пошук  
версія для друку
12.05.2004

Відкрите звернення Інституту Республіка до народних депутатів України демонстраці

   

Президент України 23 березня 2004 року подав до Верховної Ради проект Закону України «Про збори, мітинги, походи і демонстрації» (Проект N 5242-2). Проект визначений як невідкладний, профільний комітет – Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Пунктом 2 прикінцевих положень цього законопроекту передбачається доручити Кабінету Міністрів України «протягом двох місяців з дня опублікування цього Закону: підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону». Виходячи з тексту проекту, першим законодавчим актом, який підлягає «приведенню у відповідність, переглядові та скасуванню» є Конституція України, зокрема її стаття 39.

Щоб упевнитись в цьому, достатньо порівняти законопроект з Конституцією. Стаття 39 Основного закону звучить так: «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей,» – і не передбачає прямих обмежень цього права ні щодо місця, ні щодо часу, ні щодо тривалості, ні щодо організаторів, ні щодо «регламенту» масових заходів. Натомість законопроект Президента встановлює жорсткі обмеження права громадян збиратися і вільно висловлювати свою думку у всіх названих вимірах. І у всіх випадках – без висновків суду, а лише за рішенням чиновників органів внутрішніх справ, державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Так стаття 9 законопроекту запроваджує обмеження щодо місць проведення «прилюдних заходів» (термін із проекту) – не ближче 50 метрів від резиденції Президента України, будинків Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, дипломатичних представництв іноземних держав, місій міжнародних організацій, тобто місць, які найчастіше стають об’єктами пікетувань та адресатами протестних акцій.

Стаття 10 законопроекту всупереч ст. 39 Конституції встановлює обмеження щодо часу і термінів проведення масових заходів: «Прилюдний захід може починатися не раніше 9 години і завершуватися не пізніше 22 години... Гранична тривалість прилюдного заходу, що проводиться одним і тим самим організатором (організаторами), не повинна перевищувати п’яти годин підряд». Складається враження, що ця стаття була написана «теоретиками» адміністрації Президента саме для того, щоб не допустити у майбутньому акцій, подібних до студентського голодування 1990-го року або «України без Кучми», громадянських рухів, які стали важливими віхами у поступі України до демократії.

Стаття 7 законопроекту вимагає від організаторів подати повідомлення про проведення «прилюдного заходу» за 10 календарних днів до його початку. З одного боку Конституція вимагає завчасного сповіщення про масовий захід. З іншого, згідно роз’яснень Конституційного Суду від 19.04.2001, «тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій». В тому, що термін «завчасного сповіщення» у 10 днів обмежить права на мирні зібрання, можна переконатися на таких прикладах. Мітинги протесту проти ГКЧП, які розпочалися 20.08.91 – наступного дня після перевороту – біля Білого Дому в Москві, у багатьох містах України були б згідно з цимзаконопроектом незаконними.

У вже традиційних для України випадках, коли у переддень виборів за рішенням виборчих комісій скасовується реєстрація «незручних» кандидатів у депутати чи мери, а оскарження цих рішень в суді неможливе за браком часу, єдиним способом для громадян висловити свою незгоду, спробувати змінити ситуацію до початку голосування, є масові акції протесту. Якщо президентський законопроект «Про збори, мітинги, походи і демонстрації» буде схвалено, такі акції будуть незаконними! Є безліч випадків, коли події вимагають негайного – того ж або наступного дня – реагування громадськості, коли за 10 днів реакція на події просто втрачає актуальність. Від часу схвалення вказаного законопроекту таке громадське реагування буде заборонене.

Особливе занепокоєння викликає положення законопроекту про «уповноважених органів внутрішніх справ, виконавчої влади та місцевого самоврядування», які матимуть право «приймати рішення про зупинення або припинення прилюдного заходу» (стаття 14 проекту) та «виводити з місця проведення прилюдного заходу громадян» (стаття 15) на свій власний розсуд, без рішення суду.

Сьогодні проблема з реалізацією прав громадян на мирні збори набуває особливої актуальності. До вже «звичайних» для України проблем додався фактичний початок виборчої кампанії 2004-го року і в різних регіонах України політичні сили різного спрямування проводять свої масові заходи. Спалахів політичної та громадянської активності слід очікувати протягом всього 2004-го року. В той же час забезпечити реалізацію прав громадян на мирні збори необхідно хоча би з тієї точки зору, що це б сприяло проведенню чесної й відкритої виборчої кампанії. Саме тому викликає занепокоєння внесення Президентом законопроекту, який обмежує права громадян на мирні збори і який фактично є копією сумнозвісного російського законопроекту, нещодавно схваленого Державною Думою РФ у першому читанні, саме у переддень виборчої кампанії.

Конституція України гарантує право на мирні зібрання. Це право гарантує і низка міжнародних документів з прав людини. Це право є природним і невід’ємним. Це право разом із свободою слова реалізує вільне волевиявлення людини. Проте, всупереч нормам міжнародного права та Конституції України, українська влада нехтує правом громадян на мирні збори. Систематичні порушення прав громадян в Україні періодично призводять до масових мітингів та демонстрацій з політичними, економічними та соціальними вимогами до влади. У свою чергу органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування намагаються не допустити проведення акцій протесту або перешкодити їм.

Ми вже маємо низку антиконституційних перешкод мирних зібрань – від розгрому наметового містечка «України без Кучми» до заборони мітингу у Мукачевому 21.04.2004. Одною із чергових спроб позбавити українських громадян права на зібрання є президентський законопроект «Про збори, мітинги, походи і демонстрації».

У зв’язку з цим Інститут «Республіка» звертається до народних депутатів України – не схвалювати законопроект Президента «Про мітинги, збори, походи і демонстрації» у зв’язку з тим, що він порушує основоположні права людини та основні свободи й суперечить статті 39 Конституції України.
Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори