пошук  
версія для друку
08.04.2004

Справа Вітрука-Суптеля

   

11 березня в Апеляційному суді Києва слухалася справа, вже двічі повернута Верховним Судом на дослідування. Звинувачені, вину яких досі не доведено, перебувають за гратами вже 4 (!) роки. Те, що не засуджені люди можуть роками утримуватись у слідчих ізоляторах, бути позбавленими усіх людських прав, піддаватися тортурам і приниженням, уже нікого не шокує — для нашої дійсності такі явища набули характеру чи не норми. Йдеться про інше. Про право людини на захист і вільний вибір захисника та про брутальне нехтування цим правом представниками правосуддя. Те, що відбувалося на судовому засіданні 11 березня, — лише один, хоч і типовий, і показовий, приклад “техніки”, з допомогою якої безкарно здійснюється нехтування законом. В той день на судовому засіданні вирішувалося питання про призначення підсудним захисників. Мати одного з них, Олександра Суптелі раніше уклала з юристом угоду про захист. Відмову підсудного обирати собі захисника зі складу запропонованих судом адвокатів і його чітку заяву про наявність власного захисника, з яким уже укладено угоду, головуюча суддя І. Григор’єва “не чує” і ухвалює рішення призначити захисником особу, бажану для суду. А як побіжне, не обов’язкове й не офіційне пояснення лунають її слова щодо того, що в обраного підсудним захисника немає адвокатської ліцензії.

Згідно з законом, здійснювати захист може не лише адвокат, який має відповідну ліцензію, а й близький родич підсудного, і особа, що має юридичну освіту. Суддя забула чинні норми закону? Є велика підозра, що “забудькуватість” судді І. Григор’євої — не медичного походження.

І, попри все, підсудному Суптелі силоміць нав’язали не бажаних йому та жаданих судові захисників. Аж двох, щоб напевне. Наступного судового засідання, 25 березня ц.р., на яке Суптель з’явився зі зламаною рукою, він уже не наполягав на своєму праві на вільно обраного захисника, як, утім, не протестував проти жодних тверджень судді.

Ще раніше права на захист сина, який також проходить у цій справі, була позбавлена О. Вітрук. Її допуск як захисника офіційно підтвердив Київський міський суд у лютому 2001 року. За півроку слідчий прокуратури Деснянського району О. Вишневський власним рішенням усуває її від захисту через те, що раніше матір допитували як свідка, тобто на підставі факту, відомого й міськсуду, факту, який не послуговує за перешкоду бути матері захисником сина. Бо ж скажіть, яких батьків не допитують як свідків у справі сина? У грудні 2001 р. райсуд задовольняє скаргу матері на дії слідчого й підтверджує її право на захист сина. Не минуло й року, як історія повторилася — у ще більш непристойному вигляді. 15 серпня 2002 р. суддя Деснянського райсуду О. Котович відсилає пані Вітрук повістку для явки до суду, який відбудеться... наступного дня. Відсилає не за тією адресою й узагалі не їй, а іншій особі. За спровокованої судом відсутності громадянки Вітрук 16 серпня її знову усувають від захисту з причин, рік тому вже визнаних тим самим судом безпідставними. А фокус у тім, що в день судового засідання, коли Олену Миколаївну буцімто усували від справи, слідчий з’явився до звинувачуваного в супроводі ним приведеного адвоката, на участь якого в справі той раніше ніколи не давав згоди. У його присутності слідчий провадив допит і оголошував звинувачувальний висновок.

Засідання, яке відбувалось 25 березня ц.р., “порадувало” присутніх цілим каскадом суддівських вигадок. Ось лише кілька з них. Підсудний Вітрук зачитує клопотання про звільнення, оскільки не лише вину, а й причетність його до злочину жодним чином не доведено, а терміни утримання під вартою, продовжені у серпні 2001 року на 9 місяців, давно минули. Отож останні півтора року він утримується безпідставно й беззаконно. Суддя оголошує перерву, після якої до залу, де йде відкрите судове засідання, варта не допускає більшість родичів і знайомих підсудних, а дії свої пояснює розпорядженням судді. Як і слід було очікувати, клопотання не було задоволене. Мотивація? А її, власне, нема. Ну, щось що до того, що запобіжний захід було обрано правильно. І жодного слова про те, що термін дій “правильного заходу” сплив півтора роки тому.

З огляду на безперервну вигадливість слідчих і суддів, не дивно, що справа, у якій четверо молодих людей, попри відсутність доказів, звинувачуються у тяжкому злочині, тягнеться 4 роки, і краю тому не видно. За цей час зникали речові докази, непоодинокими були допити за відсутності адвоката, інші численні порушення. Та й самі висунуті на адресу підсудних звинувачення ґрунтуються лише на їхніх власних “зізнаннях”, отриманих після тортур (Тетяна Метельова).

(“Українська газета”, №13, 3 квітня 2003 р.)


***

8 мая 1999 года был убит бывший квартирный маклер. Уголовный розыск задержал 36-летнего Александра Суптеля, Сергея Назаренко и курсанта Киевского военного института связи Николая Витрука. А.Суптеля и С. Назаренко пытали в ГОМ-1 Ватутинского района.

Отец Николая Витрука — старший уполномоченный по особо важным делам Управления внутренней безопасности ГУ МВД Украины г. Киева, видимо наживший себе немало врагов.

Проверяя в процессе расследования жалобы на истязания, прокуратура ограничилась опросом сотрудников ГОМ. А, по их словам, подследственных избили вовсе не на допросе, а “при жестком задержании”.

Верховный суд отменил приговор городского суда Киева в отношении Суптеля, Назаренко и Витрука, оставив на время всех осужденных под стражей.

В пытках А. Суптеля, по словам его матери, участвовали заместитель начальника Ватутинского РУВД по оперативной работе В. Тарасенко (в настоящее время — начальник РУВД) и его подчиненные В. Рыбко, В. Жданов, В. Матюшенко, С. Атаманюк.

(“Тюрьма и воля”, №24, червень 2001 р.)


***

Как рассказал координатор общественной правозащитной организации “Хельсинки-90” Игорь Воскобойников, методами пыток в Киеве “вырвали” признание в убийстве у трех курсантов. Благодаря вмешательству в это дело нескольких правозащитных организаций, были проведены экспертные исследования, доказавшие, что признания и показания давались под физическими пытками. Приговор суда, приговоривший Витрука к 15 годам лишения свободы, а Назаренко и Суптелю — к 14 годам, отменен. Все трое освобождены и сейчас обвиняют сотрудников милиции в применении пыток.

(“Тюрьма и воля”, №23, червень 2001 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори