пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200407
09.04.2004 | Інна Сухорукова, Ольга Багалій

В Україні немає нормального політичного середовища

   

"Віхрова демократія!" - це дуже влучне визначення відомого журналіста Володимира Золотарьова - нам дуже сподобалось. Так і згадуєш бурю в пустелі, коли все навколо несе у повітря: гілки дерев, сміття, шматки дахів, переляканого курча. Ані складу, ані ладу. Ще б маленький землетрус і невеличке виверження вулкану - а так все у нас є. Автор, п. Золотарьов, не сказав тільки, що цей шабаш, цей хаос хтось дуже розумно спланував, а точніше, побачивши його зародиш, дав розгорнутися на повну силу.

Україну б’є лихоманка скандалів. То майор Мельниченко, то генерал Кравченко, то - ракети, то - комети, то масові викрадення дітей із пологових будинків, то продаж зброї державам всупереч санкціям ООН. І всі вірять всьому... Навіть, якщо скажуть, що кожен день хтось з верхніх ешелонів влади - чи президент, чи спікер, чи прем’єр-міністр або лідер якоїсь фракції у парламенті починає ранок із сніданку смажениною із співгромадянина - багато хто повірить в це. Бо ніхто нічого не бачить крім безладдя та безглуздя у діях нашої влади, а дехто бачить просто злочини. Якщо вже в парламенті держави звучить: "Так що сьогодні працюємо не за регламентом та Конституцією, а "по понятиям", то що ж думати пересічному громадянину. Якщо вже комуністичні часи з їхніми чергами, відсутністю товарів і ліків, повновладдям чиновників, суцільною залежністю від держави, безглуздою афганською війною, багато хто згадує з ностальгією, говорячи, що за радянських часів хоч якийсь лад був. Хоч яка не яка, а була управа на чиновників різного масштабу - від комунального господарства до освіти та медицини. Можна було звернутися до партійних органів, і, якщо справа не стосувалася безпосередньо партійних або ідеологічних інтересів, то приборкати окремого чиновника, що зовсім зарвався, вдавалося. Біда тільки в тому, що комуністична влада і створила сьогоднішнє безладдя собі на користь, а нам всім на біду.

В нас немає (ще не народилося) нормального політичного середовища. Частково ті, хто у влади - це ті ж колишні комуністи, але саме ті, хто з легкістю зрадив своїм попереднім переконанням. Сучасні комуністи, що називають себе опозицією, це люди з відповідним мисленням, відповідним ставленням до Радянського Союзу і України, як незалежної держави, до Заходу, НАТО та інших сучасних проблем та орієнтирів. Молодше покоління тих, хто добралися до влади - це зовсім жах. Це - або колишні комсомольські лідери кінця 80-х - початку 90-х, з їхньою нахабністю і безвідповідальністю, або "нові українці" - тобто кримінальні авторитети. За часів Радянського Союзу "стара гвардія" була хоч якось обмежена власною ідеологією і, відповідно, ієрархічними зв’язками. Нова влада, нові політики не обтяжені ані мораллю, ані ідеологією. Для них має значення тільки процес збагачення, чого б це не коштувало. І такі політики роблять заручниками всіх нас...

Чому депутати, які приймають найважливіші закони для країни - такі, як бюджет держави або програму уряду, - навіть без обговорення, не кажучи вже про внесення змін, бозна яку кількість законів (частину не читаючи зовсім - за їх визнанням), не взялися досі за основи державного будування: за місцеве самоврядування, за справжню судову реформу, за освіту і медицину? Чому саме ці галузі гірше за всіх фінансуються? Можливо, саме тому, що нашій владі вигідно і зручно мати неосвічене населення, бо таким легше керувати? Може, дійсно, владі вигідно, щоб населення скорочувалося, бо так легше красти, бо з меншою кількістю потрібно ділитися? Може, чим менше живих непрацездатних - пенсіонерів або дітей, то для влади добре, бо не потрібно про них піклуватися? А продавати за кордон можна сировину, і поки що набивати собі кишені. Поки що...

Чому ми маємо "безкоштовні" медицину та освіту, за послуги яких потрібно платити стільки, що пересічним громадянам це зовсім не по кишені. І при цьому ніхто не несе відповідальності за низький рівень освіти, недостатню матеріальну базу навчальних закладів. Нікого не хвилює, що завтра наших дітей будуть навчати та лікувати не спеціалісти, що наші дома будують не тільки не спеціалісти, але й ті, хто спокійно нехтують всіма будівельними нормами, що наші агрономи не тільки не вміють вирощувати високі врожаї, не знають нових технологій, але й не дотримуються елементарних екологічних норм. Хто відповідає за те, що немає безкоштовного лікування навіть "за життєвими показниками", ані для хворих на туберкульоз, ані діабет і багато чого іншого. Дані, які назвав начальник Харківського міського управління охорони здоров’я Олександр Галацан, просто жахливі: в день на одного хворого у харківських лікарнях у бюджеті закладено 1 гривню 30 копійок. З них 30 копійок на харчування, залишок на все про все. І, як на нашу думку, дуже добре, що ввечері ми маємо можливість послухати виступ прем’єр-міністра пана Януковича про нечуваний у світі розвиток нашої економіки, приріст ВВП і виконання бюджету. А чого ж не виконувати такі бюджети, в які на лікування закладена 1 гривня 30 копійок? Здається, що в Україні знову епідемія радянської хвороби - "вухо-глаз". Чекаємо новий закон про страхову медицину, але, якщо він буде таким же, як ті, що зараз приймає наша парламентська більшість, що взяла на себе відповідальність за розвиток країни, то краще вже відразу як в старому радянському анекдоті: загорнутися в біле простирадло і повзти на кладовище, згідно з новим законом, який обговорює Верховна Рада - "Про похоронну справу".

Наші закони підпорядковані цілком і повністю сьогоденному моменту, а цим моментом керує, як халіф на годину, якийсь конкретний владний клан чи владна на цей момент група, які вирішують конкретні, коротко життєві інтереси саме для себе.

Отже, державотворення йде не за законами і логікою створення тієї чи іншої потрібної суспільству структури, а тільки заради безпосередньої вигоди конкретних людей. І отакі маленькі групи та клани спричиняють структурний хаос в державі.

І, на жаль, опозиція, замість того, щоб доводити до населення, які реформи, перш за все, в медицині, освіті, житлово-комунальному секторі та інших важливих для існування народу і держави, вони будуть проводити, якщо отримають владу, інтригуюче мовчить, і тільки каже, що ця влада погана. Цього для суспільства на сьогодні вже явно недостатньо.. Адже, перш ніж голосувати, ми хочемо знати, якими бачить медицину, освіту, армію, судову систему і інші державні структури той чи інший претендент на посаду президента чи прем’єр-міністра.

А ця влада, яка немає довіри ні власного народу, ні інших поважних держав світу, ще почала політичну реформу, і якщо її не зупинити, то схоже ми не будемо мати держави взагалі. І, навіть, деякі підготовчі кроки для цього вже зроблені. Вже й Голова Національного банку України Сергій Тигіпко випустив в світ і рекламує 20-ти гривневі купюри, на яких немає назви держави, яка випускає в обіг ці гроші. Така собі невинна економія? Або може пан(?) Тигіпко вже знає, що керований ним банк буде регіональним відділенням Центрального банку Росії або ..ЄЕП? Тоді, дійсно, на що фарбу витрачати...

Складається враження, що тимчасові інтереси і інтересики, інтриги та кухонні чвари на рівні державотворення можуть привести до соціального вибуху, бо напруга у суспільстві надто велика. Вже збираються 150-тисячні збори в Мукачеві, перекривають залізничні колії в Тернополі, виходять на вулиці підприємці у Хмельницькому. Навіть, вкрай принижені як матеріально, так і морально українські письменники провели "неугодний" владі та адміністрації президента з’їзд просто неба у центрі Києва.

Насправді, ми не такі дикі, як населення Південної Африки за часів панування бурів. І, голову дамо на відсіч, що ані Президент, ані спікер, ані Прем’єр міністр, навіть, голова Адміністрації Президента не їдять підсмажених громадян на сніданок. Але дуже не поважають свій народ, їм просто байдуже до цієї країни, бо не тут полягають їх інтереси.

Просто тут всі настільки звикли брехати один одному і самому собі, і настільки заплуталися і в брехні, і в вигадуванні своїх інтересів, що у всієї країни почалося стійке запаморочення. Ладу в такому стані не буває, а війна, міжнаціональні і громадянські конфлікти і, не дай Боже, розпад країни - це запросто. І, хай не ображається Президент, стабільність у стані запаморочення - це поганий діагноз... І чи є лікар, який нас врятує? І, варто задуматися, чи заслуговуємо ми на це, і що ми для цього врятування робимо. Кожний із нас.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори