MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

1 - 20 вересня 2001 р

07.04.2004   
ПРАВА ЛЮДИНИ

Катування та жорстоке поводження у правоохоронних органах

Павла Івановича Отченашенка, голову Одеської обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих, мешканця Білгород-Дністровського, по поверненню із Всесвітнього форуму українців двоє вимагачів грошей у кафе вдарили по голові, заточили в наручники і потягли... в Причорноморський райвідділ внутрішніх справ м. Одеси.

Чоловіка похилого віку зі струсом мозку та серцевим нападом кинули на добу в камеру. У проханні Павла Івановича надати швидку допомогу чи повідомити рідних брутально відмовили. А щоб в’язень самосуду швидше “розколовся” на замовлену суму, спровадили його до камери двох дрібних кримінальних авторитетів. Про пережите в ніч на 24 серпня (!) Павло Отченашенко розповідав: “Я пройшов совєтські тюрми і табори. Але навіть там, при тій системі, такого не бачив”.

3 вересня електронні ЗМІ повідомили, що колегія МВС України відправила у відставку керівний склад обласного і міського управлінь міліції. Ще й управління СБУ у Одеській області змінить керівника.

(“Україна і світ сьогодні”, №36, 8-14 вересня 2001 р.)

Див. також — “Україна молода”, №167, 14 вересня 2001р.

***

7 сентября возле своего дома работниками Ореховского РОВД (Запорожская обл.) были задержаны муж и сын Натальи Пономаренко, первого секретаря Ореховского райкома Социалистической партии Украины, а также несовершеннолетний Максим Лебедь. С момента задержания и более чем трехсуточного содержания задержанных под стражей работниками милиции были допущены грубые нарушения статей 46, 106, 107 Уголовно-процессуального кодекса Украины.

В ночь задержания в райотделе в ходе допроса всех задержанных избивали работники райотдела, которые пытались под пытками добиться “чистосердечного признания” в якобы совершенных кражах. Отец и сын Пономаренко получили тяжкие телесные повреждения, а М. Лебедь находится в больнице Орехова с сотрясением мозга и другими травмами.

(“Товарищ”, №37, вересень 2001 р.)

***

До попередніх публікацій:

Про етапування ув’язнених жінок з Кривого Рогу до Дніпропетровська та зміни у їхньому становищі — див “Популярные ведомости”, №36, 6 вересня 2001 р.

***

Российское издание “Время новостей” пишет о том, что свидетелем по делу о причастности П. Лазаренко к резонансным заказным убийствам может оказаться бывший заместитель компании “Хлеб Украины” А. Миханев. “Как утверждает его адвокат, с момента ареста из его подзащитного пытаются выбить показания о том, что он якобы видел и слышал, как Лазаренко заказывал убийства Гетьмана и Щербаня”.

(“Товарищ”, №35, серпень 2001 р.)

***

У відкритому листі на заяву Генерального прокурора Михайла Потебенька щодо причетності до вбивств Євгена Щербаня та В. Гетьмана П. Лазаренко пообіцяв назвати прізвища людей, від яких слідчі Генеральної прокуратури шляхом застосування тортур і психологічного тиску нібито намагалися вибити свідчення проти самого Павла Івановича.

(“Поступ”, №134, 4-5 вересня 2001 р.)

Судова система

Після амністії з нагоди ювілею незалежності на Львівщині кількість злочинів зросла на 15,5%. Немало злочинців — це амністовані.

Про це повідомив керівник апарату Львівської облдержадміністрації Микола Лазуркевич. На їх совісті — зростання числа злочинів, скоєних на вулицях, а також пограбувань квартир.

(“Поступ”, №135, 6-12 вересня 2001 р.)

Див. також — “Труд-7”, №68, 7-12 вересня 2001 р., “Рабочая газета”, №127, 5 вересня 2001 р.

***

Однако с таким утверждением не согласен первый заместитель начальника УМВД Украины по Львовской области Дмитрий Загария. По его словам, освобожденные из мест заключения не рвутся снова за решетку. Проблема в другом — в обеспечении их работой и социальной адаптации. И названный процент роста преступности искусственно привязан к амнистии.

В Одессе милицейские сводки фиксируют, что каждое четвертое преступление совершают лица, освобожденные по амнистии.

В Николаевской области амнистированные задерживаются на второй-третий день за совершение краж, хулиганских разбоев.

(“Комсомольская правда в Украине”, №162, 6 вересня 2001 р.)

***

1 червня 2001 р. завдяки втручанню Уповноваженого з прав людини ВР України Ніни Карпачової отримала свою першу довічну пенсію (392 гривні) Алла Кушнікова, яка найбільше постраждала під час криворізького теракту 1999 року (втратила ногу). Держава, згідно ст. 3 Конституції України, несе відповідальність за безпеку людей під час проведення державних заходів, до яких відноситься і зустріч з виборцями. Тому саме вона має відшкодовувати потерпілим виборцям фізичні та моральні збитки.

Пенсія призначена “... на підставі ст. 2 Указу Президента України від 25 травня 1994 року №254 як виняток у порядку, встановленому Указом Президента України №89...”

Це перший випадок у нашій історії, коли, не маючи у Кримінальному кодексі України визначення поняття “терористичний акт”, уряд виявив гуманність і на клопотання Уповноваженого захистив людину, яка тяжко потерпіла.

(“Юридичний вісник України”, №36, 8-14 вересня 2001 р.)

***

Сотрудники ГУ СБУ в Крыму установили личности пятерых молодчиков, причастных к распространению листовок профашистского содержания в Ялте. Их задержали, пожурили и... отпустили, сообщает “Укринформ”.

Смягчающими обстоятельствами для распространителей “коричневой чумы” послужили их возраст, а также то, что они еще не успели нанести ущерба своими действиями гражданскому миру и согласию в автономии.

(“Сегодня”, №210, 20 вересня 2001 р.)

***

Комиссия Европейского суда по правам человека зарегистрировала десяток жалоб бывших “смертников”. Их претензии к государству — ограничение свиданий, информационная блокада, недостаток свежего воздуха и дневного света, отсутствие медицинского обслуживания. Некий Алиев возмущен тем, что зэки пользуются одной бритвой, рискуя заразиться СПИДом. Хохлич — тем, что сидит в одной камере с больным туберкулезом, а у Полторацкого — целый список критических замечаний в адрес руководства Ивано-Франковского СИЗО. Если суд решит, что в Украине нарушается Конвенция по правам человека, государству придется выплатить “пострадавшим” солидную компенсацию, исчисляемую тысячами долларов.

(“Труд-7”, №71, 19-21 вересня 2001 р.)

***

Екс-віце-прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, коментуючи виступ заступника Генерального прокурора Миколи Обіхода, який повідомив, що Генеральна прокуратура зняла обвинувачення за фактами контрабанди валютних коштів, висунуті на її адресу, у зв’язку зі змінами в кримінальному законодавстві, наголосила, що дві кримінальні справи закрили тому, що в її діях “немає складу злочину”. Це було записано і в офіційному документі, переданому їй Генеральною прокуратурою.

(“Сільські вісті”, №111, 18 вересня 2001 р.)

Армія

Стан здоров’я багатьох юнаків, які приходять сьогодні до військових частин, непокоїть як їх самих, так і командирів.

Якщо у 1995 році на тисячу 15-17-річних юнаків припадало 925 різних хвороб, то у 1996-му — 1074, 1997-му — 1215, 1998-му — 1310, 1999-му — 1419.

(“Народна армія”, №170, 15 вересня 2001 р.)

***

Близько 40% юнаків, яких зараз буде призвано до армії, не мають середньої освіти (у 1992 році цей показник становив 20%).

(“Високий замок”, №210, 19 вересня 2001 р.)

***

По словам помощника военного прокурора Харьковского гарнизона Леонида Гаврилюка, в Харьковском гарнизоне в последнее время за “дедовщину” осуждены 7 человек.

(“Панорама”, Харків, №37, 14 вересня 2001 р.)

***

Жахлива картина склалася в одній із частин Сімферопольського гарнізону. Встановлено, що командування частини (об’єднані артилерійські склади) практично самоусунулося від керівництва повсякденною діяльністю особового складу. Єдиним засобом впливу на підлеглих було накладення стягнень за зловживання спиртними напоями, невихід на службу та недбале виконання службових обов’язків. Заходи виховної роботи практично не проводилися. Як наслідок — поширення нестатутних взаємовідносин. “процвітають” побори грошей як з боку військовослужбовців старших призовів, так і з боку командування роти на так звані господарчі потреби. Була попереджена спроба придбання молодими солдатами срібних ланцюжків для тих, хто звільнявся у запас. “Молодим” прання обмундирування дозволялося тільки вночі. За невиконання такого “розпорядку дня” — фізичні та моральні образи. Один з рядових заявив, що поріже собі вени, а командування частини та начальник медпункту замість того, щоб розібратись у ситуації, намагалися представити його наркоманом.

За результатами перевірки підготовлено подання на усунення з посади командира частини підполковника В. Нагуляка, заступника командира роти з виховної роботи лейтенанта О. Запорожана, інших посадовців.

(“Народна армія”, №172, 19 вересня 2001 р.)

Релігійні проблеми

Ю. Дорошенко:

“... Пік протистояння між греко-католиками і православними на західноукраїнських теренах припав на першу половину 90-х років. Процес легалізації УГКЦ проходив дуже боляче та не обходився без перекосів. Розв’язати питання значною мірою вдалося ще й тому, що керівництво УПЦ-КП й УАПЦ узяло курс на будівництво нових храмів. УГКЦ досягла, а подекуди і переросла межі, в яких знаходилася до 1939 року.

Загалом спеціалісти, обізнані з релігійною ситуацією на Заході України, не намагаються поставити крапку. На їхню думку, збереглося чимало випадків, де ще палає вогонь протистояння, і загасити його буде досить складно, бо рани взаємних претензій віруючих старі, а взаємних образ набралося стільки, що вистачить ще не на одне покоління. Крім того, зараз ми спостерігаємо ще нові тенденції — УГКЦ бере курс на більш наступальну, агресивну політику. Можливо це пов’язано з внутрішнім незадоволенням, оскільки, попри видимі успіхи, Церква так і залишилася регіональною. Титанічні зусилля для того, аби просунутися на Схід, так і залишилися марними. Підсвідомо розуміючи це, греко-католики намагаються зігнати зло на православних. Сплеск агресії у ставленні до православних у західноукраїнському регіоні пов’язаний з приїздом в Україну Папи Римського Івана Павла II . Логіка людей доходила до абсурду: до нас приїхав Папа, то ми вам покажемо! Підлила олії в вогонь і позиція Московської патріархії, що виступила категорично проти приїзду понтифіка. Це дало можливість звинувачувати всіх православних, незалежно від приналежності до конфесії, у тому, що вони перешкоджають візитові глави Римсько-Католицької Церкви. Прислужилися тут і місцеві чиновники, що почали відвертіше підігрувати греко-католикам.

Проблема протистояння греко-католиків і православних, а точніше — наступ перших на других, залишається доволі актуальною. Може статися, що незабаром уже Православна церква на Заході нашої країни буде гнаною...

Релігійна ситуація у с. Берездівці Миколаївського району на Львівщині унікальна, тому що переважна більшість жителів — не греко-католики, а православні. Але ось уже 10 років віруючі УПЦ-КП не можуть спокійно молитися у місцевій церкві Воздвиження чесного животворящого хреста, бо повинні боронити її від представників місцевої греко-католицької громади та районних і обласних чиновників. Півдесятка судів у Верховному Суді України — це ж не жарт! Церква, збудована 1906 року, з 1946 року належала тоді єдиній РПЦ.

Не секрет, що на Львівщині влада відверто або приховано симпатизує католикам візантійського обряду. 17 вересня 1991 року виконком Львівської обласної ради своїм рішенням зареєстрував у Берездівцях два статути громад — УАПЦ і УГКЦ з умовою почергового користування храмом та всім майном. Як показала історія, після рішень про почерговість богослужінь неминуче наступав другий етап: греко-католики, зайшовши у храм під виглядом почергового користування, виживали своїх православних братів. У Берездівцях цей сценарій не пройшов... Громаді довелося пережити кілька штурмів, примусове зняття з реєстрації і чисельні суди. Зараз знову з’явився лист райдержадміністрації про необхідність термінового підписання договору про почерговість богослужінь. Якщо громада Київської патріархії не підпише договір, влада залишає за собою право на черговий штурм. Що, власне, і траплялося в багатьох містах і селах Львівщини...”

(“Україна молода”, №164, 11 вересня 2001 р.)

Право-радикальні угрупування

У липні 1996 року у світ вийшло перше число газети “Ідеаліст” — видання Львівської обласної організації “Організація ідеалістів України”, зареєстрованої 30 серпня 1991 року. На сьогодні вже вийшло 59 номерів газети, кожен з яких пропагує, м’яко кажучи, антисемітські погляди. Лише в останньому, 59-му номері “Ідеаліста”, слово “жид” та епітет “жидівський” згадується понад 100 разів (не враховуючи такі оригінальні синоніми, як “ярмульники” та “жидогархи”). Зрозуміло, що згадуються вони виключно в негативному контексті.

А наприкінці 1998 року у Львові з числа членів та прихильників ОІУ створено “Штаб великого політичного повстання”. Кожний “ідеаліст” отримав своє військове звання. Відтоді заклики до повстання стали головною темою газети.

Сподіваємося, що правоохоронці знайдуть час уважніше придивитися до цілком легальної Організації ідеалістів України. Можливо, знайомство з нею буде навіть цікавіше, ніж розкручена минулого року “справа грибників” з Чернігова.

(“Україна і світ сьогодні”, №37, 15-21 вересня 2001 р.)

***

Наступного дня після атак терористів на США у Києві з’явилися листівки з портретом Осами бен Ладена за підписом “Радикальна партія”. Міліція припустила, що це справа рук УНА-УНСО. До всього, по мас-медіа хтось розіслав “Послання УНА-УНСО” зі схваленням ударів по США, хоч офіційно партія УНА-УНСО передала до американського посольства співчуття народу США.

“Через два тижні 19 членів організації і мене, у тому числі, судитимуть у “справі 9 березня”, — йдеться у заяві із СІЗО СБУ голови проводу УНА-УНСО Андрія Шкіля. — Оскільки справа шита білими нитками, “органам” вигідно сформувати громадську думку, що на лаві підсудних не опозиціонери, а люди, які підтримують тероризм”.

Того ж дня, повідомила голова прес-служби УНА-УНСО Тетяна Чорновіл, було заблоковано електронну пошту організації та зламано веб-сайт УНА-УНСО.

(“Україна молода”, №171, 20 вересня 2001 р.)

Соціально-економічні проблеми

По официальным данным, в 2000 году в Украине выявлено 30 тысяч новых случаев заболевания туберкулезом. 11 тысяч умерли от этой болезни.

В США показатель распространенности туберкулеза — 9 человек на 100 тысяч населения, в Украине же — 52.

По официальным данным, туберкулезом больны 17 тысяч жителей Днепропетровска, причем 9 тысяч из них — дети. Городской противотуберкулезный диспансер рассчитан на 100 пациентов, а сегодня там находится 190. Своей очереди на госпитализацию ждут около 800 больных открытой формой туберкулеза. Поскольку коек на всех не хватает, врачи вынуждены вести отбор: в диспансер предпочитают класть пациентов трудоспособного возраста и учащихся. Старики же вынуждены умирать дома. И если за 6 месяцев прошлого года от туберкулеза в Днепропетровске умерли 90 человек, то за аналогичный период этого года — уже 170.

“В нашей практике возник показатель, которого не было десятки лет, — смертность от туберкулеза на дому, — говорит Надежда Иванова, главный врач городского тубдиспансера. — И большинство этих людей умирает потому, что мы не в состоянии им помочь”.

(“Киевские ведомости”, 3 вересня 2001 р.)

***

По словам главного специалиста ГУ УР МВД Украины Николая Рощина, по их неофициальным подсчетам, в Украине действуют около 10 тысяч различных провидцев, знахарей, специалистов нетрадиционной медицины. И только полторы тысячи из них имеют лицензии Минздрава. Еще примерно 3 тысячи утеряли лицензии и не восстановили. И примерно 5 тысяч никаких официальных документов, разрешающих лечебную деятельность, никогда не имели.

(“Киевские ведомости”, 5 вересня 2001 р.)

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Злочини проти журналістів

Перший заступник міністра внутрішніх справ Микола Джига поінформував голову парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Олександра Зінченка, що з початку року стосовно журналістів в Україні було скоєно 72 правопорушення, 30 з яких досі не розкрито. Микола Джига, за словами Олександра Зінченка, зазначив, що велика частина злочинів проти працівників ЗМІ не пов’язана з їх професійною діяльністю, а кваліфікується як “хуліганські витівки”. При цьому М. Джига сказав, що справи про напад на оператора луганської телекомпанії “Ефір-1” Олексія Мовсесяна і вбивство генерального директора телекомпанії “ТОР” (м. Слов’янськ” Ігоря Александрова перебуває під особливим контролем МВС.

(“Президентський вісник”, №36, 7 вересня 2001 р.)

***

О том, что прокуратура называет убийство Игоря Александрова “случайной ошибкой”, сообщил в открытом письме сын погибшего журналиста Алексей. 27 августа, пишет он, “представители прокуратуры конфиденциально сообщили маме, что убийца якобы принял отца за одного из сотрудников юридического бюро ИРТК “ТОР”.

Алексей Александров убежден в преднамеренном сокрытии следствием истинных причин преступления. Он также недоумевает, почему сначала уголовное дело было открыто по статье “хулиганство”, и милиция с прокуратурой с первого дня настаивают на том, что убийство не имеет под собой политической подоплеки. В ответ на заявление представителей Донецкой областной прокуратуры и руководства Генеральной прокуратуры, что убийца уже арестован и дает показания, а преступление вообще не связано с профессиональной деятельностью И. Александрова, Алексей Александров заявил, что “правоохранительные органы с самого начала готовили такого “обвиняемого”, чтобы отвести внимание общественности от профессиональной деятельности отца, который в последнее время выпустил в эфир серию передач о коррумпированности власти и, по всем имеющимся сведениям, продолжал готовить новые такие передачи”.

Убийство Игоря Александрова планировали очень тщательно и весьма серьезные люди. Профессиональная деятельность журналиста задевала и местное, и областное руководство, отмечает его сын. В открытом письме он также напоминает, что в прокуратуру через адвоката семья передала письмо, “в котором неизвестный автор подробно, называя имена, рассказывал, что отец в последнее время готовил к эфиру материал о связи крупных руководителей области и криминалитета, а также говорил, что у отца остались видеозаписи, компактные диски с фото-, аудиозаписями последних посиделок этих известных всем людей”.

(“Слово Батьківщини”, №30, 7 вересня 2001 р.)

Див. також — “2000”, №35, 31 серпня-6 вересня 2001 р., “Труд-7”. №67, 5-7 вересня 2001 р., “Популярные ведомости”, №36, 6 вересня 2001 р.

***

Звісно, було б верхом наївності вважати, що відкритому листу Олексія Александрова буде відкрита дорога на сторінки місцевих ЗМІ. Зокрема, тутешні газети отримали сувору вказівку проігнорувати звернення і виконали її...

Складається враження, що правоохоронці оперативно “взяли під козирок” і форсували події, почувши невдоволення глави держави. Не може не дивувати якась маніакальна впертість, з якою намагаються відволікти увагу від професійної діяльності директора телекомпанії (порушена блискавично карна справа за статтею “хуліганство” є свідченням того).

Як нібито свідчить бомж з Краматорська, він піддався спокусі заробити і пристав на пропозицію малознайомого торговця з базару. За 6 тисяч гривень “бомж” найнявся побити адвоката, який не виправдав довір’ я недавнього клієнта. Отримавши аванс 2 тисячі гривень та 2 бейсбольні бити (вартістю більше 200 доларів), краматорський заробітчанин завдав 9 ударів “високому чоловікові в окулярах”.

(“Україна молода”, №159, 4 вересня 2001 р.)

***

Из редакционной статьи:

“... Убивают нашего брата случайно. По ошибке. И этим “случайным” оказался некий краматорский бомж, которому якобы и “заказали” разобраться с адвокатом, работающим в здании ИРТК “ТОР”. Орудовал бомж сразу двумя битами стоимостью в несколько сот долларов каждая. А после того как на шум выбежали сотрудники телекомпании, он, весь окровавленный, благополучно скрылся с места преступления. Но усилиями доблестных правоохранителей был все-таки задержан. И теперь дает показания.

Медики, обследовавшие характер увечий Игоря Александрова, пришли к заключению, что его убивали специально, что 16 августа косвенно подтвердил и Генеральный прокурор Потебенько: “Так мастерски все сделано, что возник большой объем работы”. Но это было 16 августа. Теперь картина иная. Осталось только убедить суд и общественность, что Александрова убил человек без определенного места жительства и без определенного мотива. А вот это будет сделать непросто. Слишком уж нелепа эта “случайная” версия...”

(“Популярные ведомости”, №36, 6 вересня 2001 р.)

Див. також — “Факты”, №159, 7 вересня 2001 р., №166, 18 вересня 2001 р., “Сільські вісті”, №111, 18 вересня 2001 р., “Вечерний Харьков”, №98, 4 вересня 2001 р.

Про попередню судову справу, коли Ігоря Александрова позбавили права на професію, див. — “2000”, №37, 14-20 вересня 2001 р.

***

Заступник голови Верховної Ради Степан Гавриш вважає, що говорити про будь-яку судову перспективу щодо справи про вбивство журналіста Ігоря Александрова немає ніяких підстав. Коментуючи на прохання журналістів заяву правоохоронних органів про розкриття вбивства І. Александрова, Степан Гавриш зазначив, що жодної з резонансних справ в Україні поки що не було доведено до суду, і в нього є серйозні підстави сумніватися, що у правоохоронних органів готові документи для передачі до суду справи про вбивство И. Александрова. Степан Гавриш сказав, що хотів би повірити в інформацію щодо затримання убивці Ігоря Александрова. Водночас, зазначив він, сьогодні достеменно нічого не відомо, чи реально затримали вбивцю, “чи це нове випробування української громадськості й відтягування часу затримки справжнього злочинця”.

(“Сільські вісті”, №112, 20 вересня 2001 р.)

***

28 серпня телеоператор телекомпанії “Ефір-1” (м. Луганськ) Олексій Мовсесян був побитий невідомими близько півночі у ніч на 27 серпня в міському парку, коли виникла бійка між групами молодих людей. З важкою черепно-мозковою травмою та значним пошкодженням легенів журналіста в коматозному стані привезли в реанімаційне відділення Луганської обласної лікарні.

(“Поступ”, №133, 1-2 вересня 2001 р.)

Див. також — “Киевские ведомости”, 5 вересня 2001 р.

***

Инцидент произошел во время прогулки А. Мовсесяна с другом, но нападавшие били только журналиста. Ранее Луганская прокуратура возбудила уголовное дело по факту нападения депутата Луганского городского совета В. Ландыка на А. Мовсесяна — депутат со своими охранниками пытался отобрать камеру у журналистов. Тогда работников телекомпании признали пострадавшими. Кроме того, по информации луганской газеты “XXI век”, недавно А. Мовсесяну предлагали работу в новой телекомпании, если он заберет заявление на В. Ландыка, но журналист отказался. “По признаниям свидетелей, в прошлом году В. Ландык угрожал убийством Олегу Бреусу – издателю газеты “XXI век”. Олега убили”, — подчеркивалось в сообщении луганской газеты.

28 августа в Центре общественных связей МВД Украины сообщили, что “выяснилось, что инцидент произошел из хулиганских побуждений”. Кроме того, утверждалось, что Алексей Мовсесян после избиения был доставлен “с закрытой черепно-мозговой травмой с признаками алкогольного опьянения”. 29 августа заместитель главного врача областной клинической больницы Е. Сафонова опровергла информацию правоохранительных органов о том, что А. Мовсесян был госпитализирован в состоянии алкогольного опьянения.

(“Товарищ”, №36, вересень 2001 р.)

Див. також — “Факты”, №155, 1 вересня 2001 р.

***

Алексей Мовсесян был активным участником состоявшегося в начале года “переворота” в Луганском горисполкоме, когда в здание не пускали мэра Анатолия Ягоферова. Он и журналистка Ольга Кузнецова освещали эти события. По данным ЦОС МВД, “инцидент произошел по хулиганским побуждениям”. Преступником оказался 18-летний студент одного из вузов Луганска. Продолжается расследование.

(“Популярные ведомости”, №36, 6 вересня 2001 р.)

Про участь О. Мовсесяна у цих політичних подіях — див. “Молодь України”, №105, 4 вересня 2001 р.

***

За последнее время в Луганске избиениям и угрозам физической расправы подверглись редактор газеты “XXI век” Юрий Юров, сотрудники телеканала “1+1” Сергей Емельянченко и Олег Притыкин, корреспондент телеканала “Эфир-1” Ольга Кузнецова и др.

Луганских работников СМИ возмутило то, что правоохранительные органы безоговорочно выдвинули и отстаивают версию о “пьяной драке”, в результате которой Алексей Мовсесян получил травмы. Только чудо и мастерство врачей, возможно, спасут телеоператора, который уже начал дышать самостоятельно, но в сознание не пришел.

(“Рабочая газета”, №131, 12 вересня 2001 р.)

***

Несколько дней назад в суде Ленинского района Луганска начато слушание уголовного дела относительно предпринимателя, депутата городского совета Владимира Ландыка. Последнего обвиняют в том, что в апреле этого года во время событий вокруг досрочного прекращения полномочий городского главы Анатолия Ягоферова, он препятствовал журналистам выполнять их профессиональные обязанности. Алексей Мовсесян был среди тех работников прессы, кто вел съемки во время скандального заседания в городском совете, а впоследствии был признан по делу Ландыка пострадавшей стороной.

(“Вечерний Харьков”, №99, 6 вересня 2001 р).

***

В пятницу поздно вечером на улице Вышгородской в Киеве было совершено разбойное нападение на сотрудника “Нового канала” — режиссера эфира Богдану Кулеш. Нападавшие избили женщину, отобрали украшения. Пострадавшая была госпитализирована с травмой головы. Как сообщил сотрудник Центра общественных связей ГУ МВД Украины в Киеве Александр Наумов, нападение совершили три человека в состоянии сильного алкогольного опьянения. Милиция по горячим следам задержала одного подозреваемого.

Милиция считает главной версией “банальный разбой”. Александр Ткаченко, руководитель “Нового канала”, также высказал мнение, что это нападение не стоит политизировать.

(“Труд-7”. №67, 5-7 вересня 2001 р.)

Див. також — “Товарищ”, №36, вересень 2001 р., “Молодь України”, №105, 4 вересня 2001 р., “Киевские ведомости”, 5 вересня 2001 р., “Факты”, №156, 4 вересня 2001 р., “Вечерний Харьков”, №98, 4 вересня 2001 р.

***

1 сентября в 21-30 врач “скорой помощи” констатировал смерть в собственной квартире на улице Сегедской оператора службы новостей Одесской областной ГРТК Олега Черняка. На протяжении 2 сентября судмедэксперты устанавливали причину неожиданной гибели 23-летнего телеоператора. По словам генерального директора ОГРТК А. Белоусова, достоверных подробностей о причине и обстоятельствах гибели О.Черняка, а также о заключениях медиков относительно произошедшего телекомпания до сих пор не знает.

(“Товарищ”, №36, вересень 2001 р.)

***

Оператор ГТРК Олег Черняк — сын известной тележурналистки Галины Черняк. Весьма противоречивы версии о причинах его смерти. 2 сентября неизвестные позвонили на телевидение и сообщили о том, что обнаружен труп О. Черняка на улице с тремя пулевыми ранениями и разбитой телекамерой. На самом деле Олег проводил вечер в собственной квартире с гостями, которые обнаружили его труп в туалете, обеспокоенные долгим отсутствием хозяина.

В процессе вскрытия судмедэксперты не обнаружили признаков насильственной смерти.

Почему-то в сложившейся ситуации, весьма странной, не отрабатывалась версия о том, что смерть связана с профессиональной деятельностью оператора. Последние события в стране показывают, что смерти журналистов списывают на “бытовуху” или “хулиганщину!.

(“Рабочая газета”, №127, 5 вересня 2001 р.)

Див. також — “Україна молода”, №159, 4 вересня 2001 р.

***

Бывшие сотрудники Олега Черняка, сына известных в Украине журналистов, считают его смерть предупреждением семье журналистов. Серьезнее предупреждения не бывает.

(“Вечерний Харьков”, №99, 6 вересня 2001 р.)

***

В прошлый четверг была обворована квартира главного редактора издательского дома “CN — Столичные новости” Владимира Кацмана.

По странному стечению обстоятельств, за день до этого В. Кацман получил от одного из авторов еженедельника “CN — Столичные новости”, руководителя Интернет-проекта “Украина криминальная” Олега Ельцова целый ряд сенсационных расследований о коррупции в высших эшелонах власти. В. Кацман взял эти материалы для работы домой, чтобы подготовить их к публикации в ближайших номерах еженедельника и в новом проекте “Украинский взгляд” в США.

Как утверждает сам Олег Ельцов, переданные им материалы касались расследования по банку “Украина”, подробностей последних дней Георгия Гонгадзе, расследования деятельности банкиров, являющихся членами Партии зеленых Украины, фактов коррупции в правоохранительных органах.

По факту кражи возбуждено уголовное дело. По мнению обследовавших место преступления представителей правоохранительных органов, действовали профессионалы. Воры были настолько самоуверенны, что не торопясь просмотрели практически весь фотоархив хозяина квартиры.

(“Труд-7, №69, 12-14 вересня 2001 р.)

Див. також — “Популярные ведомости”, №37, 13 вересня 2001 р., “Киевские ведомости”, 5 вересня 2001 р.

ЗМІ і влада

Корреспондент “Крымской газеты” Михаил Шишлянников (г. Саки) обратился за защитой в правоохранительные органы. По его словам, ему угрожает городской голова Владимир Швецов, недовольный опубликованным в газете 17 июля сего года критическим материалом журналиста о деятельности мэра. Как сообщил М. Шишлянников, в течение месяца после выхода публикации он более 10 раз разговаривал с мэром как лично, так и в присутствии свидетелей, а также по телефону. Четыре своих беседы со Швецовым журналист записал на диктофон. На пресс-конференции в Симферополе он продемонстрировал коллегам записи телефонных разговоров, в которых городской голова обещал журналиста “покалечить”. Причем сделать это “в неофициальной обстановке, когда выйду в отпуск”, сделать так, чтобы журналиста уволили и чтобы оставить голодными его детей. Свои угрозы он сопровождал нецензурной бранью. Все собранные материалы М. Шишлянников передал правоохранительным органам. Журналист намерен также отстаивать свои права в суде. Мэр же г. Саки заявил, что никаких разговоров с М. Шишлянниковым он не вел и вообще знает об этом журналисте только понаслышке. Кроме того, Владимир Швецов считает, что действия М. Шишлянникова являются спланированной политической акцией перед выборами.

(“Труд-7”, №69, 12-14 вересня 2001 р.)

Див. також — “Рабочая газета”, №129, 7 вересня 2001 р.), “Україна молода”, №162, 7 вересня 2001 р., “Факты”, №159, 7 вересня 2001 р., “Киевские ведомости”, 11 вересня

***

ГУ МВС в Автономній Республіці Крим провело перевірку за заявами кримських журналісток Олени Рожен та Лілії Буджурової щодо факту погроз і тиску на них з боку виконуючого обов’язки віце-прем’єра АРК Володимира Тутерова. Управління карного розшуку ГУ МВС в АРК, розпитавши всіх учасників конфлікту, винесло постанову про відмову у порушенні кримінальної справи внаслідок відсутності складу злочину в діях В. Тутерова. Виконуючому обов’язки віце-прем’єра АРК рекомендовано вибачитися перед журналістками.

17 серпня кримські журналістки О. Рожен (шеф-редактор програми “12 хвилин новин” ДТРК “Крим”) та Л, Буджурова (голова Асоціації вільних журналістів Криму) звернулися до начальника ГУ СБУ в АР Крим із заявою про захист власного життя. Приводом для цього став виклик О.Рожен виконуючим обов’язки віце-прем’єра АРК Володимиром Тутеровим для того, щоб вона пояснила вихід у ефір інформаційного сюжету про прес-конференцію першого заступника міністра внутрішніх справ України Михайла Корнієнка. У розмові з журналісткою В. Тутеров, за її словами, погрожував їй, а на адресу Л. Буджурової сказав: “Я їй закрию рота”.

(“Молодь України”, №105, 4 вересня 2001 р.)

***

До “білих плям” у випуску газети “2000” №35, 31 серпня-6 вересня 2001 р.:

23 августа 2001 года местный суд Печерского района Киева запретил газете “2000” публиковать продолжение статьи “Фемида по-швейцарски под соусом “а-ля Невшатель”, а также любые другие публикации, касающиеся одного истца со скандальной репутацией. Об этом человеке известно, что в прошлом он был одним из руководителей украинского “Дамиана-банка”. 30 июня 2000 года суд присяжных кантона Невшатель (Швейцария) приговорил экс-банкира и двух его соратников к 18 месяцам тюремного заключения за нечестное ведение дел, злоупотребление доверием и использование поддельных документов.

В редакции газеты “2000” рассказали, что судья Юлия Иваненко вынесла определение, даже не ознакомившись с будущими публикациями об истце.

(“Киевские ведомости”, 3 вересня 2001 р.)

Див. також — “Юридичний вісник України”, №36, 8-14 вересня 2001 р.

***

Юлия Иваненко, судья Печерского местного суда Киева:

“... Истец обратился в суд с исковым заявлением о защите чести, достоинства и деловой репутации, попросив остановить публикации, касающиеся Юрия Григорьевича Сидоренко. Изучив материалы дела, суд счел это достаточным основанием для вынесения соответствующего определения, руководствуясь ст. 152 ГПК Украины...”

Валентин Волинець, адвокат, Київ:

“В основу журналістського розслідування покладені матеріали конкретної кримінальної справи. Документи автор публікації журналіст Юрій Ігнатов та редакція тижневика “2000” отримали абсолютно легальним шляхом. З огляду на зміст публікації, відповідачі вважають, що вона не містить у собі інформації, яка підпадає під застереження Закону України “Про інформацію” (ст. 46). Цілком природно, що редакція та автор публікації, переслідуючи легітимну мету, мали не тільки повне право, а й обов’язок проінформувати своїх читачів про хід та результати розгляду цієї резонансної судової справи, яка для громадськості України становить надзвичайно великий суспільний інтерес. Ухвала суду Печерського району м. Києва від 23 серпня 2001 р. є антиконституційною. Суд як державний орган у відсутності сторін заборонив тижневику “2000” продовжити розпочаті публікації, запровадивши в такий спосіб, по суті, попередню цензуру, і, крім того, безпідставно обмежив свободу слова та право на поширення інформації — з одного боку, а з іншого — право на отримання громадянами даної інформації, що категорично забороняється ст.ст. 15, 34 Конституції України”.

Дмитрий Паламарчук, член Центрального провода НРУ:

“Запрет публикаций, которые еще не появились на свет, ставит Печерское “правосудие” на грань здравомыслия вообще. Такой прецедент может привести к тому, что любой суд способен установить “список табу” на определенных лиц и дела, о которых вообще будет запрещено газетам писать что-то критическое, не говоря о том, чтобы публиковать разоблачительные материалы в прессе...”

(“2000” №35, 31 серпня-6 вересня 2001 р.)

***

7 сентября судья Печерского местного суда Киева Юлия Иваненко отменила вынесенное ею же определение от 23 августа 2001 года.

(“2000” №37, 14-20 вересня 2001 р.)

***

Генеральный прокурор Украины Михаил Потебенько считает, что закрепление в Уголовном кодексе ответственности за разглашение данных досудебного следствия сыграет положительную роль. На совещании с областными прокурорами он призвал “и прокуроров, и работников СМИ помнить: отныне никакой прозрачности следствия до его завершения”.

Статья 387 предусматривает крупные штрафы либо исправительные работы или арест на срок до 6 месяцев за разглашение данных досудебного следствия, унижающих честь и достоинство человека.

Комментируя эту статью на пресс-конференции, состоявшейся после совещания, Генеральный прокурор согласился, что теперь работа журналистов может несколько усложниться. Однако, по его глубокому убеждению, эта норма закона не повредит объективности освещения хода расследования любого уголовного дела. По его мнению, теперь будет меньше умышленного искажения фактов и всевозможных фантазий некоторых журналистов.

“Рабочая газета”, №131, 12 вересня 2001 р.

***

“Разглашение данных досудебного следствия или дознания” — формулировка статьи 387 нового УК — не сразу насторожила журналистов отечественных СМИ, в особенности тех, кто занимается правовой тематикой и расследованиями. И зря...

Не желая нарываться на неприятности и усложнять себе жизнь, люди, могущие поделиться с прессой необходимой информацией, будут отказываться делать это, ссылаясь на закон. Законодатели невольно “подыграли” правоохранителям, и без того наловчившимся прятаться за нейтральной защитной формулировкой “тайна следствия”, прикрывая порой откровенные прорехи оперативно-следственной работы и избегая даже подобия прозрачности в своей деятельности. Все разговоры о прозрачности следствия, привлечении внимания прессы и общественности к резонансным делам, как и о контроле за деятельностью правоохранительных структур, на поверку окажутся блефом, пустым звуком.

Запретительная статья 387 еще заставит говорить о себе, можете не сомневаться. Если это и не гвоздь в крышку гроба, где покоятся гласность и свобода слова, то, по крайней мере, уздечка, с помощью которой прессу решили приструнить.

(“2000” №37, 14-20 вересня 2001 р.)

***

Ничего нового по сути в статье 387 нового Уголовного кодекса по сравнению с аналогичной статьей 181 УК старого нет.

Скажем больше. Вступивший в силу 1 сентября Уголовный кодекс даже гарантирует, что журналист, не предупрежденный официально (то есть письменно и под подпись) прокурором, следователем или лицом, проводившим дознание или досудебное следствие, о недопустимости разглашения полученных им данных, не несет никакой ответственности в том случае, если они все же просочились в прессу. Раньше было хуже — известны случаи, когда журналистов пытались привлечь по ст. 181, несмотря на то, что до публикаций их никто даже не пытался предупреждать.

А вот кому действительно будет сложнее, так это прокурорам — их попытки объявлять до суда преступниками всех, кто кажется им подозрительными, теперь будут караться. Так что тщательнее придется работать господам прокурорам. Особенно перед выборами, когда соблазн нарушить ст. 387 УК Украины будет очень уж велик.

(“Факты”, №167, 19 вересня 2001 р.)

***

За словами народного депутата України Михайла Ратушного, “90% інформації для журналістів до закінчення слідства виходить від слідчих органів та самої прокуратури. Це робиться з боку правоохоронних органів свідомо — для міжвідомчої боротьби чи для нейтралізації політичних опонентів”.

(“Рух”, №37, вересень 2001 р.)

Дивись також — “Юридичний вісник України”, №37, 15-21 вересня 2001 р.

***

Бывший вице-президент банка “Славянский” Борис Фельдман намерен подать в Генеральную прокуратуру заявление с просьбой возбудить уголовное дело в отношении начальника Следственного управления налоговой милиции ГНА Украины Святослава Пискуна. Господин Фельдман считает, что обнародовав в прессе (газете “Бизнес”) порочащие его честь и достоинство данные досудебного следствия, Святослав Пискун нарушил ч. 2 ст. 387 УК Украины.

(“2000” №37, 14-20 вересня 2001 р.)

Див. також — “За вільну Україну”, №101, 12 вересня 2001 р., “Високий замок”, №204, 12 вересня 2001 р.

 Поділитися