пошук  
версія для друку
26.05.2004

Під загрозою значних фінансових санкцій опинилася газета Верховної Ради «Голос України»

   

Справа парламентського часопису, власне, з’явилася давно: відоме ЗАТ «ТНК-Україна-Інвест» подало перший позов на «ГУ» та його журналіста Сергія Лавренюка до суду більш як рік тому. Проте відповідачі-журналісти не вважали за потрібне бити «на сполох», позаяк не хотіли, аби їх звинуватили у тискові на суд. «Я утримувався від коментарів і просто ходив до суду, — зазначає Сергій Лавренюк. — Я вважав, що суд не задовольнить вимог позивача, бо знав, що інформація, котру я виклав, пройшла всебічну перевірку і відповідає дійсності».

Сергій Лавренюк дещо переоцінив правосуддя: 10 грудня минулого року суддя Дарницького суду Тетяна Щасна винесла рішення, яким постановила стягнути з редакції та Лавренюка по 238 тисяч 500 гривень моральної шкоди та по 23 тисячі 850 гривень державного мита. За підрахунками Лавренюка, для того, аби виплатити свою «частку», йому б довелось протягом 29 років повністю віддавати свій посадовий оклад разом із надбавками. Власне, фінансова сокира, що нависла над горлом парламентського «Голосу» і стала причиною того, що журналісти оприлюднили інфомацію про судовий процес.

У своїх коментарях «голоси» парламентського часопису називають «кабальне» рішення Тетяни Щасної, як мінімум, безпідставним. Тому й звернулися зі скаргою до Апеляційного суду Києва. Колегія «апеляційних» суддів під голосуваннями Василя Шиманського наприкінці минулого тижня, всебічно розібравшись в обставинах справи, постановила скасувати рішення дарницької Феміди і направити справу на новий розгляд. Про те, які саме недоліки, недогляди абощо послужили для скасування «вердикту» Щасної, ми згадаємо нижче. Наразі варто зупинитись на тому, з чого почався конфлікт.

А почалося все ще в 1997 році. Якраз тоді Сергій Лавренюк опублікував першу свою статтю, котра стосувалася проблем «Лисичанськнафтооргсинтезу» («Линосу»). Журналіст «Голосу України», серед іншого, довідався, що цей нафтогігант оцінювався приблизно в один мільярд доларів. Проте через три роки, у 2000-му, 67,41 відсотка статутного фонду ВАТ «Линос» купила «ТНК-Україна-Інвест», як «інвестор, що запропонував найвищу ціну», за... 53,1 мільйона гривень. Зважаючи на те, що в «аукціоні» за право купівлі акцій «Линосу» змагалися два учасники, можна було сподіватися на значний виторг. Але «найвища ціна», котру запропонувала «ТНК-Україна-Інвест», не йшла у порівняння з вартістю «Линосу». Така покупка дуже зацікавила Лавренюка і він, зібравши чимало матеріалів, провівши перевірку інформації через юристів, опублікував кілька статей про проблеми «Линосу». Не будемо вдаватися у деталі журналістського розслідування, зауважимо лишень, що в публікації Лавренюка серед іншого йдеться про те, що насправді у конкурсі змагалися два учасники, засновані однією й тією ж особою.

Через кілька місяців «ТНК-Україна-Інвест», ВАТ «Линос» та гендиректор ТНК Олександр Креденцер подали до Дарницького суду заяву, в якій вимагали від «Голосу України» та Сергія Лавренюка спростування відомостей (фінансові вимоги з’явилися у іншому позові, котрий був поданий пізніше). Цікаво, що честь та гідність позивачів зокрема зачепили висловлювання на кшталт «Як нас катають на нашому велосипеді». А ця фраза, зазначимо, є оціночним судженням, і опротестовувати її просто неможливо. Проте вже 27 червня минулого року заступник голови Дарницького райсуду Любов Леонтюк усі оспорювані відомості визнала такими, що ганьблять честь та гідність позивачів. Сергій Лавренюк та газета опротестували рішення Дарницького суду і звернулися до Апеляційного. До цього ж суду звернулися і позивачі — «ТНК-Україна-Інвест», «Линос» та Креденцер: вони вимагали через суд змусити журналіста «ГУ» «вибачитися». 17 вересня Апеляційний суд пішов на зустріч вимогам позивачів і зобов’язав Лавренюка вибачитися перед ТНК, «Линосом» та Креденцером. Невдовзі журналіст та «Голос України» подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення «апеляції» (22 квітня там має відбутись розгляд справи).

Утім перед скаженим обличчям фінансових санкцій журналістів поставило не це рішення Дарницького суду. Позивачі, либонь, подумали: чого ж обмежуватись звичайними вибаченнями, якщо з журналіста та редакції за заподіяну «шкоду» можна стягнути й певні кошти? 12 листопада 2003 року вони звернулися до Дарницького суду із новим позовом, у якому якраз вимагали від відповідачів виплатити 477 тисяч гривень. Дарницький суд, як ми згадували вище, повністю задовольнив вимоги позивача. Чесно кажучи, той спосіб, у котрий Тетяна Щасна виносила своє рішення, ну дуже дивує...

По-перше, Дарницький суд взагалі не мав права приймати позовну заяву «ТНК-Україна-Інвест» до розгляду. Бо на час подачі документа, дванадцятого листопада, уже минув рік вiдтодi, як «Голос України» опублікував останню публікацію. По-друге, в ході слухання справи було порушено принципи судочинства — відкритості та змагальності. У «кабальному» рішенні суду мовиться, що Лавренюк не з’являвся на судові засідання. Насправді, зазначає Лавренюк, усе було зовсім не так: повістки до нього не завжди надходили, а якщо й надходили, то з певним запізненням. Повiстку про судове рішення, яке було винесене 10 грудня 2003 року, Сергій Лавренюк взагалі отримав 5 січня цього року. Якщо не рахувати Різдвяних свят, то на підготовку апеляції та на пошуки 12 тисяч гривень для сплати апеляційного мита залишалося всього лиш два дні. «Можливо, було сподівання, що я взагалі не встигну подати апеляцію і буду змушений платити», — додає Лавренюк. По-третє, на думку «голосів», позивачі не надали суду доказів того, що їм було завдано нематеріальної шкоди.

«Мене дуже дивує те, як суддя вирішувала це питання, — зазначає Сергій Лавренюк. — У мене, чесно кажучи, виникають питання щодо її кваліфікації, і я ставитиму питання про її кваліфікацію як судді. Зокрема, я уже направив відповідні скарги до Вищої ради юстиції та Ради суддів України».

Як ми згадували вище, рішення судді Тетяни Щасної від 10 грудня було скасоване минулого тижня колегією суддів Апеляційного суду. Справу направлять на новий розгляд. Щоправда, невідомо, до якого суду, бо Дарницький після нещодавніх вибухів не працює. Проте Лавренюк вважає, що «суд має просто повернути заяву позивачам, оскільки закінчились позовні терміни».

Окрім загаданої справи, Лавренюк та «Голос України» чекають на завершення й іншої. Як згадувалося вище, 22 квітня у Верховному Суді буде розглядатися касація на рішення «апеляційки», яка зобов’язала Лавренюка та редакцію вибачитися перед ТНК, «Линосом» та Креденцером. Сергій Іванович стверджує, що при винесенні рішення ще у першій інстанції не було взято до уваги багатьох доказів, не було застосовано закон, який знімає відповідальність за оціночні судження. Суд, до того ж, зобов’язав журналістів вибачитися перед позивачами. А така вимога, за словами Лавренюка, взагалі не передбачена чинним законодавством. Тому журналісти вимагають скасувати рішення Апеляційного суду і відправити справу на новий розгляд.

 (“Україна молода”, №64,7 квітня 2004 р.)

Див. також — “Без цензури”, №14, 9 квітня 2004 р.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори