пошук  
версія для друку
25.05.2004

Три дні ромів тримали спочатку у міському відділі міліції, а потім перевезли у районний. І там, і там ромів жорстоко били, що є одним з видів катування.

   

Нещодавно до редакції газети звернулася група ромів мікрорайону "Радванка" з приводу їх затримання міліцією

Три дні ромів тримали спочатку у міському відділі міліції, а потім перевезли у районний. І там, і там ромів жорстоко били, що є одним з видів катування.

(“Романі Яг”, м. Ужгород, №4. 7 квітня 2004 р.)

Дізнавшись про надзвичайний вчинок "охоронців порядку" щодо ромської громади у с. В. Добронь Ужгородського району, працівники редакції газети "Романі Яг" вирішили з’ясувати усі обставини цієї ситуації

Виявилося, що, шукаючи підозрюваного у крадіжці, близько 20 осіб у цивільному вривалися у будинки ромів, били їх гумовими кийками, намагаючись змусити ромів виказати місцезнаходження підозрілого на прізвисько Роберт. Але усе по порядку.

У неділю, 28 березня 2004 року, у ромський табір села Велика Добронь, що на Закарпатті, завітали 20 працівників правоохоронних органів у цивільному, щоб знайти підозрюваного крадія велосипедів у с. Лучки Мукачівського району. Підозра впала на рома Василя Лакатоша на прізвисько Роберт.

Річ у тім, що дружина підозрюваного родом із Лучок і лежала там певний час у лікарні. Василь часто навідував її. Саме тоді у цьому селі сталася крадіжка велосипедів. Побачивши того дня у селі чужинця, Ілушка, жителька Лучок, заявила у міліцію, що ром на прізвисько Роберт з В. Доброні вкрав велосипеди.

- Чому звинуватили Василя Лакатоша? - запитую у старійшини ромського табору Йосипа Йосиповича Куруца.

- Не можу збагнути. У неділю до мене прийшли близько 20 чоловік з міліції, бо хоч вони і були в цивільному, однак в одному з них я впізнав дільничного з Лучок і кількох міліціонерів з Мукачева. Почали мене питати, де живе ром, якого всі кличуть Робертом і чи не знаю я, де він зараз знаходиться. Я був у розпачі, бо дійсно нічого не знав. Мене привели до машини, біля якої стояв наш дільничний Віктор Баб’як. Ромів вигнали на вулицю і били гумовими палицями. Таким чином вони примушували жителів виказати, де знаходиться підозрюваний. Найбільше потерпіли рідні Василя - тато, мама, сестра і вагітна дружина. Лакатоша знайшли, наділи на руки залізні браслети і повезли в Мукачево. Під час відтворення крадіжки в Лучках Роберт втік разом із братом. Розгнівані працівники слідства знову схопили його у таборі, але карали жорстоко.

Біля автомобіля, на якому ми приїхали з редакції, під час розмови зі старійшиною зібралося чимало ромів. З’явився невдовзі і батько підозрюваного - депутат сільської ради, а пізніше прийшов і сам Василь-Роберт.

- Це я той Роберт, котрого шукає міліція, - відрекомендувався, підійшовши до гурту. Я не винен. Я нічого не крав. Я ходив у Лучки, бо там лікувалася моя дружина - вона родом з цього села. Людина взагалі не в змозі за одну ніч вкрасти 9 велосипедів! Це на мене зробила наклеп Ілушка, мати горбатого рома на прізвисько Мірі, з яким я побився 7 років тому під час похорону у Доброні. А небіжчик був близьким знайомим Ілушки з Лучок. Я не заподіяв йому тяжких ушкоджень, але ця родина затаїла на мене велику злість. І от, побачивши мене в Лучках того дня, коли викрали велосипеди, вирішила помститися і заявила у міліцію, звинувативши у всьому мене. Мене схопили і дуже били. Так били жорстоко, що я мусив взяти вину на себе. Але, повірте мені, я не винен. Я хотів залишитися живим і здоровим. Краще, думаю, відсиджу 2 роки, ніж переносити такі муки.

Через кілька днів з Мукачева мене привезли на відтворення злочину в Лучки. Я не міг нічого їм відтворити, бо не знав, з яких дворів зроблені крадіжки. Вони підводили мене до кількох будинків, але як я можу відтворити, коли я не крав.

Через деякий час я попросився покурити і по нужді. Мене відпустили, я вийшов на вулицю, там стояв мій брат, який запропонував мені втекти. Недовго думаючи, ми стали втікати. Збагнувши, що мене нема, слідчі погналися за нами. Ми з братом сховалися у крайній розваленій хаті у своєму селі. Однак нас там знайшли і почали жорстоко бити. Били так, що я почав кричати і просити ромів заступитися за мене, бо я не винен. Всі жителі нашого табору віруючі християни-реформати і ходять до церкви. Запевняв односельців, що я не крав. І це ж правда!

Почувши мій крик і прохання про допомогу, весь табір прийшов мені на допомогу. Щоб не віддати мене ромам, міліціонери били всіх, хто наближався до мене. Сталася велика бійка. Роми змогли мене захистити і вирвали з рук міліціонерів, хоч багатьом було заподіяно тілесні ушкодження. Я весь час ховався, то в лісі, то в полі, то в інших місцях, але знову прийшов у табір, бо слідчі все-таки, певно, переконалися, що я не винен і це просто помста, тому мене уже не шукають.

За Василя Лакатоша на прізвисько Роберт заступався весь табір, бо не брав він тих велосипедів, ніхто ніде їх не бачив, запевняли односельці. А його батька - депутата сільської ради Лакатоша Василя Ернестовича, хвору матір Зіту Василівну і вагітну дружину міліціонери жорстоко побили, увірвавшись у будинок, що на вул. Шумній №11. Постраждали ще кілька жителів Великої Доброні під час облави, про це свідчать висновки актів судмедекспертизи. Однак досі ніхто у ромів вибачення не попросив. Отож, ромську націю можна принижувати й ображати без вагомих на те причин? А жаль! Адже роми, такі ж люди, як і всі. І через їхню неосвіченість і колір шкіри, їх, в першу чергу, можна звинувачувати і жорстоко бити. Цьому свавіллю треба покласти край. Сподіваємося, що крапки над "і" в цій історії будуть розставлені правильно.

(“Романі Яг”, м. Ужгород, №5 21 квітня 2004 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори