пошук  
версія для друку
08.04.2004

7 - 15 листопада 2003 р

   

ПРАВА ЛЮДИНИ 

Резонансні справи

У неволі за звинуваченням у незаконному володінні та носінні вогнепальної зброї Леонід Юрійович Ковальчук провів півтора року. 9 серпня 2000 року при обшуку таксі, яким він повертався з Василькова, у його речах "знайшли" револьвер системи "Наган" зразка 1895 року. Півтора року знадобилося для того, щоб з’ясувати, що зброя Ковальчукові не належала. 10 січня 2002 року Верховний суд ухвалив рішення про негайне звільнення Л. Ковальчука з-під варти. Висновок про те, що Леонід Ковальчук став одним з перших політичних в’язнів в історії сучасної України, поки що прозвучав переважно у закордонних радіоголосах. Однак недовго лишилося до того часу, коли вироком суду державні правоохоронні органи буде зобов’язано відшкодувати Ковальчукові моральні і матеріальні збитки за фальсифікацію проти нього кримінальної справи. Він один кинув виклик Системі і має всі шанси перемогти її.

"Оперативно-профілактичні міроприємства". Саме такими словами у міліцейських документах визначаються події, що мали місце 9 вересня 2000 року на трасі Одеса-Санкт-Петербург у районі села Гребінки. О 20 годині 30 хвилині "Москвича", яким Ковальчук їхав додому, зупинив інспектор дорожньо-постової служби. Водій слухняно виконав наказ, зупинившись на узбіччі. Далі події розгорталися із карколомною швидкістю. Хоч тікати ніхто не збирався, "Москвича" взяли у класичну "коробочку": перекрили всі шляхи для виїзду. Першим за чуба з машини витягли Ковальчука, заламали руки за спиною і скували наручниками. Потім пожбурили безпорадну людину в кювет, від чого чоловік ледь не звернув в’язи. З водієм також не церемонилися. Його розпластали на багажнику і наказали не піднімати голову. Люди у цивільному в цей час порядкували в салоні. Хвилин через п’ять вони радо повідомили, що знайшли зброю. Під рукою опинилися й поняті. Один — місцевий, гребінківський, інший — аж із Кривого Рогу. Процесія перемістилася до Гребінківського селищного відділення міліції. Саме там у салоні машини на Ковальчука навалилося п’ятеро. Заламавши вже скуті за спиною руки, спробували вкласти у них наган. Однак — зхалтурили, бо згодом експертиза чітких відбитків пальців на зброї не знайшла. Для Ковальчука почався відлік неволі.

Леонід Ковальчук — фігура на Київщині відома. Він стояв біля витоків Руху, але великої політичної кар’єри не зробив. Власне, й не прагнув до того. Почувався і почувається робочою конячкою, яка з ентузіазмом береться за діло і тягне, поки не доведе до кінця. А ще він став відомим тим, що брався за будь-яку справу як громадський захисник. Навіть за таку, від якої, зваживши всі політичні підтексти і течії, відмовлялися відомі адвокати. Звісно, кілька разів пробували залякувати і Ковальчука, але швидко з’ясували, що справа то марна. Йому є за кого і за що боятися, але він ні разу не злякався. У 2000 році, після фальшивих виборів васильківського міського голови, іншого адвоката, який би взявся представляти у судах інтереси міської громади, не знайшлося. У Білоцерківському міськрайонному суді, який розглядав справу, Ковальчук довів свою результативність. Завдяки власним зв’язкам зумів знайти друкарню, яка виготовляла виборчі бюлетені через два дні після виборів. 8 серпня до Верховного суду від нього надійшла заява про перегляд справи про результати виборів за нововиявленими обставинами. Того ж дня Леонід Ковальчук зумів побувати в адміністрації президента, де ознайомив посадових осіб із конкретними зловживаннями під час виборів, підрахунку голосів, розгляду скарг у судах. Надав і конкретні дані про осіб, які віддавали злочинні накази. Реакція на таку прудкість не забарилася. Вже наступного дня, коли "прогресивна" і не дуже громадськість піднімала чарку за чергові президентські іменини, Ковальчука і "пов’язали". Формальним приводом для обшуку автомобіля начебто була заява голови обласного відділення "Громадського порядку" про наявність зброї у Ковальчука. Тому голові начальник васильківської міліції окремим листом навіть подякував за пильність, бо зброю в адвоката дійсно "знайшли". От тільки "сигнал", про який мова, надійшов в органи 10 серпня, а обшук і затримання відбулися добою раніше. Згодом у суді отой обласний представник заперечував будь-яку власну причетність до "сигналу", та репресійний маховик закрутився з усієї сили.

Уже наступного дня трус робився у домівці Ковальчука у Гребінках. "Улов" виявився ще вагомішим. У кількох кімнатах міліціонери "знайшли" 65 різних набоїв. І від автоматів Калашникова двох модифікацій, і від кількох різних систем пістолетів. А в дитячій курточці, якою були накриті банки з консервацією, "знайшовся" магазин від пістолета Макарова. Ще пачку принесених набоїв міліціонери розсипали прямо в коридорі, але їх до діла вже не підшивали. Хоча сам цей факт, хоч і без належної оцінки, у справі фігурує. У судах така поквапливість почала вилазити боком. Кілька експертиз фактично перекреслили міліцейську заповзятливість. Скажімо, вказувалося, що магазин від ПМ знайшовся у кишені дитячої курточки. Під час повторної експертизи з’ясувалося, що він туди фізично не влазив. Та й перевірка курточки як речового доказу показала, що в її кишені того магазина ніколи не було. У протоколі обшуку також зазначалося, що частину набоїв знайшли у... зошиті.

Слідство тривало майже рік. Ковальчук писав скарги, вимагав експертиз, кілька разів на знак протесту оголошував голодування. На його демарші ніхто не зважав. 28 його скарг до Генеральної прокуратури і досі залишаються без відповіді. Чоловіка причинили і пресували з усієї сили. Неугодні слідству судові рішення просто не виконувалися. Міліцейських нападів зазнавали вже адвокати Ковальчука. Справу проти нього "ліпили" з того, що потрапляло під руку. Документів набралося аж шість томів. Але ніхто так і не з’ясовував "біографію" револьвера, обставини його "незаконного придбання та володіння". Однак є експертний висновок, що пакет, у якому було знайдено ту зброю, за своєю фактурою не міг витримати її ваги. Такі деталі також лишилися без коментарів. Знаючи, що підсудний аргументовано протестуватиме проти висунутих звинувачень, судові засідання проводилися переважно без його присутності. А на суді, який засудив Ковальчука до трьох років і шести місяців позбавлення волі, йому відмовили в останньому слові.

Термін ув’язнення Леонід Ковальчук відбував у Піщанці Вінницької області. Винним себе не визнавав, про що письмово повідомив адміністрацію колонії. Перебував на особливому становищі. Власною адвокатською практикою здобув на зоні авторитет і визнання, допомагав іншим засудженим у поданні апеляційних та касаційних скарг. Це здається неймовірним, але під час відбування покарання телефонні інтерв’ю з ним не раз записував і передавав у ефір покійний нині Сергій Набока. Говорили не лише про "справу Ковальчука", а й про порядки на зоні, про зловживання, недоліки усієї виправної системи. Нарешті, справу Ковальчука таки розглянув Верховний суд. Виплили всі притягнуті за вуха "докази", протиріччя у показаннях свідків. Справу повернули на додаткове розслідування, а Ковальчуку ув’язнення змінили на підписку про невиїзд. Після додаткового розслідування справа благополучно вмерла. Правда, "за недоведеністю". Мали б одночасно з таким висновком вручити Ковальчукові і пропозиції щодо відшкодування завданих йому моральних і матеріальних збитків, та так не сталося. Зігнорували слідчі і вказівку тодішнього заступника генерального прокурора Сергія Винокурова, який у лютому 2002 року (вже після звільнення Ковальчука) визнав численні порушення законодавства при проведенні слідства й вимагав притягти винних до відповідальності.

Спочатку моральні та матеріальні збитки за безпідставне перебування під вартою та незаконне ув’язнення Леонід Ковальчук оцінив еквівалентом 15 тисяч доларів. Три з них складала неотримана за цей час зарплата, на дванадцять потягли судові витрати та моральна шкода. Говорити на цю тему з Леонідом Ковальчуком всерйоз не захотів ніхто. Запропонували якусь дещицю. І то лише за умови, що Ковальчук не підніматиме ніде питання про притягнення замовників та конкретних фальсифікаторів кримінальної справи до відповідальності. Тоді Леонід Юрійович засів за серйозні підрахунки. Вийшла така розкладка. Збитки, заподіяні Васильківським міськрайонним відділом міліції, оцінив у 260 тисяч гривень, Васильківською міськрайпрокуратурою — 150 тисяч, районним судом — 610 тисяч, міським судом — 20 тисяч, Київським обласним апеляційним судом — 120 тисяч. Позов прийняли до розгляду і визначили, що справу слухатиме Київський міський апеляційний суд. Перше побачення у справі суддя призначила Ковальчукові на 25 серпня. Все б нічого, але цього року День Незалежності припав на неділю. Отож понеділок — 25 серпня — був вихідним днем. У суді Ковальчуку не довелося цілувати замок, бо на нього вже чекали люди невстановленої відомчої приналежності. Цього разу за відмову від позову йому пропонували вже 50 тисяч "зелених" і нову престижну іномарку. Ковальчук не здався. Ставки зросли. Йому запропонували безпроблемне відшкодування половини суми заявленого позову, але в обмін на притягнення до відповідальності лише "стрілочників". Ковальчук знову не погодився.

У цій справі вже відбулося кілька судових засідань. Ковальчук наполягає на своєму. Міліція, прокуратура, міський суд частково визнають свою вину. Представники ж обласного апеляційного суду чомусь не сподобилися спуститися поверхом нижче на слухання справи. Зараз судове слухання відкладено, бо десь... "загубилася" кримінальна справа проти Ковальчука, а завірену її копію суд брати до уваги не захотів. Справа Ковальчука триває...

("Сільські вісті", 17 жовтня 2003 р.)

***

Постановлением прокуратуры Винницы от 30 октября снято обвинение с бывшего председателя ассоциации перевозчиков «Маршрут» Николая Дзюбенко, которого обвиняли в написании писем о взрывах в винницких маршрутках.

Адвокат Дзюбенко Валерий Палий, в свою очередь, обратился в областную прокуратуру относительно возбуждения восьми уголовных дел в связи со злоупотреблением властью, нарушением права на защиту, незаконным задержанием и т.д. По словам прокурора Винницы Виктора Войцишина, возбуждено несколько уголовных дел против работников городской милиции относительно незаконного задержания Дзюбенко.

(«Сегодня», №257, 12 ноября 2003 г.)

Соціально-економічні проблеми

Допомога держави малозабезпеченим сім’ям надається лише за умови, якщо середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім’ї не перевищує 80 гривень — рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Причому для дітей рівень забезпеченості прожиткового мінімуму підвищується на 10% (88 гривень), для дитини матері-одиначки — на 20% (96 гривень).

Наприклад, сім’я, що складається з батька, матері та двох дітей, вважається малозабезпеченою, якщо її сукупний дохід на місяць становить 336 гривень.

Станом на 1.08.03 року допомогу від держави отримувало майже 400 тисяч малозабезпечених сімей.

(«Без цензури», №33, 24-30 жовтня 2003 р.)

Біженці та мігранти

Неабияке незадоволення висловило Представництво управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) щодо обмежень термінів на подання заяв про статус біженця, передбачених ст. 9 Закону України «Про біженців». УВКБ ООН не влаштовує викладене в цій статті положення про термін, протягом якого іноземець, який в’їхав на територію України, має звернутися до відповідної служби із клопотанням про надання йому цього статусу. У зафіксованій нормі (3 дні — для нелегальних мігрантів, 5 днів — для легальних після закінчення дозволеного терміну перебування в країні) вбачається порушення прав людини. Через таку, мовляв, норму багато шукачів українського притулку його не отримують. То ж Управління воліло б узагалі скасувати будь-які обмеження в цьому сенсі. Коли ж взагалі зняти всі обмеження термінів, як вимагає УКВ, то, за словами заступника голови Державного комітету у справах національностей та міграції Юрія Сухова, це дасть можливість будь-якому нелегальному мігранту легалізувати своє перебування на території України. «Тобто, якщо немає жодних обмежень термінів, особа, яку затримано як нелегального мігранта, негайно звертається з заявою про надання статусу біженця, і незалежно від того — задоволено буде цю заяву чи ні, вона до року зможе перебувати на території України легально», — пояснює він. А це потягне необхідність створення чисельних пунктів приймання іммігрантів, що стане неабияким фінансовим навантаженням для України— щоденно на кожну людину 19 гривень, тобто за місяць — 570 гривень. Пан Сухов також не погоджується із твердженням щодо дискримінації у наданні статусу біженців: «За час існування в Україні цієї процедури, з 1996 року, з проханням надати статус біженця звернулися біля 11000 осіб, отримали — 5,5 тисяч. Тобто показник задоволення клопотань — 50%, тоді як у Європі він становить лише 15-18%».

(«Без цензури», №33, 24-30 жовтня 2003 р.)   
 СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ 

ЗМІ і влада

За словами Миколи Томенка, голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації, Адміністрація Президента та уряд взяли курс на ліквідацію державних телеканалів. Якщо точніше, то вони намагаються зробити все, щоб «довести до банкрутства державні телерадіокомпанії, щоб потім їх скупили олігархічні структури». Як приклад Томенко навів ситуацію, що склалася у Чернівцях. Там під час конкурсу на 60-й телеканал Чернівецька обласна ТРК відмовилася від боротьби, внаслідок чого телеканал дістався ТРК «ТЕТ», власником якого є Ігор Суркіс. Подібна ситуація виникла й у Тернополі. Обласна ТРК несподівано вибула з конкурсу. У результаті перемогла телекомпанія «ТЕТ». Також Томенко повідомляє, що урядом було запропоновано явно занижений бюджет державного телебачення на наступний рік.

До цього часу влада не ухвалила жодного конкретного рішення стосовно громадських ЗМІ. Хоч парламент і затвердив закон про громадське телебачення, але на практиці він ще себе не проявив.

(«Без цензури», №33, 24-30 жовтня 2003 р.)

***

Комісія з журналістської етики закликає своїх колег не піддаватися тиску влади.

Чим менше часу залишається до виборів, тим тісніше затягується зашморг на шиї тієї "групи" осіб, яку ми узагальнено називаємо "владою". Але здавати без бою свої "тепленькі" крісла панове зі "штабом" на вулиці Банковій не збираються, і засобів для боротьби за виживання не шкодують. А оскільки й державні мужі, й їхні радники прекрасно усвідомлюють, наскільки важливою зброєю у веденні передвиборчих "бойових дій" є преса, чи не найбільше від цієї "війни" страждають саме засоби мас-медіа.

"Комісія з журналістської етики стурбована продовженням тиску на загальнонаціональні та регіональні засоби масової інформації з боку органів влади. Тиск на ЗМІ має форму обмеження доступу до інформації, відсутності відповіді на критику у пресі, ігнорування незручних запитань журналістів, застосування стосовно журналістів, ЗМІ та їхніх засновників жорстких майнових санкцій", — йдеться у відповідній заяві "етичної" комісії з цього приводу.

"Законодавство України декларує обов’язок органів влади інформувати громадськість про свою діяльність та прийняті рішення, гарантує конституційні свободи людини, проте професійні права журналістів ігнорують державні службовці", — нагадує посадовцям усіх рівнів голова КЖЕ, редактор "Дзеркала тижня" Володимир Мостовий. І наводить конкретні приклади неправомірної з точки зору законодавства поведінки регіональних чиновників: "Так, починаючи з 14 липня 2003 р., журналістів трьох недержавних газет міста Суми не допускають на апаратні засідання міськвиконкому, туди допускають винятково журналістів газети міської ради та телекомпанії, з якою міськрада уклала договір про висвітлення її діяльності. З недержавними газетами, економічно невмотивовано, відмовляються укладати договори друкарні області". Це, звісно, тільки окремий випадок, тоді як подібних йому — маса. На жаль, такі речі, "як правило, залишаються невідомими широкому загалу, створюючи атмосферу безкарності місцевих чиновників". "Водночас, — констатує Володимир Мостовий, — набула поширення практика органів влади різних рівнів за допомогою пільг, сприяння в доступі до інформації, а також конкурсів, премій, нагород, оплачених круїзів впливати на журналістів і видання задля забезпечення контролю над тим, що вони пишуть. Але ж саме через ЗМІ громадяни можуть оперативно отримати інформацію, необхідну їм для реалізації прав, свобод і законних інтересів!"

Комісія нагадує, як на початку жовтня цього року була позбавлена акредитації на ялтинський саміт Україна-ЄС кримська журналістка Ліля Буджурова, як 17 вересня урядові охоронці перешкоджали діяльності мас-медійників, зачинивши цілу групу представників українських та зарубіжних ЗМІ у прес-центрі Кабміну й позбавивши їх не лише можливості взяти коментарі в керівництва уряду щодо рішення по угоді про ЄЕП, а й свободи пересування.

Ці дії, до речі, й досі не отримали належної юридичної оцінки. "Минув місяць із часу оприлюднення заяви низки журналістських неурядових організацій України, в якій від органів прокуратури вимагалося провести ретельне розслідування ганебних дій чиновників та притягти їх до передбаченої законом відповідальності. Генеральна прокуратура України, до якої, крім того, було подано офіційні заяви Київської незалежної медіа-профспілки та Академії української преси, відповіла, що заяву передано для розгляду в Кабінет Міністрів — орган, щодо чиновників якого журналісти вимагали провести розслідування. Вважаємо, що цим Генеральна прокуратура України продемонструвала небажання об’єктивно розслідувати інцидент та виконати покладені на неї Конституцією і законами України завдання та функції", — йдеться в заяві журналістської комісії.

"Водночас під гаслами дотримання законності розгорнулася безпрецедентна боротьба проти "Львівської газети". До видання були застосовані методи тиску із залученням державних фіскальних органів. Перевірки газети та її засновників Державною податковою адміністрацією у Львівській області й податковою інспекцією Львова можуть призвести до закриття газети з неринкових причин, позбавивши журналістів роботи, а громадськість - права на отримання різної інформації з різних джерел", — наголошує голова КЖЕ Володимир Мостовий. І попереджає: "Дедалі більша кількість випадків тиску влади на ЗМІ свідчить, що в Україні розпочалася чергова кампанія влади проти мас-медіа, які намагаються подавати інформацію об’єктивно". Тож, "розуміючи складність чесного виконання журналістами своїх професійних обов’язків", Комісія з журналістської етики нагадує: "Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти і події є найпершим обов’язком журналіста". (п. 5 Етичного кодексу українського журналіста); "Журналіст при зборі інформації діє в правовому полі України і може вдатися до будь-яких законних, у тому числі судових процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації". (п. 12 Етичного кодексу українського журналіста); "Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам" (п. 15 Етичного кодексу українського журналіста)".

Від імені свого "загону" з боротьби за дотримання журналістської етики Мостовий закликає усіх колег "усвідомлювати небезпеку, яку містять прояви ігнорування таких демократичних цінностей, як права та свободи людини і громадянина, можливість вільно збирати і поширювати інформацію та ідеї" і "вимагати реалізації професійних прав для всіх журналістів, незалежно від їхніх політичних переконань та форми власності видання". Окрім того, комісія вимагає "від органів державної влади та місцевого самоврядування суворо дотримуватися норм Конституції та законів України", а "від Генеральної прокуратури України — провести ретельне розслідування кожного випадку перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та притягти винних до передбаченої законом відповідальності" (Інф. "УМ").

"Україна молода" 29 жовтня 2003 р.)

Злочини проти журналістів

На недавнем оперативном совещании, посвященном расследованию дел, связанных с нападением на журналистов, которое провел прокурор Запорожской области Григорий Середа, было замечено, что в организации раскрытия и расследования некоторых дел этой категории прошлых лет есть существенные недостатки. В большинстве случаев доказательств того, что совершенные преступления каким-то образом связаны с профессиональной деятельностью потерпевших, не получено. Всего же в 2002-2003 годах в суды области направлено 3 уголовных дела, совершенных в отношении сотрудников СМИ. Все виновные, как сообщило радио «Ностальжи», отбывают наказание в заключении.

(«Досье», г. Запорожье, №45, 30 октября 2003 г.)

***

Игорь Енин, редактор интернет-издания «Vlasti.net» — интернет-версии газеты «Курьер», г. Мелитополь:

26 февраля 2003 года в 22.30 редакционная машина (за рулем был редактор) ехала на вокзал встречать очередной тираж газеты «Курьер». Машина была остановлена ГАИ. У водителя забрали документы. В ГОВД редактор составил заявление относительно противоправных действий работников милиции. Однако регистрационный номер заявления дежурный офицер назвать отказался, сославшись на отсутствие начальника милиции, который якобы разберется утром и даст команду для регистрации. Чуть позже редактор «Курьера» нанес еще один визит в милицию, на этот раз происходящее фиксировалось видеокамерой, в результате чего заявление было-таки зарегистрировано и сообщен его регистрационный номер.

Через 2 дня — 28 февраля 2003 года — на И. Енина было совершено нападение. Главный редактор был схвачен за волосы двумя неизвестными, которые с недюжинной силой вмонтировали его голову в закрытые железные двери гаража, «мягко» предложив прекратить гнусные публикации в принадлежащем ему еженедельнике. А буквально через неделю был ограблен редакционный автомобиль, из которого были похищены гранки еженедельника «Курьер». Многочисленные обращения в правоохранительные органы результатов не дали.

Но редакция все-таки получила ответ, после которого осталось только развести руками:

«Сообщаю, что по Вашему заявлению Мелитопольский ГО УМВДУ в Запорожской области возбудил уголовное дело по признакам ст. 296 ч.1 УК Украины (хулиганство) и по признакам ст. 185 ч.1 УК Украины (кража), по которым в настоящее время проводится расследование.

Одновременно сообщаю, что по факту нетактичного обращения в отношении Вас при приеме заявления помощник начальника отдела — оперативный дежурный, капитан милиции Ивчик С.А. привлечен к дисциплинарной ответственности.

Начальник Мелитопольского ГО УМВДУ в Запорожской области Коломиец».

Главный милицейский офицер вместо того, чтобы вынести благодарность дежурному капитану милиции Ивчику С.А., сдал своего подчиненного с потрохами, хотя мы несколько раз пытались объяснить, что капитан Ивчик всячески старался погасить возникший конфликт.

Спустя 7 месяцев начальник милиции вместе со своим заместителем, явившись 2 октября в редакцию с просьбой не предавать огласке данный инцидент, пообещал оперативно решить все вопросы.

Как уже неоднократно сообщала редакция газеты «Курьер», городскими властями во главе с В. Ефименко наша газета поставлена в жесткий информационный вакуум. Информацию о событиях, которые происходят в городе, ни практически, ни теоретически получить невозможно. Вместе с тем, общая сумма исков, предъявленных газете «Курьер», составила 75 тысяч гривен.

(«Досье», №45, 30 октября 2003 г.)

Судові справи за участю ЗМІ

Як повідомляв УНІАН, керівник Адміністрації Президента України Віктор Медведчук подав цивільний позов про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди, відповідачами по якому є Олександр Мороз та Соцпартія. Приводом для позову стала демонстрація восени 2002 року фільму «Оцифрована правда», в якому з посиланням на плівки Миколи Мельниченка Віктора Медведчука було звинувачено у співробітництві з радянським КДБ.

Лідер Соцпартії О. Мороз звернувся до голови Верховного Суду України Василя Маляренка та голови Вищої ради юстиції Сергія Ківалова з офіційним листом, у якому просить «втрутитися у ситуацію і дати належну правову оцінку рішенню Апеляційного суду Києва про перенесення розгляду позову з Шевченківського до Печерського суду столиці. У листі, текст якого надано агентству УНІАН, О. Мороз нагадує, що, «по-перше, у відповідності з нормами ЦПК розгляд судових справ здійснюється за місцем перебування відповідача, а, по-друге, Шевченківський суд майже завершив розгляд вищезгаданої справи, в ході чого, зокрема, виявив факти фальсифікації доказів з боку позивача (залишилося провести дослідження доказів і дебати)».

Виходячи з цього, лідер СПУ висловив переконання, що «подібні маніпуляції — не сумісні з нормами судочинства — є результат тиску на судову інстанцію з боку високопосадовців в АПУ».

(«Сільські вісті», №130, 6 листопада 2003 р.)

Право на інформацію

Жоден із всеукраїнських каналів не показав фільм про акцію «Україна без Кучми!» «Обличчя протесту», що його зняв журналіст Андрій Шевченко. Фільм зараз показують у регіонах.

Аристарх Дідич:

Журналістський підхід автора оперував гострополітичними поняттями, зіставляв різні думки та погляди. Перед нами — на 100% телевізійний продукт, до того ж якісний. Автори стрічки відокремлюють самі акції протесту від «касетного скандалу» і «справи Гонгадзе» — по суті про них згадано лише побіжно. Головний герой тут не людина, а та енергія, яка ламає страх та апатію. Автори дали змогу висловитись і протилежній стороні, тобто міліції. Причому тональність фільму останнім сподобалась (про це навіть казав після прем’єри високий міліцейський чин Савченко, котрий у тодішніх подіях з боку столичної міліції відігравав ключову роль).

Володимир Чемерис, член правління Інституту «Республіка»:

Ми вже об’їхали з показом більше 10 міст України. Люди сприймають фільм дуже зацікавлено. У Рівному зал на 700 місць був повен, ну, а в райцентрах по 100-200 чоловік приходять. Влада, звичайно, всюди чинить перепони. У Рівному прийшли вже під час перегляду, наказували перервати показ, бо зачинять зал. У Харкові на вулиці стояв взвод міліції. Показати фільм наважилися тільки регіональні телеканали. Це Луцьк, Львів, Біла Церква, Івано-Франківськ, Тернопіль, Рівне. Також «Обличчя» показували в кінотеатрах Генічеська, Запоріжжя, Львова, Луцька, Одеси, Рівного, Івано-Франківська, Харкова. У планах — Мукачеве, Переяслав-Хмельницький, Тернопіль, і ще раз Львів (для студентів місцевого університету).

(«Без цензури», №33, 24-30 жовтня 2003 р.)

***

Днями гендиректор радіостанції «Континент» Сергій Шолох заявив, що від «людини, ім’я якої я не можу називати», проте, котра варта довіри, до нього надійшла інформація про те, що керівництво Адміністріції Президента начебто «віддало силовим органам, структурам Держкомзв’язку та податковим органам негласне розпорядження вжити невідкладних заходів для припинення мовлення «Континенту».

«Податківці, мабуть, блокуватимуть рахунки моєї організації, другі відімкнуть «Континент» від частоти, на якій він веде мовлення. Не знаю, як зі мною боротимуться силовики», — зазначає Шолох.

«Континент» постійно був незалежним засобом інформації, відзначався гостротою матеріалів стосовно діючої влади. Серед іншого — тому, що на його хвилять мовлять іноземні інформаційні служби: «Голос Америки», Бі-Бі-Сі, «Німецька хвиля», «Польське радіо». Невідомо, наскільки достовірними є вищезгадані джерела Шолоха, проте одного разу на «Континент» уже «наїжджали». На початку 2001 року Національна рада з питань телебачення та радіомовлення прийняла рішення про позбавлення радіо "«Континент"»права на мовлення. Радіостанція залишилась в ефірі, бо встигла подати документи про оскарження рішення Нацради до Європейського суду з прав людини. Згідно з міжнародними правовими нормами та обов’язками, до завершення розгляду справи в Європейському суді «Континент має повне право на мовлення.

У зв’язку з останньою інформацією Сергій Шолох звернувся з відкритим листом до Президента Кучми, де зазначив, що «тиск на ЗМІ викличе негативну реакцію західних країн та буде вигідний передусім Росії».

(«Україна молода», №203, 1 листопада 2003 р.)

Громадські організації в боротьбі за приватність

Международная правозащитная организация «Репортеры без границ» выразила свою обеспокоенность стремлением СБУ контролировать действия в Сети и перлюстрировать электронную почту.

Тем, кто долгое время просуществовал «по-советски», ценность всего частного пока не очевидна. Возможно, по этой причине не встречает сопротивления подготовка нового законопроекта, согласно которому СБУ сможет узаконить прослушивание телефонных разговоров и просмотр электронной почты. Вялая реакция общественности — не только результат невнятного общественного представления, что же на самом деле представляют собой формулировки «мониторинг» или «реестр пользователей интернета», но и прямое равнодушие к этой теме большинства соотечественников, по-прежнему воспринимающих электронную систему сообщений как «игрушку балованных детей», а возможность бесконтрольного доступа к информации — как прямую подрывную деятельность.

Между тем только интернет-ассоциация Украины (ИнАУ) пожаловалась в ОБСЕ, где выступила с альтернативным докладом на совещании в Варшаве. Само собой напрашивается вывод, что в интересах некоторых государственных структур необходимо создание системы тотального контроля.

По мнению генерального секретаря «Репортеров» Робера Менара, интернет стал главной мишенью для действий СБУ. Он отметил попытки госорганов отобрать администрирование украинского домена .ua у ООО «Хостмастер», а также активность СБУ в полнейшей легализации мониторинга.

Если провайдеры и телефонные станции станут размещать необходимое оборудование для проведения информационного мониторинга и введут реестр интернет-пользователей, то в недалеком будущем придется надолго забыть о свободе слова. Допустить осуществление контроля спецслужбами — значит преступить не только этические нормы и конституционные права граждан, но и основные принципы предпринимательства, в частности, коммерческую тайну. Полномочий работать «на опережение» сотрудники спецслужб добивались всегда, но даже в советские времена к подобным инициативам полагался хотя бы «фиговый листок» прокурорского ордера, а сам контроль не нес такого тотального характера. Странно, зачем же теперь в стране, столь усердно стремящейся к демократии, «люди в штатском» желают легально вторгаться в нашу частную жизнь?

Так что даже если провайдеры и некоторые операторы разорвут соглашения с клиентами, ограничивающие право контроля за ними (а такие соглашения уже существуют) и начнут «мониторить», то для осуществления задач, поставленных СБУ, потребуется не только время, но и серьезное финансирование.

Некоторый информационный контроль в интернете можно осуществить даже сегодня — для прочтения электронного письма вполне достаточно пары-тройки администраторских команд с консоли сервера, принадлежащего провайдеру. В этом случае может быть задействована поисковая система по ключевым словам, выявляющая и письма от заграничных друзей. Достаточно лишь установить выделенную линию связи и получить доступ системного администратора у провайдера, чтобы в автоматизированном режиме проверять весь поток e-mail. Если в письме имеются словосочетания, помещенные в специальный список, оно может быть продублировано и отослано в мониторинговый центр. При этом никто не гарантирует защиты от корректирования, то есть изменения содержания почты. При этом объяснить потерю или видоизменение письма можно чем угодно. Причем ни о какой санкции суда здесь говорить не приходится.

(«Подробности», №43, 6 ноября 2003 г.)

***

22 жовтня ц.р. Громадська організація «Незалежний культурологічний журнал «Ї» (Львів) за підтримки відділу інформації та преси Посольства США в Україні провела в Луцьку громадські слухання на тему «Свобода слова — права людини». В обговоренні цієї актуальної для нашої держави проблеми взяли участь представники регіональних ЗМІ та громадських організацій Волині. Матеріалом для дискусії слугували результати моніторингу преси Волинської та Львівської областей, що проводився протягом 9-ти місяців журналом «Ї». Предметом дослідження були публікації регіональних ЗМІ з проблем дотримання ст. 34 Конституції України, що гарантує «кожному... право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Для цілісної картини було обрано 3 найпопулярніші газети Львівської та Волинської областей. На громадських слуханнях координатор проекту Ян Чайковський представив аналітичний звіт, де, зокрема, зазначалось, що за період з квітня по серпень 2003 р. у ЗМІ Львівської області було опубліковано 86 матеріалів щодо питань свободи преси і прав журналістів, тоді як у Волинській — лише 24.

(«Вісник & К°», №44, 30 жовтня 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори