пошук  
версія для друку
08.04.2004

Про те, як у Сумах намагаються зробити з студента коледжу Віктора Бондаренка злісного рецидивіста-розбійника

Схожі повідомлення

Я прошу вибачення

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика „Вгору", що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди

Звернення до Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про люстрацію в Україні» (оновлено)

Безпам’ятство за етнічною ознакою

Марш-бросок со дна ада

"Мамо, мене тут кончають"

Конкурс для журналістів на здобуття польсько-української премії

Проект закон України Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні .

Конституційна реформа 2004 року і права людини

   

Ірина Бондаренко, м. Суми:

«3 лютого мій син, Віктор Бондаренко, студент 1-го курсу будівельного коледжу, пішов на день народження до своєї дівчини. Повернутися мав до 23-ї години. Ми з чоловіком зібралися зустріти його. Коли ми спустилися вниз з шостого поверху, то побачили, що біля кіоску, розташованого під нашими вікнами, стоять дві міліцейські машини, а працівники міліції намагаються усадовити в машину парубка, що відчайдушно чинив опір. Підходячи ближче, ми побачили сина, його дівчину та її брата, які наближалися. До міліцейських машин ми підійшли одночасно. Я спитала у працівників міліції, що трапилося. Один з них відповів, що надійшов виклик за фактом бійки. В затриманому діти впізнали знайомого — Олександра. Працівники міліції розпитали наші прізвища і прізвища дітей, а записавши дані Віті, Кості та Віки, порадили нам забрати дітей та іти додому. У потерпілого міліціонери запитали, чи знає він Вітю, Віку та Костю. Він це заперечив, зауваживши, що в бійці їх не було.

Вранці 6 лютого несподівано пролунав телефонний дзвінок. Чоловік, представившись слідчим, запитав, де Вітя. Слідчий сказав, що сину треба прийти о 18.00 до райвідділу міліції. До призначеного часу ми з сином були під кабінетом, припускаючи, що слідчому потрібно дещо уточнити, адже ми всі знаходились там після інциденту. Слідчий з перших же слів заперечив нашу з чоловіком присутність біля міліцейських машин 3 лютого і те, що дані дітей були записані працівниками міліції. Далі слідчий запропонував сину «бартер». Віктор починає «говорити», тобто визнає, що брав участь у бійці, і його відпускають додому «під підписку». Інакше залишиться в міліції: піде в підвал райвідділу, де його підвішуватимуть на дверях у протигазі. При цьому додав: «Якщо застосують до тебе ці заходи — все розкажеш!». Також слідчий погрожував посприяти у виключенні сина з коледжу, судимістю.

Не домігшись бажаного, він примусив сина зняти годинник, вийняти шнурки і заявив, що той залишається у райвідділі. Мені ж наказав прийти о 8.00 наступного дня з адвокатом. Усе це відбувалось з 19 до 21 години, у заборонений для виклику на допит вечірній час. Слідчий не роз’яснив ні мені, ні неповнолітньому сину зміст обвинувачення, його права на допиті. Не знаючи ні своїх прав, ні законів, я не змогла протистояти свавіллю правоохоронця, який відібрав сина без будь-якого протоколу затримання!..

Ніч син провів у черговій частині райвідділу міліції на голій підлозі. А на вулиці — лютий. І цієї ж ночі працівники чергової частини відібрали у сина золотий хрестик, сказавши, що віддадуть слідчому. До речі, у старовину навіть у каторжників не знімали хрестів і ладанок...

Для розгляду моєї скарги щодо незаконних дій слідчого мені був призначений прийом 8 березня у слідчому управлінні. 2 квітня я сама прийшла в слідче управління. Мене вислухали й запропонували все викласти письмово. Так з’явилась скарга від 2.04.2003. У відповідь — гробове мовчання. На мою письмову заяву про проведення службового розслідування щодо місцезнаходження хрестика прийшла відписка. Але це було пізніше, а 7 лютого о 8.00 я прийшла з адвокатом, якого встигли знайти за ніч. Одразу був проведений допит. Вийшовши з кабінету слідчого, адвокат оголосила, що до 13.00 Вітю привезуть в суд, і бажано мати характеристику сина з місця навчання. Сина, наче рецидивіста, привезли в наручниках. Я, мій чоловік, Віка бачили, як міліціонер, до якого Вітя був пристебнутий наручниками, відвівши руку назад і розмахнувшись, закинув Вітю до кабінету судді так, що хлопець аж крутнувся. Двері зачинилися...

Той день, в який вона була задіяна, адвокат оцінила в 50 гривень. Бачачи таку байдужість, я заплатила і попрощалася з нею. Того дня нас на суд не пустили, з постановою судді не ознайомили. Цей документ я знайшла, коли Вітя вже знаходився дома, після звільнення з СІЗО. За такою «протекцією» слідчого син скоро б не вийшов. І чи вийшов би взагалі? Не будь він звільнений рішенням апеляційного суду, не збережися випадково постанова, у законників все так би і залишилося тишком-нишком. З тексту постанови від 7.02.2003 р. випливає, що слідчий, «погодившись» із прокурором та іншою групою осіб, зобразив мого сина раніше судимим. «Раніше засуджувався», — так вказано у постанові. Це і слугувало вагомою підставою для взяття сина під варту.

Далі слідчий звинувачує сина в тяжкому злочині — попередній змові, заволодінні чужим майном, грошима. Які слідчі дії, що доводять вину мого сина, були проведені? Які очні ставки? Які експертизи? Що з краденого вилучено у мого сина? Хто вказує на змову? Так мій син став обвинуваченим і взятим під варту в ІТТ на 10 діб. Деякі прокурори, ознайомившись з рішенням апеляційного суду, що спростовує судимість, радили подавати в суд на таку постанову. Проте зі слідчого управління у відповідь на мою скаргу 2.04.2003 р. прийшла відповідь, що «раніше засуджувався» — це просто «помилка».

14 лютого сина знову привезли в суд. Цього ж дня його перевели у СІЗО №25 в м. Суми терміном до 6 квітня. Чоловік був на допиті у слідчого 18.02.2003 р. і просив дозволу на побачення з сином. Слідчий відповів: тільки тоді, коли сам цього захоче. Адвокат подав апеляційну скаргу, і на 27 лютого був призначений апеляційний суд. У цей день сина на суд не привезли, тому що... в машині не було місця. Колегією суддів було винесене рішення «з-під варти звільнити негайно». Із СІЗО син вийшов блідий, худий. Перші два тижні не міг ночами спати, ми зверталися за консультацією до невропатологів. На пальцях рук були панариції, а один палець довелося оперувати. На нервовому грунті у сина загострилося дерматичне захворювання, яким він страждає з дитинства. За що мій син відсидів 22 доби? А потім ще пролежав у лікарні два тижні?

На мої три скарги в прокуратуру області та міста відповідав прокурор, що давав свою «згоду» слідчому. Всі три відписки прийшли саме від нього, хоча скарги на розгляд пересилалися обласною прокуратурою в міську іншим прокурорам, про що я отримала поштові повідомлення. Намагалася потрапити на прийом до обласного прокурора. Там скаргу зареєстрували, а мені порадили прийти за кілька днів, щоб дізнатися про її реєстраційний номер і хто її розглядатиме. Прийшла, дізналася, що з обласної прокуратури скаргу знову направили в міську на розгляд прокуророві району. Дізналась також, що потрапити на прийом до прокурора області зможу лише тоді, коли матиму відповідь з міської. У міській прокуратурі прокурор сказав, що це вважатиметься порушеннями, якщо мого сина виправдають...

Далі слідчий повідомляє, що мають бути дотримані формальності — опис майна. Формальність полягає в забезпеченні цивільного позову, заявленого потерпілим Т. 22 травня в квартирі накладений арешт на майно... Ми живемо в очікуванні суду.

В постанові про обвинувачення від 15.04.2002 у сина вже не ч.2 ст. 186 (грабіж), а ч.2 ст. 187 (розбій), а згідно з висновком СМЕ, завдана потерпілому шкода визнана «легкими тілесними ушкодженнями». У постанові від 20.05.2003, згідно з висновком СМЕ №739 від 20.05.2003 р. визнано «середньої тяжкості тілесні ушкодження», ч.2 ст. 187 (розбій).

В постанові від 13.06.2003 — до ст. 187 (розбій) додається ч.2 ст. 296 (хуліганство). У постанові від 15.04.2003 місце для підписів — на зворотному боці. На двох наступних постановах — на окремих аркушах... Чому на примірниках, що видаються сину, слідчий не ставить свій підпис? Чому моєму сину приписують дії, які він не вчиняв? На чому тримається обвинувачення — на «помилковій» постанові від 7.02.2003, яку приховали від батьків, сподіваючись, що син з-під варти не вийде?

(«Закон і бізнес», №35, 30 серпня 2003 р.)

Схожі повідомлення

Я прошу вибачення

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика „Вгору", що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди

Звернення до Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про люстрацію в Україні» (оновлено)

Безпам’ятство за етнічною ознакою

Марш-бросок со дна ада

"Мамо, мене тут кончають"

Конкурс для журналістів на здобуття польсько-української премії

Проект закон України Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні .

Конституційна реформа 2004 року і права людини

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори