никто вас не возьмет на режимное предприятие или в госучреждение. Без никчемного штампика вы не сможете зарегистрировать не только брак, но и купленное жилье или автомобиль, получить идентификационный код. Не привязавшись к месту жительства, не думайте о получении каких-либо социальных субсидий, ветеранских путевок. Ну и так далее.

— Да, мы пока пользуемся старыми положениями, в том числе и положениями нормативных актов бывшего Советского Союза, — сказал заместитель начальника Управления паспортной, регистрационной и миграционной работы МВД Украины Николай Ерух.

Начальник Управления Сергей Радутный официально заявил, что милиция, в частности, представители паспортной службы, никогда никаких указаний ЖЄКам, банкам, ГАИ, нотариатам, судам, собесам, налоговикам и другим организациям по поводу прописки граждан не давали. Поэтому все ограничения прав граждан в связи с пропиской незаконны и должны решительно пресекаться.

(“Киевские ведомости”, 3 травня 2001 р.)

***

Із країн СНД тільки громадяни Росії та Білорусі зможуть і надалі в’їжджати до України без закордонних паспортів. Громадяни інших держав СНД наш державний кордон зможуть перетинати лише за наявності закордонного паспорту. Ці нові правила затверджені Постановою Кабінету Міністрів “Про порядок в’їзду до України громадян країн — учасниць Співдружності Незалежних Держав”.

Порядок в’їзду громадян країн СНД до України за закордонними паспортами відповідає інтересам України, оскільки сприятиме реалізації заходів, спрямованих на посилення контролю за в’їздом і перебуванням в Україні іноземців, а також протидіятиме нелегальній міграції, підкреслив міністр закордонних справ України Анатолій Зленко.

(“Голос України”, № 80, 8 травня 2001 р.)

***

Есть постановление Кабинета Министров Украины от 19 марта 1997 года № 252, в котором утвержден “Порядок обслуживания граждан железнодорожным транспортом”, и там сказано, что “...может вводиться порядок выдачи именных билетов по паспортам с внесением в билет фамилии пассажира” непосредственным распоряжением первого руководителя или его первого заместителя. Это четко оговорено и в Правилах перевозки пассажиров, которые утверждены приказом Министерства транспорта Украины 28 июля 1998 года № 297 и зарегистрированы в Министерстве юстиции. Так что порядок выдачи билетов по предъявлению паспорта появился в результате двух нормативно-правовых актов.

Почему же Старокиевский суд г. Киева вынес решение от 5 марта сего года по иску гражданина Свинцицкого о нарушении его конституционных прав и свобод в его пользу? Цитируем: “Відповідно до ст. 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законній підставі перебуває на території України, гарантується свобода пересування”. Но никто не мешает гражданам и не гражданам свободно ездить в поездах. Существует только одно условие — приобретение билета согласно существующим правилам. И Конституция здесь не при чем.

Уместно заметить, что внесение в билет фамилии пассажира — это и помощь правоохранительным органам, и поиск человека при экстремальных ситуациях. Но, пожалуй, самая весомая причина — страхование от несчастных случаев. При этом как-то не задумываются, что для страхования обязательно требуется документ, удостоверяющий личность.

Что касается Свинцицкого, который подал жалобу в суд, то он далеко не рядовой гражданин Украины, как сообщили некоторые источники. Он имеет свою юридическую контору и в Лиге защиты прав налогоплательщиков, инициировавшей иск, играет не последнюю скрипку.

(“Правда Украины”, № 48, 8 травня 2001 р.)

Проблеми правозахисту

Иск 13-ти украинских шахтеров рассмотрел на днях Европейский суд по правам человека в Страсбурге. Обратиться за помощью горняки решились, устав от почти четырехлетней тяжбы с руководством родной шахты.

Шахта отказывается выполнять решение суда Червонограда (Львовская обл.) по поводу выплат причитающихся денежных сумм.

Похожая ситуация складывается и в других шахтерских краях — Донецке, Нововолынске.

(“Сегодня”, № 99, 5 травня 2001 р.)

***

Верховный Суд и Совет судей Украины в своем обращении к Министерству юстиции требуют немедленно принять меры для исправления положения с нарушением прав человека в отношении подсудимых, которые длительное время находятся под стражей в ожидании суда. В частности, поднимается вопрос о систематическом нарушении сроков рассмотрения уголовных дел.

(“Киевские ведомости”, 3 травня 2001 р.)

***

Право на правову допомогу закріплено ст. 59 Конституції України. Будь-які обмеження цього права не допустимі. Крім того, Україна взяла на себе обов’язок дотримуватися пріоритету прав людини при розгляді будь-яких питань. Саме тому особливо прикро, що, аналізуючи звернення громадян та намагаючись надати їм відповідні правові послуги, постійно зустрічаєш випадки порушення названого права з боку правоохоронних органів, які в першу чергу повинні діяти на підставі закону.

Скажімо, зовсім незрозуміло, чому працівники міліції обмежили право громадянина на правову допомогу на території та в приміщенні райвідділу міліції.

Проблеми починаються вже тоді, коли громадянина викликають до райвідділу для надання пояснень. Досить часто адвоката просто випроваджують з райвідділу чи з кабінету.

Подібна ситуація створюється і тоді, коли особа викликається як свідок за кримінальною справою. Як показує практика, є багато випадків, коли особу спочатку допитують як свідка, а безпосередньо після цього визнають підозрюваним за справою і допитують як такого.

Безкарність працівників міліції спостерігається і тоді, коли адвокат на прохання рідних особи, яка затримана за підозрою в скоєнні дій, передбачених ст. 173 Кодексу про адміністративні правопорушення (дрібне хуліганство) чи іншою, перебуває в стінах райвідділу. Черговий райвідділу зробить все, щоб безпосередня зустріч затриманого громадянина і адвоката не відбулася.

Порушення права на отримання правової допомоги спостерігається майже завжди при притягненні особи до адміністративної відповідальності.

Виникають ускладнення і під час побачень адвоката з адмінарештованими.

Вищенаведені приклади свідчать, що працівники міліції у будь-який спосіб намагаються усунути адвоката з процесу.

(“Юридичний вісник України”, № 17, 26 квітня-2 травня 2001 р.)

Резонансні справи

3 травня Жовтневий районний суд Одеси закрив адміністративну справу, порушену райвідділом міліції проти лідера обласної організації Українського народного руху Віктора Цимбалюка “за організацію і проведення несанкціонованих масових заходів 8 квітня” у рамках всеукраїнської акції “Україні — українську владу1”.

Наведені заступником начальника РВВС Віталієм Мартинюком доводи суддя Михайло Мірошниченко визнав безпідставними й постановив “закрити адміністративну справу, оскільки у діях громадянина Віктора Цимбалюка суд не виявив ознак правопорушень, що інкримінуються ст. 185 ч.2 Кодексу України про адміністративні правопорушення”.

Суддя нагадав правоохоронцям та начальнику претензійно-позовного відділу Одеського міськвиконкому Віктору Лисевичу, що на території України давно не діє так звана “дозвільна система” щодо проведення масових акцій громадян. Громадянам досить своєчасно сповістити владу про подібні заходи, і лише судові органи компетентні визначити законність їх проведення.

Не зайве додати, що одеська міська влада та органи правопорядку вже вдруге протягом березня-квітня ініціюють розгляд судових справ проти місцевих рухівців, “не помічаючи” акцій КПУ, ПСПУ та Спілки радянських офіцерів, остання з яких пройшла буквально напередодні слухання адмінсправи Цимбалюка. І що показово — судді вдруге відхилили позов “як необгрунтований”.

(“Україна молода”, № 81, 5 травня 2001 р.)

***

В Луганську 26 квітня представники комуністичної партії робітників і селян (КПРС) обговорювали план заходів зі святкування Першотравня. О 16.20 у приміщення, де відбувалась нарада, раптом увірвалось близько ста людей з автоматами, в бронежилетах і в масках. Керували “операцією” начальник УВС міста Пушкарьов та заступник командира “Беркута” Ярошенко. Під дулами автоматів учасників зборів було піддано принизливому огляду і обшуку. У всіх присутніх в офісі КПРС було взято відбитки пальців. Був проведений несанкціонований обшук приміщення. Правоохоронці радили всім не займатись політикою, погрожували керівникові обкому В. Носову. Як потім було заявлено, шукали людину з автоматом.

Українська влада продовжує злісно порушувати права і свободи громадян і, нехтуючи Конституцією, втягує у внутрішньо-політичну боротьбу працівників органів внутрішніх справ і воєнізованих структур. Під виглядом боротьби з диверсантами, терористами, закладанням мін тощо працівники міліції, органів СБУ, податкової міліції, пожежної охорони систематично вриваються в офіси опозиційних політичних партій і редакцій їхніх друкованих органів. Вони знищують тиражі, безцеремонно ревізують документацію і майно партій, принижують людську гідність і ведуть недозволену агітацію проти політичних партій, які перебувають в опозиції до режиму Кучми.

Постає законне запитання: допоки Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України і їхні органи на місцях, порушуючи Конституцію України і зобов’язання України перед Радою Європи, будуть слухняним знаряддям в боротьбі проти власного народу?

(“Сільські вісті”, № 54, 4 травня 2001 р.)

***

Защитник активистов молодежного объединения “Самостійна Україна”, обвиненных в захвате здания ЦК КПУ и нанесении телесных повреждений находящимся там людям, опротестовал постановление прокурора Подольского района Киева о передаче материалов дела в суд. Сергей Крыжановский мотивировал свой протест тем, что фактически протокол об ознакомлении с материалами дела подписали только трое из его подзащитных. Прокурор Подольского района Киева Сергей Мищенко заявил, что ознакомление с материалами дела длилось 5 месяцев. Прекращение чтения оправдано, поскольку некоторые обвиняемые желали продлить процесс на 450 рабочих дней, т. е., без малого на два года.

(“Сегодня”, № 100, 7 травня 2001 р.)

***

В Печерском районном суде г. Киева завершилось судебное разбирательство об изменении меры пресечения бывшему первому заместителю министра финансов и первому заместителю главы Нацбанка Николаю Сивульскому. Генеральная прокуратура обвиняет его в перечислении более 4 миллионов долларов со счетов государственной компании “Укргазпром” предпринимательским структурам, имевшим отношение к Павлу Лазаренко. Летом прошлого года Сивульского арестовали и отправили в СИЗО. Печерская Фемида учла критическое состояние здоровья Сивульского, перенесшего одну из форм инсульта, и освободила его для лечения. Следствие продолжается.

(“Киевские ведомости”, 7 травня 2001 р.)

Кримінально-виконавча система

По словам начальника Госдепартамента по вопросам исполнения наказаний Владимира Левочкина, по состоянию на 1 апреля сего года в украинских учреждениях исполнения наказаний находятся 225,2 тыс. человек, 175 тыс. приговорены к лишению свободы, из них 11,5 тыс. — женщины и 3,2 тысячи — несовершеннолетние.

В принятом Верховной Радой, но еще не подписанном Президентом Украины новом Уголовном кодексе, числится 12 видов наказаний. 5 из них для Украины являются новыми. В Государственном департаменте по вопросам исполнения наказаний готовятся к доработке нового Уголовно-исполнительного кодекса и закона о госслужбе исполнения наказаний.

В новом Уголовном кодексе отказались от классификации УИН по видам режима. Они не всегда учитывали личность того или иного осужденного. Разработана новая классификация, признанная в Европе. Колонии делятся по степени безопасности, которая делает невозможным побег. Уровней безопасности будет 4. Разработанную классификацию УИН вскоре предполагают утвердить Постановлением Кабинета Министров.

Раньше определял суд: такой-то осужденный должен отбывать наказание в учреждении такого-то типа такой-то срок. Теперь же суд будет назначать срок наказания. А уж где именно и в каких условиях его отбывать, будет определять Уголовно-исполнительный кодекс.

(“Факты”, № 79, 8 травня 2001 р.)

Правоохоронні органи

О безопасности страны и ее граждан пекутся 10 учреждений, каждое со своими эксклюзивными функциями. На практике функции часто пересекаются, дублируются и мешают правоохранителям качественно их исполнять.

В этом смысле самое интересное положение у СБУ. При руководстве СБУ Леонидом Деркачем оперативные сводки СБУ часто не отличались от аналогов МВД. Борьба с контрабандой и экономическими преступлениями стала коньком Леонида Васильевича. Из 5 тысяч уголовных дел, ежегодно возбуждаемых по материалам службы, половина касалась нарушений, явно относящихся к компетенции налоговой милиции, УБОПа или УБЭПа.

Возникали курьезы. Например, в Севастополе “взяли” научного сотрудника Института южных морей Сергея Пионтковского, который работал с иностранными научными организациями. В конце-концов чекисты объяснили, что Пионтковский был арестован за незаконные валютные операции. Если бы этим делом занималась милиция или прокуратура, скандала бы не вышло.

Рыцари плаща и кинжала при необходимости могли предоставить аргументированный компромат...

Новый руководитель Владимир Радченко по-новому видит роль СБУ, считая, что она должна быть спецслужбой, а не правоохранительным органом, заниматься не следствием, арестами и задержаниями, а сбором информации для властных структур. Такой себе службой информации специального назначения.

(“Новый век”, № 16, 28 квітня-5 травня 2001 р.)

Громадянське суспільство

Віктор Мельниченко, кандидат історичних наук, доцент:

“... Однією з сумних реалій українського суспільства є високий рівень відчуження особи від влади. Державна влада у громадській думці сприймається не як така, що покликана обслуговувати загальний інтерес, а як засіб задоволення вузькоегоїстичних інтересів. Яскравим проявом відчуження народу від влади є низький рівень довіри населення до владних інституцій.

Відчуження народу від влади в умовах демократичного суспільства украй небезпечне тим, що демократичні механізми і процедури можуть бути використані для тиску на органи влади і посадових осіб, які за цих умов постають в очах громадськості захисниками своїх вузьких інтересів.

Становлення громадянського суспільства в Україні істотно ускладнюється нашаруваннями минулого, коли будь-яка громадянська ініціатива підтримувалась і контролювалась державою залежно від її потреб, але не прагнень громадян.

На початок 2001 року в Україні було зареєстровано 107 політичних партій, діяло 1350 міжнародних та всеукраїнських громадських організацій, понад 8 тисяч — місцевих. Та кількісні характеристики поки що не означають якісних змін.

Найвищою суспільною цінністю проголошено права і свободи людини і громадянина. Однак проголошення не означає реального їх забезпечення. У суспільстві зберігається помітний конфліктний потенціал.

Становлення громадянського суспільства в Україні видається неможливим без дотримання певних умов. Передусім сумнівною видається свобода жебраків (або напівжебраків). Для того, щоб усвідомлювати себе громадянином, потрібно побачити себе в ролі особи, що утримує державу в якості платника податків.

Існує проблема подолання наслідків тривалого одержавлення свідомості та очікування підтримки з боку держави.

Спотвореною є формальна партійність. Більшість організацій, легалізованих в якості партій, неспроможна реально претендувати на владу.

Внаслідок неадекватного державно-правового регулювання політичних процесів, не тільки громадські об’єднання, але і суб’єкти підприємницької діяльності, навіть силові структури під час виборчих кампаній незмінно вростають в образ політичних партій. Латентна партійність помітно перемагає формальну — представники саме таких структур одержують ширший доступ до виконавчої влади, аніж представники офіційних партій...”

(“Демократична Україна”, № 47, 4 травня 2001 р.)

Етнонаціональна політика

Парламент минулого і нинішнього скликання так і не розглянув жодного з внесених проектів нової редакції законів про національні меншини та про мови і не просунувся до розгляду внесеного Кабінетом Міністрів проекту концепції державної етнонаціональної політики України, а обговорення на пленарному засіданні парламенту проекту закону “Про реабілітацію та забезпечення прав осіб з числа національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України” завершилося без результативного голосування.

Концептуальні засади етнонаціональної політики встановлені у Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) та у Декларації прав національностей України (1991 р.). Закон України “Про національні меншини в Україні” (1992 р.) у ранг провідних принципів державної етнополітики зводить нерозривність прав людини і прав національностей та дотримання міжнародних зобов’язань щодо національних меншин, а також визначає завдання державних органів по реалізації захисту прав національних меншин. Конституція України (1996 р.) підтверджує базові правові принципи формування і здійснення етнонаціональної політики в Україні, що були окреслені у вищенаведених документах. Принциповими, з точки зору формування державної етнонаціональної політики, слід вважати принаймні три положення основного закону:

Чинні міжнародні договори є частиною законодавства України (ст. 9);

Права корінних народів і національних меншин та порядок застосування мов визначається виключно законами України (ч. 3 і 4 ст. 92);

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22).

З огляду на те, що Україна є учасником низки Конвенцій та Декларацій ООН та ОБСЄ, дотримання принципів, зокрема, Декларації прав осіб, які належать до національних або етнічних та мовних меншин (1992 р.), а також Документу Копенгагенської наради Конференції з людського виміру ОБСЄ (1990 р.) є для неї обов’язковим.

Більш складною видається ситуація стосовно виконання зобов’язань, взятих на себе Україною при вступі до Ради Європи...

(“Моя Батьківщина”, № 5, квітень 2001 р.)

Релігійне життя

Віктор Єленський, головний редактор журналу “Людина і світ”:

“...Закон Украины “О свободе совести и религиозных объединениях” был принят 23 апреля 1991 года. Ряд положений закона делал его одним из самых либеральных в бывшем СССР и даже во всей Центрально-Восточной Европе.

Прошло совсем немного времени, и в Украине все отчетливее и громче стали заявлять о себе силы, полагавшие, что религиозной свободы чересчур много и распределяется она слишком равномерно, а значит несправедливо, что привилегированный статус православия и католичества восточного обряда следует закрепить законодательно. Все возрастающее присутствие на украинской территории зарубежный религиозных организаций способно радикально изменить конфессиональную карту страны и создает серьезную угрозу национально-религиозной идентичности. Государство обязано оказать историческим церквам действенную поддержку, а зарубежная экспансия должна быть остановлена.

Оппоненты складывающейся в стране системы государственно-церковных отношений считают, что государство должно добиться большего контроля над религиозной жизнью, всемерно поддерживая Церкви, способствующие достижению его, Государства, интересов, и ограничивая влияние тех из них, которые этому препятствуют.

Известны религиозные организации, которым систематически отказывают в регистрации, известно и о случаях дискриминации в связи с религиозными убеждениями, и о произволе местных властей по отношению к религиозным меньшинствам. Но все же религиозная свобода в Украине, в отличие от многих других свобод, — реальность.

Почему Украина выглядит относительно неплохо именно в сфере религиозных свобод? Думается, основных факторов тут четыре.

Во-первых, в конкурентном режиме сосуществуют как минимум три центра религиозной силы, не позволяя кому-либо одному безраздельно господствовать, дискриминировать меньшинства и перекраивать под себя с помощью политических союзников законодательство о свободе совести.

Во-вторых, — это слабость украинского национализма и отсутствие в нем жесткой конфессиональной идентификации, что серьезно подрывает возможность установления религиозной монополии.

В-третьих, — это достаточный уровень толерантности к иноверцам, присущий украинской религиозной культуре.

В-четвертых, деятельность религиозных организаций еще никогда серьезно не угрожала позициям власти — в той степени, в какой, скажем, ей угрожала та же свобода слова...”

(“Зеркало недели”, № 17, 28 квітня-4 травня 2001 р.)

***

25 квітня в Києві відбулася Установча конференція Українського відділення Міжнародної асоціації релігійної свободи (МАРС). Завданням нової організації буде “утвердження і поширення принципів релігійної свободи, а також захист усіма законними засобами права кожної людини на віровизнання і богослужіння або на відмову від них, згідно з особистим вибором”. Президентом Українського відділення обрано Віктора Єленського.

Транзитний стан українського суспільства майже щодня створює проблеми для віруючих різних віросповідань, а порушення чинного законодавства місцевими органами влади торкається не тільки релігійних меншин, а, по суті, всіх релігійних організацій.

Голова Держкомітету у справах релігій Віктор Бондаренко розповів про те, що міжнародний рейтинг України у сфері забезпечення релігійних свобод стоїть досить високо — згідно з річним звітом Комісії з питань релігійних свобод Держдепартаменту США. Попри те численні і нагальні проблеми існують. Важким для урегулювання є феномен новітніх релігійних організацій. З одного боку, держава має забезпечити релігійні свободи для членів цих організацій, а з іншого — захистити громадян від можливого шкідливого впливу. І зробити це законно. 90% новітніх релігійних організацій досі залишаються науково не дослідженими, не описаними — ніхто докладно не знає їхніх догматів, ієрархії, обрядів, церковного права. Цими питаннями мають систематично займатися науковці.

Юрій Решетніков — представник Євангельських християн-баптистів — навів список проблем, з якими й сьогодні стикаються так звані нетрадиційні церкви. У житті все залежить від чиновників на місцях, від того, як вони тлумачать закони, до якої конфесії належать. Класичні точки дискримінації — проблеми з реєстрацією релігійних громад, виділенням земельних ділянок під будівництво храмів, дозволами на будівництво. Пан Решетніков згадав також неабиякі складнощі з практичним застосуванням закону про альтернативну службу в армії — нескінченні довідки, обмеження, спротив. Решетніков згадав про те, що всім учням у “світських школах” намагаються нав’язати Християнську етику однією з конфесій. Так само йдеться з інститутом капеланства, з духовною опікою різних силових структур, де проходять службу молоді люди різних віросповідань. Там вочевидь нехтуються права релігійних меншин.

(“День”, № 78, 28 квітня 2001 р.)

Мовна проблема

На 21-й сессии депутатов Харьковского горсовета большинство склонилось к тому, чтобы провести консультативный референдум об использовании русского языка в Харькове наряду с государственным.

Депутаты решили обратиться к Президенту Украины и Верховной Раде Украины по поводу необходимости безотлагательной ратификации Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств в редакции, сохраняющей уровень прав и свобод, достигнутый при ее ратификации в 1999 году.

(“Слобода”, № 34, 1 травня 2001 р.)

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

ЗМІ і влада

13 квітня Національна рада з питань телебачення і радіомовлення передала частоту радіо “Континент”, яке ретранслює Бі-Бі-Сі, “Німецьку хвилю” і “Голос Америки”, у користування харківській радіокомпанії “Онікс”. Як пояснив один з членів Нацради Юрій Покальчук, на те було кілька причин, головна з яких — економічна. Проте його колега Юрій Плаксюк вважає, що головною причиною відрізання радіо від ефіру була саме ретрансляція “іноземців” без відповідних міждержавних угод, тобто, всупереч українському законодавству.

Президент України Леонід Кучма, Держкомінформполітики і представники світових медійних служб виступають за перегляд такого рішення Нацради, а також просять змінити тенденційну політику щодо роздачі ліцензій.

Попри підтримку радіо “Континент”, ситуацію багато хто з фахівців оцінює як патову. Так, Юрій Покальчук каже, що радіо має місяць на розв’язання своїх фінансових проблем та оскарження рішення Нацради через суд. Він припускає, що “Континенту” та “Оніксу” доведеться домовлятися про спільне використання ефіру.

(“Україна молода”, № 81, 5 травня 2001 р.)

***

Владимир Цендровский, Президент Украинского телевизионного союза:

“...Последние действия национального совета по вопросам телевидения и радиовещания, связанные с лицензированием и перелицензированием, мягко говоря, не во всем адекватны действующему законодательству. Только за последние две недели без эфира остались сразу несколько региональных каналов: ТРК “Иштар” (Винница), ТРК “Амидас”, (Севастополь), ТРК “ЮНКОМ-ЮГ” (Одесса), ТРК “5-й канал” (Никополь).

Причем закрыты именно те, которые работали в эфире по 7-10 лет и доказали свое право продолжать там работать. Предпринимаемые попытки монополизации всего телепространства ставит под сомнение существование в Украине свободы слова. Все телевидение пытаются разделить на 2-3 кармана, чтобы впоследствии использовать сугубо в своих интересах.

Надо вернуться в законодательное поле и вспомнить, что право лишения лицензии той или иной телекомпании остается только за судом. 7-я статья Закона “О телевидении и радиовещании” предусматривает, что 50% частотного ресурса должно использоваться для развития местного и регионального вещания...”

(“Новый век”, № 16, 28 квітня-5 травня 2001 р.)

***

Винницкая ТРК “Иштар” подала иск на Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания, посчитав несправедливым его решение о перераспределении частот телевещания.

(“Киевские ведомости”, 7 травня 2001 р.)

***

Нормативная база, регламентирующая деятельность телерадиокампаний, настолько противоречива, что если члены Национального совета захотят найти повод для непредоставления лицензии, они его найдут. Местным ТРК инкриминируют все, что угодно, от отсутствия украинского “продукта” до непрозрачности хозяйственной деятельности. Согласно результатам опроса, проведенного Независимой ассоциацией вещателей Украины, 50% руководителей местных ТРК считают основным фактором, влияющим на решение Национального совета о выдаче лицензии, общую политическую деятельность средств массовой информации, и лишь 5% считают, что главным будет безоговорочное соответствие условиям предоставления лицензий. При этом Нацсовет заставляет всех местных вещателей ретранслировать один их четырех сетевых каналов — “Новый канал”, ТЕТ, ICTV, СТБ — либо лишает их лицензий. Это объективно способствует укреплению интересов Виктора Пинчука, По некоторым данным, группа Пинчука представлена в Нацсовете пятью членами из 8..

В недрах профильного парламентского комитета готовится решение о продлении срока действия лицензий. По мнению членов комитета, Нацсовет не привел в соответствие с нормами действующего законодательства свои положения “О порядке лицензирования каналов вещания” и “Об условиях конкурса на получение лицензии”,

(“Новый век”, № 17, 5-12 травня 2001 р.)

***

Руслан Смаков, магистр государственного управления:

“... Можно утверждать, что сама по себе социальная функция средств массовой информации несет в себе определенную конфликтность. Информирование населения об общественно значимых событиях и фактах, в том числе негативных, — это обязанность журналистов. Их взаимоотношения с представителями власти, руководителями государственных, хозяйственных и общественных структур, отдельными частными лицами изначально не могут быть идиллическими. СМИ приходится переходить в оппозицию даже при слишком высокой “цене оплаты”. При классификации конфликтов, имеющих место в телерадиоинформационной сфере, нужно исходить прежде всего из социального статуса оппонентов.

В период после провозглашения независимости Украины и до 1993 года борьба за овладение телерадиоинформационным пространством практически не наблюдалась. На момент принятия Закона Украины “О телевидении и радиовещании” (декабрь 1993 г.) в Украине, кроме государственных телерадиоорганизаций, работало около двухсот негосударственных теле- и радиокомпаний.

Говоря о ходе событий в Украине, можно утверждать, что общие изменения, которые происходили в нашем обществе, изменили и положение дел в телерадиопространстве государства. Они объективно способствовали как обострению противоречий в телерадиоинформационной сфере, так и активному использованию возможностей телевидения и радио в борьбе за политическую власть.

Возникающие конфликтные ситуации стали перерастать в конфликты. За информацию и средства ее распространения началась жестокая борьба. При этом отдельными структурами и личностями, не заинтересованными в появлении объективной информации, допускались грубые нарушения прав человека на свободу мысли и слова. Как следствие — из эфира исчезли такие популярные телепрограммы и даже телекомпании, как “Післямова”, “Золоті ворота”, “Гарт”, “Гравіс”.

Тем самым органы государственной власти демонстрировали информационную политику, основа которой — неприятие плюрализма мнений, страх перед альтернативным словом, неготовность к всенародным открытым дискуссиям, коллективному поиску истины, критике...

Во время конфликтов между кланами средствам массовой информации, находящимся под их влиянием, отводится место заложников и оружия в борьбе, которая обязательно переносится и в информационное поле.

В условиях несформированного гражданского общества влияние общественности на телерадиоинформационную сферу остается в Украине совсем незначительным.

Нынешняя весна вместе с началом процесса лицензирования телерадиокомпаний принесла с собой в сферу телевидения и радиовещания новые конфликты...”

(“Киевский вестник”, № 42, 28 квітня 2001 г.)

***

Нещодавно у Форосі пройшла конференція журналістів країн Центральної та Східної Європи, організована Кримським центром незалежних політичних дослідників і журналістів.

Редактор кримської районної газети “Черноморская заря” Ірина Хроль повідомила, що коли журналісти почали висвітлювати життя таким, яким воно є насправді, керівництво району спочатку попереджувало, потім вимагало припинити такі публікації, а потім вирішило вийти зі складу засновників. Дійшло навіть до того, що почало забороняти державним установам надавати інформацію непокірним журналістам. Ірина зверталася до Верховної Ради автономії, та все марно. Адже там справи зі свободою слова не кращі, якщо не гірші. Парламентська газета “Крымские новости” друкує лише ті матеріали, які відповідають уподобанням спікера Леоніда Грача. Навіть не всім депутатам дозволено висловити свої думки на її шпальтах.

Чимало промовців підкреслювало, що окрім фінансових утисків свободи преси є й інші. Прикро, що для багатьох журналістика стала засобом отримання великих грошей. Звідси і матеріали на замовлення, і викривлення фактів, і замовчування негативу. Як сказав власкор газети “Дзеркало тижня” Микола Семена, це призводить до появи так званих інформаційних війн у сфері ідеології, релігії і навіть туризму. Особливо сумно, що кримські ЗМІ втяглися у війну кланів. Редактор київського представництва радіо “Свобода” Сергій Грабовський сказав, що нерідко до цього їх змушують українські олігархи.

(“Демократична Україна”, № 47, 4 травня 2001 р.)

***

Главный редактор газеты “Слава Севастополя” Наталья Троицкая пригласила в свой кабинет журналистов местных и центральных СМИ, чтобы они стали свидетелями... описи имущества редакции. Обратиться к коллегам заставили события двухгодичной давности, когда генерал-лейтенант Виват Белобородов (на тот момент начальник Управления МВД Украины в Севастополе) застрелил из табельного оружия подростка в районе собственной дачи. Другой мальчишка отделался тяжелыми огнестрельными ранениями. Версию милицейского генерала о нападении на него подтвердила специальная комиссия МВД Украины, а также суд, который прошел в Балаклаве...

Об этом написали газеты, в том числе и “Слава Севастополя”, которая с момента ЧП старалась занять позицию “над схваткой”. Впрочем, осторожность не помогла. Белобородов обратился с иском в суд. Решение Ленинского районного суда Севастополя от 28 февраля 2000 года, подтвержденное городским, было неутешительным для “Славы Севастополя”. Суд обязал редакцию выплатить Белобородову в качестве возмещения морального ущерба 30 тыс. гривен. Еще 5 тыс. гривен должны были заплатить генералу журналисты Ерохина и Желнин.

В соответствии с законом, если участником дела является должностное лицо, коим и был в тот момент Белобородов, — говорит адвокат газеты Сергей Заяц, — обязательному доказательству подлежит наличие злого умысла со стороны СМИ. Другими словами, доказывать это обстоятельство должен истец, на что городской суд не обратил внимания. Злой умысел “Славы Севастополя” вообще не был доказан...

Наталья Троицкая заметила, что “Слава Севастополя” судится еще и с депутатом ВР Сергеем Кондратевским. Кондратевский хочет 100 тыс. гривен от покритиковавшего его на страницах газеты мэра Леонида Жунько и 50 тыс. — от “Славы Севастополя”.

(“2000”, № 17, 27 квітня-3 травня 2001 р.)

Злочини проти журналістів

С начала года в Украине зарегистрировано 43 случая нарушения прав журналистов, давления на СМИ. В частности, 17 случаев нападения на журналистов, запугивания, угроз физической расправы, Кроме того, зафиксированы 7 судебных исков против СМИ и арестов журналистов. Зарегистрирован один случай гибели журналиста (5 января 2001 г. в морге был опознан редактор николаевского еженедельника “Час” Владимир Смирнов). Второй случай — исчезновение Георгия Гонгадзе.

(“Киевские ведомости”, 7 травня 2001 р.)

Право на інформацію

Тенденция все большего засекречивания информации и ограничения свободы информационного обмена, ставшая особенно характерной в последние годы в Украине, чрезвычайно вредна. По сравнению с другими нарушениями прав человека и основных свобод она представляется наиболее опасной для будущего страны.

Информационная сфера является основой, на которой базируются все политические, административные, экономические и остальные решения во всех областях человеческой деятельности. Они будут тем более обоснованными и эффективными, чем больше информации используется при их принятии.

Информационные потоки пытается ограничивать и контролировать исполнительная власть или даже парламентские учреждения. Делается это обычно с лучшими намерениями, однако пораженные изоляционизмом общества попадают в застой, их интеллектуальные элиты эмигрируют, а экономический комплекс превращается в сырьевой придаток более динамичных соседей.

(“Зеркало недели”, № 18, 5 травня 2001 г.)

***

Відтепер Служба безпеки України розроблятиме і виготовлятиме спеціальні технічні засоби для зчитування інформації з каналів зв’язку, інші засоби негласного отримування інформації. Це робитиметься на виконання Указу президента “Про впорядкування виготовлення, придбання і застосування технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку” від 13 квітня 2001 р. Отже, вітчизняному СБУ надано монопольне право на підслуховування і підглядання за українцями.

(“Юридичний вісник України”, № 18, 5-11 травня 2001 р.)