MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

14 - 28 травня 2003 р

07.04.2004   
ПРАВА ЛЮДИНИ  
1.1. Новини правозахисту


Редакція „ІБ“ отримала листа, коли версталося це число газети. В ньому — заява Кременчуцького міського відділення Міжнародної організації з прав людини, адресована прокурору, міському голові та керівнику столичного офісу організації. Автори заяви просили організувати перевірку та дати оцінку за фактом незаконного втручання у справи організації, незаконного проникнення до її приміщення працівника міськвиконкому, ГЖЕД №5 та ін., а також зникнення з архіву правозахисної організації підбірки матеріалів щодо міської транспортної проблеми, яку, за попередніми даними, намагаються вирішити в місті далеко не з дотриманням прав людини.

(„Інформаційний бюлетень“, №14, 10 квітня 2003 р.)

***

Можливо, вперше на офіційному рівні стан з правами людини висвітлений так широко і системно у звітній доповіді Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової. Доповідь умовно можна поділити на 4 великих розділи: порушення соціальних прав, обмеження свободи слова, право на судовий захист та стан судочинства загалом, порушення прав затриманих і ув’язнених, зокрема й катування. Узагальнююча частина в кожному розділі проілюстрована реальними вражаючими фактами. Фактами, від яких волосся стає сторчма. Напевно, від Уповноваженого такого не чекав ніхто. Однак 5 років на посаді змусили навіть колись слухняного чиновника Ніну Карпачову вголос говорити гірку правду. На жаль, не всю правду. І далі цілком легально процвітає катування в органах слідства, хабарництво у судах, замовний характер розслідувань у прокуратурі. Та найгірше: суспільство уже зжилося із думкою, що одним можна все, а з інших у будь-який момент можуть зробити без вини винуватих. Ніна Карпачова не тільки не навела статистики притягнення до відповідальності винних у порушенні прав людини, а й цілком упустила розділ, пов’язаний із політичними переслідуваннями та злочинністю системи як такої. А без озвучення цього розділу, розділу головного і визначального, доповідь виглядає не до кінця щирою. Адже усі розуміють, що порушення прав людини в Україні мають системний характер, що, на жаль, конституційні положення про права не втілено в життя, що закон використовується як кийок для непокірних, і, водночас, йому не підвладні цілі верстви державних посадовців. Уникання Карпачовою справи політв’язнів-унсовців, уже сота заява Генпрокуратури про притягнення до відповідальності лідера БЮТ Юлії Тимошенко свідчать, що саме політичні переслідування мають стати першочерговими розслідуваннями новообраного омбудсмена.

(„Українське слово“, ч. 20, 15-21 травня 2003 р.)

***

1-го травня на будинку Національного економічного університету в Києві кияни збиралися відкрити меморіальну табличку, присвячену події 1966 року, коли два молодих київських робітника Георгій Москаленко та Віктор Кукса підняли над колишнім інститутом народного господарства український синьо-жовтий прапор з тризубом і травестованими рядками гімну на полотнищі: „Ще не вмерла Україна, ще її не вбито!“. Проте призначений захід не відбувся. Міський голова Олександр Омельченко заборонив меморіальну табличку. Причиною заборони стала „дріб’язковість події“. Саме так оцінив Омельченко жертовний вчинок травневої двійки. 9 місяців не могли вийти на слід сміливців. Нарешті знайшли й заарештували, інкримінували дві статті тодішнього кримінального кодексу — антирадянську пропаганду й агітацію і тримання зброї, що її репрезентував кухонний ніж. Обом випали табори суворого режиму: Георгію — 3 роки, Віктору — 2. У 1994 році їх реабілітували судові органи незалежної України: політичні звинувачення зняли, а „кримінальні“ залишили.

(„Українська газета“, №19, 22-28 травня 2003 р.)

1.2. Проблеми законодавства

Ошибки медиков. Их у нас никто не считает, статистика в этом печальном деле отсутствует, говорит председатель врачебной ассоциации Николаевского региона, руководитель Центра по права пациентов Виктор Глуховский.

Доказать непрофессионализм, недобросовестность, равнодушие врачей непросто. Добиться судебного решения в пользу больных — многократно сложнее. Ибо в нашей стране пациентам пока что не дано права получать справедливую компенсацию за страдания, причиненные неправильным лечением, ошибками врачей. Хотя в Уголовном кодексе и есть ст. 140, гласящая: вследствие недобросовестного отношения к своим обязанностям, если это вызвало тяжелые последствия или смерть больного, врач наказывается лишением права занимать определенные должности на срок до 5 лет, или исправительными работами на срок до 2 лет, или лишением свободы на срок до 2 лет. Статья-то есть, но вердикты по ней суды не выносят. Трудно пациенту обвинять в ошибках, халатности и недобросовестности врача, защитить, а, точнее, обелить которого готово целое медицинское войско в лице руководителей медицинских учреждений, членов высоких медицинских комиссий. Когда же, наконец, будет создана система, которая не позволит плохим докторам уходить от ответственности за ошибки?

В парламенте уже находится проект закона „О правах пациентов“. Этот документ вместе с еще одним — проектом закона о медицинском страховании — если будут приняты, утвердят нормы врачебной этики, дадут четкие определения понятиям „пациент“, „лечение“, „медицинская помощь“, „диагноз“, „врачебная ошибка“... Но даже закон о медицинском страховании никак не попадет на третье чтение. Нет у нас и независимых медицинских организаций, которые бы выполняли роль профессиональных судей в конфликтах между врачами и пациентами.

А сегодня пока что продолжается необъявленная, неофициальная, никем не признанная, но почти всеобщая забастовка медицинских работников по отношению к пациентам. Забастовка проявляется в черствости, непрофессионализме, нежелании совершенствовать свои знания...

(„Киевские ведомости“, 7 мая 2003 г.)

***

Когда же истекает срок исковой давности по коммунальным платежам? Стоит отметить, что на вопрос о сроке исковой давности представители коммунальных служб отвечают крайне неохотно и, как правило, лукаво отвечают, что такого не существует. А в областном управлении жилищно-коммунального хозяйства нам рассказали, что на самом деле такой срок имеется — 3 года. По истечении этого времени суд не примет (не должен, во всяком случае) иск о взыскании долга. Не случайно и сами квитанции рекомендуется хранить 3 года. Это правило, впрочем, действует только во взаимоотношениях между жильцами и коммунальными предприятиями. Долги же перед государством срока давности действительно не имеют. Если, к примеру, человеку назначили и выплачивали жилищную субсидию, а затем выяснилось, что он предоставил недостоверные данные и права на льготу не имеет, то этот долг с него могут взыскать в любое время.

(„Время“, г. Харьков, №50, 13 мая 2003 г.)

1.3. Судова система

Против 16 судей в прошлом году были возбуждены уголовные дела, 10 были уволены Указом Президента за халатное отношение к выполнению служебных обязанностей, 93 — Верховной Радой, 103 привлечены к дисциплинарной ответственности. Об этом сообщил председатель Высшей квалификационной комиссии Верховного Суда Украины Юрий Кармазин. Кроме того, проинформировал он, в комиссию поступило 1239 жалоб от граждан на действия судей, в том числе, и на грубое отношение к людям.

268 тысяч гражданских дел было рассмотрено с нарушением сроков. В прошлом году апелляционными судами были отменены решения по 15 тысяч дел, принятые судами первой инстанции. Решения по 19,5 тысяч гражданских дел были либо изменены, либо вовсе отменены.

(„Киевские ведомости“, 18 марта 2003 г.)

***

Валентина Емельянова, начальник Харьковской территориальной судебной администрации, анализируя ситуацию в Харьковской области, рассказала, что количество дел, которые рассматривает судья, постоянно увеличивается. Если в 1996 году речь шла о 35 делах в месяц, то теперь это уже как минимум сотня. К примеру, в Московском районе г. Харькова нагрузка на одного судью составляет 385 дел в месяц.

(„Событие“, г. Харьков, №17, 24-30 апреля 2003 г.)

***

В інтерв’ю кореспонденту „Свободи“ голова Комітету Верховної Ради з правової політики Василь Онопенко розповів про факти ігнорування працівниками прокуратури м. Харкова конституційних принципів функціонування судової влади.

„У рішенні 17-ї позачергової конференції суддів Харківської області зазначається, що прокуратурою м. Харкова порушені кримінальні справи за фактом підробки документів при розгляді цивільної справи, пов’язаної з цивільно-правовим спором про вибори до міської ради, стосовно судді Дзержинського районного суду м. Харкова В. Федосенка та заступника голови апеляційного суду Харківської області М. Бородіна.

Октябрський районний суд м. Полтави 11 березня 2003 року виніс рішення, яким задовольнив скаргу М. Бородіна і визнав постанову про порушення зазначеної кримінальної справи незаконною у зв’язку з відсутністю події злочину. З цього приводу конференція суддів Харківської області зазначає, що при здійсненні окремих слідчих дій, які проводяться прокуратурою м. Харкова, мають місце непоодинокі випадки приниження честі та гідності суддів та інших працівників суду, незаконного проведення обшуку, виїмки документів, в тому числі і судових рішень, інші незаконні дії працівників прокуратури стосовно суддів. Так, 12.11.2002 р. при розгляді справи за заявою прокурора Харкова про визнання незаконними та скасування рішень першої сесії міської ради заступником прокурора В. Коваленком було заявлено клопотання про відвід головуючому у справі судді Бородіну, в якому фактично була висловлена думка про його причетність до скоєння злочину. Клопотання було оголошено прилюдно в присутності студентів юридичного факультету Харківського педагогічного університету та інших громадян. Крім того, Коваленко поводився в суді грубо, висловлював погрози на адресу суддів і негативне ставлення до судової системи в цілому.

Тим часом у зв’язку з порушенням кримінальних справ стосовно Бородіна та Федосенка Вищою радою юстиції прийнято рішення про внесення подання Президенту України про звільнення їх з адміністративних посад в судах. Однак таке рішення прийнято з перевищенням повноважень Ради — всупереч рішенню Конституційного суду України від 16.10. 2001 року, відповідно до якого до відання Вищої ради юстиції не належить внесення подань про призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та про звільнення їх з цих посад.

Наведене свідчить про цілеспрямовану розправу над незалежними суддями, які прийняли законні рішення по конкретних справах.

(„Свобода“, №16, 22-28 квітня 2003 р.)

1.4. Резонансні справи

З липня 1999 року шукає правди і ніяк не може її знайти Таміла Медолиз. Вона — мати загиблого в автокатастрофі заступника голови Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції і відповідального секретаря Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів Медолиза. Автокатастрофа — це офіційна версія слідства. Тому в порушенні кримінальної справи за фактом ДТП було відмовлено. Слідство, як і у випадку загибелі В’ячеслава Чорновола, вела районна міліція. Парадокс в тому, що слідство загибелі не останніх у державній ієрархії осіб велося силами найнижчих і найгірше матеріально та технічно забезпечених підрозділів. Висновок про механізм заподіяння тілесних ушкоджень (пряму причину смерті) Миколи Медолиза кілька разів ставила під сумнів сама Генеральна прокуратура, а відмова у порушенні кримінальної справи за фактом смерті М. Медолиза скасовувалась аж 8 разів. Торік у листопаді той же висновок знову підтвердив заступник Генерального прокурора В.Щокін. Звісно, прокуратура може і далі стояти на своєму. Проте кожне чергове скасування попередніх постанов про закриття справи супроводжувалося новими запитаннями, на які так і не було дано відповіді. Офіційній версії загибелі сина Таміла Медолиз не вірила жодного дня, бо під час слідства її не визнавали потерпілою стороною, а копії постанов про відмову в порушенні кримінальної справи для можливого оскарження в суді чи прокуратурі вищого рівня їй тривалий час зовсім не видавали.

Мати у всіх скаргах до правоохоронців вказує на те, що висновки слідства — бездоказові, а сама вона має підстави підозрювати, що тіло її сина підкинули на дорогу вже мертвим.

Народний депутат України Григорій Омельченко ще в липні 1999 року просив Генеральну прокуратуру перевірити висловлену колегами загиблого версію про те, що „автокатастрофа була навмисно організована у зв’язку з його професійною діяльністю та інформованістю“. Автотехнічну експертизу щодо обставин ДТП та механізму заподіяння тілесних ушкоджень призначили лише через два роки, коли від дорожньої пригоди лишились лише фотографії. Торік у повторному запиті Григорія Омельченка йшлося й про ланцюжок інших загадкових убивств і ДТП. Так уже воно виходить, що п’ятеро осіб, які мали доступ до державних секретів чи секретів вищих посадовців, або надто необережно поводилися за кермом, або, за збігом обставин, потрапили в епіцентр чиїхось „розборок“ і загинули.

Сьогодні справа за фактом загибелі Миколи Медолиза знову закрита „за відсутності складу злочину“.

(„Сільські вісті“, №564, 13 травня 2003 р.)

***

Около полугода назад Одессу взбудоражила массовая акция протеста студентов Аграрного университета, возмущенных действиями коменданта одного из общежитий. По утверждению „бунтарей“, он сурово ограничил посещения близких родственников и знакомых, а для самих проживающих ввел настоящий „комендантский час“. Ретивый руководитель для „нарушителей порядка“ оборудовал специальный изолятор. На днях завершился суд. Коменданта, признавшего свою вину и раскаявшегося, приговорили к 2-м годам лишения свободы условно.

(„Киевские ведомости“, 12 мая 2003 г.)

***

Статья 62 Конституции Украины гарантирует каждому человеку, что без решения суда он не может быть обвинен в совершении преступления. Однако, в Украине закон писан не для всех В частности, не для тех, кто призван стоять на страже этого закона. А именно — не для отдельных сотрудников прокуратуры. Об этом свидетельствует скандал, разворачивающийся сегодня в Донецке. Обычно журналисты сетуют на пресс-службу прокуратуры, что она не очень охотно делится с представителями СМИ информацией. В случае, имевшем место в апреле в Донецке, все с точностью до наоборот. Пресс-служба Донецкой областной прокуратуры распространила пресс-релиз, в котором без решения суда вполне конкретных и известных в регионе руководителей АО „Шахта „Новодонецкая“ обвинили в совершении преступления при проведении тендера по закупке оборудования. Почему происходит подобное обнародование недоказанных фактов?

Уголовное дело против директора шахты и его заместителя, скорее всего, шито белыми нитками. Хотя бы уже потому, что постановление о возбуждении дела появилось спустя год после результатов проверки. Ведь если ба там действительно просматривался состав преступления, дело возбудили бы немедленно — по фактам проверки. Оно „нарисовалось“ гораздо позже, когда кому-то и для чего-то понадобилось надавить либо на шахту, либо на фирму, которая выиграла тендер... У нас на лицо только один неопровержимый факт — отдельные сотрудники прокуратуры, грубо нарушая Конституцию Украины, воздействовали на общественное мнение. Фактически, ввели общественность в заблуждение как относительно руководства шахты, так и в отношении фирмы-победителя тендера, чем, естественно, нанесли ущерб чести, достоинству и деловой репутации, поскольку информация была опубликована в ряде областных газет и появилась на ленте информагентства УНИАН. И вряд ли прокуратура возместит этот ущерб.

(„Зеркало недели“, №18, 17-23 мая 2003 г.)

1.5. Права дитини

Оказалось, что руководство Купянской специальной школы-интерната (Харьковская область) устроило некоторым своим непокорным воспитанникам „чистилище“ на земле, и не где-нибудь, а в широко известной областной психиатрической больнице в с Стрелечье.

А началось все с приходом в школу-интернат на должность директора Абесадзе Татьяны Тимофеевны. Именно тогда первый воспитанник интерната, 15-летний Юра Борисов, был отправлен „за неправильное поведение“ в областную психлечебницу. Спустя четыре месяца подросток, ранее тянувшийся к знаниям, превратился в „растение“, которому после установления группы инвалидности придется жить в психоневрологическом диспансере на Дмитриевской.

Следующий мальчишка, 15-летний Ваня Литвин, стал костью в горле команде Абесадзе, после того как обратился к городскому голове М. И. Римскому с жалобой на то, что в интернате непокорных сирот наказывают отсидкой в холодном „карцере“ без одежды и постельных принадлежностей. Огромным „минусом“ в послужном списке Литвина стало и знакомство с редактором нашей газеты, депутатом городского совета С.Л. Габриеловым, которому Ваня рассказывал многое из того, что должно было остаться похороненным в стенах интерната. В конце декабря прошлого года Ваня исчез, и лишь депутатский запрос, отосланный в Стрелечье, помог прояснить ситуацию. Педсовет во главе с директором при поддержке школьного врача-педиатра, не имеющего никакого отношения к психиатрии, „осудил“ Ваню Литвина к заключению в „Стрелку“. 27 декабря он был доставлен в Стрелечье, прошел полное обследование, и еще 5 февраля руководителю интерната было сообщено, что ребенка выписывают из больницы. На момент написания этого материала за Ваней так и не приехали. Мы обратились к районному психиатру И.М. Пономареву с просьбой объяснить, каким образом по закону должна производиться госпитализация несовершеннолетних воспитанников школы-интерната в специализированные лечебницы. Оказалось, что руководство интерната обязано было получить заключение районного психиатра о том, что ребенку действительно необходима госпитализация в больницу. И без этого заключения ни один человек не может быть помещен в Стрелечье, тем более несовершеннолетний мальчишка, которому, как выяснилось, вообще не место в больнице для психохроников. Однако это происходило, происходит и будет происходить до тех пор, пока кто-то не остановит „карающую руку“ директора, пытающегося „стереть“ из нормальной жизни инакомыслящих подростков. Что можно сказать о руководителе целого коллектива педагогов, позволяющем утверждать, что она и редактора народной газеты отправит на лечение по методу Ягоды. Удивляет одно: как подобному человеку доверили судьбы детей со слабой психикой?

Мы надеемся, что городской голова М.И. Римский, взявший под свой контроль происходящее в школе-интернате, и сотрудники Купянской межрайонной прокуратуры защитят сирот от посягательств на их здоровье и свободу. Ведь то, что творится в Купянской школе-интернате, является грубейшим нарушением прав человека.

(„Франт“, п. Купянск-узловой, №10, 27 февраля 2003 г.)

***

За офіційною статистикою, на даний час в Україні налічується майже півмільйона дітей, які залучаються до найгірших форм праці, при цьому 87 тисяч з них ще не досягли 12-річного віку. Такі дані було оприлюднено на прес-конференції з виконання програми „Діти вулиці: Викорінення найгірших форм дитячої праці“.

(„Сільські вісті“, № 32, 18 березня 2003 р.)

1.6. Релігійне життя



Впервые суд в Херсоне запретил тоталитарную секту. Слухи о том, что в Херсоне объявилась секта, подминающая под себя приверженцев не хуже „Белого братства“, среди горожан циркулировали давно. На Херсонщине „Церковь Христа“ зарегистрирована еще в 1995 году. Со временем богослужения переместились в зал Дворца культуры судостроителей и на танцплощадку „Ромашка“, где пастор Павел Кудашев с помощниками организовывал ночные бдения. После неоднократных посещений подобных „молебнов“ взрослые и вполне благополучные люди вдруг начинали порывать с родными и близкими, бросать престижную работу, отдавать имущество на нужды общины. Врачи анонимно побывали на ночных богослужениях, встречались и подробно беседовали с адептами. Врач-психиатр Павел Паламарчук, имеющий квалификацию судебного эксперта, считает, что в результате „обработки“ с элементами гипноза адепты „Церкви Христа“ приобретали длительное нарушение психики, именуемое „зависимым расстройством личности“. Собранных общественностью документированных свидетельств оказалось достаточно, чтобы прокуратура направила в суд представление о необходимости прекратить 7-летнюю деятельность „Церкви Христа“, ставшую опасной для окружающих. Местный суд Суворовского района Херсона такое решение вынес, однако это вовсе не значит, что в истории борьбы с тоталитарной сектой поставлена точка. По некоторым данным, членам общины дано четкое указание „спасаться от гонений“ в отдаленных сельских районах.

(„Киевские ведомости“, 14 апреля 2003 г.)

1.7. Етнічні проблеми

На государственный язык перешли 73% школ, в вузах этот показатель близится к 90%.

(„Киевские ведомости“, 19 марта 2003 г.)

***

Для координации усилий горожан и общественности по сохранению демократических принципов образования общественное объединение „За культурно-языковое равноправие“ объявило о создании штаба защиты русских школ в Харькове.

(„Время“, г. Харьков, №54, 22 мая 2003 г.)

***

Справжній міжнародний конфлікт локального характеру між китайськими та українськими студентами стався днями у Київському політехнічному інституті. А почалося все з банальної сутички: у неділю серед ночі на прохідній гуртожитку №19 „поцапалися“ представники обох національностей. 21-річний „гість“ із КНР намагався пройти у гуртожиток, показавши перепустку. А 19-річний член добровільної народної дружини, що чергував на прохідній, засумнівався у справжності документа і не схотів пропустити китайського студента. Почалася бійка з ініціативи китайського студента. Бійку припинили одразу — втрутився комендант гуртожитку. Отож міліцію не викликали і розійшлися на тому. Однак тієї ж ночі у цьому ж гуртожитку іноземці побили кілька наших хлопців. Тоді ж викликали міліцію і завели кримінальну справу за статтею „хуліганство“. Наступного дня в актовому залі одного з корпусів КПІ зібрали усіх китайців, і представники посольства КНР та київські міліціонери навчали „дипломатичності“ іноземних гостей. Але того ж дня група китайців упіймала кількох українських хлопців і жорстоко побила. У результаті з’ясування „міжнародних відносин“ наш юнак опинився в Інституті нейрохірургії зі струсом мозку. На місце пригоди виїхали міліціонери, проінформували посольство КНР, знову порушили кримінальну справу. Проте, близько 16-ї години того ж дня біля одного з гуртожитків зібралося близько 250 хлопців (за іншими даними, близько тисячі) з метою встановити справедливість і помститися китайцям за побитих друзів. На місце пригоди виїхав наряд міліції з представниками керівництва, присутні були й представники посольства та КПІ. Відтак хлопців умовили розійтися. Наразі в Київській політехніці створено спеціальний штаб, який займається розв’язанням даного конфлікту. До нього входять представники міліції, студенти, керівники навчального закладу та посольства. За фактом побиття студентів ведеться слідство. Водночас до редакції надійшов лист, в якому описуються свідчення очевидця „китайських“ побоїщ. Хлопці стверджують, що китайці кидалися пляшками з вікон у присутності міліціонерів, є навіть поранені. Запевняють також, що вони застосовували ножі і пробивали дірки у колесах авто. Самі ж китайці просять захисту у керівництва КПІ, віднині біля усіх китайських гуртожитків патрулюватимуть міліціонери. І ще один цікавий факт. Як пише нам анонімний студент, після НП у КПІ відразу ж відключили сервер новин, аби молодь не обговорювала того, що сталося, у конференціях по інтернету. „Свобода слова, однак...“, — резюмує читач.

(„Україна молода“, №89, 21 травня 2003 р.)

1.8.Політика і права людини



Як повідомляє газета Сокирнянської райдержадміністрації „Дністрові зорі“ (Чернівецька обл.), за прийняття змін до Конституції, запропонованих Президентом України Леонідом Кучмою, одноголосно проголосували засуджені місцевої колонії посиленого режиму.

(„Сільські вісті“, №41, 8 квітня 2003 р.)

***

На Луганщині розпочато збір підписів під зверненням громадян до Президента України Леоніда Кучми, в якому просять його балотуватися на третій президентський термін. Про це повідомив лідер Луганської обласної організації ВО „Батьківщина“ Володимир Давидов, виступаючи на мітингу, присвяченому Дню Міжнародної солідарності трудящих. За його словами, такі дані повідомив обласному штабу член районної організації „Батьківщини“ з селища Марківка. Як повідомили представники обласної організації ВО „Батьківщина“, через відділи кадрів складаються списки працівників шкіл та лікарень, яких примушують підписуватися під цим зверненням.

(„Сільські вісті“, №51, 6 травня 2003 р.)

***

Голова Запорізької обласної державної адміністрації, кандидат на посаду мера Запоріжжя Євген Карташов використовує своє службове становище для ведення передвиборчої агітації. Як передає УНІАН, про це заявив на прес-конференції заступник голови правління Комітету виборців України Олексій Кошель. Комітет володіє інформацією про усний наказ міськвиконкому одній з рекламних агенцій Запоріжжя зняти вже розміщені рекламні плакати, які агітують за іншого кандидата. Крім того, КВУ зафіксував, що у запорізьких ЗМІ з’явилися звернення громадян, у яких ті пишуть, що їх під загрозою звільнення примушують голосувати за Карташова. Шпальти місцевих провладних видань, ефір і телеекран регіону „пересолоджені“ повідомленнями про виняткові риси діючого губернатора області. Заголовки і зміст інформпродукту зазвичай стереотипні. Запоріжці певні, що протоколи робітничих зборів, якими з першого дня був завалений міськвиборчком, на автозаводі, „Запоріжсталі“, „Мотор Січі“ та інших підприємствах, готували заздалегідь. Загалом „своїм“ висуванцем Карташова назвали майже три десятки трудових колективів.

(„Україна молода“, №89, 21 травня 2003 р.)

1.9. Соціально-економічні проблеми

1.9.1. Здоров’я нації


За словами голови ЦК Профспілки працівників охорони здоров’я Таміли Казаріної, середня тривалість життя в Україні у чоловіків — 63 роки, у жінок — 73. Загальна чисельність онкохворих в Україні наближається до 1 млн. чоловік, кількість нових випадків онкологічних захворювань щорічно перевищує 160 тисяч. В Україні щорічно реєструється майже 40 тисяч випадків захворювання на туберкульоз, і серед них близько 1 тисячі — серед медпрацівників. За даними Т. Казаріної, сьогодні на медикаменти на одного хворого в лікарні виділяється в середньому 2 гривні 30 копійок, на харчування — 1 грн. 60 коп.

(„Сільські вісті“, №36, 27 березня 2003 р.)

***

На сьогодні в Україні хворих на активні форми туберкульозу нараховується понад 130 тисяч чоловік. Загальна кількість пацієнтів, що перебувають під наглядом лікарняно-профілактичних закладів фтізиатричного спрямування, становить близько 670 тисяч осіб. Кожного дня в Україні від туберкульозу помирає 30-35 осіб (щороку — 10 тисяч). Щодня реєструється 82-90 нових випадків захворювання на туберкульоз (щороку — близько 36 тисяч).

(„Сільські вісті“, №36, 27 березня 2003 р.)

***

19 мая прошли парламентские слушания на тему „Эпидемия туберкулеза в Украине и пути ее преодоления“.

По обобщенным статистическим данным, в Украине ежедневно регистрируются 82 новых случая заболевания туберкулезом, а 30 больных умирают. В продолжении последних 10 лет заболеваемость туберкулезом в нашей стране увеличилась в 2 раза, а смертность — в 2,2 раза. Только в 2002 году в Украине выявлен 36471 больной туберкулезом. За 10 лет в областях Украины, в которых функционируют противотуберкулезные учреждения пенитенциарной системы, уровень заболеваемости увеличился почти в 3 раза.. Среди тех, у кого впервые обнаружена палочка Коха, более 60% — безработные и социально дезадаптированные слои населения (заключенные, бездомные, алкоголики, наркоманы, мигранты, этнические меньшинства). По свидетельствам врачей, в последнее время все чаще диагноз „туберкулез“ ставится пациентам из вполне нормальных семей. Нередко это совсем еще молодые люди, имеющие работу, детей, но из-за низкой оплаты труда живущие в условиях крайней бедности.

В соответствии с Постановлением Кабинета Министров № 1752 от 27 декабря 2001 года „О нормах питания для лиц, больных туберкулезом и инфицированных микобактериями туберкулеза“, стоимость питания одного больного в сутки должна быть не менее 8,2 гривны. Однако в большинстве противотуберкулезных учреждений в прошлом году больных кормили в среднем на 3, 65 гривны.

Основными причинами масштабного распространения туберкулеза в Украине, как считают медики, является низкий уровень жизни, недостаточное и некачественное питание, рост числа бездомных и безработных, недоступность медицинской помощи и лекарств, упадок системы здравоохранения.

(„Зеркало недели“, №19, 24-30 мая 2003 г.)

1.9.2. Проблема праці

Шахтарі, які зважуються на акції протесту, не тільки ризикують втратити здоров’я, а й роботу. І дарма, що звільнити їх за „протестантську“ діяльність ніхто не має законного права. Існують інші методи „попросити“ піти з робочого місця.

16 гірників шахти „Бендюзька“, що на Львівщині, 6 березня спустилися під землю і оголосили безстрокове голодування, яке тривало 7 днів, після чого їх змусили написати заяву про звільнення за власним бажанням, створивши нелюдські умови праці й просто пояснивши, „що хлопцям краще піти“. Більше двох місяців вуглярі, які залишилися без роботи, намагаються десь знайти робоче місце. Однак на усіх шахтах в регіоні їх не беруть. Причина цього відома самим гірникам, але про неї вголос ніхто не говорить, — участь в акції протесту.

Сергій Клюйко — наймолодший учасник тієї акції (йому 27 років, має семирічного сина). Сергій говорить, що „за власним бажанням“ звільнили 13 прохідників шахти. Одразу після закінчення голодування заморених чоловіків госпіталізували до місцевої лікарні, де вони провели понад тиждень і лікувалися за власний рахунок. Згодом повернулися до роботи, однак ніхто у шахту їх не пускав. Три дні гірники намагалися з’ясувати, на яких підставах чиниться такий тиск, і керівництво погодилося спустити у шахту „протестантів“.. Шахтарі, що „провинилися“ перед копальнею, ходили на роботу тільки у незручну нічну зміну. Кульмінацією історії стала розмова „протестантів“ з директором шахти Ярославом Кіхом, який „суто по-людськи“ порадив піти за власним бажанням (мовляв, такий наказ він отримав „згори“), при цьому запевнивши, що роботу вони знайдуть і у іншому місці. Так почалися поневіряння львівських гірників. Сергій Клюйко стверджує, що на всіх копальнях є „чорні списки“ страйкарів. А тому, побачивши їхні прізвища, відмовляють у наданні робочого місця одразу.

Тетяна Голубінка, дружина червоноградського учасника акції протесту, розповіла: „Роман 11 місяців не отримував грошей, а на мою зарплату прибиральниці не проживеш. До того ж чоловік — колишній афганець, людина рішуча. Тепер же він разом із товаришами не може знайти роботу — нікуди їх не беруть“. Більшість звільнених гірників разом зі своїми сім’ями мешкають у гуртожитках. У більшості єдиними годувальниками були чоловіки.

Шахтарі зверталися з листами до Президента України і до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини. Однак нічого не змінилося. Чи не єдина організація, що опікується проблемами шахтарів, — Незалежна профспілка гірників України. Двох шахтарів за допомогою НПГУ за ці два місяці протистояння вдалося влаштувати на копальню „Степова“, деякі зі звільнених подалися днями шукати кращої долі на заробітки до сусідніх країн.

Але і це ще не все. Шахта „Бендюзька“ подала на страйкарів позов до суду з вимогою визнати їхню акцію протесту незаконною та стягнути з учасників голодування 150 тисяч гривень, говорить Сергій Клюйко.

Гірникам погрожують і залякують, аби ті „тихіше“ сиділи. Гірники певні, що керівництво шахт намагається навчити тих, хто залишився працювати, не сперечатися з керівництвом. А чим погано: і робоча сила є, і платити їй не потрібно.

(„Україна молода“, №85, 15 травня 2003 р.)


 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ 

 2.1. Проблеми законодавства

Негативная информация является недостоверной, записано в новом Гражданском кодексе. Именно так и сказано в ст. 277, где речь идет об информации, распространенной в отношении конкретного лица. В общем, откровенное издевательство над здравым смыслом. Для политиков, должностных, публичных лиц, которые всегда являются предметом общественного интереса, новость замечательная, что и говорить. Нельзя не отметить, что формулировка ч.3 ст. 277 прекрасно вписывается в логику законодателя, обнаруживаемую и в других статьях кодекса. Например, ч.3 ст. 302 „Право на информацию“ гласит буквально следующее: „Считается, что информация, которая подается должностным, служебным лицом при исполнении им своих служебных обязанностей... является достоверной“. Априори достоверной называет кодекс также любую информацию, содержащуюся в официальных источниках: отчетах, стенограммах, сообщениях СМИ, основателями которых являются соответственные государственные органы или органы местного самоуправления.

Сергей Козьяков, доцент Института международных отношений, адвокат:

„Насколько известно, во всех трех опубликованных редакциях Гражданского кодекса, с которыми работали депутаты, был другой вариант ч.3 статьи 277. Более того, варианта, который зарегистрирован в Верховной Раде и проголосован депутатами в третьем чтении, нет в официально опубликованном Гражданском кодексе. Изначально редакция была такой: негативная информация, распространенная о лице, считается недостоверной, если распространивший ее не доказал обратное. Это означает, что уже после голосования этот текст был обрезан, очевидно, лицами, которые редактировали его и передавали на подпись Президенту“.

Адвокат Николай Полуденный:

„... Еще целый ряд иных норм... вызывают недоумение. И я надеюсь, что они будут исправлены законодателем. Если же этого не произойдет, можно будет говорить о попытках с 1 января следующего года применить эту норму, в первую очередь, в нелегитимных целях. А именно: поправить пошатнувшийся имидж некоторых политиков руками суда. Если применять эту норму позитивистким путем, то могут быть вынесены решения, которые повлекут за собой опровержение негативной информации исключительно на основании ч.3 данной статьи. Де-факто введение этой нормы приведет к введению цензуры со стороны судов и, соответственно, самоцензуры СМИ. Эта норма прямо противоречит последнему закону о реализации права человека на свободу слова, принятому недавно Верховной Радой. А если с 1 января вступит в действие такая редакция ст. 277, возникнет коллизия норм права, которая будет использоваться, в первую очередь, в предвыборных целях...“.

(„Зеркало недели“, №19, 24-30 мая 2003 г.)

2.2. Новини медіа-простору

Лишь 3 из 16 тысяч печатных СМИ печатаются на украинском языке, еще несколько тысяч считаются двуязычными. Об этом сообщил председатель Госкомитета по вопросам информации, телевидения и радиовещания Иван Чиж на парламентских слушаниях. Глава Комитета Верховной Рады по вопросам культуры и духовности Лесь Танюк сообщил, что часть общегосударственных украиноязычных газет уменьшилась с 68% в 1990 году до 35% в 2000-м.

(„Киевские ведомости“, 19 марта 2003 г.)

***

Международная правозащитная организация „Репортеры без границ“ провела исследования в Харьковском регионе по выполнению решений ООН о свободе слова и средств массовой информации. Результаты для нас оказались неутешительными. Под влиянием местных властей сегодня находятся около 80% печатных изданий, телеканалов и радиостанций. Для содержания „ручных“ СМИ власти используют финансовые ресурсы налогоплательщиков, дотации из госбюджета и теневых структур. Полностью отсутствуют демократические принципы формирования общественного мнения через органы печати и электронные средства массовой информации.

(„Франт“, п. Купянск-узловой, №15, 3 апреля 2003 г.)

***

Бібліографія:

Експерти Дейвід Андерсон і Карел Якубович.
Свобода висловлювань та інформації. Звіт експертів Ради Європи про ситуацію в Україні за підсумками їхнього візиту до цієї країни 18-20 листопада 2002 р.//„Киевские ведомости“, 3 марта 2003 г., стр. 5

Денис Кондратенко
. Жонглеры слова. Заметки на полях отчета Д. Андерсона и К. Якубовича.//„Киевские ведомости“, 3 марта 2003 г., стр. 4

С. Васильев
. Европейские игры в темники. Что показали дискуссии в Страсбурге по проблемам свободы слова в Украине. Интервью.//„Киевские ведомости“, 5 марта 2003 г., стр. 4, 5

***

В конце февраля в Страсбурге на заседании Комитета Министров Совета Европы в качестве украинских экспертов по свободе слова присутствовали

Сергей Васильев, руководитель Главного управления информационной политики Администрации Президента Украины, Сергей Кичигин, редактор украинского еженедельника ?“, Михаил Погребинский, директор Киевского Центра политисследований и конфликтологии.

Из интервью С. Васильева, „действующего журналиста с 20-летним стажем“:

„... Хотелось бы, чтобы граждане Украины не доверяли крокодильим слезам „инвалидов политической цензуры“, „прозябающих“ на многотысячные зарубежные гранты...

Я слышал, что они поехали в Страсбург на деньги фонда „Відродження“. А принцип отбора очень простой и уже давно проверенный. Такой чести были удостоены только специалисты по очернительству своей страны за ее рубежами. После возвращения из Страсбурга я их классифицировал как „профсоюз независимых ассенизаторов“. Всю грязь и дерьмо, которые только можно собрать в Европе и Америке, они перекачивают в информационное пространство Украины. Это — их главная работа. Они зомбируют, если хотите, сознание наших граждан уродливым представлением о стране, якобы существующем в глазах внешнего мира. Этот „профсоюз независимых ассенизаторов“ абсолютно независим от любых моральных обязательств перед своей родиной, ее народом, от принципов журналистской этики и просто этики гражданина. Они не понимают, что такое патриотизм...

Я спрашивал своих собеседников из Совета Европы, неужели вы действительно не видите, что вас дурят, на вас просто зарабатывают деньги? Пользуясь вашей неосведомленностью, группа недобросовестных журналистов пытается запустить руку в бюджет, который вы хотите реализовать на благородные для Украины цели. Гоните этих самозванцев. Это — „дети лейтенанта Шмидта“, смекнувшие, где можно на дурняк поживиться. Они не представляют ничьи интересы, кроме своих финансовых. Они даже не зарегистрировались как профсоюз...

... Центр Разумкова... зомбирует общественное мнение данными социологических опросов, согласно которым большинство простых украинцев очень обеспокоены наличием цензуры...“

(„Киевские ведомости“, 5 марта 2003 г.)

***

Постоянный представитель Греции при Совете Европы Атанасиос Теодоракопулос высказал озабоченность: „К сожалению, мы стали свидетелями целенаправленной кампании в украинских СМИ против репутации независимых экспертов СЕ, что является несовместимым с обязательствами Украины как члена этой организации“.

Все дело в том, что украинские СМИ, в частности, наша газета, подвергли критике ряд выводов экспертов Д. Андерсона и К. Якубовича. Некоторые СМИ (как, например, еженедельник ?“) развернули широкую дискуссионную кампанию по существующим проблемам с масс-медиа в Украине.

На заседании в МИД 20 марта с.г. с участием двух представителей СЕ и почти двух десятков журналистов разных СМИ были высказаны как пожелания в Совету Европы, так и критические мнения по работе экспертов. Эти мнения звучали из уст журналистов, но не представителей украинских органов власти. Но почему-то нынче в Страсбурге (на закрытом заседании Комитета Министров СЕ 15 апреля) прозвучали претензии не к пишущей и снимающей братии, открыто высказавшей свою позицию по итогам работы экспертов в Украине, а к властным органам.

(„Киевские ведомости“, 18 апреля 2003 г.)

***

Парламентская Ассамблея Совета Европы продолжает отслеживать выполнение Украиной обязательств, взятых на себя при вступлении в эту организацию.

К большому удивлению, на прошедшем недавно в Киеве заседании круглого стола о состоянии свободы украинских электронных СМИ и законодательном обеспечении их деятельности даже не упомянули о судьбе интернет-изданий. Они уже несколько лет активно действуют в информационном пространстве страны, но до сих пор не имеют юридически закрепленного статуса масс-медиа. Как признался „Ведомостям“ глава парламентского Комитета по вопросам свободы слова и информации Николай Томенко, есть ряд предложений от СБУ и Кабинета Министров. Однако у представителей профильного парламентского комитета, возглавляемого г-ном Томенко, нет согласованной позиции. Поэтому ввести интернет-издания в ранг полнопрвных СМИ путем принятия отдельного закона пока не удается. Более реальный путь — добиваться добавления статей в закон о печатных СМИ.

(„Киевские ведомости“, 25 апреля 2003 г.)

***

Главный редактор еженедельника „Зеркало недели“ Владимир Мостовой стал лауреатом программы „За свободу и будущее СМИ“ (Германия). Об этом сообщил 12 мая ряд украинских информагентств, подчеркивая, что Владимиру Мостовому приходится „работать в условиях угроз и постоянных преследований“. Эта новость вызвала тревогу и обеспокоенность у Президента Украины Леонида Кучмы. Президент поручил главам силовых структур — Юрию Смирнову (МВД), Владимиру Радченко (СБУ) и Святославу Пискуну (ГПУ) принять все необходимые меры по расследованию фактов угроз и преследований в адрес главного редактора еженедельника. Во вторник Владимир Мостовой дал пространный комментарий в связи с поручением Президента. Он предложил Президенту „направить ресурсы власти на создание нормальных условий работы, в первую очередь, региональных СМИ, а усилия правоохранительных органов — на реальное раскрытие преступлений, связанных с насилием и убийствами журналистов“. Кроме того, главный редактор еженедельника подчеркнул, что „удивлен отдельной озабоченностью Президента“, но „ЗН“ не намерено отвлекаться „на участие в пиар-акциях власти“.

(„Киевские ведомости“, 14 мая 2003 г.)

Продолжение темы — см.„Киевские ведомости“, 15 мая, стр.5 и 17 мая, стр.5.

***

16 мая главный редактор еженедельника „Зеркало недели“ Владимир Мостовой направил заместителю госсекретаря МВД Григорию Епуру письмо, в котором, в частности, сказано: „Никогда в органы МВД Украины с жалобами на угрозы или прослушивание я не обращался“.

(„Киевские ведомости“, 20 мая 2003 г.)

***

Удивительно, что никто из администрации не удосуживается проверить формулировку, сопровождавшую присуждение премии, которая на самом деле звучит так: „за отстаивание свободы слова и печати, поиск правды и справедливости, за содействие тем, кто не имеет возможности выступить публично, за его мужество и настойчивость“, а не „в связи со слежкой и угрозами“.

Ничего не стали проверять и журналисты трех общенациональных каналов. Просто, как по команде, а точнее, как по „темнику“, выплеснули в эфир обеспокоенность Президента в аккурат по окончании сюжета о посещении Киева Ханной Северинсен — руководителем мониторинговой группы Совета Европы. Действительно, разве враги прессы предлагают охрану редакторам неподконтрольных изданий? И маховик закрутился. Озадаченные своими руководителями чиновники разных уровней, представляющие МВД, прокуратуру и СБУ, стали любезно-настойчиво требовать у Владимира Мостового ответа на два вопроса: „Кто и когда ему угрожал?“ и „Обращался ли он в органы за помощью?“.

На самом деле оторопь вызывает цинизм и иррациональность, с которыми представители власти реализуют свои пиар-ходы.

(„Зеркало недели“, №18, 17-23 мая 2003 г.)

***

Приз „За відвагу“ Міжнародної жіночої медіафундації (IWMF, США) серед інших отримала Тетяна Горячева, головний редактор газети „Бердянск деловой“. Вона займалася розслідуванням корупції, незважаючи на погрози, фінансові труднощі газети і тиск з боку влади. У січні 2002 року невідомий вихлюпнув їй в обличчя розчин соляної кислоти.

(„Сільські вісті“, №56, 16 травня 2003 р.)

2.3. ЗМІ і влада

Народний депутат України Юрій Артеменко підготував запит до Генеральної прокуратури України щодо перевірки фактів розповсюдження серед ЗМІ „явно тенденційних статей місцевими держадміністраціями з подачі Адміністрації Президента, з рекомендаціями щодо їх оприлюднення“.

Зокрема, Запорізькою облдержадміністрацією серед ЗМІ області була розповсюджена стаття Людмили Семенюк „Узок их круг, страшно далеки они от народа...“, яка стосувалася робочої поїздки делегації Комітету ВР з питань свободи слова та інформації до Кіровограда і була розповсюджена у ЗМІ цього міста. Мали місце й інші факти розповсюдження в областях України тенденційних статей та інформаційних матеріалів, спрямованих проти опозиційних політиків і блоків, що спочатку були оприлюднені в інших областях.

(„Сільські вісті“, №15, 6 лютого 2003 р.)

***

Голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко в черговий раз звернувся до Генерального прокурора України Святослава Піскуна з вимогою порушити кримінальну справу за ст. 171 КК України відносно перешкоджання Адміністрацією Президента України професійній діяльності журналістів. Керівники телекомпаній передали Миколі Томенку чергову порцію „темників“. В „темнику“ від 17 січня коментарі про підсумки 2-ї сесії Верховної Ради журналістам рекомендується брати лише у Олександра Зінченка, Богдана Губського, Олександра Волкова, Ігоря Шарова, Миколи Оніщука та Михайла Погребінського.

(„Сільські вісті“, №16, 7 лютого 2003 р.)

***

Людмила Кучеренко, президент Полтавського обласного медіа-клубу:

Нещодавно власкор „Голосу України“ на Полтавщині, депутат облради Григорій Гринь на розширеному засіданні постійної депутатської комісії з питань депутатської діяльності, місцевого самоврядування, забезпечення законності й правопорядку та зв’язків із засобами масової інформації Полтавської облради заявив: „Тут пан Митько (заступник начальника облпресінформу — „ІБ“) хвалився, що облпресінформ здійснює моніторинг ЗМІ, а потім інформує адміністрацію президента. Але ж це суперечить закону. По суті, управління здійснює цензуру. Облпресінформ і пальцем не поворухнув, коли роками конала обласна молодіжна газета „Молода громада“. З мовчазної згоди облпресінформу знищена мережа магазинів „Облкниготоргу“, яка налічувала 40 торговельних закладів, а зараз залишився лише один... Щороку зменшуються наклади окремих районних газет, і зараз середній наклад становить 800-2000 примірників. Простежується стійка тенденція до засилля російської преси і російської мови в ефірі, а місцеві газети, зареєстровані в ОПІ як україномовні видання, теж чомусь надають перевагу російській, а облпресінформ не вживає заходів...“.

За словами Л. Митька, за останні два роки облпресінформ надіслав ЗМІ 30 приписів. Левову частку тих приписів отримали газети „Власний дім“ та „ІБ“. ОПІ вважає, що друкування матеріалів про В. Ющенка у газеті „Власний дім“ є порушенням законодавства, бо видання, мовляв, зареєстроване як „інформаційне“, а не як „громадсько-політичне“. „ІБ“ облпресінформ доймав за „не вказування у вихідних даних типографії, де віддрукована газета“. Тобто, спочатку все було зроблено для того, щоб знищити приватну кременчуцьку друкарню „Млин“, яка надавала поліграфічні послуги газеті, потім негласно заборонили усім видавництвам Полтавщини друкувати „ІБ“. Далі облпресінформ з єзуїтським лукавством офіційно відповідав, що не має права втручатися у господарську діяльність видавництва „Кременчук“, яке навідріз відмовилося друкувати „ІБ“.

Л. Митько в доповіді навів мізерну цифру отриманого у 2002 році комунальними друкарнями області прибутку — усього 90 тисяч гривень. А видавництва примусили відмовитися від постійного замовника!

Редактор полтавської районної газети „Вісті“ Василь Шамало зауважиив, що облпресінформ і після парламентських слухань з проблем політичної цензури продовжує розсилати комунальним ЗМІ темники.

За даними серйозних соціологічних досліджень, Полтавщина за рівнем свободи преси займає 22-е місце в Україні. І пальцем не ворухнули ні Дмитренко (начальник ОПІ — „ІБ“), ні Митько, коли полтавська філія радіо „Довіра“ „глушила“ музикою передачі радіо „Свобода“. Може, облпресінформ сказав слово на захист глядачів ТРК „ЮТА“, коли її у 2001 році солідарно вимкнули полтавські кабельні мережі? Чи, може, вжив рішучих заходів, коли полтавські поштарі замість „Полтавської думки“ приносять передплатникам „Полтавський вісник“, стверджуючи, що „Думка“ закрилася? А, може, заступився за радіо FM“Полтава плюс“, коли головний санітарний лікар Полтави вимагав від керівництва Будинку техніки розторгнення договору оренди і подальшого демонтажу антени, бо, мовляв, її випромінювання шкідливі для здоров’я людей? Чи, може, облпресінформ зреагував на те, що влада у 2002 році заборонила приватним полтавським розповсюджувачам преси реалізовувати газети „Приватна справа“, „Новий день“, „Нова Полтава“ та „Полтавську думку“? Полтавський облпресінформ чомусь вирішив, що „Інформбюлетень“ своїми публікаціями й ілюстраціями ображає честь і гідність Президента Л. Кучми. Але, незважаючи на відмову облпресінформові прокуратури Кременчука порушити кримінальну справу проти „ІБ“, хлопці настирно просять дати „правову“ оцінку публікаціям вже... Генпрокуратуру. Та пересилає їхнього листа в прокуратуру області. А там пану Л. Митьку в непарламентських виразах вкотре намагалися пояснити, що навіщо знову трясти грушу, якщо вже раз трясли — й нічого не впало... Ніскільки не бентежить облпресінформ, що полтавці дізнаються про резонансні події в області чи кричущі наші проблеми не з місцевих мас-медіа, а з центральних — і друкованих, і електронних.

(„Інформаційний бюлетень“, №16, 24 квітня 2003 р.)

***

Пресса и власть — природные оппоненты. Газетный бизнес — это особый вид бизнеса. Он обязательно будет касаться власть имущих, а те будут использовать административный ресурс — не очень популярные, но крайне эффективные рычаги укрощения строптивых: отказ в аренде помещений или неоднократное повышение арендной платы, контроль за финансовыми и хозяйственными делами со стороны налоговой инспекции, пожарных, санстанции и других государственных служб. Но к действенным контрмерам, отмечали на заседании Медиа-клуба в Киеве в ноябре 2002 года, прибегают и медиа-бизнесмены: регистрируют газету не в том районе, в котором живет главный редактор и владелец, регистрируют ее на уже закрытую организацию, размещают редакцию не в том помещении, которое указано в свидетельстве юридического лица, и пр., что существенным образом усложняет реализацию репрессивных намерений властных структур.

(„Зеркало недели“, №15, 19-25 апреля 2003 г.)

***

Иван Чиж, председатель Госкомитета по вопросам информации, телевидения и радиовещания:

„У меня нет данных ни об одном случае незаконного преследования оппозиционных СМИ или закрытия по политическим соображениям. Это служит подтверждением реального существования свободы слова в Украине. Хотя у нас сейчас проживает 32 сироты — дети журналистов, гибель которых зачастую бездоказательно связывают именно с преследованием, в том числе, и политическим. В этой связи я призываю всех работников СМИ к объективности. Не гоняться за сенсациями, не раздувать политические скандалы, там, где их нет. Не порочить нашу страну в угоду чьим-то интересам. Надо объективно отражать действительность, даже если отрабатываются чьи-то гранты...“.

Иван Сергеевич привел интересный факт. Недавно к нему на интервью напросилась съемочная группа центрального канала венгерского телевидения. Вопросы были довольно острыми — о резонансных случаях гибели журналистов, якобы преследованиях свободной прессы и т.д. Репортер получил ответы, которыми был полностью удовлетворен.

По словам корреспондента венгерского телевидения, имидж Украины как тоталитарного государства создают наши некоторые отечественные журналисты и политики, но теперь он им верить не будет.

(„Киевские ведомости“, 15 мая 2003 г.)

2.4. Втручання в професійну діяльність



Почти детективная история о подмене сюжетов в одном из выпусков новостей „АТН“ на 7-м телеканале Харькова получила неожиданное продолжение в Харьковском горсовете. Событие имело место 23 января с.г., когда из вечернего выпуска новостей, который выходит в эфир на 7-м телеканале в записи, вырезали один сюжет и вставили другой, изготовленный, как считает генеральный директор „АТН“ Олег Юхт, по заказу того же депутата, о скандале с которым рассказывал вырезанный сюжет. Сам депутат свою причастность к замене категорически отрицает. Герой оригинального „АТН“-материала не только имеет влияние на 7-й телеканал, но и является членом постоянной депутатской комиссии по депутатской этике и гласности. Но на заседание комиссии, где обсуждалась жалоба О. Юхта, он не явился.

(„Объектив-НО“, г. Харьков, №9, 27 февраля 2003 г.)

***

Як повідомив УНІАН один з керівників видання — газети „Рівненський діалог“, голова обласної організації Соцпартії Леонтій Самчук, місцева влада неодноразово перешкоджала нормальній роботі редакції „РД“, в результаті чого його тираж з 11 тисяч примірників скоротився до 4900. Крім того, працівники „Укрпошти“ брали за розповсюдження цієї газети значно більше коштів, ніж за розповсюдження інших видань.

(„Сільські вісті“, №46, 18 квітня 2003 р.)

2.5. Судові процеси за участю ЗМІ

Администрация расположенного в Новой Каховке (Херсонская обл.) машиностроительного завода „Сокол“ потребовала от областного еженедельника „Новый день“ возместить урон деловой репутации в сумме 1 млн. 270 тысяч гривен. Аналогичная тяжба идет у предприятия и с местной новокаховской газетой „Деловые новости“. Кстати, прежний „рекорд“ требуемой по суду компенсации принадлежал также „Новому дню“. Один из районных чиновников взыскивал с редакции 500 тысяч гривен за оскорбление чести и достоинства. Однако журналистам тогда удалось доказать безосновательность его доводов. Новый иск к газете принят к рассмотрению Хозяйственным судом Херсонщины.

(„Киевские ведомости“, 19 февраля 2003 г.)

***

Корреспондент „Ведомостей“ Юлия Ким подала заявление в прокуратуру Шевченковского района Киева о возбуждении уголовного дела по статье 171 УК Украины (препятствование законной деятельности журналистов). Поводом стало то, что после открытого судебного заседания в столичном Апелляционном суде судья приобщила кассету из диктофона Ю. Ким, который отобрал у нее один из родственников пострадавшего, к материалам уголовного дела. Более чем через год после инцидента в редакцию пришла бумажка, что журналистка может явиться в суд для получения кассеты. Тем не менее прокуратура вынесла постановление об отказе в возбуждении уголовного дела „в связи с отсутствием состава преступления“. Юлия Ким выяснила в столичной прокуратуре поразительный факт: за те полтора года, когда уже действовал новый Уголовный кодекс, по 171-й статье не было возбуждено ни одного уголовного дела. Представляете — едва ли не каждый журналист может привести не один пример того, как за те же полтора года ему отказывали в предоставлении информации, не пускали на пресс-конференции, не отвечали на письменные обращения. И все равно: ни одного уголовного дела не было на сей счет возбуждено.

(„Киевские ведомости“, 28 марта 2003 г.)

***

„Прогулки с Пушкиным“?

Свого часу Національна спілка письменників України подала в Подільський районний суд позов на редакцію газети „Киевские ведомости“ і Олеся Бузину, який видрукував там свою статтю про Тараса Шевченка, та Марію Туровську, яка намалювала знущальну карикатуру, з вимогою притягти їх до відповідальності за образу честі, гідності та ділової репутації Тараса Шевченка. Але наші правники спочатку відмовилися прийняти позов на тій підставі, що його міг подати лише сам Шевченко. Але громадськість домоглася свого: наклепники постали перед судом. 11 судових засідань тривала „бузинотерапія“. Обурені жінки, що були присутні на суді, навіть встигли набити пику негіднику. Але суд не дійшов справедливого вироку: винуватців підвели під чергову президентську амністію. Олесь Бузина не зробив висновків, надрукувавши наклепницькі матеріали про Шевченка окремою книгою. Можна лише обуритися, що Фонд мистецтв, започаткований Леонідом Кравчуком і керований Анатолієм Толстоуховим, визнав дебільний маразм, спрямований проти українського генія, найкращою книгою року, з врученням значної премії.

Тепер Національна спілка письменників звернулася в Апеляційний міський суд Києва. 9 квітня відбудеться розгляд цього звернення.

(„Українська газета“, №13, 3 квітня 2003 р.)

***

Представители Черновицкого областного управления образования и науки, сообщает Укринформ, оценили моральный ущерб, якобы нанесенный их репутации статьей Василия Забродского в газете „Чернівці-СІТІ плюс“, в 90 млн. 750 тысяч гривен. В публикации говорилось о некомпетентности областных чиновников от просвещения. Способ подсчета денежного возмещения оказался новаторским: представители управления умножили минимальную сумму компенсации, которую определяет ГПК Украины (820 гривен), на тираж газеты. Одним из требований истца было наложение ареста на счета всех организаций, где работает журналист Василий Забродский. Речи идет о целом медиа-холдинге „СІТІ“, руководителем которого и является, собственно, Василий Забродский. Это две телекомпании, радиостанция и газета „Чернівці-СІТІ плюс“.

Представители Ассоциации работников СМИ утверждают также, что народный депутат В. Балога уже неоднократно пробовал уничтожить мукачевскую гор-районную газету „Панорама“, пытаясь незаконно лишить ее помещения. Вмешательство правоохранительных органов и суда восстановило справедливость. В. Балога заключил с редакцией мировое соглашение и заплатил ей деньги как частичную компенсацию за капитальный ремонт. Однако В. Балога не успокоился — в редакцию „Панорамы“ опять поступил судебный иск на 20 тысяч гривен за якобы причиненный „моральный ущерб“.

(„Киевские ведомости“, 9 апреля 2003 г.)

Для справки:


Балога Віктор Іванович, народний депутат України, член фракции „Наша Україна“, Закарпатська обл.

„Панорама“— газета Мукачівської райдержадміністрації

Дядченко В.О.— голова РДА, членСДПУ (о)

Подробиці конфлікту — див. також?“, №18-19, 16-22 мая 2003 г.

***

Заслужений журналіст України Л. Перепелятник хотів, щоб газета „Інформбюлетень“ відшкодувала йому 45 тисяч гривень. А позивач Г.Лисенко має більші апетити: його бажання вкупі з вимогами до автора статті не вкладається і в 100 тисяч гривень. До речі, це вже повторний розгляд його позову. Перший розгляд тривав два роки і не задовольнив відомого крюків’янина Г. Лисенка, колишнього знакового працівника вагонобудівного заводу. За рішенням суду, газета не мала сплатити йому ні копійки. Обласний апеляційний суд задовольнив його заяву і повернув розгляд назад до Кременчука. Ще б пак не повернув, коли „радником“ у судових справах з газетою виступає сам „губернатор“ Є. Томін. І вже перше повторне засідання суду в Крюківському місцевому суді (суддя Б.Кобзій) показало немало: газеті і автору статті „Сексуальні пригоди бухгалтера“ Л. Артеменко є чим захищатися. Правду написала газета, а авторка статті провела професійне журналістське розслідування з дотриманням всіх норм — і юридичних, і етичних. Те, що стаття не сподобалась її герою, то вже інша справа. Але головне інше: підозріле нервування під час засідання суду проявили і суддя, і позивач. Суддя дозволив собі вступити з відповідачкою Л. Артеменко у полеміку, схиляючи її до тих наголосів, які потрібні у прийнятті рішення. А позивач Г.Лисенко вимагає немало-небагато — „закриття газети, яка не платить податків і ніде не зареєстрована“. При цьому вдається до відвертих образливих висловів, які чують усі, окрім судді.

Що ж до позивача Л. Перепелятника, то судова епопея з ним триватиме, певне, довго... За уточненнями, які внесено до рішення суду, газета має спростувати твердження: „Л. Перепелятник мав шанс стати метром кременчуцької журналістики, а став її сантиметром...“. Себто, авторку рішенням суду зобов’язано, по суті, відмовитися від своєї думки, оціночних суджень щодо конкретних дій позивача і прийняти ті, які має про себе Перепелятник. Чи не занадто? Так зухвало нехтувати Європейською конвенцією з прав людини, положенням Європейського суду та положенням Верховного Суду України, відмовляючи газеті у праві на критику, творчість та позицію може лише суддя-самогубець... Щоправда, у задоволенні вимог, викладених позивачем у заяві щодо відшкодування з газети 45 тисяч гривень Л. Перепелятнику було таки відмовлено.

(„Інформаційний бюлетень“, №15, 17 квітня 2003 р.)

***

Станислав Речинский:

„... Из того же ряда генпрокурорских инициатив и последнее изобретение Святослава Михайловича. А именно, попытка весьма своеобразного толкования статьи 344 УК Украины. Хорошая статья, актуальная. Ее запросто можно, например, применить к самим прокурорским работникам, которые систематически препятствуют работе народных депутатов, не предоставляя им или предоставляя лживую информацию относительно хода расследования резонансных дел или правонарушений, совершенных представителями исполнительной власти...“.

(„Інформаційний бюлетень“, №15, 17 квітня 2003 р.)

***

Как сообщил и.о. Генерального прокурора Сергей Винокуров, уголовное дело по фактам публикаций в ряде СМИ материалов, порочащих честь и достоинство Президента Украины, в ближайшее время закроют. Это будет сделано после выяснения всех обстоятельств.

(„Киевские ведомости“, 15 мая 2003 г.)

***

Студия ԩ+1“ уменьшает свой иск к газете „Столичные новости“ с 10 млн. гривен до 1 гривни. Соответствующее ходатайство уже подано в суд. Иск последовал после того, как газета распространила неправдивую информацию, бросавшую тень на деловую репутацию ООО ТРК „Студия ԩ+1“. В январе этого года Печерский районный суд столицы иск удовлетворил. Признав сведения, изложенные в публикации „Столичных новостей“ не соответствующими действительности, Фемида обязала ответчиков выплатить телевизионщикам в качестве компенсации морального ущерба 10 млн. гривен.

Итак, „плюсы“ решили простить коллег, оказавшихся в трудной ситуации. В то же время студия надеется, что опубликованные в газете неправдивые сведения будут публично опровергнуты.

(„Киевские ведомости“, 18 апреля 2003 г.)

***

Печерський районний суд Києва вирішив стягнути з ДП „CN Столичные новости“ на відшкодування моральної шкоди на користь Міжнародної академії управління персоналом — 2 млн. 540 тис. гривень., Міжнародної кадрової академії — 300 тисяч гривень, ректора МАУП Г. Щокіна — 100 тисяч гривень, редактора журналу „Персонал“ Ігоря Слісаренка — 50 тисяч гривень.

Суд зобов’язав ДП „CN Столичные новости“ у тижневику „CN-Столичные новости“ та у газеті „CN-Столичка“ надрукувати спростування поданої ними інформації тим самим чином, кількістю, обсягом та розміром, якими були поширені відомості, що не відповідають дійсності, порочать честь, гідність та ділову репутацію, завдають шкоди Г. Щокіну, І. Слісаренку, МАУП та МКА.

(„Сільські вісті“, №53, 8 травня 2003 р.)

***

Попереду у Буковинського тижневика „Час“ ще одне випробування — голова ОДА Теофіл Бауер доводитиме в суді, що публікація про фальсифікацію виборів до обласної ради, вміщена у газеті, безпідставна. До речі, розгляд цієї справи суддею місцевого суду призначено на 6 червня — День журналістики.

(„Сільські вісті“, №55, 15 травня 2003 р.)

***

Суд признал вину редактора броварской газеты „Грани“ Виктора Воротникова в распространении клеветы. 14 июня 2002 года в интернет-газете „Грани“ появилась статья за подписью Сергея Романовского „Апокалипсис „свободен“. Сенсационные данные тут же подхватили другие СМИ. Сначала сетевые — „Версии“, „Украина криминальная“, затем подключились газеты, а там и телеканалы. В статье содержалось немало громких обвинений в адрес СНБО и главы государства. В статье называлось имя Василия Ситара, который будто-бы подсказал майору Мельниченко, „как наиболее безопасно пересечь границу и вести себя в дальнейшем“. Фигуранту статьи не оставили другого выбора, как защищать честь в суде. Г-н Ситар судебный процесс выиграл. Точка поставлена 6 марта 2003 года: Апелляционный суд Киевской области оставил в силе решение Броварского суда от 12 ноября 2002 года. Двум ответчикам, представляющим „Грани“, вменено опубликовать опровержение и уплатить Василию Ситару компенсацию за моральный ущерб — 60 тысяч гривен. Сегодня „Грани“ исчезли из информационного пространства. Как сообщает Институт массовой информации со ссылкой на редактора издания, интернет-газета „больше месяца не выходит ни в печатном, ни в электронном виде“. При этом ИМИ отмечает, что примерно через месяц „Грани“ планируют возобновить работу.

Г-на Воротникова нам разыскать не удалось А пока задали несколько вопросов заместителю главы аппарата СНБО г-ну Василию Ситару.

Василий Ситар:

„... Я с удивлением обнаружил, что моя фамилия значится в отчете „Репортеров без границ“. В рубрике „Угрозы“ международные репортеры отмечают, что в прошлом году пяти украинским журналистам угрожали представители украинской власти. В качестве одного из примеров говорится, что я угрожал Виктору Воротникову. Действительно, г-н Воротников в обращениях в различные, в том числе, международные, организации сообщал о якобы имевших место фактах запугивания и угроз его жизни. Но это утверждение уже опровергнуто в суде. О судебном процессе информировало еще в ноябре агентство УНИАН, публиковались материалы во многих газетах и на интернет-сайтах... Я подал иск не к СМИ, а к физическому лицу — Виктору Воротникову. Ведь действует статья 440-1 Гражданского кодекса, где речь идет о том, что если лицо распространило информацию любым способом, и с ней ознакомились другие люди, а информация кому-то нанесла ущерб, то распространитель несет ответственность за такие действия. То есть существует правовая основа обращения к Виктору Воротникову как к физическому лицу...

Впервые в юридической практике была задействована информация, которую распространили посредством интернет-издания. На суде выяснилось, что ответчиком является еще один человек — совладелец сайта „Грани“ Сергей Шумихин... На мой взгляд, этот провокационный материал был задуман кем-то другим, не Воротниковым, как логическое звено акции, направленной против высших руководителей государства с целью подрыва доверия к Украине... Судиться с „Репортерами“ не хочу. Я направил им копии постановления суда, думаю, они опровергнут все эти придумки относительно меня“.

(?“, №18-19, 16-22 мая 2003 г.)

2.6. Злочини проти журналістів

Наприкінці минулого року на вулиці Димитрова в Херсоні невідомим було тяжко побито 27-літнього місцевого телеоператора Богдана Поварніна. В лікарню його доставили у вкрай важкому стані — з черепно-мозковою травмою і носоглотковою кровотечею, що не припинялася. А через два тижні Богдана не стало. На той час нападник, студент ПТУ, вже перебував за гратами. Причиною трагедії стало банальне пограбування.

Одразу після поховання Богдана пізно ввечері якісь покидьки напали на його колегу — 33-річного оператора Херсонського телебачення. Залишившись на морозі без верхнього одягу, кількох власних речей та ключів від квартири, чоловік все ж подякував долі, що живий і може пересуватися. Через три тижні після нападу на другого телеоператора руки вуличних „гангстерів“ опинилися у металевих браслетах.

(„Українська газета“, №14, 10-16 квітня 2003 р.)

***

В Одессе неизвестные напали на юриста, сотрудника местной телекомпании „Одесса плюс“ Александра Мизина и похитили у него портфель с важными документами. Нападавшие нанесли ему множественные побои, от которых А. Мизин потерял сознание. Сейчас он госпитализирован, его состояние оценивается как удовлетворительное. По словам главного редактора телекомпании Нины Зайцевой, в портфеле находились документы по иску к телекомпании „Одесса плюс“ свободного журналиста Григория Кваснюка о защите чести и достоинства. Похищенные документы, по мнению телекомпании, должны были решить судебный спор в пользу „Одессы плюс“.

(„Киевские ведомости“, 19 мая 2003 г.)

 Поділитися