пошук  
версія для друку
15.04.2004
джерело:
(«Україна молода”, №30, 18 лютого 2004 р.)

В Україні «темніє» й далі. Нові винаходи вітчизняної політцензури

   

Володимир СЕМКІВ, Дмитро ЛИХОВІЙ:

... Якщо працюєш на провладному телеканалі, ставишся до диктату президентської канцелярії, як до вибриків канцелярії небесної, і твоя совість з кожним днем все менше опирається слову «темник»... І якщо тележурналісти припинили галасувати про «темники», як робили це восени позаминулого року, а глядачі звиклися з існуючим форматом телевізійних новин, це зовсім не свідчить про те, що «темники» на адресу телеканалів не надходять. І аж ніяк не означає, що з цим явищем треба мовчки миритися.

«Темники» все ще надсилаються, — розповіла в коментарі «УМ» Наталія Лігачова, редактор інтернет-видання «Телекритика», яке спеціалізується на висвітленні проблем українського медіа-простору. — По-перше, я постійно контактую з журналістами, і вони часто дають мені копії роздруківок «темників». А по-друге, це видно по єдності позиції, яку проявляють центральні телеканали при висвітленні політичних подій».

«Теми, що не відповідають формату прагнень влади»

Судячи з усього, «темник» як явище впродовж останніх двох років зазнав певної видозміни. У другій половині 2002-го, приміром, тези «аналітичних записок» зазвичай закінчувалися фразами «прохання ігнорувати», «прохання висвітлити у повному обсязі» чи «бажано показати...» Тепер формулювання «темникових» тез дещо пом’якшилось. Як розповіла Наталія Лігачова, зараз у моді вказівки на кшталт «тема важлива і актуальна» або «аналітики вважають...». Тобто, не йдеться про «силовий» тиск на журналістів — просто прийшла записочка з авторитетних джерел, без ультиматумів, але з коментарем анонімного аналітика. Це для того, аби некомпетентні журналісти, бува, не помилилися при пошуках істини. І авторитет цього «аналітика» настільки високий, що до його інтелектуальної всепроникливості складно не прислухатись. Особливо коли він — з вулиці Банкової або гігант думки з цього кола.

Сенс «темників» від такого «благородного» і «м’якого» жесту новітніх цензорів залишається попереднім і не менш обурливим. Патроновані Медведчуком та Пінчуком телеканали надалі утримуються від того, щоб спрямувати об’єктиви своїх телекамер на обличчя та аргументацію опозиції. Тільки тепер це зветься «списком осіб і політичних угруповань, які не завжди продуманими заявами намагаються підвищити власний рейтинг».

«У нього (список. — Авт.), крім опозиції, потрапляють і представники більшості, і навіть лідер парламентської фракції СДПУ(о) Леонід Кравчук», — пише в одному з останніх номерів «Дзеркала тижня» колишній журналіст «Інтеру» Володимир Ар’єв (його звільнили саме перед весіллям Медведчука з Оксаною Марченко за плюралістичні публікації у «ДТ» та незгоду з політикою каналу після відходу звідти віце-спікера ВР Олександра Зінченка). Тому зовсім не дивно, що сам Кравчук колись скаржився журналістам, ніби нечасто фігурує в ефірі проесдеківського «Інтеру...

Ні, опозиція, звичайно, іноді потрапляє на екрани провладного ТБ. Останні два місяці чи не найпопулярнішим речником «репортерських», «віконних» чи «теесенівських» коментарів став «суперопозиціонер» Петро Симоненко. В основному він «криє» «ультраправих нашистів», колеги яких вітали Гітлера в 1941 році etc. А від початку лютого великою популярністю користуються телесинхрони лідера соціалістів Олександра Мороза, прагнення якого несподівано збіглися з інтересами більшовиків, надто під час голосування за політреформу 3 лютого та при підписанні політичної угоди у форматі «більшовики» + КПУ + СПУ = любов і злагода. Депутатів із Блоку Тимошенко та «Нашої України» показують значно рідше. При цьому можна виділити три засадничі принципи, на яких формується подача цієї частини опозиції: по-перше, депутатів «НУ» та БЮТі подають, послуговуючись термінологією Володимира Литвина, зі «звірячим обличчям»: криками «Ганьба!», жбурлянням у спікера квіток та стосів паперу тощо. Кадри ж із фанатськими дудками, в які дули «нашоукраїнці» під час грудневого блокування сесії-2003, стали таким самим необхідним ілюстративним атрибутом вечірніх «Вістей» на УТ-1, як заставка теленовин чи привітання диктора з рафінованою есдеківською усмішкою. Позиції лідерів фракцій Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко якщо й подаються, то здебільшого з вириванням окремих фраз із контексту, та й то в короткому переказі телеведучого, в якого на кожне навіть несказане слово Ющенка і К° є десять своїх речень зневажливого псевдоаналітичного коментара. Окрім того, певної популярності у нашому телепросторі зажила практика збирання коментарів у рядових «нашоукраїнців» чи БЮТівців, які спеціалізуються на проблемах, приміром, духовності та культури — так можна сказати, що квоту подачі поглядів опозиції виконано.

А тим часом щовечора Корчинський і Джангіров виллють на рейтингових опозиціонерів у своєму «Проте» весь денний запас отруйної слини. Тут доходить до комедії й абсурду (хоча «мовлення» двох Дмитрів-клоунів у той час, коли скоро рік минає, як канал «1+1» пообіцяв прибрати цю непрофесійну, неетичну й нерейтингову передачу з ефіру, — вже абсурд). Передача, яка явно послуговується найбільш «відірваними» «темниками», навіть не приховує цього. Адже, скажімо, хоча «Українська правда» й «засвітила» тупу, як сибірський валянок, «темникову» задумку Банкової, звинуватити «Нашу Україну» в тому, ніби вона не впливає на американську й канадську діаспору, аби та вплинула на Оттаву для звільнення арештованого в Канаді українського літака «Руслан», Дмитро Корчинський старанно видав ці звинувачення на адресу Віктора Ющенка в ефір, нехай і з більш як місячним запізненням. Мабуть, зовсім нікудишні справи у «темникотворців» — криза, що називається, жанру...

Поруч із персонами «нон грата», котрі «намагаються підвищити власний рейтинг», у модернізованих «темниках» є ще кілька цікавих «розділів»: «теми, що не в повному обсязі відповідають формату телекомпанії» або «теми, що не відповідають формату телекомпанії». Як розповіла «УМ» редактор «Телекритики» Наталія Лігачова, цими темами стали не лише прес-конференції опозиції, а й інтерв’ю посла США в Україні Джона Гербста, деякі «круглі столи» про проблеми законодавства, інтерв’ю «авторитета» Володимира Кисіля (його пов’язують зi зникненням Георгія Гонгадзе) «Дзеркалу тижня», прес-конференція про те, що в Києві начебто є біологічна зброя...

З миру — по кризі

Вітчизняне «темникоробство», судячи з певних метаморфоз у телеефірі, поповнилося нещодавно ще одним ноу-хау: вказівками про те, як і що показувати при висвітленні міжнародної тематики. Це стало помітно ще під час «трояндової революції» в Грузії, коли на Михайла Саакашвілі та його партнерів по опозиції вітчизняні канали на чолі з Першим Національним та «Інтером» уперто вішали ярлики ультранаціоналістів, паралельно розповідаючи про сепаратизм та можливий розкол Грузії — от до чого, мовляв, може довести прихід до влади націонал-радикалів. Приціл явно робився на дискредитацію Віктора Ющенка як партнера Саакашвілі та можливі (з точки зору «темників») наслідки його приходу до влади. При цьому куті меду було передано настільки, що лише холодний розум одного з редакторів не дозволив запустити в ефір визначення «нацист» на адресу без п’яти хвилин нового президента Грузії.

Загалом, примітивну технологію проведення паралелей між внутрішньополітичною ситуацією в Україні та іншими країнами «канцелярські аналітики» взяли на озброєння, як улюблену «лайнометалку». Скажімо, коли в Україну приїхали доповідачі Моніторингового комітету ПАРЄ — європейські «ревізорки» Ханне Северінсен та Рената Вольвенд, на ТБ (передусім у новинах Першого Національного, в характерних матеріалах характерної журналістки Ольги Скотникової) несподівано з’явилися повідомлення про кризи та катаклізми в західному світі. Це мало створювати враження того, що в Європі, з її прагненням до демократії, теж порядку мало, як і в кризово-політичній Україні, а вони, диви, до нас щось перевіряти сунуться. Тому, мовляв, ми й самі в усьому розберемося: Старий Світ нам не указ, а особливо ці «дві старушенції», як називав доповідачок Корчинський.

Про новини «Інтеру» в цей час розповідає вже згаданий Володимир Ар’єв: «У «Подробиці» за три тижні потрапили парламентський скандал в Італії, пов’язаний із банкрутством фірми «Пармалат» (16.01) із супутнім натяком на те, що в італійському парламенті існує інститут приставів, які розбороняють бійки депутатів. Або ще три «важливі й актуальні» для українського глядача події, висвітлені у головній інформаційній програмі «Інтеру»: парламентська криза в Сербії (30.01) та Іспанії (20.01), демарш парламентської опозиції в Японії (2.02), протистояння уряду і парламенту Литви (29.01) і відставка прем’єра Каталонії за зв’язки з ЕТА (28.01)».

За спостереженням телеаналітиків, при тому, що перша та третя «кнопки» в цьому просто шаленіли, «1+1» давав подібні сюжети «через раз», а на «Новому каналі», СТБ та ICTV сюжетів про закордонні кризи було значно менше.

«Темники» вiд «об’єднаних» — не популярні...

Якщо кілька попередніх речень перекласти на мову політики, то виходить, що експлуатацією міжнародної «чорнухи» займалися телеканали впливів СДПУ(о) («Інтер», УТ-1, «1+1»). Телеканали, підконтрольні зятеві Президента, «трудовикові» Віктору Пінчуку (ICTV, «Новий» та СТБ), працювали в цьому напрямі набагато поміркованіше. Виходить, «кнопки» Пінчука послуговуються рекомендаціями «аналітиків» з Банкової без особливого ентузіазму.

Про певне розходження між Пінчуком та Медведчуком у баченні того, як потрібно показувати політику, зараз говорять чимало оглядачів (такий висновок, зокрема, зробили у коментарі «УМ» редактор «Телекритики» Наталія Лігачова та голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко). Ці «різнобачення» фіксують навіть моніторинги програм новин вітчизняних каналів: зазвичай найбільш виваженим (хоча все пізнається в порівнянні) вони називають «5 канал» та «телебукет» Пінчука.

Таке ігнорування «темників» деякими симпатиками влади для суспільства, звичайно, корисне. Проте його не варто ідеалізувати. «У них можуть розходитися позиції, але в таких принципових питаннях, як політреформа, вони спільні», — зазначає Лігачова. Вочевидь, ідеться про певну політичну доцільність, яку переслідує «Трудова Україна» (до неї входить Пінчук). «ТУ», як і її лідер Сергій Тигіпко, — дуже амбітні. Можливо, таким чином вони показують свою політичну самобутність. Можливо, «трудовики» ставлять свічки і чортові, і Богові, тобто підтримують владу, але й не йдуть у бійку з опозицією, яка сама вже через три чверті року може стати владою...

Вогник  світла, вогник  надії

Складно вигадати спосіб, як журналістам провладних центральних ЗМІ вийти з полону «темників». Бо вони хоч і лають Кучму, Медведчука, обох Васильєвих за кавою чи пивом, але продовжують коритися вказівкам з Банкової. Де ж іще вони зароблять такі гроші, отримають таку всеукраїнську популярність?

Вихід, як не банально це звучить, — у зміні влади, адже яка різниця, звідки надходитимуть «темники» з почерком есдеків — із сьогоднішньої АП чи із завтрашнього Кабміну, який буде новою ставкою кучмістів після політреформи?

Телебачення має бути не методом політичної боротьби, а бізнесом, який приноситиме чималі гроші. Можливо, це настане зi зміною політичних еліт.

«Для мене головне — зберегти той сегмент журналістики, яка хоча б чимось нагадує справжню журналістику і містить у собі певні прояви об’єктивізму, — зазначає Микола Томенко. — Головне, щоб ці люди просто пережили вибори. Бо я думаю, що це та частина журналістики, яка впливатиме на реанімацію своєї професії. Тому сьогодні треба битися за кожен ЗМІ, який пробують закрити, за кожного журналіста, якого намагаються чимось утиснути».

Винити журналістів у тому, що зараз коїться в державі (за певними винятками), — дещо некоректно. Вони — заручники обставин. Як сказала колись ведуча програми «Факти» (ICTV) Іванна Коберник, «обираючи роботу, обираємо залежність, яка нам менш неприємна». Тому, погодьмося, головне — дочекатись моменту свободи, зберігши при цьому в собі вогник журналістської свободи та гідності. Бо журналісти, які звикли до методів Корчинського, Джангірова, Піховшека чи Канішевського, Україні не потрібні. А що хтось зі згаданих осіб пише, ніби з повнокровним Президентом Ющенком ситуація в медіа-просторі буде не кращою, аніж зараз, то не слід перебільшувати. За прикладами далеко ходити не слід: он «нашоукраїнський» «5 канал» може давати об’єктивну інформацію з оцінками з обох таборів, запрошувати у студію як катеринчуків, так і гавришів із шуфричами. Тоді як на УТ-1 люди з іншого табору — табу...

ДОВІДКА «УМ»

Поняття «темник» походить від словосполучення «Тема дня». Вперше воно з’явилося, за твердженнями очевидців, перед парламентськими виборами 2002 року в штабі СДПУ(о) з легкої руки російського політтехнолога Марата Гельмана. Перші «темники» відправлялись у ЗМІ, підконтрольні есдекам, розповідаючи, яким чином висвітлювати заходи, що відбуваються у певний день. Коли Віктор Медведчук став главою Адміністрації Президента, кількість «темникових» адресатів, за свідченнями багатьох журналістів, значно зросла, як і наполегливість «настанов» «темників». Восени 2002 року засилля «темників» викликало хвилю протестів з боку багатьох журналістів, які навіть провели відповідні слухання у парламенті з прийняттям резолюцій, класифiкуванням «темникiв» як прояву полiтичної цензури та створенням медіа-профспілки. Не допомогло...

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори