пошук  
версія для друку
08.04.2004

Прокурор чи адвокат: хто має більше прав?

   

На переконання начальника відділу підтримання звинувачення у судах прокуратури Житомирської області Юрія Ігнатенка, висловлене «Дню», вiдповiдно до чинного Кримінально-процесуального кодексу, в процесі досудового та судового слідства забезпечені рівні права представників обвинувачення й захисту. А практика свідчить, що адвокати широко користуються своїми правами і часто оскаржують у судах ледь не кожний крок слідчих. Значно ускладнює роботу останніх, говорить прокурор (до речі, він підтримував державне звинувачення у справі серійного вбивці Онопрієнка), і використання захистом конституційної норми щодо права підозрюваних, звинувачених або підсудних не давати показань — із його слів, на Житомирщині за порадами адвокатів лінії на мовчання дотримується майже половина тих, хто притягується до кримінальної відповідальності.

У свою чергу голова Житомирського обласного відділення Спілки адвокатів України Віталій Бівалькевич вважає суперечки, які виникають між прокурорами та адвокатами, зокрема на судових засіданнях із розгляду кримінальних справ в судах Житомирщини, закономірним явищем. На його думку, прокурори в процесі підтримки звинувачення роблять те, що повинні робити, і проводять свою лінію в межах, обумовлених діючим законодавством. А адвокати, захищаючи людей і аж ніяк не злочини, займаються своєю справою. Стосовно тактики мовчання на допитах, яку нібито за порадами захисників здебільшого обирають підозрювані або звинувачені, то він наполягає, що адвокати мають право пропонувати їм таку тактику, яку вони вважають найбільш відповідною інтересам підзахисних, але рішення, прийняти її чи ні, залишається за останніми. В той же час, з погляду В.Бівалькевича, пропоноване в проекті нового КПК положення про недопуск адвокатів до підозрюваного в досудовому слідстві після першого допиту не є прийнятним (із його слів, такої позиції дотримується Спілка адвокатів і Вища кваліфікаційна комісія адвокатури України). Мотив? У разі прийняття подібних норм буде порушено право громадян на захист, тому що до названого моменту із затриманим працюють відповідно дізнавачі або інші оперативні працівники, які можуть застосовувати «певні методи». Тому, на переконання В.Бівалькевича, слід в КПК залишити чинне положення про допуск адвокатів до затриманих в ході слідчих дій саме з моменту затримання за бажанням цієї особи.

Після прийняття кілька років назад низки змін до діючого Кримінально-процесуального кодексу, яким розширені права підозрюваних і обвинувачених і, відповідно, можливості їхнього захисту, робота слідчих і обвинувачів вочевидь ускладнилась. Нині, в процесі підготовки і прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу (нагадаємо, що це одна з вимог Ради Європи, виконання якої має засвідчити рух України в напрямку демократизації суспільного життя), найбільші суперечки точаться саме навколо прерогатив прокурорів і адвокатів на різних етапах як досудового слідства, так і безпосередньо судового процесу. Деякі, і достатньо типові, настрої з цього приводу як з боку перших, так і других наведені вище. Загалом, в полеміці, що виноситься на публіку, багато представників адвокатського цеху, парламентарів стверджують, що в проекті нового КПК, прийнятого Верховною Радою в першому читанні, проглядається відчутне звуження прав захисників і відповідно тих, чиїм захистом вони опікуються. Не вдаючись до деталей, хотілося б звернути увагу на одну дуже суттєву тезу, яка найчастіше звучить у цьому зв’язку, передусім із прокурорського боку. А саме — про те, що не можна права адвокатів ототожнювати з правами людини взагалі. Думається, що ця теза має не стільки теоретично-юридичне, скільки суспільне значення. Чому? Нинішня практика дає достатньо прикладів того, як при захисті навіть нагальних соціальних прав, як-от право на заробітну плату, на певні види соціальних гарантій, не кажучи про земельні та майнові відносини, а тим більше кримінальні прояви, наші співгромадяни не можуть відстояти їх самотужки, без допомоги кваліфікованого юриста. Більше того, участь останніх у вирішенні різного роду правових конфліктів стає, з одного боку, прикметою часу, а з другого — фактором справедливого їхнього вирішення. І в цьому плані права людей не можуть бути захищені без забезпечення прав їхніх адвокатів, тобто вони, можливо, хоча і не тотожні, але дуже близькі. Тому, якщо згадану тезу абсолютизувати, а тим більше зробити її знаряддям певних практичних дій, зокрема й стосовно нового Кримінально-процесуального кодексу, можна отримати нові (вірніше, старі) проблеми з реальним, а не декларативним забезпеченням прав і свобод громадян.

(«День», №197, 1 ноября 2003 г.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори