пошук  
версія для друку

Конвенція про захист прав людини та основних свобод з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу 11 з Протоколами 1, 4, 6 і 7

   

Рим, 4.11.1950 р.

До тексту Конвенції було внесено поправки відповідно до положень Протоколу № 3 (ETS No. 45), який набрав чинності 21 вересня 1970 року, Протоколу № 5 (ETS No. 55), який набрав чинності 20 грудня 1971 року, і Протоколу № 8 (ETS No. 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року, і цей текст також включив текст Протоколу № 2 (ETS No. 44), який відповідно до пункту 3 статті 5 цього Протоколу був складовою частиною Конвенції з моменту набрання ним чинності 21 вересня 1970 року. Всі положення, що їх було змінено або доповнено згідно з цими протоколами, замінюються Протоколом №11 (ETS No. 155) з 1 листопада 1998 року - дати набрання ним чинності. З цієї дати Протокол № 9 (ETS No. 140), який набрав чинності 1 жовтня 1994 року, скасовується.

Секретаріат Європейського Суду з Прав Людини, листопад 1998 р.

Уряди держав . членів Ради Європи, якi підписали цю Конвенцію,

беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року,

враховуючи, що ця Декларація має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання i дотримання прав, якi в ній проголошені,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами i що одним із засобів досягнення цієї мети є забезпечення i подальше здійснення прав людини та основних свобод,

знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основні свободи, якi складають підвалини справедливості i миру в усьому свiтi i якi найкращим чином забезпечуються, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки загальному розумінню i дотриманню прав людини, від яких вони залежать,

сповнені рішучості, як уряди європейських країн, що є однодумцями i мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи та верховенства права, зробити перші кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у Загальній декларації,

домовилися про таке:

Стаття 1 - Зобов’язання поважати права людини

Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права i свободи, визначені в роздiлi I цієї Конвенції.

Розділ I - Права і свободи

Стаття 2 - Право на життя

1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачене таке покарання.

2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

а) при захисті будь-якої особи від незаконного насильства;

b) при здійсненні законного арешту або для запобігання втечі особи, яка законно тримається під вартою;

c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Стаття 3 - Заборона катування

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Стаття 4 - Заборона рабства та примусової праці

1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.

2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язкову працю.

3. Для цілей цієї статті значення терміна .примусова чи обов’язкова праця. не поширюється на:

а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається під час тримання під вартою, призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції, або під час умовного звільнення з-під варти;

b) будь-яку службу військового характеру або - у випадку, коли особа відмовляється від неї з релігійних чи політичних мотивів у країнах, де така відмова визнається, - службу, яка має виконуватися замість обов’язкової військової служби;

с) будь-яку службу, яка має виконуватися у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, що загрожує життю чи благополуччю суспільства;

d) будь-яку роботу чи службу, яка входить у звичайні громадянські обов’язки.

Стаття 5 - Право на свободу та особисту недоторканність

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:

а) законне ув’язнення особи після її засудження компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту i про будь-яке обвинувачення проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту с пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цiєї статті, має захищене позовом право на відшкодування.

Стаття 6 - Право на справедливий судовий розгляд

1. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннім судом, встановленим законом. Судове рішення проголошується публічно, але преса i публіка можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такі права:

а) бути негайно i детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього;

b) мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або - якщо він не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику i допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мову, яка використовується у судi, або не розмовляє нею, . отримувати безоплатну допомогу перекладача.

Стаття 7 - Ніякого покарання без закону

1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії або бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення за національними законами або за міжнародним правом. Не може також призначатися покарання, тяжче від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення.

2. Ця стаття не стоїть на перешкоді судовому розглядові i покаранню будь-якої особи за будь-які дії чи бездіяльність, якi на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення згідно із загальними принципами права, визнаними цивілізованими націями.

Стаття 8 - Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб.

Стаття 9 - Свобода думки, совісті і віросповідання

1. Кожен має право на свободу думки, совісті i віросповідання; це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так i спільно з іншими, прилюдно чи приватно, в богослужінні, ученні, виконанні та дотриманні релігійних i ритуальних обрядів.

2. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, якi встановлені законом i є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав i свобод інших осіб.

Стаття 10 - Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати i передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади i незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цiлiсностi або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету i безсторонності суду i є необхідними в демократичному суспільстві.

Стаття 11 - Свобода зібрань та об’єднання

1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з іншими, включаючи право створювати профспілки i вступати до них для захисту своїх інтересів.

2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі чи з метою захисту прав i свобод інших осіб i є необхідними в демократичному суспільстві. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління.

Стаття 12 - Право на шлюб

Чоловіки та жінки, якi досягли шлюбного віку, мають право на шлюб i створення сім’ї згідно з національними законами, якi регулюють здійснення цього права.

Стаття 13 - Право на ефективний засіб правового захисту

Кожен, чиї права i свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офiцiйнi особи.

Стаття 14 - Заборона дискримінації

Здійснення прав i свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

Стаття 15 - Відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації

1 Під час війни або іншої надзвичайної ситуації в державі, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вжити заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, - за умови, якщо такі заходи не суперечать іншим її міжнародно-правовим зобов’язанням.

2. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, або вiд статей 3, 4 (пункт 1) i 7.

3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка використовує це право відступу від своїх зобов’язань, повною мірою інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи i про причини їх вжиття. Вона також інформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такі заходи було припинено i з якого часу положення Конвенції знову повністю виконуються.

Стаття 16 - Обмеження щодо політичної діяльності іноземців

Ніщо в статтях 10, 11 i 14 не може розглядатися як таке, що перешкоджає запровадженню Високими Договірними Сторонами обмежень щодо політичної діяльності іноземців.

Стаття 17 - Заборона зловживання правами

Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій державі, групі або особі будь-яке право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дiю, спрямовану на скасування будь-яких прав i свобод, що викладені в цій Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, нiж передбачено в Конвенції.

Стаття 18 - Обмеження у застосуванні обмежень на права

Обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо зазначених прав i свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, для якої вони передбачені.

Розділ II - ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Стаття 19 - Створення Суду

Для забезпечення додержання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далі .Суд.), який функціонує на постійній основі.

Стаття 20 - Кількісний склад суддів

Суд складається з такої кількості суддів, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін.

Стаття 21 - Критерії добору суддів

1. Судді повинні мати високі моральні якості, а також мати квалiфiкацiю, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.

2. Судді засідають у Суді у своїй особистій якості.

3. Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі; усі питання, якi виникають у зв’язку iз застосуванням цього пункту, вирішуються Судом.

Стаття 22 - Вибори суддів

1. Судді обираються Парламентською Асамблеєю вiд кожної Високої Договірної Сторони більшістю поданих голосів із трьох кандидатів, представлених Високою Договірною Стороною.

2. Така сама процедура застосовується під час довиборів до Суду у випадку приєднання нових Високих Договірних Сторін, а також при заповненні вакансій, що виникають.

Стаття 23 - Строк повноважень

1. Судді обираються строком на шість років. Вони можуть бути переобрані. Однак строк повноважень половини складу суддів, обраних на перших виборах, спливає через три роки.

2. Судді, строк повноважень яких спливає через перші три роки, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після їх обрання.

3. З метою забезпечення, наскільки це можливо, поновлення повноважень половини складу суддів кожні три роки, Парламентська Асамблея може до початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість строку або строків повноважень одного або кількох суддів, якi мають бути обранi, буде іншою ніж шість років, але не більшою дев’яти i не меншою трьох років.

4. У випадках, коли йдеться про більше ніж один строк повноважень i коли Парламентська Асамблея застосовує попередній пункт, розподіл строків повноважень здійснюється Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після виборів.

5. Суддя, обраний для заміни судді, строк повноважень якого не сплив, обiймає посаду протягом решти строку повноважень свого попередника.

6. Строк повноважень суддів спливає, коли вони досягають 70-рiчного віку.

7. Судді обіймають свою посаду до їх заміни. Проте після заміни вони продовжують розгляд тих справ, якi вже є в їхньому провадженні.

Стаття 24 - Звільнення з посади

Жоден суддя не може бути звільнений з посади, якщо тільки рішення про його невiдповiднiсть встановленим вимогам не буде ухвалене іншими суддями більшістю у дві третини голосів.

Стаття 25 - Канцелярія та судові секретарі

Суд має канцелярію, функції та організація якої визначаються в Регламенті Суду. Суду в його діяльності надають допомогу судові секретарі.

Стаття 26 - Пленарні засідання Суду

На пленарних засiданнях Суду:

a) обираються його Голова та один або два заступники Голови строком на три роки; вони можуть бути переобранi;

b) створюються палати на встановлений строк;

c) обираються голови палат Суду; вони можуть бути переобранi;

d) приймається Регламент Суду; та

e) обираються Секретар Суду та один або кiлька заступникiв Секретаря.

Стаття 27 - Комісії, палати та Велика палата

1. Для розгляду переданих йому справ Суд засідає в комiсіях у складі трьох суддiв, у палатах у складі семи суддiв та у Великiй палатi у складі сiмнадцяти суддiв. Палати Суду створюють комісії на встановлений строк.

2. Як член палати та Великої палати за посадою засiдає суддя, обраний вiд заінтересованої держави-учасницi, або, за вiдсутностi такого чи в разi неспроможностi такого взяти участь у засiданнi, особа, яка визначається на вибiр такої держави i засiдає як суддя.

3. До складу Великої палати входять також Голова Суду, заступники Голови, голови палат та iншi суддi, якi визначаються вiдповiдно до Регламенту Суду. Якщо справа передається до Великої палати згiдно зi статтею 43, у Великiй палатi не може засiдати жоден суддя з палати, яка постановила судове рiшення, за винятком голови палати та суддi, який засiдав від заiнтересованої держави-учасницi.

Стаття 28 - Заяви комісій про неприйнятність

Комiсія може - одностайним голосуванням - визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ iндивiдуальну заяву, подану згiдно зi статтею 34, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Ухвала комісії є остаточною.

Стаття 29 - Ухвали палат щодо прийнятності та сутi заяв

1. Якщо згiдно зi статтею 28 жодної ухвали не винесено, палата приймає рішення щодо прийнятності та суті iндивiдуальних заяв, поданих згiдно зi статтею 34.

2. Палата приймає рiшення щодо прийнятності та суті міждержавних заяв, поданих згiдно зi статтею 33.

3. Ухвала щодо прийнятності виноситься окремо, якщо Суд, у виняткових випадках, не вирішить інакше.

Стаття 30 - Відмова від юрисдикцiї на користь Великої палати

Якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенцiї чи протоколiв до неї або якщо вирiшення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумiсного з рiшенням, постановленим Судом ранiше, палата може в будь-який час до постановлення свого рiшення відмовитися від своєї юрисдикцiї на користь Великої палати, якщо жодна зі сторiн у справi не заперечує проти цього.

Стаття 31 - Повноваження Великої палати

Велика палата:

a) приймає рiшення щодо заяв, поданих згiдно зi статтею 33 або статтею 34, якщо палата відмовилася від своєї юрисдикцiї згiдно зi статтею 30 або якщо справу було передано їй на розгляд згiдно зi статтею 43; та

b) розглядає запити про надання консультативних висновкiв, поданi згiдно зi статтею 47.

Стаття 32 - Юрисдикцiя Суду

1. Юрисдикцiя Суду поширюється на всi питання, якi стосуються тлумачення та застосування Конвенції i протоколiв до неї i якi передаються йому на розгляд вiдповiдно до статей 33, 34 i 47.

2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикцiї Суду спiр вирiшується Судом.

Стаття 33 - Мiждержавнi справи

Будь-яка Висока Договiрна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенцiї та протоколiв до неї, яке, як вона вважає, було допущене іншою Високою Договiрною Стороною.

Стаття 34 - Iндивiдуальнi заяви

Суд може приймати заяви вiд будь-якої особи, неурядової органiзацiї або групи осiб, що вважають себе потерпілими від порушення однiєю з Високих Договiрних Сторiн прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високi Договiрнi Сторони зобов’язуються не перешкоджати нiяким чином ефективному здiйсненню цього права.

Стаття 35 - Критерiї прийнятностi

1. Суд може прийняти питання до розгляду тiльки пiсля того, як було вичерпано всi нацiональнi засоби правового захисту . вiдповiдно до загальновизнаних норм мiжнародного права, i впродовж шести мiсяцiв вiд дати прийняття остаточного рiшення.

2. Суд не розглядає жодної заяви, поданої згiдно зi статтею 34, якщо вона:

а) є анонiмною; або

b) за своєю суттю порушує питання, що вже було розглянуте Судом або вже подане на розгляд за iншою процедурою мiжнародного розслiдування чи врегулювання, i якщо вона не містить вiдповiдної нової iнформацiї.

3. Суд визнає неприйнятною будь-яку iндивiдуальну заяву, подану згiдно зi статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є несумiсною з положеннями Конвенцiї або протоколiв до неї, явно необґрунтованою або є зловживанням правом на подання заяви.

4. Суд вiдхиляє будь-яку заяву, якщо вiн вважає її неприйнятною згiдно з цiєю статтею. Вiн може зробити це на будь-якiй стадiї провадження у справі.

Стаття 36 - Участь третьої сторони

1. У всiх справах, які розглядаються палатою або Великою палатою, Висока Договiрна Сторона, громадянин якої є заявником, має право подати свої мiркування у письмовiй формi i брати участь у слуханнях.

2. Голова Суду може, в iнтересах належного вiдправлення правосуддя, запропонувати будь-якiй Високiй Договiрнiй Сторонi, яка не є стороною в судовому розглядi, або будь-якiй заінтересованій особi, яка не є заявником, подати свої мiркування у письмовiй формi або брати участь у слуханнях.

Стаття 37 - Вилучення заяв iз реєстру справ

1. Суд може на будь-якiй стадiї провадження у справі вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини дозволяють дійти висновку, що:

а) заявник не має намiру далі пiдтримувати свою заяву; або

b) спiр уже вирiшено; або

с) на будь-якiй iншiй пiдставi, встановленiй Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Однак Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, визначених у Конвенцiї та протоколах до неї.

2. Суд може знову поновити заяву в реєстрі справ, якщо, на його думку, обставини це виправдовують.

Стаття 38 - Розгляд справи та процедура дружнього врегулювання

1. Якщо Суд визнає заяву прийнятною, він:

а) розглядає справу разом iз представниками сторiн i, в разi необхiдностi, проводить розслiдування, для ефективного здiйснення якого заінтересовані держави створюють усi необхiднi умови;

b) надає себе у розпорядження заінтересованих сторін з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основi поваги до прав людини, визначених у Конвенцiї та протоколах до неї.

2. Переговори, які здiйснюються згiдно з підпунктом b пункту 1, є конфiденцiйними.

Стаття 39 - Досягнення дружнього врегулювання

У разi досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєстру, прийнявши вiдповiдне рiшення, яке містить лише стислий виклад фактiв i досягнутого вирiшення.

Стаття 40 - Слухання у вiдкритому засiданнi та доступ до документiв

1. Слухання проводяться у вiдкритому засiданнi, якщо Суд у виняткових випадках не вирішить інакше.

2. Доступ до документів, якi здаються на зберігання Секретареві, має бути відкритим, якщо Голова Суду не вирішить інакше.

Стаття 41 - Справедлива сатисфакцiя

Якщо Суд визнає факт порушення Конвенцiї або протоколiв до неї i якщо внутрiшнє право вiдповiдної Високої Договiрної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разi необхiдностi, надає потерпiлiй сторонi справедливу сатисфакцiю.

Стаття 42 - Рiшення палат

Рiшення палат стають остаточними вiдповiдно до пункту 2 статтi 44.

Стаття 43 - Передання справ на розгляд Великої палати

1. Упродовж трьох мiсяцiв вiд дати постановлення рiшення палатою будь-яка сторона у справi може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

2. Колегiя у складі п’яти суддiв Великої палати приймає таке клопотання, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенцiї чи протоколiв до неї або важливе питання загального значення.

3. Якщо колегiя приймає клопотання, Велика палата вирiшує справу шляхом постановлення судового рiшення.

Стаття 44 - Остаточнi судовi рiшення

1. Рiшення Великої палати є остаточним.

2. Рiшення палати стає остаточним:

a) якщо сторони заявляють про те, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати; або

b) через три мiсяці вiд дати постановлення рiшення, якщо клопотання про передання справи на розгляд Великої палати не було заявлено; або

c) якщо колегiя Великої палати вiдхиляє клопотання про передання справи на розгляд Великої палати згiдно зi статтею 43.

3. Остаточне судове рішення опубліковується.

Стаття 45 - Умотивування судових рiшень та ухвал

1. Судовi рiшення та ухвали про прийнятнiсть або неприйнятнiсть заяв мають бути вмотивовані.

2 Якщо судове рiшення цiлком або частково не виражає одностайної думки суддiв, кожний суддя має право викласти окрему думку.

Стаття 46 - Обов’язкова сила судових рiшень та їх виконання

1. Високi Договiрнi Сторони зобов’язуються виконувати остаточне рiшення Суду в будь-якiй справi, в якiй вони є сторонами.

2. Остаточне рiшення Суду надсилається Комiтетові мiнiстрiв, який здiйснює нагляд за його виконанням.

Стаття 47 - Консультативнi висновки

1. Суд може, на запит Комiтету мiнiстрів, надавати консультативнi висновки з правових питань, якi стосуються тлумачення Конвенцiї та протоколiв до неї.

2. Такi висновки не поширюються на питання, якi стосуються змiсту чи обсягу прав i свобод, визначених у роздiлi I Конвенцiї та протоколах до неї, або на будь-яке iнше питання, яке Суд чи Комiтет мiнiстрiв можуть розглядати внаслiдок будь-якого провадження, що може бути порушене вiдповiдно до Конвенцiї.

3. Рiшення Комiтету мiнiстрiв про подання запиту щодо консультативного висновку Суду ухвалюються бiльшiстю голосiв представникiв, якi мають право засiдати в Комiтетi.

Стаття 48 - Консультативна компетенція Суду

Суд вирiшує, чи належить до його компетенції, визначеної у статтi 47, запит Комiтету мiнiстрiв про надання консультативного висновку.

Стаття 49 - Умотивування консультативних висновкiв

1. Консультативнi висновки Суду мають бути вмотивовані.

2. Якщо консультативний висновок цілком або частково не виражає одностайної думки суддiв, кожний суддя має право викласти окрему думку.

3. Консультативнi висновки Суду передаються Комiтетові мiнiстрiв.

Стаття 50 - Витрати Суду

Витрати Суду покладаються на Раду Європи.

Стаття 51 - Привiлеї та iмунiтети суддiв

Суддi пiд час виконання своїх обов’язків користуються привiлеями та iмунiтетами, передбаченими у статтi 40 Статуту Ради Європи i в угодах, укладених згiдно з цiєю статтею Статуту.

Розділ III - Інші положення

Стаття 52 - Запити Генерального секретаря

На запит Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Висока Договiрна Сторона надає роз’яснення щодо того, яким чином її внутрiшнє законодавство забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень цiєї Конвенцiї.

Стаття 53 - Гарантії існуючих прав людини

Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права людини та основні свободи, якi можуть гарантуватися законами будь-якої Високої Договiрної Сторони або будь-якою iншою угодою, стороною якої вона є.

Стаття 54 - Повноваження Комітету міністрів

Нiщо в цiй Конвенцiї не стоїть на перешкоді повноваженням Комiтету мiнiстрiв, наданим йому Статутом Ради Європи.

Стаття 55 - Відмова від інших засобів врегулювання спорів

Високi Договiрнi Сторони погоджуються, що без спецiальної домовленості вони не користуватимуться існуючими мiж ними чинними договорами, конвенціями або деклараціями для вирiшення, шляхом оскарження, спору, який виникає внаслiдок тлумачення або застосування цiєї Конвенцiї, засобами врегулювання спорiв, не передбаченими цiєю Конвенцiєю.

Стаття 56 - Територіальне застосування

1. Будь-яка держава може при ратифiкацiї або будь-коли пiсля цього заявити в повiдомленні на ім’я Генерального секретаря Ради Європи про те, що дiя цiєї Конвенцiї поширюється з урахуванням пункту 4 цієї статті на всi або деякi з територiй, за мiжнароднi вiдносини яких вона є вiдповiдальною.

2. Дiя Конвенцiї поширюється на територiю або територiї, визначені в повiдомленнi, з тридцятого дня пiсля отримання цього повiдомлення Генеральним секретарем Ради Європи.

3. Однак положення цiєї Конвенцiї застосовуються до таких територiй з належним урахуванням мiсцевих вимог.

4. Будь-яка держава, яка зробила заяву вiдповiдно до пункту 1 цiєї статтi, може будь-коли пiсля цього заявити вiд iменi однiєї або кiлькох територiй, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Суду приймати заяви вiд окремих осiб, неурядових органiзацiй або груп осiб згiдно зi статтею 34 цiєї Конвенцiї.

Стаття 57 - Застереження

1. Будь-яка держава при пiдписанні цiєї Конвенцiї або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенцiї з огляду на те, що той чи iнший закон, чинний на той час на її територiї, не вiдповiдає цьому положенню. Застереження загального характеру згiдно з цiєю статтею не дозволяються.

2. Будь-яке застереження, зроблене згiдно з цiєю статтею, має мiстити стислий виклад вiдповiдного закону.

Стаття 58 - Денонсація

1. Висока Договiрна Сторона може денонсувати цю Конвенцiю тiльки зі спливом п’яти рокiв з дати, коли вона стала її стороною, i через шiсть мiсяцiв пiсля подання вiдповiдного повiдомлення на ім’я Генерального секретаря Ради Європи, який iнформує про це iншi Високi Договiрнi Сторони.

2. Така денонсацiя не звiльняє заінтересовану Високу Договiрну Сторону вiд її зобов’язань за цією Конвенцiєю стосовно будь-якого дiяння, яке могло бути порушенням таких зобов’язань i могло бути здiйсненим нею до дати, від якої денонсацiя набрала чинностi.

3. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути й стороною цiєї Конвенцiї на тих самих умовах.

4. Вiдповiдно до положень попереднiх пунктiв, Конвенцiя може бути денонсована стосовно будь-якої територiї, на яку було поширено її дiю згiдно із заявою, зробленою на пiдставi статтi 56.

Стаття 59 - Підписання та ратифікація

1. Ця Конвенцiя вiдкрита для пiдписання членами Ради Європи. Вона пiдлягає ратифiкацiї. Ратифiкацiйнi грамоти здаються на зберiгання Генеральному секретареві Ради Європи.

2. Ця Конвенцiя набирає чинностi пiсля здачi на зберiгання десяти ратифiкацiйних грамот.

3. Для тих держав, якi підписали цю Конвенцію і які ратифiкуватимуть її пiсля набрання нею чинностi, Конвенція набирає чинностi з дня здачi на зберiгання їхніх ратифiкацiйних грамот.

4. Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє всiх членiв Ради Європи про набрання Конвенцією чинностi, про Високi Договiрнi Сторони, якi ратифiкували її, i про здачу на зберiгання усіх подальших ратифiкацiйних грамот.

Вчинено в Римi четвертого дня листопада мiсяця 1950 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примiрнику, який зберiгатиметься в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвiдченi копiї цiєї Конвенцiї кожнiй державi, яка її пiдписала.

 

Протокол до Конвенції про захист прав людини та основних свобод

Париж, 20.03.1952

Уряди держав-членів Ради Європи, які підписали цей Протокол,

сповнені рішучості вжити заходів для колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод, які не включені до розділу І Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі „Конвенція”),

домовилися про таке:

Стаття 1 - Захист права власності

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 2 - Право на освіту

Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань.

Стаття 3 - Право на вільні вибори

Високі Договірні Сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу.

Стаття 4 - Територіальне застосування

Будь-яка Висока Договірна Сторона може при підписанні або ратифікації чи будь-коли після цього надіслати Генеральному секретареві Ради Європи заяву, в якій зазначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, що зазначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву на підставі попередньої частини, може час від часу робити інші заяви про зміну умов будь-якої попередньої заяви чи про припинення застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

Заява, зроблена згідно з цією статтею, вважається такою, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 56 Конвенції.

Стаття 5 - Зв’язок із Конвенцією

Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1, 2, 3 і 4 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідно.

Стаття 6 - Підписання та ратифікація

Цей Протокол відкритий для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він ратифікується одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про тих, хто здійснив ратифікацію.

Вчинено в Парижі двадцятого дня березня місяця 1952 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожному урядові, який його підписав.

 

Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що не включені до Конвенції та першого Протоколу до неї

Страсбург, 16.09.1963

Уряди держав . членів Ради Європи, які підписали цей Протокол,

сповнені рішучості вжити заходів для колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод, які не включені до розділу І Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі „Конвенція”), і в статтях 1-3 Першого протоколу до Конвенції, підписаного в Парижі 20 березня 1952 року,

домовилися про таке:

Стаття 1 - Заборона ув’язнення за борг

Нікого не може бути позбавлено волі лише на підставі неспроможності виконати своє договірне зобов’язання.

Стаття 2 - Свобода пересування

1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

3. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Стаття 3 - Заборона вислання громадян

1. Нікого не може бути вислано, шляхом застосування індивідуальних або колективних заходів, з території держави, громадянином якої він є.

2. Нікого не може бути позбавлено права в’їзду на територію держави, громадянином якої він є.

Стаття 4 - Заборона колективного вислання іноземців

Колективне вислання іноземців заборонено.

Стаття 5 - Територіальне застосування

1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може при підписанні чи ратифікації цього Протоколу або будь-коли після цього надіслати Генеральному секретареві Ради Європи заяву, в якій зазначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, що зазначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

2. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву на підставі попереднього пункту, може час від часу робити інші заяви про зміну умов будь-якої попередньої заяви чи про припинення застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

3. Заява, зроблена згідно з цією статтею, вважається такою, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 56 Конвенції.

4. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації або прийняття цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, розглядаються як окремі території для цілей посилань у статтях 2 і 3 на територію держави.

5. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 чи 2 цієї статті, може будь-коли після цього заявити від імені однієї або кількох територій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Суду приймати заяви від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 34 Конвенції стосовно всіх або деяких зі статей 1-4 цього Протоколу.

Стаття 6 - Зв’язок із Конвенцією

Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1-5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідно.

Стаття 7 - Підписання та ратифікація

1. Цей Протокол відкритий для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він ратифікується одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання п’яти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

2. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про тих, хто здійснив ратифікацію.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі шістнадцятого дня вересня місяця 1963 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі, яка його підписала.

 

Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо скасування смертної кари

Страсбург, 28.09.1983

Держави . члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі „Конвенція”), вважаючи, що розвиток подій у кількох державах-членах Ради Європи відображає загальну тенденцію до скасування смертної кари,

домовилися про таке:

Стаття 1 - Скасування смертної кари

Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено.

Стаття 2 - Смертна кара під час війни

Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується тільки у випадках, передбачених законом і згідно з його положеннями. Держава повідомляє Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення цього закону.

Стаття 3 - Заборона відступу від зобов’язань

Жодні відступи від положень цього Протоколу на підставі статті 15 Конвенції не допускаються.

Стаття 4 - Заборона застережень

Жодні застереження щодо положень цього Протоколу на підставі статті 57 Конвенції не допускаються.

Стаття 5 - Територіальне застосування

1. Будь-яка держава при підписанні чи здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи схвалення може зазначити територію чи території, до яких застосовуватиметься цей Протокол.

2. Будь-яка держава може будь-коли після цього надіслати на ім’я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дії цього Протоколу на будь-яку іншу територію, зазначену в цій заяві. Щодо такої території Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена на підставі двох попередніх пунктів, може бути відкликана щодо будь-якої території, зазначеної в цій заяві, у повідомленні на ім’я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 6 - Зв’язок із Конвенцією

Держави-учасниці розглядають положення статей 1-5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідно.

Стаття 7 - Підписання та ратифікація

Цей Протокол відкрито для підписання державами . членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він ратифікується, приймається чи схвалюється. Держава-член Ради Європи не може ратифікувати, прийняти чи схвалити цей Протокол, якщо вона одночасно або раніше не ратифікувала Конвенцію. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи схвалення здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

Стаття 8 - Набрання чинності

1. Цей Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати, коли п’ять держав-членів Ради Європи висловили свою згоду на обов’язковість для них цього Протоколу згідно з положеннями статті 7.

2. Для будь-якої держави-члена, яка висловить свою згоду на обов’язковість для неї цього Протоколу після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи схвалення.

Стаття 9 - Функції депозитарію

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради про:

a) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття чи затвердження;

c) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом згідно зі статтями 5 і 8;

d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які стосуються цього Протоколу.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі двадцять восьмого дня квітня місяця 1983 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі-членові Ради Європи.

 

Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод

Страсбург, 22.11.1984

Держави . члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,

сповнені рішучості вжити нових заходів для колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод за допомогою Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі „Конвенція”),

домовилися про таке:

Стаття 1 - Процедурні гарантії, що стосуються вислання іноземців

1. Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і повинен мати можливість:

a) наводити аргументи проти свого вислання;

b) вимагати перегляду своєї справи; і

c) бути представленим з цією метою перед компетентним органом або перед особою чи особами, призначеними цим органом.

2. Іноземець може бути висланий до здійснення своїх прав, передбачених у підпунктах а, b та с пункту 1 цієї статті, якщо таке вислання є необхідним в інтересах публічного порядку або зумовлюється міркуваннями національної безпеки.

Стаття 2 - Право на оскарження у кримінальних справах

1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.

2. Із цього права можуть робитися винятки для незначних правопорушень, як це передбачено законом, або в разі коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдального вироку.

Стаття 3 - Відшкодування в разі незаконного засудження

Якщо остаточним рішенням особу було засуджено за вчинення кримінального правопорушення і якщо винесений їй вирок було потім скасовано або її було помилувано на підставі нового чи нововиявленого факту, який беззаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує відшкодування згідно із законом або практикою відповідної держави, якщо тільки не буде доведено, що зазначений невідомий факт не було свого часу виявлено повністю або частково з вини цієї особи.

Стаття 4 - Право не бути притягненим до суду або покараним двічі

1. Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

2. Положення попереднього пункту не перешкоджають повторному розгляду справи згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

3. Жодні відступи від положень цієї статті на підставі статті 15 Конвенції не допускаються.

Стаття 5 - Рівноправність кожного з подружжя

Кожен із подружжя має рівні цивільні права та обов’язки у відносинах між собою і зі своїми дітьми, а також щодо одруження, перебування в шлюбі та щодо його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Стаття 6 - Територіальне застосування

1. Будь-яка держава при підписанні чи здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи схвалення може зазначити територію або території, на які поширюватиметься дія цього Протоколу, і встановити межі застосування нею його положень до такої території або таких територій.

2. Будь-яка держава може будь-коли після цього надіслати на ім’я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дії цього Протоколу на будь-яку іншу територію, зазначену в цій заяві. Щодо такої території Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена на підставі двох попередніх пунктів, може бути відкликана щодо будь-якої території, зазначеної в цій заяві, або змінена у повідомленні на ім’я Генерального секретаря. Відкликання або зміна заяви набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

4. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 56 Конвенції.

5. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації, прийняття або схвалення цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, можуть розглядатися як окремі території для цілей посилання в статті 1 на територію держави.

6. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 чи 2 цієї статті, може будь-коли після цього заявити від імені однієї або кількох територій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Суду приймати заяви від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 34 Конвенції стосовно статей 1.5 цього Протоколу.

Стаття 7 - Зв’язок із Конвенцією

Держави-учасниці розглядають положення статей 1.6 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідно.

Стаття 8 - Підписання та ратифікація

Цей Протокол відкрито для підписання державами-членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він підлягає ратифікації, прийняттю чи схваленню. Держава-член Ради Європи не може ратифікувати, прийняти або схвалити цей Протокол, якщо вона одночасно або раніше не ратифікувала Конвенцію. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи схвалення здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

Стаття 9 - Набрання чинності

1. Цей Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати, коли сім держав-членів Ради Європи висловили свою згоду на обов’язковість для них цього Протоколу згідно з положеннями статті 8.

2. Для будь-якої держави-члена, яка висловить свою згоду на обов’язковість для неї цього Протоколу, Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи схвалення.

Стаття 10 - Функції депозитарію

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всі держави-членів Ради Європи про:

а) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття чи схвалення;

с) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом згідно зі статтями 6 і 9;

d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або будь-яку заяву, що стосуються цього Протоколу.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі двадцять другого дня листопада місяця 1984 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі-членові Ради Європи.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори