пошук  
версія для друку
08.04.2004

Події у Солом’янському районі Києва (справа Олексія Кобця)

   

Увечері 7 липня 2002 р. 24-річний Олексій Кобець з двома друзями повертався додому по вул.. Машинобудівній у Солом’янському районі Києва. Згідно з обвинувальним висновком кримінальної справи №09-00679 Кобця Олексія Вікторовича, біля 23.00 вечора трапилась бійка з водіями таксі, внаслідок чого О. Кобець та його два приятелі були доставлені до районного управління міліції.

Із висновків адвоката Олексія Кобця:

"З рапортів працівників міліції, заяви водія Березовського, свідків видно, що конфлікт не носив злочинного характеру, і в кращому випадку підпадає під категорію адміністративних правопорушень".

Проте працівники ТУМу Солом’янського районного управління, куди після експертизи на алкогольне сп’яніння відправили Олексія з Юрієм (третій учасник втік), були іншої думки. "Добрий" опер-лейтенант Раєвський не мав бажання зволікати, а відтак документи про затримання не оформляв і просто кілька разів ударив Олексія по нирках. Потім наказав підписати якийсь протокол. Затриманий хотів його хоча б прочитати, і на хлопця знову посипався град ударів києм. Під час знущання Олексій кілька разів непритомнів.

— Це тобі за те, щоб не був таким розумним, — популярно пояснив "охоронець порядку". Довелося Олексію, не читаючи, підписати брехливі, вибиті побоями, свідчення. Але про це, його мати, Надія Олексіївна Кобець, довідалася лише вранці.

Розповідає Н.О. Кобець:

"Приїхавши до ТУМу Солом’янського району разом з матір’ю Юрія Канцідала, ми побачили Юрія. Канцідала було по-звірячому побито, футболка була геть скривавленою. Я зайшла до кабінету начальника карного розшуку Шкабаровського, спитала, де мій син, що сталося, і попросила, щоб мені показали Олексія. Коли його привели, я жахнулася. Обличчя було настільки понівечене, що він навіть не міг говорити. Я мимохідь підняла синову сорочку й побачила, що вся його спина в синцях. Коли я почала вимагати адвоката, начальник карного розшуку мене "заспокоїв", мовляв, це просто бійка, адвокат не потрібний і після свідчень Олексія звільнять. Викликаний сержант забрав сина...

Вийшовши на вулицю, водій таксі Березовський розповів, що хлопців побито не таксистами, а в міліції, і що били їх особисто при ньому. Окрім того, Березовський цинічно заявив мені, що він зв’язаний з прокурором і збирається "розкрутити" мене на гроші. Не соромлячись людей, він почав смакувати подробиці, як Олексія били в міліції при ньому. Почувши таке, я знову піднялася до Шкабаровського".

Нагадаємо, що лікар Ю. Сіваш, коли Олексія направили на експертизу на алкоголь, зафіксував у нього лише "подряпину на лобі і гематому лівого ока".

Припертий до стінки пан Шкабаровський і не заперечував, що над Олексієм знущались в міліцейських катівнях. Та тільки-но Надія Олексіївна прямо з кабінету почала дзвонити адвокатові, в хід пішли усі можливі й неможливі умовляння: адвоката не потрібно, зараз вашого сина відпустимо. Умовляння подіяли. Жінка дала слово, що не скаржитиметься. Тим часом від перенесених побоїв Олексію стало погано, і вже самі міліціонери змушені були викликати "швидку". Лікар повідомила матері, що залишила в міліції супроводження на госпіталізацію, але Олексія їй не віддали.

— Мені сказали, що він злочинець, і його повезуть під охороною, — повідомила лікар.

Нарешті слідчий Патюк вивів Олексія з товаришем, поставивши умову, щоб при першому ж дзвінку ми привезли йому дітей. На законну вимогу про видачу документів на засвідчення побоїв почалися погрози: поскаржитеся — буде гірше. Супроводження на госпіталізацію прийшлось віддати.

— З найближчого таксофона я викликала "швидку", яка й відвезла в лікарню Олексія і Юрія. Юрію, до речі, зламали ногу. В лікарні ми не сказали, що дітей побила міліція".

На лікарняному ліжку Олексій провів тиждень. У нього виявили не лише численні гематоми на спині й голові, а й закриту черепно-мозкову травму, струс мозку. Але Надія Олексіївна дотримувалася даного "ментам" слова не розголошувати факти тортур її дитини. До вересня Олексія не чіпали. Почалося з телефонного дзвінка: "Проти твого сина порушено кримінальну справу, йому загрожує 3,5 роки тюрми. Сплатиш по "штуці" баксів за рік...". Надія Олексіївна відмовилася платити. В листопаді зателефонували знову. На дзвінок жінки по висвітленому на АВН номеру відповіли, що це прокуратура. Однак вимагачі не врахували, що в матері були на руках фотографії побитого сина і офіційне підтвердження побоїв В середині грудня 2002 р. Матері Олексія зателефонував слідчий Максименко з вимогою прислати сина для надання свідчень.. Налякана мати передзвонила на телефон довіри МВС, і її запросили до розмови. Тим часом новий слідчий заповзято взявся за справу.

"Після мого візиту до ГУ МВС Києва на мене знову почалися "наїзди" пана Максименка, мовляв, мені не пробачать скарг, тому що керівництву довелося вивезти неміряно пакунків на Володимирську. Якщо не вдалося зробити Олексія наркоманом і алкоголіком, то зроблять з нього наркокур’єра, мене ж просто закопають". Скарги у всі правоохоронні органи виявилися проігнорованими. Щоправда, упертій матері вдалося добитися часткового визнання правоохоронцями своєї провини. Заступник начальника управління по роботі з персоналом ГУ МВС в Києві М. Майстренко повідомив, що міліціонери, які тримали сина у черговій частині без оформлення документів, притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Про побої не було сказано жодного слова.

А в лютому 2003 року Олексій з матір’ю вже знайомився з обвинувальним висновком. Чого тільки не навісило на нього слідство?

Було ясно, що в суді випливуть усі фальсифікації, і, можливо, доведеться відповідати за злочини. Ось чому наприкінці слідства нерви у пана Максименка вже не витримали. "Свідки — наші, твого сина посадять, а я працюватиму в прокуратурі", — нахабно залякував слідчий. Звичайно, посадити Олексія не вдалося. Але посади і звання міліцейські фальсифікатори таки врятували...

("Українська газета", №43, 20-26 листопада 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори