пошук  
версія для друку
08.04.2004

З попередніх публікацій (Рівне)

   

Брати Тимощуки — люди у Рівному далеко не останні: один — помічник міського прокурора, інший — суддя міського суду. І ось їх пограбували... Правосуддя почало діяти швидко і рішуче. За справу взялася рівненська міліція, хоча, за законом, нею мали займатися працівники Дубенського районного відділу МВС (пограбована була дача в селі Панталія Дубенського району). Без достатніх підстав, доказів, перевірки алібі були заарештовані брати Харинюки: один — мешканець села Панталія, інший — с. Судобичі Дубенського р-ну. Свідками по справі у Рівне були викликані мешканці с. Панталія Олександр Водоп’ян, Буржуй, Шевчук та мешканець с. Судобичі Василь Гринь. Того самого дня суддею Рівненського міського суду було прийнято рішення (який дивний збіг обставин!) про затримання усіх свідків на 15 діб адмінарешту за ст. 173 (дрібне хуліганство). Свідки враз перетворилися на хуліганів, що злісно опиралися працівникам міліції. Щоправда таке незаконне рішення було прийнято не одразу. Двоє суддів міського суду відмовилися це робити, довелося терміново витягувати з ліжка третього, без зайвих докорів сумління. А далі затриманих катували і нещадно били. Опинившись за порогом міліції, вони втратили будь-які громадянські права, можливо, навіть і на життя. Цілком невинні люди напередодні Різдва піддавались неймовірним тортурам. 12 січня мине остання доба арешту. Здавалося б, пройшовши усі кола пекла, затримані нарешті вийдуть на волю. Однак, ні, усі затримані автоматично стануть в’язнями СІЗО. Адже до рук їхніх катів потрапила “чистосердечна явка з повинною”, оформлена, напевно, тим же 12 січня.

(“Українське слово”, ч.2, 10-16 січня 2002 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль