пошук  
версія для друку
08.04.2004

1 - 6 грудня 2003 р

   

ПРАВА ЛЮДИНИ 

Самогубства в правоохоронних органах

17 ноября вечером в своей квартире застрелился 24-летний следователь Чигиринского РОВД (Черкасская область) Юрий Руденко. По словам начальника ЦОС УМВД Украины в Черкасской области Владислава Мусиенко, в расследовании этой трагедии основной версией является самоубийство на почве служебных или бытовых обстоятельств.

Коллеги утверждают, что среди уголовных дел, которые расследовал Руденко, не было особо резонансных.

В настоящее время по факту самоубийства УМВДУ в Черкасской области проводит служебную проверку. Свое расследование начала и районная прокуратура.

(«Факты», №214, 19 ноября 2003 г.)

***

Как сообщил начальник ЦОС УМВД Украины в Черкасской области Владислав Мусиенко, 4 декабря ночью застрелился старший уполномоченный уголовгного розыска Сосновского РОВД г. Черкассы 34-летний майор милиции Юрий Лукьяненко. Приблизительно в 3.30 в квартире, которую снима, он выстрелил себе в голову из табельного пистолета Макарова. Спустя три часа Лукьяненко скончался в больнице. Прокуратура Приднепровского района Черкасс начала проверку по факту самоубийства. Новое служебное расследование начала и областная милиция.

По данным «Фактов», к самоубийству милиционера подтолкнули проблемы личного характера, не связанные со служебной деятельностью.

В нынешнем году это уже 4-й случай попытки самоубийства милиционеров в области.

(«Факты», №226, 5 декабря 2003 г.)

Право на приватність

Уполномоченный Верховной Рады по правам человека обратилась к премьер-министру Виктору Януковичу о приведении в соответствие с Конституцией и законодательством существующего порядка регистрации физических лиц по месту проживания. Карпачева напомнила, что в 2001 году Конституционный суд Украины признал неконституционными ряд пунктов Положения о паспортной службе органов внутренних дел (в отношении так называемой прописки).

Принятый правительством «Временный порядок регистрации физических лиц по месту проживания» фактически сохранил все недостатки института прописки.

Премьер поручил соответствующим чиновникам неотложно подготовить предложения по внесению изменений во «Временный порядок...».

(«Сегодня», №279, 8 декабря 2003 г.)

Пенсійна реформа

Борис Зайчук, председатель правления Пенсионного фонда Украины (из интервью на выездном заседании Пенсионного фонда и Ощадбанка):

«... В соответствии с новым законом, перерасчеты ранее назначенных пенсий будут осуществлены до 15 декабря, и выплата новых пенсий начнется с 1 января следующего года. Принято Постановление Кабинета Министров, где в качестве отсчета указана зарплата в размере 306, 45 гривен, — это сумма, которая фактически выплачена по Украине. На сегодняшний день подсчет пенсии ведется с «брутто» зарплаты, а человек на руки получает «нетто». Поэтому этим постановлением поручается до конца года разработать все нужные нормативы по установлению размера пенсий. У нас законом не предусмотрено, какие именно они должны быть. Но то, что коэффициент будет браться с «нетто», уже решено...

Сейчас очень многие считают: как только вступит в силу новый закон, всем будут платить очень большие пенсии. Такого не будет. Государство заплатит столько, сколько сегодня может. А на значительное повышение пенсии могут рассчитывать только те, у кого была большая зарплата...».

(«Время», г. Харьков, №134, 4 декабря 2003 г.)


 

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ 

Нова інституція на захист свободи слова

Конкурс на "вакансію" представника Уповноваженого Верховної Ради України з питань свободи слова триває. Як повідомила в інтерв’ю "Українській правді" Ніна Карпачова, подано вже 10 заявок. Водночас, як пише "УП", Карпачова відмовилася коментувати інформацію, що виконуючим обов’язки на цю посаду призначена колишній юрист Інституту масової інформації Марія Самбур. Саме ця жінка влітку цього року оприлюднила на сайті Інституту масової інформації (ІМІ) листи Ігоря Гончарові, при цьому вилучивши з них, за інформацією "УП", той фрагмент, де Гончаров звинувачував у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе Президента Кучму. Після цього пані Марія заявляла в інтерв’ю ЗМІ, що в листах покійного "перевертня" про такі речі взагалі нічого не говориться. Та, зрештою, неправда була виправлена, і пані Самбур довелося піти з ІМІ. Якщо все складеться для неї добре — на підвищення. Ходять чутки, що призначення Марії Самбур представником омбудсмена з питань свободи слова домагається Адміністрація Президента.

("Україна молода", №213, 15 листопада 2003 р.)

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи

Шевченковский районный суд Киева удовлетворил иск Юлии Тимошенко к «Студии «1+1» о защите чести, достоинства и деловой репутации. Решением суда признаны недостоверными и унижающими честь, достоинство и деловую репутацию Тимошенко сведения, которые обнародовал в одной из передач программы «Проте» ее ведущий Дмитрий Корчинский. Сведения касались периода работы Тимошенко руководителем корпорации ЕЭСУ, сообщает пресс-служба партии «Батьківщина». Согласно решению суда. «Студия «1+1» обязана предоставить Юлии Тимошенко время в прямом эфире на телеканале «1+1» для опровержения недостоверной информации.

Это очередное выигранное дело Ю. Тимошенко против «Студии «1+1». Все предыдущие иски Юлии Тимошенко суд также удовлетворил.

(«Вечерние вести», №182, 2 декабря 2003 г.)

***

Лидер СДПУ(о), глава Администрации Президента Украины Виктор Медведчук снял 12 пунктов искового заявления о защите чести и достоинства к автору и издателям книги «Нарцисс. Штрихи к политическому портрету Вивтора Медведчука». Как говорится в заявлении адвокатов истца суду, ксерокопию которого раздали журналистам, «в порядке уточнения исковых  требований просим исключить из искового заявления пп. 56-67 как внесенные ошибочно».

По словам Дмитрия Чобота, автора книги, все пункты касаются раздела книги «Политический бизнесмен». Виктор Медведчук требовал признать 99 эпизодов книги не соответствующими действительности, а также взыскать с автора, издателя и издательства в общей сумме 1 миллион гривен в качестве компенсации за моральный ущерб.

(«Вечерние вести», №182, 2 декабря 2003 г., «Слово Просвіти». ч. 49, 3-9 грудня 2003 р.)

***

Краснолучская газета "Пресс-шанс" выиграла судебный процесс, который затеял против редакции бывший народный депутат Украины Дмитрий Петренко. Об этом сообщает главный редактор газеты "Пресс-шанс" Сергей Волошин.

По его словам, коллегия судей судебной палаты по гражданским делам Верховного Суда Украины оставила без удовлетворения кассационную жалобу депутата на решение Краснолучского городского суда по его иску к директору МКП "Пресса" Леониду Глуховскому и главному редактору газеты "Пресс-шанс" Сергею Волошину о защите чести, достоинства, деловой репутации и возмещении морального вреда.

Дмитрий Петренко требовал возмещения морального ущерба в сумме 100 грн. за фразу: "Город наш, как и Перевальский район, от избрания Дмитрия Петренко депутатом Верховной Рады четыре года назад ничего путного не получил — ведь именно Дмитрий Дмитриевич возглавляет до сих пор подкомитет ВР Украины по угольной промышленности, и именно в эти годы закрыты 4 шахты в Красном Луче".

Суды разных инстанций признали эту фразу соответствующей действительности.

("Контекст-Медиа", Луганськ, 02.12.03, «День», №222, 6 декабря 2003 г.)

***

Олег Онисько, Андрій Павлишин:

У Львові хочуть заборонити вільне поширення інформації з іноземних джерел

Незабаром в Україні можуть зникнути газети, радіо і телебачення. Це – не перебільшення. Личаківський місцевий суд Львова готовий відмовити журналістиці в одному із її наріжних каменів – праві на передрук і цитування інших мас-медіа. Це означатиме кінець української журналістики.

Позов начальника Західної регіональної митниці (ЗРМ) Тараса Козака до “Львівської Газети” спочатку видався нам дивним непорозумінням. Ми навіть припускали, що підбити до такого кроку шефа митників могли його недоброзичливці.

Справа проста. 16 жовтня “Газета” передрукувала статтю Пйотра Косьціньскі, оглядача одного із найвпливовіших польських щоденників Rzeczpospolita, в якій ішлося про ситуацію у Львові. Ми ґрунтувалися на праві, дарованому нам Конституцією, – свобода слова і поширення інформації є ключовим елементом наших прав.

Наше право підтверджене також Законом “Про друковані засоби масової інформації (пресу) України”, де чітко вказано, що “редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей [...], якщо [...] вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього[...]”.

Але на цей закон, схоже, мало зважають у Личаківському суді Львова. Місто, яке має всі підстави пишатися вільною, на тлі решти України, пресою, може стати могильником свободи слова.

У п’ятницю, 28 листопада, ми мали змогу в цьому переконатися.

Адвокат О. Калішевич, який “спеціалізується” на наданні правової допомоги “ображеним” представникам середовища СДПУ(о), виправдав наші найгірші сподівання. Застосована ним тактика передбачає доведення до абсурду букви закону. Поданий ним позов ігнорував факт передруку до тієї миті, поки судді офіційно не передали оригінальний примірник польського видання, де з’явилося першоджерело. Тоді тактика адвоката була дещо видозміненою – він почав переконувати суд у тому, що передрук не є дослівним відтворенням, а всього лиш “літературним” перекладом. Мовляв, дослівно – це коли б ми передрукували статтю польською мовою, а з газети “Женьмінь Жибао” – китайською.

Загалом, виглядає так, що захисники Тараса Козака цілком ігнорують той факт, що публікація в “Газеті” є дослівним перекладом тексту з Rzeczpospolita. Про це свідчать посилання на джерело, використання логотипу польської газети й особливий шрифт, який уживають у “Львівській газеті” для передруків текстів з інших засобів масової інформації. Зрештою, автор тексту Пьотр Косьціньскі – відомий польський журналіст, який спеціалізується на українській проблематиці, часто буває у Львові та Києві, дав усну згоду на передрук і при потребі готовий це підтвердити.

Голова Личаківського суду пан Горецький, який слухає цю справу, відмовив юристам “Газети” у внесенні будь-яких клопотань, зокрема про залучення до процесу автора перекладу і проведення фахової текстологічної експертизи.

Натомість суддя погодився із пропозицією Калішевича викликати на наступне судове засідання фахівця-полоніста (чи просто текстолога), який би довів, що текст у “Газеті” – чиста літературщина, а не жодне “дослівне відтворення”. Дрібниця, здавалося б, але дуже показова. Адже автор експертного висновку несе сувору кримінальну відповідальність за його неправдивість, натомість фахівець, який свідчить у суді, має значно ширше поле для казуїстики і несе меншу відповідальність за сказане.

До речі, суддя Горецький добре відомий у середовищі львівських журналістів. 31 березня 2000 року він “ухвалив одне з найабсурдніших рішень в історії судових позовів проти ЗМІ у незалежній Україні. За публікацію маленької, 12-рядкової критичної рецензії на сторінці “Культура” суд зобов’язав газету “Експрес” сплатити за позовом у справі про захист честі та гідності величезну суму – 150 тисяч гривень” (дослівна цитата з “Офіційної заяви редакції газети “Експрес”, оприлюдненої, зокрема, на мережній сторінці “Акції вільних журналістів” – “Газета”). Це рішення, яке пізніше переглянули суди вищої інстанції, викликало рішучий та активний спротив українських журналістів, які 13 квітня 2000 року розпочали акції громадської непокори, відомі під назвою “Хвиля свободи”.

Судовий процес, який точиться навколо трьох речень у тексті, який у польському оригіналі містить лише 36 слів, тільки на перший погляд нагадує описані Рабле та Свіфтом правові нонсенси. Як прецедент вирок проти “Газети” може мати далекосяжні наслідки.

Право на передрук (цитування) є взагалі ключовим у самому понятті “журналістика”. Цим правом користуються усі – від агентства Reuters до сільського вісника, бо лише так люди можуть дізнатися про те, що їх цікавить у кожному куточку планети. Телевізійники всього світу транслюють кадри, зняті ВВС чи “Аль-Джазірою”, радіостанції цитують газети і навпаки.

Судова заборона передруків із видань польською, російською, англійською чи китайською мовами чи вимога перевіряти достовірність відеоматеріалів іноземних телекомпаній або автентичність сказаного по радіо посадовими й офіційними особами зведе нанівець усі досягнення свободи слова в Україні. Здається, ще ніхто не скасував юридичної норми, за якою не допускається звуження прав громадян від рівня свобод, уже зафіксованого законодавством? А може, судді А. Горецькому забаглося відродити активність української громадськості на захист свободи слова?



Пьотр Косьціньскі

 “Жечпосполітою” по “Львівській Газеті”

“У ЖОВТНІ цього року в статті “Податками по опозиції” ми описали ситуацію у Львові, де податкові й митні служби утискають опозицію, ведучи боротьбу зокрема з незалежною “Львівською Газетою”. Згадане щоденне видання передрукувало цю статтю – і за це його очікує судова справа.

Описана в статті “особа номер три” в керованій Сергієм Медведчуком команді, шеф місцевих митних служб Тарас Козак вимагає від “Львівської Газети” спростування і відшкодування у розмірі 86 гривень (близько 62 злотих). Він висунув три закиди, причому два стосуються неправильного окреслення його функцій – насправді він є керівником Західної регіональної митниці, а не керівником митних служб у Львівській області, як ми написали. Насправді різниці жодної, йдеться виключно про географічні назви.

Натомість третій закид стосується наступного твердження: “Нещодавно у нетверезому стані [Тарас Козак] стріляв із службового пістолета в одному з львівських ресторанів, але ніхто його за це навіть не покартав”. Цікаво те, що Козак не ставить під сумнів самого факту стрілянини, натомість в судовому позові він пише: “правоохоронні органи жодного факту застосування мною “службового пістолета” не зафіксували”. Те, що не зафіксували, зовсім не видається дивним...

Ці закиди дуже плиткі. В інших обставинах можна було б із них посміятися – проте, суть в тому, що це чергова акція Львівської податкової адміністрації та її керівництва проти “Львівської Газети”. Цього разу скористалися “Жечпосполітою”.

Дослівне відтворення у формі перекладу здійснив А. Павлишин за публікацією в газеті Rzeczpospolitа № 276 за 27.11.03.

("Львівська газета", 3 грудня.2003 р.)

Інтернет

Тарас Закусило. Інтернет-правда та інтернет-кривда

Новий Закон "Про діяльність у сфері інформатизації" дозволить владі понищити

вільне слово в он-лайнових виданнях

Ухвалений Верховною Радою цього вівторка в першому читанні Закон "Про діяльність у сфері інформатизації", що його запропонував уряд, журналісти розцінили як наступ на "останню барикаду" вільного слова. Власне, за останні 2-3 роки єдиним полем, де ще не випасали цензуру та куди не запускали інші форми тиску на свободу висловлювання, були інтернет-видання. Як за радянщини самвидав, у нашу добу інтернет-газети стали джерелом правди про події та явища в політиці держави. Чому досі інтернет-правда не зазнала утисків, зрозуміло: в Україні менше мільйона користувачів всесвітньої павутини, а це не вельми відчутна частина електорату, то ж навіщо вовтузитися з цією ділянкою? Втім, схоже, часи такої недбалості влади у стеженні за свободою слова минають. "Закон виписано таким чином, що всі українські інтернет-ЗМІ апріорі його порушуватимуть. А це, в свою чергу, дозволить органам влади закривати неугодні їм інформаційні ресурси", — таку думку висловив у інтерв’ю УНІАН Ігор Дядюра, голова організації "Українське інтернет-співтовариство".

"Прийняття закону в такому вигляді призведе до звуження рамок свободи слова та права громадян на вільний доступ до інформації", — коментує ситуацію для "УМ" Наталя Лігачова, керівник інтернет-видання "Телекритика".

Дуже дивною здається Наталі Лігачовій спроба покласти на провайдера відповідальність за інформацію, яка може бути розміщена на його сервері, адже зрозуміло: провайдер не має ніякого відношення до змісту, він лише надає своїм клієнтам можливість користуватися інтернетом. Найбільше журналістів-інтернетників обурює положення (і можливі його трактування) про заборону поширення "забороненої, спотвореної та недостовірної інформації".

"Це здається нонсенсом, — каже "УМ" керівник "Телекритики". — Що вважається недостовірною і спотвореною інформацією? Хто оцінюватиме її достовірність? Те ж стосується і заборони на розповсюдження ненормативної лексики. Як зможе відповідати за її розповсюдження провайдер чи власник "мережного об’єкту сфери інформатизації", якщо нецензурна лексика розповсюджується у вільних форумах чи у такому популярному зараз методі спілкування, як "liveJornal"?"

Підтримують позицію Наталі Лігачової й колеги з "Української правди".

"Суб’єктами діяльності у сфері інформатизації", на яких закон покладає високу відповідальність за дотриманням "достовірної, повної та своєчасної інформації", може бути хто завгодно: і власники, і розповсюджувачі та користувачі інформаційних технологій, продуктів та ресурсів, і, звичайно ж, самі інтернет-газети. "Що означають ці три епітети — достовірна, повна та своєчасна інформація — невідомо, — розмірковує "УП. Загалом п’ять сторінок досить абстрактного тексту надають новому закону можливість використати його для знищення інтернет-журналістики. "Будь-яке з існуючих нині Інтернет-видань може бути оголошено таким, що порушує закон — і бути закритим за формальними ознаками", — резюмує ще один "порушник спокою" мешканців вулиці Банкової — сайт "Майдан".

А "Українська правда" критикує опозицію за мимовільне сприяння у прийнятті закону парламентом: "Вирішальну роль, вважає видання, в ухваленні цього закону відіграли три фракції опозиції — КПУ, СПУ та БЮТі. "Наша Україна" того дня бойкотувала роботу парламенту, однак невідомо, як би вона повелася, якби була присутньою у залі". На що представник соціалістів Юрій Луценко виправдався тим, що СПУ "просто не розібралася, що підтримує", й пообіцяв виправитися під час другого читання закону.

("Україна молода", №217, 21 листопада 2003 р.)

Див. Також — "Время", г. Харьков, №130, 25 ноября 2003 г.

***

Правозащитники и политологи отмечают несоответствие предложений СБУ ввести глобальную систему слежки в телекоммуникационных сетях правам человека, в частности, на тайну переписки и корреспонденции. В законопроекте об этом речь вообще не идет, упоминается лишь то, что права и свободы гарантируются государством. Не указаны в документе и условия, на которых может происходить слежение, т.е., список преступлений, при которых возможен мониторинг, максимальный его срок. Они якобы записаны в других законах. Правда, в проекте есть норма, что разрешение на снятие информации с каналов связи дает суд. Однако эксперты указывают на неурегулированность такой процедуры.

Ныне судебная санкция на прослушивание осуществляется на основании письма Верховного Суда Украины от 1996 года, где описаны всего лишь основные принципы предоставления разрешений, без какой-либо конкретики. К тому же это письмо не может считаться действительным, т.к. не зарегистрировано в Минюсте.

Тем временем суды активно пользуются сим сомнительным с юридической стороны документом. В прошлом году было выдано более 40 тысяч санкций на снятие информации правоохранительными органами, что, по словам правозащитников, значительно превышает количество аналогичных разрешений в западных странах.

Политологи называют еще одну возможную цель инициатив СБУ — контролировать политическую деятельность. Оппозиция отчасти права в своих фобиях, что перехват информации с телефонов и интернета будет использоваться в интересах конкретной политической силы, а это особо актуально в преддверии президентских выборов.

("Первая крымская", 5-11 декабря 2003 г.)

Злочини проти журналістів

Вчора увечері невідомий пограбував редактора відділу газети “Експрес” Юлію БУК. Як повідомили УНІАН в редакції газети “Експрес”, чоловік напав на жінку, яка поверталася з роботи, в під’їзді будинку на вул. Вернадського у Львові, де вона мешкає. Погрожуючи фізичною розправою, чоловік вирвав з рук журналістки сумочку, в якій була незначна сума грошей, редакційне посвідчення, паспорт, мобільний телефон та платіжна картка “Visa-Електрон”. У Сихівському райвідділі внутрішніх справ міста Львова, куди із заявою звернулася потерпіла, поінформували, що на даний час складається фоторобот зловмисника та вживаються заходи з встановлення особи нападника.

("УНІАН", 04.12.2003)

Скільки журналістів загинули за часів Незалежності

Украинский омбудсмен обратилась с запросом к Генеральному прокурору Украины Геннадию Васильеву о предоставлении всесторонней и полной информации относительно фактов гибели украинских журналистов. По данным Карпачевой, в мирной Украине журналисты гибнут, как в странах военных конфликтов, а их профессия является одной из опаснейших.

Согласно материалам мониторинга Уполномоченного по правам человека, с 1991 года погибли насильственной смертью 40 работников СМИ.

(«Сегодня», №279, 8 декабря 2003 г.)

Перешкоджання розповсюдженню інформації

5 грудня 2003 р. під час збору підписів за всенародні вибори Президента, який проводить Блок Віктора Ющенка "Наша Україна", працівники Магдалинівського РВВС Дніпропетровської області незаконно затримали активістів цієї акції.

Діями правоохоронців керував заступник начальника Магдалинівського РВВС Івкевич О.В.

Правоохоронці мотивували свої дії тим, що під час збору підписів на підтримку всенародного обрання Президента розповсюджувалися листівки без вихідних даних. Листівками міліція вважає роздруковані на ксероксі інформаційні повідомлення з українських інтернет-видань "Українська правда", "Razom.org.ua", "Майдан", де йшлося про розкрадання владою грошей з Держбюджету-2004.

"Нашоукраїнців" більше 3 годин тримали у приміщенні райвідділу. Після втручання голови районної організації УНП Віктора Ачимова активістів звільнили, причому без жодних вибачень і без складання протоколу.

(razom.org.ua, 2003-12-08)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори