пошук  
версія для друку
09.04.2004

На озброєнні — правові знання

   

Дарина КУЧЕРУК

Права українського військовослужбовця, принципи формування правової свідомості в армії та поняття «військової демократії» — ці питання були в центрі уваги міжнародної конференції «Права людини в армії України», що відбулася в Києві за підтримки Європейської Комісії. Проблематика правового виховання складу Збройних сил України, на думку організаторів, особливо актуалізувалася сьогодні, в умовах військової реформи, метою якої є, зокрема, перетворення української армії на конкурентоспроможну, побудовану за принципами збройних сил Європейського Союзу та країн НАТО. Ще один фактор — «глобалізація» військової участі Збройних сил України, коли нові орієнтири світової політики «кличуть» українські військові контингенти в гарячі точки світу, де українці повинні активно співпрацювати з військовослужбовцями країн усталеної демократії. Новації в міжнародному військовому праві сьогодні вимагають від Збройних сил України вміння адаптуватися до сучасних критеріїв боєздатної армії. Так, не лише мобільність та висока технічна оснащеність визначають ефективність сучасної армії. Армія повинна бути «мислячою». Перед Україною, яка взяла курс на реформування Збройних сил, постало завдання не лише скоротити чисельність військовослужбовців, досягти мобільності армії та її технічної модернізації, але й сформувати її правову свідомість та культуру.

Саме такий принцип був покладений в основу проекту «Міжнародне право та національне законодавство щодо засад демократії та прав людини в Збройних силах України». Проект був розрахований на три роки (2001 — 2004) та фінансувався Європейською Комісією. Його реалізували Міжнародне товариство прав людини та Міністерство оборони України за посередництва ОБСЄ. Програма передусім мала на меті «озброєння» української армії правовими знаннями. Проект передбачав налагодження в українській армії «системи правового самозахисту» — свідомого активного використання військовими всіх наявних національних та міжнародних правових механізмів. У рамках проекту було проведено 30 семінарів для офіцерів у 30-ти містах України, в десяти військових інститутах для курсантів також були прочитані лекції з основ правового захисту військовослужбовця. Окрім того, програма передбачила створення ефективної інформативної бази, що постійно діє. Офіцерам видали довідники з текстами фундаментальних міжнародних угод та вибраними актами національного законодавства. Для допризовників та молодих солдатів була випущена спеціальна брошура кишенькового формату, що містить необхідну адаптовану інформацію щодо засад демократії та прав людини в армії України.

Європейська Комісія, яка виділила на реалізацію проекту 450 тис. євро, назвала його одним з найважливіших «уроків демократії» для України. На думку Розаліни Пуллізі — представника Європейської Комісії, — ця програма в майбутньому допоможе укріпити стратегічні відносини між Україною та ЄС. Адже основним завданням на сьогодні, на думку представника Єврокомісії, є споріднення правових норм України та Європейського Союзу. «Ці зміни, — переконана пані Пуллізі, — наблизять Україну до європейських стандартів».

Зміцнення морального потенціалу українських військ та ідея його правової освіченості не залишились поза увагою й ОБСЄ, яка виступила співучасником проекту. За словами представника ОБСЄ, координатора проектів в Україні Девіда Ніколаса, це важливий крок Києва на «тернистому шляху» до євроінтеграції. «ОБСЄ підтримує Україну на шляху до ЄС та НАТО, — зазначив пан Ніколас. — Наша роль — роль підтримки. Ми бачимо свою відповідальність у допомозі Україні в досягненні її мети».

Чи не найвищу оцінку ідеї «демократизації» військових сил України висловив консультант Міжнародного товариства прав людини з питань правозахисту в армії, координатор проекту Вольфгард Зауль (Коблєнц, ФРН). На переконання пана Зауля, «політичний авторитет будь-якого війська випливає не лише з його гарного технічного оснащення», але передусім — із дотримання прав людини в ньому. Попереду армії має стояти концепція людини. «Не існує такої воєнної потреби, яка б виправдовувала недотримання людських прав, — упевнений Вольфгард Зауль, — військова дисципліна, навіть сувора, жодним чином не суперечить правам людини. Такий принцип військової демократії». Остання ж має регулюватися законом. Пан Зауль визнав, що Збройні сили України сьогодні переживають фундаментальні перетворення й процес їхнього становлення буде ще довгим і, можливо, болючим. Та консультант Міжнародного товариства прав людини зауважив: «Я хотів би бачити в інших європейських країнах те прагнення до змін, той глибокий самоаналіз, який Україна проводить сьогодні у різних сферах».

Менш оптимістично виглядає статистика. За словами працівника секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Володимира Мухіна, щодня до цієї установи надходить понад 300 (іноді до 500) скарг на порушення прав людини від військовослужбовців. Причому, як відзначив пан Мухін, в основному від офіцерів, а не солдатів. Ще одне і, можливо, ключове питання, яке хвилює громадськість, — чи можна дотримуватись прав людини в армії, коли права людини не завжди дотримуються в суспільстві, тим паче, коли армія належить державі, яку ще важко назвати правовою? На переконання члена Міжнародного товариства прав людини Фреда Анаденка, «це взаємозалежні речі», тому проблему правового захисту в Україні необхідно розглядати комплексно.

(“День”, №32, 24.02.2004 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори