пошук  
версія для друку
08.04.2004

Перекушені вени звільнили від тортур

   

Історія, розказана калушанином Олексієм Захаркіним та його мамою Ольгою, не підлягає ніякому свідомому людському розумінню. Знаючи про тортури, яких зазнають затримані у правоохоронних структурах, все ж з фактом публічної заяви про це „Вікна” стикнулися вперше. Тиждень без їжі, сну, під градом ударів та вишуканих методів вибивання потрібних показань провів у різних районних відділах міліції Івано-Франківська 24-річний калушанин. Спочатку було звинувачення у зберіганні маріхуани, потім — у скоєнні квартирних крадіжок. Тиждень родина шукала Олексія, нічого не знаючи про його долю. Довідались тільки вночі минулої п’ятниці, 23 травня, коли Олексій потрапив у стаціонар Калуського ТМО з... перекушеною веною.

Свідчить Ольга Захаркіна:

“В суботу, 17 травня, близько 10 вечора подзвонили знайомі мого сина Олексія і повідомили про те, що вони бачили, як його затримали працівники Вовчинецького райвідділу міліції, що входить в структуру Івано-Франківського міськвідділу УМВС. Коли ми приїхали до цього райвідділу, машина сина, якою він керує за довіреністю, стояла під відділом. Мені повідомили, що Олексія у відділі немає, бо його вже відправили в ІТТ (ізолятор тимчасового тримання), а інших двоє затриманих, які їхали з сином, ще тут. Мене заспокоїли, що все відбувається в межах закону, а Олексію за його гроші навіть купили їжу. Я повірила.

Але все ж наступного дня я зв’язалася з адвокатом Вороняком, і в понеділок разом з ним на 9 годину ранку ми вже були у Вовчинецькому райвідділі міліції. Тут нам повідомили, що такого затриманого чи заарештованого немає і не було. Дочекавшись 13.00, я мала розмову з начальником слідчого відділення, який при мені, подивившись у комп’ютер, сказав, що жодних даних про затримання мого сина немає. “Ні один слідчий Вовчинецького відділу міліції не проводив ніяких слідчих дій з вашим сином”, — цитую його слова дослівно. У мене була просто істерика, я кричала! На мою реакцію заступник начальника райвідділу (на жаль, прізвища теж не знаю), подивившись у книгу реєстрації, повідомив, що мого сина затримано за зберігання маріхуани і завтра, тобто через 3 дні, згідно із законом, відпустять. Мене знову заспокоїли, що його не б’ють.

У вівторок я вже була в ІТТ, щоб забрати сина. Але мені повідомили, що він у Вовчинецькому райвідділі. У відділі зі мною не хотіли говорити, тільки кричали, щоб я вступилася. Те ж мені сказали у міському відділі. Коли я ввечері у вівторок звернулася до чергового по Управлінню МВС п. Боднара, він повідомив, що сина відпустили, і він вже вдома. Те ж повідомили і матері іншого затриманого. Але наших дітей вдома не було. У середу ми вже обоє поїхали в Івано-Франківськ з адвокатами. Машина Олексія продовжувала стояти на штрафмайданчику. Сина знову не було ні у Вовчинецькому райвідділі, ні в ІТТ, ні в міськвідділі. За допомогою ми звернулися до прокурора Івано-Франківська. Його помічник повідомила нам, що наші сини затримані, вони — в ІТТ. Нам знову підкреслили, що їх не б’ють.

Цього ж дня, 21 травня, разом з адвокатами ми надіслали телеграми Генпрокурору Піскуну, міністру внутрішніх справ Смирнову, Уповноваженій Верховної Ради з прав людини Карпачовій про те, що ми не можемо встановити місцезнаходження наших дітей, доля яких невідома вже п’ять діб. Коли о восьмій вечора я приїхала додому, то мені зателефонувала мама другого затриманого хлопця і повідомила, що її син вже вдома, дуже побитий і лежить під крапельницею, бо вона боїться його відвезти у лікарню, щоб його знову не забрали.

У четвер я потрапила на прийом до заступника прокурора нашої області Василя Головчака. Тільки від цієї людини я вперше почула пояснення, що моєму сину висунуто звинувачення у квартирних крадіжках, і з ним працює слідчий. Дізнавшись про те, що я нічого не знаю про долю Олексія вже шосту добу, він при мені дуже жорстко поговорив по телефону із начальником Івано-Франківського міськвідділу Миколою Жовніром про неприпустимість незаконних дій правоохоронців, коли одна людина після „відвідин” райвідділу лежить під крапельницею, а родина іншого (тобто я) у встановлений законом термін (протягом 12 годин) не повідомлена про затримання сина. За офіційними паперами, мого сина, затримавши 17 травня, відпустили 20 травня о 18 годині, а слідчому, продовживши затримання Олексія, доставили сина 21 травня о 1-й годині ночі. Мене цікавить, де був Олексій ці кілька годин, коли він був нібито звільнений? Яким був його статус? За словами сина, його забрали з ІТТ вже працівники Пасічнянського райвідділу міліції і без будь-яких пояснень знову просто били. На свободі він не був навіть кілька годин!

Олексій стверджує, що в перерві між побиттям він чув голос одного із високопосадовців Івано-Франківського міськвідділу міліції, що, хоч вбийте його, але щоб явка з повинною була. Олексій її згоден був написати і раніше, але йому не давали, а тільки били...

Вперше адвокату дозволили зустрітися з Олексієм на шостий день його затримання у четвер о 18.00. Сина від мене і адвоката просто ховали, перевозячи машинами із одного райвідділу до іншого!

Перші три доби, згідно із законом, Олексій перебував під адміністративним арештом за зберігання маріхуани, яку йому, навіть не криючись, просто поклали працівники міліції при затриманні. Наступні три доби він був арештований за підозрою у вчиненні крадіжок (в його авто знайшли розвідний ключ, ліхтарик та одну рукавицю — авт.), і слідчий пообіцяв, що о першій ночі в п’ятницю, коли мине цих три доби, Олексія випустять. У п’ятницю близько 23.00 ми приїхали у міськвідділ міліції. Слідчого не було, черговий мене грубо “послав” подалі. Черговий УМВС ніякою інформацією не володів. Повернувшись у міськвідділ Івано-Франківська, я з чоловіком знову нічого не могла добитися. Четверо правоохоронців мені відверто і неприховано грубили. Додому ми приїхали ні з чим...”.

Як з’ясувалося згодом, Олексія о 18.00-19.00 з ІТТ забрали двоє працівників Івано-Франківського міськвідділу і Вовчинецького райвідділу (колишні калушани, прізвищ яких до завершення слідства розголошувати заборонено), посадили у своє авто і привезли у... Калуський міськрайвідділ міліції. І знову запитання: у якому статусі в цей час перебував Олексій? Вже не арештований і ще не звільнений. Людина вже є невільною, якщо її забирають два високопосадові працівники міліції, не маючи жодної санкції на його арешт. А може колишнього засудженого (Олексій вже відбував тюремне ув’язнення — ред.) вже і людиною не вважають?

Під тиском того, що його знову можуть затримати на ті злощасні три доби, Олексій вже у Калуському міськрайвідділі міліції пошкоджує собі вени: попросившись у туалет, він голкою, яку таємно забрав у відділі зі стола, розколупує шкіру на лівому передпліччі, а вену... перекушує!

Олексій був доставлений у Калуське ТМО минулої суботи вночі о 4.10, коли... перерізав собі вени. Вже о п’ятій годині журналіст „Вікон” був у хірургічному відділі ТМО біля палати № 9, де утримували Олексія. Саме „утримували”, адже і медики, і правоохоронці, які охороняли доступ в палату, відмовились впустити журналіста до хворого і таким чином перешкодили йому виконувати його професійні обов’язки. У якому статусі був Олексій, якщо у п’ятницю прокуратура Івано-Франківська не продовжила термін його утримання під вартою і не порушила проти нього кримінальну справу?! Вже у суботу біля палати Олексія міліцейську охорону було знято.

Біля Олексія у стаціонарі ТМО дозволили бути тільки його мамі. За словами Олексія, вперше за останній пекельний тиждень саме у лікарняній палаті він зміг вперше зімкнути повіки і заснути! Від суботи (часу затримання) до наступної п’ятниці, за словами Олексія, йому не давали ні їсти, ні пити — тільки били! Відливали водою і знову били.

Завдяки наполегливості мами Олексія, начальник слідчого управління прокуратури області В.Ткаченко направив її скаргу прокурору Івано-Франківська В.Дідику для перевірки і вжиття заходів. Олексій, вже виписавшись з лікарні, був досліджений медиками для висновку судово-медичної експертизи, а цього понеділка він подав скаргу ще й у міську прокуратуру Калуша.

Свідчить Олексій Захаркін:

“Разом зі мною 17 травня в Івано-Франківськ на СТО їхали ще двоє знайомих. Нас обігнала машина, з якої вийшли правоохоронці, деякі з “Беркута”, і затримали нас, мотивуючи тим, що у кожного (!) виявили маріхуану. Мене відвезли до Вовчинецького райвідділу міліції. Впродовж усього тижня мене били. Наскільки мені відомо, це ж робили і з іншими хлопцями: одному відбили нирку, в іншого почався приступ епілепсії і його відпустили. Методи були вишуканими: коли наручники були одягнуті на руки під колінами, мене підвішували на лом, який ставили під стопами (така поза нагадує “калачик” і людина висить вниз головою — авт.); били 1,5-літровою наповненою водою пластиковою пляшкою по голові (після втрати свідомості тією ж водою відливали — авт.); на голову одягали протигаз, який був заповнений якоюсь рідиною, щоб не було чим дихати, і били по голові. Щоб не було слідів від наручників, на руки намотували ганчірки, а потім вже вдягали наручники. Крім того, міцні міліціонери натискали руками на грудну клітку в область серця, що призводило до аритмії. Коли мене після тижня катувань колишні калушани, а тепер високі чини івано-франківської міліції, привезли до Калуського міськрайвідділу міліції, то попередили, щоб про це жодна жива душа не знала. Але тут знайшлися чуйні люди, які на моє прохання зателефонували до мами і розповіли, де я... Ну, а про те, що було далі, ви вже все чули (Ігор Мудрик).

(Газета “Вікна” м. Калуш)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори