пошук  
версія для друку
26.05.2004
джерело:
(«Львівська газета», 7 квітня 2004 р.)

Продукувати темники не припинили

   

Олесь Старовойт:

Висловлювати своє обурення з приводу існування в Україні так званих “темників” напевно не актуально. Про це вже багато писали й говорили. Ба більше, навіть Президент, “дізнавшись” про існування темників, які розсилає направо й наліво його ж адміністрація, з вуст Джорджа Сороса, висловив “щире здивування” і пообіцяв негайно розібратися та навести лад.

Однак продукувати темники не припинили. Ми в “Газеті” офіційним шляхом їх не отримуємо, особливо тих, які стосуються Львова та Львівщини, хіба що пересилають наші колеги. А прочитати в темниках можна дуже багато. Фактично, з їх змісту можна помітити, як в Україні певні політичні сили намагаються формувати інформаційні потоки, контролювати поширення інформації та запроваджувати поширення дезінформації. Будь-яку подію, будь-який факт, який певним чином шкодить “генеральній лінії”, автори темників намагаються або ігнорувати, або через відповідні коментарі обраних осіб підпорядковувати тій самій “генеральній лінії”. Причому як персони “нон грата” у темниках фігурують не тільки політики від опозиції. Є в них низка депутатів від більшості й навіть, за його ж твердженням, голова Верховної Ради. Склалося так, що тільки в одному кабінеті знають, що повинні побачити, почути чи прочитати в новинах мешканці України. Вважають, що знають.

Уже добрий рік журналістськими колами “ходить” такий анекдот: “Із тексту темника: Подія. Завтра кінець світу. Коментар відсутній до всієї теми. Прохання ігнорувати”. Для мене це також був би лише смішний анекдот, якби не часте спілкування з колегами, фаховими журналістами, які змушені у своїй повсякденній діяльності користуватися темниками. Змушені, бо бояться втратити роботу і “підставити” людей, які працюють разом із ними.

Ще зовсім недавно існування темників можна було простежити лише в ефірі загальнонаціональних телеканалів і деяких київських газет. Однак уже сьогодні інформаційний простір країни фактично повністю ними “синхронізований”. Програми регіональних державних і багатьох недержавних телеканалів і радіо всіх регіонів України стали однотипними і вкрай подібними. Це ж стосується і багатьох газет.

Найбільша ж трагедія явища темників навіть не в тому, що відбувається тотальне промивання мізків, а в тому, що фактично весь інформаційний простір України став сухим і одноманітним. Інформаційні випуски та газетні повідомлення перетворюються на безликих, а точніше одноликих “агентів Смітів”. Водночас із ефіру зникають яскраві теле– та радіопередачі, а то й цілі станції та канали. З однієї причини – вони не користувалися темниками, вони залишалися непідконтрольними “єдиному кабінету”.

І мабуть, не вина, а радше біда, скажімо, керівництва Львівського телебачення, яке змушене було закрити дві найбільш рейтингові програми: “Політична шахівниця” та “Медіа резонанс”. Можна лише уявити, який тиск чинили на керівництво телеканалу, коли воно надавало ефір незалежним журналістам, політикам, представникам різних політичних сил, громадським діячам, які відверто говорили про наболіле.

Усе так не буде. В країні дедалі більше журналістів відмовляється від використання темників. Воно й не дивно, адже поза всіма політичними речами це просто принижує їхню професійну гідність. Цілковитим провалом для авторів темників стала кампанія з дискредитації візиту в Україну Джорджа Сороса. Ефект від замовчування, ігнорування та “обмеженого коментування” виявився абсолютно протилежним. І це тільки початок. Завершити хочу зовсім свіжим анекдотом: “З тексту останнього темника: Подія. Відставка глави адміністрації. Коментар відсутній до всієї теми. Прохання ігнорувати”.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори