пошук  
версія для друку
15.04.2004
джерело:
(“Сіверщина”, м. Чернігів, № 12 (545), 19 березня 2004 р.)

Табу ХХ столiття

   

Сергiй СОЛОМАХА, м.Чернігів:

Табу — у первiсних i вiдсталих племен i народiв релiгiйна заборона певних дiй, слiв тощо, порушення якої, за забобонними уявленнями людей, неминуче спричинить тяжке покарання.

Одним iз табу досi залишається в Українi питання стосункiв мiж українцями i євреями. Про останнiх, як висловилася вiдома росiйська письменниця Т.Толстая, можна говорити лише добре або нiчого.

Невже українцi, якi спромоглися, хоч i одними з останнiх у Європi, створити державу, i досi залишаються первiсним i вiдсталим племенем? А може, є й iншi причини?

Минулий 2003 рiк для євреїв був iсторичним: країною, де проживає найбiльша кiлькiсть людей (бiльше 5 мiльйонiв), що вважають себе євреями, стали не США, а держава Iзраїль, розташована на територiї Палестини —iсторичної (бiблейської) батькiвщини цього древнього народу. На початку ХХ столiття бiльшiсть цього народу мешкала на теренах України, яка входила до складу двох iмперiй — Росiйської i Австро-Угорської. Чому вiдбулися такi грандiознi змiни в життi єврейського народу менш нiж за 70 останнiх рокiв? Цi змiни для кiлькатисячної iсторiї бiблейського народу без перебiльшення можна назвати революцiйними. Судiть самi.

На початку ХХ столiття переважна бiльшiсть євреїв мешкали в українських мiстах i мiстечках (у деяких — до 70%), сповiдували iудаїзм, спiлкувалися на iдиш, навчали дiтей у релiгiйних школах — хедерах. Тож найкраще пiдходили до марксистського термiну "пролетарiат". До речi, iдиш — мова євреїв Схiдної Європи, яка вiдокремилася вiд нiмецької мови лише в ХVI — ХVIII ст., а iудаїзм — єврейська релiгiя, характерною рисою якої є вiра в одного бога Ягве i Месiю (Спасителя). На вiдмiну вiд християн, вiруючi iудеї не вважають, що Христос був Месiєю. Але чи можуть лише цi розбiжностi бути причиною проблем у стосунках мiж народами? Двi свiтовi вiйни у ХХ ст. на українських землях, окупацiя її бiльшовицькою Росiєю — найвизначнiшi подiї, що докорiнно змiнили життя як українських, так i всiх схiдноєвропейських євреїв. Саме на початку ХХ ст. багатовiковi релiгiйнi постулати були масово змiненi на атеїстичнi. Це вiдбулося пiд впливом марксистських iдей i дiяльностi соцiал-демократичних партiй у бiльшостi країн Схiдної Європи. Цi подiї породили безлiч мiфiв i неправди, що i досi отруює вiдносини мiж євреями i українцями, якi у ХVI — ХVII ст. врятували вiд фiзичного знищення захiдно-європейську єврейську дiаспору. Тож на українських етнiчних землях євреї створили чи не найбiльш потужну культурну спадщину пiсля їх вигнання римлянами з Палестини.

Але чому в кiнцi ХХ ст. в Українi майже не залишилося слiдiв цієї культури? Хiба що численнi цвинтарi, росiйськомовнi пiснi на єврейськi мелодiї, згадки в анекдотах i гуморесках, як правило, у виконаннi артистiв єврейського походження, численнi спроби використати тему єврейства в брудних виборчих технологiях та численнi мiфи...

Серед них — найбiльш поширений про те, що бiльшiсть євреїв в Українi знищили фашисти пiд час Другої свiтової вiйни. Наприклад, газета "лiвих" "Товарищ" № 39 вiд 28.10.2003 р. у публiкацiї до 60-рiччя трагедiї Бабиного Яру в Києвi стверджує: "С 29.09.41 г. по 29.09.43 г. в Бабьем Яру фашистские палачи расстреляли около 200 тысяч людей, в основном еврейской национальности".

Це ствердження не вiдповiдає iсторичним фактам. За даними заступника директора Музею iсторiї м.Києва Д.Малакова, в 1941 роцi в Києвi було 890 тисяч жителiв, з них 25% — євреї. Тобто напередоднi вiйни в Києвi могло бути 220 — 230 тисяч євреїв.

З початком вiйни до лав Робiтничо-селянської червоної армiї (РСЧА) було мобiлiзовано близько 200 тисяч киян. Якщо євреїв серед киян було 25%, то на фронт мали пiти i близько 40 тисяч євреїв. Крім того, починаючи з 1 липня 1941 року, з наближенням фронту 325 тисяч киян евакуювали на Схiд. Це були переважно квалiфiкованi iнженери, технiки, робiтники оборонних пiдприємств, вiдповiдальнi працiвники компартiйних i радянських установ, дiячi науки, культури, члени їх родин, а також сiм’ї командного складу РСЧА i НКВС. Тодi серед цих категорiй громадян євреїв було значно бiльше 25%. Крiм того, з Києва було вивезено резерв РСЧА — юнаки старше 14 рокiв. Тож на час захоплення нiмцями Києва (19 вересня 1941 р.) у ньому могло знаходитися не бiльше 400 — 450 тисяч жителiв. Але євреї вже не становили 25% вiд загальної кiлькостi киян.

У першi ж днi окупацiї Києва нiмцi почали розстрiлювати саме євреїв за акти саботажу, вчиненi радянськими пiдпiльниками. Масовi розстрiли вiдбулися 29 — 30 вересня пiсля пiдриву i пожеж в основних спорудах на Хрещатику радянськими радiобомбами. Проте серед розстрiляних у тi два днi були не лише євреї, а й члени їх родин — українцi, росiяни й дiти вiд цих змiшаних шлюбiв. Такi шлюби на той час були звичайним явищем, особливо у великих мiстах. Але головною жертвою фашистського терору були ортодоксальнi прихильники iудаїзму або громадяни єврейської нацiональностi, якi не були пов’язанi з роботою в евакуйованих установах.

Нинi, за всiма оцiнками, встановлено: в Бабиному Яру загинуло 39 — 40 тисяч громадян СРСР єврейської нацiональностi. Порiвняно iз загальною кiлькiстю загиблих у Києвi вiд рук окупантiв 195 тисяч киян це дорiвнює 20 — 30% загиблих. Тож чому декому кортить особливо видiляти одну нацiональнiсть? Хiба не передбачали сталiнськi соколи-"чекiсти", якi органiзували пiдрив i спалення Хрещатика, що їхнi супротивники можуть застосувати у вiдповiдь не створення єврейських гетто, як це вiдбулося у Варшавi та iнших мiстах Європи, а масовий терор проти кинутих на поталу громадян єврейської нацiональностi?

Сповiдування в СРСР iдеологiї бiльшовицького терору проти ворогiв народу, якими по черзi ставали капіталісти, поміщики, попи, троцькісти, українські буржуазні нацiоналiсти, українське селянство тощо, не залишає вибору: всiх, хто був потрiбен для перемоги, вивезли, а непотрiб — хай знищують фашисти... Головним для них було те, що пiсля Перемоги в Україну повернуться вже не українцi чи євреї, а носiї iдеологiї переможцiв марксистсько-ленiнсько-сталiнських iдей, якi будуть фундаментом нової спiльноти — великого радянського народу.

Тим, хто вважав себе євреєм, Й.Сталiн запропонував жити в Єврейськiй автономнiй областi — на берегах далекого Амура. Чи не в цьому ховається вiдповiдь на питання: хто знищив єврейську культуру в Українi? Щоб остаточно вiдповiсти на це питання, суспiльству треба зняти табу з критики соцiал-комунiстичної iдеологiї i винести її на суд, як це було зроблено з фашистською iдеологiєю у Нюрнберзi, а не ховатися за формулою: iдеологiя непогана, виннi окремi виконавцi. Але якщо знищують цiлi народи, то хiба справа лише в окремих виконавцях?

У ХХ столiттi людству вдалося розв’язати нацiональне питання через розвал колонiальних iмперiй, створення нацiональних держав, у т.ч. i єврейської, а також Органiзацiї Об’єднаних Нацiй. Соцiальнi проблеми (на кшталт протистояння багатих i бiдних), сповiдування iдеї людиноненавистi серед громадян однієї держави досi не тiльки не вирiшенi, але навiть не засудженi свiтовою спiльнотою. Спочатку — через iснування СРСР, а тепер, мабуть, КНР, яка начебто ще не відмовилась від комуністичної спадщини.

Саме це часто-густо породжує бруднi спекуляцiї щодо "єврейського" питання, яке тiсно пов’язане з соцiал-комунiстичною iдеологiєю.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори