пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200410
20.04.2004 | Інна Сухорукова, м.Харків

Яка в нас була влада?

   

В другому числі часопису “Сучасність” за 2004 р. вийшла стаття відомого історика С. Білоконя з досить дивною назвою: “Двадцять років “єврейської” державності в Україні”.

Чесно кажучи, мене здивував явно надуманий підхід автора до історичних подій, причому здивувало насамперед те, що автором історично неточної статті став саме С. Білокінь, якого я поважаю як невтомного дослідника, що зробив дуже багато для того, щоб ми довідалися нарешті правду про самих себе.

Можна, звичайно, спираючись на кількісні показники: тобто скільки і у які роки було євреїв у радянській бюрократії, говорити про єврейську владу. Але невже самому автору не здається цей підхід надуманим і поверхневим? Ну, а в древній Іудеї при Понтії Пілаті порядок підтримували сірійські війська. Так що, будемо говорити про сірійське чи про римське завоювання Іудеї? Не будемо поглиблюватися в надра древневавилонскої історії, скажемо лише одне. За всіх часів імперії підтримували порядок на своїх великих територіях, використовуючи армію і чиновників із сусідніх підкорених ними країн, і на тому стояли.

Пам’ятаю власне враження від поїздки в Латвію й Естонію в 1974 році. Ми добиралися до Юрмали з Тарту на автобусі. Раптово на перехресті рух у бік Юрмали було перекрито, і близько 40 хвилин по перпендикулярному шосе йшли танки і машини, буквально забиті солдатами. Видимо, проводилися навчання, тому що солдати були озброєні. Але нас вразило насамперед те, що усі вони були кавказцями, чи узбеками, чи татарами. Ну, давайте тоді говорити про монголо-татар­сько-кавказьку владу в Естонії і Латвії.

Імперія живе, розвивається і гине за своїм законами. Усвідомимо те, що Ленін почував себе не росіянином, євреєм чи німцем, а більшовиком-інтерн­аціоналіс­том, для якого саме поняття “нація” зв’язувалося з ненависним словом “буржуазія”. Та й усі ці Абрами і Хаїми, що прийшли в революцію, які відірвалися від громади, віри предків, від їхніх законів, були позанаціональними. Пізніше, після Другої світової, переможець і організатор (дійсний організатор) першої у світі тоталітарної держави І. В. Сталін придумав їм назву – цим єврейським юнакам, що тільки і мислили себе більшовиками й інтернаціоналістами. Вони стали називатися “безрод­ними космополітами” і часто тільки тому позбавлялися і коштів до існування, і волі. Але це – пізніше, після того як Сталін випив за російський народ – переможець. Тоді, коли його тоталітарна доктрина вже не мала потреби в прикриттях і масках, а чітко базувалася на російському шовінізмі. Але ми ведемо мову про перші роки радянської влади.

Чомусь С. Білокінь говорить про владу євреїв в Україні. Однак Україна входила до складу СРСР. Можливо, саме в Україні відсоток євреїв в адмінапараті був великим, оскільки саме в Західній і Центральній Україні були зосереджені єврейські містечка, проходила смуга осілості. Не дивно, що позбавлена при царській владі прав, покалічена атеїзмом, єврейська молодь так “пристала” до нової влади, усупереч здоровим попередженням сіоністів – того ж Жаботинського. Єврейські погроми, що учиняли буквально усі ворогуючі армії (і більшовики теж), тільки підсилювали бажання єврейської молоді домогтися “своєї”, лояльної до них державності. Ці пояснення лежать на поверхні, для них не потрібно заглибленого аналізу того часу. Просто без констатації цих фактів, що лежать на поверхні, не обійтися. Я думаю, що і п. Білокінь прекрасно обізнаний про причини такої масової участі євреїв у революції. Але... Україна ще не вся Росія.

Російська імперія сторіччями приєднувала до себе землі, що примикали до неї. В середині 19-го, на початку 20-го століття в Росії народилося поняття “пансла­візм”, якому віддали данину найталановитіші поети і філософи того часу – Тютчев, Достоєвський, Леонтьев, Данилевський, цей перелік можна продовжувати. Леонтьев у своїх творах, Достоєвський у своїх листах бачили майбутню столицю Росії в Константинополі, а російською мовою повинні були володіти всі слов’яни.

Набагато пізніше народився пангерманізм. Невипадковий цей збіг: обидві країни в ХХ столітті прийшли до тоталітаризму. Здавалося б, що загального у панславістів з космополітичним рухом більшовиків? У першому десятилітті нової російської державності – дійсно нічого. Здавалося б, панславізм пішов на дно історії. Перемогла класова доктрина. На арену вийшли люмпенізовані маси, що прагнули скинути старий лад, і селяни, які боролися за право мати землю. Тимчасово вони об’єдналися проти загального ворога – царського олігархічного устрою, інтелігенція в масі своєї теж примкнула до них, як відомо, і відомо, чим для неї це обернулося. Але, говорячи про роки єврейського правління  п. Білокінь змішує грішне і ще більш грішне. Як цілком справедливо зауважила американський професор-фі­ло­соф Ханна Арендт у своїй книзі “Джерела тоталітаризму”, зовсім не Ленін зробив величезну російську імперію першою тоталітарною державою. Підтвердженням тому є збереження при Леніні селянства, як класу, уведення НЕПу. Цікавою здається і позиція Леніна в питаннях державного будівництва, коли він, всупереч думкам Сталіна, Дзержинського, Троцького, наполягав і відстояв розподіл нової імперії по національним республікам, з правом виходу із складу Радянського Союзу. Це саме завдяки Леніну, національні республіки мали свої парламенти, уряди, свого першого секретаря КПРС. При Леніні в Радах безпартійних була більшість – і це перше, з чим повів рішучу боротьбу Сталін. Таким чином, Ленін будував в імперії однопартійну диктатуру, з визначеними корпоративними і національними зв’язками.

Майже в цей же період такий тип держави склався в Італії. Однопартійна диктатура Муссоліні не претендувала на тотальність. При ній зберігалися корпоративні, сімейні зв’язки, повсякденне життя людини не було обов’язково заідеологізованим. Відомий російський письменник Ю. Домбровський у своєму романі “Хранитель древностей” говорить про це зовсім незалежно від Ханни Арендт. Він пише, що революція Леніна викликала до влади фашистську диктатуру Муссоліні, який відмовився від демократичних свобод, але, в принципі, залишив приватне життя громадянина в спокої. Зате Сталін і його режим “налякали західного обивателя до гикавки. От він і вирішив прикритися від такого чудовиська ще більш страшним фюрером”. Важко сказати, яка з фігур – Сталін або Гітлер – більше чудовисько. Та й не в цьому справа. Історичні і культурологічні процеси змусили людство пережити в першій половині ХХ століття планетарні кризи, не порівняні в історії ні з чим.

Розпад станових державних зв’язків, вихід на історичну арену юрби і, як наслідок, расові і класові революції, тоталітарні і диктаторські режими в Європі, дві світові війни…

Унікальне створення євреїв – тоталітарний режим? Тільки в одній відомій мені єврейській родині, по розповідях уцілілого її представника, Сталін знищив 22 людини. От саме при переході від однопартійної диктатури до тоталітарного режиму, а це – згортання НЕПу, знищення селянства як класу, усевладдя бюрократичного апарату. Терор не за класовими ознаками, як при Леніні, а терор заради терору, заради руйнування усіх вертикальних і горизонтальних суспільних зв’язків, а також тотальна ідеологізація. У тоталітарній системі немає родини, тому що “Великий Брат” дивиться на тебе й у твоїй спальні (по Оруеллу). Немає друзів, немає зв’язків по інтересах, тому що скрізь є присутньою ідеологія. Невже перші 10 революційних років порівняні з цим?

Цікаво, що ті панславісти, які потрапили в еміграцію (вони почали іменувати себе “евроазій­цями”), вітали політику Сталіна, і багато хто з них повертався на батьківщину, вважаючи, що Сталін зібрав і розширив Російську імперію. Особливо яскраво цей мотив звучить у Шульгіна, генерала царської армії, який завзято боровся проти червоних, а коли він опинився в еміграції, то буквально проспівав осанну Сталіну, сказавши, що Російська імперія знайшла нарешті справжнього російського імператора-самодержця.

Безумовно, диктатура Леніна, створивши бюрократичний апарат, позакласовий, позастановий і самодостатній, допомогла Сталіну в будівництві тоталітарної держави. Цей апарат при Леніні зберігав у республіках видимість національних урядів.. Сталін повів рішучу боротьбу з “націоналізмом”. Відомі усім чистки національних керівних кадрів почалися з початку 30-х років, одночасно з наступом на селянство. Потім прийшла черга тих, хто починав разом з Леніним його велику авантюру. Поступово усі вони, чи майже всі, були знищені, і це відбувалося значно раніше 38-го року. Так що і тут говорити про єврейський уряд в Україні – це недооцінювати націоналістичні устремління Й. В. Сталіна. Для його цілей (світове панування) потрібен був тільки імперськостворюющий народ-бого­носець.

Та ж Ханна Арендт вважає нацистську Німеччину породженням сталінського тоталітаризму, хоча Німеччина прийшла до расової теорії значно більш простим шляхом. Атомізація суспільства, поразка в першій світовій війні і, як наслідок, бажання юрби згуртуватися на базі якоїсь ідеології. Такою “ідеальною” ідеологією виявився расизм. Він же, власне, зажадав керманича – фюрера.

Режими виявилися схожими і несхожими. Однак ми не будемо зараз розглядати їхню подібність і відмінність. У першому випадку, у Росії, євреї масово примкнули до революції і потім так саме масово були знищені. У Німеччині антисемітизм був тим цементом, що згуртував юрбу. Різниця в режимах викликана багатовіковим імперським устроєм і досвідом Росії саме як імперії. Німеччина такого досвіду не мала.

До речі, хто, з погляду п. Білоконя, виселяв кримських татар, греків, чеченців? Невже ці самі, дуже наївні в більшості і неосвічені (м’яко кажучи) єврейські юнаки, що побачили в більшовизмі нову, єдино правильну релігію, що дає їм індульгенцію на випадок будь-якого смертного гріха, крім сумніву в самій релігії, звичайно? Так, історія маніпулювала ними, як ляльками. Деякі з них прозріли, хоча б на Колимі, або в останні перед розстрілом хвилини. Більшість умирала з криком – “Да здравствует Сталін!”

Нічого собі уряд! Злому ворогу такого не побажаєш. Проте в Йосипа Віссаріоновича вийшло все, чого він домагався: і створення єдиної і неподільної супердержави, де особистість тотально контролювалася від власної родини до будь-якої організації по інтересах. Супердержави, якої боялися в усьому світі, навіть американці. “Біполярний світ” – як казали тоді. Єдине, чого не врахувала ця людина, яка дійсно створила унікальну суспільну структуру – що він смертний, а система – практично уособлення його самого. 5 березня 1953 року почався розпад найстрашнішого у світі державного монстра.

Уцілілі єврейські хлопчики і їхні нащадки спробували повоювати за щирий марксизм, але потрапили в ті ж політичні табори. А в ці години боровся, трудився і виживав Ізраїль, держава, до якої бажали повернутися не тільки сіоністи, як це було на початку століття, але й ті, що пережили Голокост – європейські євреї. І ніхто в ті перші роки радянської влади не думав, що Велика Жовтнева революція відгукнеться до присталих до неї десоціологізованих євреїв Освенцимом. А зв’язок тут – прямий. Мені не шкода катів. Інквізитор, навіть наївний, - по великому рахунку кат – і не більш того, навіть якщо він думає, що за ним Христос, чи вічне процвітання “рівності, братерства і волі”.

Але я категорично проти такого полегшеного історичного варіанта, що пропонує нам п. Білокінь. Будь-який тоталітаризм одночасно і расовий, і класовий (який насаджує новий клас – бюрократію). На визначеному етапі ці дві ідеології змикаються, і вилазить страшний монстр: тоталітарна держава, що безупинно пожирає і своїх батьків, і дітей, але ні перші, ні другі не здогадуються, та й осліплені новою вірою, не можуть здогадатися: хто ж їх зжер. Ось чому визначення тоталітарного монстра завжди умовно. Так, німецький нацизм, але хіба не було в них союзників, побратимів по вірі – угорців, румунів і т.і. Так, багато євреїв прибилося до революції, але за що воювали разом з ними інші групи населення імперії, навіть казаки, які були елітою царської армії, поділилися на білих та червоних? Бюрократичний апарат за часи правління Сталіна змінювався мінімум 4 рази, але в пострадянських республіках він живий і понині, і він – інтернаціональний. А в Німеччині, що опинилася в зоні окупації демократичних країн, він зломлений. Так про який єврейський уряд України з 18-го по 38-й рік можна говорити? Ляльководи то були поза межами республіки – і це найголовніше.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори