пошук  
версія для друку
07.04.2004

3 - 9 жовтня 2002 року

   

ПРАВА ЛЮДИНИ

1. Роль правоохоронних органів в акціях опозиції
Депутати Львівської міської ради обурені діями правоохоронних органів у Львові напередодні 16 вересня. Про це йдеться у заяві, ухваленій 19 вересня на сесії міської ради. Зокрема, обурення депутатів викликали масові допити активістів політичних організацій Львівщини 13 вересня 2002 р. Депутати констатують, що в Україні правоохоронні органи втягнуті у політичну діяльність, що забороняється законом. Львівська міська рада звертається до депутатів Верховної Ради України від м. Львова з проханням ініціювати розгляд Верховною Радою питання про правомірність дій силових міністрів та, при необхідності, розглянути питання відповідності їх займаним посадам.
("Україна молода", №174, 21 вересня 2002 р.)
***
22 сентября и.о. заместителя городского головы Мелитополя А. Боровой сделал официальное заявление. В нем он сообщает, что в ночь с 13 на 14 сентября работники милиции ворвались в его дом и угрожали ему насильственными действиями. Точно так же они, подчеркивает заявитель, поступили в отношении лидеров горрайкомов КПУ В. Смирнова и СПУ И.Белого. Автор расценивает случившееся как провокацию против оппозиционных сил города и городской власти, грубое нарушение конституционных прав граждан, начало репрессий в Мелитополе против демократической оппозиции. А. Боровой, по его словам, положил на стол городского головы заявление о сложении с себя полномочий заместителя и потребовал от мэра сделать все для немедленного увольнения начальника городской милиции В. Доценко с занимаемой должности и выведения его из состава горисполкома, а также публично выступить с осуждением действий городской милиции.
("Мелитопольские ведомости", №111, 24 вересня 2002 р.)
***
"В Одесі триває переслідування представників опозиційних сил. Правоохоронці ходять по квартирах членів партій та громадських організацій, що належать до блоку "Наша Україна", партій СПУ, КПУ, "Собор", "Батьківщина", проводять опитування і залякують щодо участі в осінніх протестних акціях, причому, не пред’являють громадянам жодних документів, чим спричинені їхні незаконні візити". Таку заяву зробив президент Одеської правозахисної академії Валерій Кочетов на зустрічі лідерів опозиційних партій з главою облдержадміністрації Сергієм Гриневецьким, зазначивши, що "набіги" місцевих правоохоронців на помешкання громадян почалися ще 14 вересня і тривають понині.
("Україна молода", №186, 9 жовтня 2002 р.)
***
Під час перебування у Запоріжжі Президента Російської Федерації Володимира Путіна, за дві години до мітингу, що мав би розкрити очі Путіну на ставлення українців до свого "гаранта", співробітниками УБОЗу були затримані голова обласної організації партії "Батьківщина" Гацько та його заступник Важенков. Ізоляція вказаних осіб за гратами тривала три години. Після закінчення саміту "батьківщинців" звільнили, але ніяких пояснень з приводу законності та підстав їх ув’язнення вони не отримали. Між іншим, в той же день було затримано і лідера дніпропетровського осередку "Батьківщини" Галеса.
("Україна молода", №186, 9 жовтня 2002 р.)

2. Акції опозиції в різних аспектах
Елена Маркосян, "День" (рубрика "Субъективка"):
". На улицы вышли менее 0,2% граждан. Это не тянет не то что на революцию, а даже на внеочередную первомайскую демонстрацию. В итоге, оппозиция утратила основания везде и всюду заявлять о всенародной поддержке и спекулировать брендом "победителей избирательной кампании". Хотя бы потому, что у четверки нет оснований обвинять власть в информационной блокаде готовящихся акций. Информации об этом в СМИ было более чем достаточно. Но проинформированные граждане не поддержали оппозицию в ее авантюрных призывах выйти на улицы."
("День", №179, 3 жовтня 2002 р.)
***
У деканатах одеських вузів студентів застерігають щодо підтримки акцій опозиції. Викладач Одеського аграрного університету Федір Нарійчук, член партії "Собор", навів на зустрічі лідерів опозиційних партій з главою облдержадміністрації Сергієм Гриневецьким факти відвертого "полювання на відьом". Одразу після акції 16 вересня ректор вузу Сергій Корлюк звільнив з посади заступника декана факультету ветеринарної медицини Ігоря Різничука, який є заступником голови обласної організації УРП "Собор". Викреслено його і зі списку співробітників аграрного університету, поданого кафедрою на здобуття премії за спільну працю. "У ті ж дні і мене виведено зі складу вченої ради факультету", — додав Нарійчук, зауваживши, що це далеко не всі факти свавілля щодо науковців — представників опозиції.
("Україна молода", №186, 9 жовтня 2002 р.)

3. Резонансні справи
Роману Бутенко из Харькова, который по ложному обвинению в убийстве провел почти 5 лет в застенках Харьковского СИЗО и вышел оттуда калекой, так и не выплатили денежную компенсацию за моральные и физические страдания. С тех пор, как Харьковский областной суд постановил, что государство должно выплатить невинно осужденному на 15 лет лишения свободы 74 тысячи гривен, прошло уже 8 месяцев.
"Дело Романа Бутенко было прецедентом в нашей практике, когда суд постановил возместить физическому лицу ущерб. Причиненный незаконными действиями органов следствия и дознания, — говорит начальник отдела Государственной исполнительной службы Управления юстиции Харькова в Киевском районе Дмитрий Полищук. — В Законе Украины "О бюджете на 2002 год" указано, что такие суммы возмещает Национальный банк Украины. Но механизм исполнения не ясен. В Законе не сказано, какое отделение Национального банка должно производить выплату — региональное или главное управление. Сначала мы обратились в местное отделение. Документы нам вернули, сказали, чтобы обращались в Киев. В столице на наш запрос отвечают, что номер счета, с которого должна производиться эта выплата, является банковской тайной. Подобные сведения предоставляются только по требованию суда. Теперь мы послали запрос в суд.".
Вскоре после первой публикации в "Фактах" в феврале 2002 года о деле Романа Бутенко Генеральной прокуратурой Украины было возбуждено уголовное дело по факту превышения служебных полномочий должностными лицами. На место происшествия в Харьков выехал следователь по особо важным делам. С тех пор тоже прошло несколько месяцев.
Рассказывает Роман Бутенко:
"У меня создалось впечатление, что первым делом следователь занялся проверкой моего оправдательного приговора: искал, нет ли каких зацепок, позволяющих снова усадить меня за решетку, заново опрашивал свидетелей, выступавших в суде. В том, что со мной произошло, пытаются обвинить сейчас работников милиции, которые задержали меня и избили в первую ночь. Да, оперативники незаконным путем получили необходимые им сведения. Но это — на протяжение одной ночи. А я на протяжение 4-х лет говорил и писал следователю и прокурору, что явку с повинной из меня выбили. Мой адвокат также отправил десятки ходатайств. Но это не возымело никакого действия. Но даже тех, кто избивал меня в Дзержинском РОВД, пока не нашли.".
("Факты", №182, 4 жовтня 2002 р.)
***
30 сентября с.г. в Шевченковском местном суде г. Киева должно было состояться слушание дела по иску экс-руководителя банка "Славянвский" Бориса Фельдмана к Государственной налоговой администрации Украины и ее председателю Николаю Азарову. Однако судебное заседание в очередной раз не состоялось, поскольку судья Жанна Бернацкая находилась в совещательной комнате по другому делу. Судебное заседание якобы перенесено на 29 октября с.г. Напомним, что истец требует от ГНАУ и Николая Азарова опровержения распространенных ответчиками сведений о том, что обнародованные майором Николаем Мельниченко записи были поддельными и их подделка производилась по заказу Бориса Фельдмана.
("Юридическая практика", №41, 8 жовтня 2002 р.)
Див. також — "Зеркало недели", №38, 5-11 жовтня 2002 р.
***
На днях адвокаты бывшего председателя Печерского местного суда г. Киева Николая Замковенко, сообщил его защитник Андрей Федур, подадут в главный следственный отдел столичной прокуратуры ходатайство о закрытии дела относительно своего подопечного. А. Федур отметил, что такое решение адвокаты Н. Замковенко приняли в ходе ознакомления с материалами уголовного дела, которое практически завершено. А. Федур убежден, что это уголовное дело "является политической расправой, имеет исключительно откровенный характер расправы над Н. Замковенко". В подтверждение своего мнения адвокат напомнил: "Даже в официальных сообщениях тогдашний заместитель Генерального прокурора Николай Баганец делал заявления, что это ему за расследование дела Гонгадзе". Напомним, 29 мая 2001 года Киевская городская прокуратура возбудила уголовное дело против Н. Замковенко по ст.165 Уголовного кодекса — "превышение служебных полномочий". Ему предъявлены обвинения в злоупотреблении служебным положением, принятии заведомо неправосудных постановлений, а также служебном подлоге. 19 марта того же года тогдашний заместитель Генерального прокурора, прокурор г. Киева Ю. Гайсинский заявил, что во время обысков, проводившихся в рамках следствия, выяснилось, что Замковенко тайно ночью печатал приговоры, якобы принятые по делам, которые он рассматривал как судья. Ю. Гайсинский отметил: следствием установлено, что Н. Замковенко по существу изменял подсудность в делах о тяжких преступлениях. По этим делам в СИЗО не направлялись приговоры, и, таким образом, там эти дела закрывались. То есть, по версии следствия, Замковенко фактически отпускал на волю тяжких преступников, убийц. Эти факты выявлены в ходе повторных обысков, проведенных в его квартире, в канцелярии Печерского райсуда, в архиве и бывшем кабинете Н.Замковенко по санкции судьи Московского районного суда Киева 10 октября 2002 года. По словам бывшего Генпрокурора Михаила Потебенько, при расследовании обнаружена масса эпизодов, когда дела не рассматривались, годами "лежали в ящиках, и никто ответственности за это не понес".
За годы руководства Печерским райсудом Н. Замковенко вынес приговоры по многим резонансным делам, в частности, в марте 2002 года Печерский райсуд под его председательством отменил санкцию на арест экс-вице-премьера Юлии Тимошенко, признав его незаконным. 24 июля 2001 года Президент Украины своим указом освободил Н. Замковенко от должности судьи Печерского районного суда г. Киева в связи с нарушением присяги судьи. Указ принят на основании представления Высшего совета юстиции с учетом решения Квалификационной комиссии местных судов столицы Украины. Н. Замковенко обжаловал представление Высшего совета юстиции и указ Президента в Верховном Суде Украины, но суд оставил его жалобу без удовлетворения.
("Зеркало недели", №38, 5-11 жовтня 2002 р.)

4. Катування та жорстоке поводження
"16 березня приїхали до нас дільничний Василь Краснюк та оперуповноважений Руслан Брень, викликали сина, посадили в машину і повезли, куди і навіщо — не сказали. Вісім разів їздила у Зарічне, щоб дізнатися про долю сина, а все марно: він і досі не повернувся додому, — пише у своєму литі до редакції 72-річна мати десятьох дітей із села Кухотська Воля Зарічненського р-ну Рівненської області Устина Григорівна Новак. — У міліції кажуть, що сина відпустили, але його вдома нема. Чому вони його не покажуть, чрму не говорять правду, де мій син: чи він живий, чи вони його вбили?".
За словами начальника Зарічненського райвідділу УМВСУ в Рівненській області Михайла Бігуна, необхідність узяти показання в Івана Новака постала у зв’язку з вбивством у березні в Кухотській Волі одинокої літньої жінки-остарбайтера, яка одержала за це компенсацію. Рішенням Зарічненського районного суду за злісну непокору працівникам міліції під час виконання ними службових обов’язків (чоловік хапав міліціонерів за одяг) до Івана Новака на чотири доби — з 18 по 22 березня — був застосований адмінарешт. Але оскільки його затримали ще 16 березня, то ці два дні було враховано в термін відбування покарання.
"Термін утримання Івана Новака в ізоляторі тимчасового утримання минув о 13 годині 20 березня, а вже о 13.10 він вийшов із райвідділу", — каже майор Іван Воронко. Факт звільнення з-під варти задокументовано у райвідділі, хоча впадає в око надто велика схожість підписів оперативного чергового (Івана Воронка) та звільненого Івана Новака. Тим часом підписи Новака у картці з паспортного столу та під документом про звільнення з-під варти дуже різняться.
Прокурор Зарічненського району Юрій Онисковець:
"Я витребував матеріали у міліції, щоб перевірити, яке вона прийняла рішення стосовно безвісти зниклого І. Новака. Ознайомившись з ними, дійшов висновку, що дуже поверхово було проведено перевірку, після чого я скасував постанову про відмову в порушенні кримінальних справ, направив матеріали для додаткової повної перевірки з розшуку І. Новака та порушив дисциплінарне провадження стосовно оперуповноваженого відділу карного розшуку Зарічненського РВ УМВСУ Олега Бабейчика, який припустився чималих порушень кримінально-процесуального характеру. Одне слово, міліцією не було вжито всіх заходів з розшуку Івана Новака".
("Голос України", №172, 20 вересня 2002 р.)

5. Армія
Сім’я з глибокого волинського Полісся в розпачі. Цьогорічне літо перевернуло усе її життя. Через два місяці після призову, не витримавши знущань, збожеволів єдиний син, найстарший з 4-х дітей. Коли двоє військовиків привезли його в село, рідні жахнулися: то був зовсім не той Володя, якого в травні проводжали в армію.
"Наше село уже двічі переживало шок від трагедій, пов’язаних з військовою службою своїх земляків, — розповіла секретар сільради Світлана Федчик. — Про одну з них писали "Сільські вісті". Тоді, буквально через 17 днів після призову, у труні привезли хлопця, який начебто помер від апендициту, інший, за твердженням представників військової частини, просто сам втопився. І ось знову біда.".
Мати нещасного хлопця Галина Федорівна вкотре картає себе за те, що не вблагала працівників райвійськкомату, аби сина не відправляли надто далеко. Тим більше, що скаржився на болі в серці, шлунку, лежав у лікарні. "Восени йому дали відстрочку, а в травні й слухати не захотіли: "Не прийде сам — приведе міліція!".
Володимира відправили служити в Богодухів Харківської області, в в/чА-2374. Звідти він встиг написати лише одного-єдиного хорошого листа (за поштовим штемпелем — 23 травня). Наступний лист приголомшив рідних. Володимир вибачався, що довго не писав, і повідомив: "Я знаходжуся в госпіталі, в психіатричному відділенні. Тільки не подумайте, що здурів. Ні, просто почало боліти серце, і мене повели в санчастину, а звідти направили в госпіталь. Тут я уже 13 днів. Дають таблетки.". З батьками хотів поговорити лікар, і вони вперше потрапили до великого міста. Відтак, допустили фатальну помилку — довірилися медикам у погонах. А потрібно було, судячи з усього, негайно звернутися у військову прокуратуру. Бо те, що лікарі кваліфікували, як "кепкування з боку інших солдатів", явно носило кримінальний характер. Як розповіла мати, "медсестра покликала Володю. Він був змарнілий, але при пам’яті. Сказав, що йому побили голову, що душили одіялом". А почалося з того, що в частині заставили бігти крос — 5 км. Йому було недобре, схопило серце, він впав. Та на нього накричали, що придурюється, почали лежачого бити руками й ногами.
Розповідає мати:
"
Я так зрозуміла, що мучили його і в казармі, і в тому госпіталі. Розказував, що заставляли бути "лосем": мусив прикладати пальці до лоба і з розгону стукатися об стіну. Якщо плакав і відмовлявся, то "діди" кричали: "Роби, що кажуть, бо самі приб’ємо". Хватали за руки й ноги і товкли головою в стіну. Лікар зразу почав роз’яснювати нам, що син просто ухиляється від служби, тому проходить обстеження. Ввечері ми поїхали додому".
У листі від 18 червня Володя поцікавився, як вони доїхали, і сказав, що до 1 липня його випишуть. Однак уже в наступному листі тональність різко змінилася. Син писав: "Мамочко, рідна, золота, якби ти тільки знала, як мене тягне додому.". Останнє речення, наче крик душі: "Будь ласка, хто-небудь приїдьте на тому тижні до мене!".
4 серпня у Харків поїхав батько, але забрати Володю не дозволили. Додому його привезли 23 серпня.
Розповідає мати:
"
Привезли два працівника райвійськкомату, один з них навіть не виходив з машини. Другий сказав: "Його доставили з Богодухова. Документи у нас". І зразу попрощався. А Володя був як з хреста знятий. Руки й ноги, як палички, бо схуд до 40 кг., хоч перед армією мав більш як шістдесят. Сказав, що в дорогу (чи в дорозі) йому щось кололи, "щоб не психував". Далі з ним творилося щось жахливе: кидався з кутка в куток, кричав, заговорювався, зовсім не міг спати. З військкомату до нас так ніхто і не навідався, і через кілька днів ми самі повезли сина в райлікарню. Там сказали, що треба їхати в обласну психіатричну лікарню. Ні машини, ні лікаря не виділили.".
Батьки опинилися наодинці з бідою. Можливо, треба вимагати компенсацію у Міністерства оборони чи з конкретної в/чА-2374, де й почалися ці жахіття? Адже у постанові Військово-лікарської комісії чітко вказано: "Захворювання пов’язане з проходженням військової служби". Комісія у Харкові визнала рядового непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку ще 22 липня 2002 року, а 31 липня цю постанову затвердила ЦВЛК МО України. 4 серпня рідним не віддали хлопця. І тільки 21 серпня командир в/чА-2374 полковник М. Решетняк видав рядовому "предписание", яке починається словами: "Предлагаю Вам убыть в распоряжение Камень-Каширского РВК Волынской области.".
Військовий комісар Камінь-Каширського району підполковник Василь Казбан теж не вважає себе причетним до трагедії. Мовляв, ні психолог, на психіатр якихось вад у хлопця під час проходження медкомісії не знайшли, а болі в серці — це не підстава для того, щоб не послужити в доблесному українському війську. Щоправда, радив батькові звернутися у військову прокуратуру чи суд.
(Вісник і К°, №40, 19 вересня 2002 р.)
***
28 августа нынешнего года по телеканалу "1+1" показали жуткий репортаж — матери из армии привезли гроб с телом единственного сына. Согласно документам, присланным из воинской части, он якобы повесился. Но ранее ей сообщили, что он будто бы застрелился. Кроме того, офицеры из части и представители военкомата настаивали на немедленном погребении, пытались воспрепятствовать матери вскрыть гроб. Но мать настояла на том, чтоб гроб вскрыли. Впечатление от вида трупа было ужасающим: солдат умер явно не от повешения, уж тем более не от огнестрельного ранения. Мать — медик с большим стажем и опытом работы — определила, что ее сын умер от побоев. Расследованием факта гибели солдата вынуждена была заняться военная прокуратура. То, что в части, где служил погибший солдат, предприняли все возможное и невозможное, чтобы скрыть правду, не вызывает никакого сомнения. "Дедовщина" в украинской армии чувствует себя вольготно. Ведь, по сути дела, сокрытие преступления является поощрением преступников. Поэтому таковыми являются не только "деды", но и офицеры и прапорщики.
("Зеркало недели", №38, 5-11 жовтня 2002 р.)


СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

1. Право на інформацію
Із заяви секретаріату Волинської обласної організації НСЖУ до облдержадміністрації, обласної ради та керівників правоохоронних органів Волині:
". Нещодавно було невмотивовано введено режим перепусток в адміністративний будинок, де розташовані облдержадміністрація та облрада. Навіть після висвітлення цієї проблеми в пресі заходи щодо виправлення ситуації не вживаються.".
("Вісник і К°", №42, 3 жовтня 2002 р.)
***
Журналісти телеканалів "Інтер", УТ-1, ICTV, а також Інтернет-видань "Українська правда", "Телекритика" та ін. погрожують всеукраїнським страйком. Про це сказано у відкритому листі під назвою "Маніфест українських журналістів з приводу політичної цензури".
("Україна молода", №183, 4 жовтня 2002 р.)
***
Более 50-ти журналистов подписали манифест, в котором заявляют о наличии в Украине политической цензуры и о своей готовности к забастовке, если давление на СМИ будет усиливаться. Для поддержки коллег, на которых оказывается давление, и для солидарных действий в защиту свободы слова создается инициативная группа, которая, среди всего прочего, обещает изыскать средства для поддержки журналистов, уволенных с работы за попытку объективного освещения событий. Манифест остается открытым для подписи другими журналистами.
Те, кто подписался, утверждают: "В Украине существует политическая цензура, следствием которой является цензурирование по указанию либо с согласия власти программ на телевидении, радио, статей в прессе, давление в разных противозаконных формах на журналистов и отдельные СМИ, которые пытаются объективно освещать общественно-политическую жизнь в стране".
("Голос Украины", №183, 5 жовтня 2002 р.)
***
3 октября участники круглого стола "Политическая цензура в Украине" подписали "Манифест украинских журналистов по поводу политической цензуры".
Более 100 журналистов в минувшую субботу провели учредительное собрание, на котором образовали Независимый профсоюз работников СМИ. Его основная цель — защитить журналистов от давления цензуры и возможного увольнения за несогласие с правилами "темников". Эта структура еще будет проходить необходимые регистрационные процедуры. Журналисты будут требовать проведения парламенстких слушаний о политической цензуре и возбуждения Генеральной прокуратурой уголовного дела по факту вмешательства в деятельность СМИ. Журналисты также требуют ввести мораторий на увольнение тех коллег, которые выступили на борьбу с цензурой, подписантов "Манифеста украинских журналистов по поводу политической цензуры" и протокола о создании профсоюза.
("Голос Украины", №184, 8 жовтня 2002 р.)
***
Склад організаційного комітету для просування Незалежної профспілки працівників ЗМІ лабіринтами Мін’юсту: Данило Яневський, Альбіна Трубенкова, Наталя Лігачова, Ігор Куляс, Віктор Уколов, Борис Гривачевський, Євген Глібовицький, Олесь Ковальчук, Андрій Шевченко, Роман Скрипін та Сергій Гудзь.
Склад страйкому: Сергій Рахманін, Юлія Мостова, Альбіна Трубенкова, Володимир Ар’єв, Борис Гривачевський, Євген Глібовицький, Андрій Шевченко, Тарас Стрільчик, Олена Притула, Олександр Кривенко та Роман Скрипін.
("Україна молода", №185, 8 жовтня 2002 р.)
Про організацію профспілки журналістів — див. "Молодь України", №127, 8 жовтня 2002 р.

2. "Темники"
З 1 вересня ведеться щоденний моніторинг і аналіз інформаційних матеріалів обласних, районних та міських газет, в яких висвітлюється соціально-економічна ситуація в державі. Такий обов’язок на свої низові структури — управління в справах преси та інформації — наклав 11 вересня Держкомінформполітики України. Цей циркуляр на тлі спущених із столиці розпоряджень інших відомств (скажімо, МВС для його обласних управлінь — про збирання політичної інформації на місцях, особливо дуже детальної про опозиційні сили, про що повідомило Інтернет-видання "Україна кримінальна" та інші ЗМІ) вказує на посилення тотального контролю держави за інформаційною сферою. Загалом збирання інформації нічого страшного в собі не має, це навіть нормально для держав, де управлінські структури прагнуть мати міцний зворотний зв’язок з суспільством. Але ж Україна — це своєрідне королівство кривих дзеркал. Отож, моніторинг видань Держкомінформполітикою таїть у собі загрозу політичної цензури і наступного перепідпорядкування місцевої преси, яка переважно пов’язана з місцевими державними чи комунальними органами управління.
("Галичина", №140, 17 вересня 2002 р.)
***
Без коментарів:
Філософського поняття "свободи слова" не існує, хоч деякі лідери і представники так званих "опозиційних сил" надали йому ще й політичного забарвлення, зазначив у розмові з кореспондентом Укрінформу керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України Сергій Васильєв. Він висловив власний погляд "журналіста і чиновника" на публічні виступи, прес-конференції і "круглі столи" голови Комітету ВРУ з питань свободи слова ті інформації Миколи Томенка щодо проблеми свободи слова в Україні і "політичної цензури". Обговорювати питання свободи слова, політичної цензури доцільно і етично виключно в колі журналістів, фахівців цієї галузі, а не на державному рівні, вважає Сергій Васильєв.
Водночас Васильєв висловився проти намагання опозиційних сил диктувати власну волю, позицію, погляди державним ЗМІ. Він наголосив, що ГУ інформаційної політики започаткувало і продовжуватиме надсилати ЗМІ прес-релізи щодо основних подій тижня з рекомендаціями коментуючих, які висловлюють виключно державницьку позицію. Саме ці прес-релізи голова профільного парламентського комітету назвав "темниками" і розгорнув навколо них дискусії, сказав С. Васильєв. За його словами, Микола Томенко відчув, що з формуванням парламентської більшості, яка з трибуни заявила про наміри замінити деяких керівників комітетів, крісло під ним захиталося. Тому він нині, захищаючи власні інтереси, намагається згуртувати навколо себе так звану громадську думку і певне коло журналістів.
("Урядовий кур’єр", №184, 5 жовтня 2002 р.)
***
Керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України Сергій Васильєв:
". Раньше власть не использовала СМИ всерьез. Было несколько газет, которые отражали официальную точку зрения, печатали официальные документы. Сейчас мы ведем активную работу в центре и особенно в регионах, отправляем туда информацию о работе органов государственной власти, посылаем видеосюжеты о деятельности Президента, комментируем и разъясняем позицию АП по поводу многих внутриполитических вопросов. Это, естественно, не нравится определенному количеству людей. Они бы хотели, чтобы информационное поле было другим. Чтобы можно было, как и раньше, в региональной прессе печатать всякий вздор о Президенте, его Администрации, власти вообще. Вот, собственно, почему идет такое сопротивление.".
("Время", Харків, №112, 8 жовтня 2002 р.)
***
В розвиток теми передруків (початок — див. ogljad49):
Георгій Почепцов, керівник Управління стратегічних ініціатив Адміністрації Президента України. Ми втомилися від незрозумілих конструкцій. Інтерв’ю газеті "День" (про образ влади, держави та майбутні вибори):
1. "Галичина", №125, 17 серпня 2002 р. (додаток "Виконавча влада Закарпаття", засновник — Івано-Франківська облдержадміністрація, с.3)
2. "Запорізька січ", (Запорізька міська рада), №126, 20 серпня 2002 р.

3. Утиски і переслідування з політичних мотивів
Місія Міжнародної організації "Репортери без кордонів" готує звернення до Генерального прокурора України, щоб припинити перешкоджання роботі міської газети "Вексель" (Одеська обл.) з боку мера портового міста Південне Олександра Журавля та керуючої справами міськвиконкому Надії Шумейко. Юрист Інституту масової інформації (представляє в Україні "Репортерів без кордонів"") Марія Самбур уточнила, що під час зустрічі в редакції газети "Вексель" з’ясувалося, що Журавель та Шумейко не раз утруднювали редакторові видання Сергію Тихоплаву доступ до матеріалів про діяльність структур міської влади, а недавно подали позови до суду, висунувши претензії до міської газети. Вони зажадали, зокрема, "спростування тверджень", що нібито містяться в публікаціях, та величезної грошової компенсації за нібито завдану "моральну шкоду", хоча, по суті, йдеться про спроби спростування низки публічних запитань "Векселя" до керівництва міста, які, на думку адвоката редакції, "немає підстав вважати "твердженнями". Насправді у виступах газети порушуються актуальні проблеми життя міста.
Подібні утиски з боку владних структур і навіть спроби розорити, в тому числі, за допомогою "наїздів" податківців і пожежників, за словами пані Самбур, почастішали не тільки на Одещині, а й на Івано-Франківщині (обласна газета "Галичина"), Полтавщині ("Миргородська правда") та в інших регіонах.
("Україна молода", №183, 4 жовтня 2002 р.)
***
Головний редактор інформаційно-аналітичної служби телеканалу "Тоніс" Олесь Ковальчук, старший редактор інформації Григорій Андрущак, політичний оглядач Ірина Король та спецкор Інна Капиця припинили співпрацю з телекомпанією. У повідомленні журналістів зазначено, що причинами такого кроку стала загроза "політичної цензури", а також "інтриги та матеріально-технічні злидні". "Професіонали вичерпали ресурс компромісів, і в таких умовах працювати не бажають", — йдеться в заяві журналістів. Олесь Ковальчук повідомив, що "виробництво новин зараз відбувається у ручному режимі в атмосфері постійного втручання керівництва. Я пов’язую це з тим, що хтось перестраховується. У мене була розмова з директором, і мені прямим текстом сказали, що були дзвінки з Адміністрації Президента, мені сказали — займайся всім, чим завгодно, тільки не новинами".
("Сільські вісті", №117, 4 жовтня 2002 р.)
Див. також — "Україна молода", №182, 3 жовтня 2002 р., "Свобода", №36, 8-14 жовтня 2002 р.
***
У відповідь на дії "гайкових ключів" звільнився з "Нового каналу" Андрій Шевченко, пішов з ефіру СТБ Роман Скрипін, на знак незгоди з цензурними утисками звільнився з газети "Сегодня" Віктор Шлінчак.
("Україна молода", №185, 8 жовтня 2002 р.)
***
Секретаріат Волинської обласної організації Національної спілки журналістів України оприлюднив заяву, в якій висловив занепокоєння тим, що "останнім часом намітилися негативні тенденції збільшення безкарних і не вмотивованих утисків та обмежень прав та свобод журналістів". У заяві, зокрема, наводяться факти посягання на майно журналістів та їхнє життя, погроз на їхню адресу, спроб скомпрометувати працівників ЗМІ, які беруться за "гарячі" теми. Здебільшого ці дії залишаються безкарними.
("Україна молода", №186, 9 жовтня 2002 р.)
***
Із заяви секретаріату Волинської обласної організації НСЖУ до облдержадміністрації, обласної ради та керівників правоохоронних органів Волині:
". На превеликий жаль, не знаходять адекватної реакції і спроби залякати принципових журналістів. Наприклад, звучали погрози на адресу головного редактора газети "Вісник і К°" Євгена Хотимчука за гостру публікацію Ольги Жарчинської про свавілля голови однієї з райдержадміністрацій. Неодноразово здійснювалися спроби скомпрометувати власкора газети "Волинь" Ярослава Гаврилюка.".
("Вісник і К°", №42, 3 жовтня 2002 р.)

4. Справа УНІАН
1 октября коллектив УНИАН на своем сайте поместил заявление о политическом давлении на журналистов. "С назначением неделю назад нового руководителя информационной службы (исполнительного директора) Василия Юрычко мы ощущаем, что в журналистские дела агентства вмешиваются люди, которые представляют политические интересы власти и, в частности, Администрации Президента. Мы считаем свою беспристрастную деятельность залогом демократии в Украине, готовы ее отстаивать и обращаемся к журналистам других украинских СМИ и нашим клиентам с просьбой поддержать нас", — говорится в нем.
На следующий день УНИАНовцы обратились к Президенту, спикеру Верховной Рады, главе профильного парламентского комитета с открытым письмом, в котором просят дать оценку действиям руководства агентства.
("Правда Украины", №145-146, 4 жовтня 2002 р.)
Про початок конфлікту в УНІАН — див. "Україна молода", №182, 3 жовтня 2002 р.
***
В начале минувшей недели журналисты информационного агентства УНИАН, возмущенные цензурными методами нового руководства — генерального директора Олега Наливайко и человека "с непонятными для местных журналистов полномочиями" Василия Юрычко — объявили бунт на "информационном корабле". Из политиков их поддержали только "Блок Юлии Тимошенко" и несколько внепарламентских партий.
Бывший генеральный директор агентства Михаил Батиг проявил индифферентность к протесту коллег. В комментарии "Украине молодой" он заявил, что это кратковременный конфликт личностного характера.
Еще более уникальное предположение по этому поводу высказал в последнем "Эпицентре" руководитель Главного управления информационной политики Сергей Васильев: возможно, речь идет о том, что журналистов перекупают. Что ж, каждый исходит из собственного опыта.
("Голос Украины", №184, 8 жовтня 2002 р.)
***
Смена руководства в информационном агентстве УНИАН привела к конфликту. Не прошло и недели после назначения нового руководителя информационной службы — исполнительного директора УНИАН Василия Юрычко, как коллектив агентства решился объявить забастовку и распространил резкое заявление. В связи с обострением ситуации в стране, протест журналистов против нового руководителя приобрел политическую окраску. Ситуацию усугубила внезапная пресс-конференция Тимошенко, Мороза, Симоненко, которая состоялась после самовольного захвата помещения агентства. Отчет об этой пресс-конференции возмутил "тройку", и народные депутаты пригрозили агентству судом. О своей поддержке заявления коллектива УНИАН заявил НСЖУ, к конфликту подключились депутаты Верховной Рады, не преминула воспользоваться ситуацией партия "Батькивщына". Новый исполнительный директор Василий Юрычко отвергает все обвинения.
Попытка обстоятельного изучения ситуации с давлением на медиа показывает, что ее следует рассматривать в двух разных плоскостях — государственных СМИ и частных. УНИАН работает в негосударственном секторе, его работники нанимаются не властями. Конфликт же в агентстве продолжается, и его исход во многом зависит от взаимоотношения с владельцами.
Олег Наливайко, генеральный директор УНИАН:
"1 октября в 11.30 пресс-секретарь Ю. Тимошенко П. Якобчук попросил организовать на час дня пресс-конференцию руководителей "тройки" (см. ogljad50). Оценив ситуацию и решив не повторять судьбу УТ-1, мы приняли решение пропустить представителей "тройки", чтобы не было никаких конфликтов. Пресс-конференция прошла, но мы, может быть, в порыве эмоций очень резко высказали свое отношение к этому безобразию. Все правила были нарушены, и поэтому мы высказали свою позицию. Последовала бурная реакция, в том числе, народных депутатов. Обвинить УНИАН в том, что он как-то цензурирует или не допускает оппозицию к микрофонам — ложь, так как после митинга мы первые предоставили оппозиции зал для выступлений. Я готов лицом к лицу встретиться с любым журналистом и дискутировать на тему цензуры. Проблемы, которые существуют внутри коллектива, обуславливаются экономическими причинами, но не политическими.
Василий Юрычко — бывший генеральный директор Интерфакса-Украины, и у него есть свой взгляд на работу информагентства.".
Василий Юрычко, исполнительный директор УНИАН:
". Некоторые работники УНИАН начали "ставить" на нашей ленте информацию о том, что руководство УНИАН плохое. Я зашел на выпуск и предупредил, что если материалы будут выходить без меня, то выпускающий редактор может быть уволен. Через полчаса мне выдвигают ультиматум, что на журналистов УНИАН с приходом нового руководства идет безумное давление со стороны Администрации Президента. Конфликт — это наша внутренняя проблема, но если работники вынесли ее за пределы агентства, то пусть все будет прозрачно и открыто. Поэтому журналисты могут беспрепятственно высказывать свою позицию на ленте, в том числе — обвинение в сторону руководства агентства.
Мы даем возможность высказывать свое мнение, не употребляя никаких средств. Моя же позиция такова — агентство должно быть беспристрастным и объективным. Другое дело, когда участие самих журналистов в политических акциях не содействует имиджу агентства. Ведь если человек является помощником лидера какой-то партии и начинает освещать другую политическую силу, являющуюся ее оппонентом, то даже если он напишет все четко — никто не поверит, что он сделал это объективно. Поэтому я и сказал, что если кто-то хочет быть представителем партии, то это его личное дело, но в УНИАН должны работать репортеры новостей, четко и объективно делающие свою работу.
Вопрос же об увольнении кого-нибудь из работников не может стоять по одной причине. Я пришел сюда делать два проекта — собственный телеканал и радио УНИАН. В ближайшее время нам потребуется около 200 журналистов. Как в ситуации, когда каждый профессионал на вес золота, можно кого-то увольнять? Другое дело, если они отказываются выполнять распоряжение руководства".
("День", №179, 3 жовтня 2002 р.)
***
Без коментарів:
У розмові з кореспондентом Укрінформу керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України Сергій Васильєв висловив думку, що представники українських ЗМІ мають свободу вибору місця діяльності або роботи. Тобто журналісти, які сповідують політику тієї чи іншої партії, можуть працювати у виданнях цих політичних сил або приватних ЗМІ. Якщо ж журналіст працює в державному ЗМІ, цілком логічно, що він висловлює державну точку зору на події, лобіює інтереси державних органів влади.
("Урядовий кур’єр", №184, 5 жовтня 2002 р.)
***
В интервью украинской редакции "Би-Би-Си" Виктор Медведчук заявил: обвинения в том, что Администрация Президента и он лично вмешиваются в деятельность СМИ, является безосновательными. "Пусть корреспондент придет ко мне и скажет, что меня заставляли делать то или это. примем самые строгие меры, если это будет зависеть от нас и касаться представителей администрации", — сказал он.
("Голос Украины", №184, 8 жовтня 2002 р.)
***
Вівторковий бунт журналістів УНІАН, котрі повстали проти насаджуваної цензури, обернувся реакційним четвергом 3 жовтня. До останнього моменту сайт агентства був єдиним місцем, де можна було прочитати про розвиток конфлікту між журналістами і новим керівництвом УНІАН. Учора (3 жовтня) доступ до інтернет-сторінки було припинено, а коли сервіс відновився, з’ясувалося, що жодних новин агентство не ретранслює, а прояви опозиційності у вигляді заяв та відкритих листів журналістів на сайті відсутні. Як стало відомо, пан Василь Юричко став виконуючим обов’язки генерального директора, а Олег Наливайко, пропрацювавши на цій посаді менше місяця, опинився у відпустці за власний рахунок. Таким було рішення акціонерів агентства. У своєму відкритому листі до Президента Леоніда Кучми, Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, голови Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка, Уповноваженого ВРУ з прав людини Ніни Карпачової, керівника Держкомінформполітики Івана Чижа та начальника Головного управління інформаційної політики АПУ Сергія Васильєва працівники УНІАН вказували на політичну кон’юнктуру вказівок нового керівника. Серед іншого, зокрема, "в стрічку" не пішла інформація "Опозиційні депутати вважають, що в Україні продовжується узурпація ЗМІ". "Протягом останнього тижня журналісти УНІАН отримували неодноразові вказівки щодо змісту інформації, яка мала вийти на "стрічці". При цьому Юричко неодноразово погрожував співробітникам агентства звільненням у випадку невиконання його розпоряджень, що стосувалися розстановки політичних акцентів, — зазначали УНІАНівці. — Ми вважаємо, що політика, яку намагається проводити Юричко, порушує наше право на висвітлення подій, які відбуваються в Україні, а також право наших читачів — громадян України — на отримання інформації".
("Україна молода", №183, 4 жовтня 2002 р.)
***
3 октября в УНИАН завершилась закрытая встреча журналистского коллектива с и.о. генерального директора Василием Юрычко. По его словам, учредители предоставили ему право закрыть агентство в случае, если конфликт не будет урегулирован. На данный момент удалось достичь определенного компромисса — журналисты вернулись к работе. Компромисс стал возможным после того, как В. Юрычко согласился в дальнейшем информировать журналистов о собственных редакторских правках в их материалах. Юрычко также согласился оставить в должности редактора информационного отдела Альбину Трубенкову, которую ранее отстранил от исполнения обязанностей.
("Правда Украины", №145-146, 4 жовтня 2002 р.)
***
Вісім провідних газет Буковини — "Час", "Молодий буковинець", "Доба", "Буковина", "Буковинське віче", "Чернівці", "Ва-банк" та румуномовна "Zorile Bukevinei" — висловили свою солідарну підтримку колективу агентства УНІАН у боротьбі за свою неупереджену діяльність та свободу слова. Редактори закликали усіх своїх колег у регіонах надати підтримку УНІАН. Вони зазначили, що УНІАН завжди вважався у регіонах еталоном неупередженої думки, слугував прикладом служіння свободі слова.
Як зазначив головний редактор газети "Доба" Володимир Стефанець, його газета за майже п’ятирічний вік свого існування є постійним передплатником новин агентства. І, на його думку, якщо нове керівництво УНІАН "піде по дорозі "віртуального" світу, який демонструє нині більшість вітчизняних телеканалів, то воно може просто знищити агентство як професійний колектив, новини якого будуть потрібні лише для звіту в Адміністрації Президента".
За словами головного редактора газети "Час" Петра Кобевка, він завжди вважав УНІАН неупередженим і "чистим" від брудних грошей інформаційним агентством.
("Сільські вісті", №117, 4 жовтня 2002 р.)
***
Національна спілка журналістів України як один із співзасновників інформаційного агентства УНІАН повністю і беззастережно підтримуватиме статус агентства як незалежного від впливу будь-яких політичних чи адміністративних сил, йдеться у заяві голови СНЖУ Ігоря Лубченка.
("Демократична Україна", №80, 4 жовтня 2002 р., "Молодь України", №125, 3 жовтня 2002 р.)
***
За неосяжного диктату "темників" саме "стрічка" УНІАН була променем світла в темному царстві "офіційної інформації", тобто тих трактувань і повідомлень, що спускалися і дозволялися "згори". Інтернет-видання давали політичні зведення УНІАН майже повністю. Перекривання кисню УНІАНівцям шляхом делегування на керівну посаду в агентство Василя Юричка з "Президентського вісника", за логікою, і мала б стати черговим кроком до розбудови єдиного для всієї країни "Міністерства правди".
Завідуюча відділу політики УНІАН Альбіна Трубенкова та інші зробили дуже багато, аби відстояти реноме дійсно незалежного агентства.
У недільному "Епіцентрі" виступив керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента Сергій Васильєв. І якщо напередодні він спростовував втручання АП у "трудовий конфлікт" в УНІАН, то в коментарі для головної аналітичної передачі каналу "1+1" керівник ГУІП висловив дві версії. По-перше, скандал навколо УНІАН може бути організований головою профільного парламентського комітету Верховної Ради Миколою Томенком. А, по-друге, ворушіння і перекуповування журналістів в бунтівному агентстві дуже скидається на реалізацію оголошеного свого часу Віктором Ющенком плану щодо створення "опозиційного медіа-холдингу".
("Україна молода", №185, 8 жовтня 2002 р.)
***
Шаг, на который решились журналисты УНИАН, заявив на всю страну, что руководство агентства пытается ввести политическую цензуру, можно назвать беспрецедентным в среде украинских СМИ. Подобный демарш "винтиков", по идее, должен был возыметь эффект разорвавшейся бомбы. Однако реакция остальных СМИ на этот информационный повод лучше любого "темника" продемонстрировала существование беспрецедентной цензуры и самоцензуры в стране.
Пришедший в агентство из "Президентского вестника" Василий Юрычко, практически в то же время назначенный внештатным советником Президента по СМИ, по словам униановцев, более чем активно взялся выводить УНИАН на "новый" уровень работы: снимал информации с критикой властных структур, давал "ценные" указания о том, как необходимо освещать ту или иную тему. В ответ на чрезмерную активность Юрычко в коллективе начал вызревать протест, который стал достоянием общественности 1 октября. В этот день в помещении УНИАН оппозиционная "тройка" намеревалась провести пресс-конференцию. И несмотря на то, что руководителями агентства им было отказано, коллектив не препятствовал, а даже содействовал проведению пресс-конференции. Однако в ленте УНИАН вышла новость с уникальным для информационного агентства оценочным заголовком: "Оппозиция грубо давит на независимые СМИ" (см. ogljad50). Эту информацию лично принес на выпуск Юрычко. Возмущенные происходящим журналисты решили, что так продолжаться не может, и на ленте УНИАН появилось заявление о том, что в агентстве вводится политическая цензура. Под ним подписались все журналисты и большая часть редакторского состава. Коллектив надеялся, что такая новость не пройдет незамеченной, в их защиту выступят коллеги, а власть вынуждена будет реагировать, так как игнорировать это невозможно. Страшно стало, когда о заявлении коллектива УНИАН, кроме нескольких интернет-изданий и иностранных СМИ, не сообщил никто. Претендующий на первые строчки новостей скандал был проигнорирован всеми центральными телеканалами, а сюжет в ночном ТСН был, мягко говоря, далек от совершенства. На следующий день еще несколько СМИ попытались рассказать о ситуации в УНИАН. Только на третий день, когда конфликт вроде бы удалось уладить, сюжет об этом был показан в прайм-тайм. Ножом в спину, по признанию самих журналистов УНИАН, для них стало молчание Фракции Виктора Ющенко. От нее ждали хоть какого-нибудь заявления, так как ни для кого не секрет, что "началом конца" для УНИАН стало участие бывшего руководства агентства в избирательной кампании блока "Наша Украина". Именно это обстоятельство, надо думать, пробудило в главном оппоненте Виктора Андреевича желание получить контроль над агентством.
Не прибавила журналистам уверенности в своих силах и информация о том, что учредители дали добро в критической ситуации вообще закрыть агентство и готовы полностью передать контроль над ним СДПУ(о). Отсутствие поддержки в журналистской среде и полное игнорирование происходящего властью заставило большую часть коллектива пойти на попятную и согласиться на подписание с руководством агентства совместного заявления. "Примирение" мятежного коллектива и и.о. гендиректора Юричко фактически является капитуляцией. Журналисты уверены, что самых радикальных постепенно уберут, а новые хозяева получат над ним полный контроль.
Нужно знать кухню телевизионных новостей, да, пожалуй, и любых СМИ, чтобы понять значение для журналистов потери информационного агентства Не секрет, что наиболее острые сообщения телевизионщики читают в эфире с обязательной ссылкой на информагентство, слагая тем самым ответственность с себя. С приходом в АП новой команды ситуация изменилась кардинально. Даже к информагентствам стали предъявляться новые требования. Дело в том, что последний островок полной свободы в украинских СМИ — интернет-издания — более чем активно используют новости агентств. Без них интернетчики работать просто не смогут, так как не имеют, в силу своей "неправильности", доступа ко многим источникам информации или просто физически не в состоянии обеспечить необходимый объем новостей.
Безусловно, получить полный контроль над информационной лентой УНИАН — это большая победа для тех, кто определяет сегодня "политику партии". Любой специалист по PR знает, что удачный "слив" нужной информации через агентство — лучше часовой передачи на центральном телеканале. Зачем вообще нужны секретные "темники", если можно будет просто дать указание всем СМИ говорить только то и только так, как об этом сообщит "обновленный" УНИАН? Остальные агентства легко поддадутся обработке без смены руководителей.
("Зеркало недели", №38, 5-11 жовтня 2002 р.)

5. Злочини проти журналістів
Генеральний прокурор України Святослав Піскун на засіданні прес-клубу МЗС розповів, що з 1990 року слідчі органи прокуратури України розслідували 5 кримінальних справ про вбивства журналістів, зокрема, керівника аналітичного відділу інтернет-видання "Українська правда" Георгія Гонгадзе, головного редактора газети "Вечерняя Одесса" Бориса Дерев’янка, директора одеської телекомпанії "АНТ" Бондаря, головного редактора газети "Слава Севастополя" Володимира Іванова (він помер 18 квітня 1995 року від поранень, отриманих в результаті замаху на його життя 14 квітня 1995 р.), генерального директора малого спільного підприємства "ТОР" (м. Слов’янськ) Ігоря Александрова. С. Піскун нагадав, що на сьогодні розкрито лише одну справу про вбивство Бориса Дерев’янка, 4 злочини залишилися нерозкритими.
Крім того, за словами Піскуна, у провадженні слідчих прокуратури перебувають дві кримінальні справи, порушені за фактами замаху на вбивство і підготовку вбивства працівників ЗМІ, а саме, головного редактора одеської газети "Слово" Леоніда Капелюшного (збройний напад на нього був вчинений 15 лютого 1998 р.) і ведучої новин Одеської телекомпанії Людмили Добровольської. В грудні 1997 р. вона звернулая до Президента України Леоніда Кучми з проханням забезпечити гарантії конституційних прав на професійну діяльність та на життя. Вона повідомила, що 26 листопада 1997 року у прокуратурі Одеської області її поінформували, що планується замах на її життя і запропонували "вжити заходів особистої безпеки". Водночас журналістка зазначала, що за фактом загрози її життю не було порушено кримінальної справи, "навіть оперативно-розшукової".
С. Піскун зазначив, що прокуратура Шевченківського району Києва розслідує кримінальну справу, порушену за фактом доведення до самогубства віце-президента НТКУ Андрія Фещенка. 31 травня ц.р. його було знайдено мертвим у власному автомобілі. Він застрелився з рушниці.
Генеральний прокурор також повідомив, що за фактами смерті власного кореспондента газети "Киевские ведомости" в Луганській області Петра Шевченка (13 березня 1997 року його знайшли повішеним в одному з районів Києва) і директора інформаційно-аналітичного відділу Київського ЗАТ "Міжнародний медіа-центр СТБ" Мар’яни Чорної (29 червня 1999 року була знайдена мертвою в своєму помешканні) органи прокуратури з метою реальної перевірки обставин смерті порушували кримінальні справи, проте потім їх було закрито.
("Молодь України", №126, 4 жовтня 2002 р.)
***
Із заяви секретаріату Волинської обласної організації НСЖУ до облдержадміністрації, обласної ради та керівників правоохоронних органів Волині:
". Принагідно зазначимо, що безкарними залишаються злочинці, які посягають не лише на майно, а й життя та здоров’я представників НСЖУ. Ще торік було скоєно розбійний напад на генерального директора ТРК "Аверс" Олега Величка, проте інформації про розкриття цього резонансного злочину громадськість так і не отримала, хоча ми чули запевнення про те, що винних буде знайдено і покарано.".
("Вісник і К°", №42, 3 жовтня 2002 р.)
***
Сумская милиция раскрыла убийство журналиста областного радио Владимира Провороцкого, тело которого было обнаружено в его квартире еще 15 сентября. Задержаны трое подозреваемых — молодые парни 19-24 лет, находящиеся в момент убийства в гостях у убитого Расправу совершено, скорее всего, из корыстных побуждений. Официально журналист был в отпуске, поэтому на работе даже не подозревали о случившемся.
("Киевские ведомости", 9 жовтня 2002 р.)

6. Судові процеси

Рішенням Івано-Франківського міського суду інформацію щодо
нинішнього мера Івано-Франківська (вдруге поспіль обраного на цю посаду) Зіновія Шкутяка, оприлюднену в інтерв’ю ТРК "3-я студія", контрольованій СДПУ(о), колишнього директора Івано-франківського речового ринку Івана Галюка, який перебуває за гратами, 21 та 22 березня ц.р. визнано неправдивою. Суд вирішив стягнути з ТРК "3-я студія" на користь мера 50 тисяч гривень компенсації за моральну шкоду та зобов’язав спростувати неправдиву інформацію.
"Усі гроші, які будуть стягнуті з ТРК "3-я студія", я перекажу на рахунок щойно створеного мною Фонду захисту та підтримки івано-франківських журналістів", — сказав З. Шкутяк.
("Україна молода", №185, 8 жовтня 2002 р.)
***
Колективи редакцій кіровоградських газет "Україна-Центр", "Народне слово" та обласної державної телерадіокомпанії розповсюдили заяву, в якій скаржаться на тиск з боку суддів. У заяві, зокрема, говориться: ". Достатньо було газеті "Народне слово" опублікувати лист селянки з Олександрівського району про тяганину в місцевому суді, щоб голова цього суду М. Безуматов звернувся до Ленінського суду Кіровограда за відшкодуванням йому моральної шкоди в розмірі 10 тисяч гривень. Суддя В. Драний оцінив "страждання" колеги в 6 тисяч гривень.
Безпрецедентним є ставлення до ЗМІ голови Кіровського місцевого суду В.Ярошенка, який претендував на посаду міського голови. Невдачу на виборах він, напевно, вирішив компенсувати позовами до ЗМІ, оцінивши свої моральні страждання в мільйони гривень. Газета "Україна-Центр" — одна з тих, з кого пан Ярошенко намагається стягнути 500 тисяч гривень лише за те, що вона оприлюднила повідомлення, зроблені учасниками прес-конференції в УНІАН. Обласна державна телерадіокомпанія, на переконання голови суду, завдала йому моральної шкоди на мільйон гривень за репортаж з мітингу, газета "Кіровоградська правда" — на 100 тисяч гривень за опублікування резолюції мітингу.
Судові рішення ще не постановлено, але редакції і телерадіокомпанія вже позбавлені права розпоряджатися своїми коштами.".
("Свобода", №36, 8-14 жовтня 2002 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори