Людмила Кучеренко, президент Полтавського медіа-клубу. Жертвою кіднепінгу в Полтаві ледве не став син журналіста-правозахисника
В один з грудневих вечорів 2003 року 10-річний син редактора полтавської газети „Приватна справа” Анатолія Банного повертався з другої зміни школи разом з двома однокласниками.
Несподівано поблизу магазину „Молоко” (це в центрі Полтави) буквально висмикнули з гурту хлопчаків саме Тараса (він ішов посередині), й за ранець потягли за собою. Дитина пручалася, але вирватися, звісно, не могла. „Хто ви такі?” – запитав Тарас своїх викрадачів. „Ми з міліції”, - була відповідь. „А як ваші прізвища?”, - допитувався Банний-молодший. „Ми не можемо сказати, бо виконуємо спецзавдання!” – парирували ті.
Один з товаришів Тараса побіг додому дзвонити батькам Банного, а інший перебіг на протилежний бік вулиці й спостерігав, куди ж тягнуть друга. А. Банний якраз був удома й одразу ж зателефонував на 02, повідомивши про спробу викрадення сина двома невідомими. Натомість черговий Полтавського міського управління міліції порадив йому звертатися за територіальністю – в Октябрський РВВС.
Журналіст зателефонував в Октябрський райвідділ міліції, попросив очепити квартал (у цьому ж кварталі — Октябрський РВВС м. Полтави). „А кого ми повинні шукати, опису ж викрадачів немає”, - спокійно заявили йому на тому кінці дроту. Доводи схвильованого батька про те, що основною прикметою злочинців є те, що вони тягнуть дитину, яка опирається, ніякого враження на міліціонерів не справили. І це при тому, що до місця викрадення від райвідділу 5 хвилин пішки й рівно одна хвилина машиною!
На щастя Тараса, суддя апеляційного суду Полтавської області Наталія Орлова, котра поверталася з роботи, побачила, що хлопчика проти його волі тягнуть двоє чоловіків, втрутилася й відбила дитину, яка не на жарт злякалася. Товариш Тараса, що спостерігав звіддаля, одразу ж забрав його додому й передзвонив батькам Банного, що того вже врятовано.
Через півгодини усі трійко хлопчиків разом з батьками прийшли в Октябрський райвідділ, змалювали словесний портрет викрадачів. Але знову борці зі злочинністю не кинулися ловити злочинців.
Через деякий час Анатолій Банний мав розмову з начальником Полтавського міського управління міліції полковником Плішем. Пан Пліш вибачився перед журналістом за нерозторопність міліціонерів, мовляв, у Полтаві давно не було випадків викрадення дітей, тому оперативники й не спрацювали належним чином.
Погодьтеся, що від такого „посипання голови попелом” батьку ніскільки не легше. Адже зловмисники знали конкретно, кого хотіли викрасти. А для якої чорної мети – можна тільки здогадуватися.
Анатолій Банний – відомий журналіст-правозахисник, якого ненавидять чиновники, в тому числі, й міліцейські, адже він багато разів ставав на захист громадян, скривджених злочинцями в погонах. Напередодні жахливого випадку Анатолій разом з активістами екологічних організацій якраз подав заяву до прокуратури Полтавської області стосовно того, що будівництво у центрі Полтави підземного торговельного містечка ведеться без проведення екологічної експертизи. А цього дня в опозиційній газеті „Полтавська думка” була опублікована інформація А. Банного про смерть у застінках Полтавського УБОЗу молодого чернігівця В. Цисельського.
Тож, певно, є чимало таких, які б хотіли А.Банному „закрити рота” навіть у такий бузувірський спосіб...
(“Полтавський обласний медіа-клуб”, №67, 12 січня 2004 р.)