пошук  
версія для друку
08.04.2004

Слідство "в неприродний спосіб". Інквізитори при виконанні (справа "комсомольців-терористів)

   

У справі "комсомольців-терористів" підсудні зазнають тортур. Один з обвинувачених вже помер, двоє голодують на знак протесту

"УМ" уже писала про справу, назва якої сформувалася сама собою: "справа комсомольців-терористів". Судові слухання по цій справі — у повному розпалі, і саме завдяки тому, що справа набула публічності в судовій залі, наразі надходять свідчення про пережите обвинуваченими, і свідчення ці (за умови, що вони правдиві, а в цьому, власне, немає підстав сумніватися) насправді шокують. Приклад останніх наводить "Українська правда", яка посилається, зокрема, на слова 17-річної Ніни Польської, заарештованої за участь у "терористичному угрупованні". Одеситку, яку частково врятувало тільки її неповноліття (через яке слідство було змушено звільнити Ніну на підписку про невиїзд), за її власними свідченнями, били відразу кілька працівників Ленінського РВВС міста Миколаєва. І це іще не все. Збоченці міліціянтської породи обіцяли також згвалтувати дівчину у "неприродний спосіб...". Утім, навіть це затьмарює інша трагедія — відмучившись по повній катівській програмі, помер інший фігурант "комсомольської" справи — двадцятирічний Сергій Бердюгін.

У час, коли надходили відомості про долю обвинувачених, у Відні відбувалась зустріч представників країн-членів ОБСЄ, присвячена "запобіганню тортурам". Україну на форумі представляла Ніна Карпачова, яка виступила з черговою інціативою — надавати жертвам тортур право голосу на "громадському трибуналі", який, на її думку, слід запроваджувати з певною регулярністю, аби жертви "нестатутних" відносин по лінії "обвинувачений—підсудний" могли всмак виговоритися. Цікава ідея, особливо вона має надихнути жертв згвалтувань або родичів померлих у міліцейських застінках. Ні, звісно, Ніну Іванівну можна зрозуміти: вона, як завжди, сповнена благими намірами, зокрема, намірами не замовчувати проблему, якою Україна з-поміж інших країн ОБСЄ може особливо "пишатися", але... Теревенями чи публічним душевним стриптизом жертв вітчизняних катівень покласти край тортурам не вдасться.

І навіть ті конкретні кроки, котрі активно обговорювалися за участю українського омбудсмана (пропонувалося розподілити порядок дій на три ланки: забезпечити процедурні гарантії під час затримання чи арешту; заборонити використовувати свідчення, отримані під тортурами; зробити невідворотним покарання посадовцям, які дозволяють або навіть заохочують незаконні методи дізнання) поки що сприймаються не з більшою довірою, ніж обломовські мрії на дивані. Так, колись, за іншого життя, можливо, все так і буде — і загратовані підозрювані почуватимуться у райвідділках міліції, як у Христа за пазухою, і винуваті правоохоронці плакатимуть кривавими сльозами через кожного скривдженого та приниженого. А поки що лишається цілком реальна проблема — на ймення "справа комсомольців-терористів". Вона чекає на втручання осіб, наділених владою, на активну увагу тієї ж таки Карпачової. Свій "Мозола" серед комсомольців вже є, але решта ще живі. Поки що живі...

День смерті кращий за день народження, сказав Еклезіаст. Думається, з цим можна погодитись, якщо між народженням та смертю випадає відрізок життя, протягом якого (хай і триває він "всього-на-всього" кілька годин) людині випадають тортури. Та ще й які... Майстри заплічних справ не перевелися на вітчизняних теренах, і достатньо пригадати свідчення, скажімо, фігурантів іншої справи — "9 березня", аби збагнути, чому у фольклорі смерть інколи називають "заступницею" абощо.

Від чого помер комсомолець і підсудний у справі про лівих "радикалів" Сергій Бердюгін? За офіційною версією, його спіткала хвороба печінки. Саме запалення печінки вкоротило віку молодому підсудному, що, погодьтеся, є не зовсім типовим з огляду на двадцятирічний вік Бердюгіна. Однак, за повідомленням сайту "Майдан", існує також медичне свідоцтво про смерть Бердюгіна N2697, підписане експертом Одеської міської лікарні пані Багитською (слухання справи відбуваються в Одесі, там же тривалий час знаходилися й обвинувачені, поки йшло досудове слідство).

Воістину, Бердюгіну "пощастило": якби він сконав у тюремній лікарні (тобто повністю підконтрольній в’язничному начальству), там би вже зуміли "склепати" потрібний діагноз, пише "Майдан". Однак незадовго до смерті Сергія, який був уже в дуже важкому стані, розмістили у "звичайній" міській лікарні. Відтак цивільні лікарі чесно зробили свою справу, дослідивши тіло покійного та зазначивши справжню причину його загибелі.

Як вказала у своїх висновках експерт Багитська, "рід смерті" комсомольця "не встановлено". Зрозуміло, що Багитська всього лише медик, а не політик, не представник Генеральної прокуратури (яка мала б зацікавитися даним випадком), не Уповноважений з прав людини. Якби пані лікарка виступала б в іпостасі однієї з перерахованих осіб, вона, можливо, вказала б інше: "Рід смерті — типово український. Громадянина Бердюгіна закатовано через традиції, яких додержується вітчизняне слідство..."

Після смерті Сергія Бердюгіна, його "колеги" по справі на кожному судовому засіданні (а тривають вони із великими перервами) вимагають від судді розслідування смерті юнака. І, ясна річ, суддя Тополєв, який курирує дану справу, з адекватною їхнім зусиллям наполегливістю закриває дане питання. Це також традиція нашого судочинства (випробувана ще у "справі 9 березня") — ігнорувати заяви підсудних щодо фізичного тиску. Головне, аби зізнання було. Хоча ні, не зовсім вірно: головне, аби був той, кому можна приписати це зізнання або ж навіть просто так засадити — без жодних з його боку "одкровень".

Як і в кожній політичній справі, у комсомольців є свій головний "заворушник", свій зверхник, який підбурював несвідомих чи напівсвідомих "поплічників" на протиправні дії. (У даному випадку йдеться, нагадаємо, про експропріацію з одеських крамниць "матеріальних цінностей"). Групу "експропріаторів", за версією слідства, очолював секретар Одеського міському ЛКСМУ, 34-річний Андрій Яковенко. Саме він нібито реалізовував награбоване, купував зброю та видавав газету "Рада робітничих депутатів", зі сторінок якої закликав до партизанської війни проти існуючого ладу.

Нині до головного обвинуваченого (як, утім, і до решти підсудних) не допускають рідних. У побаченнях відмовляють усім "за компанію", хоча лише декого з батьків обвинувачених слідство має намір використати як свідків.

"Відтоді, як заарештували Андрія, я не мала з ним жодного побачення, — говорить дружина Яковенка, Тетяна. — Я побачила його через грати на суді. Солдати мені навіть не дозволили підійти до клітки. Коли я питаю працівників СБУ, чому мені не дають побачень з чоловіком, вони відповідають: "Тому". І так само відмовляють родичам усіх інших ув’язнених. Мати спробувала нелегально передати Андрієві в СІЗО записку. Після цього нас викликали на допити в міліцію. Слідчі СБУ утримують мене від спілкування з пресою. Аналогічний тиск чиниться і на більшість лівих активістів Одеси", — наводить слова Тетяни Яковенко "Українська правда".

Проте на черговому судовому засіданні (10 листопада) двоє підсудних — Олександр Смирнов та Ілля Романов — оголосили сухе голодування. У такий спосіб вони протестували проти заборони листуватися з родичами. Наразі, однак, жодних кримінальних справ, порушених за фактами перевищення службових повноважень працівниками правоохоронних органів, в Одесі не порушено. До речі, Ніна Карпачова влітку відвідувала Одесу. Але катувань там не зафіксувала...

І наостанок. Вартими уваги видаються два моменти, дотичні до "справи комсомольців". Перший момент: навіщо її наявність була потрібна ініціатору та провіднику слідства — Службі безпеки? Є наступна версія: все, що робиться зараз у цій країні, робиться з огляду на президентські вибори-2004. У даному випадку — з огляду на те, як би вправніше скомпрометувати можливого кандидата від лівих (себто Петра Симоненка). Думається, що остаточне питання потреби у цій справі розв’яже її вирок — наскільки він буде жорстким, настільки й серйозними є плани влади відносно опозиції.

Другий момент полягає у тому, яку позицію (підтримки чи ігнорування) готові зайняти "старші товариші" одеських підсудних. Наразі утримаємося від остаточних оцінок, адже, за одними даними, керівництву ЛКСМУ вистачає коштів на святкові заходу з приводу 85-ї річниці утворення ленінського комсомолу, але не вистачає грошей на адвокатів для обвинувачених. З іншого ж боку, позавчорашній день у Верховній Раді відзначився полум’яною промовою нинішнього лідера ЛКСМУ та нардепа від фракції комуністів Андрія Поліїта. Поліїт нагадав перебіг подій у "комсомольській" справі, особливу увагу приділив смерті Сергія Бердюгіна та висловив своє ставлення до всіх висунутих СБУ обвинувачень. Рада почула Поліїта, країна (яка слухає трансляцію сесії) почула Раду, СБУ, як і завжди, звичайно ж, чула всіх, але висновки та конкретні дії - де вони? Проте, Сергія Бердюгіна вже не повернути... (Наталія Лебідь)

("Україна молода", №218, 22 листопада 2003 р.)

***

"Недавно в Одессе я пообщался с некоторыми родственниками арестованных ребят", — рассказывает руководитель украинского комсомола, народный депутат Украины Андрей Полиит. — Ко мне в руки попали документы, касающиеся внезапной смерти Сергея Бердюгина. И вот какие обнаруживаются факты. Когда Сергей умер, Одесским областным бюро СМЭ была проведена судебно-медицинская экспертиза. Во врачебном свидетельстве о смерти в числе ее непосредственных причин зафиксированы внебрюшная гематома, разрыв печени и закрытая травма живота. То есть речь идет о патологических состояниях, которые возникают в результате сильных ударов, избиений. В данном заключении также указано, что вид смерти не установлен. Таким образом, судмедэксперт подтвердил тот факт, что смерть Бердюгина наступила не в результате заболевания. Между тем, как известно, было сообщено, что умер Сергей после тяжелой продолжительной болезни — рака печени. Удивительно, ведь имеется медицинское заключение (результаты обследования на ВИЧ и обследования печени), где черным по белому написано, что печень у Бердюгина практически здорова, зафиксировано отсутствие запущенного заболевания, о котором сегодня рассказывают официальные источники. Датирован этот документ 20.10.2003 г. Из этого следует, что С. Бердюгин подвергался избиениям и истязаниям и что следствие, используя лживые заявления, пытается это скрыть. Мы сегодня не можем точно утверждать, где это происходило — в РОВД, в изоляторе СБУ или при перевозке задержанных с одного места на другое. Но однозначно, что это случилось после ареста.

Хотел бы обратить внимание и на такое обстоятельство. По словам адвоката и родителей умершего, фактически после тяжелейшей перенесенной операции, находясь в бессознательном состоянии, Сергей был прикован наручниками к кровати. Именно так "бдительные" органы стерегли человека, который уже никуда не мог убежать. На мой взгляд, это не только вопиющий факт нарушения прав человека. С точки зрения всякого здравого смысла эта жестокость не вкладывается вообще ни в какие рамки. После того как было выдано свидетельство о смерти, на маму покойного, на врача, который давал заключение, на людей, которые пытаются восстановить справедливость в этом деле, началось давление — звонки, угрозы, запугивание. Есть основания предполагать, что в результате этого давления родителям Бердюгина тело сына пришлось кремировать в срочном порядке. После смерти Сергея все арестанты моментально были расселены по разным камерам. Вероятно, сейчас каждый из них обрабатывается в индивидуальном порядке: что следует, а чего не следует говорить на суде".

По словам народного депутата, фальсификацией "попахивают" и документы, касающиеся медицинского обследования другого арестанта — О. Герасимова. Выданы эти медицинские заключения с интервалом в два с половиной месяца. Первое обследование датировано 12.03.2003 г. Оно фиксирует, что у Герасимова обнаружены серьезные нарушения здоровья (микрокардиодистрофия, недостаточность кровообращения). Второе заключение датировано 24.05.2003 и говорит о том, что была проведена судебно-медицинская и судебно-психиатрическая экспертиза, которая зафиксировала: гражданин Герасимов практически здоровым человеком и ни в какой медицинской помощи не нуждается. Вот так, за столь короткое время, находясь в застенках, человек чудесным образом "излечился".

"Знаю, что проблемы со здоровьем возникли не только у одного Герасимова, — рассказывает А. Полиит. — Однако, чтобы не привлекать к задержанным дополнительного внимания, чтобы никого никуда не пускать, чтобы скрыть факты истязаний, и выдаются такие фиктивные, абсолютно, на мой взгляд, фальсифицированные бумажки о том, что человек практически здоров. В этой ситуации мы в первую очередь должны добиваться комплексного медицинского обследования всех заключенных. Необходимо создать специальную комиссию, в состав которой входили бы независимые специалисты. Они должны выехать на место и серьезно изучить состояние здоровья каждого заключенного".

Большинство из задержанных, по нашей информации, подвергаются пыткам, избиениям и фактически лишены полноценной, действенной адвокатской и медицинской помощи. Были направлены соответствующие депутатские запросы в Генпрокуратуру. К проверке фактов физического воздействия на заключенных был привлечен Уполномоченный ВР по правам человека. Однако дальнейшее расследование фактов и издевательств над подследственными не подтвердило, были даны ответы, что никаких избиений, допросов с пристрастием не было. Объясняется это, скорее всего, тем. Что проверки были поверхностными и основывались исключительно на данных, которые предоставлялись милицией и СБУ.

"К сожалению, мы имеем дело с целой системой, — говорит А. Полиит. — Пыточное следствие — истязания, избиения, издевательство с целью выбить "нужные" показания и фальсификация уголовных дел — стали буднями наших правоохранительных органов и свидетельствуют об их деградации и вырождении. Понятно, что вину или невиновность задержанных ребят докажет суд. Мы же в этой ситуации должны привлечь внимание широкой общественности к тем вопиющим фактам произвола и беззакония, которые имели место во время досудебного следствия. Я думаю, что какую-то часть из тех обвинений, которые им сегодня предъявляются, из ребят безусловно выбили, потому что многие обвинения выглядят просто абсурдно: устойчивая конспиративная террористическая группа, партизанская война, создание Причерноморской советской социалистической республики…".

("Коммунист", №90, 14 ноября 2003 г.)

Пытки политзаключенных на Украине (в Москве – о деле «комсомольцев»)

В Одесской тюрьме убит один из них — Сергей Бердюгин.

Во вторник, 25 ноября, в 13.00, в Институте развития прессы (Тверской бульвар 20, стр.1, 2 этаж), состоится пресс-конференция. В пресс-конференции участвуют: Гефтер В.М. (Институт прав человека), Бабушкин А.В. (Комитет за гражданские права), Варфоломеева Е.Д. (межрегиональный фонд "Защита"), Федюков О.А. (Движение за освобождение политзаключенных — против государственного экстремизма), Смирнова Л.Р. (мать политзаключенного Александра Смирнова). Ведет пресс-конференцию Кагарлицкий Б.Ю. (Институт проблем глобализации).

Службой безопасности Украины (СБУ) в декабре 2002 г. были задержаны и взяты под стражу 11 человек, граждан России и Украины, боровшихся за права трудящихся на Украине. Это российские граждане: Игорь Данилов, Анатолий Плево, Илья Романов, Александр Смирнов, Евгений Семёнов, граждане Украины: Андрей Яковенко, Богдан Зинченко, Олег Алексеев, Сергей Бердюгин, Нина Польская, Александр Герасимов. Их обвиняют в "терроризме", "бандитизме", "призывах к насильственому свержению конституционного строя".

Задержанных подвергали чудовищным пыткам — били по половым органам, вставляли в них проволоку, загоняли иголки под ногти. Во время пыток Олег Алексеев пытался выколоть себе глаз с целью покончить жизнь самоубийством. Анатолий Плево вскрыл себе вены. У Андрея Яковенко произошел сердечный приступ. Особенно жестоко пытали Игоря Данилова. Его подвешивали на дыбу за скованные наручниками руки, били головой о стену, приковывали наручниками к кровати и при этом избивали, прыгали на него, в результате чего у него были сломаны рёбра, раздавлена грудная клетка и осколками рёбер повреждены легкие. Несколько дней он едва мог дышать и харкал кровью, у него возник гнойный плеврит, который чуть не привёл к смерти. Стремясь избавиться от чудовищных пыток, он пытался покончить с собой путём вскрытия сонной артерии.

В феврале 2003 года Богдана Зинченко, избитого и голого бросили в камеру на бетонный пол, где он пролежал 14 часов, в результате чего перенёс воспаление легких. Зинченко также многократно избивали и сажали в карцер. Семнадцатилетнюю Нину Польскую во время допросов избивали, угрожали изнасиловать всем отделом милиции. Когда её привезли из Николаева домой в Одессу (выпустив под подписку о невыезде после получения ее согласия сотрудничать со следствием), она была вся в синяках, и ноги от бедра и ниже были ободраны в кровь.

1 ноября 2003 г. от последствий пыток скончался 20-летний Сергей Бердюгин. Судебно-медицинский эксперт Одесского областного бюро судебно-медицинской экспертизы О. Багитская нашла в себе мужество выдать объективное заключение, которое свидетельствует, что Бердюгин был убит в тюрьме.

Вот текст этого короткого документа:

"Одесское областное бюро судебно-медицинской экспертизы.

Врачебное свидетельство о смерти ї 2697. Окончательное. Дата выдачи — 3 ноября 2003 года.

Имя, фамилия, отчество — Бердюгин Сергей Сергеевич.

Дата рождения - 25 апреля 1983 года.

Дата смерти — 1 ноября 2003 года.

Место смерти: государство Украина, город Одесса.

Причина смерти установлена судебно-медицинским экспертом Багитской О.О. на основании вскрытия. Непосредственная причина смерти, заболевания, которые вызвали и обусловили  причину смерти: Малокровие органов. Забрюшинная гематома и разрыв печени. Закрытая травма живота".

Таким образом, врачи констатировали смертельные последствия побоев и оформили их в объективное медицинское заключение — свидетельство об убийстве политзаключенного.

Трагическая смерть Бердюгина вскрыла правду о пытках политзаключенных, засвидетельствовала преступный характер процесса по "террористическому" делу №144.

(Движение за освобождение политзаключенных — против государственного
экстремизма, 17 ноября 2003 г, Варфоломеева Елена Дмитриевна)

 

Без жодного руху знаходиться у Верховному Суді касаційна скарга на вирок у "справі 9 березня"

Хотілось би дізнатись, як відбувається розподіл справ між суддями Верховного Суду? З власних (і надійних) джерел у Верховному Суді "УМ" відомо про те, яка активна протидія чиниться зараз суддями ВСУ у відповідь на всі спроби "повісити" на когось із них "справу 9 березня". Не хоче ніхто братися за неї, та й годі. Умовні матеріали цієї справи відфутболюються з одного суддівського столу на інший (хоча на даний момент ніхто ніякими матеріалами не займається взагалі, обговорюється поки що потенційна домовленість щодо кандидатури судді).

Нагадаємо, що попереднє потрапляння справи "про масові заворушення" до Верховного Суду виявилося безрезультатним. ВСУ повернув адвокатам засуджених їхню касаційну скаргу, навіть відмовившись витребувати з попередньої судової інстанції матеріали справи (а з цього, власне, мав би початися касаційний розгляд). Після того, як касація (в дещо відкоригованому вигляді) надійшла до ВСУ вдруге, вища судова інстанція вирішила не йти все ж таки шляхом дежа вю та прийняти "справу 9 березня" до розгляду. З цього самого моменту на вулиці Пилипа Орлика й почалися судомні пошуки судді, який погодився би взяти справу до свого провадження.

Чому досі не знайшлося добровольця? Відповідь — у суті справи та постановленого по ній вироку. ВСУ має обрати для себе один із двох шляхів: або затвердити вирок Апеляційного суду, залишивши без змін призначене підсудним покарання (яких, до речі, визнали невинними по ряду обвинувачень, приміром, у тому, що стосувалося скоєння підпалів, нищення майна тощо, але сидіти у в’язниці залишили), або ж зважитися на кардинально нове рішення. Як бачимо, альтернатив не так і багато.

Піти шляхом затвердження вердикту Апеляційного суду — означає для ВСУ, як представляється, втрату елементарної самоповаги (не можна ж, насправді, на всіх рівнях до безкінечності товкти "березневу" справу і повторювати недолугості, що звучали в кінотеатрі "Загреб"). Зважитись на принципово інший вирок — дорівнює передчасній пенсії (або, у кращому випадку, значному моральному тиску та цькуванню). Це усвідомлюють судді ВСУ, яким не імпонує бути ані маріонетками, ані усунутими від посади особами.

У стані подібного пресингу і обговорюються у Верховному Суді перспективи "справи 9 березня". На тлі цього у ВСУ назріває (чи дозріває) невдоволення головою суду - Маляренком. Як твердить джерело "УМ", нині

"трудовий колектив" ВСУ дедалі більше розшаровується на апологетів Маляренка та незадоволених ним. Група суддів, які вважають себе незалежними, намагаються послабити тиск голови та протистояти його вимогам.

Чи вдасться згаданим суддям підняти "бунт на кораблі" — покаже час.

Хоча ймовірність того, що Маляренко залишить свою посаду до президентських виборів, є дуже низькою. Та поки у ВСУ тривають підкилимні ігри, поки "справа 9 березня", як бездомний пес, шукає свого "господаря", засуджені "заворушники" продовжують відбувати свої терміни. За гратами їх лишається ще п’ятеро — така дрібниця порівняно із кар’єрними міркуваннями, чи не так? (Наталія ЛЕБІДЬ)

("Україна молода",№218, 22 листопада 2003 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори