пошук  
версія для друку
07.04.2004

7 - 18 лютого 2003 р

   

ПРАВА ЛЮДИНИ  
1.1. Новини законодавства

Верховная Рада приняла закон, согласно которому СБУ лишается права иметь собственные СИЗО.

Сейчас, кроме центрального СИЗО СБУ, расположенного в Киеве на Печерске, спецслужба располагает еще шестью СИЗО в областях. После подписания Президентом принятого закона, все изоляторы будут переданы Госдепартаменту по вопросам исполнения наказаний.

(“Факты”, №26, 11 лютого 2003 р.)

***

Новое — это еще не забытое старое!

С.П. Уфимцев, заместитель директора Госдепартамента по вопросам гражданства, иммиграции и регистрации физических лиц:

“... Если вы в данное время проживаете в другом городе, нет проблем — свобода передвижения по стране не ограничена. Вас зарегистрируют, где скажете...

Документы необходимо сдать в десятидневный срок после прибытия на новое место жительства...

Органы местной власти устанавливают метраж на человека, ниже которого регистрация запрещена. Исключение составляют только близкие родственники...

Гражданский муж и гражданская жена не являются родственниками. Если площадь квартиры позволяет, то можно зарегистрироваться, если нет — то придется расписаться...

Если жилец съехал и не вырегистрировался...”

(“Сегодня”, №33, 12 лютого 2003 р.)

***

На сегодняшний день основная задача Пенсионного фонда — это выплата трудовых пенсий. Но, кроме того, государство в настоящее время поручило ему осуществление еще ряда выплат: специальных пенсий, назначенных по более чем 20 законам, и намного превышающих установленный для “рядовых” пенсионеров “потолок” в 140-170 гривен. Речь идет о пенсиях госслужащих, народных депутатов, прокуроров, судей и т.п. По словам народного депутата Украины Василия Надраги, если в 2001-2002 годах были возмещены все средства, которые Пенсионный фонд направил на выплату этих пенсий, то в госбюджет-2003 это не заложено. Следовательно, Пенсионный фонд должен осуществлять эти выплаты из собственных средств. Тем самым уменьшиться количество средств фонда, что может вызвать задержку выплаты трудовых пенсий и, как минимум, “заморозить” в этом году увеличение размера трудовых пенсий.

Если государство приняло на себя обязательство выплачивать некоторым пенсионерам больше, чем обычные пенсии, то пусть изыскивает средства. Люди, получающие мизерные пенсии, не должны еще и дотировать тех, кто имеет намного большие пенсии по специальным законам, убежден Василий Недрага.

(“Голос Украины”, №27, 12 лютого 2003 р.)

1.2. Резонансні справи

Степан Лиховид, заступник начальника відділу Головного слідчого управління МВСУ:

“Якщо в 1998 році було порушено лише 2 кримінальні справи відносно торгівлі людьми, у 1999-му — 11, 2000-му — 42, 2001-му — 90, то лише за 11 місяців минулого року виявлено майже 170 таких злочинів. За їх вчинення до кримінальної відповідальності притягнено понад 250 громадян України та іноземців, з яких 82 заарештовано. Виявлено та повернуто в Україну понад 400 потерпілих жінок, в тому числі 16 неповнолітніх.

Кримінальну відповідальність за торгівлю людьми вперше було запроваджено в 1998 році”.

(“Робітнича газета”, №16, 4 лютого 2003 р.)

***

Возбудить уголовное дело решено по факту ДТП, в котором погибли братья Ермаки, сообщил прокурор Пологовского района Запорожской области Александр Ревут. Несчастье произошло в г. Пологи. За рулем “Жигулей” находился Николай Ермак, его брат — народный депутат Украины предыдущего созыва, помощник-консультант народного депутата Украины Григория Омельченко Анатолий Ермак — сидел рядом с водителем. Сын Анатолия Ермака — 24-летний Александр сидел на заднем сидении. Николай Ермак вез брата и племянника с похорон матери. Он не справился с управлением на скользкой дороге, выехал на встречную полосу, где и столкнулся с грузовым автомобилем “КамАЗ”. Анатолий и Николай погибли на месте ДТП.

(“Сегодня”, №34, 13 лютого 2003 р.)

Див. також “Факты”, №28, 13 лютого 2003 р.

***

Тим часом колеги, друзі і близькі Анатолія Єрмака відстежують доволі дивну тенденцію, за якою “люди, незручні владі, чомусь гинуть саме в автомобілях у досить однотипних ситуаціях”. Так вважає народний депутат Олег Рибачук. “Колись, можливо, хтось дослідить роль КамАЗів у новітній історії України”, зазначив Григорій Омельченко.

(“Україна молода”, №30, 15 лютого 2003 р.)

***

Нещодавно, 30 січня 2003 року, Апеляційний суд Києва скасував рішення щодо обмежень на проведення акції “Повстань, Україно!”, яке ще на початку осені було прийняте Шевченківським судом столиці і потягло за собою, як відомо, порушення прокуратурою кримінальної справи за фактом “несанкціонованого” перекриття демонстрантами транспортних “артерій” міста.

? лютого за апеляційними скаргами від представників опозиції Апеляційний суд дав зелене світло проведенню акції “Всеукраїнський народний трибунал над Леонідом Кучмою”, яка відбулася 11 жовтня і майже одразу потрапила в заборонені, оскільки Шевченківський місцевий суд задовольнив скаргу Київської міськдержадміністрації щодо обмежень права громадян на масові зібрання.

(“Україна молода”, №28, 13 лютого 2003 р.)

***

До 1,5 року випробувального терміну та 1 року (умовно) засуджено студента Національного педінституту ім. М. Драгоманова Любомира Гайсака, який 25 грудня 2002 року в кінотеатрі “Загреб” під час оголошення вироку 18 учасникам масових заворушень 9 березня 2001 року кинув стілець у суддів. Такий вирок виніс позавчора Дніпровський місцевий суд столиці, визнавши студента 3-го курсу винним у хуліганстві за ч.1 ст. 296 Кримінального кодексу.

(“Україна молода”, №30, 15 лютого 2003 р.)

***

Председатель Международной лиги защиты прав граждан Украины Эдуард Багиров, которому в декабре в кассах Центрального железнодорожного вокзала Харькова продали билет без указания места на поезд до Киева, обратился с иском в суд, требуя 10 тысяч гривен моральной компенсации. Подольский райсуд г. Киева рассмотрел дело на удивление быстро и на минувшей неделе удовлетворил иск г-на Багирова. По словам истца, такой прецедент должен придать украинцам уверенности в том, что они могут защищать свои права цивилизованно, а не “качать” их перед проводником.

(“Свобода”, №6, 11-17 лютого 2003 р.)

***

Фракция “Наша Украина” требует расследования обстоятельств заказа, выполнения и распространения в ряде западных областей страны листовки от имени лидера блока Виктора Ющенко — “Открытого письма Виктора Ющенко к избирателям по поводу отношений с Юлией Тимошенко”.

Член “НУ” Виктор Пинзеник сообщил, что за последние дни миллионы граждан получили “письмо-фальшивку”, для производства и распространения которой были задействованы большие организационные и финансовые ресурсы. Листовка была распространена через структуры “Укрпочты”.

(“День”, №30, 18 лютого 2003 р.)

1.3. Катування та жорстоке поводження

Врачи делают все возможное, чтобы 13-летняя школьница, тяжело раненная майором милиции во время проведения “рейда по наблюдению за досугом молодежи”, в Житомирской области, не осталась инвалидом. Сейчас девочка может понемногу двигать левой ногой. А кисть левой руки пока остается неподвижной — это следствие ранения спинного мозга.

Тем временем служебное расследование установило, что заместитель начальника Малинского РОВД, открывший пальбу из автомата на центральной улице села, действовал... согласно инструкции.

Мы попросили ЦОС МВДУ прокомментировать ЧП. В частности, нас интересовало, положено ли в случае задержания матерых преступников открывать автоматную стрельбу в людном центре населенного пункта? И вообще — зачем, отправляясь в рейд по проверке досуга молодежи, брать с собой автомат Калашникова?

Александр Зарубицкий, начальник ЦОС МВДУ:

“... Водитель “шестерки” сам спровоцировал активные действия со стороны милиции по его задержанию... Въехав в село на большой скорости, водитель тем самым создал угрозу жизни прохожих...”

Выходит, водитель, мчась по людной улице, представлял опасность для окружающих, а милиционер, стреляя на этой улице из автомата Калашникова, никакой опасности не представлял! Насколько стрелок был уверен в своей меткости? Но первый же выстрел, “направленный в колесо”, раскрошил заднее стекло и ранил водителя в правую руку, еще несколько пуль угодили в скорчившегося на заднем сидении ребенка. Даже если бы в машине находились угонщики и воры, произошедшее скорее напоминало расстрел на месте, чем задержание преступников.

“42-летний Николай Корнейчук, заместитель начальника Малинского РОВД Житомирской области, после происшествия подал рапорт об увольнении, мотивируя его моральными и этическими побуждениями”, — продолжает Александр Зарубицкий. Он и его семья страшно переживают случившееся.

В институте нейрохирургии подтвердили, что малинские милиционеры переводят деньги на лечение Кати, которое обходится очень дорого. Часто только за одни сутки родственникам приходится тратить на лекарства до 600 гривен. По факту ЧП возбуждено уголовное дело, которое передано на рассмотрение в Коростенскую районную прокуратуру.

(“Факты”, №25, 8 лютого 2003 р.)

***

Эта история потрясла Хмельницкий. В октябре 2001 года исчез молодой хмельнитчанин Сергей М. Спустя какое-то время правоохранители начали расследование и уже ко Дню милиции готовы были раскрыть дело.

Из заявления Ростислава Колесника на имя старшего следователя прокуратуры г. Хмельницкого Ю. Кирика и прокурора Хмельницкого В. Шевчука:

“... 13 декабря 2001 г. меня и моего брата — М.В. Колесника вызвали в Юго-западное отделение милиции г. Хмельницкого для дачи пояснений по факту исчезновения Сергея М. из бара “Диана”, где мы с братом работали. Невзирая на то, что я и мой брат дали пояснения о непричастности к исчезновению указанного лица, нас обоих изолировали в разные кабинеты, где с применением физической силы работники милиции утверждали, что это — работа наших рук, при этом применяли электрический ток с помощью телефонного аппарата. Меня заставили подписать отказ от участия в деле защитника, а также придуманные ими обстоятельства убийства Сергея. Только после окончания таких допросов мне предоставили возможность встретиться с защитником”.

Братья Колесники — студенты факультета бизнеса и права Хмельницкого университета. Старший — Мирослав — в то время учился на пятом курсе, младший — Ростислав — на втором. Оба подрабатывали в кафе “Диана” ди-джеями.

13-го братьев задержали. И лишь через два дня к ним пришел адвокат. Но его сразу не пустили к парням. Под дверью следователя отец, Владимир Григорьевич, с адвокатом провели часа четыре. Обвинение на то время предъявлено не было. Родители двое суток не знали, где находятся их дети. Когда отец увидел Ростислава, лицо того было опухшим и красным. Парень сказал адвокату, что написал явку с повинной, “потому что там, у следователя, сидят конвоиры, которые меня пытали”. В присутствии адвоката парень отказался от своего признания. Защитник написал ходатайство прокурору, чтобы разрешили провести экспертизу побоев и расследование этих обстоятельств. Судебно-медицинскую экспертизу все-таки провели. Есть акт о получении легких телесных повреждений, возможно, в те дни, когда Ростислав давал показания в милиции. После этого суд дал “добро” на задержание Ростислава еще на 10 суток. Затем его выпустили.

В прошлом году в местных газетах появилась информация о том, что нашли тело Сергея М. без следов насилия. Спустя почти год после первого задержания Ростислава забрали опять. Состоялся суд, который дал санкцию на его арест. Старший брат, Мирослав, остается под подозрением, хотя у него есть алиби. Ростиславу предъявляют обвинение в умышленном убийстве...

(“Голос Украины”, №27, 12 лютого 2003 р.)

1.4. Факти покарання правоохоронців

Позаторік кілька чернігівських правоохоронців було засуджено до різних термінів ув’язнення. Найбільш резонансна — справа колишнього оперуповноваженого карного розшуку з м. Прилук Р. Корпуся, котрий жорстоко побив затриманого. За самоуправство та недозволену поведінку на допиті “опер” отримав 4 роки позбавлення волі, правда, з відстрочкою покарання на рік.

(“Робітнича газета”, №9, 22 січня 2003 р.)

***

Микола Курка, начальник департаменту роботи з персоналом МВС України:

“... У ході операції “Чисті руки” внутрішньою безпекою виявлено 55 випадків вчинення працівниками органів внутрішніх справ діянь, в яких вбачаються ознаки злочину, складено 33 протоколи про скоєння корупційних правопорушень.

Наведу конкретні приклади. Двоє оперуповноважених карного розшуку Сімферопольського міськуправління мало того що незаконно затримали громадянку, та ще й побили її, за що засуджені: один до трьох, другий — до чотирьох років позбавлення волі...

Загалом за негативними мотивами за час проведення операції звільнено 747 працівників...

Робочими групами розглянуто 1749 звернень про неправомірні дії посадових осіб міліції, у тому числі — від депутатів всіх рівнів, керівників держустанов та відомств і найбільше — від громадян. Проведено перевірки також за критичними публікаціями ЗМІ. Підтвердилося 9,3% негативних фактів, наведених у зверненнях. За результатами перевірок 308 працівників, які допустили порушення чи не відреагували належним чином на звернення, притягнено до дисциплінарної відповідальності, в тому числі 21 звільнено з органів внутрішніх справ...”

(“Іменем закону”, №7, 14 лютого 2003 р.)

1.5. Армія

Сержант приговорен к 4-м годам лишения свободы. Такой приговор вынес военный суд в отношении сержанта одной из воинских часей в Западном Донбассе — Дмитрия Тренина. В конце октября прошлого года он, неосторожно обращаясь с оружием, убил своего сослуживца. Как сообщает “Укринформ” со ссылкой на военного прокурора Днепропетровского гарнизона Алексея Зелинского, ЧП произошло ночью на площадке Павлоградского механического завода, который охраняют солдаты срочной службы одной из воинских частей. Пуля угодила в голову сержанта Игоря Пивторака, который скончался на месте. Погибший по призыву был на полгода старше стрелявшего, оба сержанта дружили. Мать погибшего обратилась к суду с просьбой максимально смягчить приговор Дмитрию Тренину. Женщина считает, что произошла трагическая случайность. Суд вынес и частное определение: за год службы солдатам части только три раза удалось участвовать в учебных стрельбах.

(“Сегодня”, №30, 8 лютого 2003 р.)

***

В течение прошлого года в Днепропетровском военном гарнизоне было возбуждено 25 уголовных дел против военнослужащих. Большая часть уголовных дел касается нарушения уставных правил взаимоотношений между военнослужащими, иначе — “дедовщина”.

По словам Алексея Зелинского, военного прокурора Днепропетровской области, подобные преступления раскрываются на 100%.

(“Популярные ведомости”, г. Павлоград, №7, 13 лютого 2003 р.)

***

12 февраля с 10 часов утра Генеральную прокуратуру Украины пикетировали несколько женщин с плакатами в руках. Черкасчанка Тамара Науменко приехала в Киев защитить своего 19-летнего сына, который, по ее словам, был искалечен в армии. Трагедия произошла в августе прошлого года.

“В тот день Сережа уже сдал наряд, а “деды” потребовали, чтобы он принес им сигареты. Возле столовой его поджидали два парня. Жестоко избив моего сына, они ушли. На следующее утро, 22 августа, Сережу, еле живого, заставили мыть умывальники, а один из тех парней, что избивали его вечером, зашел и еще раз ударил сына в грудь. Носом пошла кровь. Сереже стало совсем плохо. Он просился в санчасть, говорил, что больно дышать, но ротный пригрозил, мол, будешь жаловаться, мы тебя в психушку отправим. В течение недели Сережу никто не лечил, только сделали флюорографию, но ее результаты скрыли. Фельдшер попросил врача написать, что Сергей здоров. Когда я приехала и забирала сына, мы заехали в часть к командиру. Он сделал вид, будто в первый раз слышит о произошедшем, кроме того, настаивал, чтобы я не афишировала эту историю”.

28 августа в Черкасской областной больнице С. Науменко поставили диагноз “правосторонний посттравматический напряженный пневмоторакс”. Через два дня рядового Науменко прооперировали. До 2 октября Сергея продолжали лечить в Черниговском военном госпитале, где поставили иной диагноз — “спонтанный пневмоторакс”. 5 сентября 2002 года военный прокурор Черкасского гарнизона возбудил уголовное дело против рядовых И. и Б. по статье 406 ч.2 (“нарушение уставных правил взаимоотношений между военнослужащими при отсутствии отношений подчиненности”). Тамара Науменко написала в Генеральную прокуратуру жалобу о недоверии Военной прокуратуре. Мать пострадавшего солдата добивается, чтобы дело взяла в свое производство Генеральная прокуратура.

(“Сегодня”, №34, 13 лютого 2003 р.)

***

В ноябре 2002 года военными было завершено расследование, подтвердившее “факты морального и физического издевательства над рядовым Сергеем Науменко”. Министр обороны Украины Владимир Шкидченко встретился с матерью и лично извинился перед ней. Сергею была выделена путевка в санаторий в Крыму.

По словам Тамары Науменко, сын служил в воинской части недалеко от Черкасс. Командир части во время разговора с ней предложил дать согласие на то, чтобы полученные травмы оформили как бытовые.

Поставив после избиения диагноз “здоров”, Сергею подписали смертный приговор. В таком состоянии его продолжали гонять в наряды, отжиматься. “Даже во время операции мне не давали покоя. В больничном коридоре от меня не отставал майор, уговаривая, чтобы я все-таки согласилась оформить травму сына как бытовую. Затем Сергея положили в Киевский центральный военный госпиталь. После обследования его комиссовали без инвалидности. Сейчас сын находится дома, но ему необходимо делать еще одну операцию, потому что на легком образовалась большая гематома. Возможно, придется удалять часть легкого. Судебный процесс над солдатами, жестоко избившими моего сына, постоянно блокируется...”.

(“Факты”, №29, 14 лютого 2002 р.)

1.6. Біженці та нелегальні мігранти

На сьогоднішній день в Україні мешкають 2997 офіційних біженців, заявив голова Держкомітету України з питань національностей та міграції Геннадій Москаль. Торік з України було депортовано близько 12 тисяч нелегальних мігрантів.

(“Робітнича газета”, №18, 6 лютого 2003 р.)

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ 

2. Свобода висловлювань

2.1. Новини медіа-простору

За повідомленням сайту “Ліга”, телекомпанія “Новий канал” змінила власника й увійшла у медіа-групу Віктора Пінчука, якому вже належать ICTV та СТБ. Таким чином, ця медіа-група стає найбільшою в Україні.

(“Україна молода”, №28, 13 лютого 2003 р.)

2.2. Смерть журналіста

13 лютого о 7-й ранку в Луганську помер журналіст Сергій Ємельянченко. Колишній журналіст Луганського корпункту “Студії “1+1”, що постраждав від вибуху газу в квартирі, отримав опіки 45 відсотків тіла та дихальних шляхів.

(“Україна молода”, №29, 14 лютого 2003 р.)

Згадаємо недавні події з життя Сергія Ємельянченка:

Проти власного кореспондента ТСН “Студії “1+1” у Луганській області С.Ємельянченка, згідно з його особистою заявою, з боку депута міськради Луганська В. Ландика застосовувалися погрози фізичної розправи, якщо журналіст у своїй діяльності не виконуватиме вказівок В. Ландика (“Голос України”, № 54, 27 березня 2001 р.)

Последнего обвиняют в том, что в апреле этого года во время событий вокруг досрочного прекращения полномочий городского главы Анатолия Ягоферова, он препятствовал журналистам выполнять их профессиональные обязанности. (“Вечерний Харьков”, №99, 6 вересня 2001р).

За последнее время в Луганске избиениям и угрозам физической расправы подверглись редактор газеты “XXI век” Юрий Юров, сотрудники телеканала “1+1” Сергей Емельянченко и Олег Притыкин, корреспондент телеканала “Эфир-1” Ольга Кузнецова и др. (“Рабочая газета”, №131, 12 вересня 2001 р.).

2.3. Злочини проти журналістів

Прокуратура Чугуевского района (Харьковская область), возбудившая уголовное дело, рассматривает несколько версий нападения на сотрудников региональной телекомпании “Слобожанка”. Как сообщил директор “Слобожанки” Сергей Шумейко, когда редактор ТРК Геннадий Чегликов и корреспондент Михаил Киселев возвращались домой по окончанию эфира, на них напала группа пьяных хулиганов. Одному из журналистов в итоге пришлось наложить на лицо три шва. Мотивы нападения пока не известны.

(“Комсомольская правда в Украине”, №23, 7-14 лютого 2003 р.)

2.4. Обмеження доступу до інформації

15 січня 2003 року відбулося засідання бюджетної комісії Рівненської ради. Одним із питань був розгляд проекту бюджету міста Рівне, який виноситиметься на розгляд сесії ради. Крім того, планувалося обговорити фінансування ряду місцевих програм. Але перед початком роботи депутати вирішили видворити присутнього журналіста, кореспондента газети “Точка зору. Рівне”. Мотивація приблизно така: в нас розглядаються робочі питання, і журналістам тут робити нічого. Голова комісії С.Васильчук поставив питання на голосування. З присутніх семи депутатів “за” проголосували шість, усі з фракції “Наше місто”. Автор цього повідомлення був присутнім на багатьох засіданнях комісій обласної ради. І там жодного разу не виникало питання про те, щоб не дозволити бути присутнім журналістам.

(“Політична Україна”, 15 січня 2003 р., “Медіа-навігатор”, №1, грудень 2002 року — січень 2003 року)

2.5. Перешкоджання виробництву і розповсюдженню ЗМІ

Наприкінці минулого року кілька друкованих ЗМІ в Кіровоградській області несподівано випали з чергової передплати. Причини того, що сталося, ніхто не називає. Є версії, що причина в невигідних, “драконівських” цінах на передплату від “Укрпошти”, але політичні аналітики звернули увагу на те, що це видання, засновниками яких не є офіційна влада, і які “страждали несанкціонованим вільнодумством”.

Серед “потерпілих” два видання з периферії — “Вечірній Світловодськ” та газета з приватним засновником “Там, де Ятрань...” із Голованівського району.

Смілива думка, що відмова в передплаті — це новий прийом боротьби з свободою слова в області, має підстави. Дві згадані газети приємно виділялись у кращий бік серед своїх аналогів із районів області. На подібний новий прийомчик у боротьбі із ЗМІ звернули увагу й учасники присвяченого проблемам свободи слова “круглого столу”, що проходив у Кіровограді.

(“Майдан”, 6 січня 2003 р., “Медіа-навігатор”, №1, грудень 2002 року — січень 2003 року)

***

Як повідомив редактор “Популярної газети”, з Адміністрації Президента України надійшло розпорядження директору Дніпропетровського видавництва “Зоря” змінити день друкування “Популярної газети”.

“16 січня від видавництва “Зоря”, де згідно з умовою виходить друком газета, ми одержали повідомлення про зміни у графіку і перенесення випуску нашого видання з середи на четвер, — повідомив головний редактор газети Сергій Лебідь. — Тобто у графіку випуск газети перенесли на один день, що ставить під загрозу подальше існування нашого видання. Всі суспільно-політичні видання, які мають солідний тираж, як і наше, виходять з телепрограмою саме в середу. І видання газети в будь-який інший день нищить наш тираж на 5-7 тисяч. “Популярну газету” таким чином роблять неконкурентноспроможною на газетному ринку. Раптовий перехід на інший день видання неможливий ще й тому, що відповідно до вже укладених минулого року угод із Головпоштамтом, “Союздруком”, іншими нашими поширювачами, зокрема, з Кривого Рогу, Нікополя, Дніпродзержинська, Новомосковська, ми зобов’язані надавати їм “Популярну газету” саме в середу”.

В редакції мають власне пояснення, чому саме так вчинили з їхнім виданням: “Наша газета протягом тривалого часу інформаційно підтримує блок “Наша Україна”. Після друку інтерв’ю з В. Ющенком, поздоровлень лідерів опозиції з Новим роком при виданні “Популярної газети super місцеве життя”, №1 від 6 січня 2003 року з вини видавництва був знищений головний матеріал на 1-й і 2-й сторінках. Після виходу матеріалу з інтерв’ю В. Ющенка та Р. Безсмертного з приводу річниці блоку “Наша Україна” видавництво “Зоря”, не маючи жодних підстав, переносить друк нашої газети з середи на четвер або п’ятницю”.

“Не маючи ніяких додаткових надходжень, окрім реклами та прибутку від продажу газет, ми не можемо друкуватися в інших видавництвах. В інших видавництвах Дніпропетровської області вартість друку вдвічі дорожча”, — говориться в повідомленні.

“Такі дії видавництва “Зоря”, а також столичної і Дніпропетровської влади, — адже у видавництві “Зоря” нас залякували й СБУ, й тутешніми можновладцями, вимагаючи не друкувати опозиційних матеріалів, — вважаємо боротьбою із свободою слова в нашому регіоні і боротьбою з виданням, яке підтримує блок “Наша Україна”, як і інші опозиційні партії”, — вважають в редакції “Популярної газети”.

(“Телекритика”, 20 січня 2003 р., “Медіа-навігатор”, №1, грудень 2002 року — січень 2003 року)

***

Находившийся в прошлый понедельник на судебном процессе в Черкассах Олег Ляшко не мог оказать сопротивления незаконным действиям генерального директора концерна “Ин-Юре” (бывшее издательство “Наукова думка”) Виктора Буплакова и начальника производственного отдела Татьяны Пославской, которые из цензурных мотивов запретили печатать предыдущий номер “Свободы”. Именно действия этих господ привели к тому, что читатели получили газету со значительным опозданием.

(“Свобода”, №6, 11-17 лютого 2003 р.)

2.6. Судові процеси за участю ЗМІ

Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення визнати відомості, поширені телекомпанією “Студія “1+1” про Віктора Ющенка 18 березня 2002 року, такими, що не відповідають дійсності. Як повідомляє УНІАН із посиланням на Громадську раду з питань свободи слова та інформації, судом встановлено, що того дня, за два тижні до парламентських виборів, у випуску “ТСН” у репортажі про візит Ющенка до Червонограда було вказано, нібито 7 тисяч мешканців міста передали лідерові “Нашої України” відкритого листа щодо свого мера Петра Олійника, який, на їхнє переконання, розвалив місцеве господарство. У репортажі йшлося, що від Ющенка городяни нібито чекали допомоги, щоб той вплинув на свого соратника. Однак факт дійсності подання такого листа не був підтверджений під час судового розгляду. Таким чином, суд постановив зобов’язати ТРК “1+1” спростувати поширені відомості — диктор у блоці новин “ТСН” у вечірньому ефірі має оголосити результативну частину рішення суду протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили. Також суд вирішив стягнути з “плюсів” на користь Олійника компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 1650 гривень — ту суму, яку вимагав позивач.

Варто зазначити, що це не перший факт програшу “Студією “1+1” судів за

підсумками, м’яко кажучи, необережних дій ТРК в ході минулих виборів. Нещодавно судової сатисфакції від “плюсів” домоглася і Юлія Тимошенко.

(Україна молода”, №25, 8 лютого 2003 р.)

***

5 февраля судья Сосновского районного суда г. Черкасс Алла Чечот вынесла обвинительный приговор редактору газеты “Свобода” Олегу Ляшко, обвинявшемуся в оказании сопротивления сотрудникам милиции в ходе обыска в типографии в марте минувшего года. Тогда журналист и сотрудники типографии попытались воспрепятствовать проведению обыска и изъятию тиража, считая эти действия прокуратуры незаконными. Суд длился несколько месяцев, с большими перерывами. Свидетелями со стороны обвинения выступали сотрудники милиции и прокуратуры, со стороны защиты — работники типографии и журналисты. Милицейская видеозапись не зафиксировала ни единого кадра, который подтверждал бы утверждения обвинения. И тем не менее в приговоре сказано, что запись подтверждает вину журналиста. А вот показания свидетелей защиты суд почему-то счел “необъективными”. Прокурор потребовал для Олега Ляшко наказания в виде двух лет ограничения свободы с испытательным сроком 1 год. Адвокат Богдан Ференц просил суд вынести оправдательный приговор, поскольку журналист “совершенно правомерно защищал свои законные права и интересы”. По словам Б. Ференца, следователь и прокурор были “запрограммированы” на обвинительный уклон. “При ознакомлении с материалами уголовного дела и в судебном рассмотрении я неоднократно задавал себе вопрос, почему следователи и прокуратура не задумались и не оценили правомерность действий Ляшко в соответствии со ст.36 УК Украины, — заявил адвокат. — Кто лишал журналиста права защищать охраняемые Законом Украины “О печатных средствах массовой информации” его права и интересы? Почему и кем Ляшко был лишен права на необходимую оборону?”. По мнению адвоката, именно сотрудники милиции и прокуратуры противозаконно посягали тогда на интеллектуальную и материальную собственность Ляшко и редакции.

Тем не менее судья Алла Чечот сочла убедительными доказательства вины подсудимого, собранные следствием. Олег Ляшко признан виновным в оказании сопротивления сотрудникам правоохранительных органов и приговорен к уплате штрафа в размере 255 гривен, однако от наказания освобожден, поскольку “утерял общественную опасность”. Адвокат журналиста считает, что заказчики и исполнители “издевательства над газетой и над Олегом Ляшко”, осознавая свои незаконные действия, решили, что смогут завуалировать их путем уголовного преследования самого потерпевшего.

(“Свобода”, №6, 11-17 лютого 2003 р.)

***

Городской суд г. Евпатории вынес решение по искам Николая Котляревского о защите чести, достоинства и деловой репутации к Владимиру Лутьеву и возглавляемой им газете “Евпаторийская неделя”.

Иски рассматривались более года. Первый из них депутат Крымского парламента подал в суд еще 21 декабря 2001 года, сразу же после выхода в свет “пилотного” номера “ЕН”. Суд обязал Владимира Лутьева и “ЕН” опровергнуть опубликованную ранее информацию в отношении депутата Котляревского, а также взыскать в его пользу возмещение морального вреда — по 250 тысяч гривен с газеты и ее издателя, Владимира Лутьева.

(“Комсомольская правда в Украине”, №30, 18 лютого 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори