пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200405
09.04.2004 | Євген Сверстюк, м. Київ

Свобода слова і чуття правди

   

–   Закрили газету “Сільські вісті”.
–  Як закрили  газету – більшовики чи що?
–  Євреї закрили газету – через суд.
–  Які євреї? – вже обурююсь я. – При чім тут євреї?
–  Шлаєн подав на газету в суд за антисемітизм.
–  То так і кажіть – Шлаєн. А то – “євреї”.

Така підтасовка погано пахне. Якщо В.Медведчук судиться з Д.Чоботом, то це лише В.Медведчук. А якщо Шлаєн – то вже не сам Шлаєн, а – євреї. Навіть, коли той “агітпроп” виступає під шапкою “антифашиста”, якого, до речі, теж можна судити за антиукраїнські провокативні писання...

Давайте розрізняти. Євреїв я трохи знаю. У них такий самий діапазон, що і в нас. Є дуже культурні і порядні, а є дуже некультурні і непорядні. Про існування Шлаєна я дізнався колись від свого сусіда Шафрина, який постійно інформував мене по-телефону про новини.

–  Ви тільки подивіться, що той халамидник пише.
–  Може, розкажіть мені коротко.
–  Ні-ні, треба читати. Таких треба знати: вони ще багато лиха нароблять.

Михайло Шафрин – чоловік тривожної совісті. Він зауважував підпалювача і стежив за тим, щоб вража іскра була погашена. Таких людей мало. І їм ціни нема, бо вони думають не про себе, а про громадське добро, про суспільну і міжнаціональну злагоду.

Уявляю, якби Михайло Шафрин був і зараз моїм сусідом, він вже о сьомій ранку зателефонував би:

–  Ви чули? Закрили “Сільські вісті”. Треба кричати на весь світ: “Ідіоти, що ви робите? Це ж організований підступний антисемітизм! Це ж одразу мільйон читачів, замість читати свою газету, будуть говорити, що євреї закрили українську газету! Це ж гірше, ніж бомба терориста!

Звичайно, Михайло, як і я – не читач “Сільських вістей”. За публікаціями газети ми не стежили. А звернули на неї увагу тоді, коли її почали штрафувати і переслідувати, як газету опозиційну до режиму Кучми.

Газета, як і більшість старих видань (а їй 84 роки), соціалістичного спрямування, і, як більшість теперішніх видань, часом пускається в підозрілі і легкі заробітки...

Коли вона торік опублікувала статтю В.Яременка “Міф про український антисемітизм”, читачеві в носі закрутило.

По-перше, газета досі в такі непевні плавання не пускалася. По-друге, стаття довжелезна – хто таке буде читати? По-третє – не всім цікаво про сіонізм. Ще досі оскома у літніх людей від таких публікацій брежнєвських часів.

–  Ви читали антисемітську статтю Яременка? – телефонували мені.
–  А що, хіба треба читати?

Відповідь була непевна. Але дехто підказував: прочитайте і дайте відсіч.

Це вже починало сердити: на пасквілі проти Шевченка, проти української мови і культури, на кляузи проти Солженіцина,  на звинувачення проти українців під час війни – дай відсіч. На будівельну гігантоманію в Бабиному Яру – теж відсіч.

По суті усій жовтій пресі треба давати відсіч.

Антисемітська публікація – дай відповідь! Люди добрі, у Щокіна цілий штат на “єврейській темі” сидить. Чи пробували ви звернутися до СДПУ(о) – до Леоніда Макаровича Кравчука чи ще когось з МАУП – вони ж там і “демократи”, і “соціалісти” – може вони озвуться?

Мені нагадалася типова сцена в домі покійного генерала  Петра Григоренка.

–  Петро, опять звонили – надо реагировать!
–  Зина, я не пожарная команда,  – захищається Григоренко.

Але тут і ще одна проблема: чи добре то, коли я своїми виступами привертатиму увагу до сумнівної публікації, давно забутої разом з торішньою газетою. Кому це потрібно?

Я не дуже компетентний в цій тематиці. Знаю, що тут гуляє безбожна підміна термінів. З життєвих спостережень я виніс переконання:

–  антисемітизм – це хвороба, якої не слід роз’ятрювати;

–  найчастіше – це просто брак належної культури і чемності.

–  в українців антисемітизм – побутовий, поверховий: легенда про жида, який тримає ключі від церкви, легенда чи правда про багатія, який знущається. Зрештою, вперта правда про більшовицьких активістів, які служили в ЧК- ГПУ- НКВД... Ніхто ж не покаявся!

Але задумаймося над таким фактом: після усього цього типова реакція українців на розстріли євреїв нацистами була людяною, християнською. Про це говорять матеріали про рятування українцями євреїв – цифри вражаючі! І то зважимо, що вцілилі факти дуже пізно і побіжно зібрані...

В сучасному скаламученому світі українцям нічого сказати на ту гостру тему, окрім скарг на деяких знахабнілих олігархів, які сильно роздмухують побутовий антисемітизм своїм безмежним хамством і захланністю.

Але погляньмо, як одважно і безоглядно ці люди кучмівського ресурсу кинули у вогонь антисемітизму тиражну українську газету! тільки сліпий і дурний не побачить, що їм  п о т р і б н а  п о ж е ж а – н а  в е с ь  с в і т!

Адже привід нікчемний: завтра штат виготовить десятки подібних перекладів з російської, англійської, французької...

А “Сільські вісті” – це лише сільські вісті... які “треба”, якщо вже не змінити, то закрити – за планом кучмівського штабу. “Если давить, то давить до конца” (Азаров).

Страшно, що в їхніх руках суд – не розсудливий і не обтяжений мудрістю.

Починаєш думати, що ці посткомуністи, одурілі від владолюбства, налякані народною ненавистю, готові кинути в цей вогонь навіть атомний реактор! Вони не розуміють, яка то небезпека, яка то отрута, яка ганьба для України.

Вона вже так принижена в очах всього світу особою свого президента, так очорнена об’єднаними соціал-демократами, яким західні соціалісти не подають руки, вона так поганьблена проституцією влади та дикого ринку, що їм вже починає здаватися: ВСЕ МОЖНА, і все зійде безкарно...

Я не Глоба, щоб вгадувати, де ви впадете. Але процитую біблійне застереження: ваше падіння буде страшне.

Однак суспільство повинно очищуватися і від каламутних публікацій, і від більшовицьких реакцій на них старим методом судових репресій. Не треба втягувати народ в колотнечу, вигідну лише корумпованій владі.

В нормальному суспільстві до збудників національної ворожнечі ставляться розважно і трохи примирливо, як у лікарні до хворого. Брехню треба викривати аргументовано, а за наклеп – соромити. Що у нас, бракує людей, готових коректно полемізувати з професором В.Яременком? Критичні публікації про євреїв не є антисемітизмом. В наших ЗМІ втрачена межа міри, коли говорять навіть про свій власний народ. А коли про інший – треба особливо пам’ятати Божу заповідь: не чини ближньому того, чого не хочеш, щоб тобі чинили. Слово застереження лікує, а збирання негативних висловлювань про народ – ображає... І ображає передусім порядних людей.

Що в цій справі може сказати суд? Ведмежою лапою муху на лобі не вбивають...

У нашу віковічну ступу впав Божий дар – свобода слова. Одні прийняли його як засіб розвитку, як лік для гармонізації душі і сумління, як право боротися з офіційною брехнею. Інші – як свободу шпурляти в чужий город камінці. Свобода слова – це добрий дар для людей доброї волі. Його треба шанувати і оберігати, особливо в нашому посткомуністичному світі, де звикли хапати його у волохаті лапи і бити ним, як поліном, по лобі, на який вказують пальцем зверху.

Кажуть, на судовому процесі сторона редакції газети зайняла позицію задерикуватого парубка. А варто було б редакції подумати про свого розумнішого читача, який покаже парубкам дзеркало і запитає: пишатися ви вмієте, а чи вмієте ви думати над виходом України з нинішнього становища, коли стоїть питання про створення влади порядної, культурної, відповідальної, шанованої усіма громадянами? А питання про “обрізаних” чи “необрізаних” залишіть для невстигаючих учнів початкової школи: вони люблять дражнитися...”.

Звичайно, за великим рахунком, нам бракує для врівноваження в сучасному політично-культурному просторі багатого і мудрого єврея, на голову вищого, який би уневажнив усі стереотипи своєю гідністю громадянина України... Але ж бракує такого багатого і українця.

І боротьба за свободу слова, і боротьба з антисемітизмом – це боротьба за вищий рівень культури.

Однак наступ на вільне слово у нас знов опускається до совєтських методів. Це загрозливо.

Своїм конвоїрам у 1972 р. я цитував Тютчева:

Безумство ищет,

Глупость – судит.

“Антисемітизм” “Сільських вістей” не дуже загрозливий. А більшовизм з дубиною псевдозаконності судив і в 30-ті, і в 50-ті, і в 70-ті. Це дуже загрозливо! Тим більше, що залишилися старі випробувані активісти, провокатори, донощики, прокурори і адвокати в ролі прокурорів...

І залишилося суспільство, скалічене насильством. Воно має нахил до негативних емоцій і пошуку винних. Воно не звикло сміло захищати свободу слова – розумного і чесного. Тенденції до роздору в ньому беруть гору над тенденціями злагоди.

І попри все нам треба множити вияви громадянської поведінки і приклади праці для загального добра.

Усі ми – в одному загроженому кораблі.

Коментар: Євген Сверстюк, як завжди, точно розставив крапки над “і” в історії з закриттям Шевченківським районним судом газети “Сільські вісті”. Проте тон цієї статті видається мені занадто “олімпійським” і розважливим, а оцінка антисемітизму “Сільських вістей” як “не дуже загрозливого” достатньо легковажною. Чомусь усі коментарі спрямовані проти дійсно нерозумного і судового рішення про закриття газети, і майже ніхто не пише про сутність статей, що стали підставою для цього рішення. Як на мене, бракує чіткої і однозначної оцінки ксенофобії частини українського суспільства.

Поширення ксенофобських настроїв мене особливо непокоїть останній час. Дані соціологічних досліджень свідчать про різкий ріст неприйняття іншого (дивіться, наприклад, блискучу статтю Наталії Паніної в 7-8 числі “Критики” минулого року). Прояви ксенофобії (україно-, російсько-, юдо-, кримо-татаро-, польсько- тощо, а також відносно ромів та вихідців з Кавказу, Азії та Африки) помітно почастішали, причому не тільки в слові, а і в дії. Реакція ж на такі дії органів державної влади була, на мою думку, невідповідно млявою. Наприклад, так і залишився непокараним ромський погром в Петрівці поблизу Одеси. На жаль, навпаки, можна було спостерігати, як влада розігрує в політиці цю карту, намагаючись навісити на опозицію ярлик антисемітизму. І, як виявляється, небезуспішно. В результаті суспільство стає жертвою спланованої провокації (книжка, звідки передруковані статті, до речі, вільно розповсюджується), і це стало можливим, зокрема, завдяки відсутності імунітету проти ксенофобії, що яскраво проявилося у ставленні до статей Яременка і закриття газети. Так, найтиражніша газета національно-демократичного спрямування, “Україна молода”, надрукувала першу реакцію трійки лідерів опозиції, а про засудження Ющенком антисемітських публікацій вже нічого не написала. Усі запам’ятовують першу реакцію, а не другу і третю, а перша реакція трійки була, взагалі-то кажучи, ганебною… “Україна молода” взагалі демонструє безоглядний захист “Сільських вістей”, навіть не засуджуючи такі публікації. Ксенофобськими за тоном були і деякі її статті щодо трагічного польсько-українського протистояння на Волині у 1944 році.

Більше того, ксенофобія стає поступово ідеологічною та інтелектуальною. Дивіться, наприклад, “антисіоністські” (а насправді, антисемітські) публікації журналу “Персонал”. Неприємно вразили помітним душком статті Сергія Грабовського “Яка Україна потрібна Польщі?” та Сергія Білоконя “Двадцять років “єврейської державності” в Україні (1918-1938)” у лютневому числі “Сучасності” – авторів, яких я звик поважати. До відкритої ксенофобії там небагато залишилося. Вже починаєш думати, що це ознаки певної хвороби, і хвороба ця дуже загрозлива для суспільства.

Що ж до рішення про закриття газети, то воно, формально засуджуючи антисемітизм, тільки роздмухує його ще більше. Не можна було закривати газету, це тільки підживлює низинні інстинкти. 10 лютого “Сільські вісті” знову надрукували добірку антисемітських матеріалів... Міркування судді Саприкіної, що стаття 18 закону про пресу залишає тільки одну можливість у випадку порушення першої частини статті 3 цього закону – закриття газети – видаються дещо наївними. На мою думку, ця історія тільки підтверджує більшу реалістичність американського підходу до закриття газет, ніж європейського, і думки судді Верховного Суду США Блека, що найкращим засобом боротьби проти зловживань свободою слова є ще більша свобода слова.

Євген Захаров

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори