пошук  
версія для друку
08.04.2004

18 - 25 жовтня 2003 р.

   

ПРАВА ЛЮДИНИ 

Новини правозахисту

За повідомленням газети «Громадський контроль», 25 правозахисних громадських організацій України звернулися до голови ВР і всіх депутатів парламенту з закликом не допустити прийняття проекту нового Кримінально-процесуального кодексу в його нинішньому вигляді.

Як йдеться у відкритому листі, «проект цього одного з найважливіших законів містить десятки норм, що необгрунтовано обмежують права людини на основні свободи». Автори звернення зазначають, що проект «не враховує міжнародних зобов’язань України у сфері захисту прав людини, прагне закріпити повну беззахисність особистості і залишає широке поле для сваволі й безконтрольних дій правоохоронних органів».

Під зверненням підписалися керівники Харківської правозахисної групи, Севастопольської правозахисної групи, коаліції «Партнерство за прозоре суспільство» (Херсон), Союзу адвокатів України, Чернігівського громадського комітету з прав людини, Ради українських правозахисних організацій тощо.

(«Юридичний вісник України», №38, 20-26 вересня 2003 р.)

Резонансні справи

ПАРЄ окремим пунктом своєї резолюції констатувала наявність у нашій країні осіб, переслідуваних з політичних мотивів.

А відтак без зайвих прелюдій зацитуємо останню резолюцію, прийняту Парламентською Асамблеєю на своєму вересневому засіданні. (Зауважимо, що нижче наведена інформація є до певної міри ексклюзивом. І навіть не тому, що вона є якоюсь таємницею, і її здобуття становило для автора загрозу життю абощо. Просто подібною інформацією майже ніхто з представників ЗМІ чомусь не зацікавився. Або ж вважав за можливе і потрібне не цікавитися. Бо в резолюції, складеній за підсумками моніторингу ситуації в Україні, висновки зроблені аж ніяк не на користь нашої держави. Навпаки, європейці багато чим нам дорікають, але їхніми висновками, повторимося, українська преса не надто переймалася, відбувшись хіба що кількома незначущими рядками). Тоді як очевидець і безпосередній учасник останнього засідання ПАРЄ, народний депутат України Сергій Головатий (фракція БЮТі) повідомив для "УМ" витяги із затвердженого цією міжнародною інституцією документа.

Отже, параграфом п’ятим ухваленої резолюції затверджено, зокрема, те, що «Асамблея стурбована через брак правозастосування і нагадує про необхідність нагального втілення чинного законодавства. Зокрема, вона висловлює своє глибоке занепокоєння з приводу повільного поступу української влади у запровадженні принципів і стандартів Ради Європи. Підтвердженням чого є наступне...».

Першим пунктом подібного підтвердження є наша традиційна візитівка — справа про вбивство Георгія Гонгадзе.

Другий пункт — це напад на народного депутата Олександра Єльяшкевича, який (тобто напад — Авт.) ніким, певна річ, й не розслідувався (якщо, звичайно, не вважати розслідуванням віднайдення у цій справі «Вередюка номер нуль» — такого собі обвинуваченого на прізвище Воробей).

Третім же пунктом п’ятого параграфа своєї резолюції Рада Європи констатує «застосування непропорційного покарання до осіб, які брали участь у політичній демонстрації 9 березня 2001 року та дотепер утримуються у в’язницях, і тому можуть вважатися політв’язнями в Україні». Говорячи майже мовою скерованої до Верховного Суду України касації на вирок учасникам подій 9 березня, Парламентська Асамблея не боїться виглядати в чиїхось очах ані банальною, ані неактуальною. Вона не оглядається ані в минуле, ані в майбутнє, а лише у скупих і небагатослівних висловах описує теперішнє.

Що ж до тих, хто й «дотепер утримується у в’язницях», то кількість останніх наразі дорівнює вже п’яти особам. Інші—- звільнені (і це при тому, що вироком Голосіївського місцевого суду Києва, який розглядав «справу 9 березня» у першій інстанції, до різних строків ув’язнення було засуджено вісімнадцятьох). З тих, хто вже на свободі, декого було звільнено у зв’язку з тим, що їхній термін перебування за гратами добіг свого кінця. Щодо решти — то в окремих випадках докладалися зусилля майже титанічні. Останнє твердження торкається передусім унсовця Миколи Ляховича, який протягом останнього тижня повернувся до "нормального", себто вільного життя. Микола Ляхович, який за вироком судді Івана Волика отримав найбільше покарання (що дорівнювало п’яти рокам позбавлення волі) опинився на свободі завдяки застосування щодо нього норми Закону України "Про амністію". Втім, не все так просто робилося, як про це говориться. Андрій Шкіль, народний депутат України і колишній політв’язень у "справі 9 березня" (а також автор закону "Про амністію" і його ж парламентське лобі) повідомив "УМ" про те, яким був механізм звільнення Миколи Ляховича. За словами нардепа, суд визнав за можливе звільнити Ляховича в зв’язку з тим, що теперішній аналог статті 71-ї старого (1960-го "року народження" Кримінального кодексу України) — стаття 294 — дозволяє трактувати події 9 березня 2001 року як "злочин" середньої тяжкості, а відтак — і як "злочин", що підпадає під дію Закону "Про амністію". Відповідаючи на запитання кореспондентки "УМ", чому в такому разі аналогічна ж схема не може бути застосована і щодо інших політв’язнів, Шкіль відповів, що в кожному конкретному випадку суд окремо розглядає питання щодо звільнення тієї чи іншої особи. У випадку з Ляховичем значною мірою спрацював ефект несподіванки, коли суд, не надто готовий до протистояння подібній юридичній колізії, погодився, зокрема, з висновками профільного парламентського комітету відносно того, як має бути застосована норма статей Закону "Про амністію". Відносно решти ув’язнених боротьба за їхнє звільнення триває, і є всі підстави вважати, що більшість із загратованих нині учасників подій 9 березня цьогорічне Різдво зустрічатиме вже вдома, говорить Шкіль. (Наталія Лебідь).

(«Україна молода», №190, 15 жовтня 2003 р.)

Державна таємниця

После публикации корреспонденции «Шпиономания» («Зеркало недели» №31, 16—22 августа 2003 г.) в редакцию обратилась группа ученых из г. Северодонецка с жалобой на действия работников управления СБ Украины в Луганской области.

Государственный научно-исследовательский и проектный институт химических технологий «Химтехнология» основан в г.Северодонецке в 1950 году, когда в СССР возникла острая необходимость поднять на должный уровень отечественную химическую отрасль. После развала единого народнохозяйственного комплекса коллектив «Химтехнологии» сумел выжить. Сейчас он имеет научную, проектную часть и даже опытное производство. Объем научных, проектных и опытных работ составляет 12—13 млн. грн. в год, а численность востребованных специалистов учреждения держится на уровне 800 человек.

По понятным причинам, ориентируются преимущественно на иностранных заказчиков. В мировой практике заключение контракта начинается с технического и коммерческого предложения. И тут не обойтись без указания некоторых сведений и описаний в объеме, способном заинтересовать и убедить потенциального заказчика. В частности, разработчик должен указать объем поставок и услуг, которые будут выполнены в ходе выполнения заказа.

В период с февраля 2002 г. по апрель 2003 г. сотрудники института выполняли преддоговорные работы для заключения контракта с вьетнамским заказчиком. Очевидно, этот факт вызвал подозрение у луганских представителей службы безопасности.

В начале апреля 2003 г. управление СБУ в Луганской области, как поведали нам представители «Химтехнологии», провело обыски в квартирах главного инженера и главного специалиста, начальника научно-исследовательского отдела, а также «провентилировала служебные помещения института», изъяла все документы и переписку, компьютеры с базой данных относительно работ по пористой аммиачной селитре.

Нескольких должностных лиц из числа ученых и проектировщиков обвинили в том, что они незаконно передали вьетнамской компании VIT Corporation конфиденциальную техническую информацию, которая принадлежит государству. Кстати, доселе ученые заключали и выполняли контракты куда солиднее, но выбор СБУ пал почему-то именно на вьетнамский.

Совсем уж абсурдным является обвинение спецслужбистов в неправильном использовании государственных средств, в то время как институт для выполнения проектных работ никогда ни копейки не брал из госбюджета. Наоборот, все годы независимости «Химтехнология» за счет внешнеэкономических сделок существенно пополняет казну страны исправно перечисляемыми налогами.

По мнению многих, в данном случае действия СБУ лишены всякой логики. Один из любопытных документов — «Постановление о привлечении в качестве обвиняемого», подписанное заместителем начальника УСБ Украины в Луганской области. Настораживает даже не то, что представитель спецслужб оперирует устаревшими инструкциями и положениями, которые за последние пять-семь лет претерпели существенные изменения. В обвинительном документе, как свидетельствует юридическая экспертиза, все пункты даже непосвященному глазу покажутся просто абсурдными. В частности, в документе нет основы — четкого размежевания государственной, коммерческой тайн, просто конфиденциальной информации и той, которая принадлежит государству.

Ученые и проектировщики стали обращаться в прокуратуру Луганской области. Но там отвечали, что-де разберутся представители спецслужб да и отпустят с миром.

Вначале ученые-химики предполагали, что быстро смогут доказать свою правоту. Ссылаясь на законодательство государства, нормативы и инструкции, они документально подтверждали, что злоумышленниками не являются. Главное, на что ссылались «ответчики», было следующее: технология получения пористой гранулированной аммиачной селитры в перечне конфиденциальной информации, принадлежащей государству, не числится. А перечень этот составила авторитетная инстанция Минпромполитики Украины, на основании постановления Кабмина Украины.

Руководители научного учреждения провели с помощью наиболее влиятельных в химической отрасли инстанций экспертизу. В заключениях говорится, что сведения, указанные в техническом и коммерческом предложениях для вьетнамских заказчиков, ущерба национальной безопасности Украины не наносят. И не только потому, что этих сведений отнюдь недостаточно для составления проекта установки. Ведь существует около сотни незасекреченных публикаций, касающихся технологии производства пористой аммиачной селитры. Иначе говоря, стала технология общеупотребимой. Да, северодонецкие химики, как и все ученые, имеют ноу-хау. Но они понимают, что разглашать «изюминки» технологий означает уже завтра стать банкротами. Они указали в предложении, что передадут эти «изюминки» заказчику, но только после подписания контракта и на условиях этого контракта.

Оказалось, что попасть на крючок к спецслужбам легко, а вот доказать, что ты не верблюд... Именно этим приходится заниматься сотрудникам института вот уже больше пяти месяцев. Все это время не прекращаются обыски, изъятия документов, ревизии, допросы сотрудников, длящиеся иногда до глубокой ночи.

Есть в этой истории еще один тревожный момент. Юристы, изучившие суть вопроса, склоняются к мнению, что причина происходящего – вовсе не в угрозе разглашения информации, и что в действиях спецслужб отчетливо просматривается попытка вмешаться в чисто экономические дела.

(«Зеркало недели», №38, 4-10 октября 2003 г.)

 

 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ 

Загальні проблеми

Загальні проблеми

Україна посідає 133-тє місце за класифікацією стану свободи слова в світі. Такі дані наведено у щорічному звіті міжнародної правозахисної журналістської організації "Репортери без кордонів". Як повідомляє сайт Інституту масової інформації, представника "РБК" в Україні, торік Україна стояла у цьому рейтингу на 112-му щаблі, а зміна позиції у переліку пояснюється тим, що список порівняно з 2002 роком збільшився із 139 до 166 країн.

(«Україна молода» №195, 22 жовтня 2003 р.)

ЗМІ і влада

Михайло Бублик. Темники". Повітові варіації Цензура живе й шириться "до самих до окраїн"

Владний режим в Україні давно втратив би рештки того, що зветься "людським обличчям", але ж в очах Заходу нашим можновладцям так хочеться виглядати цивілізованими. А для цього треба постійно демонструвати відданість західним стандартам, у тому числі у сфері інформаційної політики, де режим виступає прямим, хоча й недолугим, епігоном своїх попередників. Ті стверджували, що в нас цензури немає — і ці з усіх сил пнуться довести дану тезу.

Як на мене, "інтелектуалам" в Адміністрації Леоніда Кучми краще було б вигадати якісь причини для існування цензури, ніж узагалі її заперечувати. Але ж — Європа... І чиновники знайшли (їм так здається) потрібний хід. Коли їх якось спіймали на розсиланні так званим "темників", вони вчепилися зубами в цей термін. Вони спробували епізод загального явища оголосити самим явищем, і тепер щоразу, коли їх звинувачують у застосуванні цензури, вони починають волати... про темники. Мовляв, ми їх не підписували, тому ніяких темників не існує — це все вигадка підступної опозиції.

Дуже цікаво, не зрозуміло лише, кого вони у такий дитячий спосіб хочуть переконати. Особливо в країні, де "телефонне право" визнано мало не офіційно (як, до речі, й корупція).

Існування прихованої цензури легко доводиться... ну, хоча б змістом передач українських телеканалів, тим, що ми там бачимо й не бачимо.

Дякувати Богу (чи Європі?), опозиційних політиків ми хоч іноді зустрічаємо на екранах центральних телеканалів, а трапляється й таке, що чуємо від них по кілька фраз (надійно ізольованих від контексту). Небезпечно, звичайно, зате в телечиновників є підстави час від часу прибріхувати, буцімто опозицію вони показують мало не частіше, ніж самого "гаранта". Натомість у провінції й такого рівня інтелектуальної сміливості не спостерігається — тут влада просто "рубає з плеча". Тобто всім, хто ставиться до неї критично, поява в ефірі або на сторінках контрольованої преси заборонена категорично. Так воно здається спокійнішим.

Ось останній приклад свободи преси в її "уєздной" редакції.

Днями в Луганську першу прес-конференцію давав голова обласного виборчого штабу "Нашої України" Олексій Данилов (президентська виборча кампанія офіційно ще не почалася, тому штаб працює на громадських засадах).

Уже те, що про себе заявляє на "червоному" Сході країни патріотична сила, яка перемогла на останніх виборах, мала зацікавити і журналістів, і населення краю. Але й сам по собі Данилов — людина в Луганську дуже популярна — луганський міський голова в 1994-1998 роках, позбавлений крісла в жовтні 1997-го внаслідок першого в Україні "путчу", влаштованого обласною владою. Як сьогодні стверджують серйозні соціологи, на останніх виборах мера обласного центру він мав одержати абсолютну перемогу. Влада це теж розуміла, і тому зняла Данилова з перегонів з допомогою підконтрольного суду.

Журналісти зустріччю дійсно зацікавилися. За підрахунками прес-секретаря штабу Тетяни Ковтун, на прес-конференцію прийшли представники 26 газет, радіостанцій та телеканалів. Не кажучи вже про представників кількох партій і громадських організацій. Питання, які вони ставили Данилову, теж не свідчили про байдужість аудиторії, хоча іноді здавалися якимись дикими. На кшталт: "Як почуватиметься в проросійськи налаштованому регіоні Ющенко, котрий оголошує себе ворогом Росії». Слід сказати, решта присутніх, навіть ті, хто представляв соціал-демократичні видання, жодної ворожості ні до "Нашої України", ні до її луганського представника не виявляли; радше навпаки. Зате пізніше її виявили їхні шефи. Ні того дня, ні наступного жоден телеканал словом не обмовився про прес-конференцію. Основна маса місцевих газет в області виходить у середу, але лише одна наважилася надрукувати про спілкування преси з колишнім мером. Чи слід уточнювати, що у близьких стосунках із владою це видання не помічене? Згадана вище Тетяна Ковтун сказала, що не бачила (на момент нашої розмови) тільки однієї чи двох газет. Отже, навіть якщо там щось і вийшло, рахунок явно розгромний - на користь повітової цензури.

(«Україна молода», №187, 8 жовтня 2003 р.)

***

Припинити владні інтриги навколо свободи преси в Україні вимагають одеські Гільдія власкорів та Незалежна профспілка журналістів.

Днями Гільдія власних кореспондентів центральних ЗМІ в Одесі та місцева Незалежна профспілка журналістів виступили зі спільною заявою протесту щодо продовження "закулісних владних інтриг  навколо свободи слова і преси в Україні". У відозві зазначено: 15 жовтня в одеському пансіонаті "Оріон" "таємно від журналістської громадськості регіону і навіть членів правління обласного відділення НСЖУ готується проведення всеукраїнської конференції з питань роздержавлення засобів масової інформації. Ініціатором і організатором масового заїзду журналістів до Одеси є нібито редактор газети "Час пік", що видається в одному з найвіддаленіших сільських районів Одещини, імена членів оргкомітету та фінансистів також залишаються у таємниці". Єдине, що вдалося дізнатися напередодні багатообіцяючого форуму, наголошували підписанти, президент Гільдії В’ячеслав Воронков і голова одеської НПЖ Леонід Заславський, — це "пропонована учасникам заходу тематика: "Про роздержавлення ЗМІ", "Зарубіжні гранти як інструмент втручання в інформаційний простір України" тощо. Оскільки надійшов цей своєрідний "темник" з Києва до Одеси на бланку Асоціації працівників засобів масової інформації України, очолюваної високопосадовим державним службовцем Віктором Петренком, неважко було здогадатися, хто є насправді замовником, організатором і таємним спонсором запланованого в "Оріоні" дійства.

"Чиновники найвищих державних установ України не полишають спроб грубого втручання у справи журналістського загалу, намагаючись не лише під час президентської кампанії, а й у подальші роки тримати пресу під пильним наглядом", — констатують лідери непровладної одеської журналістики. І додають питання: чи не заради цього ініціюються також спроби торпедувати розгляд трьох законопроектів про роздержавлення ЗМІ в Україні, в тому числі запропонованого керівництвом Національної спілки журналістів України? Чи не ті ж сумнозвісні держчиновники, що відомі продукуванням "темників" для столичних телекомпаній, інспірують регіональні ініціативи щодо недовіри правлінню журналістської Спілки на чолі з Ігорем Лубченком?

Гільдія власкорів та НПЖ "вимагають припинити закулісні чиновницькі

інтриги в царині журналістики, прямі й непрямі утиски свободи преси в Україні". "Йдучи назустріч" провладному зібранню, Воронков і Заславський від імені своїх структур заявили: досить інспірувати розколи в організаціях НСЖУ і розбрат у журналістському середовищі.

Уже після оприлюднення цієї відозви В’ячеслав Воронков у вечірній розмові з кореспондентом "УМ" розповів дещо про розсекречені документи щодо підготовки паном Петренком масових прес-заходів в Одесі. Що ж із них випливало? А те, що держчиновники, скликаючи редакторів на раду, нав’язують журналістському загалу вигідні владі теми і ухвали, грубо перекручуючи зміст рішень, самостійно прийнятих самими журналістськими організаціями, зокрема, правлінням Одеської обласної організації Спілки журналістів України. Для прикладу, уточнив Воронков, "у вересні поточного року члени правління нашої облорганізації НСЖУ обговорили основні положення проекту голови НСЖУ Ігоря Лубченка про роздержавлення ЗМІ в Україні і підтримали більшістю голосів ідею роздержавлення.

"Можете уявити моє здивування, — продовжував пан Воронков, — коли до

рук потрапила факсограма пана Петренка про скликання у пансіонаті "Оріон" всеукраїнської конференції з питань роздержавлення, що нібито проводиться з "одеської ініціативи". Хоча насправді, акцентував член правління облорганізації НСЖУ, "рішення такого не було — я брав участь в усіх, без винятку, засіданнях виборного органу журналістської Спілки". Не менше вразило й надіслане навздогін, 14 жовтня, доповнення до офіційного листа голови ради Асоціації працівників ЗМІ: свіжим факсом Віктор Петренко (котрий, як відомо, є також заступником голови Держкомітету з питань телебачення і радіомовлення) ще й насадив колегам порядок денний конференції регіональних ЗМІ, запропонувавши теми: "Роздержавлення ЗМІ — загроза інформаційній безпеці України", "Зарубіжні гранти як інструмент втручання  в інформаційний простір України", "Деструктивна позиція керівництва НСЖУ" тощо. "Що ж це, як не протизаконне втручання урядового чиновника у справи Національної спілки журналістів, перекручення на догоду владі справжньої позиції правління обласної організації НСЖУ?" — підсумував співрозмовник "УМ".

Зауважмо, що, згідно з листом Петренка, очолюваний ним оргкомітет узяв на себе всі витрати на проїзд делегацій з областей (по чотири особи), проживання і харчування.

Результати позавчорашнього "петренківського" зібрання перевершили найпохмуріші очікування. Якщо говорити офіційною мовою, то близько сотні редакторів районних і міськрайонних газет України у пансіонаті "Оріон" піддали різкій критиці діяльність керівництва НСЖУ (де головою — "опозиціонер" Лубченко), Верховної Ради України, парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації (тут керує "нашоукраїнець" Томенко), зарубіжних фондів та деяких посольств, політиків національно-демократичного спрямування "за сприяння щодо роздержавлення місцевої преси, яка перебуває у комунальній власності".

З ініціативи редактора ренійської газети "Час пік" Олександра Муравенка, котрий змушений був публічно визнати непричетність до скликання цього зібрання, присутні утворили оргкомітет для підготовки установчої конференції нової журналістської організації. Ця структура "повинна захищати інтереси колективів районних та міськрайонних газет України". На думку одного з промовців, це може бути "Всеукраїнська асоціація журналістів", альтернативна НСЖУ, оскільки керівництво нинішньої Спілки нібито незадовільно захищає інтереси журналістів. Очолив оргкомітет колишній редактор "Президентського вісника" Василь Юричко, відомий журналістському загалу своїми спробами запровадити цензуру під час роботи в агенції УНІАН. До складу оргкомітету введено також голову Київської організації НСЖУ Ігоря Засєду, редакторів видань Олександра Муравенка, Михайла Малиша тощо.

Панові Юричку як одному зі співорганізаторів одеського заходу було запропоновано також очолити оргкомітет із заснування "Великого журі" нової організації — для розгляду і владнання конфліктних ситуацій між колективами ЗМІ, владою та роботодавцями. Ідею заснування такого журі при Держкомтелерадіо, за словами згаданого пана Муравенка, висловив під час недавнього візиту в регіон голова Держкомітету Іван Чиж.

Присутній на зібранні редакторів міськрайонних газет член правління Одеської облорганізації НСЖУ Йосип Бурчо, редактор одеської газети "Прес-кур’єр", гостро засудив спроби організаторів масового заходу та редакторів державних і комунальних видань створити у пансіонаті "Оріон" оргкомітет для заснування журналістської організації, альтернативної НСЖУ.

"Владу можна любити або не любити, можна їй служити чи не служити, — підсумував він, — але, повірте, панове редактори, ніхто, крім влади, вас не продасть. Саме ця влада вас і продасть" (Михайло Аксанюк, Одеса).

(«Україна молода», №192, 17 жовтня 2003 р.)

***

Заявление от 20 октября 2003 г.

Комиссия по журналистской этике озабочена продолжением давления на общенациональные и региональные средства массовой информации со стороны органов власти.

Давление на СМИ имеет форму ограничения доступа к информации, отсутствия ответа на критику в прессе, игнорирование неудобных вопросов журналистов, применения по отношению к журналистам, СМИ и учредителям СМИ жестких имущественных санкций. Законодательство Украины декларирует обязанность органов власти информировать общественность о своей деятельности и принятых решениях, гарантирует конституционные свободы человека. Тем не менее государственные служащие игнорируют профессиональные права журналистов.

Неединичные случаи давления на региональные издания, как правило, остаются неизвестными широкой общественности, создавая атмосферу безнаказанности местных чиновников. Так, с 14 июля 2003 г. журналистов трех негосударственных газет города Сумы не допускают на аппаратные заседания горисполкома, на эти заседания допускаются исключительно журналисты газеты городского совета и телекомпании, с которой горсовет заключил договор об освещении ее деятельности. С негосударственными газетами экономически немотивированно отказываются заключать договора типографии области. Эти действия нарушают права и законные интересы журналистов и изданий и могут свидетельствовать о том, что местная власть просто пытается устранить с рынка издания, на которые не имеет влияния.

В то же время приобрела распространение практика органов власти разных уровней с помощью льгот, содействия в доступе к информации, а также конкурсов, премий, наград, оплаченных круизов влиять на журналистов и издания для обеспечения контроля над тем, что они пишут. Но именно через СМИ граждане могут оперативно получить информацию, необходимую им для реализации прав, свобод и законных интересов.

Ярким свидетельством неуважения к праву общественности на получение информации стало лишение аккредитации на Ялтинский саммит Украина — ЕС в начале октября 2003 г. крымской журналистки Лили Буджуровой. Случай тем более красноречивый, что на фоне безнаказанной манипуляции украинских чиновников правами СМИ пример использования формальных придирок против прессы подает администрация высшего должностного лица государства — Президента Украины.

Не получили надлежащей юридической оценки действия по препятствованию деятельности журналистов во время заседания Кабинета министров 17 сентября 2003 г., когда группа журналистов украинских и зарубежных СМИ была заперта в пресс-центре Кабмина, лишена свободы и возможности взять комментарии у руководства правительства о решении по соглашению об ЕЭП. Прошел месяц со времени заявления ряда журналистских неправительственных организаций Украины, в котором от органов прокуратуры требовалось провести тщательное расследование позорных действий чиновников и привлечь их к предусмотренной законом ответственности. Генеральная прокуратура Украины, в которую, кроме того, были поданы официальные заявления Киевского независимого медиа-профсоюза и Академии украинской прессы, ответила, что заявление передано для рассмотрения в Кабинет министров — орган, по отношению к чиновникам которого журналисты требовали провести расследование. Считаем, что этим Генеральная прокуратура Украины продемонстрировала нежелание объективно расследовать инцидент и выполнить возложенные на нее Конституцией и законами Украины задачи и функции.

В то же время под лозунгами соблюдения законности развернулась беспрецедентная борьба против «Львівської газети». К газете были применены методы давления с привлечением государственных фискальных органов.

Проверки газеты и ее учредителей Государственной налоговой администрацией во Львовской области и налоговой инспекцией г. Львова могут привести к закрытию газеты по нерыночным причинам, лишив журналистов работы, а общественность права на получение разнообразной информации из разных источников.

Все большее количество случаев давления власти на СМИ свидетельствует, что в Украине началась очередная кампания власти против масс-медиа, пытающихся давать информацию объективно.

Понимая сложность честного выполнения журналистами своих профессиональных обязанностей, Комиссия по журналистской этике подчеркивает:

«Уважение к праву общественности на полную и объективную информацию о фактах и событиях является первейшей обязанностью журналиста» (п.5 Этического кодекса украинского журналиста);

«Журналист при сборе информации действует в правовом поле Украины и может использовать любые законные, в том числе судебные процедуры против лиц, препятствующих ему в сборе информации» (п.12 Этического кодекса украинского журналиста);

«Журналиста нельзя в служебном порядке обязать писать или выполнять что-либо, если это противоречит его собственным убеждениям или принципам» (п.15 Этического кодекса украинского журналиста).

Призываем коллег:

— осознавать опасность, содержащуюся в проявлениях игнорирования таких демократических ценностей, как права и свободы человека и гражданина, возможность свободно собирать и распространять информацию и идеи; требовать реализации профессиональных прав для всех журналистов независимо от их политических убеждений и формы собственности издания.

Требуем:

— от органов государственной власти и местного самоуправления сурово придерживаться норм Конституции и законов Украины;

— от Генеральной прокуратуры Украины — провести тщательное расследование каждого случая препятствования законной профессиональной деятельности журналистов и привлечь виновных к предусмотренной законом ответственности.

 

(«Зеркало недели», №41, 25-31 октября 2003 г.)

***

Ситуация со свободой слова, деятельностью СМИ, несмотря на общие черты в масштабах страны, в разных регионах имеет свои особенности. На Полтавщине непреодолимое желание власти натянуть на всех журналистов розовые очки, добиться послушания и единомыслия привело к особо глубокому размежеванию их на «своих» и «чужих». Управление по делам прессы и информации облгосадминистрации совместно с рядом пресс-центров самостоятельно «наводили порядок» в СМИ. От этого деликатного процесса продолжительное время был отстранен даже областной совет. Название соответствующей постоянной депутатской комиссии было изменено так, что в ней не было даже упоминания о СМИ. При этом, естественно, депутатов лишили возможности влиять на ситуацию в СМИ и вокруг них.

Но расчет на то, что откровенное давление на издания заменит убедительные аргументы, а одновременно с «обрезанием» полномочий депутатской комиссии исчезнут и соответствующие проблемы, не оправдался. Более того, проявился известный эффект, когда при чрезмерном закручивании гаек срывается резьба и получается результат, прямо противоположный ожидаемому. Пользуясь монопольным положением и бесконтрольностью, руководители облпрессинформа допустили целый ряд промахов и злоупотреблений такого масштаба, что не замечать их стало уже невозможно. В то же время независимые СМИ, хотя и понесли потери, сплотились и... радикализировались, а полтавский областной медиа-клуб приобрел такое влияние, что не считаться с ним власть уже не может. Маятник качнулся в противоположную сторону. Созданный при медиа-клубе общественный комитет защиты свободы слова после проведения целой серии круглых столов и гражданских акций добился возвращения полномочий депутатской комиссии, и она снова занялась проблемами СМИ.

Казалось бы, не бог знает что произошло. В большинстве областей, в отличие от Полтавщины, подобные комиссии никогда не прекращали своего существования, хотя, откровенно говоря, не очень-то и мешали действующей власти. Но для Полтавщины это было почти прорывом. Наконец-то появилась хоть какая-то властная инстанция, куда можно было обращаться, и, если не решать, то хотя бы ставить вопросы.

Когда депутатская комиссия, а в ее составе оказались и опытные газетчики, рассмотрела на расширенном заседании деятельность управления прессы облгосадминистрации, многие из участников слушаний были шокированы открывшейся картиной. Чиновники от журналистики хорошо потоптались по свободной прессе. В результате их чрезмерного внимания одни газеты «не того направления» вообще прекратили существование, другие, спасаясь от беды, начали издаваться и даже распространяться где угодно, лишь бы подальше от Полтавы. Местные суды завалены исками. Редакции газет судятся с типографиями, журналисты одних изданий — с сотрудниками других.

Возможно, кто-то и порадовался бы подобным «успехам» чиновников, сумевшим до предела усложнить деятельность газет, которые не желают подстраиваться под власть и посмели иметь и отстаивать собственный взгляд на события, если бы от этого хоть на йоту возрос авторитет провластных СМИ и их руководителей из облпрессинформа. Но этого как раз и не заметно. Бездарное поддакивание штатных лизоблюдов, похоже, уже не устраивает местную власть. Как и позиция многих журналистов-профессионалов из солидных изданий, которые после полученных уроков начали откровенно уклоняться от политической и социальной проблематики в ожидании лучших времен и печатая нейтральные с безопасной информацией материалы на темы краеведения, садоводства, семейных проблем.

Участники заседания депутатской комиссии на конкретных фактах смогли убедиться, что чиновники с журналистскими билетами, по указке «сверху» допускающие нарушения закона, чтобы закрыть рот свободной прессе, так привыкают к беззаконию, что в дальнейшем уже по собственной инициативе плодят невероятные злоупотребления. Например, как могло случиться, что районным газетам не хватает финансов на самое необходимое, в то время как бюджетные средства расходуются на потребности информагентства «Новини Полтавщини», устаревшие материалы-перепечатки которого мало кому нужны? Стали возможными и вовсе невероятные события: не отягощенные излишними доходами типографии (которые, кстати, отказывались выполнять заказы по изданию оппозиционных газет, ссылаясь, в частности, на перегруженность) продолжительное время по-ударному печатали десятитомный фолиант исторической хроники. Автор эпопеи — начальник управления по делам прессы и информации облгосадминистрации Юрий Дмитренко. Директора издательств до сих пор подсчитывают убытки и клянут себя за то, что уступили давлению.

Даже несмотря на то, что депутатская комиссия облсовета не проявляет особого стремления углубляться в «скользкие» проблемы, возникшие вокруг местных СМИ, каждое ее заседание «засвечивает» факты, за которыми можно многое увидеть. Скажем, представитель одной из оппозиционных партий, выступая на сессии облсовета, обратил внимание депутатов на газету «Цілком відверто». Мол, издание имеет таких серьезных соучредителей (облпрокуратура, милиция, апелляционный суд, областное отделение СБУ), но это не мешает ему быть безответственным за слово, использовать приемы самого черного пиара. Даже поверхностное рассмотрение деятельности газеты выявило грубые нарушения законодательства. Оказалось, что многие из тех серьезных соучредителей, которыми оперирует издание, давно отказались от сотрудничества с ним. И если бы уважался закон, то выход подобной газеты давно уже должен был прекратиться, хотя бы для перерегистрации. Но среди соучредителей «Цілком відверто» фигурирует и облпрессинформ. А под такой «крышей» редакция газеты может творить (и творит) что угодно. Даже после того как «выкрутасы» газеты, способной выходить тиражом от 50 экземпляров до 450 тысяч, в зависимости от объема поставленного компромата, стали достоянием гласности.

Впрочем, результаты подобной критики, как и корректировку отношения действующей власти к СМИ, не стоит переоценивать. Гора (имею в виду вопиющие факты, выявленные депутатами облсовета) породила мышь. Факты беззакония и злоупотреблений не вышли за пределы разговоров в узком кругу. Официальные СМИ по этому поводу отделались куцыми заметками, из которых трудно понять, что к чему.

— И все же, — уверена руководитель полтавского медиа-клуба Людмила Кучеренко, — то, что уже и представители действующей власти проявляют признаки недовольства авторитарным стилем управления СМИ, уровнем ведения газет, которых «приручили», лишили собственного голоса, — факт показательный. От того, что своими действиями власть рассекла СМИ надвое, жестко разделила на «своих» и «чужих», страдает вся местная журналистика. И ликвидировать возникшую пропасть непросто, хотя крайне необходимо. Интерес сотрудников прессы к медиа-клубу, члены которого часто бывают в разных странах, встречаются с известными людьми, велик. Но полностью удовлетворить его нам не дают. В небольшом помещении, арендуемом нами, много людей не разместишь. А на наши просьбы провести то или иное мероприятие в более просторном помещении, постоянно слышим резкое и безапелляционное «нет». Такой же ответ от коллег получаем и тогда, когда предлагаем свои услуги по чтению лекций, выступлениям на занятиях вечернего университета журналистики. Наши мероприятия рядовые журналисты, особенно из районных газет, охотно посещают, но провластная журналистская элита приглашение к сотрудничеству игнорирует. Так и существуем, словно две непересекающиеся параллельные линии.

— Полный нейтралитет, невмешательство в дела друг друга?

— Если бы так. Создан целый арсенал методов перекрытия кислорода «не таким» изданиям. Посредством давления на рекламодателей не угодные власть имущим издания лишаются финансовых поступлений, предельно усложняется их распространение. Доходит до того, что даже уличные продавцы побаиваются иметь дело с оппозиционными изданиями.

— Ваша электронная рассылка «Свобода слова. Полтавщина» отличается насыщенностью, свежими фактами, причем не только из Полтавы и Кременчуга, но и из глубинки.

— У нас широкие связи с периферией, и мы дорожим ими. Все больше свободных изданий появляется в районах области. В Пирятине, Лубнах, Миргороде действуют центры областного медиа-клуба. Сейчас работаем над созданием Белой книги полтавской журналистики, собираем лучшие образцы публикаций, которые утверждают стремление к правде, защищают человеческое достоинство. Наряду с учреждением премии за журналистское мужество это обязательно принесет свои плоды.

(«Зеркало недели», №41, 25-31 октября 2003 г.)

 

Судові справи за участю ЗМІ

Тижневик «2000» програв у суді справу за позовом до голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка. Рішення Апеляційного суду м. Києва у справі за позовом приватного підприємства «Газетний комплекс «Інтернет-Медіа» (засновник і видавець тижневика «2000») до народного депутата набрало чинності 14 жовтня.

Позивач вимагав визнання недостовірними окремих положень депутатського запиту щодо перевірки інформації про порушення главою Адміністрації Президента України Віктором Медведчуком, народним депутатом Григорієм Суркісом, президентом футбольного клубу «Динамо» Ігорем Суркісом антимонопольних обмежень через їхню участь у заснуванні телекомпаній «Студія «1+1», «ТЕТ», «Альтернатива», радіокомпанії «Шансон», газет «Киевские ведомости», «День», «2000», «Бізнес», оголошеного на засіданні ВР України у квітні цього року.

5 червня Оболонський районний суд м. Києва у своєму рішенні встановив, що ніхто не може бути притягнений до відповідальності за висловлювання, які не містять фактичної інформації і є оціночними. Було визнано, що порушення перед правоохоронними органами питання про організацію перевірки щодо певних осіб саме по собі не є посяганням на їх законні права та інтереси.

Підтвердивши рішення місцевого суду, Апеляційний суд м. Києва також визнав, що, оспорюючи право на депутатський запит, на порушення питання про організацію перевірок щодо певних осіб, позивач тим самим ставить під сумнів свободу діяльності народних обранців.

(«Юридичний вісник України», №42, 18-24 жовтня 2003 р.)

***

Руководитель полтавского медиа-клуба Людмила Кучеренко:

«Если газета, преодолевая барьеры, выживает и в этих условиях, то применяется «тяжелая артиллерия. Зависящие от власти типографии могут в любой момент прекратить ее издание. Все эти приемы были сполна использованы против газеты нашего медиа-клуба «Новий день». Она не выходила полтора года, с тех пор как сначала издательство «Полтава», а затем «Кобеляки», в нарушение договора прекратили печатать издание. Директор одного из них мотивировал свое решение «невозможностью дальнейшего сотрудничества». И точка. Мы подали иск в суд. И недавно выиграли процесс. Суд обязал издательства продолжить сотрудничество с газетой. Но мы далеки от того, чтобы удовлетвориться этой победой. Справедливость требует, чтобы виновные компенсировали материальные потери газеты за полуторалетние мытарства. Понимаем, что главные виновники беззакония — не директора, а хозяева высоких кабинетов, руководствующиеся не законом, а телефонным правом. Поэтому продолжаем судиться, добиваясь компенсации материальных потерь, одновременно доказывая, что не всегда можно пренебрегать законом, и каждое должностное лицо может оказаться с ним с глазу на глаз.

Защиту свободных изданий и их журналистов считаем первоочередным долгом. Участвуем в десятках судебных дел. Некоторые из них тянутся годами. Скажем, почти четыре года продолжается судебный процесс по иску дочери экс-мэра Полтавы, ныне народного депутата Анатолия Кукобы против газеты «Приватна справа» и его редактора Анатолия Банных. Истец требует от издания 180 тысяч гривен. Суть дела проста. Еще студенткой Анна Кукоба возглавила местную телерадиокомпанию «Анна». Возникла необходимость открыть в Интернете страницу о Полтаве. Это ответственное дело поручили Анне Анатольевне, о чем под рубрикой «светская хроника», а также о том, что на открытие интернет-страницы один из банков выделил 5 тыс. долларов, и написала газета, никого ни в чем не обвиняя. Назвала голые факты. А что они оказались красноречивыми — не ее вина. Вот с 1999 года и до сих пор издание таскают по судам. И трудно понять, за что...»

(«Зеркало недели», №41, 25-31 октября 2003 г.)

Інтернет

Уряду України вдалося домогтися передачі адміністрування інтернет-домену .ua, — вважає заступник голови Держкомітету зв’язку та інформатизації України Олег Проживальський. «Створено спеціальну організацію, яка здійснюватиме адміністрування домену. Право голосу в ній розподілено таким чином: 50% — урядові структури і стільки ж асоціації, які очолюють інтернет-провайдерів», — зазначає він. Водночас не всі провайдери підтримують думку про організацію «зверху» компанії «Український мережевий інформаційний центр», що й підкреслив пан Проживальський. Є дехто, хто перебуває в опозиції, але більшість ввійшла до асоціації. «Ми не хочемо узурпувати владу, але уряд повинен брати у цьому участь. Маємо намір відстежувати, аби при розподілі ресурсу було враховано спільні інтереси», — підкреслив заступник голови Держкомітету.

Звісно, таке рішення не підтримує нинішній адміністратор домену ТОВ «Хостмайстер». Це підприємство подало позов до Київського господарського суду з проханням визнати недійсним рішення Кабміну (розпорядження №447 від 22 липня «Про адміністрування домену .ua). Інші потужні недержавні оператори ринку також вважають, що домен не повинен бути під контролем державних органів. Представник однієї з інтернет-компаній заявив, що інтернет не повинен підпорядковуватися СБУ та владним структурам. Крім того, міжнародна організація RIPE, яка керує європейським адресним простором глобальної мережі інтернет, також не планує змінювати умови адміністрування ресурсу.

(«Україна молода», №189, 14 жовтня 2003 р.)

***

Інтернет-асоціація України в альтернативній доповіді на нараді Організації з безпеки і співпраці в Європі відзначила, що в Україні є проблеми з дотриманням прав людини на таємницю листування. У доповіді, підготовленій ІнАУ за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», розглянуто роль професійного підходу у здійсненні державного регулювання в області інтернету. Зокрема, порушено питання, що на сьогодні хвилює українських інтернет-провайдерів, — наказ Держкомзв’язку від 17 червня 2002 року, яким серед основних вимог до операторів, що надають послуги державним органам, впроваджується вимога обов’язкової установки моніторингового устаткування. У прес-релізі підкреслюється, що такий моніторинг є незаконним. Адже Служба безпеки України має повний неконтрольований доступ до інформаційних потоків інтернету, включаючи конфіденційну інформацію і особисте листування.

У доповіді висловлені зауваження і до законодавців. Зокрема, наголошується, що ухвалення законопроектів «Про моніторинг телекомунікацій» і «Про захист персональних даних» призведе до негативних наслідків у сфері розвитку українського сегменту інтернету.

(«Юридичний вісник України», №42, 18-24 жовтня 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори