Подія у Кременці (Тернопільська обл.)
08.04.2004
«Мета благородна — дії принизливі». Так оцінюють у Кременці Тернопільської області «подвиг» капітана міліції Людмили О., яка несла службу на місцевому ринку. Захищаючи громадян від злодіїв, хуліганів та інших зловмисників, оперуповноважений відділення карного розшуку перестаралася. Як стверджує один з багатьох свідків, О. двічі проводила обшук, з вивертанням кишень і обмацуванням тіла, Дмитра Скоропляса в приміщенні продуктового павільйону.
А в той самий час його шукали мати і бабуся. Дізнавшись про обшук онука, остання знепритомніла, вдарившись головою об залізний бордюр.
Бабуся, Марія Дмитрівна Прокопчук, відмінник народної освіти, вчитель вищої категорії, пропрацювала вчителем 36 років, зокрема, і в школі, яку закінчувала оперуповноважений. Як почувалася шанована в місті жінка, коли почула, що її внука обшукували і вели по базару, як злочинця?
Людмила О. не могла не знати, що цей інцидент надовго прикував і без того хвору Марію Дмитрівну до ліжка, а її дочку Ларису й онука поставив у принизливе становище. Маленький Кременець довго «гудів» — пов’язали Дмитра...
Публічного вибачення від правоохоронців досі вимагає зганьблена сім’я. Ввечері після інциденту капітан міліції сказала: діяла, мовляв, з метою захисту громадян. Можете скаржитися, мені боятися немає чого.
Доки бабуся оговтувалася після струсу мозку і синців, мати Дмитра ходила і писала до інстанцій. Уперше її запросили до міліції через три тижні — спочатку до районної, а потім до обласної. Щоразу стверджували, що капітан О. вибачиться, а самі вони через газету розкажуть про інцидент. Потішили, що Людмилі О. «за неправомірні, нетактовні дії» оголошено сувору догану, і її ось-ось переведуть із пониженням до іншого міста. На скаргу відреагував і прокурор району, який відзначив неналежне виконання обов’язків товаришем капітаном. А що ж сама Людмила О.? Та нічого...
Працівники правоохоронних органів практично всі свої гріхи списують на специфіку роботи під кодовою назвою «оперативно-розшукова діяльність». Мовляв, ліс рубають — тріски летять. Шукаємо злочинців, а хіба одразу визначиш, хто є хто?
(«Голос України», №120, 2 липня 2003 р.)
А в той самий час його шукали мати і бабуся. Дізнавшись про обшук онука, остання знепритомніла, вдарившись головою об залізний бордюр.
Бабуся, Марія Дмитрівна Прокопчук, відмінник народної освіти, вчитель вищої категорії, пропрацювала вчителем 36 років, зокрема, і в школі, яку закінчувала оперуповноважений. Як почувалася шанована в місті жінка, коли почула, що її внука обшукували і вели по базару, як злочинця?
Людмила О. не могла не знати, що цей інцидент надовго прикував і без того хвору Марію Дмитрівну до ліжка, а її дочку Ларису й онука поставив у принизливе становище. Маленький Кременець довго «гудів» — пов’язали Дмитра...
Публічного вибачення від правоохоронців досі вимагає зганьблена сім’я. Ввечері після інциденту капітан міліції сказала: діяла, мовляв, з метою захисту громадян. Можете скаржитися, мені боятися немає чого.
Доки бабуся оговтувалася після струсу мозку і синців, мати Дмитра ходила і писала до інстанцій. Уперше її запросили до міліції через три тижні — спочатку до районної, а потім до обласної. Щоразу стверджували, що капітан О. вибачиться, а самі вони через газету розкажуть про інцидент. Потішили, що Людмилі О. «за неправомірні, нетактовні дії» оголошено сувору догану, і її ось-ось переведуть із пониженням до іншого міста. На скаргу відреагував і прокурор району, який відзначив неналежне виконання обов’язків товаришем капітаном. А що ж сама Людмила О.? Та нічого...
Працівники правоохоронних органів практично всі свої гріхи списують на специфіку роботи під кодовою назвою «оперативно-розшукова діяльність». Мовляв, ліс рубають — тріски летять. Шукаємо злочинців, а хіба одразу визначиш, хто є хто?
(«Голос України», №120, 2 липня 2003 р.)