пошук  
версія для друку
07.04.2004

21 червня - 6 липня 2001 р

   

ПРАВА ЛЮДИНИ

Радимо прочитати:

Станислав Бондаренко. Голгофа Василя Стуса// Киевские ведомости. — 2001. — 2, 4 июля. — стр. 13

Громадянське суспільство

Події 9 березня випробували адміністрації вузів на демократичність. Як виявив моніторинг Інституту “Республіка”, більшість керівників навчальних закладів цей тест не склали і утискували опозиціонерів. На громадських слуханнях “Політична активність та громадянські права українських студентів” серед “гнобителів” політичних прав молоді називалися майже всі престижні київські та регіональні вузи. Зокрема, у “чорному списку” фігурували факультети Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Київського державного лінгвістичного університету, Національного економічного університету, Львівської політехніки і університету ім. Франка, а також освітні заклади Сум, Миколаєва, Одеси, Рівного та інш.

До речі, з понад двох сотень затриманих 9 березня міліцією студентів — прихильників Комітету “За правду!” — лише 23 наважилися поскаржитися до Інституту “Республіка”, із них лише одиниці не побоялися привселюдно розказати свою історію. Інакше це б коштувало їм навчання.

Досвід “Республіки” переконує: хто із студентів не дав “потоптатися” по своїх політичних симпатіях і йшов до кінця — не програв, і навіть якщо був відрахований — поновився.

(“Україна молода”, №118, 5 липня 2001 р.)

Проблеми правозахисту

В Одесі, в санаторії ім. Чкалова проведеноVII збір Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. Ця громадська організація об’єднує 40 тисяч членів. Вона створена у червні 1989 року.

У своїх виступах делегати збору зазначали надмірну застарілість і соціальну несправедливість чинного Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” від 17 квітня 1991 року.

Укази Президента України “Про заходи щодо державної підтримки колишніх політв’язнів і репресованих” від 14 травня 2001 р. і “Про заходи щодо посилення соціального захисту громадян України, які зазнали переслідування за правозахисну діяльність” від 8 червня 2001 року були підписані за підсумками зустрічі 4 квітня 2001 року делегації Товариства з Президентом України.

Головою Товариства політв’язнів і репресованих знову став відомий громадський діяч Євген Пронюк.

(“Народна армія”, №121, 6 липня 2001 р.)

Цікаві тенденції

Всеукраїнське товариство політв’язнів і репресованих існує з 1990 року. Черкаське обласне товариство налічує близько 300 чоловік. Членами його є також вдови і діти репресованих. Були часи, коли і облдержадміністрацією, і облрадою перераховувались певні кошти на рахунок товариства. Сьогодні ж і ця навіть невеличка допомога зведена нанівець. Кого сьогодні турбують проблеми політв’язнів і репресованих? Зараз підтримка товариства на державному рівні практично відсутня.

У цій справі не залишилася осторонь Народно-демократична партія України. До Дня Перемоги обласною організацією НДП Черкаському обласному товариству політв’язнів і репресованих було надано матеріальну допомогу. Люди отримали продукти харчування. Голова Черкаського обласного товариства політв’язнів і репресованих Микола Цимбал висловив щиру подяку голові Черкаської обласної організації НДП Олегу Пустовойту, всім членам обласної організації та голові НДПУ Валерію Пустовойтенку.

(“Україна і світ сьогодні”, №25-26, 26 червня-6 лютого 2001 р.)

Право

Указ Президента України №435/2001 від 15 червня 2001 р. “Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання” — див. “Урядовий кур’єр”, №111, 23 червня 2001 р., с.4.

***

Закон України “Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 р.” — див. “Урядовий кур’єр”, №116, 4 липня 2001 р., “Орієнтир”, с.6,7.

***

Парламентський Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією негативно поставився до пропозиції голови СБУ Володимира Радченка про поновлення дії Закону України “Про запобіжне затримання особи” на період з 15 червня до 15 серпня цього року. Один з найголовніших аргументів присутнього на засіданні Комітету генерал-лейтенанта СБУ Володимира Пристайка полягав в тому, що, на його думку, в нашій державі з 1995 року, часу припинення дії деяких норм, виникли законодавчі “білі плями” у профілактиці злочинності.

Депутати рекомендували голові СБУ відкликати клопотання і не збурювати громадськість. Адже під виглядом турботи про “профілактику” в державі запроваджуються, по суті, елементи надзвичайного стану, що є кричущим порушенням прав людини..

(“Голос України”, №111, 23 червня 2001 р.

Силові структури

Указом Президента Украины руководителем Управления Администрации Президента по координации деятельности правоохранительных органов назначен Николай Билоконь.

Руководитель Администрации главы государства Владимир Литвин отметил, что сейчас на повестке дня остро стоит вопрос реформирования правоохранительной системы страны. В этом процессе акцентируется обеспечение открытости и прозрачности, демилитаризация правоохранительных органов в частности и силовых структур вообще.

Другой приоритет реформы — ликвидация карательных функций в системе правоохранительных органов и направление их работы в русло защиты прав и свобод человека.

(“Киевские ведомости”, 27 червня 2001 р.)

***

65% опрошенных жителей Украины считают, что правоохранительные органы страны втянуты в политическую борьбу. Об этом свидетельствуют результаты опроса, проведенного Украинским центром экономических и политических исследований им. А.Разумкова.

(“Комсомольская правда в Украине”, №116/117, 3 липня 2001 р.)

Судова система

Суддя Київського обласного суду О.Кравченко, яка головувала на засіданні по скарзі адвоката голови Печерського районного суду м. Києва М.Замковенка на дії прокуратури, вважає процес за скаргою “дуже складним, оскільки ним створюється нова нормативна судова практика”. За словами судді, раніше дії слідчого можна було оскаржувати тільки “по вертикалі” — прокурору вищої інстанції. Однак 1 червня цього року Конституційний Суд України прийняв рішення, відповідно до якого скарги на дії працівників органів дізнання та попереднього слідства можуть розглядатися судами. Розгляд таких скарг проводиться у порядку кримінального судочинства. Але на сьогодні чинний Кримінально-процесуальний кодекс не передбачає процедури проведення такого процесу. Тому, зазначила О.Кравченко, було дуже важко, бо суд виходив “з принципу аналогії законів і аналогії права”, при цьому він керувався Конституцією України і Законом України “Про статус суддів”.

(“Юридичний вісник України”, №25, 23-29 червня 2001 р.)

***

По словам Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека Нины Карпачевой, только в Киеве к каждому второму подозреваемому (50%) в качестве меры пресечения применяется арест. По Украине — 37%. В 2000 году из следственных изоляторов страны были выпущены 13 тысяч 582 человека, которых неоправданно лишили свободы, в том числе по судебному приговору — 8430 человек, по прекращению дел судами — 367 человек, по прекращению дел органами следственного дознания — 310. Многих из этих задержанных пытали.

(“Сегодня”, №142, 28 червня 2001 р.)

Кримінально-виконавча система

Уполномоченный Верховной Рады по правам человека Нина Карпачева посетила СИЗО и помещения предварительного заключения в Киеве и нескольких регионах Украины и выявила там много нарушений.

“Почти повсеместно находящиеся в изоляции люди не получают трехразового горячего питания за счет государственных средств, как это предусмотрено постановлением Кабинета Министров №336 от 1992 года, а также приказом МВД Украины №485 того же года...

Кроме этого, нарушаются сроки содержания граждан в райуправлениях милиции — вместо трех часов, предусмотренных Законом “О милиции”, они пребывают там от суток до трех дней”, — отметила Н.Карпачева.

(“Киевские ведомости”, 25 червня 2001 р.)

***

В Одесском СИЗО сложилась критическая эпидемиологическая ситуация. Палочка Коха “взялась” за контролеров. В настоящее время, по заявлению начальника Управления Государственного департамента по вопросам исполнения наказаний в Одесской области Геннадия Ленивова, туберкулезом заболели уже 8 надзирателей.

(“Комсомольская правда в Украине”, №118, 4 липня 2001 р.)

***

Семеро приговоренных к высшей мере наказания, находящихся в Донецком СИЗО, подали жалобы в Европейский суд по правам человека, считая, что их права серьезно нарушаются. Всего в изоляторе Донецка отбывает срок 70 узников, приговоренных к пожизненному заключению.

(“Популярные ведомости”, №26, 28 червня 2001 р.)

Катування і жорстоке поводження

50-летняя Любовь Журавская, мать троих детей и бабушка двоих внуков, на время ареста руководитель сельхозпредприятия, провела в следственном изоляторе больше трех месяцев. Ее рассказ о пережитом шокирует: “... Сто дней в СИЗО меня подвергали пыткам...”.

От редакции “Сегодня”:

Любовь Журавскую освободили из зала суда, приговорив к условному наказанию. Высшая судебная инстанция отменила приговор районного суда, дело отправлено на доследование. Сегодня ее судьбу взяла под покровительство Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека Нина Карпачева. По словам Карпачевой, за последние 10 лет через подобные нравственные и физические страдания прошли 15 тысяч украинок, а изолятор, в котором сидела Журавская, считается самым страшным. “Никто из сидящих в нем не рискует рассказывать правду, — утверждает Нина Ивановна. — Только без свидетелей они поведали мне и о 500 приседаниях, и о раздевании догола, и об избиении в масках, и о запугивании овчарками. Условия содержания в украинских колониях сегодня нормальные. Но арестованные месяцами и даже годами вынуждены сидеть в СИЗО, когда суды затягиваются”.

(“Сегодня”, №145, 4 липня 2001 р.)

***

Особливо складною є ситуація в СІЗО №4 Кривого Рогу, де знаходилась Любов Журавська. Проте довести факти знущань або тортур дуже важко. Як зазначила Ніна Карпачова, це можна зробити лише в тому разі, якщо знайдуться свідки, які погодилися б виступити в суді, однак без нормального законодавства і програми захисту свідків знайти таких людей дуже складно.

(“День”, №114, 3 липня 2001 р.)

***

Департамент по исполнению наказаний ознакомил “Сегодня” с материалами служебного расследования по поводу информации, обнародованной Любовью Журавской. Условия содержания арестованных в СИЗО отвечают требованиям Закона Украины “О предварительном заключении”. Обыск женщин, надзор над ними и другие режимные мероприятия, в том числе и купание в бане, осуществляется исключительно инспекторами-женщинами. Случаи унижения человеческого достоинства не установлены. Сведения об использовании в камерах имитационных взрывпакетов не отвечают действительности.

За время пребывания Журавской в изоляторе, жалобы на плохие условия содержания от нее не поступали. Во время инспектирования изолятора Уполномоченным Верховной Рады по правам человека женщины, которые находились в СИЗО вместе с Журавской, опровергли ее заявление о нечеловеческом обращении. Эти свидетельства зафиксированы на видеопленке.

(“Сегодня”, №145, 4 липня 2001 р.)

***

Олексій Букалов, голова Ради правозахисної громадської організації “Донецький меморіал”:

“... Чи б’ють, чи катують ув’язнених у наших в’язницях? Відповідь на це запитання має спиратися на факти. А достовірні факти внаслідок специфіки системи отримати не просто. Для нас найдостовірнішим джерелом можуть бути листи в’язнів, судячи з яких, навмисні знущання з в’язнів у наших колоніях відсутні як масове явище. Листів і звернень у нашу організацію з приводу тортур у міліції більше на два порядки. Все-таки, якщо люди, які перебувають у місцях ув’язнення, відчувають себе приниженими, а свої права порушеними, то джерело таких відчуттів — насамперед саме в умовах утримання. Кажучи про проблему тортур у наших колоніях, вважаю за важливе зазначити й те, що перебування у місцях позбавлення волі — серйозне психологічне випробування. Різні люди по-різному його переносять. Тортурами вважається й завдавання моральних страждань шляхом насильницьких дій. А насильство не обов’язково може бути фізичним. І зафіксувати таке насильство набагато складніше, ніж фізичне.

Судити про те, в якій мірі наявні психологічні, моральні знущання в наших колоніях, я не можу...”

(“День”, №114, 3 липня 2001 р.)

***

Ватутинская районная прокуратура столицы закончила расследование дела об избиении судьи коллегии по уголовным делам Киевского городского суда Василия Шиманского в Ватутинском районном управлении милиции при участии двух его сотрудников. После проверки против двух правоохранителей возбудили уголовное дело по ст.166 ч.2 УК Украины (превышение власти или служебных полномочий, которое сопровождалось насилием, применением оружия или болевыми и оскорбляющими личное достоинство потерпевшего действиями). Вынесено постановление об отстранении их от должности, изменена мера пресечения — они взяты под стражу.

Ч.2 ст.166 УК предусматривает наказание в виде лишения свободы на срок от 3 до 8 лет.

(“Сегодня”, №144, 3 липня 2001 р.)

Резонансні справи

Заместитель Генерального прокурора Украины Алексей Баганец сообщил журналистам, что надзорно-правовое ведомство не усматривает необходимости в четвертой экспертизе “таращанского тела”.

(“Факты”, №114, 4 липня 2001 р.)

***

3 июля лидер организации “Самостійна Украина” Александр Башук, обвиняемый в организации захвата в марте прошлого года здания ЦК Компартии в Киеве, освобожден из-под ареста на подписку о невыезде. Такое решение принял в ходе судебного заседания председатель Минского районного суда столицы Александр Гриненко, рассмотрев ходатайство А.Башука. Суд принял во внимание заявление Башука о том, что он не намерен скрываться от суда, что на его содержании находится малолетний ребенок, и состояние здоровья подсудимого.

(“Сегодня”, №145, 4 липня 2001 р.)

***

Верховная Рада одобрила запрос народных депутатов Григория Омельченко и Анатолия Ермака к Генеральному прокурору Украины Михаилу Потебенько и председателю СБУ Владимиру Радченко “О возбуждении уголовного дела в отношении бывшего председателя СБУ Леонида Деркача, народного депутата Андрея Деркача, Вадима Рабиновича и других граждан; расследовании опубликованных в Интернете на сайте “Україна кримінальна” фактов их преступной деятельности и привлечении виновных лиц к установленной законом ответственности”.

(“Правда Украины”, №76, 4 липня 2001 р.)

***

Зверское убийство курсантов Одесской государственной морской академии (ОГМА) стало одним из самых резонансных преступлений, совершенных в Украине в прошлом году. Убийцы-извращенцы, лишившие жизни пятерых курсантов, приговорены к пожизненному заключению.

“После трагедии ОГМА издала внутренний приказ, согласно которому академия брала на себя материальные расходы по захоронению курсантов, — рассказала мать одного из погибших. — Однако по сей день, несмотря на длительные переговоры, затраты не компенсированы. Никто из сотрудников вуза не понес наказания, а вахтер общежития, которая в ночь убийства отсутствовала на своем посту, уволилась по собственному желанию. Правосудие над убийцами свершилось, но теперь матерям предстоит пережить еще гражданский иск, предъявленный руководству ОГМА. Принимая в свои ряды детей, академия обязана обеспечивать их безопасность”.

(“Правда Украины”, №76, 4 липня 2001 р.)

Соціально-економічні проблеми

Верховная Рада приняла закон, которым с 50 до 65 гривен повышается уровень обеспечения прожиточного минимума для назначения социальной помощи малообеспеченным семьям.

(“Комсомольская правда в Украине”, №111, 23 червня 2001 р.)

***

К категории бедных в Украине принадлежит 26,7% населения, а к нищим — 14,7%. Такие данные за 9 месяцев 2000 года передало Министерство труда и социальной политики Украины в Верховную Раду в рамках парламентских слушаний “5-я годовщина принятия Конституции Украины. Права и свободы граждан Украины — надежды и реальность”.

По данным комплексного обследования условий жизни, 75% бедных составляют семьи с детьми до 13 лет. Среди бедного населения Украины 47,2% составляют семьи с детьми, где все взрослые трудоспособного возраста, а 18,5% — семьи, в которых все взрослые работают. 78% всех бедных составляют семьи, в которых кто-то из взрослых работает.

(“Киевские ведомости”, 22 червня 2001 р.)

Права дитини

Особой популярностью среди несовершеннолетних осужденных преступников пользовался 5-й Всеукраинский конкурс произведений-эссе “Права человека: знание, отношение, защита”, инициированный Международным обществом прав человека. Ведь он предоставлял молодым людям, споткнувшимся в жизни, возможность достучаться до нас. Этот конкурс стал еще одним подтверждением того, что знают в нашем государстве несовершеннолетние о своих правах, и как вообще выполняет Украина Конвенцию ООН о правах ребенка.

Кстати, диплом о полном среднем образовании в колониях ежегодно получают 300 подростков, о неполном — еще 400. Рабочие профессии в разных ПТУ несовершеннолетние правонарушители получают более чем по 20 специальностям.

(“Рабочая газета”, №92, 4 липня 2001 р.)

***

Всеукраїнський конкурс на найкращу журналістську роботу, присвячену питанню дотримання прав дитини в Україні, який стартував у травні цього року, починає набирати обертів. Конкурс проводиться Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) у рамках підготовки до Спеціальної сесії ООН в інтересах дітей.

(“День”, №114, 3 липня 2001 р.)

Міжетнічні взаємини

В действительности, Украина не более многонациональна, чем Франция или Германия. По сути, в ней проживает лишь одно многочисленное национальное меньшинство — русские. 100-тысячный рубеж превышают еще 8 национальностей: румыны и молдаване (вместе взятые), евреи, белорусы, поляки, болгары, венгры, крымские татары, греки.

Политико-правовым фундаментом в области межэтнических отношений стали Декларация о государственном суверенитете Украины, Декларация прав национальностей Украины, Закон о национальных меньшинствах и другие законодательные акты, которые, по оценкам международных экспертов, отвечают международным стандартам в сфере прав человека.

Действующим законодательством в Украине конституционно определена категория “национальное меньшинство”.

(“Правда Украины”, №73, 26 червня 2001 р.)

***

Впервые в Украине городской суд Ивано-Франковска признал факт нарушения прав русскоязычного населения в этой западноукраинской области. Полгода суд рассматривал иск председателя отделения Русского движения Украины в Ивано-Франковской области Александра Волкова против горсовета. А.Волкова возмутило требование “отцов города” об использовании только украинского языка в деловой и официальной сферах, документации и рекламе, на массовых и зрелищных мероприятиях. При этом льготы гарантировались только субъектам, популяризирующим украинский язык. А.Волкову удалось доказать нарушение трех статей Конституции и Закона “О языках”.

(“Вечерние вести”, №91, 22 червня 2001 р.)


 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Загальні питання

Постанова Верховної Ради України №2498-III від 7 червня 2001 р. “Про підсумки парламентських слухань “Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України” див. “Голос України”, №112, 26 червня 2001 р., с.8

В Мелитополе (Запорожская обл.) отключили муниципальный телеканал ТВМ. Местные энергетики обесточили службы телеканала из-за долгов в сумме 7 тысяч гривен.

(“Популярные ведомости”, №25, 21 червня 2001 р.)

***

В Мелитополе (Запорожская обл.) отключили муниципальный телеканал ТВМ. Местные энергетики обесточили службы телеканала из-за долгов в сумме 7 тысяч гривен.

(“Популярные ведомости”, №25, 21 червня 2001 р.)

***

“Згуртованість, солідарність журналістів допоможуть вистояти на ногах тим редакторам і кореспондентам, коментаторам та операторам, на яких влада чинить щоденний тиск”, — з такими словами до журналістів звернулася Фундація захисту свободи слова та інформації у листі, оприлюдненому на семінарі “Влада — ЗМІ — громадськість: формування шляхів інформаційного партнерства” у Харкові. У листі зазначається, що “сьогодні українські ЗМІ зазнають шаленого тиску, а редакціям газет, які намагаються бути об’єктивними, відмовляють друкарні. “Союздруку” та іншим структурам, що здійснюють розповсюдження преси, пропонується не укладати з ними угод. Незручні для влади радіостанції і телекомпанії не отримують ліцензій, на працівників “надто незалежних” ЗМІ здійснюються напади”.

(“Сільські вісті”, №80, 5 липня 2001 р.)

Злочини проти журналістів

26 июня в Луганске был убит один из издателей местной еженедельной газеты “XXI век”, предприниматель Олег Бреус, который скончался на месте от пяти пуль киллера. Это не первое покушение на жизнь Олега Бреуса. В декабре прошлого года на него напал неизвестный и нанес два удара ножом. Кроме того, журналистам и владельцам газеты “XXI век” неоднократно угрожали физической расправой, о чем было известно местной прокуратуре. Сейчас правоохранители выясняют мотивы убийства.

(“Сегодня”, №141, 27 червня 2001 р.)

***

Как заявил начальник Луганского УМВД Григорий Епур, хотя дело об убийстве Олега Бреуса все еще в стадии расследования, заказчик убийства уже известен. Как отметил Г.Епур, убийство бывшего издателя местной газеты “XX век” не связано ни с политикой, ни с СМИ. Налицо классический передел луганских рынков.

(“Киевские ведомости”, 5 липня 2001 р.)

***

В ночь с 25 на 26 июня на квартиру собкора “Ведомостей” в Запорожье Валерия Полюшко было совершено нападение. Неизвестные забросали кусками железобетонных плит окна квартиры, расположенной на 3-м этаже. Осмотр места происшествия оперативной группой был произведен только утром.

Валерий Полюшко известен читателям острыми критическими публикациями в местных газетах и “Ведомостях”. По его словам, накануне ему угрожали, советуя прекратить журналистские расследования об отмывании денег высокопоставленными чиновниками и коммерческими структурами, делающими бизнес на государственной собственности. Угрожали и раньше. В.Полюшко обращался к прокурору области, в областное управление СБУ. Как рассказал Валерий, “однажды утром неизвестный позвонил в корпункт и сообщил, что меня “заказали”. Произошедшее в ночь на вторник я связываю с последними публикациями в “Ведомостях”, в которых шла речь о разворовывании кредита ЕБРР на Запорожском водоканале”.

По факту нападения на квартиру возбуждено уголовное дело. Ведется следствие.

(“Киевские ведомости”, 27 червня 2001 р.)

***

В Одессе, возле своего дома хулиганами был избит старейший журналист города, 80-летний Яков Левит. Избитый ветеран с трудом добрался до ближайшего — Привокзального — отделения милиции Приморского РООГУ УМВД в Одесской области и попросил защиты. Там порекомендовали сначала снять побои в травмопункте, а затем уже обращаться к ним с заявлением по всей форме.

(“Сегодня”, №143, 2 липня 2001 р.)

***

3 июля утром в Славянске Донецкой области было совершено групповое разбойное нападение на генерального директора телерадиокомпании “ТОР” Игоря Александрова. Орудие преступления — бейсбольные биты — преступники бросили рядом с жертвой.

В тяжелом состоянии — в коме, с открытой черепно-мозговой травмой и множеством других повреждений 45-летний журналист был доставлен в местную больницу. Прогнозы медиков далеко не оптимистичны.

(“Сегодня”, №146, 5 липня 2001 р.)

Від ХПГ: за повідомленням інформаційних агентств, Ігор Александров помер в лікарні вранці 7 липня.

***

Коллеги Игоря Александрова предполагают, что нападение связано с его профессиональной деятельностью. 3 года назад Игорь Александров, руководивший ТРК “ТОР”, в своей авторской передаче назвал “водочным королем” одного из народных депутатов Украины. В результате, деятельность ТРК была заблокирована. Решением городского суда Игорь Александров был лишен права заниматься журналистской деятельностью на протяжении 5 лет. Длительное время он пытался обжаловать это решение в судах различных уровней. Однако, как рассказывают коллеги Игоря, он продолжал журналистские расследования, разоблачающие на местном уровне факты коррупции и организованной преступности.

(“Факты”, №115, 5 липня 2001 р.)

***

Свою версию о случившемся в Славянске высказал народный депутат Украины Алексей Шеховцов. По его словам, покушение на Александрова — политический заказ другого народного депутата, чьи интересы журналист неоднократно задевал. А.Шеховцов рассказал, что незадолго до избиения к Александрову нагрянули неизвестные с предложением “по-хорошему” убраться с поста директора ТРК. При этом молодчики назвали три причины “увольнения” Александрова: выход на ТРК “ТОР” программ канала СТБ, выступления в эфире оппозиционеров, а также появление на экране двух бывших сотрудников Краматорского отдела по борьбе с организованной преступностью, обвинявших в причастности к преступлениям сотрудников милиции. Одно из выдвинутых условий Александров, по словам Шеховцова, не выполнил. Присутствовавший на пресс-конференции А.Шеховцова помощник депутата, обвиненного в причастности к покушению на журналиста, назвал выдвинутые претензии беспочвенными.

По факту возбуждено уголовное дело по ст. 17 и 94 УК Украины (покушение на убийство).

(“Факты”, №116, 6 липня 2001 р.)

***

Колектив газети “Грані” заявляє, що в Києві розповсюджується сфальсифікований примірник газети. Як йдеться у переданій УНІАН заяві колективу редакції, у цьому виданні, автори якого “безсоромно використовують авторитет опозиційного видання”, розповідається про замовність і продажність опозиції. Особливо цинічним, наголошується в заяві, є використання імені журналістки Ірини Погорєлової під нищівно процензурованою статтею з видання “Граней”. Колектив “Граней” наголошує, що справжня газета виходить під гаслом “Україна без Кучми!” зі статтями Тетяни Коробової, Ірини Погорєлової. Ольги Анісімової, Олександра Матюшенка. Автори заяви у зв’язку з фактом поширення фальшивих примірників газети “Грані” готують судовий позов.

(“Сільські вісті”, №78, 27 червня 2001 р.)

Судові справи за участю журналістів

З позовом до Вадима Долганова як президента НТКУ до суду звернувся колишній редактор програми “7 днів” Олесь Ковальчук.

“Я не горю бажанням повернутися на УТ-1, — коментує Ковальчук, — але я хочу довести: атмосфера “долгановщини” не має права на існування”. Ще 14 травня тележурналіст написав заяву про звільнення за власним бажанням. Але, каже Олесь, “мене звільнили 29 травня за так зване систематичне невиконання обов’язків, визначених трудовим договором”.

Журналіста, за його словами, підтримала коментатор програми “7 днів” Ірина Король, яка теж звільнилася. Публічно висловився, що набридло брехати, коментатор “УТН” Василь Ілащук. Тепер вже й посаду його скоротили — теж у немилості.

(“Сільські вісті”, №79, 3 липня 2001 р.)

***

Слідче управління СБУ порушило проти журналіста Олега Єльцова кримінальну справу за ст.67 КК України (розголошення державної таємниці), що карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

Як повідомили у прес-центрі СБУ, кримінальну справу порушено за фактом розголошення у матеріалах, розміщених на сайті інтернет-газети “Україна кримінальна” — cripo.com.ua. Зокрема, наголосили у прес-центрі, у публікації були “розголошені відомості, що становлять державну таємницю”.

За інформацією прес-секретаря Соцпартії України Юрія Луценка, О.Єльцова допитали. Причиною допиту стало посилання у публікації на документи з військової контррозвідки України.

(“Юридичний вісник України”,№26, 30 червня-6 липня 2001 р.)

***

СБУ не сообщает, о каких именно сведениях идет речь. Скорее всего, имеются в виду копии писем начальника Главного управления разведки Министерства обороны Украины генерал-лейтенанта Игоря Смешко председателю СБУ (на то время) Леониду Деркачу под грифом “Совершенно секретно”. В письмах с приложением разведданных генерал Смешко информирует Леонида Деркача о ситуации, связанной с известными в Украине лицами. То, что в квартире Олега Ельцова произведен обыск — это факт.

(“Сегодня”, №142, 28 червня 2001 р.)

***

Скандал вокруг интернет-проекта “Украина криминальная” разгорелся после размещения на страницах этого издания материала о деятельности экс-главы СБУ Л.Деркача. В публикациях Олега Ельцова говорится, в частности, о фактах многочисленных злоупотреблений.

Сам Олег прокомментировал события так: “...По делу я прохожу как свидетель (это распространенная практика, потому что по закону свидетель не имеет права на адвоката)... В принципе, я не могу быть субъектом криминального преследования по ст.67 УК Украины из-за имеющейся в ней приписки о том, что сведения, содержащие информацию о преступных деяниях должностных лиц, не являются секретными... Однако, пока я не вижу, чтобы выполнялась задача “запрессовать Ельцова”.

(“Факты”, №113, 3 липня 2001 р.)

***

Григорій Омельченко, народний депутат України:

“... З юридичного погляду, СБУ мала всі підстави для порушення кримінальної справи щодо розголошення державної таємниці. Для цього не треба зважати на публікації Єльцова, його коментарі, а лише на представлені документи. Важливо знати, хто допустив витік інформації, а це могла бути лише посадова особа. Сам же Олег Єльцов не може бути суб’єктом цього складу злочину, оскільки він не є такою посадовою особою, й ніхто йому зберігати державну таємницю не доручав. Але як свідка його залучити цілком можливо. При цьому він, за законодавством, має право й не повідомляти, хто саме йому дав документи. Тим паче немає ніяких підстав для затримки або арешту журналіста, а також переведення його в категорію підозрюваних... Якщо був витік інформації про кримінальні діяння посадових осіб, то порушувати справу треба як за фактом витоку, так і за фактом діянь...”

Юлія Сабрі, директор Міжнародного інституту масової інформації:

“... В Законі “Про друковані ЗМІ” у ст. 42 (про звільнення від відповідальності) говориться про те, що редакція і журналісти не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які містять таємницю, що спеціально охороняється законом, якщо ці відомості не були отримані журналістами незаконним шляхом...”

Євген Глібовицький, “1+1”:

“... У нашій країні не все гаразд у відносинах між мас-медіа і владою, відносно журналістів може застосовуватися вибіркова система покарань та відповідальності. І самі журналісти можуть працювати вибірково проти політиків і, таким чином, перетворюватися на суб’єктів політичного процесу. На жаль, у всій цій справі існує великий чинник позаправових відносин. Це дуже сумно, тому що, на мою думку, це перший крок у напрямку до встановлення свавільної системи правосуддя...”

Володимир Полохало, політолог:

“... Сьогодні часто буває дуже складно визначити — чи то журналіст виконує волю свого господаря, публікуючи певний компромат, чи то йдеться про дійсно об’єктивну і чесну інформацію. Ситуація ще раз висвітлила, наскільки сьогодні залежний журналіст... Інтернет сьогодні — нарівні з друкованими та електронними ЗМІ — також стає уже не віртуальною реальністю, а інформаційною територією, залежною від цензури і контролю...”

(“День”, №115, 4 липня 2001 р.)

***

Мало хто вірить у причетність бувшого диктора телеканалу НТУ Руслана Антоника до вбивства бізнесмена Петра Тичинського. Проте Печерський районний суд Києва вироком від 28 грудня 2000 року визнав його винним у вбивстві, засудивши до 13 років позбавлення волі. Куди лише не звертався засуджений і його адвокат Сергій Крижанівський, до кого тільки не апелював створений у Дрогобичі громадський комітет захисту Руслана Антоника!

Поліна Антоник, мати Руслана:

“... Руслану доручили вести передачі, в яких йшлося про зловживання і

махінації профспілкових діячів та декого з народних депутатів. Тепер я думаю — чи не через це підставили сина? Чомусь слідство цього до уваги не взяло... Одного хочу — аби у справі сина провели об’єктивне розслідування, дали оцінку застосуванню тортур і притягли винних до відповідальності...”

(“Високий замок”, №144, 3 липня 2001 р.)

Право на інформацію

Адвокат Лесі Гонгадзе Андрій Федур заявив, що 21 червня він отримав офіційну інформацію про те, що Генеральний прокурор України звернувся до Ради Європи з питанням про надання європейськими країнами допомоги в проведенні експертизи “таращанського тіла”. На жаль, кореспонденту дня не вдалося отримати жодних коментарів з цього приводу в прес-службі ГПУ. Подзвонивши туди, він отримав пораду скласти “офіційний запит”. Про оперативність подібного методу отримання інформації не варто й казати. У зв’язку з цим хотілося б відзначити, що робота прес-служб вітчизняних силових відомств з журналістами часто просто вражає своєю “демократичністю”. “Ефективність” подібних відносин держустанов з пресою вже не раз була продемонстрована, в тому числі, і у зв’язку з нещодавним скандалом з приводу заяви директора української служби радіо “Свобода” Романа Купчинського про те, що йому нібито був заборонений в’їзд в Україну.

Невже прес-служби наших відомств так і не навчаться працювати на імідж України, а не проти нього? Не кажучи вже про інтереси суспільства.

(“День”, №110, 22 червня 2001 р.)

***

Нещодавно в Україні було зареєстровано нову громадську організацію — “Третейський інформаційний суд”. Головне її завдання — приведення до мирової згоди суб’єктів інформаційних спорів. Засновниками цієї організації є юристи, які свого часу виступили авторами першого законодавчого акту в Україні у сфері інформаційних відносин — Закону України “Про інформацію” 1992 року. Це Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. Корецького НАН України, Тетяна Костецька, фахівець з питань інформаційного права, Володимир Горобцов, юрист, має досвід роботи в інформаційній сфері.

Віктору Погорілку та багатьом іншим науковим співробітникам та аспірантам доводилось неодноразово офіційно звертатися в різні інстанції з інформаційними запитами, зустрічаючись з немалими труднощами в отриманні інформації з відкритим доступом (скажімо, щодо ознайомлення зі статутами політичних партій у Мінюсті або статутами товариств національних меншин в юридичному управлінні Києва). На що ж тоді може сподіватися у разі звернення до офіційних інстанцій громадянин, не маючи відповідних знань?

За словами Володимира Горобцова, соціологічні дослідження, проведені Інститутом політики, засвідчили: про своє конституційне право на інформацію знають до 30% громадян — навіть серед мешканців столиці.

Як сказав Віктор Погорілко, інформаційне законодавство є новою галуззю законодавства України, на базі якої формується і нова галузь — інформаційне право. Оскільки вона нова, то нею недостатньо володіє як широке коло громадян, так і навіть частина працівників інформаційної сфери та юристів. Є необхідність у принципово нових громадських структурах, які б вирішували частину спорів в інформаційній сфері.

Закон “Про інформацію” 1992 року закріпив принцип свободи інформації. Основою для вільного одержання офіційної інформації в органах державної влади і місцевого самоврядування є анулювання грифу документації “Для службового користування”. Доступ може бути обмежений тільки до інформації, яка, відповідно до чинного законодавства, є державною, комерційною чи іншою таємницею. Щодо іншої інформації, то її державні органи повинні надавати вільно. А вони за традицією продовжують безпідставно відмовляти громадянам у наданні інформації, посилаючись, наприклад, на внутрішньовідомчі інструкції. Окрім того, у нашому законодавстві йдеться про звернення громадян, але у нас немає в жодному документі відповідальності за порушення термінів надання відповіді на звернення громадян. І захистити громадян за таких умов може тільки суд.

Велике коло інформаційних спорів виникає під час виборів. Володимир Горобцов зупинився на питанні захисту персональних даних. Раніше це було правом держави — збирати будь-які дані про особу, зберігати і поширювати їх. На сьогоднішній день рецидив цього залишився. Скажімо, у телепередачах повідомляють різноманітні дані про відомих людей, але ця інформація не супроводжується повідомленням, що вона надана за згодою такого-то. Але ж вступ України до Ради Європи вимагає від нашої держави приведення у відповідність до європейського законодавства питання про захист персональних даних, а також створення відповідної структури, яка захищала б їх.

В.Горобцов вважає, що потрібно виходити на єдиний Інформаційний кодекс, який узагальнив би усе законодавство і сприяв би розвитку демократичних засад в інформаційних відносинах у нашій державі.

(“День”, №112, 26 червня 2001 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори