MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

18 - 26 жовтня 2001 року

07.04.2004   
ПРАВА ЛЮДИНИ

Новини правозахисту

В столице прошел международный просветительский семинар, посвященный предотвращению пыток и жестокого обращения, а также проблеме усовершенствования украинского законодательства в этом вопросе. Семинар провели представительство Совета Европы в Украине и Харьковская правозащитная группа. К нему был подготовлен 270-страничный свод преступлений против личности., ужасающий и возмущающий одновременно. Все сведения взяты из открытых источников — в основном, из публикаций печати, в том числе, “Ведомостей”.

Четыре года назад независимые эксперты впервые подготовили комментарий к периодическому отчету Украины перед ООН о мерах по реализации Конвенции ООН против пыток. В конце ноября 2001 года нашей стране придется вновь отчитываться перед мировым сообществом. С одной стороны, за это время произошел ряд позитивных перемен: отменена смертная казнь, подписаны и ратифицированы несколько специализированных конвенций, в новом Уголовном кодексе пытка определена в качестве отдельного вида преступления, меньше стало фактов “дедовщины” в Вооруженных Силах и т.д. С другой — значительно увеличилось задокументированное количество фактов пыток во время дознания и предварительного следствия. Известны случаи смерти.

К сожалению, на семинар не прибыли первые лица главных правозащитных институций государства — профильного комитета Верховной Рады по правам человека, Министерства юстиции, Генеральной прокуратуры.

(“Киевские ведомости”, 19 жовтня 2001 р.)

***

Як свідчать учасники семінару “Європейські стандарти про запобігання катуванням та жорстокому поводженню й удосконалення українського законодавства”, факти катувань у СІЗО та в’язницях представниками правоохоронних органів до цього дня не є рідкістю. Періодично ЗМІ повідомляють про побиття та наслідки роботи так званої “машини дізнання”. Усім відомі й назви прийомів, якими користуються окремі представники правоохоронних органів, — “ластівка”, “слоник”, “монумент”. Звичайно, обвинувачуваним складно домогтись того, щоб їм повірили, що синці й переломи було отримано після того, як вони попали до рук правоохоронців. Напевно, цим і пояснюється мізерна кількість порушених карних справ проти працівників міліції, та ще менша кількість справ, доведених до суду. Згідно із заявою Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Ніни Карпачової, за 11 місяців минулого року, наприклад, Львівська обласна прокуратура порушила 14 карних справ, що стосуються застосування катувань до ув’язнених, до суду дійшло тільки 7 з них, а 129 нерозглянутих скарг залишилося без відповіді.

Зі слів співголови Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, дієвим способом, що стримував би застосування катувань, могла б бути законодавча заборона вести допит затриманих та обвинувачуваних без участі захисника. Зараз це заборонено лише у справах неповнолітніх, осіб, які самі не можуть реалізувати свій захист (німих, сліпих, глухих), а також у разі, коли санкції статті, за якою кваліфікується злочин, передбачають довічне ув’язнення.

Щорічно кількість тих, хто потрапляє до установ виконання покарань, значно перевищує кількість звільнених, незважаючи на всі амністії. При старому Кримінальному кодексі кількість виправдувальних вироків стійко трималася на рівні 0,33-0,35%. За даними Держдепартаменту з питань виконання покарань, за перші 6 місяців 2001 року у в’язницях та СІЗО померло 865 чоловік, у тому числі, 300 чоловік від туберкульозу. З прийняттям нового Кримінального кодексу, на думку експертів, повинні відбутися зміни на краще, оскільки обмежене застосування позбавлення волі зможе істотно розвантажити в’язниці.

(“День”, №191, 20 жовтня 2001 р.)

***

Європейський суд з прав людини у Страсбурзі розпочав розгляд скарги донецького адвоката Сергія Салова на дії міської прокуратури і вирок Куйбишевського районного суду Донецька. Адвокат був заарештований 31 жовтня 1999 року у день виборів Президента України. Приводом для арешту стало кілька листівок у вигляді сфальсифікованого номера газети “Голос України”, знайдених у Салова. Районний суд звинуватив юриста, на той час — довірену особу кандидата в Президенти Олександра Мороза, у “навмисному перешкоджанні здійсненню громадянами України своїх виборчих прав з метою вплинути на підсумки виборів”. Вищі інстанції в Україні залишили вирок без змін, і тоді адвокат звернувся до Європейського суду, де справу прийняли до розгляду. Уже цього року Сергій Салов виграв позов проти органів прокуратури та міліції, “завдяки” яким він 10 діб — замість визначених законом трьох — провів в ізоляторі попереднього ув’язнення, де його викликали на вечірні і нічні допити. І лише після того, як заарештований серйозно захворів, його було переведено до СІЗО. Це все також розглядатиме Європейський суд.

Наступне засідання у справі “Салов проти України” очікується у грудні. На нього запрошено представників уряду та захисника від України. За підсумками розгляду матеріалів Європейський суд направив копію попереднього рішення урядові України, зобов’язавши його розглянути і дати Суду відповіді на низку питань. Зокрема, Суд цікавить, чи відповідає затримання Салова вимогам Європейської конвенції із захисту прав людини і основних свобод, згідно з якими кожну затриману чи заарештовану особу доставляють до судді для вирішення питання про подальший запобіжний захід. А також, чи відповідає покарання за розповсюдження газети — 5 років позбавлення волі з відстрочкою на 2 роки — праву свободи на отримання і розповсюдження інформації, згідно з Конвенцією.

(“Голос України”, №191, 19 жовтня 2001 р.)

***

Можно ли лишать исправных плательщиков коммунальных услуг? Сама постановка вопроса абсурдна. В Харьковской правозащитной группе пояснили, что коммунальные службы, конечно, могут отказать в предоставлении услуг тем, кто за них не платит, тем более — длительное время. Но при этом оплачивающие услуги граждане не должны страдать. А если их отключают — жаловаться и обращаться в суд. Наибольшее количество жалоб поступает в “Комсомолку” от людей, отключенных от горячей воды. Харьковские правозащитники намерены создать прецедент. По имеющемуся в ХПГ заявлению исправного плательщика, отключенного вместе с должниками, будет подана жалоба в Харьковский городской совет. Если она окажется безрезультатной — последует судебное разбирательство.

(“Комсомольская правда в Украине”, №193, 19-26 жовтня 2001 р.)

Право

Порівняно недавно прийнятий Закон “Про психіатричну допомогу” викликає масу суперечок та дискусій. Йдеться про родичів психічно хворих. В Україні було створено товариство “Турбота”, яке докладало всіх зусиль, щоб закон дійсно став могутнім інструментом. На жаль, не всі пропозиції родичів психічно хворих було враховано.

Людмила Малушенко, голова “Турботи”:

“... У Законі “Про психіатричну допомогу”, практично відсутній соціальний аспект захисту психічно хворих, а крім цього, я вважаю, що його статті порушують і права самих психічно хворих, і права оточуючих їх людей. Таким чином, він не покращує, а навпаки — погіршує ситуацію. Адже така “лояльність” Закону, яка дає можливість хворому вибирати самостійно, чи лікуватися йому, чи ні, ставить під загрозу життя навколишніх”.

Автори Закону, зі слів Л. Малушенко, повинні знати, що інвалід психічного захворювання не може приймати адекватні рішення, і тільки 4% таких хворих добровільно звертаються за допомогою до психіатрів. А вгадати, коли настане загострення і лікарі визнають поведінку хворого соціально небезпечною (що, згідно з Законом, необхідно для госпіталізації пацієнта без його згоди), практично нереально, говорить вона. Законом не захищається житло психічно хворих, випадки маніпулювання їхніми квартирами не рідкісні. Житло, на погляд Л. Малушенко, повинне протягом всього життя хворого перебувати “під наглядом” державних структур, як це робиться для дітей, позбавлених батьків.

Але все ж основна проблема — це соціальний захист психічно хворих. На сьогоднішній день існує дотація по догляду за психічно хворими, які отримали інвалідність, — 18 гривень, яка виплачується тільки малозабезпеченим родичам та опікунам. Сама ж пенсія інвалідів психічного захворювання становить 40-60 гривень.

(“День”, №183, 10 жовтня 2001 р.)

Судова система

Юрій Василенко, суддя Київського міського суду:

“... Суди в Україні зазвичай покривають порушення прав людини, які здійснюються на етапі слідства. І ми, судді, робимо все, щоб людина не могла звернутися до суду за компенсацією завданих моральних та фізичних збитків. Отже. Дивіться: якщо ухвалюється виправдувальний вирок — відразу прокурорський протест, подання у кваліфікаційну комісію. А якщо приймається рішення про дорозслідування справи, прокуратура сама її закриває — й усе тихо й мирно. Наші судді не звикли виносити виправдувальні вироки. Нерівність сторін у процесі існує, прокурори можуть впливати і впливають на суд. Якщо громадянин судиться з державою, пріоритет надається державі...”

(“Україна молода”, №192, 19 жовтня 2001 р.)

Резонансні справи

Верховный Суд Украины рассмотрел кассационную жалобу отстраненного от должности луганского мэра Анатолия Ягоферова и отменил как незаконное определение Донецкого областного суда, оставившего без рассмотрения жалобу Ягоферова о неправомерных действиях депутатов, нарушивших Закон “О местном самоуправлении”.

Кроме того, заседание палаты Верховного Суда подтвердило, что все принятые “новой властью” Луганска решения — незаконны, а сама власть — нелегитимна.

(“Рабочая газета”, №155, 24 жовтня 2001 р.)

***

Два тижні поспіль голодує лідер УНА-УНСО Андрій Шкіль разом з іншими членами організації, звинувачуваними у “масових безпорядках” 9 березня. Здоров’яв’язнів було значною мірою підірване ще попереднім голодуванням, оголошеним, зокрема, на знак протесту проти незаконного позбавлення їх побачень з адвокатами та родичами. У випадку з Андрієм дається взнаки ще й тяжка хвороба печінки. Ризикувати життям змушує нескінченне затягування розгляду справи. Керівництвом СІЗО стан здоров’я Андрія Шкіля розцінюється як такий, що не дозволяє йому рухатися, спілкуватися, витримувати додаткові фізичні навантаження. На цій підставі його адвокатові відмовлено у побаченні із своїм підзахисним, розповідає Тетяна Чорновіл, прес-секретар УНА-УНСО.

Інші ув’язнені (зокрема, Олег Селега) під час зустрічі з захисниками скаржаться на примусове годування. Селега продемонстрував своєму адвокатові синці від наручників, за допомогою яких долають спротив під час насильницьких “сніданків” та “обідів”.

Як розповідає Тетяна, керівництво СІЗО, аби уникнути подальшого загострення ситуації, дезінформує в’язнів стосовно виконання їхніх вимог. Однією з таких вимог є всебічне висвітлення засобами масової інформації судового процесу над УНА-УНСО. Суддя Іван Волик зазначає, що наступне засідання суду відбудеться там же, де і два попередні — у тісному приміщенні Старокиївського районного суду. Отже, голодування триватиме доти, доки права ув’язнених, у тому числі право на відкритість процесу, яке досягається залученням до подій широких журналістських кіл, не будуть забезпечені у повному обсязі.

(“Україна молода”, №192, 19 жовтня 2001 р.)

***

Як повідомляє прес-центр УНА-УНСО, Андрій Шкіль з 13 по 19 жовтня перебував у реанімації шпиталю СБУ. Його госпіталізували з діагнозом “гіпоглікімічна кома”, яка виникає внаслідок відмови печінки і різкого підвищення в крові білірубіну. Андрієві декілька разів робили переливання крові. Інших хлопців після десятого дня голодування почали насильно годувати. З 20 жовтня голодування припинено, адже деякі вимоги голодуючих задоволено. Зокрема, справу передано в суд вищої інстанції — Київський міський апеляційний суд, замінено суддю Івана Волика та надано більше приміщення для судового засідання. Буде повторно розглянуто питання перекваліфікування справи відповідно до нового Кримінального кодексу, а також можливість зміни запобіжного заходу.

(“Україна молода”, №195, 24 жовтня 2001 р.)

***

Заслуживает внимание факт приобщения к “делу 9 марта” записей телефонных разговоров из офисов УНА-УНСО и УКРП 7 марта, в которых зафиксированы переговоры Андрея Шкиля и других лидеров УНА с регионами на предмет организации приезда в Киев членов УНА-УНСО. Санкция на прослушивание телефонных номеров была дана председателем Киевского городского суда Григорием Зубцом задолго до событий 9 марта. При этом мотивация необходимости такого прослушивания в санкции отсутствует. По мнению защиты, это является еще одним доказательством того, что власти были заранее настроены возбудить показательное уголовное дело против оппозиции.

(“Зеркало недели”, №40, 13-19 жовтня 2001 р.)

***

Після 4-місячного ув’язнення звільнено з-під варти активіста організації “Самостійна Україна” Артема Дідівця, якого було звинувачено у підпалі помешкання прокурора Київської міської прокуратури, що підтримує обвинувачення у справі “Самостійної України”. Тим часом лідер “Самостійної України” Олександр Башук подав позови до Президента України Кучми за звинувачення “Самостійної України” в тероризмі. Президент днями ще раз засудив захоплення “самостійниками” офісу КПУ 9 березня 2000 року. Предметом позовів є поширення неправдивих відомостей. Вимога — відшкодування моральних збитків у розмірі 50 млн. гривень за кожним з двох позовів.

(“Україна молода”, №197, 26 жовтня 2001 р.)

***

22 октября в 8.45 в дежурную часть Днепровского районного управления МВД Киева поступила информация о трупе мужчины, обнаруженном возле станции метро “Дарница”. Погибшим оказался 46-летний Павел Потеряйко, охранник председателя Верховной Рады Ивана Плюща. Там же обнаружили и 38-летнего Александра Скляра, водителя автомобильного управления Верховной Рады, который якобы был “навеселе”. Скляра забрали в милицию, но вскоре ему стало плохо, и он попросил вызвать “неотложку”. В 12.45 прибывшие медики констатировали смерть А.Скляра.

24 октября следует первое официальное заявление о предварительных причинах смерти обоих: острая коронарная недостаточность и ишемическая болезнь сердца. По сообщению УНИАН, министр внутренних дел Юрий Смирнов уверен в отсутствии криминальных причин смерти: “Токсины в организмах погибших не выявлены, поэтому сейчас отрабатываются только “мирные” версии”.

(“Сегодня”, №240, 25 жовтня 2001 р.)

***

Ну как могут два здоровых мужика одновременно умереть от сердечных приступов? Неужели на столь ответственные должности берут людей, физическое состояние которых внушает опасения?

Из журналистского опроса водителей народных депутатов: “Медосмотр я прохожу ежедневно, специфика работы такова”.

Следствие нашло свидетелей по “факту смерти” водителя и охранника спикера. Они дают свои показания. Материалы дела переданы на рассмотрение в прокуратуру.

По некоторым данным, которые не устают опровергать правоохранительные органы, машина охранника и водителя, к которой они и направились после посещения в ночь с 21 на 22 октября центральных столичных ресторанов, стояла неподалеку от станции метро “Театральная”. Что произошло дальше — неизвестно. Но находившиеся неподалеку случайные свидетели заявляют: “Мы обратили внимание на эту машину, потому что на асфальте рядом с ней были пятна крови”. Они также сообщают, что прежде чем увидеть машину, слышали звуки, очень похожие на выстрелы.

(“Комсомольская правда в Украине”, №197, 25 жовтня 2001 р.)

***

Сестра одного из погибших в интервью “Новому каналу” заявила, что на теле ее брата были обнаружены следы насильственной смерти. Близким и родственникам скончавшихся П. Потеряйко и А. Скляра уже выданы предварительные свидетельства о смерти, которые дают право на их захоронение.

(“Факты”, №193, 25 жовтня 2001 р.)

Права дитини

Тумаки, затрещины, удары линейкой по рукам, словесные оскорбления — не редкость в современной школе. Данное дело слушалось на судебном заседании Юрьевского районного суда Днепропетровской области летом 2000 года.

Девятиклассника Андрея Петренко 19 января 2000 года избил директор школы Игорь Борисович Береговой. Андрей с отцом пошли в районный отдел милиции, написали заявление и сняли побои. На суде дали показания шестеро учащихся. Береговой до вынесения приговора находился на подписке о невыезде. В приговоре, в частности, говорилось: “Признать виновным в совершении преступления, предусмотренного ст. 166 ч. 2 УК Украины, назначив наказание в виде лишения свободы на срок до 3-х лет с лишением права занимать должности, связанные с исполнением полномочий по руководству учебно-воспитательными учреждениями Министерства образования и науки, сроком на 2 года. На основании статьи 46-1 УК Украины исполнение приговора в части основного и дополнительного наказания отсрочить на год со штрафом в 200 гривен”.

Такое решение заставило отца потерпевшего мальчика написать жалобу в Администрацию Президента Украины. Письмо вернулось в Юрьевский районный суд, по нему будет назначено разбирательство. Заплатив 200 грн. штрафа, обидчик все равно продолжит работать в школе и, мало того, останется директором.

(“Популярные ведомости”, №42, 18 жовтня 2001 р.)

 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Правове забезпечення

Закон України “Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань “Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України” — див “Голос України”, №192, 20 жовтня 2001 р.

Указ Президента України “Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних” №891/2001 від 24 вересня 2001 р. — див. “Урядовий кур’єр” (“Орієнтир”), №179, 3 жовтня 2001 р.

Проблеми Інтернету

Особливість української зони Інтернету полягає в тому, що попри дедалі зростаючу популярність Інтернет-видань серед населення, українське законодавство не визнає їх повноправними ЗМІ.

Недосконалість законодавства щодо цього питання відчула і наша газета. Передрукувавши статтю, що була розміщена на сайті популярного Інтернет-видання, “Україна і світ сьогодні” наразилася на позов ображеного депутата, про якого йшлося в цій статті. І позов серйозний... Голова Спілки журналістів України пан І. Лубченко сказав: “Треба так вибудувати захист у суді: що це теж газета, тільки електронна, тому ми передрукували і послалися на неї. Адже де в законодавстві сказано, що Інтернет-видання не є засобами масової інформації?”

(“Україна і світ сьогодні”, №42, 20-26 жовтня 2001 р.)

Злочини проти журналістів

10 октября было совершено разбойное нападение на Николая Тишакова, корреспондента бердянской газеты “Азовский вестник”. Правоохранительные органы считают, что нападение не связано с профессиональной деятельностью журналиста. При этом совершенно недавно депутаты Бердянского городского совета выступали с острыми критическими замечаниями в адрес Николая Тишакова и высказывали недовольство по поводу его слишком смелых репортажей.

(“Популярные ведомости”, №42, 18 жовтня 2001 р.)

ЗМІ і влада

19 октября в Сумской области был арестован тираж газеты областной организации Социалистической партии Украины “Позиция”, в которой опубликован ряд острых материалов о местном губернаторе В. Щербане.

(“Товарищ”, №43, жовтень 2001 р.)

 Поділитися