пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200401
09.04.2004 | Ярослав Галас, м.Ужгород

Садисти в міліцейській формі.

   

Затриманого за підозрою в крадіжці хлопця міліціонери кидали на землю й копали ногами по п’ятах. Після цього били по голові - спочатку кийком, а потім - наповненими водою пластмасовими пляшками й дротом...

Фраза "моя міліція мене береже", на жаль, уже давно вживається в народі тільки з сарказмом. І першу скрипку в формуванні негативного іміджу органів МВС грають окремі міліціонери, котрих, міркуючи з їхніх дій, логічніше було б називати бандитами. Яскравий приклад тому - моторошна історія, що трапилася в травні позаминулого року в Чернівецькій області.

На слідстві Андрій розповів, що просто не витримав катувань і був готовий на все, тільки б його перестали бити…

Усе почалося з банальної крадіжки комп’ютера, що трапилася в Чернівцях у ніч на Великдень позаминулого року. Через кілька днів за підозрою в крадіжці затримали 27-річного місцевого мешканця Андрія. У міліції не було проти нього жодного доказу, однак поведінка хлопця чомусь здалася підозрілою власниці комп’ютера, а той факт, що він уже був судимий за крадіжку, виявився цілком достатнім, щоб дізнавачі карного розшуку (29-річний капітан міськвідділу міліції Руслан Бартюк, 32-річний молодший лейтенант Володимир Сергій та 21-річний водій, молодший сержант Сергій Скворцов) увірвалися до Андрія в квартиру і, скувавши наручниками, доставили в міськвідділ міліції. Тут, не оформляючи ніяких документів про затримання, Андрію влаштували допит з тортурами. Спочатку його били лише руками, намагаючись, щоб не залишалося слідів, а потім, "захопившись", ногами й гумовим кийком - по животі, грудях, нирках. Через кілька годин хлопець "зламався" й написав заяву, що комп’ютер украв його знайомий - 25-річний Анатолій. Пізніше Андрій розповів, що просто не витримав катувань і був готовий на все, тільки б його перестали бити. Анатолій не був судимий, а значить, міліція йому скоріше повірить і не буде бити - так вважав Андрій. На жаль, він жорстоко помилявся. Названа Андрієм кандидатура якнайкраще підійшла міліції - по-перше, Анатолій був знайомий із власницею комп’ютера і час від часу заходив у її квартиру, а, по-друге, розумівся в побутовій техніці, підробляючи ремонтом.

Наступного ранку Бартюк, Сергій і Скворцов приїхали до Анатолія додому і, виманивши надвір начебто для розмови, заштовхали в машину й відвезли в міськвідділ. Його стали бити так само, як і Андрія, навіть із більшою жорстокістю - кулаками в обличчя, кийком по нирках, копали ногами, коли падав на підлогу. Руки Анатолія увесь час залишалися скованими наручниками, а щоб він не кричав і не заважав працювати міліціонерам у сусідніх кабінетах, дізнавачі затискали його рот руками. Кілька разів побитий від болю непритомнів, але вперто "не зізнавався". Річ у тім, що в нього було залізне алібі - у ніч на Великдень (коли вкрали комп’ютер) Анатолій з друзями був у селі і повернувся в Чернівці лише наступного дня після полудня (цьому було багато свідків). Однак на цей факт ніхто й не думав звертати уваги, дізнавачів цікавило одне - хто вкрав комп’ютер. Досі Анатолій ніколи не потрапляв до рук правоохоронців, тому в нього не виникла думка, що краще, напевно, було б узяти крадіжку на себе, щоб зберегти здоров’я, а вже потім спробувати довести невинуватість. Він продовжував повторювати, що не крав комп’ютер, і міліціонери, ввійшовши в азарт, вирішили застосувати до нього весь арсенал катувань, що мався в них у запасі (важко повірити, що подібні "допити" дізнавачі не проводили раніше, настільки витонченими були їхні катування). Анатолія кидали на землю, блокували плечі й голову ніжками стільця, щоб не смикався, і копали ногами по п’ятах. Після цього піднімали й били по голові - спочатку гумовим кийком, а потім - наповненими водою 1,5-літровими пластмасовими пляшками. Після цього один із мучителів обхоплював голову Анатолія руками, а двоє інших, узявши невеликі гнучкі дротинки, відгинали їх, наче лінійку, й "стріляли" Анатолію в голову, стараючись потрапити в крововоливи, залишені кийком і пляшками. Остання "вправа" викликала особливо нестерпний, пекельний біль (волосся на уражених ділянках голови незабаром випало й не відросло навіть тепер, через півтора року). Анатолій врешті-решт не витримав і "зізнався" в крадіжці. Побитий до непритомності, він наївно сподівався, що після цього його перестануть катувати. Але помилився. Йому дали лише короткий перепочинок, після чого катування продовжилися. Тепер міліціонерів цікавило питання, куди Анатолій подів украдений комп’ютер. Очевидно, вони навіть у думках не припускали, що хлопець під жорстокими катуваннями обмовив себе, і щиро вірили, що "розкололи" справжнього злодія. Побої тривали, і Анатолій "зізнався", що вкрав комп’ютер разом зі своїм знайомим, Олексієм, а той відніс продати його на ринок. Він спеціально назвав Калинівський ринок, де торгує його мати, сподіваючись потрапити туди, щоб попросити в неї допомоги. Але це не вдалося. Правда, міліціонери відвели Анатолія на ринок, але після півгодинного ходіння між торговими рядами (Анатолій не знав точно, де торгує мати) Бартюк зрозумів, що затриманий намагається тягнути час, і дав команду повертатися в міськвідділ. Цього разу міліціонери були не те що злими, вони лютували, адже "злодій" посмів водити їх за ніс! За подібну нахабність він, на їхню думку, заслужив особливого покарання. У службовому кабінеті Скворцов кинув Анатолія на коліна й пригнув обличчям на диван. А Бартюк, спустивши з затриманого штани й труси, засунув у задній прохід міліцейський кийок і кілька разів провернув його. Цю сцену незворушно знімав на фотокамеру Сергій. "Ми вишлемо фотографії на зону, де ти будеш сидіти, - пояснив він Анатолію з кривою усмішкою. - Здогадуєшся, що з тобою після цього зроблять "зеки"?…"

На цьому арсенал катувань було вичерпано. Розуміючи, що Анатолій уже не здатен сказати щось нове, дізнавачі кинули його в камеру для затриманих і відправилися за Олексієм, поки той "не продав украдений комп’ютер". Олексій чотири рази побував під слідством за крадіжки й викрадення автомобіля, тому прекрасно знав, чим можуть закінчитися "бесіди" міліціонерів з підозрюваними в злочині. З власного досвіду він також знав про неписане правило, згідно з яким у міліції б’ють лише до появи першої крові. Тому, коли затриманому пояснили, що зроблять те ж, що з Анатолієм, і показали кийок, Олексій вирішив не спокушати долю. Улучивши момент, він кинувся в шафу й розбив головою скляні дверцята. І це дійсно допомогло. Побоїв Олексій не уникнув, йому "врізали" як слід за псування казенних меблів. Та порівняно з Анатолієм досвідчений рецидивіст, можна сказати, відбувся малою кров’ю.

Тим часом кинутому в камері Анатолію ставало все гірше, він лежав, тримаючись за живіт, і був на межі непритомності. Зрозумівши, що побитий самостійно може й не видряпатися, дізнавачі близько сьомої години вечора відвезли його в лікарню. У приймальному відділенні вони пояснили, начебто знайшли хлопця побитого на вулиці. Але коли побачили, що Анатолія відправили в реанімацію, а звідти в операційну (у пацієнта діагностували струс мозку, тупу травму живота, розрив передньої стінки прямої кишки, розлитий каловий гнійний перитоніт, а також численні гематоми, синці й забої по всьому тілу), спробували замести сліди й самі ініціювали судово-медичну експертизу. Цього разу Бартюк сказав лікарям, що Анатолія затримали за крадіжку, але при вході в міськвідділ він спробував утекти, спіткнувся й упав зі сходів. І судмедекспертиза… підтвердила, що отримані травми (в тому числі розрив прямої кишки!) дійсно можливі при падінні зі сходів з висоти власного зросту…

ЯКБИ АНАТОЛІЮ НЕ НАДАЛИ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ, ЧЕРЕЗ ДВА ДНІ ВІН ПОМЕР БИ ВІД ОТРИМАНИХ ТРАВМ.

Першою на допомогу сину кинулася мати. Довідавшись, що його затримали за крадіжку, вона побігла в міліцію. Але сина там уже не було, він перебував у лікарні. Мати кинулася туди й застала Анатолія, що лежав у палаті з опухлою й непропорційно великою від побоїв головою. Сину саме зробили операцію - провели санацію прямої кишки і з допомогою трубки вивели її через живіт. На питання, що сталося, Анатолій, не приховуючи нічого, слабким голосом розповів, що з ним зробили в міліції. Того же дня мати написала заяву в прокуратуру.

- Дослідчою перевіркою викладених у заяві фактів зайнялася міська прокуратура, - розповідає прокурор-криміналіст прокуратури Чернівецької області Ігор Галичанський. - Були проведені ще одна судово-медична експертиза, а також службове розслідування дій дізнавачів. Новий експерт оглянув Анатолія і... підтвердив висновок свого колеги: отримані травми, мовляв, можливі при падінні зі сходів. А службове розслідування, проведене відділом внутрішньої безпеки УМВС, не знайшло в діях міліціонерів ніяких порушень. Кримінальну справу, проте, було порушено, і я вирішив направити Анатолія на судмедекспертизу в Київ. Столичні медики визнали висновки чернівецьких експертів хибними і підтвердили показання Анатолія. Більше того, якби потерпілому не була надана медична допомога (Анатолію зробили дві операції), то, згідно з висновком, через два дні він помер би від отриманих травм. Після цього відділ внутрішньої безпеки УМВС провів ще одне службове розслідування, яким... знову визнав дії міліціонерів законними. Можливо, саме тому Бартюк, Сергій та Скворцов на допитах поводилися дуже спокійно і впевнено. Пам’ятаю, на першому допиті Бартюк навіть запитав мене неначе з подивом: "Невже ви дійсно думаєте, що я міг зробити таке?!" Утім, зайва самовпевненість зовсім не завадила міліціонерам спробувати затягнути, заплутати слідство. Приміром, з самого початку Бартюк і Сергій заявили, що затримували потерпілих не зі Скворцовим, а з іншим водієм. Причетність Скворцова довелося встановлювати слідчим шляхом - я витребував із міськвідділу особисті справи всіх водіїв, і Анатолій упізнав його з фотографії. Протягом усього слідства (навіть після пред’явлення звинувачення) дізнавачі продовжували відстоювати версію про падіння Анатолія зі сходів. Вони навіть відшукали свідка (раніше судимого злочинця), що стверджував, ніби бачив це на власні очі!

Чим більше кримінальна справа обростала доказами, тим сильнішими ставали спроби міліції будь-яким чином захистити честь мундира. Часом дії "правоохоронців" межували з відвертою нахабністю. Так, через кілька днів після порушення кримінальної справи, І. Галичанського, що саме закінчив допитувати Анатолія, прямо біля прокуратури спробували затримати... два наряди міліції. Вісім "пепеесників" запідозрили слідчого, як вони висловилися самі, "...у спробі розбійного нападу на магазин канцелярських виробів". Пред’явлене посвідчення не справило на них ніякого враження - воно, мовляв, "липове". Слідчого відпустили лише після особистого втручання заступника прокурора області, з котрим І. Галичанський встиг зв’язатися по мобільному телефону. А після санкції на арешт підозрюваних у злочині міліціонерів начальник Чернівецького МВВС, зустрівши слідчого в суді, процідив крізь зуби: "Дивися, як би тобі не залишитися без роботи".

ДВІЧІ, ЯК ТІЛЬКИ ПОТЕРПІЛОГО ВИКЛИКАЛИ В СУД, ЙОГО ЗАТРИМУВАЛА МІЛІЦІЯ

- Та під найбільшим пресом перебували, зрозуміло, потерпілі, - розповідає заступник прокурора Чернівецької області Володимир Паровой. - Фактично кримінальна справа трималася лише на показаннях Анатолія, залякані Андрій і Олексій спочатку взагалі не хотіли йти з нами на контакт. Коли Андрія вже втретє викликали в прокуратуру, зателефонував його дядько й повідомив, що племінника... затримала міліція за підозрою в крадіжці автомобільних коліс. Довелося їхати в міськвідділ міліції, де всі підозри миттю "відпали". Відчувши реальний захист, Андрій нарешті зважився давати покази. Зате Олексію ніяк не вдавалося потрапити на судові засідання. Двічі, як тільки потерпілого викликали в суд, його затримувала міліція. Третього разу слідчий сам поїхав за ним на автомобілі, а після суду відвіз додому...

За словами прес-секретаря прокуратури Чернівецької області Олександра Лєбедєва, на суді Бартюк, Сергій та Скворцов відмовилися давати показання, і лише зрозумівши, що виправдання їм не "світить", в останньому слові у всьому зізналися й попросили від потерпілих вибачення. У щирість їхніх вибачень не повірив ніхто, усі розуміли, що таким чином злочинці намагаються скоротити термін.

Садгірський районний суд Чернівців визнав Бартюка, Сергія та Скворцова винними в перевищенні службових обов’язків, що спричинили тяжкі наслідки, й засудив Бартюка до чотирьох, а Сергія та Скворцова - до трьох з половиною років позбавлення волі. Стаття 365 ч. 3 кримінального кодексу передбачає більший термін - від семи до десяти років ув’язнення, однак суд призначив покарання нижче нижньої межі, оскільки підсудні купили Анатолію однокімнатну "малосімейку" (у Чернівцях вона коштує 8-10 тисяч доларів), і він попросив не карати їх суворо.

Перед початком судових слухань відділ внутрішньої безпеки УМВС провів ще одне, третє службове розслідування, яким визнав дії дізнавачів протиправними й такими, що підривають авторитет органів внутрішніх справ. Усі троє міліціонерів були звільнені з роботи, а шістнадцятьох інших співробітників міськвідділу притягли до дисциплінарної відповідальності. Начальник Чернівецького МВВС (той, що погрожував слідчому звільненням із роботи) сам написав рапорт про звільнення й зараз працює в органах внутрішніх справ у Києві. До адміністративної відповідальності були притягнуті також два судмедексперти, що проводили первинний огляд Анатолія.

На цьому в справі чернівецьких міліціонерів, мабуть, можна б поставити крапку. Однак, судячи з усього, незабаром вона отримає продовження: мати Анатолія готує цивільний позов проти обласного УМВС. Маючи на руках вирок суду, домогтися відшкодування морального збитку навряд чи буде складно... Давати які-небудь коментарі засобам масової інформації потерпілі відмовляються, і їх можна зрозуміти. Відомо лише, що Анатолій недавно влаштувався на роботу в приватну фірму і паралельно оформляє інвалідність другої групи. А справжніх злодіїв, що вкрали комп’ютер, з якого почалася ця страшна історія, міліція так і не знайшла...

09.01.2004
газета "РІО"

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори