MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Міліція вибирає в жертву дітей!

09.04.2004   
Двох неповнолітніх хлопчиків, що ростуть в абсолютно нормальних, інтелігентних родинах, вивчають іноземні мови, комп’ютер, одержують освіту в одній із самих престижних шкіл Луганська міліція довела до того, що ці діти раптом опинилися на лікарняному ліжку.

Приготуйтеся, нормальній людині повинно стати моторошно, притому ми навмисно опускаємо деякі надто жорстокі й цинічні подробиці, щоб не травмувати постраждалих хлопчиків. А їм, на думку лікуючого лікаря, ще довго відходити від травми, у першу чергу – психологічної. В даний момент діти проходять курс лікування в неврологічному відділенні лікарні № 4 Луганська. Там же їм довелося зустріти улюблене усіма дітьми свято – Новий рік.

В обох хлопчиків закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забите місце м’яких тканин в області вилицевої дуги праворуч, у Богдана – забите місце м’якої тканини в області середньої третини правої гомілки, в Артема – садно правої кисті, різані рані 1, 4 і 5 пальців правої кисті, забите місце, синець верхньої третини правого стегна. Стан хлопчиків ускладнений гострою реакцією на стрес, депресією, тривожним сном, острахом темряви, чоловіків.

Як же трапилося, що два неповнолітніх хлопчики, що ростуть в абсолютно нормальних, інтелігентних родинах, вивчають іноземні мови, комп’ютер, одержують освіту в одній із самих престижних шкіл Луганська; як трапилося, що ці діти раптом опинилися на лікарняному ліжку? І хто довів хлопчиків до такого стану? Відповідь, як ви розумієте, очевидна: рідна міліція. Точніше – співробітники міліції Слав’яносербського РВ МВС України в Луганській області.

У дні шкільних канікул з 27 грудня 2003 року 13-річний Богдан Андрєєв і 14-рычний Артем Подпегаєв знаходилися в Слав’яносербську – відпочивали у бабусі.

28 грудня в другій половині дня близько 14.00 хлопчики гуляли в районі місцевої СШ № 2. Сторож школи, одягнений у форму співробітника міліції, чомусь вирішив, що саме ці хлопчики розбили шибки в школі. Це і стало приводом для нападу на дітей і подальшого їх жорстокого побиття. Сторож намагався вирвати з рук Артема брелок (звичайний сувенірний набір – пилочка, ножичок, відкривашка) і сильно поранив пальці хлопчика. Зляканий Богдан прийнявся кликати на допомогу, і, як учив його батько, перші слова були: “Викличте міліцію!”

У цей день Богданові довелося в перший раз у житті довідатися, що далеко не завжди міліція є в ролі рятівників. Наряд міліції, що приїхав, затримав Богдана й Артема і, грубо заштовхавши хлопчиків у машину, доставив у Слав’яносербський РВВС.

У райвідділі співробітники міліції не зробили в журналі ніяких записів про затримку хлопчиків і без усяких підстав тримали їх у міліції кілька годин. Вимоги дітей повідомити батькам чи бабусі про їх затримання міліціонерами були зігноровані.

Богдан скористався хвилинною відсутністю в “вартовій” співробітників міліції і встиг повідомити батькам по мобільному телефону про своє затримання, про те, що вони знаходяться в міліції і їх б’ють. “Треба було чути лемент мого сина, – говорить Юрій Михайлович Андрєєв, – він чотири рази додзвонювався на мій номер, але зв’язок був поганий і тільки на четвертий раз я почув: “Папа, нас б’ють, Артем весь у крові, ми в міліції у Слав’яносербську!”

У ході так званих бесід від хлопців вимагали зізнатися в здійсненні хуліганських дій і вчиненні опору працівнику міліції при затримці.

Незважаючи на те, що в Артема кровоточила рука, співробітники міліції не порахували потрібним надати йому медичну допомогу і не викликали “швидку”. Потім його повели, нібито на допит.

А побитого і зляканого Богдана помістили в камеру разом з іншими затриманими – людьми дорослими і, ймовірно, із сумнівним минулим. В усякому разі, своє перебування в камері Богдан згадувати не хоче.

Важко представити, що б трапилось з хлопчиками, яким ще приниженням їх би піддали у відділенні міліції, якби не виявилося рятівного мобільного зв’язку, якби Богдан не додзвонився...

Коли батьки Богдана й Артема увійшли в приміщення Слав’яносербского РВВС, ні на вході, ні в черговій частині нікого з працівників міліції не виявилося. Юрій Михайлович і Геннадій Миколайович просто йшли по коридору, відкриваючи підряд усі двері. В одному з кабінетів вони побачили стіл, заставлений пляшками зі спиртним і закускою. Співробітники міліції у товаристві дам, мабуть, починали святкувати Новий рік. На питання “Де наші сини?” – Юрію Михайловичу й Геннадію Миколайовичу довелося почути добірну лайку і погрози розправи.

У цей момент Богдан почув батька і подав голос. Звільнивши Богдана з–за ґрат, батьки зайнялися пошуками Артема.

У найдальшому кабінетові за столом сидів співробітник міліції, на столі авторитетно лежав пістолет без кобури, а в протилежному куті в закривавленому одязі з рукою, що кровоточить, стояв Артем. На питання “Що тут відбувається?” міліціонер відповів, що він проводить допит затриманого за хуліганство і пред’явив пояснювальну. Пояснювальна була написана рукою міліціонера і не закінчена.

ЯВНІ ПОБОЇ ЩЕ ПОТРІБНО БУЛО ДОВЕСТИ

Незабаром у РВВС з’явився чоловік у цивільному одязі, що, не пред’являючи службового посвідчення, представився начальником райвідділу полковником Сабовим. За вимогою батьків затриманих дітей він виписав направлення на медичний огляд і пообіцяв провести службове розслідування подій, що трапилися. (У редакції є копії цих направлень №№ 34, 35 за підписом майора міліції Алексєєва В.М. від 28.12.03 р.)

У районній лікарні Слав’яносербська черговий лікар-травматолог відмовився оглянути дітей, сказавши, що приїжджих лікарня приймає на огляд тільки у вівторок (а була неділя).

У прийомному відділенні лікарні Артем побачив того самого невідомого, нібито сторожа, що бив його на вулиці і став ініціатором незаконної затримки хлопчиків. “Сторож” зважив за краще сховатися.

Крім того, у журналі подій і доставлених осіб відсутні будь–які записи про затримку Артема і Богдана і факти заявленого ким-небудь хуліганства, здійсненого в СШ № 2. Тобто, за міліцейськими документами, скла ніхто ні в якій школі не бив, як ніхто і не затримував дітей. Дуже зручно, чи неправда? Таким чином, міліціонери підготували собі полігон для відступу: якби й піднялася якась метушня, то ніяких документальних свідчень немає. Але вони не врахували того, що у хлопчика буде мобільний телефон, а батьки приїдуть спасати своїх дітей від сваволі так званих “стражів закону” негайно.

Наступного дня, вже в Луганську, батьки Артема і Богдана оскаржили на ім’я начальника УМВС України в Луганській області неправомірні дії співробітників Слав’яносербського РВВС і брутальні порушення ними прав дітей.

Після побиття, незаконної затримки, допиту дітей і їхнього тригодинного перебування в РВВС хлопчики пройшли медичний огляд у травматологічному відділенні 9-ї МЛ Луганська й обласній психіатричній лікарні № 1. Отримані під час затримки й перебування в будинку РВВС тілесні ушкодження зафіксовані документально.

Через їхній стан здоров’я й отримані травми доступ до дітей обмежений (навіть для родичів), тому що хлопчики мають потребу в реабілітаційному курсі – їхня психіка надламана через фізичні й психічні катування в правоохоронних органах.

Однак, вже 30.12.03 р. працівник Слав’яносербського РВВС здійснила спробу допитати дітей у лікарні – під час відсутності батьків, педагогів і лікарів. Лікуючий лікар відмовив міліціонерам у дозволі на допит, більш того, видав довідку про категоричну заборону будь–якого спілкування з правоохоронцями.

Незважаючи на це, 6.01.04 р. помічник прокурора Слав’яносербського району Луганської області С.В.Задороженко також намагався проникнути в лікарняну палату з метою допитати дітей. При цьому, природно, ні батьки, ні педагоги не були сповіщені про бажання помічника прокурора. Лікуючий лікар знову пояснив запопадливому правоохоронцю, що діти не можуть бути допитані, що хлопчиків потрібно рятувати, а не добивати їхню надламану катуваннями психіку.

Але це ще не кінець митарств, у всякому разі для батьків. Після подання скарги начальнику обласної міліції безупинним потоком пішли телефонні дзвінки з погрозами розправи, у випадку відмови забрати заяву назад. Батькам повідомили, що Слав’яносербським РВВС порушені три кримінальні справи: про напад дітей на шкільного сторожа й його побиття; про опір при затримці і нанесення образ співробітникам міліції з боку дітей; про фізичну протидію співробітникам міліції й самоправність при звільненні синів.

Анонімно був запропонований торг – закрити ці кримінальні справи в обмін на відмову від переслідування співробітників міліції Слав’яносербського РВВС.

Газета “ХХІ век”
редакційний матеріал

 Поділитися