пошук  
версія для друку
07.04.2004

12 квітня-10 травня 2002 року

   

ПРАВА ЛЮДИНИ

1. Катування та жорстоке поводження

З неділі 14 квітня по вівторок 16 квітня Україною прокотилася хвиля погромів. Подібно до 9 березня 2001 року, у ці дні на вулицях Києва, на вокзалах міліція затримувала усіх „підозрілих“ осіб. Першою ознакою „підозрілості“ вважалося володіння українською мовою, носіння національного одягу чи козацької зачіски — оселедця. Особливо „підозрілими“ стали офіси патріотичних організацій. Загалом за ці дні через „каземати“ Печерського райвідділу міліції пройшло декілька сотень патріотично налаштованих киян, в основному, членів Пласту, Молодого Руху, Спілки української республіканської молоді („СУРМа“), УНСО, „Патріота України“, „Тризуба“.

Тарас Швиденко, 16 років, член Молодого Руху:

„У понеділок о 22.15 мене з друзями зупинили в підземному переході на Майдані Незалежності та доставили до Печерського райвідділу міліції м.Києва. Там мене запитували, де я перебував у суботу 13 квітня (саме цього дня було вчинено хуліганський напад на синагогу Бродського). Слідчого дуже зацікавив значок „Тризуба“, який я ношу. Я відповів, що я — українець. У відповідь слідчий заявив, що таких, як я, „бандерів“, потрібно вішати. Пізніше мене привели в кімнату, де перебувало четверо осіб у цивільному. Вони сказали, що навчать мене говорити російською. Мене знову запитали, хто я такий, на що я відповів — націоналіст. Тоді мене почали бити в потилицю, ногами. При цьому працівники міліції кричали: „Ми покажемо тобі Україну, скотина ти християнська“ та „Убий українця!“, збили з ніг і довго били ногами. Коли знепритомнів — відлили водою, підвісили за руки й продовжували бити, обіцяли повісити. Пізніше один з присутніх хотів ударити мене пляшкою. Близько третьої ночі мене випустили“.

Ще один з затриманих, 15-літній хлопчина, розповів при виході з райвідділу, що його били об стіну головою.

Член СУМу Едуард Юрченко розповів, що був затриманий у неділю разом з іншими хлопцями на матчі „Оболонь“ — „Чорноморець“. Усіх привезли до Печерського райвідділу та піддали катуванням, не пояснюючи причин. Цілу ніч із другого поверху Печерського райвідділу лунали крики та зойки.

У вівторок без пояснень було затримано члена Молодого Руху Житомирщини, пластуна Вадима Левківського, що приїхав до Києва, члена „СУРМа“ Артема Троскота. Їх не били, однак глумилися з національної свідомості, насміхалися над патріотичними почуттями молодих українців.

(„Українське слово“, ч.16, 18-24 квітня 2002 р.)

***

У херсонского поселка Текстильщиков автомобиль жителей пос. Зеленовка (под Херсоном) Анатолия Кайченко и его сына, инвалида детства с искалеченной ногой, остановили гаишники, приказали выйти из машины, а сами принялись бесцеремонно обшаривать салон и багажник.

Дальше рассказывает Анатолий Кайченко:

„Я сделал гаишникам замечание. И кто-то наотмашь бьет меня резиновой дубинкой по спине. От неожиданности я падаю прямо на прапорщика. Тот обрадованно кричит: „Так ты сопротивляешься!“, и нас начинают избивать. В этот момент к переезду подкатила машина еще с четырьмя гаишниками. Они надели на меня наручники, швырнули в лужу и снова били чем попало. Потом отвезли в райотдел и рядом с его зданием еще раз отколотили. Я просил хоть сына не трогать. Тот же прапорщик подошел к Саше и демонстративно врезал по ноге“.

Ту ночь отец с сыном коротали в камере изолятора Днепровского райотдела милиции Херсона. В милиции их уже никто не трогал. Александр Кайченко говорит, что в камере зверски избитый отец терял сознание, его тошнило. Однако поутру их повезли не в больницу, а под конвоем в суд. Был заготовлен и протокол о неповиновении, так что им „светил“ еще и штраф либо админарест.

Говорит судья местного суда Днепровского района Херсона Павел Вадзинский:

„. Я посмотрел на старшего мужчину и ужаснулся. Он был синий и весь опухший, словно его чеченцы пытали. Ясно, что никакого решения я выносить не стал, а направил отца с сыном в прокуратуру“.

Там Анатолия Кайченко переадресовали в судмедэкспертизу — „снимать побои“, затем пострадавший на две недели лег в больницу — залечивать сотрясение мозга, ушибы, боли в ногах и спине.

По словам начальника областного ГАИ Виктора Костенникова, шел поиск угнанной „Нивы“. У семьи Кайченко „девятка“, но ее все-таки остановили. В машине задержанных не было ни оружия, ни наркотиков, ни краденого. Документы на автомобиль были в порядке, водитель (сын) трезв — чем же тогда отец с сыном не угодили?. Следователь прокуратуры Днепровского района Херсона вынес постановление об отказе в возбуждении уголовного дела по факту жестокого избиения Анатолия Кайченко. Районный прокурор Григорий Маренчук, проанализировав материалы, отменил постановление следователя, назначив дополнительную проверку.

(„Комсомольская правда в Украине“, №72, 20 квітня 2002 р.)

2. Резонансні судові справи Андрій Федур, адвокат екс-віце-президента банку „Слов’янський“ Бориса Фельдмана, з обуренням розповів, що суд, надавши в судових дебатах слово стороні обвинувачення, себто, прокурорам, позбавив рівної з ними можливості подебатувати адвокатів підсудних, іншими словами, сторону захисту. Навіщо тоді взагалі адвокат у процесі, резонно запитує Андрій Федур.

Попри очевидну надуманість усіх обвинувачень, прокуратура вимагатиме для Бориса Фельдмана покарання у вигляді тюремного ув’язнення строком до дев’яти років, повідомив А.Федур. „Справа Фельдмана“, говорить адвокат, уже набрала обертів, і виправдати обвинувачуваного означає для влади дати відповідь на запитання: хто нестиме відповідальність за те, що людина третій рік поспіль перебуває за гратами без жодних на це підстав.

Свого часу Борис Фельдман наполягав на тому, аби визнати вкладників банку „Слов’янський“ потерпілою стороною. Це дало б їм змогу брати безпосередню участь у ході судових слухань і, головне, повернути собі свої вклади, якщо останні у них дійсно були викрадені. Але прокуратура, зі свого боку, наполягає на поверненні вкрадених коштів у держбюджет і аж ніяк не в кишеню „ошуканих вкладників“.

(„Україна молода“, №69, 12 квітня 2002 р.)

***

У Артемівському місцевому суді Луганська завершується розгляд справи екс-віце-президента банку „Слов’янський“ Бориса Фельдмана. У останньому слові Фельдман заявив: „У цій справі головним є те, що вона давно перестала бути кримінальною і стала політичною“. На його думку, справа банку „Слов’янський“ — це проблема співвідношення влади і громадянських прав. Головуючий у суді Станіслав Луб’яний неодноразово переривав промову Фельдмана і висловлював невдоволення з приводу того, що він говорить.

(„Україна молода“, №70, 13 квітня 2002 р.)

***

Артемовский местный суд г. Луганска приговорил бывшего вице-президента банка „Славянский“ Бориса Фельдмана к девяти годам лишения свободы. Второй подсудимый — бывший начальник финансового управления банка Александр Заславский — освобожден „по амнистии“. Адвокат Б. Фельдмана А. Федур намерен обжаловать данное решение в апелляционном суде. „Это — беспрецедентный произвол со стороны власти, которая боится разоблачения, — куда же делись деньги банка. Именно поэтому надо, чтобы Фельдман был в тюрьме“, — отметил адвокат. Как сообщала LigaOnline, уголовное дело против должностных лиц банка „Славянский“ было возбуждено следственным управлением налоговой милиции ГНАУ в январе 2000 года. Им были предъявлены обвинения в кражах имущества в особо крупных размерах на общую сумму 11 млн. гривен, в злоупотреблении служебным положением, которое привело к имущественному ущербу на сумму 335 млн. гривен, уклонении от уплаты налогов на сумму более чем 5 млн. гривен, служебных подлогах.

Первоначально по делу проходили семь подсудимых, однако позднее суд выделил в отдельное производство и приостановил рассмотрение дела в отношении пяти обвиняемых.

(„Юридическая практика“, №18, 1 травня 2002 р.)

3. Релігійне життя Пресс-служба УПЦ-КП заявляет о нападении на строителей храма Вознесения Господня УПЦ-КП в селе Благодатное Амвросиевского района Донецкой области в ночь на 14 апреля. Учитывая то, что за несколько месяцев до этого из уст местного священника УПЦ-МП отца Валерия прозвучали угрозы расправиться с верующими и строителями храма УПЦ-КП, пресс-служба Киевской патриархии расценивает нападение в Благодатном как „спланированную акцию, организованную местным криминалитетом совместно с московским духовенством“.

Как известно, село Благодатное — родина главы УПЦ-КП Филарета.

(„Украина и мир сегодня“, №16-17, 27 квітня-10 травня 2002 р.)

4. Соціально-економічні проблеми По данным Минтруда и социальной политики Украины, к категории „бедных“ (граждане с месячным „доходом“ менее 153 гривен) относится практически 25% украинцев. При этом 12% — люди, живущие в „крайней бедности“ (их „доход“ составляет не более 120 гривен в месяц).

Для многих украинцев гипотетический прожиточный минимум — 365 гривен в месяц для работающих граждан и 268 гривен для лиц, утративших трудоспособность, — является реальным максимумом. По состоянию на февраль, средняя зарплата в Украине составила 328,8 гривен, а пенсия — 138 гривен. За последние 10 лет часть граждан с наивысшими доходами в среднем получила 41% всех доходов в стране, а часть с минимальными доходами — лишь 8,6%.

(„День“, №79, 27 квітня 2002 р.)

5. Міжнаціональні відносини та ксенофобські висловлювання Сесія Львівської обласної ради визнала ОУН-УПА воюючою стороною в Другій світовій війні. Голова обласної ради Я. Гадзало як керуючий обласним штабом блоку „За єдину Україну“ зазначив, що з 35 суб’єктів виборчого процесу лише блок „За єдину Україну“ збирається відстоювати визнання ОУН-УПА воюючою стороною у Верховній Раді.

(„Український шлях“, м. Львів, №16, 12-14 березня 2002 р.)

***

Рядки з листа (Г. Білий, м. Харків):

„. У Харкові проєврейські агресивні україноненависницькі телеканали „АТН“, „АТВК“, „Симон“ тощо постійно провокують неповагу, нетерпимість і ненависть до українців, нашої мови й культури, цінностей і національних патріотів, до самостійності й державності України. Майже немає україномовних книжок і преси. Єврейські представники діють іноді агресивніше й підступніше, ніж російські імперіалісти.“

(„Українське слово“, ч.16, 18-24 квітня 2002 р.)

***

Григорій Фалькович, поет, голова єврейського культурно-просвітницького товариства імені Шолома Алейхема:

„. Це правда, що в незалежній Україні немає державного антисемітизму. Це правда, що до останнього часу в державі не було масових антиєврейських заходів, які супроводжувались би побиттям євреїв і пошкодженням культових споруд. Але ж сталося. Я не вірю, що мої ровесники-антисеміти і люди старшого віку, які були завзятими реалізаторами відповідної державної політики за радянських часів і яких я знаю особисто, докорінно змінили своє ставлення до євреїв. Однак найбільш засмучує те, що цього разу антисемітський пароль „Бий жидів!“ був підхоплений представниками молодіжної верстви українського суспільства. Будь-який симптом — це попередження. Наскільки вагомим було попередження 13 квітня і яку хворобу воно засвідчує, ми, певно, дізнаємося уже найближчим часом.

(„Слово Просвіти“, ч.17, 26 квітня 2002 р.)

***

В связи с нападением на Центральную синагогу в Киеве Конгресс национальных общин Украины обратился к Президенту Леониду Кучме с заявлением, в котором утверждается, что данный инцидент был не случайным и что подобные действия, направленные не только против евреев, но и против других национальных меньшинств, практически никогда не вызывают решительной реакции со стороны исполнительной и законодательной власти.

Проблема, связанная, в частности, с „еврейским вопросом“, была всегда. Даже если в Украине нет, как утверждают в правоохранительных органах, неофашистских и антисемитских организаций, это вовсе не означает, что нет и антисемитских настроений, а значит, и действий, направленных против евреев, равно как и против любых других нацменьшинств. Впрочем, если вышеназванных организаций, зарегистрированных Минюстом, нет, это еще не гарантия того, что их нет на самом деле.

(„Зеркало недели“, №15, 20-26 квітня 2002 р.)

 

 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

1. Інтернет Міжнародна конференція „Електронний уряд та електронна демократія“, яка відбулася в Києві за підтримки Світового Банку, серед інших питань розглядала питання про інформаційні технології задля розвитку громадянського суспільства і про спроби держави контролювати Інтернет.

Було зазначено, що в Україні навіть ті можливості, які маємо, використовуються недостатньо. Громадські організації, які є однією з необхідних умов розвитку в країні громадянського суспільства, переважно розглядають Інтернет як можливість створення віртуальної візитки — не більше.

Жодної масштабної громадянської кампанії, яка б використовувала Інтернет як робочий інструмент, у нашій країні проведено не було. На жаль, українські недержавні організації (НДО) доки ще не усвідомили, що Інтернет є й наймогутнішим засобом здійснення власне їхньої статутної діяльності та проведення різноманітних громадянських кампаній. До того ж — організаційним і навіть фінансовим ресурсом.

Недавня парламентська кампанія, за великим рахунком, не дала нічого нового стосовно ефективного використання НДО можливостей Інтернету.

(„Слово Просвіти“, ч.17, 26 квітня-9 травня 2002 р.)

2. Утиски та залякування ЗМІ та окремих журналістів Не может не удивлять позиция Национального совета по вопросам телевидения и радиовещания в отношениигосударственногообластного и регионального телевидения, которое практически выталкивается с третьего общенационального канала в пользукоммерческойструктуры „Интер“.

В разряде парадоксальных — решение по лишению лицензий или затяжке с их предоставлением некоторым региональным телекомпаниям, в частности, „МСТ“ в Марганце Днепропетровской области, „Хортицы“ в Запорожье, „Иштар“ в Виннице. Состоявшийся недавно съезд НСЖУ принял специальное заявление, в котором просит Президента Украины и Верховную Раду отозвать своих представителей из Нацсовета и дать соответствующую оценку их деятельности. По мнению журналистов, Нацсовет продолжает оказывать давление на СМИ.

(„Правда Украины“, №65, 30 квітня 2002 р.)

***

26 апреля ночью нападению группы неизвестных подвергся офис редакции запорожской областной газеты „Досье“. Судя по обыску редакционных столов, грабителей интересовали не только компьютеры и другая техника, но и документы. Скорее всего те, которые касаются журналистских расследований. Газета „Досье“ ведет собственные расследования в отношении сильных мира сего. А это всегда чревато неприятностями. Не зря в последнее время неизвестными был выпущен поддельный номер газеты, совершено нападение на квартиру шеф-редактора. В адрес журналистов газеты не раз звучали угрозы. Однако ни один виновный так и не найден.

(„Киевские ведомости“, 30 квітня 2002 р.)

3. Злочини проти журналістів У ніч з 10 на 11 квітня невідомий злочинець напав на першого заступника редактора газети „Подолія“ (видання Вінницької облдержадміністрації) Євгенію Станіславську. Журналістку госпіталізовано у нейрохірургічне відділення другої міської лікарні.

Сама Євгенія те, що трапилось, пов’язує із звичайним розбійним нападом з метою пограбування.

(„Україна молода“, №70, 13 квітня 2002 р.)

4. Загальні дані Ныне в Украине насчитывается 891 теле- и радиокомпания.

(„Правда Украины“, №65, 30 квітня 2002 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори