пошук  
версія для друку
08.04.2004

Геннадій УДОВЕНКО: "Катування в слідчих ізоляторах — одна з найбільших українських проблем" (З інтерв’ю)

   

— Геннадію Йосиповичу, від чого чи від кого права українців потерпають найбільше? Вам як голові комітету, певно, добре відома статистика...

— Найболючіші наші місця — це порушення соціальних прав громадян (за межею бідності перебуває близько 70 відсотків українців) і катування у в’язницях та слідчих ізоляторах. Європейський комітет із незастосування тортур видав уже чотири доповіді на основі моніторингу страшних українських реалій. Нещодавно відбулося кілька судів, на яких розглядалися просто-таки страхітливі факти знущань міліції над громадянами. Один із них мав місце в Чернівцях. Там троє міліціонерів мало не закатували молодого хлопця. Те, що їм нарешті винесено вирок, можна розглядати як певний поступ...

— "Сільські вісті" присвятили цій кривавій історії статтю - "Звичайний фашизм". У багатьох читачів, які прочитали про вчинок міліціонерів-збоченців, серце тоді облилося кров’ю. Невже ви вважаєте прогресом те, що виродків у погонах засудили до якихось трьох-чотирьох років ув’язнення?

— Та це ж хоча б щось, скажу я вам! Хоча б щось... Ви знаєте, скільки разів я звертався до міністра внутрішніх справ та генерального прокурора із запитами з приводу подібних кривавих історій? І весь час мені відповідали: факти, мовляв, не підтвердилися! Ось, погляньте-но... (Демонструє фотографію, на якій зафіксовано оголену спину невідомого чоловіка, посмуговану жахливими рубцями). І про цей знімок також відповіли, що побиття "не мало місця"...

— Ваш комітет отримує десятки тисяч скарг, "Сільські вісті" — теж десятки

тисяч. У кожному листі - людський біль, сльози, розпач. Складається враження, що в державі не функціонує жоден орган і жоден чиновник не виконує своїх обов’язків — якийсь повний колапс... Як ми дійшли до такого стану, Геннадію Йосиповичу? Адже навіть за радянської, так званої тоталітарної, доби в 70-80 роках такої масштабної правової вакханалії не спостерігалося...

— Ох, знаєте, і тоді скарг було багато. Інша річ, що преса, як не дивно, хоча й була залежною, однак загалом мала більший вплив на суспільство. По-друге, не було такого чиновницького свавілля на місцях. Нині в провінції відшукати правду майже неможливо: скрізь неповага до громадян, панська пиха, повна байдужість до їхніх проблем. Часто-густо останню надію люди покладають на Київ.

— Ну, а коріння цих процесів у чому? У владі? У нашому менталітеті?

— Коріння в безкарності чиновників. Та ще глибоко в людях засів страх. Переважна більшість населення не наважується заявляти про свої права. Позови, активна позиція — це прерогатива окремих борців, так би мовити, праведників суспільства... Повертаючись до радянських часів, скажу, що тоді чиновника могли дуже легко зняти з роботи, і нової посади він не знайшов би. А нині районним і обласним керівникам майже все сходить з рук.

— З ваших слів можна зробити висновок, що причина — в Києві. Звідси, з Банкової, в регіони не йде відповідний імпульс, який примушував би чиновників триматися берега...

— Якщо гостро ставити питання, то можна сказати й так. Щоправда, останнім часом є певні зрушення. Нещодавно, приміром, з’явилося повідомлення, що будуть покарані кількасот службовців, які неналежним чином розглядали скарги громадян. В міністерстві внутрішніх справ теж відбуваються якісь пертурбації. Декоративні чи справжні — важко сказати. Особисто я в справжності сумніваюся: ймовірно, погаласують, як це в них заведено перед виборами, та й по всьому...

— Ви згадали про пертурбації в МВС. Чи покладаєте ви якісь надії на недавні ініціативи нового міністра Білоконя, які стосуються зменшення так званого відсотка розкриття злочинів? Існує думка, що саме ця штучно завищена планка була однією з причин схильності міліціонерів удаватися до тортур...

— Ця планка — теж спадок тоталітаризму. Ще й досі наша міліція вважає: якщо громадянин потрапив до її рук, головне — примусити його зізнатися, вибити свідчення. Спущений згори план "розкриття" злочинів в Україні досі становив 80 відсотків, і міліціонерів змушували вкладатися в ці параметри. Порівняйте: в Західній Європі розкривається тільки 30-40 відсотків злочинів. Можливо, реформи Білоконя на щось і вплинуть - побачимо.

— Геннадію Йосиповичу, а що треба зробити, щоб радикально вплинути на ситуацію з тортурами? Що може зробити комітет? Усі ми?

— Потрібні жорсткі закони. І ще — гласність. Активніше повинні працювати правозахисні організації і преса. Доповіді міжнародних структур щодо тортур в Україні треба широко висвітлювати. Слід сприяти діяльності Уповноваженого з прав людини. Нещодавно, наприклад, за вимогою Ніни Карпачової було закрито слідчий ізолятор у Сімферополі, в якому побутові умови утримання заарештованих не витримували жодної критики. А найголовніше — повинна змінитися наша свідомість. Для таких змін потрібні дві умови. По-перше — суттєве підвищення життєвого рівня українців. Люди нині дуже знедолені й затуркані... По-друге — мають змінитися покоління. Мойсей водив євреїв по пустелі сорок років. Нам треба впоратися за коротший термін.

(«Сільські вісті, №120, 14 жовтня 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори