пошук  
версія для друку
15.05.2004 | Руслан Тополевський

ЗАУВАЖЕННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ДО ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ №2206 від 17.09.2002 р.

   

Про Державний реєстр фізичних осіб

Питання, яке врегульовує даний законопроект стосується безпосередньо реалізації особою права на приватність і, зокрема права на захист персональних даних. Хоча потреба в такому законі безсумнівно велика, однак прийняття неякісного закону гірше ніж його відсутність.

Зауважимо, що законопроект передбачає доволі широкий перелік надлишкових персональних даних, які вносяться до Державного реєстру, наприклад інформацію про батьків, тоді як стаття 2 законопроекту передбачає, що метою створення Державного реєстру є «облік фізичних осіб, які на законних підставах перебувають на території України», інакше кажучи метою створення Державного реєстру фактично є збір базової персональної інформації про особу, що значно ширше декларованої мети. Крім того законопроект не передбачає особливості реєстрації осіб, що знаходяться в установах виконання покарань. Звернемо увагу на те, що створення і функціонування Державного реєстру безпосередньо пов’язане з виділенням на нього коштів в Державному бюджеті.

Слід відзначити, що існує досить велика імовірність того, що створення в сучасних умовах Державного реєстру згідно з цим законопроектом створить вагомі передумови до побудови в Україні поліцейської держави, зокрема через обов’язок всіх осіб реєструватися за тимчасовим місцем проживання і як наслідок тотальний контроль за пересуванням осіб територією України.

На жаль в Україні громадяни неодноразово зіштовхувалися зі зловживаннями з боку влади. Саме тому як це витікає, зокрема, з Доповідної записки до законопроекту, для України більш прийнятною є модель в якій функціонують реєстри різного адміністративного призначення: для обліку населення, для проведення виборів та референдумів, для збирання податків, для надання соціальних послуг, тощо – кожен з власним ідентифікаційним номером особи. Безумовно слід встановити чіткі правила їхнього застосування та встановити певні бар’єри для поєднання таких реєстрів. В цьому випадку питання вигоди застосування єдиного персонального ідентифікаційного номера повинно поступитися захисту персональних даних і в ширшому сенсі захисту права на приватність.

Звернемо увагу на особливості окремих статей законопроекту:

Розділ I. Загальні положення

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому зна­ченні:

Державний реєстр фізичних осіб (далі – Державний реєстр) – банк даних, створений для забезпечення обліку фізичних осіб, які проживають або перебувають на території України;

первинна реєстрація – внесення до Державного реєстру персональних даних фізичних осіб;

(...)

розпорядник Державного реєстру – центральний орган виконавчої влади, уповноважений вирішувати питання про призначення занесених до Державного реєстру персональних даних фізичних осіб;

(...)

місце тимчасового перебування – місце, де особа тимчасово проживає, – готель, санаторій, будинок відпочинку, пансіонат, кемпінг, лікарня, туристська база, інші подібні установи, а також жилі будинки (частини будинків) і жилі приміщення, які не є місцем постійного проживання фізичної особи;

(...)

тимчасове перебування – проживання особи у певному населеному пункті чи місцевості строком менше ніж шість місяців;

(...)

Можливо слід говорити про базу даних.

Законопроект не визначає, які дані згідно ч.6 ст.14 підлягають в процесі первинної реєстрації передачі до Центрального реєстру.

Очевидно слід визначити статус розпорядника Державного реєстру: незалежна агенція чи підрозділ, наприклад, Міністерства юстиції.

На нашу думку, доцільно використовувати термінологію Цивільного кодексу (2003 року) – місце тимчасового проживання, а не місце тимчасового перебування, і відповідно тимчасове проживання, а не тимчасове перебування. Слід чітко визначити мінімальний термін протягом якого особа не повинна реєструватися в місці тимчасового проживання. Крім того виникає питання механізму внесення інформації про тимчасове місце проживання в Державний реєстр. Згідно законопроекту не передбачено можливості видаляти інформацію про тимчасове місце проживання. Більше того інформація про тимчасове місце проживання особи не повинна вимагатися у всіх осіб, які тимчасово залишають своє місце проживання, а лише у певних категорій осіб.

Законопроект ніяк не враховує право особи мати декілька місць проживання, а також ігнорує можливість існування у особи місця переважного проживання (ст. 29 ЦК 2003 р.)

Стаття 3. Основні завдання Державного реєстру

Основними завданнями Державного реєстру є:

– ведення персоніфікованого обліку фізичних осіб;

– сприяння проведенню масових заходів – перепису населення, референдумів, виборів, опитувань тощо;

– сприяння іншим органам у виконанні ними своїх повноважень, визначених законодавством України.

На нашу думку з метою усунення зловживань слід визначити вичерпний перелік завдань ведення Дер­жавного реєстру, так само як і вичерпний перелік органів влади, яким може надаватися інформація нього. На нашу думку слід саме в цьому Законі пе­редбачити механізм звернення таких органів до Дер­жавного реєстру за персональною інфор­ма­ці­єю і чітко визначити випадки, в яких це може від­бу­ватися, уникаючи виразів «тощо», «інші органи».

Стаття 4. Принципи ведення Державного реєстру

Принципами ведення Державного реєстру в Україні є:

–  повнота і достовірність даних, що вносяться до Державного реєстру;

(...)

–  конфіденційність і таємність інформації про фізичну особу.

Очевидно слід додати принцип цілісності

Хоча і проголошується принцип таємності, однак незрозуміло, яким саме чином він повинен реалізовуватися. Очевидно у цьому випадку йдеться про випадки пов’язані з національною безпекою та захистом свідків

Стаття 5. Мова ведення Державного реєстру

Мова ведення Державного реєстру визначається відповідно до законодавства України про мови.

На нашу думку слід прямо записати, що згідно статті 10 Конституції України мовою ведення Дер­жавного реєстру визначається українська мова.

Стаття 7. Права фізичних осіб

Кожна фізична особа має право:

(...)

Можливо слід додати «Отримати відшкодування в разі заподіяння шкоди внаслідок необґрунтованого поширення даних Державного реєстру»

Стаття 8. Законодавство про Державний реєстр

Державний реєстр створюється та ведеться відповідно до цього Закону, закону про захист персональних даних і інших нормативно-правових актів, що приймаються відповідно до цих Законів.

Законопроект не передбачає посилання на Консти­туцію, інші закони, які можуть стосуватися ведення Державного реєстру, а також міжнародно-правових договорів

Розділ II. Державний реєстр фізичних осіб

Стаття 9. Структура Державного реєстру

(...)

2. Центральний реєстр містить персональні дані фізичної особи, внесені при первинній реєстрації.

3. Регіональні реєстри є автономними базами персональних даних фізичних осіб.

На нашу думку така організація державного реєстру при невизначеному колі завдань для яких може бути використана інформація не сприяє захисту приватності особи.

Стаття 11. Персональні дані фізичної особи, що заносяться до Державного реєстру

1. До Державного реєстру заносяться такі персональні дані фізичної особи:

ім’я (із зазначенням попередніх імен);

дата народження;

місце народження;

стать;

громадянство (підданство) та дата його набуття; фізична особа, яка перебувала в іншому громадянстві (підданстві), зазначає попереднє громадянство (підданство) та дату його набуття і припинення; фізична особа, яка має декілька громадянств (підданств), зазначає всі громадянства (підданства) та дату їх набуття;

серія, номер, дата видачі паспортного документа та орган, який його видав;

місце постійного проживання або/та місце тимчасового перебування;

відомості про сімейний стан (шлюб) – дата і місце реєстрації/розірвання шлюбу;

відомості про дітей – ім’я, дата і місце народження, стать, громадянство (підданство), для померлих – відомості про смерть;

відомості про батьків – ім’я, стать, громадянство (підданство), для померлих – відомості про смерть;

відомості про чоловіка або дружину – ім’я, дата і місце народження, стать, громадянство (підданство), для померлих – відомості про смерть;

відомості про рішення суду про обмеження дієздатності або недієздатність (у разі, коли фізичну особу визнано обмежено дієздатною або недієздатною);

відомості про виборче право;

відомості про смерть – дата і місце.

2. Персональні дані фізичних осіб, не передбачені цією статтею, збирати і вносити до Державного реєстру забороняється.

Тут очевидно має змішування інформації двох реєстрів: реєстру обліку осіб і реєстру актів громадянського стану. В силу вразливості інформації останнього реєстру вона повинна мати дещо сильніший захист ніж інформація загального ха­рактеру, яка міститься в реєстрі обліку осіб

3. За порушення цього Закону встановлюється адміністративна, кримінальна та інша відповіда­ль­ність.

На нашу думку слід безпосередньо в цьому законі передбачити можливість відшкодування шкоди, зав­даної особі в результаті порушення конфіденційності, якщо це здійснено з порушенням встановленого цим Законом порядку використання такої інформації.

Стаття 14. Формування Державного реєстру

1. Державний реєстр формується шляхом подання до реєструючих органів персональних даних фізичних осіб, зазначених у статті 11 цього Закону:

1) фізичними особами або їх законними пред­став­никами;

2) юридичними особами, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб, за місцем тимчасового перебу­вання.

2. Відомості подаються фізичними особами до реєструючих органів за місцем їх проживання. Якщо фізична особа не досягла шістнадцятирічного віку або є обмежено дієздатною чи недієздатною, відомості до реєструючих органів подаються її законними представниками.

(...)

7. Відсутність документів не є підставою відмови в реєстрації. При відсутності документів реєстрація проводиться із зазначенням «без підтвердження документом».

Незрозуміло про які саме юридичні особи йдеться, можливо про органи реєстрації.

Не враховано положення ч.2 ст.29, яка передбачає, що фізична особа, яка досягла 14 років, вільно оби­рає собі місце проживання. Також незрозуміло, хто повинен подавати відомості, якщо особа набула повної дієздатності до виповнення їй 16 років.

В світлі цього положення незрозуміло, що робити в разі, коли особа вимагає змінити дані які вона вважає недостовірними, однак немає документів, щоб це підтвердити. Чи можливе підтвердження такої інформації в судовому порядку, на основі свідчень свідків.

Стаття 17. Користування інформацією з Державного реєстру

(...)

2. Право на користування інформацією з регіонального реєстру фізичних осіб мають:

1) фізичні особи:

для перевірки або одержання довідки про свої персональні дані, а також передачі цих даних фізичним та юридичним особам (за винятком випадків, визначених законами України);

для одержання інформації про інших фізичних осіб (у разі наявності обґрунтованого звернення) – крім випадків, коли відповідно до актів законодавства України заборонено передавати персональні дані іншій фізичній особі;

2) органи державної влади, державні органи та органи місцевого самоврядування:

(...)

для одержання визначеної законом України ін­формації, необхідної для складання списків виборців та інших учасників масових заходів;

3) правоохоронні органи, суди, органи Міністерства оборони України та інші утворені відповідно до Законів України військові формування, органи управління освітою, органи юстиції, інші органи та установи, яким підпорядковані автоматизовані системи обліку, – для одержання інформації, необхідної для виконання завдань, що покладені на них законодавством України.

3. Реєструючі органи в триденний термін з дня вне­сення інформації до регіональних реєстрів зобо­в‘я­зані передати персональні дані фізичної особи, визна­чені в абзацах другому-п‘ятому та восьмому частини першої статті 11 цього Закону, до органів соціального забезпечення, соціального страхування, охорони здоров’я, Пенсійного фонду, податкових органів та військкоматів.

Це положення встановлює можливість обмеження законами права особи отримувати інформацію про себе, що неприйнятно.

Незрозуміло, що саме означає «у разі наявності обґрунтованого звернення», хто і яким чином це визначатиме.

Незрозуміло, що мається під «інших учасників масових заходів»

Нечітко визначено коло органів державної влади, які мають право користуватися Державним реєстром.

Очевидно слід додати «за місцем проживання»

Стаття 18. Опублікування інформації з Державного реєстру

1. Інформація, яка міститься в Державному реєстрі, та результати її обробки підлягають опублікуванню.

2. Перелік персональних даних фізичних осіб Державного реєстру, які підлягають опублікуванню, та порядок опублікування інформації, яка міститься в Державному реєстрі, та результатів їх обробки, визначає розпорядник Державного реєстру.

Не зовсім зрозуміло, яким чином інформація, яка має статус конфіденційності підлягає опублікуванню.

Так само незрозуміло чим буде керуватися розпорядник Державного реєстру визначаючи перелік персональних даних, які підлягають опублікуванню та порядок опублікування такої інформації, так само як результати їх обробки. На нашу думку це питання повинно бути врегульоване саме в рамках цього закону

Стаття 19. Таємниця реєстрації

Особи, які працюють в органах Державного реєстру або є уповноваженими особами реєструючих органів, повинні бути поінформовані про свої обов’язки до початку їх виконання та дати письмове зобов’язання щодо збереження таємниці реєстрації. Це зобов’язання зберігається у разі зміни місця роботи чи по закінченні трудової діяльності протягом трьох років з дня відповідно зміни місця роботи чи закінчення трудової діяльності.

Не зовсім коректно сформульовано положення щодо збереження таємниці реєстрації, оскільки не передбачається таємниця інформації отриманої під час обробки. Доцільніше ставити питання про збереження таємниці персональної інформації, до якої особа мала доступ в зв’язку з ви­конанням нею службових обов’язків.

Стаття 20. Ліквідація Державного реєстру

Державний реєстр може бути ліквідований в умовах воєнного стану актом Президента України у встановленому ним порядку в цілому або в обсязі персональних даних фізичних осіб, що становлять державну таємницю.

Даний закон не визначає персональні дані яких фізичних осіб можуть становити державну таємницю

На нашу думку прийняття такого закону без прийняття Закону про захист персональних даних і без впровадження інституту Уповноваженого з персональних даних сприятиме масовим порушенням права особи на приватність.

Як вже підкреслювалося, персональні дані реєстрація, яких передбачається цим законопроектом слід очевидно розвести по двох різних реєстрах.

Зауваження та пропозиції до законопроекту підготовано Р. Тополевським

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори