Прощавай, зброє!

Слово “реформа” з часів перебудови стало для всіх звичним, а для декого – огидним. Напевно, для селян, землі яких поросли бур’янами, а від колишніх колгоспних будівель залишилися хіба що купки побитої цегли.

З серпня минулого року від цього слова моторошно ставало українським військовослужбовцям. Були чутки, що Президент одразу ж після святкування Дня Незалежності видав таємний указ про скорочення армії. Коли ж – після 15 січня 2004-го – командуванню частин було доведено зміст Наказу Міністра оборони про черговий етап “реформування Збройних Сил України”, українські гарнізони опанувала тиха паніка.

За Конституцією України (ст.85 п.22) чисельність армії визначає Верховна Рада. Напевно, і Президентський указ і Наказ Є. Марчука стали несподіванкою для депутатів парламенту, бо вони ще у 2001 році на кілька років уперед визначили, що чисельність нашого війська має бути 375 тисяч, у тому числі військовослужбовці – 295 тисяч, решта службовців Збройних Сил – цивільні. Зараз у Збройних Силах перебуває 265 тисяч військових та працівників. Президент на протязі року має намір зменшити цю цифру до 215 тисяч, з яких 140 тисяч військовослужбовців – саме такою має бути чисельність українського війська вже у грудні 2004 року. А через рік вона повинна скоротитися до 160 тисяч, у тому числі військовослужбовців 120 тис. Тобто, реально йдеться про більш ніж двократне скорочення чисельності армії. “Основного удару” зазнає офіцерський корпус, а нищівний – прапорщики. Вважають, що такого військового звання, як прапорщик, у 2006 році вже не має бути.

Як стверджують експерти Центру Разумкова, настільки масштабне скорочення можна провести лише протягом п’яти – шести років. Адже для успішного проведення скорочення особового складу Збройних сил в 2004-2005 роках необхідно мінімум 2,9595 мільярдів гривень. Міністерство оборони під виконання графіку скорочень у 2004 році просило в Державному Бюджеті хоча б 500 мільйонів. Натомість у Законі України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” передбачено на “Державну програму реформування Збройних Сил України” усього 368 мільйонів гривень. При цьому кошти на соціальну та професійну адаптацію звільнених військовослужбовців у зв’язку з новим етапом прискореного скорочення майже не виділяються… Принаймні, ті державні та регіональні програми адаптації звільнених військових, що приймалися досі, доведеться радикально переглядати. Приміром, у військових частинах, дислокованих на території Тернопільської області, протягом 2004 – 2005 років очікувалося скорочення близько 1 тисячі офіцерів та прапорщиків. За прогнозами, тепер цю цифру доведеться помножити на п’ять. Остання сесія Тернопільської обласної ради ухвалила спеціальне звернення до Президента та Парламенту, у якому є пропозиція призупинити скорочення армії, до тих пір, поки Державним Бюджетом не буде гарантовано покриття видатків на мінімізацію соціальних, правових, майнових, екологічних, техногенних та інших проблем, що виникають у процесі т.зв. “реформування” Збройних Сил. Але глибоко сумнівно, аби київські небожителі почули депутатів від області, яка завжди “неправильно” голосує на виборах і до того ж покриває 70% свого бюджету за рахунок державних дотацій.

Сокира гаранта не обминула і військову частину А-4079 – авіабазу, дислоковану у м. Чорткові Тернопільської області. До кінця 2004 року її мають розформувати: військову техніку і боєприпаси передати в інші частини, а військових звільнити. Земельні ділянки і приміщення згідно з наказом планується передати міській раді, або виставити на аукціон. Вилучені кошти – на розвиток Міністерства оборони. Є слабка надія, що збережуть аеродром, розміщений поблизу с. Ягільниця Чортківського району – до речі, єдиний у Тернопільській області, спроможний приймати військові та цивільні реактивні літаки. Можливо, тут буде створено відповідну частину: чи то базу зберігання майна, чи утилізації військових відходів. Але два-три роки тому аеродром відремонтували. І кинути його напризволяще – означає просто дати розікрасти майно і полишити по собі масу проблем екологічного характеру.

До кінця року у частині А-4079 мають звільнити у запас та відставку 600 офіцерів і прапорщиків – людей, які вміють користуватися зброєю і звикли отримувати зарплатню від тисячі до двох тисяч гривень. Звільнити без жодних гарантій, що вони будуть працевлаштовані, а на перенавчання й годі сподіватися. Місцеві навчальні заклади з радістю зайнялися б професійним перенавчанням звільнених військових, але за умови, що під програми перекваліфікації приймуть відповідну нормативну базу і нададуть бюджетне фінансування. Зрозуміло, поки що це лише побажання.

У гарнізоні 200 сімей військових не мають квартир. Правда, вони автоматично перейдуть в чергу на отримання квартири до міської ради. Однак, і це проблеми забезпечення житлом не вирішить. Міська рада будівництвом давно вже не займається. Судячи з ситуації? найбільше пощастило офіцерам пенсійного віку, але їх усього 20%. Іншим, хто “запізнився народитися” і дослужитися до пенсії доведеться ще сьорбнути лиха. Звільнені у зв’язку з скороченням військові отримують 50 відсотків посадового окладу грошового забезпечення за кожний рік служби. Тобто, прослужила людина двадцять років – отримує 10 зарплат, вісім – 4. Це хоч на деякий час підтримає сім’ю.

Кидається у очі розгубленість більшості військових і відсутність у них бачення перспективи цивільного життя. Про те, аби намагатися захищати свої права, вдаватися до організованих громадських акцій протесту – навіть не йдеться. Ці люди звикли розпочинати кожен свій робочий день по команді. Зі слів заступника командира по виховній роботі підполковника І. Козаченка, з початком розформування авіабази стало дуже важко утримувати рівень військової дисципліни, у частині виникає маса внутрішніх дрібних конфліктів, дехто вже вважає себе приреченим. У людей опускаються руки. Їм вкрай необхідна психологічна допомога, яку може гарантувати лише держава. Але така допомога не передбачена вітчизняним законодавством. “Замполіт” частини та психолог намагаються підтримати військових, але цього не достатньо. Потрібно, щоб реабілітація проводилася за межами військової частини, щоб людина сама себе відмежовувала від військової служби і готувалася до цивільного життя. У цій ситуації найнезахищеними є військові льотчики. Їхня професія, яка колись вважалася елітною, українському війську тепер не потрібна.

До речі, професійні військові поки що з неприхованим скепсисом ставляться до проектів форсованого переходу української армії до контрактної служби. До прикладу, у минулому році в чортківській частині за контрактом оформили 50 осіб, а звільнити довелося 40. Як пояснив командир частини полковник Ю. Кришталь, “звільнили через те, що вони не виконують умови контракту”. У цій частині є багато контрактників, які заочно навчаються у вищих навчальних закладах. І служать лише для того, щоб мати змогу оплатити навчання. А де гарантія, що після закінчення навчання вони залишаться на службі ?

І чи буде за таких умов наша армія морально здоровою і боєздатною? Чи не стикнемося ми з стихійними проявами незадоволення та ростом злочинності ? Військові не вірять у те, що так зване “реформування” армії служить інтересам її модернізації та зростанню обороноздатності країни. Як і у те, що вітчизняна політична еліта переймається долями конкретних захисників вітчизни.

Схоже, що поки що тільки базарні продавці всерйоз занепокоєні наслідками “реформи”: ось отримають офіцери останню зарплатню і згодом вже не буде кому купувати їхній товар. Розформування військової частини, безперечно, завдасть удару місцевій економіці, спровокує сплеск безробіття і – відповідно – правопорушень. З 12-и тисяч працездатного населення міста тисяча працює чи служить в цій частині. І от, одна дванадцята працездатного населення раптом опинитmся на вулиці. Можливості працевлаштуватися у Чорткові практично немає. І звільнені військовослужбовці, найімовірніше, підуть у тіньовий бізнес, або у кращому випадку поїдуть працювати на економіки інших держав, як це і робить вже не перший рік більшість чортківців. А дехто, можливо, спробує примарного “щастя” у службі за контрактом – у Іраку, Сьєрра-Леоне, чи Ліберії, тобто у місцях, звідки якщо й повертаються живими, то далеко не завжди – здоровими.