пошук  
версія для друку
07.04.2004

8 - 18 травня 2001 р

   

ПРАВА ЛЮДИНИ 

До справи Георгія Гонгадзе

Анатолій Матвієнко, народний депутат України, голова УНП “Собор”:

“... Я не дивуюся можливій появі загримованих “під Георгія” двійників, які час від часу виникатимуть у різних куточках України, щоб можна було далі вести нескінченні пошуки зниклого журналіста.

А якщо під тиском обставин таки остаточно визнають очевидне, то я так само не здивуюся, якщо відомство Кравченка пред’явить через день рецидивіста, обтяженого десятком моторошних вбивств, який дохідливо пояснить перед телекамерами, що він убив Георгія, спокусившись на срібну прикрасу і 10 гривень. У нашій країні сьогодні можна очікувати вже всього...”

(“Сільські вісті”, № 8, 16 січня 2001 р.)

***

Убийство журналиста Георгия Гонгадзе раскрыто, следствие располагает комплексом доказательств, в том числе естественных, которые свидетельствуют о том, что это преступление носило случайный характер и было совершено из хулиганских побуждений, сообщил в Киеве журналистам министр внутренних дел Украины Юрий Смирнов.

“... Погибли двое исполнителей, а организаторов — нет, потому что ситуация была внезапной, спонтанной... Те, кто убивал (убийц Георгия — прим. ред.), задержаны и сидят в соответствующих местах...”.

Смирнов подтвердил, что к этому делу имеет прямое отношение уголовный авторитет по кличке Циклоп.

Адвокат Леси Гонгадзе Андрей Федур сообщил, что уже после того, как стало известно о заявлении Юрия Смирнова, вместе с Л. Гонгадзе он встречался со следователем по особо важным делам Олегом Василенко, в производстве которого находится дело об убийстве Георгия. На вопрос А.Федура относительно заявления министра следователь ответил, что у следствия нет данных о раскрытии убийства журналиста и лицах, совершивших это преступление.

(“Комсомольская правда в Украине”, № 86, 17 травня 2001 р.)

***

На день раньше министра Ю. Смирнова о том, что убийство Гонгадзе “практически раскрыто”, заявил Президент Украины Леонид Кучма.

(“Сегодня”, № 107, 17 травня 2001 р.)

***

Утверждения о раскрытии преступления, связанного с исчезновением и убийством журналиста Георгия Гонгадзе, являются преждевременными. Об этом говорится в официальном ответе Генеральной прокуратуры Украины, направленном 17 мая Андрею Федуру, адвокату матери журналиста Леси Гонгадзе,

(“Комсомольская правда в Украине”, № 87, 18 травня 2001 р.)

***

Анатолій Матвієнко, народний депутат України, голова УНП “Собор”:

“... Цього разу керівництво української міліції перевершило само себе. Спершу міністр Юрій Смірнов заявляє, що Георгія вбито спонтанно, з хуліганських мотивів, а наступного ж дня його перший заступник М. Джига переконує, що Георгія вбили з корисливих міркувань два наркомани...

Більшість політиків розцінили ці “одкровення” цілком однозначно — як намагання будь-якою ціною заперечити політичне підгрунтя вбивства. Та й чи можна по-іншому ставитися до слів Ю. Смірнова, який ще два тижні тому публічно твердив, що “слідство зайшло в глухий кут”, чи М. Джиги, який у листопаді минулого року заявив, що “таращанське тіло перезимувало” і належить малій на зріст людині. Кому вигідно було імітувати бурхливі розшуки зниклого журналіста, коли тіло десять днів лежало в Таращанському морзі? Хто наказав вивезти тіло до Києва і змусити замовкнути експерта Воротинцева? Хто ініціював фальшиві версії про “свідків”, які начебто бачили Георгія після його зникнення, чи про “чеський паспорт”, начебто виданий Георгію в листопаді минулого року?..”

(“Сільські вісті”, № 61, 18 травня 2001 р.)

***

На чому грунтуються висновки міністра Юрія Смірнова? Він стверджує: двоє виконавців убивства загинули, а організаторів немає, бо ситуація була спонтанна. І тут же додає, що під час ексгумації трупів убивць Гонгадзе “було виявлено схему поховання тіла журналіста”. Чи може хтось уявити, щоб випадкові хулігани, вчинивши спонтанне вбивство, складали письмову схему поховання жертви, везли тіло аж під Таращу, а саму схему носили в кишенях? Та ще й щоб згодом самих вбивць теж було вбито. Також, мабуть, спонтанно і випадково.

Заступник Генерального прокурора Микола Обіход, коментуючи висловлювання Ю. Смірнова, заявив: “Кожен повинен говорити те, що знає досконально”.

Секретар тимчасової слідчої комісії Верховної Ради Сергій Головатий “підсказав”, що міліція може шукати голову від “таращанського тіла” за виявленою у убивць схемою, і він, Головатий, не подивується, коли на тому місці знайдуть ще й “касету зі свідченнями вбивць про скоєний ними злочин”.

(“Голос України”, № 85, 17 травня 2001 р.)

***

Питання залишаються. Якщо справа вважається розкритою, значить, у слідства є дані про голову від “таращанського тіла”, про її місцезнаходження, про причину смерті Георгія тощо. Чому “побутовий злочин” так довго розслідувався і, зрештою, з яких це пір бандити, яких потім убивають кілери, класифікуються як автори “побутових злочинів”?

(“Україна молода”, № 87, 17 травня 2001 р.)

Резонансні справи

В № 43 газеты “Факты” за 13 марта 2001 года была опубликована статья “Молодые украинцы называют сумму, выплаченную им за участие в антипрезидентских акциях”. Партия “Батьківщина” посчитала эту информацию такой, которая опорочила ее, а также существенно навредила имиджу, и подала в суд иск на сумму в 1,5 млн. гривен. На суде выяснилось, что журналист газеты “Факты” при публикации использовал информацию, предоставленную ему Всеукраинским молодежным объединением “Молодежь — надежда Украины” по факсу. Лидер объединения Вадим Гладчук подтвердил факт распространения информации. Свидетели со стороны газеты на заседание суда не явились. Возникает сомнение: а есть ли они вообще? Ведь ни один человек, кроме Гладчука, который говорит об их существовании, их не видел и не слышал. Открылось еще одно очень интересное обстоятельство, которое может существенно повлиять на ход дела. Оказывается, Всеукраинское молодежное объединение “Молодежь — надежда Украины” де-юре... не существует, потому что устав объединения пропал, по словам Гладчука, еще три года назад. Так что объединение уже три года работает без устава, печати, не имеет статуса юридического лица. А значит, действует на территории Украины незаконно. Вадим Гладчук, по сути, является просто самозванцем. В свете новых открывшихся обстоятельств целесообразнее было бы привлечь к ответственности не газету “Факты”, а Вадима Гладчука — за дезинформацию средств массовой информации и клевету.

(“Наша газета +”, № 19, 11 травня 2001 р.)

***

Генеральная прокуратура Украины продлила срок расследования уголовного дела по фактам совершения массовых беспорядков в г. Киеве 9 марта 2001 г. и содержания под стражей 12 членов УНА-УНСО до 4-х месяцев. Об этом сообщил пресс-центр СБУ. Следственным управлением СБУ по состоянию на 8 мая 2001 р. допрошено около 600 свидетелей и более 70 пострадавших, назначено и проводится около 80 экспертиз. Всего по ст. 71 СБУ предъявила обвинение 16 лицам.

(“Товарищ”, № 19, травень 2001 р.)

***

16 травня 12 членів УНА-УНСО, які перебувають в СІЗО СБУ, розпочали голодування на знак протесту проти свого ув’язнення. Рішення про початок голодування було прийнято після того, як прокуратура продовжила на 2 місяці термін їхнього ув’язнення.

(“Україна молода”, № 87, 17 травня 2001 р.)

***

17 мая Печерский районный суд Киева начал рассмотрение жалобы адвоката лидера УНА-УНСО Андрея Шкиля на санкцию Генеральной прокуратуры о содержании его под стражей в связи с рассмотрением событий 9 марта в центре Киева.

Адвокат Татьяна Монтян утверждает, что Шкиль находится в ужасном состоянии и постоянно пользуется услугами врачей СИЗО СБУ, в котором он содержится.

(“Сегодня”, № 108, 18 травня 2001 р.)

***

Юлия Тимошенко останется на свободе. Такое решение приняла судебная коллегия Верховного Суда Украины после рассмотрения протеста его председателя Виталия Бойко. Протест на решение Киевского городского суда о взятии Юлии Тимошенко под стражу после освобождения от ареста согласно постановлению Печерского районного суда г. Киева касался незаконности этого решения. В частности, незаконным является принятие Киевским городским судом решения без возможности обжалования его в более высоких инстанциях. Теперь постановление президиума Киевского городского суда от 30 марта об отмене постановления Печерского районного суда отменено, отмечается в решении коллегии ВСУ.

(“Правда Украины”, № 51, 16 травня 2001 р.)

***

Останні засідання Дніпропетровського обласного суду з розгляду так званої справи Сергія Іванченка, звинувачуваного в організації замаху на Наталію Вітренко позаторік у жовтні, ознаменувалися кількома цікавими моментами. Акай Сайпуллаєв, громадянин Російської Федерації, який проходить у справі як свідок, і ще в перші місяці після вибухів у Кривому Розі зробив явку з повинною до СБУ, поінформував суд, що йому “невідомо, чи перевозив Володимир Іванченко зброю на територію України”. А Сергій Іванченко, за словами свідка, про зброю його не просив узагалі. Свідок досить мальовничо зобразив рівень “добровільності” свого давнього візиту до СБУ.

Під час судового розгляду виявилося, що матір Сергія і Володимира Іванченків слідчий СБУ Дмитро Рябоконь обманом змусив підписати документ, у якому вона звинувачує... власних синів.

(“Сільські вісті”, № 59, 15 травня 2001 р.)

***

Ні штаб кандидата в Президенти України Олександра Мороза, ні особисто Олександр Олександрович не мали жодного стосунку до терористичного акту, який було скоєно у жовтні 1999 року в Кривому Розі проти Наталії Вітренко, її довірених осіб та виборців. На судовому процесі у Дніпропетровську щойно виступили державні обвинувачувачі Галина Чорнобук і Юрій Курилов. На їхнє переконання, і попереднє слідство, і судове довели, що замах на життя Наталії Михайлівни і її прихильників організував винятково Сергій Іванченко. Отож, ніякого і нічийого замовлення він не виконував, а діяв тільки з власної ініціативи. На думку захисників обвинувачуваних, є підстави підозрювати, що хтось третій скористався схильністю до криміналу Сергія Іванченка і його “підручних”.

Іванченку-старшому державні обвинувачувачі просять призначити довічний, а Іванченку-молодшому та Самойлову — 15-річний терміни ув’язнення.

(“Голос України”, № 84, 16 травня 2001 р.)

***

Читатели помнят резонансное событие в пригороде Мариуполя 13 февраля сего года. Тогда в Каменской воспитательно-трудовой колонии для несовершеннолетних произошли массовые беспорядки, и около ста подростков разбежались. Большинство одумалось и сразу же вернулось в колонию, других привезли родители. Эта часть беглецов была наказана в дисциплинарном порядке. А те, кого правоохранители разыскивали и силой возвращали в колонию, сейчас предстали перед судом. Против 35 человек возбуждены уголовные дела с формулировкой “за побег из мест лишения свободы”. Слушания проходят в Ильичевском районном суде Мариуполя. Уже вынесены первые приговоры. 8 беглецов дополнительно просидят в колонии от двух до трех лет. Одному из зачинщиков беспорядков суд определил 4 года в лагере строгого режима. Слушания в Ильичевском суде продлятся до конца мая. Затем участников побега разошлют по разным воспитательным колониям.

(“Рабочая газета”, № 69, 18 травня 2001 р.)

***

Після відомих революційних подій спливло вже чимало води, потроху стираються з пам’яті і наметовий грудень, і хуліганський березень. Однак багато хто з молодих людей продовжує відчувати наслідки участі в тих акціях на власній шкірі.

Йдеться про “роботу” зі студентами-учасниками виступів опозиції в їхніх навчальних закладах. Наближається літня сесія, і це чудова нагода провчити неблагонадійних. Скажімо, як у випадку зі студенткою другого курсу факультету соціології і психології Київського національного університету, у якої заступник декана за участь у зборах комітету “За правду!” пообіцяв під час іспитів “перевірити політичні переконання”.

Такі випадки непоодинокі по всій Україні, і саме для цього Інститут соціально-економічних проблем “Республіка”, очолюваний Володимиром Чемерисом, спільно з Міжнародним фондом “Відродження” започаткували проект “Право проти зловживань владою”. Мета проекту — захистити студентів, які зазнають у вузах тиску з політичних мотивів. Виконавчий директор соросівського фонду Євген Бистрицький зазначив, що МФ “Відродження” не втручається в політику, а грант розглядається як ще один крок до побудови в Україні громадянського демократичного суспільства.

За словами координатора проекту Ірини Чемерис, “Право...” передбачає два напрями — по-перше, створення інформаційної бази про факти погроз, заборон, адміністративного впливу на студентів, які займають громадянську позицію. Другий напрям — безпосереднє відстоювання прав опозиційних студентів, поновлення незаконно звільнених через проведення незалежної експертизи їхніх знань тощо.

“Можна говорити, що у вузах встановився механізм контролю за громадським життям студентів, а це неприпустимо”, — каже Ірина.

Проректор столичного “наргоспу” сказав студентам: у нас діє внутрішній розпорядок, а не Конституція. А 25 лютого у студмістечку Київського національного університету було терміново оголошено “санітарний день”, зачинено двері, а заступники деканів чергували на входах, коли прийшли студенти з інших вузів та інших регіонів піднімати молодь на демонстрацію.

(“Україна молода”, № 88, 18 травня 2001 р.)

Право

Леонид Кучма подписал Указ “О мерах государственной поддержки бывших политических узников и репрессированных”.

(“Комсомольская правда в Украине”, № 85, 16 травня 2001 р.)

Проблеми правозахисту

До Конституційного Суду було внесено конституційне подання українського омбудсмена, в якому Ніна Карпачова звернула увагу на те, що деякі положення Цивільного процесуального кодексу, що набули чинності до прийняття Конституції України, застаріли. Зокрема, це стосується ст. 248-3 Кодексу, згідно з якою суди не розглядають скарги “на акти, що стосуються забезпечення обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної, військової і службової таємниці; на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження; на акти і дії об’єднань громадян, які, відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутрішньоорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції”. На думку Уповноваженого, це суперечить ст. 55 Конституції України, яка кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а також — положенню ст. 124 Конституції України про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Те, що певні категорії скарг не підлягають розгляду судами загальної юрисдикції, суттєво обмежує права особи на судовий захист, звужує коло правовідносин, на які розповсюджується юрисдикція судів.

(“Юридичний вісник України”, № 19, 12-18 травня 2001 р.)

***

До Асоціації психіатрів України надійшов лист від родичів хворих, що лікуються в Черкаській обласній лікарні м. Сміла. Вони писали: “Ми вже не в змозі терпіти знущання з наших рідних. Головний лікар приховує, що хворих використовують як робочу силу. В багатьох відділеннях працівники влаштовують п’янки і закушують передачами хворих. Напередодні 8 березня медсестра 4-го відділення разом з санітарами побила хворого Турецкова В.М.”.

В Асоціації психіатрів України стверджують, що випадки побиття хворих медичним персоналом — непоодинокі в системі психіатричних стаціонарів. Здебільшого жорстоке ставлення до пацієнтів провокує закритість цих закладів від громадянського суспільства, їх статус “окремої держави” зі своїми законами і поняттями. Важко дізнатися правду від психічно хворих людей, які здебільшого є заручниками психіатричних лікарень. Пацієнти, які стовідсотково залежать від своїх лікарів і сестер, не кажуть нічого поганого про них.

На лікування хворого в Черкаській обласній лікарні м. Сміла виділяється 62 копійки на добу, на харчування — 2 гривні 40 коп. І це, порівняно з іншими лікарнями, ще й непогано.

(“Голос України”, № 84, 16 травня 2001 р.)

Судова система

Один из судей Киевского городского суда Юрий Василенко, выступил в прессе с резким материалом, критикующим систему судоустройства в Украине. Его коллеги сочли себя оскорбленными и решили искать справедливости в суде, подготовив иск к Василенко.

Ю. Василенко на основе собственного опыта описывает ход рассмотрения дел в украинских судах, говорит о необъективности решений и приговоров, о коррупции. Судья знаменит своими неординарными приговорами. Случай, когда Василенко не только оправдал человека, против которого не было никаких доказательств, но еще и вскрыл факты “ведения следствия недозволенными методами”, в позапрошлом году описывали многие столичные газеты.

(“Сегодня”, № 102, 11 травня 2001 р.)

Злочини правоохоронців

Министр внутренних дел Украины Юрий Смирнов издал приказ, согласно которому в каждом отделении милиции должен вестись журнал о пребывании граждан, в котором задержанные обязаны сделать собственноручную отметку об отсутствии или наличии претензий к работникам милиции.

(“Время”, № 51, 12 травня 2001 р.)

***

Самое примечательное в сообщении начальника Главного управления по работе с личным составом МВД Украины Николая Онуфриева — это признание такой проблемы, как избиение в милиции задержанных. Дабы не повадно было распускать кулаки и хамить людям, в каждом отделении милиции заведут специальный журнал, где граждане будут делать собственноручные отметки об отсутствии либо наличии претензий к работникам милиции. По каждой жалобе обещают проводить объективное и тщательное служебное расследование, а если факты подтвердятся — применять к виновникам очень жесткие меры реагирования.

Н. Онуфриенко добавил, что количество уголовных дел, возбужденных против работников милиции в этом году, вдвое меньше, чем за аналогичный период прошлого года.

Всего же с начала 2001 года к разным срокам лишения свободы приговорены 55 сотрудников органов внутренних дел: 15 — за превышение власти, по 10 — за злоупотребление служебным положением и совершение дорожно-транспортных происшествий, 5 — за взятки, по 3 — за халатность и убийства, 2 — за разбой, 1 — за хулиганство и 6 — за иные проступки перед законом.

(“Сегодня”, № 102, 11 травня 2001 р.)

***

В Украине за последние 7-8 лет увеличилось количество случаев применения пыток к задержанным со стороны правоохранительных органов. Об этом заявил на пресс-конференции сопредседатель Украинского комитета “Хельсинки-90” Юрий Мурашов. Члены комитета представили соответствующие документы. Журналистам была также предоставлена возможность пообщаться с родственниками заключенных, к которым применялись пытки. По словам представителей комитета, они располагают сведениями о применении во время допросов таких пыток, как подвешивание на ломе, избиение, воздействие на болевые точки, об угрозе заражения ВИЧ и превращения в наркоманов, а также о проведении массовых избиений заключенных в колониях с применением собак. Однако Мурашов отказался называть конкретные места проведения экзекуций, опасаясь за безопасность как заключенных, так и журналистов.

По словам Мурашова, комитету удалось передать в Европейский суд около 10 дел, 2 из которых уже выиграны.

(“Труд-7”, № 35, 16-18 травня 2001 р.)

***

Від дискусії у “круглому столі” за темою “Нове у кримінальному процесі: свідків катують до смерті”, організованому Українським комітетом “Гельсінки-90”, як зізнався співголова комітету Юрій Мурашов, відмовилася більшість запрошених: прокуратура, міліція, Уповноважений ВР з прав людини, представники парламентських комітетів. У підсумку вийшла прес-конференція.

Без сумніву, факти, що наводилися, жахливі, але це точка зору лише однієї сторони. Злочини правоохоронців ілюструвалися здебільшого однією кримінальною справою, звинувачувані та свідки по якій утримувалися у Ватутінському райвідділі міліції м. Києва. За даними “Гельсінки-90”, наслідки утримання в міліції виглядали так: один свідок помер, у іншої — жінки — трапився викидень, обвинувачені безпідставно засуджені до великих строків позбавлення волі. Дійсно, процесуальні помилки та медичні довідки виглядають переконливо, але довести це неможливо.

Координатор комітету Ігор Воскобойніков стверджує, що в Україні існує “кругова порука” правоохоронців.

(“Україна молода”, № 85, 15 травня 2001 р.)

***

17 мая у центрального входа в МВД в Киеве завершился второй пикет группы матерей из Черкасской области, обвиняющих правоохранителей в незаконном ведении допросов.

По словам журналистки и правозащитницы из Черкасс Валентины Васильченко, малочисленным пикет был потому, что большинство недовольных действиями черкасской милиции не нашли денег, чтобы выбраться в столицу. Основное требование протестующих — завершить дела, тянущиеся по 2-3 года, и передать их в суд. Как объяснила Валентина Васильченко, это дела, связанные с незаконными действиями правоохранителей, с нанесением увечий подозреваемым, в двух случаях обернувшимся их смертью.

Самый первый пикет прошел 23 апреля в Черкассах у стен облгосадминистрации. Через несколько дней начальники некоторых управлений областной милиции созвали пресс-конференцию, где высказали недовольство действиями Валентины Андреевны, заявив, в частности, что она своими протестами лишь мешает работе органов.

(“Сегодня”, № 107, 17 травня 2001 р.)

Громадянське суспільство

Анатолий Гриценко, президент Украинского центра экономических и политических исследований им. Александра Разумкова:

“... Гражданский, в том числе, парламентский, контроль со стороны общества за силовыми структурами должен быть неослабным. Его отсутствие приводит к тому, что запущенная с полигона ракета врезается в жилой дом, генералы бесконтрольно распродают оружие, в колодцах в районе военных аэродромов можно ведром черпать керосин, матери боятся отправлять сыновей в армию. А силовые структуры втягиваются в борьбу между бизнес-структурами или используются для давления на выборах...

Предметно говорить о проблемах армии некому. Кроме Президента, силовые структуры никому не подчиняются...

За 10 лет строительства демократии мы не создали надежных обратных связей между властью и населением. Официально у нас 110 партий, но настоящих — единицы. При этом поощряется дальнейшее их “клонирование”.

Наши СМИ прямо или опосредовано подконтрольны государству. Во многих СМИ идет не освещение событий, а пропаганда определенной позиции.

Теоретически на власть можно еще влиять через референдумы, но последний референдум продемонстрировал лишь всесилие административного ресурса.

Стоит ли удивляться, что наши люди не получают ответов на справедливые вопросы? А раз так, они прибегают к акциям протеста, кстати, вполне конституционным. Эти акции можно запретить. Но тогда власть станет вообще бесконтрольной и будет принимать сплошь ошибочные решения.

Существует еще один способ повлиять на власть в Украине: путем внешних воздействий, прежде всего, со стороны европейских структур. Наши руководители заявляют об информационной войне против Украины. Всегда неприятно, когда критикуют. Но было бы намного хуже, если бы на Украину махнули рукой...”

(“Сегодня”, № 104, 14 травня 2001 р.)

***

11 травня у райцентрі Велика Лепетиха на Херсонщині о 20.40 у квартиру Володимира Черненка — помічника народного депутата України, секретаря Політради Соцпартії Станіслава Ніколаєнка — зайшли місцеві міліціонери з ордером на обшук. Шукали... зброю і наркотики. Природно, нічого такого не знайшли. Забрали “холодну зброю” — невелику шаблю, кортик часів війни та ножі, які висіли десятки років на стіні.

Головна причина тиску на помічника народного депутата, депутата райради, в тому, що Черненко — один з організаторів зборів у районі по створенню ініціативної групи з референдуму по висловленню недовіри Президенту Леоніду Кучмі. А губернатор Херсонщини Вербицький заявив, що не допустить ніяких зборів і ніяких референдумів.

(“Сільські вісті”, № 59, 15 травня 2001 р.)

Здоров’я нації

Всемирная организация здоровья (ВОЗ) определила Украине 60-е место по уровню охраны здоровья и 111 — по затратам на охрану здоровья в расчете на одного жителя.

В конце апреля газета “Голос Украины” дала информацию, что, по данным организации “Врачи без границ”, 95% стоимости лекарств не связаны сегодня с их разработкой и производством. То есть, фармацевтические фирмы, взвинчивая цены на медицинские препараты, извлекают чудовищные прибыли из болезней людей.

Сегодня десятая часть граждан Украины из-за нищеты вообще не имеет возможности получения медицинских услуг. Украинский хирург А.Шалимов отмечает, что люди сегодня “добровольно” отказываются от необходимейших операций.

С 1990-го по 1999 год, по информации Министерства здравоохранения, в Украине было сокращено 20 противотуберкулезных диспансеров, 15834 стационарных коек в диспансерах, ликвидировано 30 профильных противотуберкулезных санаториев и 8917 санаторных коек.

А всего за 5 последних лет, по данным Всеукраинского профсоюза работников здравоохранения, по Украине сокращено 42 тысячи штатных врачебных должностей, 40 тысяч медсестер и фельдшеров и более 165 тысяч стационарных коек. Почти исчезла сеть сельских участковых больниц.

Страшная информация прозвучала на заседании Верховной Рады в 1999 г.: до 70% умерших жителей сел не получали помощи в больницах, так как не имели денег даже для того, чтобы доехать туда.

(“Товарищ”, № 19, травень 2001 р.)

Смертність і травматизм на виробництві

Со времени обретения Украиной независимости, на шахтах страны погибло около 3,5 тысяч горняков. То есть, каждый день в независимой Украине хоронили по одному шахтеру. По словам председателя Независимого профсоюза горняков Украины Михаила Волынца, поднятый на-гора 1 млн. тонн угля обходится более чем в 6 шахтерских жизней (плюс к этому — огромный травматизм в угольной промышленности: сегодня в Украине проживают 185 тыс. шахтеров-инвалидов).

Когда в Донбассе под землей расстаются с жизнью шахтеры-одиночки, правительственные комиссии не создаются. В день взрыва метана на макеевской шахте им. Кирова 5 мая 2001 года, когда погибло 10 человек, еще 3 горняка погибли на трех других донбасских шахтах.

(“Киевские ведомости”, 8 травня 2001 р.)

Міжетнічні взаємини

17 мая утром во Львове неизвестные подожгли здание единственного в Украине Русского культурного центра. Как сообщил директор центра Валерий Провозин, злоумышленники взломали входную дверь в одном из подсобных помещений, проникли внутрь, облили все бензином и подожгли. Кроме того, на наружной стене сделали черной краской надпись: “Месть галичан”. Как сообщил “Фактам” один из сотрудников милиции, возможно, данная акция связана с проходящим во Львовском областном суде процессом над обвиняемыми в избиении известного украинского композитора Игоря Билозира, который скончался от полученных травм.

Начальник управления внутренней политики облгосадминистрации Андрей Болкун убежден, что “происшедшее — явная провокация, преследующая цель обострить политическую ситуацию накануне визита в Украину Папы Римского”.

(“Факты”, № 85, 18 травня 2001 р.)

Права дитини

По сообщению Натальи Шестаковой, начальника отдела Генеральной прокуратуры Украины по надзору за соблюдением законов о правах несовершеннолетних, в каждой области существуют отделы или помощники прокуроров по надзору за соблюдением законов о правах несовершеннолетних. На всю Украину их лишь 45 человек. На уровне городов и районов таких служб прокуратура не имеет.

В нашей стране существует более 500 нормативно-правовых актов, касающихся несовершеннолетних. Тем не менее, органами прокуратуры ежегодно выявляется более 30 тысяч нарушений законодательства в отношении детей.

За последние 10 лет преступность среди несовершеннолетних увеличилась в два раза. В Украине есть 11 школ и 3 училища социальной реабилитации. Но и эти учреждения закрытого типа из-за нежелания судов вникать в проблему, наполовину пустуют. В 2000 году 28 тысяч детей прошли через приюты, которые тоже в ряде случаев не выполняли возложенных на них функций. Вместо того, чтобы выяснять конкретные причины, толкнувшие ребенка на улицу и в преступную среду, защищать их права, в том числе и на жилье, приюты работают как детские дома.

По данным Валентины Педан, заместителя начальника управления Министерства здравоохранения Украины по организации медицинской помощи детям и матерям, за последние 10 лет в 2 раза возросла смертность детей в возрасте до 5 лет в сельской местности из-за труднодоступности медицинской помощи, так как в селах массово закрываются амбулаторные посты и больницы.

(“Товарищ”, № 19, травень 2001 р.)

Армія

Любовь Луцкова, глава Киевской организации солдатских матерей:

“... Наших сыновей как били, так и бьют, а они как вешались, так и вешаются. Мало того, если за весь прошлый год свести счеты с жизнью решил 31 человек, не выдержав армейской жизни, то с начала этого года полезли в петлю уже 25 солдат...

Мы поможем, чтоб сбежавших из частей не судили. К ребятам, которые находятся под нашей защитой, в военной прокуратуре совсем другое отношение. Потому что мы прежде всего заставляем разобраться, что толкнуло парня покинуть часть. А причины обычно есть...”.

Более 7 тысяч защитников Отечества, по утверждению Любови Михайловны, находятся в бегах.

Любовь Михайловна “умывает руки” только в одном случае: если судьба и здоровье 18-19-летнего пацана становится предметом “купли-продажи” для его родителей, готовых “не заметить” побои и даже внутренние повреждения у сына за пару сотен “зеленых” откупных.

(“Сегодня”, № 104, 14 травня 2001 р.)

 

 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Свобода висловлювань і право на інформацію

Право на інформацію

Сергей Шолох, генеральный директор радиокомпании “Континент”:

“... В украинском законодательстве нет критерия лишения лицензии по финансовым мотивам. Существует два параметра, по которым оценивается деятельность телерадиокомпаний: творческие и технические возможности.

Главная причина антипатии Национального совета по телевидению и радиовещанию к “Континенту” состоит в том, что мы ретранслируем “Голос Америки”, “Немецкую волну” и Би-Би-Си. Раньше утверждалось, что этим западным радиостанциям в Украине рады. Но, исходя из последних заявлений членов Нацсовета, именно присутствие в нашем эфире иностранных вещателей является причиной нашего закрытия. Поскольку мы-де нарушаем законодательство в части ретрансляции западных голосов. Нацсовет ссылается на 13-ю статью закона о радио и телевидении. Но 1-я статья этого закона разрешает ретрансляцию новостей. А в 13-й статье написано, что ретрансляция новостей иностранных вещателей производится на основе межгосударственных и международных договоров. Но ведь Украина подписала Европейскую конвенцию о беспрепятственном распространении информации. И это куда значительнее международных договоров. С другой стороны, как же нам быть с огромным количеством ретрансляторов российских теле- и радиопередач? Что, у нас есть межгосударственный договор с Россией?

Наш интерес состоит в том, чтобы обеспечить слушателей нормальной, незаангажированной, профессионально поданной информацией. Ну что в радионовостийном пространстве может быть лучше новостей Би-Би-Си?

Би-Би-Си, долгое время работавшая с радио “Киевские ведомости”, перешла к нам, поскольку прежние партнеры начали редактировать их выпуски новостей, диктовать свою информационную политику.

Года три тому назад меня начали посещать ходоки от так называемых олигархов с предложением продать “Континент” и с угрозами, в противном случае, меня разорить, а то и более сурово расправиться. Я заявил, что продавать станцию не собираюсь. Возможно, как раз поэтому и возникли проблемы у радиокомпании.

Мы будем отстаивать наши права в суде. Если мы проиграем в первой инстанции, есть вторая и третья, есть, в конце концов, международный суд...”

(“Кієвскій телеграфЪ”. № 18, 14.05-20.05 2001 р.)

***

Журналисты телеканала УТ-1, которые занимались подготовкой аналитических программ для выпусков новостей, судя по всему, в полном составе уходят с Национальной телекомпании Украины. Такое заявление сделал на пресс-конференции заведующий редакцией аналитических программ Олесь Ковальчук. Среди причин, побудивших журналистов искать другое место работы, Ковальчук назвал несогласие с методами работы руководства УТ-1 и поэтому принял решение вместе с другими коллегами попробовать реализовать свои проекты на других телеканалах. В свою очередь, президент Национальной телекомпании Вадим Долганов в интервью агентству “Интерфакс-Украина” выразил несогласие с Олесем Ковальчуком. “Я знаю, кто за ним стоит — какие силы и какие люди”, — заявил В. Долганов.

(“Факты”, № 83, 16 травня 2001 р.)

***

Редактор аналітичних програм Першого національного каналу Олесь Ковальчук та журналістка Ірина Король вирішили написати заяви на звільнення. Підтримав колег і ведучий Першого національного Василь Ілащук. На їхній захист говорила під час “круглого столу” голова Суспільної служби України Надія Самуляк. “Наші осередки давно протестують проти програмної політики, яка ведеться на УТ-1 останні 2 роки”, — заявила вона.

(“Україна молода”, № 85, 15 травня 2001 р.)

***

14 травня вкотре було порушено питання про керівника Національної телекомпанії України Вадима Долганова. Цього разу — на круглому столі в Національній спілці журналістів України “УТ-1 на роздоріжжі: інтелектуальна задуха, пропагандистський запал або зважене відображення українського сьогодення”. Представники Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Державного комітету інформаційної політики, профспілки працівників ЗМІ, громадських організацій переважно були єдині в оцінці телепроектів Першого національного “Сім днів”, “Акценти”, “Зона правди”, “УТН”: колективи цих передач не враховують конституційного права громадян на відкрите і вільне обговорення суспільних питань, на отримання об’єктивної інформації. Головним відповідальним за це називали Вадима Долганова.

(“День”, № 83, 15 травня 2001 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори