Голову... з’їли, затим — телебачення, або Про iсторiї з розвитком ЗМI у Щорсi та Корюкiвцi
Олександр ГРИНЬКО:
Перше мiсцеве телебачення у пiвнiчному регiонi областi з’явилося у Щорсi. Кажуть, сталася ця небуденна подiя рокiв вiсiм тому. Його облаштовували ентузiасти. Значний внесок зробив журналiст Анатолiй Томило — тепер уже покiйний. Розказують, плани у нього були великi.
Не судилося збутися. Хоча програми цього телебачення полюбили у райцентрi. Охоче його переглядали i в багатьох селах району. Апаратура студiйна була любительська, виготовлена власноруч. Отже, телебачення у Щорсi вимагало коштiв. Їх тодiшня районна влада не надала. Пояснила тележурналiстам: "Самi придумали телебачення, самi й шукайте... Грошей у нас на нього нема".
Справдi, для чого районнiй владi телебачення? Вона ж не любить, щоб про неї звучало критичне слово.
Як з’явилося, так i померло телебачення у Щорсi. Нiби так i треба було. Кажуть, хвороба на ЗМI, як той вiрус, передається. З мiста у мiсто, з району в район.
Корюкiвський — то сусiднiй. "Хвороба" туди ... передалася. Загорiвся бажанням мати своє телебачення у Корюкiвцi тодiшнiй мiський голова Анатолiй Iванович Савченко. У Корюкiвцi кажуть: "Вiн борець за справедливiсть. Справжнiй прихильник гласностi. Не корився нiколи районному начальству. Тому i з’їли його".
Отож Анатолiй Iванович тодi закрутився. Бував у Києвi, Днiпропетровську, Харковi. Там пiдбирав телевiзiйне обладнання. Невiри спочатку уїдливо посмiхались: "Яке ще телебачення? Щоб Савченко телебачення зробив?"
Знову i знову були вiдрядження в Анатолiя Iвановича. Бував на телестудiях у Києвi. Найбiльше його приваблювало, що вони вели репортажi з сесiйної зали, багато подавали iнформацiї про депутатське життя, про роботу постiйних комiсiй.
Кошти вiдшукали: частина — спонсорськi, решта — бюджетнi та вiд полiтпартiй. Телебачення зареєстрували. Засновниками були мiська i районна влада, фабрика техпаперiв. Телебачення назвали комунальним.
З’явилося обладнання. Встановлювали його спецiалiсти з Києва, розказують колишнi депутати. Хороший телепередавач, антена — все серiйного виробництва.
У Корюкiвцi виходить районна газета "Маяк", є мiсцеве радiо. Отож, запрацювавши, телебачення стало конкурентом їх. З телеефiру пiшла критика, як районнi "батьки" зводять на сумнiвнi кошти висотнi котеджi, зловживають службовим становищем, використовують державний транспорт у своїх цiлях...
Головним репортером цих матерiалiв виступав мiський голова А.I.Савченко. Вiн також у телестудiї органiзовував "круглi столи". Часто вони були критичнi, спрямованi проти районного начальства.
Савченку почали перекривати "кисень". Його критикували з районної трибуни. I хто ж? Тi, хто сам зловживав службовим становищем. Це їх ще ранiше мiський голова зачепив за живе. ("Як вiн посмiв це робити — критикувати?! Хто йому дав таке право?" — волали ображенi).
У Корюкiвцi кажуть: "Тодi були першi демократичнi вибори, коли до мiської влади прийшов народом обраний голова. Ним став Савченко".
Анатолiя Iвановича не злюбило районне начальство. За що? За те, що вiн розширив iнформацiйний простiр, оприлюднював те, що було таємне, приховане вiд народу, розкривав чорнi справи, якi водилися за районним начальством.
Вiд районної влади, кажуть корюкiвчани, тодi надiйшов сигнал "кишеньковим депутатам" мiськради: "Що ви сидите? Зберiться i проженiть Савченка. Набрид нам. Не слухається..."
Волю районних "керманичiв" було виконано. Пiзнiше, розказують, обрали головою мiськради слухняного О.В.Папiна. Людина малоiнiцiативна, без позицiї, байдужий до телебачення. Скоро вiн так i заявив депутатам: "Знайте, на телебачення треба додатковi кошти. Де їх взяти — проблема. Будемо закривати його". Проти голови нiхто з депутатiв не виступив. Адже мiськi депутати — це спецiалiсти i робiтники фабрики техпаперiв. Вони i ранiше, i тепер усiляко пiдтримують пана Папiна, який ранiше працював начальником шпалерного цеху фабрики техпаперiв. Отакий прихований "клан" у Корюкiвцi...
Стиха-потиху мiське комунальне телебачення у Корюкiвцi почали ховати. Спочатку воно не виходило тижнями, потiм — мiсяцями... Нiхто не здiйняв тривогу: "Це ж робимо замах на iнформпростiр, свободу слова!"
У Корюкiвцi районне начальство не любить критики на свою адресу. У "районцi" про нього спiвають тiльки хвалебнi оди: "Наш район перший в областi за промисловим оборотом..." А скiльки у Корюкiвцi, Рибинську, Холмах простоює фабрик, заводiв, сiльгосппiдприємств розкрадених — про це у "Маяку" жодного словечка.
Тому районне начальство i погодилося з похованням телебачення, не знайшовши коштiв на пiдтримку.
Третiй рiк комунальне телебачення у Корюкiвцi мовчить. Мiський голова О.В.Папiн пальцем не ворухнув, щоб вiдновити його роботу.
Корюкiвчани переказують: "Знаємо, що ранiше А.I.Савченко ходив до мiськради, просив: "Вiддайте менi на взаємовигiдних умовах телеобладнання. Я у Корюкiвцi органiзую вуличне телебачення". Не погодилися. Хай краще пропаде воно... А тобi — нi.
Збiднений iнформацiйний простiр у Корюкiвському районi. У селах з великими перебоями працюють радiоточки. Цi б "дiрки" перекривало телебачення, радiус дiї в якого був значний. Це за умови, коли селяни встановлювали антени з пiдсилювачем i дивилися новини з Корюкiвки. Не пощастило їм. Чи й знають вони, що в самiй же Корюкiвцi йдуть "таємнi вiйни". Наступ на свободу слова тут завжди був. Результат — лiквiдацiя телебачення. А от уже обiзнанi з "таємними вiйнами" кажуть, що початком цього наступу було "з’їдання" тодiшнього мiського голови А.I.Савченка. Тихо це було, таємно робилося, хитро... Чужими руками. А все ж таки з’їли. Разом з головою i телебачення "опозицiйне, неслухняне"...
Що вiд нього лишилося? Мабуть, рiжки та нiжки.