1 - 14 грудня 2001 р

Законодавство

Парламент прийняв Закон “Про попередження насильства в сім’ ї”, яким нарешті офіційно заборонено фізичний, психологічний, сексуальний та економічний тиск одного члена сім’ ї на іншого.

Тільки торік заяв, у яких жінки звинувачували свої “половини” у рукоприкладстві, було зареєстровано 120 тисяч. В 2000 році внаслідок сімейних конфліктів було вбито 12 тисяч жінок.

(“Україна молода”, №224, 4 грудня 2001 р.)

***

Указ Президента України №1147/ 2001 від 26 листопада 2001 року див. — “Урядовий кур’єр” №226, 5 грудня 2001 р., “Орієнтир”, с. 2

***

Постанову Кабінету Міністрів України №1601 від 29 листопада 2001 року “Про затвердження положень з питань державної таємниці та внесення змін до деяких питань Кабінету Міністрів України див. — “Урядовий кур’єр” №231, 12 грудня 2001 р., “Орієнтир”, с. 8-14

Проблеми правозахисту

Випадки наруги над правами людини в Україні є настільки масовими і різноманітними, що не підлягають ніякій класифікації. Доречно згадати про порушення прав інвалідів, біженців, осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі або знаходяться під слідством. І це тільки початок великого списку подібних груп.

Привертають увагу також наступні моменти.

Перше. Позбавлення представників потерпілої сторони права на отримання достовірної інформації про хід слідства. Йдеться про справу Георгія Гонгадзе.

Друге. Відмова ув’язненому у зустрічах з рідними. Ілюстрацією до цього виступає, в першу чергу, справа Бориса Фельдмана, строк перебування якого за гратами — майже 12 місяців. Протягом цього терміну дружина п.Фельдмана і його четверо дітей не мали змоги побачити свого чоловіка і батька. І ще один приклад. Після того, як СБУ закінчила слідство у “справі 9 березня” і направила її в суд, близькі політв’язнів позбавлені можливості бачитися з ними. Відтоді як справа розглядається у суді, тобто, починаючи з 2 жовтня, рішення про надання побачень приймає суддя. Таким є чинне законодавство, і, якщо суддя вважає за потрібне, він може відмовити у побаченні. Суддя Іван Волик робить це постійно, тобто зловживає своїм правом, навіть не бажаючи пояснити мотиви своїх рішень.

Третє. Позбавлення підсудних на відкритий судовий процес за участю представників преси, перешкоджання журналістам виконувати їхній професійний обов’язок. Йдеться знову-таки про справу Б. Фельдмана та “справу 9 березня”.

Як засвідчують наведені вище дані, державні структури сьогоднішньої України не працюють на захист прав її громадян. Ініціативні групи започатковують створення громадських правозахисних організацій, яких в Україні налічується уже чимало. Діяльність Харківської правозахисної групи є, як видається, досить потужним і дієвим рухом. За сприяння ХПГ видається вагомий пласт літератури, яка не тільки розповідає про українські реалії у царині дотримання прав людини, а й містить професійний коментар фахівців з права та юриспруденції до кожного випадку порушення цих прав. До здобутків ХПГ належать і розробки конкретних рекомендацій з приводу того, як надалі уникати зазіхань на права людини з боку владних структур.

(“Україна молода” №229, 11 грудня 2001 р.)

***

Майже два роки поневіряється без житла пенсіонерка Лідія Махотка. За рішенням Бердянського міського суду в січні 2000 року судовиконавці силоміць виштовхали її на вулицю з квартири, в якій жінка мешкала, доки не помер чоловік. Не змінили ситуацію скарги до обласного і Верховного судів, Президента України і сигнал Бердянського міського відділення Міжнародного товариства прав людини про те, що виселення є незаконним. Прийнятною до розгляду визнав справу Лідії Махотки Європейський суд з прав людини.

За інформацією бердянського правозахисника Володимира Смердова, там вже находиться одна справа, підготовлена правозахисною організацією. Ще 5 буде відправлено до Страсбургу після складної процедури оформлення.

(“Україна молода”, №232, 14 грудня 2001 р.)

Катування і жорстоке поводження

Близько 300 заяв і звернень про порушення прав і свобод громадян правоохоронними органами надійшло цього року до парламентського комітету з боротьби з організованою злочинністю і корупцією. З них 50 — про фізичне і психологічне насильство стосовно ув’язнених. Про це повідомив на парламентських слуханнях голова Комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради Геннадій Удовенко.

Слухання були присвячені виконанню Україною вимог Конвенції ООН проти тортур та Європейської конвенції про запобігання тортурам. На жаль, наголосив Г. Удовенко, такі випадки не виняткові, а інформація про застосування тортур є важкодоступною.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова заявила, що звернулась з поданнями до всіх 27 прокурорів територіально-адміністративних одиниць України з проханням переглянути питання про арешт неповнолітніх, жінок і літніх людей, однак, за її словами, більшість прокурорів не відреагувала на запит. Ніна Карпачова назвала великою перемогою введення статті Кримінального Кодексу про кримінальну відповідальність за застосування тортур.

(“Президентський вісник”, №49-50, 7 грудня 2001 р.)

***

Протягом 2000 року до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини надійшло 2209 звернень з приводу нелюдського поводження з підозрюваними у службових кабінетах міськрайвідділів міліції. Свою статистику подібних випадків веде і Харківська правозахисна група, у розпорядженні якої ціла добірка фактів, конкретних імен, дат, цифр, подробиць. Всі ці дані розповідають про тортури, що їх, здається, не може вигадати людина із нормальною, не збоченою психікою...

(“Україна молода” №229, 11 грудня 2001 р.)

***

На парламентських слуханнях із питання дотримання Україною Конвенції ООН проти катувань і жорстокого поводження голова парламентського комітету з прав людини Геннадій Удовенко відзначив вагомий внесок українських правозахисних організацій, серед яких на роль лідера може претендувати відома і по-справжньому дієва Харківська правозахисна група.

(“Україна молода” №226, 6 грудня 2001 р.)

***

Накануне Международного дня защиты прав человека в Верховной Раде по инициативе Уполномоченного ВР по правам человека состоялся “круглый стол”. В соответствии с мониторингом, проведенным Уполномоченным, только на протяжении минувшего года было возбуждено 154 уголовных дела относительно работников милиции по признакам преступления, сопровождающегося насилием и унижением человеческого достоинства. Судами было рассмотрено 37 уголовных дел, по которым осуждено 52 правоохранителя, или каждый третий обвиняемый.

Немало фактов беззакония так и остаются скрытыми от людских глаз. Представители правозащитных общественных организаций Луганщины решили бороться с этим явлением по-своему. Они проанализировали количество обращений за медицинской помощью с мест лишения свободы и получили красноречивую картину. Только за 10 месяцев этого года в изоляторы временного содержания Ровенек, Свердловска и Северодонецка “скорая” вызывалась более чем 300 раз.

(“Рабочая газета”, №182, 11 грудня 2001 р.)

***

Не раз до Верховної Ради зверталося подружжя Сидоренків з приводу смерті їхнього сина Ю. Сидоренка у 1998 році внаслідок побоїв під час затримання працівниками міліції Хмельницького РВВС. Але, за даними парламентського комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, після порушення органами прокуратури кримінальної справи її розслідування триває вже понад три роки. А ті, хто був причетний до цього випадку, продовжують працювати на свої посадах, а дехто навіть отримав підвищення по службі. За словами Ніни Карпачової, позитивних зрушень майже немає. Єдине, що завдяки зусиллям громадських правозахисних організацій та ЗМІ ця проблема стала прозорішою.

“Майже всі кримінальні справи, порушені проти працівників міліції за перевищення службових повноважень, завершуються або умовним засудженням, або достроковим звільненням”, — заявила Н. Карпачова.

(“Голос України”, №231-232, 6 грудня 2001 р.)

***

Прошел уже почти год с того декабрьского дня, когда одессит Игорь Марков был обнаружен мертвым во дворе изолятора временного содержания в центре Одессы на ул. Преображенской, 44. Официальная версия гибели 39-летнего Маркова — самоповешение.

В железные объятия закона И. Марков попал 17 октября 2000 года. Накануне в квартире, где он жил, побывали с обыском сотрудники УБОПа. Во время обыска в кармане его халата были обнаружены наркотические вещества. Работники милиции посоветовали матери передать сыну, чтобы он явился в УБОП на ул. Осипова, 23. Что Игорь и сделал. В УБОПе он был задержан, а позже и арестован. Постановлением следователя прокуратуры Одессы Сергея Попова И. Маркову была избрана мера пресечения в виде содержания под стражей в Одесском СИЗО №21.

21 декабря 2000 года, не сообщив адвокату, следователь С. Попов вывозит Маркова из СИЗО в ИВС на Преображенскую, 44. 22 декабря Игоря обнаруживают мертвым во дворе серьезного милицейского учреждения (по этому адресу находится и управление МВД в Одесской области).

По словам матери Маркова, еще в СИЗО от Игоря требовали дать показания на какого-то Руденко. “Поповым мне лично было сказано, что как только мой сын даст показания на Руденко, он тут же будет отпущен на свободу”.

19 декабря 2000 года предварительное следствие было завершено и в этот же день из прокуратуры Одессы поступило в Жовтневый районный суд (входящий №9362 от 19.12.2000). Таким образом, отныне все, что связано с судьбой И. Маркова, могло решаться только с ведома Жовтневого районного суда, за которым он “числился”. Следователь по особо важным делам Одесской городской прокуратуры Сергей Попов направил требование начальнику СИЗО о доставке Игоря Маркова в ИВС для проведения следственных действий. Но какие могут быть следственные действия в отношении Маркова, если собственноручная подпись первого заместителя прокурора города свидетельствует, что предварительное следствие завершено?

Мать Игоря Людмила Константиновна Маркова в письме на имя прокурора Одессы пишет: “Я убеждена, что мой сын не мог добровольно уйти из жизни. Но если и предположить такое, то единственным объяснением этому может быть лишь доведение его до самоубийства со стороны вверенного вам работника Попова С.Н.”.

(“Комсомольская правда в Украине”, №229, 12 грудня 2001 р.)

Резонансні справи

Справа Вітренко-Іванченка, яка прогриміла разом із вибухом в Інгульці під час минулих президентських виборів, набирає нових обертів. Сергій Іванченко зник із СІЗО. Про це 29 листопада повідомила прес-служба Соціалістичної партії України. Схоже, у нас уже входить в традицію зникнення людей із СІЗО. Спочатку Фельдман, тепер Іванченко. Поки правоохоронні органи не дали ніякого спростування цієї інформації.

(“Україна молода”, №223, 1 грудня 2001 р.)

***

В Артемівському районному суді м. Луганська почалося попереднє слухання кримінальної справи проти колишніх керівників банку “Слов’янський”. Екс-віце-президента банку Бориса Фельдмана було етаповано до СІЗО Луганська 30 листопада.

(“Україна молода” №229, 11 грудня 2001 р.)

***

Шевченківський місцевий суд Києва відмовив у задоволенні скарги колишнього голови Печерського районного суду Києва Миколи Замковенка на дії Вищої ради юстиції. Замковенко оскаржуватиме вчорашнє рішення про законність його відставки в Апеляційному суді Києва.

(“Україна молода”, №229, 11 грудня 2001 р.)

***

За словами начальника Печерського районного відділення міліції Києва О.П.Справедливого, представників об’єднання “Молодь за права людини і проти терору”, що встановили намети на майдані Незалежності в Києві 10 грудня, затримали за ст. 185 п.1 Адміністративного кодексу, яка передбачає за “порушення порядку проведення громадянських акцій” санкцію у вигляді штрафу або адміністративного арешту терміном до 15 діб. Ніч з 11 на 12 грудня порушники Адміністративного кодексу змушені були провести у відділку, оскільки вони не мають документів, отже, їхню особу встановити складно і через це відпустити затриманих до суду неможливо. О.Справедливий запевнив кореспондента “України молодої”, що ніякі протиправні методи слідства до п’ятьох хлопців і однієї дівчини (Тетяни Чорновіл) застосовуватись не будуть. Справедливий також зауважив, що при розгляді справ адміністративного характеру присутність адвоката не обов’язкова, що є порушенням ст.29 Конституції України, згідно з якою кожен громадянин з моменту затримання має право “захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника”. До Печерського райвідділу міліції не допустили, серед інших, заступника редактора тижневика “ПІК” Ореста Сохара та народного депутата України (фракція Народного Руху України) Миколу Кульчинського.

За одним із затриманих — Володимиром Лесиком — несподівано приїхала “швидка допомога”. З’ясувати, чому хлопець після години-двох перебування в міліції почав погано почуватися, не вдалося.

12 грудня шістьох затриманих судили в Печерському місцевому суді. Вироки — попередження.

(“Україна молода” №231, 13 грудня 2001 р.)

***

29 ноября этого года правоохранители из Борисполя остановили и 2 часа держали два автобуса с запорожской делегацией “Блока Юлии Тимошенко”, направлявшейся в Киев на семинар-обучение. Потом “нарушителей” передали из рук в руки работникам ГАИ Печерского РУВД столицы, потребовавшим следовать за ними. Какие-либо объяснения руководителей группы о цели визита в стольный град на представителей власти не действовали. И только через какое-то время поступило “высочайшее соизволение” отпустить “заложников”. Может, конституционное право граждан на свободу передвижения в Украине уже упразднено?

(“Слово Батьківщини”, №44, 8 грудня 2001 р.)

***

За словами народного депутата України Віктора Терена, нещодавно в Луцьку в обласне відділення Спілки ошуканих вкладників з’явився капітан міліції В. Бондарчук і вилучив в голови правління місцевої спілки В. Засекіна звернення вкладників до лідера партії “Батьківщина” Юлії Тимошенко та аркуші з підписами під цим зверненням. Свої дії представник міської міліції фактично не мотивував нічим — просто склав протокол та вилучив листа, і все. Згодом з неофіційних джерел надійшла інформація, що нібито луцька міліція тут і ні до чого, а це була висока вказівка з Києва. Хто міг дати вказівку порушувати елементарні конституційні права громадян? І далі: під листом до Ю. Тимошенко стоять підписи з домашніми адресами конкретних людей. Аж ніяк не можна виключити, що тепер їх “візьмуть у роботу”.

(“Голос України” №229, 4 грудня 2001 р.)

***

22 листопада 2001 року судова колегія Донецького апеляційного суду залишила в силі рішення Ворошиловського районного суду за позовом Сергія Салова до прокуратури м. Донецька і постановила стягнути на користь С. Салова компенсацію в сумі 3 тисячі гривень за перебування під вартою в ізоляторі тимчасового утримання понад законний термін, за знущання та втрату здоров’ я. Компенсація стягнута з держави, яка, згідно зі ст. 56 Конституції України відповідає за дії своїх органів та посадових осіб. Рішення суду набрало законної чинності і підлягає неухильному виконанню.

(“Товариш”, №49, грудень 2001 р.)

Соціально-економічні проблеми

Досі невирішеною залишається проблема забезпечення інвалідів протезно-ортопедичними виробами і візками.

Пенсія інвалідів І групи — 120-130 гривень на місяць, а інвалідів з дитинства — 44 гривні.

Інвалідів, за невеликим винятком не вчать високотехнологічним професіям. Низька зарплата з’являється автоматично.

У найближчі роки ситуація з працевлаштуванням інвалідів не поліпшиться. На працевлаштування зможе до кінця 2005 року розраховувати лише 1 із 125 працеспроможних інвалідів.

Проект бюджету на 2002 рік не передбачає збільшення державних видатків на потреби інвалідів. Фінансуватимуться вони на рівні 2001 року. А це лише 8,5% від тих допомог і пільг, які гарантує інвалідам українське законодавство.

Найболючішим моментом соціального захисту інвалідів є занедбаність державної допомоги дітям-інвалідам та інвалідам дитинства. Вже другий рік виконання відповідного закону не фінансується. Отож переважна більшість сімей, в яких виховуються діти-інваліди (приблизно 150 тисяч) перебуває за межею бідності.

Пункт 9 ст. 48 проекту держбюджету на 2002 рік призупиняє фінансування інвалідам пільг, зокрема, пільги на проїзд у міському та приміському транспорті.

(“Молодь України”, №224, 4 грудня 2001 р.)

***

По данным Уполномоченного Верховной Рады по правам человека Нины Карпачевой, в Украине к категории бедных можно отнести более 70% граждан (официальная статистика называет другую цифру — 26,7%).

По словам г-жи Карпачевой, в стране наметилась тенденция к увеличению числа инвалидов. Сейчас к этой категории, кроме инвалидов войны (274,8 тысяч человек), относятся 79,5 тысяч инвалидов-чернобыльцев, 1,55 млн. инвалидов “общего заболевания” и 104,8 тысяч нетрудоспособных, получивших на производстве увечья и профессиональные заболевания. Всего же в Украине инвалидов — более 2,5 млн. Однако обеспечение прав этой категории граждан все еще остается неудовлетворительным.

(“Сегодня”, №278, 8 грудня 2001 р.)

***

По данным Госдепартамента по надзору за охраной труда, в течение 11 месяцев текущего года на производстве вырос уровень травматизма со смертельным исходом. С начала года в стране погибли 1259 человек — на 59 больше по сравнению с аналогичным периодом минувшего года. В среднем на предприятиях Украины ежедневно получают травмы 120 человек, из которых 3-5 погибают, а более 30 остаются инвалидами. На предприятиях угольной отрасли с начала года погибли 279 шахтеров.

(“Факты”, №229, 14 грудня 2001 р.)

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Законодавство

Президент України Леонід Кучма своїм Указом ввів у дію рішення РНБО від 31 жовтня 2001 р. “Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України”.

(“Молодь України” №154, 11 грудня 2001 р.)

ЗМІ і влада

Учора на Київщині відкривали Всеукраїнський центр реабілітації інвалідів. Червону стрічку запрошений був перерізати Президент Кучма. Отож не лише посадовців, а й журналістів піддали прискіпливій фільтрації на благонадійність. Список журналістів складався спочатку прес-службою Міністерства праці, яка запрошувала всіх бажаючих. Потім той список узгоджувався з Адміністрацією Президента, яка пройшлась по ньому червоним олівцем. Журналіста “України молодої” було викреслено. Отож тест на благонадійність “Україна молода” не пройшла. Що ж, приємно. Бо це означає, що іншу перевірку — на просто надійність— вона витримує.

(“Україна молода” №224, 4 грудня 2001 р.)

***

Просто неба у новорічну ніч може опинитися нововоронцовська районна газета “Вісті” (Херсонська обл.). “Вимести” редакцію з комунальної “хати” до 31 грудня обіцяє голова селищної ради Світлана Рохальчук. За її письмовим повідомленням, редакція не виконує умови угоди про плату за оренду приміщення. А грошей у районки катма. Засновники видання — райрада та райдержадміністрація — фінансують свій рупор лише на мізерні відсотки від потреби.

(“Голос України” №235, 11 грудня 2001 р.)

***

Днями “заткнуто рота” і тижневику партії Ю. Тимошенко — “Слову Батьківщини”, якого тимошенківці на наступний рік передплатили своїм потенційним прихильникам аж 1 млн. 300 тисяч примірників. Як повідомила лідерка “Батьківщини”, минулого тижня державне підприємство “Преса”, що займається передплатою, з незрозумілих “технічних причин” розірвало угоду про розповсюдження величезного передплатного тиражу опозиційної партійної газети.

(“Україна молода” №232, 14 грудня 2001 р.)

***

9 грудня в реанімаційне відділення 3-ї міської лікарні Луганська було госпіталізовано одного з чотирьох голодуючих працівників телекомпанії “Ефір-1” — Ольгу Кузнєцову. Самотужки Ольга вже не змогла вийти з того стану, в якому вона перебуває. Голодування триває вже 26-ту добу.

(“Україна молода” №229, 11 грудня 2001 р.)

Злочини проти журналістів

Рідні Ігоря Александрова, зокрема, дружина і син, заявили, що розслідування вбивства супроводжувалось... стеженням за родиною вбитого. Незважаючи на запити, з’ясувати, хто ж саме виявляв пильну увагу до пересування членів родини тележурналіста та до їх телефонних розмов, не вдалося.

Атмосферу стеження “всіх за всіма”, що нею супроводжувалось слідство, журналістам, які писали про ці події, довелося відчути на собі. Водночас, коли на цвинтарі лунали промови над труною із тілом І. Александрова, якийсь чоловік переписував номери всіх автомобілів, які прибули на похорон. Вдруге редакційний автомобіль “Голосу України” потрапив “на олівець” через пару тижнів після похорону: співробітники правоохоронних органів, які чергували біля будинку, де живе вдова журналіста, фіксували інформацію про відвідувачів. З якою метою?

Ігор Александров та створена ним телекомпанія уособлювали вільне слово у Північному Донбасі. Тепер в ефірі — бойовики та трилери. Із ефіру давно зникли новини та суспільно-політичні програми.

За словами голови тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України Анатолія Хмельового, на початку розслідування правоохоронні органи працювали дуже ретельно і сумлінно, справді намагаючись розкрити вбивство. “Але після візиту чи то Марчука, чи то Генерального прокурора вже стали відпрацьовувати зовсім іншу версію. Гадаю, рішення приймалося політичними органами “нагорі”.

(“Голос Україна” №229, 4 грудня 2001 р.)

***

До справи Г. Гонгадзе:

Гонгадзе — жертва претендента на третього президента? Версія Валерія Івасюка// “Голос України. — №231-232. — 6 грудня 2001 р. — с.6

***

Редакція черкаської газети “Антенна” звернулася до прокурора області з вимогою негайно розслідувати факти погроз фізичної розправи над журналістами і редактором, а також факт крадіжки системного блока редакційного комп’ютера. 30 листопада до редакції “Антенни” зателефонували невідомі, погрожуючи розправою редакторові та журналістові газети у зв’язку з однією публікацією. Наступними кількома днями до газети приходили люди, які погрожували керівництву “Антенни” і авторові статті. До того ж з редакції зник системний блок комп’ютера. За даним фактом було викликано працівників МВС та СБУ. Однак “спілкування” з правоохоронцями обмежилося лише одним днем. У наступні дні ані міліція, ані СБУ редакцію не турбували”. За словами співробітників газети, ні одне із звернень до правоохоронних органів з боку редакції газети “Антенна” останніми роками так і не було розслідувано. Зокрема, факт випуску фальшивої газети під логотипом “Антенни” і листівок із закликами до міжнаціональної ворожнечі за підписом редакції, поширюваних у період виборчої кампанії 1999 року. Нерозслідуваним залишився і замах на життя журналістки “Антенни” Валентини Васильченко в серпні того ж самого року.