MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Івана Назаревича призвали в армію з рідного міста Дубна 31 жовтня 2001 року абсолютно здоровим, що було засвідчено відповідною медичною комісією

22.05.2004   

Службу Іван розпочав в “учебці” військ Міністерства надзвичайних ситуацій у Мерефі, де здобував військовий фах радиста. Там, під час фізичних вправ, хлопчина потягнув сухожилля у правому коліні, і його поклали у Харківський військовий госпіталь.

Лікарі підлікували хлопця, почувався він нормально, отож 19 березня його виписали для подальшого проходження служби у в/ ч Д-0080, яка дислокується у селищі Городищі Рівненської області. Знаючи, що травма при навантаженнях може відновитися, лікарі госпіталю відповідною довідкою звільнили хлопця від будь-яких навантажень, стройової та фізичної підготовки до 5 травня 2002 року.

5 квітня провідати молодого солдата приїхала до частини його мама Ольга Тимофіївна. На КПП їй сказали, що син у наряді. Це насторожило жінку, адже термін, на який звільнили сина від навантажень, ще не минув. А коли побачила Івана… Сльози покотилися з очей матері. Син йшов назустріч кульгаючи, зсутулений, на вигляд явно не здоровий. Коли обняла, побачила синці на тілі. Почала допитуватися, чи не знущаються над ним, і Іван заплакав: “Мамо, я не витримаю цього жаху!” Заспокоївшись, розповів, що коли прибули з “учебки” в частину, кілька днів їх ніхто не чіпав. А потім “діди” почали “виховувати” молоде поповнення. Через злощасну медичну довідку найбільше дісталося Іванові. “Щоб не шлангував”, примушували віджиматися від підлоги, робити фізичні вправи до виснаження. Мати вирішила це так не залишати. Примусила командира військової частини полковника Головка та його заступника з виховної роботи викликати “дідів”. Такі зухвалі у нічній казармі “діди” перестрашилися жіночого гніву і у присутності своїх командирів написали письмові зізнання про те, що били Назаревича. Під цими зізнаннями поставили свої підписи й офіцери. Ользі Тимофіївні слід було одразу бігти у військову прокуратуру. Та пожаліла панів офіцерів, вирішила не ламати їм кар’єри. До того ж командир пообіцяв покласти сина у санчастину, і надав йому 10 діб відпустки. Та вже у перші дні після повернення молодого солдата знову почали “виховувати”. “У нас донощиків не люблять”, - кинув хтось з офіцерів його матері.

Закінчилися ці знущання тим, що Івана поклали у військовий госпіталь у Рівному, де поставили діагноз “застаріле пошкодження медіального меніска”. Звідти вже на костилях Івана перевезли у Львівський військовий госпіталь, а там лікарі визнали молодого солдата непридатним до військової служби і поставили діагноз “комбінована посттравматична контрактура правого колінного суглоба”.

До речі, після комісування хлопчину на костилях ще місяць для чогось утримували у військовій частині, і лише після цього він опинився удома. Довелося за свій рахунок робити повторну операцію на розірвану зв’язку…

Іван Назаревич пішов в армію здоровим хлопчиною. Повернувся інвалідом на костилях. Хтось має за це відповідати? Після скарг вчорашнього солдата на знущання над ним у частині 6 лютого 2003 року військова прокуратура Рівненського гарнізону порушила кримінальну справу. Та через два місяці закрила її “за відсутністю складу злочину”. Після звернення у Головне управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України розслідування справи поновили. І слідчі підтвердили факти знущання над солдатом. “Досудовим слідством встановлено, — йдеться у матеріалах справи, — що під час проходження дійсної строкової служби у в/ч Д-0080 до рядового Назаревича застосовували нестатутні заходи впливу, а саме: ст. солдат Дубінь М.В. та ст. солдат Вислогузов О.В., ряд. Пась В.В., будучи військовослужбовцями більш раннього призову, ніж рядовий Назаревич, неодноразово при неналежному виконанні останнім стройової пісні та обов’язків з прибирання казарми примушували його виконувати фізичні вправи з віджимання на руках від землі, з тих же причин ст. солдат Дубінь та ст. солдат Вислогузов декілька разів наносили рядовому Назаревичу удари в область грудної клітки.”

Закінчилося це тим, що хлопець став інвалідом і був комісований з армії. Та за втрату бійця нікого не покарали. Справу вдруге було закрито з мотивацією: “ Хоча до рядового Назаревича застосовували заходи нестатутного впливу, які формально містять ознаки злочинного діяння, але є малозначущими і не становлять суспільної небезпеки, тобто не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди рядовому Назаревичу”. Що це? Узаконення “дідівщини” в українському війську?

(“Високий замок”, м. Львів, №23, 05.02.2004 р.)

 Поділитися