пошук  
версія для друку
26.05.2004
джерело:
(“Україна молода”, №75, 23 квітня 2004 р.)

«Єврейське питання» — у судовому форматі. Вдруге. Незабаром обвинувачення проти «Сільських вістей» розглядатиметься в Апеляційному суді

   

Наталія Лебідь:

Журналіст газети «Сільські вісті» Олександр Черевко зазначає, що його видання не одиноке у боротьбi проти звинувачень в антисемітизмі. Ні, йдеться навіть не про аналогічну ситуацію з іншим українським ЗМІ. Нещодавно «дісталося», як нагадує Олександр, і Мелу Гібсону за фільм «Пристрасті Христові». Гібсон «накликав на себе гнів тим, що за біблейськими сюжетами зняв власним коштом ледь не документальний опис останніх 12 годин життя Ісуса Христа. Є у кінострічці один момент, коли єврейські священики вимагають розп’яття Ісуса. Вони милують убивцю Вараву, а Христа відправляють на Голгофу. Режисер відмовився вирізати ці кадри. Більше того, відстоюючи свою точку зору, сказав, що Голокост не є підставою для переписування історії і Біблії», — зазначає Черевко. I додає, що якби певні сили не звинуватили Гібсона у антисемітизмі, то ніхто б його у фільмі й не знайшов. Бо шукати, власне, нічого. Так само, як і в ситуації з «Сільськими вістями».

Нагадаємо, що 28 січня цього року Шевченківський місцевий суд Києва постановив рішення про «припинення випуску «Сільських вістей» за розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Йшлося про передрук матеріалів, автором яких є професор Василь Яременко. Газета скористалася своїм правом на оскарження судового вердикту і подала апеляцію на винесене рішення. Проте, як це часто-густо буває в системі українського судочинства, розгляд апеляції розтягнувся на невизначений термін. Настали, як писала сама газета, «два місяці начебто непевності». Ця непевність мала б, на переконання колективу «Сільських вістей», відштовхнути від газети не лише читача, а й постачальників та рекламодавців, словом, тих, хто так чи інакше зв’язав із «Сільськими вістями» свій бізнес. Додайте до цього ще й психологічну атаку на «Вісті» і матимете повну картину того, в яких умовах працюють від початку року наші колеги. (Один з доволі-таки жалюгідних пікетів проти «Сільських вістей» я бачила на власні очі під редакційними вікнами: з десяток млявих молодиків галасували хвилин з п’ятнадцять, після чого розійшлися, прихопивши з собою свої лахи, пардон, плакати).

Проте газета виходила і виходить. До рішення Апеляційного суду постанова «шевченківських» суддів ще не набрала чинності. Але вже після ухвали другої судової інстанції рішення щодо «Сільських вістей» може вступити в силу. Якою буде ця ухвала, де у реченні «закрити газету не можна облишити у спокої» буде поставлена кома, наразі ніхто не прогнозує. Відомо лише, що 14 квітня Апеляційний суд Києва витребував нарешті справу в Шевченківського суду. Відтак усі учасники процесу чекають на призначення дати судових слухань. А поки що Олександр Черевко намагається безпристрасно розібратися у причинах того, чому стільки часу матеріали справи не надсилалися до апеляційної інстанції. «Формальним приводом для такої затримки були зауваження позивачів («Міжнародного антифашистського комітету») до протоколу судового засідання», — зазначає він.

Так прийнято у судовій практиці: сторони процесу можуть знайомитися з протоколом, складеним під час слухань, і висувати свої зауваження, якщо, на їхню думку, у протоколі знайшли своє відображення не всі моменти судового засідання. Таку прискіпливість позивача можна було б лише вітати, проте цікавість «Антифашистського комітету» до справи проявляється якось доволі нерівно. «Голова антифашистів Самуїл Шлаєн, — говорить Черевко, — з’явився до Шевченківського райсуду лише один раз, а президент Всеукраїнського єврейського конгресу Вадив Рабинович не був у суді жодного разу. Однак обоє визнають свій вплив на хід судового процесу... Двоє правників «Мiжнародного антифашистського комітету» у вирішальні моменти судового процесу часто зачитували заздалегідь заготовлені тексти. І саме з їхніх вуст ще до винесення судового рішення прозвучала недовіра до освітнього рівня читачів «Сільських вістей». Мовляв, люди у селі необізнані, глибоко історії не знають, отож можуть зробити з викладу двох книг професора Василя Яременка «неправильні висновки». Саме від цих слів згодом відмовилася сторона позивача. Одне із зауважень до протоколу з боку позивача якраз і стосувалося спростування подібного твердження. Ось на що, зокрема, був згаяний час, більш «економне» використання могло б пришвидшити розгляд справи в апеляційній інстанції. 

Олександр Черевко згадує події 2000-го року, коли газета не виходила два тижні. Тоді за фактичну ліквідацію «Сільських вістей» взялася Державна податкова адміністрація. Проте спротив цій акції був таким вагомим, що подібний план довелося облишити. Зараз для репресій проти видання знайдено значно «благопристойніший» привід: адже йдеться не про непорозуміння між владою та опозиційним ЗМІ, а про розповсюдження завдяки газеті «антисемітських» ідей. Повинна ж, мовляв, держава дбати про всі нації, що живуть на її теренах, і викорінювати прояви нетерпимості! Це справа свята, тут не підкопаєшся... Однак на Заході теж вміють читати і послуг інтерпретаторів не потребують. А українську владу, яка давно нехтує настроями у середині нашого суспільства, думка європейських сусідів усе-таки турбує...

«Чому ми не вибачаємося? — запитує газета. — Заклики до нашого «вибачення» перед усіма євреями лунали не один раз». Ба навіть більше: «За професорські публікації спонукали вибачитися й усю опозицію, яка стала на наш захист. Наше «вибачення» і каяття начебто зняло б усі проблеми з судовим переслідуванням і газета продовжувала б своє звичне життя. Тут треба внести ясність. За Основним законом, кожна особа має право на свої погляди і має право їх висловлювати. Згадки про те, що таке висловлювання має всім без винятку подобатися, у Конституції немає (...). Тож ніхто не зобов’язаний поділяти повністю думки Василя Яременка. Зрештою, обидві його статті якраз і не помічений «антифашистами» заклик до діалогу, до висловлювання різних точок зору. Із Василем Яременком ніхто не захотів ні говорити, ні дискутувати (...). Публікації Яременка оцінювались уже не один раз. Були схвальні відгуки, були категоричні заперечення, була й думка, що на цю делікатну тему хтось би писав інакше (...). Ні, не «Сільські вісті» взялися розігрувати карту антисемітизму. Ні перша, ні друга публікації не викликали ніяких ексцесів у суспільстві. Гра в «антисемітизм» почалася після рішення судді Саприкіної...»

Рішення глибоко несправедливого та замовного — як вважають у газеті, «Сільські вісті» закону не переступили. Тому й не сприймають розгляд апеляційної скарги як «останній і рішучий бій». Бої — вони попереду. «У жовтні 2004-го року», підсумовує видання. Проте було б добре, якби до цього бою усі мас-медіа прийшли «живими» та «здоровими», без втрат. Останнє (принаймні у випадку з «Сільськими вістями») до певної міри залежатиме від рішення Апеляційного суду. На нього, хотілось би думати, чекати вже недовго.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори