пошук  
версія для друку
07.04.2004

26 січня-14 лютого 2002 року

   

ПРАВА ЛЮДИНИ

1. Вибори 2002

1.1. Стаття В. Литвина про громадянське суспільство Володимир Литвин, Глава Адміністрації Президента України, лідер виборчого блоку «За єдину Україну»: «... Неправительственные организации, борющиеся за «общественное благо», растут как грибы после дождя, однако рекрутируют свои кадры из весьма узкой прослойки вездесущих элитных активистов, ничем не связанных с теми, от имени которых они выступают. Соответственно в финансировании своей деятельности они на сто процентов зависят от иностранных спонсоров...

Все зависит от того, цели каких негосударственных объединений вы предпочитаете брать за основу — Армии спасения или преступной группировки «Луганская бригада». И та, и другая являются составной частью гражданского общества...

После восточноевропейских революций стало модным коварное и ложное представление о том, что в гражданское общество идут лучшие люди с чистыми помыслами, пекущиеся разве что о благе народа... Все составляющие гражданского общества имеют собственные экономические интересы... Каким бы бескорыстием не отличались действия отдельных героев, всегда находится способ оприходовать их героизм...

Немало примеров того, что резкое усиление гражданского общества может быть симптомом опасного ослабления политических структур... Уже в 60-х годах некоторые социологи предупреждали, что преувеличенное влияние групп интересов и групп давления может подорвать функционирование представительских институтов...

Аргумент, по которому демократия не является подлинной, если не опирается на гражданское общество американского типа, не только фальшив, но и опасен... Усматривать причинно-следственную связь между расцветом гражданского общества и расцветом экономики — значит предаваться самообману...

Глобализация институтов гражданского общества... может быть полезной или вредной. Объединяются не только правозащитники всех стран — растет координированность экстремистских группировок, глобализуется для совместных проектов преступный мир...»

Из раздела «Государство граждан» предвыборной программы блока «За единую Украину»: «Блок «За единую Украину» считает стратегическим приоритетом формирование правового государства и гражданского общества... Блок выступает за... государственную поддержку неправительственных организаций, общественных фондов и объединений по интересам».

(«Факты», №12, 19 січня 2002 р., «Зеркало недели», №3, 26 січня -1 лютого 2002 р.) ***

Злокозненные интеллектуалы уличили профессора Владимира Литвина в том, что публикация «Гражданское общество: мифы и реальность», опубликованная на прошлой неделе в газете «Факты и комментарии», имеет потрясающее структурное и текстовое сходство со статьей вице-президента Фонда Карнеги «За международный мир» Томаса Карозерса «Гражданское общество», опубликованной в журнале «Форин полиси» еще в декабре 1999 года (Thomas Carothers, «Civil Society», Foreign Policy, №117, Winter 1999-2000, pp. 18-29).

Статьи Карозерса и Литвина и впрямь похожи как две капли воды. Но Литвин включил в свою статью множество дополнений, сместил акценты и подменил ряд категорий, которыми оперировал Карозерс. Карозерс не упоминает польский опыт построения гражданского общества в качестве зловредного для развития страны.

Самое смешное во всем этом, что одна из многочисленных регалий члена-корреспондента НАНУ, профессора Литвина — член редколлегии журнала «Интеллектуальная собственность».

(«Вечерние вести», №13, 30 січня 2002 р.) ***

Глава президентской администрации, лидер избирательного блока «За единую Украину» Владимир Литвин в интервью радио «Свобода» признал, что его нашумевшая статья о гражданском обществе — на самом деле не совсем его. Слова «плагиат» г-н Литвин не употребил.

«Дело в том, что там я пересказал статью из американского журнала 3-летней давности. Автор не был указан. Тут я бы не хотел уточнять, почему так произошло», — немного сбивчиво объясняет он свой поступок.

Следует сказать, что профессор Литвин существенно подправил статью из американского журнала, дополнив ее ярлыками и критическими замечаниями и оценками.

(«Вечерние вести», №14, 31 січня 2002 р.) ***

Сам Томас Карозерс, комментируя «проделки» Литвина с его статьей, сказал в интервью интернет-газете «Украинская правда»: «Он использовал материалы моей статьи без разрешения на это. Это является нарушением законов об интеллектуальной собственности. Мне жаль, что такое произошло. Но еще больше мне жаль, что моя статья была искажена. В своей публикации я поставил несколько откровенных вопросов о гражданском обществе, но он ее извратил, чтобы атаковать гражданское общество».

(«Вечерние вести», №16, 5 лютого 2002 р.) ***

Володимир Литвин, Глава Адміністрації Президента України, лідер виборчого блоку «За єдину Україну»: «... В чем же заключается эффект, который мои друзья и недруги отныне могут называть «эффектом Литвина»...? Вышло так, что я будто бы решил столь оригинальным способом вызвать людей на максимально свободный разговор — чтоб они говорили без оглядки на иностранный авторитет, чтобы он не давил на них...»

(«Зеркало недели», №4, 2-8 лютого 2002 р.) ***

«У меня вызывает откровенное удивление тот предубежденный «информационный ажиотаж» вокруг статьи главы Администрации Президента Украины Владимира Литвина «Гражданское общество: мифы и реальность», который мы наблюдаем в средствах массовой информации», — заявил один из лидеров блока «За единую Украину» Владимир Семиноженко. Дело, по его мнению, в том, что период до начала срока законной политической агитации ставит участников избирательного процесса в условия активного, но «молчаливого» ожидания. Многих это не удовлетворяет и вынуждает прибегать к использованию технологий политического противостояния в сферах, которые формально не являются политическими, — в сфере научной экспертизы и политического анализа.

Уважаемый политик и вице-премьер, надо сказать, лукавит. Ажиотаж вызвало совсем не то, о чем он говорит. Во-первых, Владимир Литвин статью грубо передрал. А, во-вторых, он своим выступлением зафиксировал-таки тот факт, что Украина не является демократическим государством, и административный ресурс, от которого недавно открещивался сам Владимир Литвин, — такая же истина, как и занимаемая им должность. Интересны в этой связи слова Вадима Скуративского: «Это совсем не маленькая политическая катастрофа». Он имел в виду и Украину, и самого главу Администрации.

(«Событие», Харків, №6, 7-13 лютого 2002 р.) ***

Володимир Литвин, Глава Адміністрації Президента України: «... Я вважаю доброю школою роботу в апараті ЦК КПУ... Та ще й до того ж в ідеологічному відділі...»

(«Сільські вісті», № 14, 26 січня 2001 р.)

1.2. Адміністративний ресурс Людмила Кучма напередодні новорічних свят категорично спростувала можливість своєї присутності в політичному шоу «Жінки за майбутнє». Перша ледь-пані додала при цьому: «У кожного Абрама — своя програма», чим породила силу нових запитань — що ще за Абрам і яка в нього програма?

(«Патріот України», №2, 16 січня 2002 р.) Див. також — «Народна газета», №1, 3.01-9.01.2002 р.

***

Евгений Кушнарев, глава Харьковской облгосадминистрации: «... Не секрет, что результаты выборов дадут оценку работы многих «территориальных» руководителей. Сумма их «выборных» достижений сможет весьма серьезно повлиять на их дальнейшую карьеру... Грядущие выборы могут внести серьезные коррективы в стройные ряды представителей государственной власти любого уровня. Излишняя поддержка населением оппозиционных политических сил в соответствующих регионах не пройдет бесследно для их руководителей. Сегодня почти все губернаторы объединились под знаменами блока «За единую Украину». А то, что лидером этого блока является глава Администрации Президента Владимир Литвин, подчеркивает его политическую значимость и перспективы...»

(«Время», Харків, №9, 24 січня 2002 р.) ***

Родителям учащихся Петропавловской средней школы Днепропетровской области дали домашнее задание: собственноручно записать в тетради своих детей, кого бы они хотели видеть поселковым и районным головой, а также депутатом районной, областной и Верховной Рады. Столь изобретательный и оригинальный социальный опрос задумал якобы заведующий Петропавловским районным отделом образования Анатолий Городнянский. Но многие сомневаются, что сделал он это лишь по собственной инициативе.

(«Голос Украины», №16, 25 січня 2002 р.) ***

29 января Киевский Апелляционный суд выполнил заказ властей и отменил решение Печерского местного суда о признании действий Генеральной прокуратуры относительно Юлии Тимошенко незаконными. В соответствии с этим решением, аннулирована также отмена подписки о невыезде Ю. Тимошенко, вследствие чего она теперь не сможет выезжать в регионы и встречаться с людьми.

29 января лидер «Блока Юлии Тимошенко» попала в автомобильную аварию, когда направлялась на заседание Киевского Апелляционного суда.

Виктор Швец, адвокат Юлии Тимошенко: «Рассмотрение дела Апелляционным судом г. Киева без участия одной из сторон, относительно которой отсутствуют данные о вручении ей повестки, является грубым нарушением Конституции Украины и гражданско-процессуального законодательства, регламентирующего порядок рассмотрения дел в апелляционной инстанции. Апелляционный суд обязан был проверить причины неявки Юлии Тимошенко и ее адвоката и, исходя из серьезности этих причин, отложить рассмотрение дела с целью обеспечить возможность Ю. Тимошенко принять непосредственное участие в судебном заседании и предоставить суду апелляционной инстанции убедительные доказательства незаконности представления Генеральной прокуратуры...»

(«Вечерние вести», №14, 31 січня 2002 р.) ***

«Парламентські вибори-2002 породили ще один різновид адмінресурсу — використання керівного складу окружних комісій, — вважає Василь Онопенко, народний депутат України, голова Української Соціал-демократичної партії, член Вищої Ради юстиції. — Контрольний пакет у керівництві окружних виборчих комісій, як і слід було чекати, отримали пропрезидентські політичні сили. «За єдину Україну», «Демсоюз», СДПУ(о), Партія Зелених України посіли аж 314 із 675 посад у керівництві окружних виборчих комісій. А це немало — 46,5% від загальної кількості. Враховуючи той факт, що окружкоми — основне місце для різного роду підчисток, ці цифри просто вражаючі. Уже ніяким врівноваженням опозиційниками всередині самих комісій не можна буде збалансувати цю форму застосування адмінресурсу».

(«Нова альтернатива», №1-2, 17-31 січня 2002 р.) ***

Надзвичайна подія, яка сталася в Херсонській області, виходить за рамки уявлень про розмах адміністративного втручання у процес виборів.

У селі Новий Борислав член сільської територіальної комісії В.Ф. Солотока, невідомо за чиєю вказівкою, став вимагати у секретаря первинної організації СелПУ Нового Борислава Лисенка списки партійців. Отримавши «трофей», «контролер» не заспокоївся і почав обходити домівки односельців, з’ясовуючи їхню партійну приналежність. За підписами трьох партійців був складений акт про грубе порушення виборчого законодавства членом Новобориславської сільської територіальної комісії В.Ф. Солотокою, направлений у ЦВК і до суду.

За законом, у партійної організації державні органи (аж ніяк не сільська територіальна комісія) можуть вимагати лише підтвердження легітимності діяльності партійної організації, тобто, свідоцтво про реєстрацію та статут. Ніяких списків партійців ні за яких умов ніхто вимагати права не має! Будь-яка протизаконна спроба отримати додаткові відомості про діяльність партійної організації порушує закони та Конституцію України.

(«Селянська зоря», №5, 2 лютого 2002 р.) ***

Согласно данным Комитета избирателей Украины, благодарное дело перекраивания избирательных округов, открывающее широкие возможности для проведения «нужных» кандидатов, было использовано в очень небольшой степени. Его плодами воспользовалась прежде всего местная власть, интересы которой не всегда тождественны интересам центральной власти. Вторая возможность — поставить действенный барьер оппозиционным партиям и кандидатам в период регистрации — частично реализована. Не зарегистрирована, например, ни одна из «женских» партий-клонов, что поможет власти монополизировать гендерную проблематику.

На что способен админресурс на наступившем с 9 февраля этапе кампании? Сужаются возможности по блокированию информации в СМИ, становится сложнее чинить препятствия для встреч оппозиционных кандидатов с избирателями, труднее защититься от «черного пиара». В то же время остаются «скрытые» резервы в виде, например, снятия неугодного кандидата с предвыборной гонки с помощью решений лояльных к власти судов.

(«Событие», Харків, №6, 7-13 лютого 2002 р.)

1.3 Правоохоронні органи в виборчому процесі Анатолий Герасимов, заместитель председателя СБУ: «... Служба безопасности по своему назначению и статусу является нейтральной структурой в отношении политических течений, движений или партий. Поэтому вмешательство в ход избирательного процесса с какой-либо стороны для СБУ является принципиально недопустимым...»

(«Факты», №12, 19 січня 2001 р.) ***

Голова Харківської облдержадміністрації Є.П. Кушнарьов: «... Кожна поразка на виборах представника правоохоронної системи — це відчутний удар по її авторитету. Тому хотів би, щоб ті, хто вирішив брати участь у виборах, розуміли власну відповідальність за кінцевий результат і були готові у випадку поразки зробити так, як і повинні робити офіцери».

(«Слобідський край», Харків, №15, 7 лютого 2002 р.)

1.4. Напади, утиски, залякування тощо Невідомі закидали вночі пляшками із запалювальною сумішшю приміщення, де розміщена штаб-квартира київської організації «Руського блоку». Внаслідок підпалу завдано значних матеріальних збитків. Слідчі органи проводять дізнання. Напад на «виборчий штаб «Руського блоку» у Києві є спробою антидержавних сил дестабілізувати передвиборну ситуацію в країні, залякати і позбавити моральної підтримки російськомовне населення України, посіяти своїми злочинними діями хаос і невпевненість серед її жителів». Про це йдеться у заяві «Руського блоку».

(«Молодь України», №13, 1 лютого 2002 р.) ***

Представители Львовского регионального отделения блока «Наша Украина» заявили, что избиение пресс-секретаря Ивана Бесяды и руководителя Бужского районного избирательного штаба Богдана Гловы имеет политический подтекст. Иван Бесяда подвергся нападению вечером 31 января и сейчас находится в больнице.

(«Правда Украины», №18, 5 лютого 2002 р.) ***

Політрада виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» висловила занепокоєння, що в окремих округах на кандидатів та представників блоку чиниться адміністративний тиск, були спроби залякати і змусити зняти з реєстрації свої кандидатури. Зокрема, зафіксовані випадки побиття представників «Нашої України» (Львів), несанкціоноване проникнення до оселі (Кіровоград), звільнення з посади, невиправдані претензії на місці роботи, розірвання договорів оренди тощо.

На Інтернет-сайті блоку (www.razom.org/ua) буде відкрито спеціальну сторінку, де реєструватимуться конкретні випадки порушень та реакція органів влади, спрямована на їхнє виправлення.

(«Рух», №6, лютий 2002 р.)

1.5. Партії та громадські організації В древньому Дрогобичі відбувся IV Великий Збір Всеукраїнської організації «Тризуб» імені Степана Бандери. В прийнятій Збором ухвалі, зокрема, підкреслюється, що в Україні ще й досі не довершена національно-визвольна революція, тобто не створена українська національна держава. Дійсно, українська земля стала ареною безкарних дій внутрішніх і зовнішніх антинародних, антиукраїнських сил. А українська нація — роз’єднаним численними партіями, а тому безпорадним об’єктом нещадного грабежу і брутального нищення.

(«Рух-єдність», №15, 07.01.2002 р.) ***

Сегодня примерно половину информации о положении в других партиях получают от «разведывательных подразделений», которые созданы практически во всех причастных к выборам организациях. Чего стоит скандал с Понамарчуком! Перехват разговора Виктора Ющенко и Александра Омельченко интересен, в первую очередь, психологическими характеристиками участников разговора. Разведка или, если хотите, шпионаж — это закрытый метод сбора информации, в котором используется шантаж, тайные агенты, взломщики, прослушивание телефонов, установка микрофонов, незаконный доступ к компьютерным данным, кража документов и пр. Информация сегодня становится все более обширной, а ее значение возросло как никогда.

(«Новая генерация», №3, 24 січня 2002 р.)

2. Правоохоронні органи Министр внутренних дел Украины Юрий Смирнов сообщил, что в 2001 году 186 сотрудников милиции были привлечены к уголовной, а около 50 тысяч — к дисциплинарной ответственности.

(«Украинская Новая газета», №1, 14-20 січня 2002 р.) ***

5 лютого у прокуратурі Харківської області відбулася координаційна нарада керівників всіх правоохоронних і контролюючих органів нашого регіону, в роботі якої взяв участь голова Харківської облдержадміністрації Є.П. Кушнарьов.

«... У гонитві за статистикою, прагненні приховати некомпетентність, фактично перекручується звітність, необґрунтовано порушуються кримінальні справи...», — сказав Є.П, Кушнарьов.

Був названий і «лідер» — Московський райвідділ міліції Харкова, який очолює полковник В. Картавих. У минулому році там було припинено 80 кримінальних справ через відсутність події чи складу злочину.

Закон для деяких правоохоронців перетворився на своєрідну палицю, з допомогою якої добиваються зовсім не правоохоронної мети. Процент закриття кримінальних справ, порушених податковою міліцією, — понад 60%. Це вже не брак, це — відверта некомпетентність або ж прагнення досягти чогось іншого, але тільки не законослухняності громадян.

«Порушення кримінальних справ без достатніх на те підстав, — сказав Євген Петрович, — перетворилося на засіб терору проти конкретних людей, у тому числі й з відвертою метою...»

(«Слобідський край», №15, 7 лютого 2002 р.)

2.1. Катування і жорстоке поводження 31 января в кабинет преподавателя Бериславского (Херсонская обл) медицинского училища В.И. Дорофеевой, члена СелПУ, ворвались люди в милицейской форме. На глазах детей и сбежавшихся на шум коллег преподавателей Дорофееву и Гудыма стали незаконно обыскивать, рыться в бумагах и личных вещах. Искали взятку. Ее не было. Тогда опечатали весь третий этаж и несколько аудиторий на четвертом. Потом дошла очередь и до студентов. Детям и преподавателям стали просвечивать руки каким-то мудреным прибором. Бравые милиционеры из Новокаховского УБОПа решили продолжить издевательства над «подозреваемыми» на своей территории. До 5 часов утра следующего дня преподаватели Дорофеева и Гудым были заперты в ИВС, где издевательства продолжались по полной программе, с применением изощренных угроз и шантажа. А взятки не было... Прямо из камеры в 5 часов утра Дорофееву доставили в реанимационное отделение больницы.

Преподавательский коллектив Бериславского медицинского училища в обращении на имя Президента Украины, Генеральной прокуратуры и Верховной Рады требует немедленного объективного разбирательства и суровой кары для участников «милицейского рейда».

(«Селянська зоря», №6, 9 лютого 2002 р.)

3. Кримінально-виконавча система Відповідно до наказу Держдепартаменту виконання покарань від 18 січня 2000 року, в’язні, що мають цілий перелік захворювань, не повинні утримуватись в ізоляції. Але дійсність, на жаль, дещо інша.

Костянтин Космач опинився у Вінницькому СІЗО у грудні 1999 року. За словами судді обласного суду Євгена Нагорняка (саме він вів справу Космача), з причин, що у в’язня — букет хвороб, була винесена постанова про призупинення ведення справи до повного одужання Костянтина. Але одужати в СІЗО підсудний не може (там для цього немає відповідних умов). Син Космача пише, що його прохання на ім’я слідчого СБУ про зміну міри утримання не задовольнялись. Прохання викликати до нього лікаря-кардіолога відхилялися протягом 6 місяців. Правда, після 9 місяців з моменту арешту головний лікар СІЗО повідомив суд, що Космачу потрібна термінова операція. «Суд вирішує проводити засідання без моєї присутності», — повідомив Космач. Через 5 місяців до підсудного все ж був запрошений головний лікар Стрижевської тюремної лікарні. Після огляду він зробив висновок, що стан здоров’я Космача помітно покращився. Таку ж довідку отримав і суддя Нагорняк. І це при прогресуючому характері захворювань і паховій грижі в стадії загострення.

За словами родичів утримуваних у Вінницькому СІЗО, «недавно в СІЗО була епідемія гепатиту А, але адміністрація не здійснила ніяких заходів для лікування чи хоча б тимчасової ізоляції хворих. В камерах перебуває по 8 чоловік. Всі вони користуються одним посудом, їдять одні й ті ж продукти. Про якусь там дієту не може бути і мови...»

Олександр Тюркін, юрист Вінницького комітету захисту прав людини: «Подібне поводження з підсудними можна розцінити як грубе порушення ст.ст.49 і 63 Конституції України, а у випадку з Космачем була порушена і ст.150 КПК України, у якій чітко сказано, що при виборі попереджувальних заходів потрібно враховувати особистість звинувачуваного, його вік і стан здоров’я.»

«Історія Космача — це квіточки в порівнянні з тим, що зараз відбувається в наших СІЗО», — вважає голова Вінницького комітету захисту прав людини Василь Жорноклей.

(«Нова альтернатива», №3-4, 31 січня-14 лютого 2002 р.)

4. Соціально-економічні проблеми

4.1. Здоров’я нації Уровень заболеваемости туберкулезом в Крыму достиг 69 случаев на 100 тысяч населения, т.е., за прошлый год заболеваемость туберкулезом возросла на 22,3%, в группу больных прибавилось еще 1423 человека.

Сильнейшими толчками к всплеску заболеваемости туберкулезом в Украине в прошлом году стали почти поголовная заболеваемость им в местах лишения свободы, распространение его в населенных пунктах многочисленными амнистированными заключенными, нарастающее количество не поддающихся лечению форм туберкулеза, которые имеют уже до 30-40% больных.

В 2001 году только в Крыму умерли от туберкулеза 430 человек, больше, чем в предыдущем, на 80 человек. Смертность от активного туберкулеза на дому в Крыму составляет более 40%, по Украине в 2000 году она составляла 31,7%.

По словам главного фтизиатра Крыма Александра Колесника, сегодня в день на одного больного в противотуберкулезных стационарах затрачивается до 7 гривен на питание и до 5 гривен на лечение.

Главной социальной угрозой в стане сейчас остается «тюремный» и «амнистированный» туберкулез. Органы исполнения наказаний не позаботились о том, чтобы своевременно сообщить медучреждениям списки амнистированных. Только в Крыму (без Севастополя) из 138 амнистированных больных тяжелыми и социально опасными формами туберкулеза взяты на учет всего 99. И хотя больные с бактериовыделением по закону не должны амнистироваться до его прекращения, они все равно вышли на свободу и не все попали под наблюдение врачей.

А количество освободившихся больных после окончания сроков заключения еще больше, чем амнистированных. Только в Евпаторию в прошлом году из мест лишения свободы прибыли 45 человек, больных активными формами туберкулеза, хотя по амнистии должно было прибыть только 5.

Сегодня в тубдиспансерах удельный вес больных, заразившихся в местах лишения свободы, достигает 50%, а в отдельных случаях — 80-90%.

(«День», №18, 30січня 2002 р.) 4.2. Виробничий травматизм В прошлом году в Украине на производстве погибли 1378 человек. Производственные травмы ежедневно получают в среднем 120 работников, из них более 30 становятся инвалидами. Об этом сообщил министр труда и социальной политики Иван Сахань.

(«Голос Украины», №21, 1 лютого 2002 р.) 4.3. Страйки Официальная статистика свидетельствует, что в Украине в 1999 году прошло 290 забастовок, в которых участвовало 42 тысячи работников. Среднее количество участвующих в одной забастовке, — 145 человек. Основными очагами забастовочной борьбы были Донецкая обл. (29 забастовок — 13 тысяч человек), Луганская обл. (29 забастовок — 10,5 тысяч человек), Николаевская обл. (4 забастовки — 3,9 тысяч человек).

В 2000 году прошло 76 забастовок, в которых участвовало 20,6 тысяч работников. Среднее количество участвующих в одной забастовке, — 271 человек. Главные очаги борьбы были сосредоточены в Донецкой обл. (20 забастовок — 12,1 тысяч человек), Луганской обл. (13 забастовок — 2,6 тысяч человек), Днепропетровской обл. (7 забастовки — 3,3 тысяч человек).

За 9 месяцев 2001 года прошло 35 забастовок, в которых участвовали 6,2 тысячи работников. Среднее количество участвующих в одной забастовке, — 179 человек. Наибольшее количество забастовок было в Донецкой обл. (8 забастовок — 2,6 тысяч человек) и Луганской обл. (8 забастовок — 2,1 тысяч человек).

Отслеживая общую динамику забастовок в Украине за последние три года, мы видим тенденцию сокращения их общего количества (с 290 в 1999 году до 35 за 9 месяцев 2001 г.) и общего количества их участников (с 42 тысяч до 6.2 тысяч человек соответственно).

(«Рабочий класс», №5, лютий 2002 р.) 5. Мовні проблеми Якщо говорити про освіту, то в Сумах із 35 шкіл 16 вважаються українськими, 2 — російськими, а в 17 навчання ведеться двома мовами.

(«Слово Просвіти», ч.5, 1 лютого 2002 р.) 6. Релігійні проблеми УПЦ Московського патріархату віддані — за винятком одного — усі старовинні храми Сум. За 10 років незалежності в області збудовано 30 нових храмів, і всі вони практично передані УПЦ Московського патріархату. («Слово Просвіти», ч.5, 1 лютого 2002 р.) ***

Напад на квартиру єпископа Сімферопольського і Кримського УПЦ-КП, здійснений 23 січня в Севастополі, в результаті якого був знищений архів Кримської єпархії, Управління єпархії схильне пов’язувати з тим, що керівництво Фонду майна АРК в особі пп. Атласова та Хохлова відмовилось виконати Постанову ВР Криму від 16 травня 2001 р. про передачу Управлінню Кримської єпархії приміщення на вул. Севастопольській, 17.

(«Рух», №6, лютий 2002 р.) Див. також — «Народна газета», №6, 14.02-20.02.2002 р.

7. Судова система України 16 января Высший совет юстиции (ВСЮ) открыл дисциплинарное производство в связи с нарушением присяги судьей Апелляционного суда Донецкой области Иваном Корчистым, вопреки закону назначившим к рассмотрению дело об убийстве Игоря Александрова на сентябрь вместо января. Под давлением общественности у суда нашлось «окно» в январе. Всем понятно: ради этого отодвинуты, и не на один день, десятки не столь громких дел.

За Апелляционным судом Донецкой области по состоянию на 16.01.2002 года числится в следственных изоляторах 353 подсудимых, которые ожидают очереди на рассмотрение своих дел, из них:

  • до 3-х месяцев — 62;
  • от 3-х до 6 месяцев — 74;
  • от 6 месяцев до 1 года — 132;
  • более года — 85.
Из послания Президенту Леониду Кучме за подписью председателя ВСУ В. Бойко и председателя Совета судей Украины В. Кривенко, датированного маем прошлого года: «Поводом для неотложного рассмотрения вопроса (о состоянии осуществления Донецким областным судом судопроизводства в уголовных делах) стало грубое нарушение государством установленных Конституцией Украины и Европейской конвенцией по правам человека прав привлеченных к уголовной ответственности и содержащихся под стражей граждан на справедливое и открытое рассмотрение их дел на протяжении разумного срока независимым и непредвзятым судом, т.к. 288 из них ожидают рассмотрения уголовных дел около года, а 32 — более года... Суд вынужден планировать рассмотрение уголовных дел не только в помещении суда, а и в выездных судебных заседаниях, т.к. помещение областного суда не позволяет рассматривать более 4-х уголовных дел одновременно. Вместе с тем, на протяжении последних лет Министерство финансов Украины и Министерство юстиции Украины определяют объемы финансирования деятельности судов в размерах, исключающих возможность организации выездных судебных заседаний. Халатное отношение должностных лиц Минюста и Минфина к своим должностным обязанностям является недопустимым и требует неотложного реагирования, поскольку приводит к массовому нарушению прав человека и наносит вред государственным интересам...»

(«Зеркало недели», №3, 26 січня-1 лютого 2002 р.)

7.1. Судові справи В 15 млн. гривен оценил харьковчанин Роман Бутенко ущерб, нанесенный ему незаконным решением суда. 5 лет он провел в СИЗО, а затем — 2 года в тюрьме в связи с ошибочным обвинением его в изнасиловании и убийстве. Как сообщает InfoNews, в 1997 году суд признал Бутенко виновным в указанных преступлениях и приговорил его к 15 годам лишения свободы, однако два года спустя после кассационной жалобы дело было пересмотрено и Романа Бутенко... полностью оправдали.

Вскоре после освобождения Бутенко подал заявление, в котором требовал возместить нанесенный ему ущерб. В частности, указывается, что в СИЗО Романа неоднократно избивали, что привело к целому ряду заболеваний. Суд завершил рассмотрение дела и постановил выплатить Бутенко в качестве компенсации почти 74 тысячи гривен. Однако такое решение потерпевшего не удовлетворило. Он заявил, что будет подавать кассационную жалобу в Верховный Суд Украины.

(«Факты», №20, 31 січня 2002 р.) Див. також — «Вечерние вести», №16, 5 лютого 2002 р.

***

Владимир Чмиль из Краматорска (Донецкая обл.) упрямо доказывал во всех инстанциях правовую несостоятельность приказа Минздрава №339, обязывающего каждого водителя проходить медицинское обследование у нарколога и психиатра чаще прежнего (раз в два года). Попытки отстоять свои права в городском и областном судах оказались безрезультатными. А Верховный Суд Украины посоветовал Владимиру адресовать свою жалобу... в городской суд. Краматорский автолюбитель считает, что министерский приказ нарушил несколько статей Конвенции по правам человека. На днях Владимир Чмиль получил уведомление из Страсбурга, что его жалоба принята и будет рассмотрена в Европейском суде по правам человека.

(«Киевские ведомости», 5 лютого 2002 р.) ***

За позовом голови Одеського обласного суду А.В. Луняченка голова Миколаївського обласного суду Коваль, в порушення закону, розпочав кримінальну справу проти Миколи Розовайкіна та Леоніда Сапи, які не відступились від захисту державних інтересів України у справі, що розпочалась ще 2-3 березня 1997 року в Одеському порту. Тоді при завантаженні танкера мальтійської судноплавної компанії «Афініан Фейс Шіпінг Лімітед» в акваторію Чорного моря потрапило майже 50 тон сирої нафти, що спричинило збитки в 21 млн. доларів. Саме цю суму визначив стягнути з мальтійських порушників на користь України Жовтневий районний суд Одеси 08.08.1997 року. Однак українські прихильники мальтійської компанії та її коштів виявилися сильнішими за судові органи України...

А наприкінці минулого року в Україні сталася неординарна подія: у справі, що тягнулася майже 5 років, Судовою палатою з цивільних справ Верховного Суду України ухвалено рішення, яке цілком узгоджується з чинним законодавством. За цей час люди, що не відступились від захисту державних інтересів, зазнавали інших пригод. Миколу Розовайкіна було заарештовано в Одесі і терміново вчинено над ним судилище в Миколаєві. Потім його амністували. Леоніда Сапу схопили на Хрещатику і понад 2 місяці утримували й мордували в таємній приватній катівні, де він був позбавлений навіть світла. Поки обох правоборців по-насильницькому було усунуто від процесу, у червні 2000 року між представниками Української держави в особі начальника Одеського торгівельного порту Миколи Павлюка й начальника Держінспекції охорони Чорного моря С. Долинського та відповідачем — мальтійською компанією — в порушення всіх процесуальних норм було укладено мирову угоду. І ось-таки перемога. Судова палата з цивільних справ залишила в силі лише перше рішення Жовтневого районного суду Одеси від 08.08.1997 року.

(«Свобода», №1, 15-22 січня 2002 р.) ***

Артура Гримайло, по религиозным соображениям уморившего голодом мать и двух маленьких дочерей, нашли мертвым на заброшенной даче в киевских Осокорках, Его жена Светлана, признанная судебно-психиатрической экспертизой вменяемой, вскоре предстанет перед судом.

(«Факты», №21, 1 лютого 2002 р.) ***

Военный Апелляционный суд Центрального региона Украины начал рассмотрение уголовного дела в отношении бывшего военнослужащего, обвиняемого в государственной измене в форме шпионажа.

Полковник запаса Т. Бублик из Ивано-Франковска предстал перед судебной коллегией. Слушание дела проходит в закрытом режиме. По сообщению пресс-центра СБУ, уголовное дело было возбуждено следственным управлением СБУ в октябре 2001 года по материалам подразделений контрразведки. В ходе следствия установлено, что во время своей службы Т. Бублик по собственной инициативе за материальное вознаграждение передал представителям иностранной спецслужбы информацию военного характера, являющуюся военной тайной.

(«Факты», №21, 1 лютого 2002 р.)

 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

1. Деякі загальні дані Із 13 телеканалів в Сумах лише 3 — українські. Щодо друкованих ЗМІ, то українських в області лише 29 відсотків, решта — 71 відсоток — російські (хоч деякі з них зареєструвались як двомовні). Загальний тираж російськомовних видань станом на 1.05.2001 р. становив майже 288 тисяч примірників, тоді як українськомовних — трохи більше 130 тисяч.

(«Слово Просвіти», ч.5, 1 лютого 2002 р.) ***

За період з 1993 по 2000 роки в Криму зареєстровано 26 національних друкованих видань. З 1996 року почала виходити російською мовою загальнонаціональна газета народів Криму «Крымский дом».

Тиражі етнічних ЗМІ — від 500 до 5000 примірників. Зараз на півострові виходить майже 600 газет та журналів російською мовою. У Криму зареєстровано 4 україномовні газети, з яких виходить практично одна «Кримська світлиця», та й вона переживає чималі фінансові труднощі. Як повідомив щорічний збірник «Біла книга кримської журналістики», сьогодні ринок друкованих видань заполонили російськомовні кримські, всеукраїнські та російські видання. Чимало етнічних газет виходять 1-2 рази на місяць. Вони не можуть конкурувати з багатотиражними періодичними виданнями. Фактично інформаційний простір на півострові віддано російськомовній періодиці.

(«Демократична Україна», №11, 5 лютого 2002 р.)

2. ЗМІ та вибори Председатель Комитета ВР по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией Юрий Кармазин попросил Службу безопасности Украины не допускать распространения через Интернет политического компромата во время кампании по выборам нового парламента. Об этом говорится в письме Кармазина председателю СБУ Владимиру Радченко. «Прошу срочно принять меры по недопущению использования Интернета для распространения неправдивой информации против участников избирательного процесса», — говорится в письме.

(«Украинская Новая газета», №1, 14-20 січня 2002 р.) ***

Анатолий Герасимов, заместитель председателя СБУ: «... Служба безопасности предлагает провести рабочую встречу с депутатами парламента и представителями интернет-общественности Украины, чтобы выработать механизм по исключению возможности использования глобальной сети как инструмента «грязных» пиаровских технологий...»

(«Факты», №12, 19 січня 2001 р.) ***

Про особливу роль центральних телеканалів свідчать результати соціологічного дослідження, здійсненого Українським центром економічних і політичних досліджень. Головними джерелами отримання суспільно-політичної інформації у процесі виборчої кампанії є загальноукраїнські канали телебачення, яким цілком довіряють 12,4% опитаних. Очевидно, основною причиною є доступність цього джерела інформації для громадян.

На регіональному рівні у проведенні виборчої агітації значну роль відіграватимуть телекомпанії, місцеві друковані ЗМІ, а також місцеві радіостанції, яким цілком довіряють 11,3%, 10,8% і 9,7% респондентів відповідно. Різниця між тими, хто довіряє і не довіряє політичній інформації, також свідчить на користь місцевих ЗМІ. Особливо це стосується друкованих ЗМІ: число респондентів, які не довіряють політичній інформації, що поширюється українськими центральними друкованими ЗМІ (10,5%) перевищує число тих, хто повністю довіряє цій інформації (7,4%). Місцевим виданням повністю довіряють 10,8% опитаних, не довіряють — 9,5%.

Найменше серед друкованих ЗМІ довіряють виданням політичних партій — 30,5% недовіри проти 3,0% довіри. Найменшу довіру серед громадян мають безкоштовні газети та листівки (1,9%), інформаційні плакати та щити (1,4%), а також інформаційні матеріали, що розповсюджуються під час проведення масових акцій.

(«Народна газета», №2, 17.01-23.01.2002 р.) ***

Фахівці Інституту політики (під керівництвом Миколи Томенка) зробили висновок, що в нашій країні сьогодні втрачений такий напрям журналістики як політична журналістика. Практично не сформувалась цілісна і зрозуміла для суспільства політична журналістика, яка б розповідала про реальну політику в державі. В Україні сьогодні є популярною журналістика на замовлення політиків або певних олігархічних структур, що не є, за визначенням, політичною журналістикою. І саме така журналістика призвела до того, що ЗМІ стали самостійним суб’єктом політики. Хоча вони повинні бути суб’єктом або елементом творення громадянського суспільства, а не політичного режиму.

Фахівці Інституту першим аргументом висувають аксіому: не може бути конкурентна, професійна і цивілізована журналістика в країні з недемократичним, не правовим і закритим політичним режимом. Другий аргумент — те, що в Україні є дві площини функціонування медіа: пострадянського і олігархічного форматів. Якщо власники теле- та радіокомпаній говорять журналістам: ваша справа говорити правильні речі і захищати правильних людей (а не заробляти гроші і робити конкурентними медіа) — це не комерційний і не ринковий продукт, це олігархічні медіа, нічим не кращі за державні.

Можна також цілком вважати, що державних медіа у нас вже не існує. Як приклад наводять Перший Національний канал. Якщо поцікавитися його спонсорами і тими, хто викупив ефірний час чи здійснює рекламну політику на цьому каналі, то можна побачити, що значною мірою це структури, які представляють основні фінансово-політичні угрупування в Україні.

Фахівці Інституту політики склали передвиборчу карту ЗМІ України.

Отже, які ЗМІ кого обслуговують?

СДПУ(о) за впливом на ЗМІ поділяється на три групи: Г. Суркіса — телеканали «ТЕТ», «1+1», «Альтернатива», газети «Киевские ведомости», «Молодь України», «Український футбол», «Команда», «День», FM «Киевские ведомости», інтернет-видання Part.org.ua; О. Зінченка — телеканал «Інтер»; В. Медведчука — газети «Закон і бізнес», «Наша газета+», тижневик «Бізнес», телеканал «Право».

«Яблуко» користується деякими ЗМІ разом з групою Суркіса: газети «Киевские ведомости», «Молодь України», «Український футбол», «Команда», FM «Киевские ведомости».

«Трудова Україна» теж поділяється на групи. ГрупаВ. Пінчука — телеканали «ICTV», «СТБ», газета «Факти»; група С. Тигипка — FM-радіо «Довіра»; група А. Деркача і В. Рабиновича — телеканали «Ера» (УТ-1), «TV Табачук», НТУ (7 канал), газети «Кієвскій телеграфЪ», «Столичка», «Столичные новости», радіо «Ера», (УР-1, «Промінь»), FM «Zet», www.versii.com.

«Демсоюз» — телеканали «1+1», «Гравіс», журнал «ПіК», FM «Столиця».

Партія регіонів — програми УЕ-1, газети «Сегодня», «Власть и политика», тижневик «Президентський вісник».

Партія зелених України — телеканал «Золоті ворота», www.for-ua.com.

«Наша Україна» (В. Ющенко) — газети «Україна молода», «Час», телеканал «Експрес-інформ».

ФНП (Юлія Тимошенко) — газети «Вечерние вести» («ВВ»), «Голос України»,телеканал «ЮТАР», журнал «Компаньйон».

«Єдність (Олександр. Омельченко) — ТРК «Київ», газети «Хрещатик», «Столиця», «Київський вісник», «Киевские новости», «Вечірній Київ».

СПУ (Олександр Мороз) — газети «Товариш», «Грани», «Сільські вісті». («Народна газета», №2, 17.01-23.01.2002 р.) ***

Из мониторинга Комитета избирателей Украины в декабре 2001 г.: «Укрпочта» и ГП «Пресса» отказались распространять и осуществлять подписку жителей Волынской области на газеты «Слово Батьківщини» и «Вечерние вести». На запросы своих клиентов почтовые предприятия ответили молчанием.

Почта в Николаевской области не оформляет подписку на 2002 год на газету «Коммунист».

В Полтавской области неизвестными был избит журналист Виктор Шестаков.

Хмельницкая областная организация партии «Батьківщина», несмотря на своевременно проведенную работу по подписке газеты «Слово Батьківщини», не смогла доставить газету подписчикам. ГП «Пресса» отказало не только в ее распространении с Нового года, но и, сославшись на технические причины, прекратило доставку газеты подписчикам до конца 2001 года.

(«Свобода», №2, 22-29 січня 2002 р.) ***

Вчера коллектив газеты Черниговского областного комитета СПУ «Рубіж» начал пикетирование облгосадминистрации и голодовку.

Главный редактор партийного издания Людмила Сенченко так объяснила причину редакционной акции:

«Считаем, что ситуация, сложившаяся с печатанием нашей газеты, является свидетельством игнорирования самых элементарных конституционных норм, примером грубого нарушения свободы слова в Украине и в Черниговской области, в частности. На наши неоднократные обращения в редакционно-издательский комплекс «Деснянская правда» мы получили отказ в печатании газеты. Мотивация — перегрузка ротационного оборудования. В то же время здесь берут в печать новые издания, в частности, «Пульс недели», «Вікна» и др. Подобные отказы — и в районных типографиях. Редакция вынуждена издавать газету за пределами области».

(«Голос Украины», №20, 31 січня 2002 р.) ***

Прокуратура Києва розслідує кримінальну справу, порушену за фактом незаконного користування державним майном і коштами Держбюджету при фінансуванні діяльності редакції газети «Голос України». Кримінальну справу було порушено Генеральною прокуратурою 23 січня і передано для розслідування слідчому відділу прокуратури Києва. Цю справу порушено на підставі висновків Рахункової палати України за підсумками перевірки фінансово-господарської діяльності редакції газети «Голос України» за 1995-2000 рр. Під час перевірки виявлено порушення чинного законодавства при компенсації здешевлення передплатної ціни видання, встановленні пільгових розцінок на передплату, користуванні державним майном.

(«Президентський вісник», №6, 31 січня 2002 р.) Подробиці цієї справи — див. «Голос України», №10, 17 січня, №14, 23 січня, №21, 1 лютого, №23, 5 лютого 2002 року. ***

29 января Комиссия по журналистской этике пригласила за «круглый стол» представителей интернет-изданий и журналистов обсудить тему «Как сделать Интернет чистым?».

По словам Сергея Рахманина (газета «Зеркало недели»), Интернет нынче существует по двойной морали. Ведь газету или радио, распространивших недостоверную информацию из Интернета, не спасут в суде никакие ссылки на источник. Интернет-изданиям это, конечно же, удобно. А если они станут юридическими лицами, им придется самим отвечать за свои слова. Пока что онлайновые издания превращаются в передатчики компроматов и другой чернухи.

Председатель Комиссии Владимир Мостовой (главный редактор газеты «Зеркало недели») напомнил, что Комиссия была создана собранием «Журналисты — за чистые выборы» 16 сентября 2001 года в Киеве. За время существования Комиссия получила для рассмотрения 2 заявления.

Обосновав в своем заявлении мотивы, из Комиссии вышла Наталья Логачева, главный редактор интернет-издания «Телекритика»: «Дело в том, что мы не смогли за прошедшие четыре месяца доказать правомочность и полезность нашей деятельности большинству наших коллег».

(«Киевские ведомости», 1 лютого 2002 р.) ***

Віталій Абліцов, заступник голови Держкомінформу України: «Телеканал «Интер» заснований і перебуває під впливом (контролем) російських структур та громадських організацій. Телеканал «Студія «1+1» прийшов в Україну за допомогою президента Єврейського національного фонду Р. Лаудера (США) («Все про медіа регіонів України»).

«Интер» та «Студія «1+1» захопили сьогодні 83 відсотка вітчизняного рекламного ринку...

У той час як ейфорізовані від отриманої влади «демократи» закликали до фундаменту зруйнувати Карфаген дезінформації, яким тоді вважалось Держтелерадіо, нинішні господарі інтерів, студій «1+1», заохочувані й консультовані з-за кордону, готувались до серйозної боротьби за українського споживача...»

(«Молодь України», №14, 5 лютого 2002 р.) ***

В Харківській обласній держадміністрації відбулася зустріч журналістів з начальником управління преси та інформації В.М. Погожих. Йшлося про виборче законодавство та роботу ЗМІ

«Теоретично у передвиборній кампанії сьогодні на Харківщині можуть брати участь понад 800 зареєстрованих газет, — сказав він. — Практично ж це — 50 громадських видань, 20 партійних і 20 телерадіоорганізацій. Решта можуть тільки періодично підключатися. Головне — журналісти визначені як учасники виборчого процесу, під час якого видання не має права виступати за чи проти певного кандидата, якщо на це немає спеціальної угоди.

(«Панорама», Харків, №6, 8 лютого 2002 р.) ***

Київський Господарський суд виніс рішення про позбавлення «Студії «1+1» ліцензії та права мовлення. Серед гаданих замовників свіжої спроби переділу ефірного простору називають київського мера Олександра Омельченка і відомого бізнесмена Вадима Рабиновича.

Представники Нацради з питань телебачення та радіомовлення вже повідомили, що Нацрада буде оскаржувати рішення судді Анатолія Шкурата. Дуже сумнівно, щоб могутні покровителі «плюсів» — СДПУ(о) і Демсоюз — дозволили запросто розіграти в Україні російський сценарій з НТВ.

(«Слово Просвіти», ч.6, 8 лютого 2002 р.) 3. Судові процеси за участю ЗМІ Местный суд Железнодорожного района г. Симферополя наконец-то вынес вердикт об условно-досрочном освобождении Сергея Потаманова, осужденного в конце 2000 года на 5 лет лишения свободы. Но это самого экс-заключенного не устраивает. Он будет добиваться непременного пересмотра дела и вынесения оправдательного приговора с обязательной компенсацией морального и материального ущерба, т.к. ухудшилось его здоровье, а его дети все это время по сути голодали и по этой причине не посещали школу. Сергей по-прежнему считает, что своей отсидкой он обязан руководству района, которое таким способом расправилось с ним за критику.

(«Свобода», №2, 22-29 січня 2002 р.) ***

Шевченківський місцевий суд м. Києва виніс рішення, яким визнав, що у шести телепередачах «Акценти» у червні 2000 року щодо лідера СПУ Олександра Мороза подавались відомості, які не відповідають дійсності. Суд прийняв рішення стягнути з Національної телекомпанії України на користь О. Мороза 50 тисяч гривень.

(«Народна газета», №6, 14.02-20.02.2002 р.)

4. Інформаційна безпека Анатолий Герасимов, заместитель председателя СБУ: «... С целью защиты информационного пространства государства и личной информации Служба безопасности проводит ряд мероприятий нормативного, организационного и технического плана. Так, например, 10 января нынешнего года Верховная Рада Украины приняла в целом Закон «О создании национальной системы конфиденциальной связи», подготовленный с нашим участием. Его реализация позволит гражданам пользоваться системой связи, исключающей возможность несанкционированного перехвата информации...

Деятельность интернет-провайдеров в нашей стране не регулируется никакими нормативными документами. Предложения Госкомсвязи и Службы безопасности о необходимости лицензирования предоставления услуг в глобальной сети депутаты ВР отклонили и вычеркнули из проекта последней редакции Закона «О внесении изменений и дополнений к Закону «О предпринимательстве». Такое положение вещей является беспрецедентным в сфере телекоммуникаций. Все виды деятельности по предоставлению услуг связи подлежат лицензированию, а деятельность провайдеров Интернета — почему-то нет. Впрочем, эта ситуация в ближайшем будущем будет исправлена. По решению Совета по национальной безопасности и обороне (СНБО) и согласно Указу Президента Украины №1193/2001, рекомендовано внести соответствующие предложения в Кабинет Министров для дальнейшего решения этого вопроса на законодательном уровне. Кстати, следует сказать, что необходимость лицензирования услуг в Интернете разделяет сегодня большинство украинских провайдеров...»

(«Факты», №12, 19 січня 2001 р.) ***

Президент України Леонід Кучма підписав ухвалений ВР України Закон «Про Національну систему конфіденційного зв’язку». Цей закон набуває чинності з дня опублікування.

(«Молодь України», №13, 1 лютого 2002 р.)

5 Законодавче забезпечення права на інформацію

Постанову Верховної Ради України «Про забезпечення права громадян України на інформацію» №2967-ІІІ від 10 січня 2002 р. — див. «Голос України», №15, 24 січня 2002 р.

***

Президент України Леонід Кучма скасував статті свого Указу про забезпечення прозорості і відкритості виборів, що передбачає контроль над дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства щодо прав громадян у ході виборчої кампанії.

Стаття передбачала ефективний контроль за дотриманням усіма телерадіоорганізаціями, незалежно від форм власності, норм Конституції і законів України щодо прав громадян на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань. Скасована стаття забезпечувала рівний доступ до державних аудіовізуальних засобів масової інформації політичним партіям, виборчим блокам партій, кандидатам у народні депутати України, депутатам місцевих рад, справедливий неупереджений розподіл часу для виборчої агітації.

(«Рух», №6, лютий 2002 р.) 6. Деякі загальні проблеми

Як повідомив головний редактор газети «Кримська світлиця» Віктор Качула, тиждень тому поліграфічне підприємство «Таврида» офіційно повідомило, що друкувати в борг «Кримську світлицю» не в змозі.

Останнім, вочевидь, можна назвати число від 25 січня 2002 року, за яке редакція розрахувалася стратегічними запасами паперу. Працівники газети два місяці не отримують зарплати, до того ж почувають себе в облозі кредиторів: у будь-який день орендодавці можуть замкнути перед ними двері, оскільки за приміщення також не заплачено. Сума боргів «Кримської світлиці» перевищила 50 тисяч гривень.

«Кримська світлиця» — єдине в Криму видання, де друкуються кримські українські письменники, щотижня з’являється чотириполосна «газета в газеті» для дітей, презентуються надзвичайно цінні дослідження з україністики Півдня. Зла доля переслідує «Кримську світлицю» з часу її заснування: жодної підтримки місцевої влади, відсутність будь-якого сприяння

(«Слово Просвіти», ч.5, 1 лютого 2002 р.) Див. також — «Время», №14, 5 лютого 2002 р.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори